Експрес-огляд законотворчої діяльності Верховної Ради України Бюлетень № 118 Законопроекти, зареєстровані в парламенті за період 27.03.2017 – 31.03.2017
Надійшло 63 проекти законів і постанов Верховної Ради України, зокрема 22 проекти процедурних постанов, пов’язаних із прийняттям за основу, відхиленням або поверненням на доопрацювання окремих законопроектів, створенням тимчасових слідчих комісій, ініціативою відставки міністра, зі звільненням суддів тощо. У цьому огляді, за поодинокими винятками, також не коментуються проекти про запровадження податкових пільг, внесення змін до бюджету тощо.
Міжнародно-правові відносини
Проект 0139 від 28.03.2017 (Президент України) про ратифікацію Фінансової угоди (Проект «Міський громадський транспорт України») між Україною та Європейським інвестиційним банком.
Фінансову угоду підписано 11.11.2016 у місті Києві з метою залучення коштів у розмірі 200 млн євро для забезпечення стабільного функціонування і подальшого розвитку міського громадського транспорту в містах України. Очікується, що ратифікація Фінансової угоди дасть змогу створити умови для надання населенню високоякісних послуг із перевезення автобусами, трамваями, тролейбусами та метрополітеном, зокрема, з урахуванням потреб інвалідів з ураженнями органів зору, слуху, опорно-рухового апарату та інших маломобільних груп; підвищити рівень технічного оснащення підприємств міського громадського транспорту та ефективності їх роботи; зберегти та примножити електротранспортну інфраструктуру та маршрутну мережу в Україні.
Закон прийнято 12.04.2017 та наразі вже підписано.
Проект 0140 від 31.03.2017 (Кабінет Міністрів України) про ратифікацію Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Чеської Республіки про науково-технологічне співробітництво.
19 грудня 2011 року у м. Празі було підписано Угоду між Кабінетом Міністрів України та Урядом Чеської Республіки про науково-технологічне співробітництво. Угода закріплює прагнення договірних сторін розвивати, зміцнювати та диверсифікувати співробітництво у галузях науки та технологій, що становлять спільний інтерес. Відповідно до Угоди, науково-технологічне співробітництво між Україною та Чеською Республікою здійснюватиметься в таких формах: обмін науково-технологічною інформацією; обмін науковцями і фахівцями; проведення спільних семінарів, конференцій, виставок; підготовка науковців і фахівців у сфері технологій; спільне виконання наукових досліджень; спільна участь у міжнародних програмах. Угода передбачає створення Спільного комітету з питань науково-технологічного співробітництва для координації заходів, що здійснюватимуться в рамках цієї Угоди. Угода містить статтю стосовно захисту прав інтелектуальної власності, в якій чітко визначено, що договірні сторони забезпечуватимуть ефективну та адекватну охорону інтелектуальної власності фізичних та юридичних осіб. Очікується, що набуття чинності зазначеною Угодою сприятиме розвитку двосторонніх відносин на стабільній, довгостроковій основі.
Проблеми національної безпеки, окупованих територій і АТО
Проект 6240 від 27.03.2017 (Немиря Г. М.) про внесення змін до деяких законів України (щодо виборчих прав внутрішньо переміщених осіб та інших мобільних всередині країни громадян).
Проект продовжує лінію проектів 2501а від 12.08.2015 (Бондар В. В.) про внесення змін до Закону України «Про місцеві вибори» (щодо забезпечення права голосу внутрішньо переміщеним особам) (див. Бюлетень № 35), 2501а-1 від 21.08.2015 (Тарута С. О.) про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо забезпечення виборчих прав внутрішньо переміщених осіб (див. Бюлетень № 36) та 2501а-2 від 26.08.2015 (Льовочкіна Ю. В.) про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення виборчих прав внутрішньо переміщених осіб про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення виборчих прав внутрішньо переміщених осіб (див. Бюлетень № 37). Усі проекти були повернуті на доопрацювання. Сюди ж слід віднести і проект 4471 від 19.04.2016 (Вілкул О. Ю.) про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення виборчих прав внутрішньо переміщених осіб (див. Бюлетень № 70).
