Фата Моргана медичної реформи (із українських настроїв)
Вже минуло більше 3-х місяців від того як проголошена медична реформа в Україні. За цей час в суспільстві вже сформульовані деякі погляди на цю вкрай важливу реформу для всіх.
Майже одностайна тільки одна позиція – медична реформа вкрай потрібна. А от як її проводити - думки в українському суспільстві зовсім різні. Чому реформа потрібна? Перш за все тому, що існуюча в Радянському Союзі система охорони здоров’я, яку організував Семашко, була розрахована на використання у тоталітарній державі, з високим рівнем індустріалізації. Система Семашко відповідала існуючим історичним та економічним умовам, враховувала низький рівень культури побуту та інфекційні небезпеки.
Всі роки радянської влади медицина мала фінансування за остаточним принципом і тому рівень радянської медицини був недостатнім. Не вистачало сучасних обладнання і ліків. СРСР безнадійно відстав від технологічного розвитку медичної галузі. Матеріальна база закладів охорони здоров’я не дозволяла надавати медичну допомогу на рівні наближеному до європейського. Експерти оцінювали, що головним показником рівня охорони здоров’я була кількість ліжок у лікарнях, яких було в чотири рази більше ніж у США. А от інвестицій в методи діагностики і лікування, розробку принципіально нового обладнання практично не було,
Коли рухнула промисловість, фінансування охорони здоров’я зменшилося до недопустимого рівня і медицина просто розвалилася. Але система Семашка мала і певні переваги – це, перш за все, наявність системи в охороні здоров’я – профілактичні огляди, служба невідкладної допомоги, ланка первісної допомоги, стаціонарне лікування і санаторні та реабілітаційні заклади. І всі ланки мали між собою зв’язок – виписки з однієї служба передавалися до іншої. Другою перевагою, на мій погляд, була наближеність медичної допомоги до населення – фельдшерсько-акушерські пункти в селах, медичні пункти в школах і дитячих садках, медсанчасті на підприємствах і у ВИШах. Деякі галузі, такі як залізниця, органи правопорядку мали свої відомчі медичні заклади, які відомство додатково фінансувало, і які були у кращому стані ніж звичайні лікарні. Тепер команда реформаторів обіцяє, що відомча медицина буде ліквідована, тобто ліквідовані будуть ті лікарні, які забезпечували більш високий рівень обслуговування пацієнтів. До речі, мову про закриття сумно відомої Феофанії для високопосадовців не ведеться. Розумно це? Ні.
В Україні з 1992 року була організована Національна академія медичних наук. Створення такого закладу перш за все суттєво розширило можливості керівників медичних закладів отримати звання академіка або члена-кореспондента. До складу АМН України спочатку входило 13 наукових установ. За 15 років, що минули, було створено ще шість наукових установ. Крім того, у 2000 р. постановою Кабінету Міністрів України до підпорядкування Академії було передано ще 18 науково-дослідних інститутів. Але з в установах АМН працюють понад 20 тисяч осіб, в тому числі біля трьох тисяч науковців, серед яких майже 2500 докторів і кандидатів наук. В таких закладах рівень лікування значно вищий ніж у звичайних лікувальних закладах та й умови перебування хворих відрізняються на краще. Але схоже на те, що і ці заклади будуть ліквідовані, тому що фінансування інститутів АМН впало до мінімуму.
Так у Харкові під загрозою сім медичних НДІ Харкова. Серед них Інститут медрадіології ім. С. П. Григор’єва, де онкологію намагаються перемогти люди зі всієї України. Якщо раніше держбюджет виділяв на зарплати цьому інституту 18 мільйонів гривень, то в цьому році заклав всього 6 мільйонів.
В такому ж стані Інститут неврології, психіатрії та наркології, через стаціонар якого за рік проходить більше 5 тисяч пацієнтів. Тепер інституту буде складно оплачувати комунальні послуги, необхідні для роботи медикаменти. Природно, лікарі переведені на 0,5 ставки. Довго вони протримаються або скоро знайдуть хороші місця і підуть - невідомо. Як це відіб’ється на пацієнтах? Так їх просто нікому буде приймати.
Науково-дослідний інститут протезування в умовах війни набуває особливого значення, а харківський інститут протезобудування та відновлення працездатності займається розробкою нових технічних рішень в протезобудуванні та комплексною реабілітацією інвалідів зі складною патологією опорно-рухового апарату. Але і це не цікавить МОЗ.
