MENU
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Чи буде справжня пенітенціарна реформа?

08.09.2016
Михайло Романов

Реформування Державної пенітенціарної служби, запропоноване Міністерством юстиції  України залишає непереборне відчуття поспіху, непослідовності та декларативності. Все відбулося, певню мірою, швидко, несподівано і має сталі ознаки того, що самі автори реформи не мають гадки про наслідки реформування і прогнози подальшої роботи органів і установ, які виконують кримінальні покарання.

Дійсно, презентація, надана Мінюстом, містить багато вказівок на проблемні моменти системи виконання покарань. Констатуються системні і хронічні «хвороби», з якими давно настав час розбиратися. Але можна впевнено сказати, що Міністерство юстиції обрало шлях «негативного» реформування. Воно йде від визначення проблем, а отже, має негативний заряд. Здається, що позитивне питання: як зробити, щоб система належно працювала і давала ефект, ніхто з авторів реформи не ставив. Бо, якщо таке питання ставилося б, то напевно можна було б побачити саме позитивні зміни, які проявилися хоча б у зацікавленості працівників пенітенціарної служби цю службу продовжувати і здійснювати її енергійно.  

На сьогодні проведені зміни створили гарний фасад: окреме відомство ліквідовано, всі органи і установи передані до відома Міністерства юстиції України, чисельність працівників служби скорочена, установи консервуються або ліквідуються, кількість засуджених, які знаходяться в місцях несвободи має сталу тенденцію до зниження. Але це лише видима частина айсбергу. Тобто все те, чого вимагають міжнародні організації і донори створено. Але системні проблеми залишаються. Це і значне недофінансування, й дефіцит і плинність кадрів, висока корумпованість і закритість системи, високий рівень порушення прав людини в діяльності кримінально-виконавчої служби, неналежні (а точніше, відсутні) методи в роботі з тими, хто відбуває покарання, непрофесіоналізм, непрестижність професії працівника кримінально-виконавчої служби. Тобто існуючі проблеми поховані під іншими назвами та законсервовані в інших кабінетах.

Можна сміливо констатувати, що реформа кримінально-виконавчої служби не відрізняється системним підходом, не орієнтована на перспективу, не враховує існуючі проблеми (наприклад, проблема окупованих територій та території проведення антитерористичної операції) і не має чіткого плану дій.

Крім цього, зважаючи на брак фінансування (а точніше, просте недофінансування системи), зважаючи на стан органів і установ виконання покарань, на склад персоналу Кримінально-виконавчої служби, стан підготовки і відбору кадрів  для неї, недосконале кримінальне, кримінально-процесуальне і кримінально-виконавче законодавство, неефективну і некваліфіковану судову владу та інші системні проблеми, запропоновані Міністерством зміни здаються такими, що не дадуть позитивного ефекту. Про вірність викладених припущень вже сьогодні свідчить стан набору у вищі навчальні заклади студентів, які бажають отримати фах працівника кримінально-виконавчої служби. Цей набір є катастрофічно мізерним. Тобто бути працівником кримінально-виконавчої служби на сьогодні є непрестижним, безперспективним і означає приречення себе на фінансову неблагополучність.

Зокрема, скорочення кількості регіональних управлінь навряд чи буде сприяти досконалості та оперативності діяльності Кримінально-виконавчої служби.

Здається, більш правильним шляхом було б визначення конкретних концептуальних і практичних кроків, спрямованих на покращення роботи системи, а не створення ілюзії реформ.

Виділимо такі основні недоліки сформульованої реформи Мінюсту:

-       Роблять ставку на ресоціалізацію при тому, що зміст цього поняття є незрозумілим і невизначеним. Поняття ресоціалізації у вітчизняному кримінально-виконавчому праві є недосконалим і беззмістовним. Зазвичай його наповнюють найбільш загальними категоріями, які не дозволяють визначити основні напрями діяльності з ресоціалізації.

-       Курс на демілітаризацію і введення нових людей в систему органів виконання покарань неможливий при плановому збереженні 80% «старого» персоналу. І хоча зрозуміло, що «старий» персонал має досвід, але потрібно розуміти, що цей досвід є негативним. Виходом здається залучення «старого» персоналу на умовах (і на посадах) консультантів, які зможуть давати поради, але не зможуть приймати рішення.

-       Відмова від скорочень та ротацій на рівнях СІЗО та УВП є помилкою, оскільки більшість проблем і порушень відбувається саме на рівнях СІЗО і УВП. Отже, в цих структурах необхідні суттєві кадрові зміни і підбір персоналу повинен включати обов’язкове психологічне тестування для виявлення осіб, схильних до насильства та жорстокості.

-       Розробка нового законодавства не є «реформаторською» ідеєю, оскільки цей процес відбувається постійно і, треба відзначити, дуже повільно і, нерідко, неякісно. Тому наявна потреба в якісному експертному опрацюванні всіх нових нормативних актів, яке повинне належним чином фінансуватися державою або з джерел, залучених державою. Це дасть змогу виконати нормотворчу роботу якісно, відповідально і ретельно, а не як це зазвичай відбувається, - за залишковим принципом.