Пропонується передбачити, що за мотивованим зверненням виборця орган ведення Реєстру може визначити іншу виборчу адресу виборця, ніж та, за якою зареєстровано місце проживання виборця відповідно до Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні». Звернення щодо зміни виборчої адреси може бути подане виборцем до органу ведення Реєстру, повноваження якого поширюються на територію, до якої віднесено виборчу адресу, на яку змінюватиметься поточна виборча адреса виборця, не пізніше ніж на п’ятий день з дня початку виборчого процесу виборів або процесу референдуму, що проводяться на території, в межах якої виборець просить визначити його виборчу адресу. У разі, якщо на відповідній території одночасно проводяться декілька виборів (референдум), таке звернення може бути подане не пізніше ніж на п’ятий день з дня початку виборчого процесу тих виборів (референдуму), голосування на яких проводиться раніше, ніж голосування на інших виборах, які відбуваються одночасно. Виборець обґрунтовує зміну виборчої адреси одним з таких документів: 1) договір оренди житла за адресою, яку виборець просить визначити його новою виборчою адресою; 2) виданий органом державної влади чи органом місцевого самоврядування документ, який засвідчує здійснення виборцем підприємницької діяльності за адресою житла, яку виборець просить визначити його новою виборчою адресою; 3) документ, який підтверджує право власності на житло за адресою, яку виборець просить визначити його новою виборчою адресою; 4) довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи; 5) документ, який засвідчує здійснення виборцем догляду за особою, місце проживання якої зареєстровано відповідно до Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» за адресою, яку виборець просить визначити його новою виборчою адресою; 6) документ, що засвідчує перебування виборця у шлюбі або у родинних відносинах із особою, місце проживання якої зареєстровано відповідно до Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» за адресою, яку виборець просить визначити його новою виборчою адресою. Зазначається, що виборець, виборча адреса якого була визначена відповідно до названої процедури, може звернутися до органу ведення Реєстру з новою заявою про зміну виборчої адреси з аналогічних підстав, не раніше ніж через 180 днів після дати внесення до Реєстру останньої зміни виборчої адреси такого виборця. Відповідно, в Законі України «Про місцеві вибори» пропонується визначити, що належність громадянина до відповідної територіальної громади та проживання його на відповідній території визначається не його зареєстрованим місцем проживання, а «його виборчою адресою (крім випадків, передбачених законом)».
Якщо по суті проект спрямований на покращення умов для громадян щодо голосування на виборах за фактичним місцем проживання (хоча це і вступає в конфлікт із спеціальним законодавством про реєстрацію місця проживання, зокрема і військовим), то практична сторона проекту видається менш переконливою. Не зрозуміло, як має підтверджуватися особа таких громадян під час процедури голосування, адже простого співпадіння прізвища, ім’я та по батькові, мабуть, буде не достатньо. Відповідно, виборець матиме пред’являти документи, на основі яких він був зареєстрований за відповідною адресою. Втім, це вже наше припущення, адже проект про це мовчить.
Проект 6268 від 31.03.2017 (Шкрум А. І.) про внесення змін до деяких законів України щодо підвищення соціального захисту військовослужбовців.
Пропонується встановити, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується також у разі 1) смерті колишнього військовослужбовця протягом трьох місяців після звільнення з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов’язаних з виконанням обов’язків військової служби; 2) захворювання під час виконання ним обов’язків військової служби, або служби у військовому резерві, або у період проходження ним строкової військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності. Уточнюється, що призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), захворювання, інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов’язаного або резервіста є наслідком «навмисного порушення необхідних вимог безпеки». Як очікується, прийняття проекту посилить соціальний захист членів сімей осіб, що загинули після звільнення зі служби внаслідок травм, контузій, каліцтва чи захворювань, отриманих у зв’язку із захистом Вітчизни та дасть змогу надати їм обсяг прав на отримання одноразової грошової допомоги, яким володіють члени сімей осіб, що померли в статусі військовослужбовця.
Ідеологічні питання
Проект 6246 від 27.03.2017 (Мураєв Є. В.) про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо скасування фінансування політичних партій з державного бюджету).
Проект є логічним продовженням низки відповідних ініціатив, зокрема проектів 5084 від 06.09.2016 (Каплін С. М.) про внесення змін до Закону України «Про політичні партії в Україні» (щодо відміни державного фінансування політичних партій) (див. Бюлетень № 90) та 5087 від 07.09.2016 (Вілкул О. Ю.) про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» (щодо скасування фінансування парламентських політичних партій на 2016 рік та перенаправлення цих коштів на потреби освіти) (обидва див. Бюлетень № 90).