Як правило в таких лікувально-наукових закладах лікують хвороби, які не лікують у звичайних лікарнях. Треба враховувати і те, що місцева влада зовсім не проти, щоб ліквідували такі інститути, тому що звільняться будівлі, які можна буде продати з прибутком. Погано буде тільки громадянам – але кого це хвилює?
Чому б команді реформаторів з Мінздраву спочатку не провести своєрідну інвентаризацію, визначити загальні фінансові, лікувальні, наукові та кадрові ресурси галузі взагалі. Потім визначити лікарні, які знаходяться у зовсім незадовільному стані, і прийняти рішення або про ліквідацію таких лікарень, але з урахуванням того, як погіршиться надання медичної допомоги, або їх потрібно радикально реформувати. З’ясувати, які лікарні, неповністю відповідають сучасним медичним стандартам, але забезпечують необхідний рівень лікування і для яких незначне збільшення фінансування суттєво покращить справи. І до третьої групи віднести ті заклади, які забезпечують високий рівень лікування, звісно за масштабами України. Мабуть, такі заклади теж потребують додаткового фінансування. Крім того, в Україні протягом попередніх років вже були створені центри первинної медичної допомоги (ПСМД), серед яких є успішно працюючі, але хіба хтось з чиновників цікавився роботою таких центрів? Відповіді немає, хоча багато громадян України користуються послугами таких центрів.
Крім того, а останні кілька років обсяги ринку приватної медицини в Україні значно зросли. В Україні на сьогоднішній день працюють близько 50 тис приватних медичних установ (з урахуванням приватних медичних практик). У сегменті налічується більше 10 великих гравців. Як правило, це багатопрофільні клініки. Це такі заклади як клініка «Оберіг», медична клініка «Борис», медичний центр «Odontomed», медичний центр «Біомед», клініка «Оксфорд Медікал», клініка «Добробут», клініки «Медіком», клініка «Into-Sana». І це, не враховуючи стоматологічні та косметологічні заклади.
У Харкові існує клініка доктора Пенькова Педиатрплюс, в якій можна отримати і разову консультацію окремого спеціаліста, і внести певну суму грошей і отримувати медичний догляд дитини цілий рік.
В Харкові за 25 років спочатку з’явилися переважно терапевтичні медичні кабінети, служба невідкладної допомоги, потім багатопрофільні клініки, в яких прийом ведуть фахівці різних напрямків, в яких є лабораторії, нове діагностичне обладнання, фізіотерапія. Деякі такі заклади отримали право видавати листки непрацездатності та санітарні книжки. Останні роки з’явилися хоча і невеликій кількості, і приватні психіатри, психологи і наркологи.Стримуючим фактором зростання приватної медицини є брак платоспроможного попиту і досить високі ціни на послуги. На сьогодні тільки приблизно 15% працюючого населення країни можуть дозволити собі відвідування приватних медичних клінік, але при цьому вважають за краще відвідувати державні установи, де вони безпосередньо оплачують і обстеження, і послуги лікарів.Крім того, розвиток приватних медичних закладів стримують досить високі інвестиції, необхідні як для створення приватного медичного закладу, так і для успішного функціонування в подальшому. Необхідно купувати новітнє обладнання, і забезпечувати високий рівень фахівців, тобто, перш за все, сплачувати їм достойну зарплатню.Середній чек обслуговування в приватній медичній клініці залежить від проблеми конкретного пацієнта і можливих варіантів її лікування. Як правило, в стандартний перелік послуг входять 2 консультації, діагностика та основні маніпуляції.З огляду на середні ціни на приватні медичні послуги в Києві, можна зробити висновок, що вартість двох консультацій фахівця становить близько 700 грн. ($25,45), середня ціна одного або декількох видів діагностики (аналіз крові, аналіз сечі, ЕКГ, УЗД, рентген або МРТ) становить 500 грн. ($18,18) вартість найпоширеніших маніпуляцій (за умови їх необхідності) - 1500 грн. ($54,55).Стрибок зростання приватної медицини спостерігався до настання світової фінансової кризи 2008-2009 років. Після нього темпи зростання ринку дещо сповільнилися, однак, постійна поява нових гравців стимулює поліпшення показників.
Все це начебто зовсім невідомо реформаторам, вони не тільки не враховують реально існуючої ситуації, а й зовсім не беруть до уваги існуюче законодавство України. Цілком можливо, що реформа з урахуванням існуючої ситуації отримала б значно ширшу підтримку ніж той варіант, який пропонує команда пані Супрун.