-       Порочна практика спроб здійснення реформ без відповідного їх фінансування. Здається, що за ті ж самі кошти, які виділяються на систему виконання покарань зараз, зробити з існуючої системи установ виконання покарань «європейську» можна лише шляхом радикального скорочення кількості установ виконання покарань (і, відповідно, осіб, які в них перебувають). Це, в свою чергу, викликає необхідність серйозної активізації роботи з засудженими з боку служби пробації і необхідність перегляду великої кількості норм Кримінального і Кримінально-процесуального кодексу, які дадуть можливість судам і правоохоронним органам не обирати заходи відповідальності або запобігання, пов’язані з позбавленням волі, надаючи альтернативи покарань та запобіжних і попереджувальних заходів. Але цей масив роботи все одно потребує значного фінансування і ретельної правотворчої діяльності.

Приймаючи до уваги окреслені моменти, пропонована реформа здається мрією, яку обірвали на «самому цікавому місці». Оскільки реформувати без залучення людських та фінансових ресурсів, без реальних змін в системі виконання покарань, неможливо.

Вважаємо, що основними моментами реформування повинні стати такі практичні кроки:

-       Переатестація всього персоналу ДПтС і звільнення з посад тих працівників, відносно яких наявні обґрунтовані сумніви в їх професійній та психологічній придатності;

-       Постійна (раз на 2-3 роки) ротація кадрів, переміщення їх з роботи в місцях несвободи до місць, де працюють з вільними людьми (апарат, служба пробації, викладацька діяльність, тощо). Такий захід повинен забезпечити уповільнення процесів професійної деформації, мотивує персонал органів і установ виконання покарань і надасть можливість створити штат дійсно професійних робітників, які будуть мати можливість опрацювати різні напрями діяльності і проявити себе у відповідній, найбільш близькій для конкретного працівника, сфері, а також отримати багатий досвід роботи з виконання кримінальних покарань;

-       Орієнтування персоналу Кримінально-виконавчої служби на роботу, основною метою якої є забезпечення дотримання прав людини і допомога засудженому, підтримуюча участь в його долі;

-       Популяризація роботи в Кримінально-виконавчій службі, заохочення до неї і надання високого соціального статусу працівникам цієї служби і гідного їх забезпечення;

-       Підвищення рівня професійної підготовки працівників цієї служби. Створення зацікавленості працівників служби у підвищені кваліфікації;

-       Суттєве підвищення оплати праці працівників органів і установи виконання покарань, забезпечення їх якісним соціальним пакетом та гарантіями;

-       Суттєве підвищення рівня фінансування Кримінально-виконавчої служби в цілому, ремонт та капітальна реконструкція установ виконання покарань, створення належних робочих умов для працівників і належних (людяних) умов тримання засуджених;

-       Встановлення тісних зв’язків і взаємодії з громадськістю в процесі виконання покарань (можливість інспектування установ, можливість і доступність організації для засуджених культурних та дозвільних заходів, неформальних контактів з зовнішнім світом тощо);

-       Належне забезпечення прав засуджених (зокрема, права на правову допомогу, медичне обслуговування, спілкування з зовнішнім світом тощо);

-       Розширення і лібералізація правового статусу засудженого (зняття обмежень на побачення для більшості засуджених, на можливість носити зачіску, яка подобається, займатися діяльністю, яка подобається – живопис, музика, тваринництво, тощо). Надання реальної можливості відправляти релігійні обряди будь-якого віросповідання;

-       Суттєве покращення побутових умов в установах виконання покарань. Ремонт, переобладнання та побудова установ. Забезпечення проживання засуджених в приміщеннях по 1-2 особи, створення умов, які надають можливість забезпечити засудженому приватність (можливість бути на самоті хоча б годину на день).

-       Докорінна зміна парадигми впливу на засудженого з карально-виправляючої на психологічно-підтримуючу.

-       Забезпечення в органах і установах виконання покарань умов, які є безпечними для життя і здоров’я людини (запобігання зіткненням та сваркам серед засуджених, серед засуджених і персоналом, надання належної медичної допомоги, створення належних санітарно-гігієнічних і побутових умов).

Зрозуміло, що вказані зміни можливі лише за участю нових людей і персоналу, які будуть належно фінансово мотивовані. За таких умов можливе залучення експертів з інших країн, які можуть надати практичні поради і рекомендації щодо шляхів і засобів реалізації положень, зафіксованих у програмах реформування системи.

Ніякі зовнішні переміщення без належного фінансування Кримінально-виконавчої служби, високого рівня оплати і захищеності її працівників, безумовного дотримання прав засуджених і людяного ставлення до них, не призведуть до реального реформування Кримінально-виконавчої служби України. Це доведено 20-річним досвідом попередніх безуспішних спроб.

 Поділитися