Як зазначається у пояснювальній записці, метою і завданнями прийняття цього проекту є скасування обов’язку держави з фінансування політичних партій та відповідно перерозподілу коштів державного бюджету на фінансування соціально значущих видатків. Пропонується вилучити згадування про державне фінансування статутної діяльності політичної партії у Законах України «Про політичні партії в Україні», «Про запобігання корупції», прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання і протидії політичній корупції» та Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Слід зазначити, що реформа щодо запровадження державного фінансування статутної діяльності політичних партій передбачала чимало змін до законодавства, а не лише перелічені в цьому проекті. Відповідно, мало б бути запропоноване і відновлення ряду інших скасованих реформою положень. але це не пропонується.
Законодавство про громадянство
Проект 6178-1 від 27.03.2017 (Балога В. І.) про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання питань подвійного громадянства.
Альтернативний проекту 6178 від 14.03.2017 (Мельничук С. П.) про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо приведення у відповідність до Конституції України Закону України «Про громадянство України» щодо уникнення множинного (подвійного) громадянства (див. Бюлетень № 116). В річищі ініціатив основного проекту та численних інших проектів з проблематики подвійного громадянства пропонується внести зміни до Кодексу законів про працю України, Кримінального кодексу України, Законів України «Про державну службу», «Про Кабінет Міністрів України», «Про громадянство», «Про державну службу», «Про вибори народних депутатів України», «Про статус депутатів місцевих рад», «Про місцеві вибори», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про місцеві державні адміністрації» та інших, згідно з якими громадяни України, які набули громадянство інших держав, будуть позбавлені можливості працювати в органах державної влади та місцевого самоврядування. Також у роботодавця з’явиться можливість і обов’язок звільнити особу, уповновноважену на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, якщо така особа одночасно має громадянство (підданство) інших держав. Вводиться кримінальна відповідальність осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за приховування факту отримання громадянства (підданства) інших країн. Водночас весь сенс проекту полягає в тому, щоб закріпити як загальне правило правом громадян України мати інше громадянство (підданство), але з певними винятками і жорсткими санкціями за недотримання встановлених норм.
Проект 6178-2 від 29.03.2017 (Богомолець О. В.) про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо множинного (подвійного) громадянства.
Проектом передбачається внести зміни до Закону України «Про громадянство України» з тим, щоб закріпити принципову заборону мати громадянство іншої держави особам, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, а також виключити положення про визнання незалежною від особи причиною неотримання документа про припинення іноземного громадянства такої обставини, як вартість оформлення припинення іноземного громадянства (підданства), що перевищує половину розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом в Україні на момент, коли особа набула громадянство України. Також пропонується ввести обов’язок осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, повідомляти про набуття громадянства (підданства) іншої держави та кримінальну відповідальність за порушення цього обов’язку.
Як видається, жодна з цих пропозицій не є оригінальною. Всі вони вже знайшли своє відображення в інших проектах.
Проект 6272 від 31.03.2017 (Ляшко О. В.) про внесення зміни до статті 46 Закону України «Про запобігання корупції» щодо зазначення відомостей про громадянство (підданство) іншої держави (громадянства (підданства) інших держав у разі його (їх) наявності.
Весь зміст короткого проекту фактично відображений в його назві (йдеться про розширення переліку відомостей, які зазначаються в «антикорупційній» декларації). Пропозиція не є оригінальною і ще раз підкреслює актуальність проблеми подвійного громадянства і необхідність комплексного її вирішення.
Відносини між владними суб’єктами
Проект 6256 від 28.03.2017 (Парубій А. В.) про внесення змін до законів України «Про комітети Верховної Ради України» та «Про центральні органи виконавчої влади» щодо оптимізації роботи комітетів Верховної Ради України та співвідношення предметів їх відання із сферами діяльності міністерств.
Формальною підставою для подання цього проекту стала постанова Верховної Ради України від 17 березня 2016 р. «Про заходи з реалізації рекомендацій щодо внутрішньої реформи та підвищення інституційної спроможності Верховної Ради України», якою рекомендовано у структурі Верховної Ради України наступного скликання передбачити меншу кількість комітетів (орієнтовно 20), які мають чітко співвідноситися зі сферами діяльності міністерств. Відповідно, пропонується у Верховній Раді України дев’ятого скликання, склад якої буде сформовано на виборах, проведених за пропорційною системою, створити не більше 20 комітетів. При цьому предмети відання комітетів мають співвідноситися із сферами діяльності міністерств. Водночас зазначається, що надалі Парламент зможе утворити новий або ліквідувати раніше створений комітет, змінити назву комітету чи предмет його відання лише у разі утворення нового міністерства або реорганізації чи ліквідації існуючого міністерства. Змінами ж у статті 5 «Утворення, реорганізація та ліквідація міністерств та інших центральних органів виконавчої влади» Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» пропонується встановити, що «Кабінет Міністрів України, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади, за поданням Прем’єр-міністра України утворює не більше 20 міністерств, а також інші центральні органи виконавчої влади, кількість та найменування яких визначає відповідною постановою».