Як на мій погляд, реформа провалиться. І, перш за все, саме з вини реформаторів. Тому що інформація, яку країна отримує від команди реформаторів не тільки обмежена, але й фрагментарна і не дає ніякої чіткої картини, якою буде після реформи система охорони здоров’я. Саме система і чи буде така взагалі? Поки що ми чуємо про реформування системи невідкладної допомоги – замінити лікарів на парамедиків, реформування первинної ланки – замінити дільничних лікарів на сімейних. А що буде далі – поки що нікому невідомо. До речі, саме такі реформи розпочинали попередніми командами МОЗ, наприклад міністр Р.Богатирьова. І вже є певний досвід – зовсім невтішний для нових реформаторів. Так при проведенні реформ в пілотних районах в 2012-2014 роках лише 12-16% пацієнтів обрали свого лікаря і підписали з ним контракт. І якщо команда пані Супрун, яка так полюбляє швидкі рішення, застосує залякування и примус на кшталт – хто не підпише контракт – платитиме за візит до лікаря – то отримують не тільки негативну реакцію, а й судові позови, тому що поки що в Україні діє 49-а стаття Конституції про безкоштовну медичну допомогу.
Команда реформаторів повністю відсторонила від обговорення реформи і лікарські громадські об’єднання, і громадян, абсолютно не бере до уваги вітчизняні реалії та менталітет громадян України.. Фактично команда реформаторів здійснює широку піар-кампанію, і не збирається ні з ким радитися. Тому і нарвалися на досить широкий опір в суспільстві проти запропонованої реформи. Але і це їм не заважає! На тих, хто не погоджується з ними, і вимагаю ознайомити лікарів та громадян з не проголошеними, а конкретними і хоч якось обґрунтованими етапами реформи, навішуються ярлики ретроградів та противників реформ, корупціонерів та ворогів прогресу. Але, здається реформатори не розуміють наших побоювань, а ми добре пам’ятаємо, що було після більшовицької теорії: «…мы разрушим до основанья, а затем…». А нас з вами цікавить, що буде «затем», бо нам в цій країні жити.
Є більшість і серед лікарів, і серед громадян, які категорично проти запропонованої реформи. Вже є певна кількість громадян, які активно заперечують проти реформи – не погоджуються із закриттям лікарень, і щоб висловити свій протест, перекривають шляхи, звертаються до Верховної Ради і Президента. В деяких містах, наприклад у Харкові, місцева влада практично відмовилася від пропозицій МОЗ, сама приймає рішення і намагається зберегти існуючі лікарні.
Лікарі, які замість профспілки мають абсолютно беззубі і не авторитетні структури, вже підрахували на калькуляторі чого варті проголошені норми від в.о. Міністра охорони здоров’я і зробили певні висновки – скорочення медичних працівників, скорочення лікарень і скорочення фінансування на медицину. А це обов’язково призведе до збільшення загальної смертності з різних причин.
МОЗ вже оголосило збільшені норми навантаження на сімейних лікарів: якщо раніше дільничний лікар мав на дільниці 1500 пацієнтів, а педіатр 800 діточок, то тепер «реформований» сімейний повинен обслуговувати 2000 пацієнтів. Педіатричні поліклініки у містах поки що збережені, але норми прийому пацієнтів теж будуть змінювати. І це теж не забезпечить навіть той невисокий рівень медичного обслуговування, який є зараз.
Зараз стан охорони здоров’я жахливий - в країні за годину помирає приблизно 85 українців. У медицині вакантне 21 тис. вакансій – і лікарів, і середнього медичного персоналу.
За результатами дослідження «(Без)коштовна медицина», який протягом року втілювали Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) та благодійний фонд "Пацієнти України", кожен другий пацієнт в Україні відмовляється від лікування або відкладає його через брак грошей. 76% при опитуванні повідомили, що їм було складно знайти кошти на ліки підчас стаціонарного лікування, а 6% - що зовсім неможливо. Більше 40% позичали гроші і продавали власне майно. Понад 80% сказали, що безкоштовно не отримали жодного препарату. У підсумку, половина опитаних не ходять до лікарні взагалі, а майже дві третини хворих зізналися, що займалися самолікуванням.
Ситуація з охороною здоров’я потребує глибоких та системних змін – в цьому і реформатори, і їх опоненти єдині.
Але весь час потрібно пам’ятати слова Андрія Дмитровича Сахарова: «Быстродействующие лекарства нетерпеливых лекарей часто опаснее самой болезни.»
