MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Про хитрі комунальні схеми і гроші, вкрадені з кишені…

10.01.2017   
Наталка Ковальчук
Це не перший випадок в Україні масового неправомірного стягнення коштів з громадян.

Як засвідчують різні історичні джерела, вже в древніх Месопотамії та Єгипті торговельні відносини почали складатися за економічною схемою: товар-гроші-товар.

Ба, більше того, дехто вважає, що в ембріональній формі цей обіг, необхідний для нормального розвитку суспільства, зустрічається навіть у первісних дикунських племен.

Та й нині так: як споживачі, ми сплачуємо кошти за отримані товари чи послуги.

Щоправда, іноді, в економічних стосунках трапляється ситуація, коли діє зовсім інша схема. Описана, наприклад, у відомому творі І. Ільфа та Є. Петрова «Дванадцять стільців».

Ми зазвичай сміємося, читаючи популярну фразу монтера Мєчнікова: «…утром – деньги, вечером – стулья или вечером – деньги, а на другой день утром – стулья». Одне слово, за будь-якого розкладу – гроші наперед.

А даремно сміємося. Ця «монтерська» хитра схема знаходить своє втілення не тільки в літературному творі, а й в реальному житті. Причому, навіть там, де, на перший погляд, і підстав для неї жодних немає.

Здається, саме за нею українці тепер сплачуватимуть за використану електроенергію. Чи то пак, за невикористану електроенергію?

Аби зовсім не заплутатися, звернемося до документа державної ваги.

А саме - до Постанови Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2016 року, №591 (http://zakon4.rada.gov.ua) «Про внесення змін до Правил користування електричною енергією для населення».

Тут, у пункті 21, зокрема, зазначено:

«…Передані побутовим споживачем та отримані у порядку, визначеному у договорі, та/або зняті електропостачальником (електророзподільним підприємством) дані про покази засобу обліку протягом періоду, що починається за два робочі дні до кінця розрахункового місяця та закінчується на третій робочий день наступного розрахункового періоду (календарного місяця), вважаються даними на перше число календарного місяця.

Зняті споживачем чи отримані та/або зняті енергопостачальником (електророзподільним підприємством) дані про покази засобу обліку в інший день вважаються вихідними даними для визначення показів засобу обліку на перше число календарного місяця шляхом додавання (віднімання) середньодобового споживання, помноженого на кількість днів (діб) між датою зняття показів та першим числом календарного місяця.

Середньодобове споживання визначається виходячи з даних про покази засобу обліку, зафіксовані між двома послідовними зняттями, та кількості днів між цими зняттями показів.

Платіжний документ, який виписується енергоспостачальником, формується ним за обсяг електричної енергії, спожитий протягом календарного місяця (з першого числа розрахункового місяця, по перше число місяця, наступного за розрахунковим)».

Перекладемо цю словесну перепитію на реалії життя.

Раніше було так. Представник енергетичної компанії знімав показники з нашого лічильника електроенергії. На основі них ми й сплачували гроші. Якщо «насвітили» на 100 кВт/ г, то за 100 кіловат і платили. Якщо використали більше енергії, то й сплачували за більший обсяг.

Однак відтепер до реальних показників нашого лічильника, зафіксованих агентом енергопостачальної компанії, доплюсовують й ту електроенергію, яку, як вважають енергетики, ми ще можемо спожити до кінця календарного місяця.

Бо оплата тепер проводиться не за фактичними показниками лічильників, а на 1 число кожного календарного місяця. У квитанціях, отриманих за використану електроенергію за жовтень- листопад 2016 року, ця схема вже присутня.

Тобто ситуація така. Ми, скажімо, використали ті ж 100 кВт/г за 30днів споживання, але заплатити нам доведеться, як мінімум за 106-110 кіловат, якщо показники знімали за 2-3 дні до кінця місяця, або й за 129-130 кіловат, якщо агент компанії прийшов до нас за 9-10 днів до кінця календарного місяця.

Задля цього навіть виведено формулу середньодобового споживання, за якою і обчислюється розмір, можливо спожитої нами електроенергії.

Кожного місяця ці дані будуть різними, але сплачувати нам у будь-якому разі доведеться за більший обсяг електроенергії, ніж ми використали насправді.

При тому ми маємо ще й врахувати, що в Україні діє не єдиний тариф на електроенергію, а залежний від обсягу споживання. Знаємо ж, ціна електроенергії за 100 кіловат одна, за 100-600 кВт/г – вже більше, а понад 600 ще більша.

Тобто, якщо ми навіть дуже економили, аби вкластися у соціальну норму, і не «спалити» більше 100 кіловат енергії за визначений період, сплатити нам доведеться однаково за більший обсяг, та ще й за вищим тарифом.

Виходить, що за допомогою цієї хитрої комунальної схеми електропостачальними компаніями з наших кишень неправомірно стягаються кошти. Запитань до цього «електроенергетичного ноу-хау» більше, ніж відповідей.

Найперше, електроенергія такий самий товар, як, скажімо, хліб чи молоко. Але ж у магазині з нас не вимагають оплатити той буханець, який надумаємо купити завтра, а візьмуть гроші тільки за щойно придбаний.

Чому ж за електричну енергію маємо сплачувати за незрозумілою формулою, у якій до реально спожитої електроенергії додається ще й обчислена на розсуд енергопостачальної компанії?

А як бути, коли людина взагалі не користуватиметься електроенергією, бо терміново поїхала, скажімо, у відрядження, захворіла, чи ще з якоїсь причини? Що, ми тепер ще й мусимо щоразу бігати до елекропостачальників і повідомляти про свої пересування, аби енергетики не «дописували» невикористані кіловати?

Але ж у кожному домі чи квартирі для того й стоїть прилад обліку електричної енергії, аби фіксувані дані про те, скільки «світла ми напалили» реально.

Звичайно, постачальники електроенергії – монополісти. І, очевидно, користуючись цим своїм виключним становищем, маючи можливість безкарно відключати споживачів від електроенергії за несплату чи неповну сплату, вдалися до такого собі комунального шантажу, аби отримувати кошти зі споживачів так, як їм заманеться?

Але як могло так статися, все це ще й узаконено на державному рівні наведеною вище Постановою?

Втім, це не перший випадок в Україні масового неправомірного стягнення коштів з громадян.

Достатньо згадати яким шквалом обурення розпочався опалювальний сезон в Україні, коли, за повідомленнями різних інформаційних джерел, зокрема http://buknews.com.ua, http://tsn.ua, http://gazeta.dt.ua, http://tecom.com.ua та ін., практично у всіх регіонах України споживачі (за відсутності приладів обліку) отримали квитанції за теплоносії за завищеними тарифами.

Вже потім людям почали пояснювати, що то теплопостачальники «помилилися». Дехто з представників теплових кампаній навіть вибачався через ЗМІ.

Правда, переглянувши значну кількість електронних медіа-ресурсів, що представляють Україну від сходу до заходу, від півночі до півдня, поки що не вдалося знайти найменшої інформації, що свої «помилки» тепловики виправили й несправедливо стягнуті суми споживачам повернули.

Відкритим залишається й питання, чи вдасться оплату за надання послуг населенню за електроенергію повернути до нормальної логічної формули, коли платитимемо гроші лише за те, що насправді спожили, а не, як кажуть в народі, за підрахунками, взятими зі стелі?

 

 Поділитися