Ідея прив’язати сфери законодавчої роботи (основний критерій визначення структури парламентських комітетів) до структури органів виконавчої влади не є оригінальною. Історичним її попередником була відома радянська («ленінська») теза про поєднання законодавства і управління. Зокрема, у 20-ті роки вся законопроектна робота була покладена на наркомати, кожний з яких відповідав за законопроекти «у сфері свого відання». Утім, такий підхід має і багато недоліків, зокрема звуження впливу громадянського суспільства на законотворчість і помітне зростання корупційних ризиків через «зрощення» парламентарів – членів комітету з бюрократичною верхівкою профільних міністерств.
Проект 4738-д від 30.03.2017 (Іванчук А. В.) про внесення змін до Закону України «Про публічні закупівлі» та деяких інших законів України щодо здійснення моніторингу закупівель.
Проект є доопрацьованою в профільному Комітеті з питань економічної політики редакцією проекту 4738 від 31.05.2016 (Іванчук А. В.) про внесення змін до Закону України «Про публічні закупівлі» та деяких інших законів України щодо здійснення моніторингу закупівель (див. Бюлетень № 76).
Головні відмінності між проектами у тому, що набули значного розвитку положення щодо порядку здійснення моніторингу закупівель (в першому проекті ст. 8-1, в новому проекті – 7-1). Тепер це великого обсягу стаття на 22 частини, в якій викладено все, що вважають автори потрібним з цього приводу: від часу проведення та порядку призначення моніторингу і до «оскарження у судовому порядку рішення органу оскарження». Також у проекті запроваджуються такі нові поняття як: «моніторинг закупівлі – аналіз дотримання замовником законодавства у сфері публічних закупівель на всіх стадіях закупівлі з метою попередження порушень законодавства у сфері публічних закупівель» (зміст поняття цілковито змінено) та «автоматичні індикатори ризиків – критерії із заданими наперед параметрами, використання яких дає можливість автоматично здійснювати вибір процедур закупівель, що містять ознаки порушень законодавства у сфері публічних закупівель». Окрім того, проект містить дуже розлогі прикінцеві та перехідні положення, якими не тільки вносить зміни до інших законів, а й покладає значні завдання на уряд та інші органи виконавчої влади.
Проект видається занадто складним через бажання авторів викласти усі головні положення в одній статті. Через це текст одночасно і занадто лаконічний, і переобтяжений. Технічно такий підхід є некоректним і має усі шанси призвести лише до ускладнення процедур.
Проект 6271 від 31.03.2017 (Тимошенко Ю. В.) про внесення змін до Закону України «Про запобігання корупції» щодо особливостей фінансового контролю окремих категорій осіб.
Пропонується виключити з кола суб’єктів, які зобов’язані подавати електронні декларації (а також і з числа осіб, на яких поширюється дія названого закону), представників громадських об’єднань, наукових установ, навчальних закладів, експертів відповідної кваліфікації, інших осіб, які входять до складу конкурсних комісій відповідно до Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», Громадської ради доброчесності, утвореної відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», громадських рад, рад громадського контролю, що утворені при державних органах та беруть участь у підготовці рішень з кадрових питань, підготовці, моніторингу, оцінці виконання антикорупційних програм, і при цьому не є особами, зазначеними у пункті 1, підпункті "а" пункту 2 частини першої цієї статті [тобто ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції» – авт. огл.]» та фізичних осіб, які: отримують кошти, майно в рамках реалізації в Україні програм (проектів) технічної або іншої, в тому числі безповоротної, допомоги у сфері запобігання, протидії корупції (як безпосередньо, так і через третіх осіб або будь-яким іншим способом, передбаченим відповідною програмою (проектом); систематично, протягом року, виконують роботи, надають послуги щодо імплементації стандартів у сфері антикорупційної політики, моніторингу антикорупційної політики в Україні, підготовки пропозицій з питань формування, реалізації такої політики, – якщо фінансування (оплата) таких робіт, послуг здійснюється безпосередньо або через третіх осіб за рахунок технічної або іншої, в тому числі безповоротної, допомоги у сфері запобігання, протидії корупції; є керівниками або входять до складу вищого органу управління, інших органів управління громадських об’єднань, інших непідприємницьких товариств, що здійснюють діяльність, пов’язану із запобіганням, протидією корупції, імплементацією стандартів у сфері антикорупційної політики, моніторингом антикорупційної політики в Україні, підготовкою пропозицій з питань формування, реалізації такої політики, та/або беруть участь, залучаються до здійснення заходів, пов’язаних із запобіганням, протидією корупції». Зміни спрямовані на скасування частини змін до названого закону, що набули чинності 30 березня 2017 р. Названі зміни викликали жваву дискусію та вкрай неоднозначну реакцію суспільства.
Проблема є багато в чому суто політичною, пов’язаною з реаліями нашої політичної закуліси.
Права громадян та їх об’єднань
Проект 6270 від 31.03.2017 (Денисенко А. С.) про соціальний захист дітей, які постраждали внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів.
Проект згідно з пояснювальною запискою покликаний урегулювати порядок отримання статусу дитини, постраждалої внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів, та закріпити перелік соціальних гарантій, які держава надає таким дітям. Передбачається, що порядок отримання згаданого статусу буде визначатися Кабінетом Міністрів України. До числа відповідних соціальних гарантій пропонується включити право на допомогу органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у пошуку та возз’єднанні членів сім’ї, які втратили зв’язок внаслідок внутрішнього переміщення або воєнних дій; право на отримання безоплатної медичної допомоги як амбулаторно, так і в умовах стаціонару у будь-якому державному медичному закладі, розташованому на підконтрольній Україні території, включаючи забезпечення за рахунок коштів держави усіма необхідними медичними препаратами, протезування кінцівок, санітарно-курортне оздоровлення, а також діагностичні дослідження; право на переведення до іншого дошкільного, загальноосвітнього або вищого навчального закладу, що розміщений на території, яка віддалена від зони проведення воєнних дій, а також у разі потреби на спеціальну освіту та догляд, на отримання соціальних стипендій у вишах і державну цільову підтримку у державних або комунальних професійно-технічних навчальних закладах; право на безоплатну психологічну реабілітацію, психолого-педагогічну реабілітацію та психіатричну допомогу; право на соціальну допомогу, яка складається з щомісячної соціальної допомоги у розмірі соціальної допомоги, яка передбачена для дитини, що має статус внутрішньо переміщеної особи, та одноразової грошової допомоги у разі отримання поранення, контузії, каліцтва або іншого фізичного, сексуального, психологічного насильства, незаконного утримування, викрадення або вивезення за межі України, залучення до участі у незаконних військових формуваннях, порядок виплати якої, визначається Кабінетом Міністрів України. Загалом на Уряд покладається обов’язок розробляти та включати до загальнодержавних програм положення щодо соціального захисту дітей, які постраждали внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів, а також включати відповідні положення до проекту Державного бюджету України.
Соціальна спрямованість проекту зумовлює необхідність його підтримки. Проте звертає на себе увагу небажана перенасиченість проекту нормами непрямої дії, які ще потребуватимуть конкретизації у підзаконних актах.
Проект Постанови 6274 від 31.03.2017 (Королевська Н. Ю.) про деякі питання осучаснення (валоризації) пенсій в Україні.
Пропонується видати доручення Кабінету Міністрів України протягом двох місяців з дня прийняття цієї Постанови: розробити та подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо внесення змін до чинного законодавства України, що регулює відносини у сфері пенсійного забезпечення, спрямованих на: 1) проведення у 2017 році осучаснення (валоризації) пенсій, призначених у різні роки, з урахуванням пропорційного зростання середньої заробітної плати в Україні з моменту призначення індивідуальної пенсії; 2) встановлення порядку осучаснення (валоризації) пенсій на постійній основі у разі зростання середньої заробітної плати в Україні; визначити необхідний обсяг коштів та джерела для проведення осучаснення (валоризації) пенсій в Україні, та у разі необхідності подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо внесення змін до Державного бюджету України на 2017 рік.
Постанова є прикладом популярної останнім часом практики ініціювання постанов-доручень Кабінету Міністрів України, що фактично є спробою «ручного керування» урядом.
Кримінальне, кримінальне процесуальне і цивільне процесуальне законодавство, судівництво
Проект 6243 від 27.03.2017 (Луценко І. С.) про внесення змін до статті 149 Кримінального кодексу України (щодо приведення у відповідність до міжнародних стандартів).
Передбачається принципово змінити сутність караних діянь, перелічених в частині 1 статті 149 «Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини» (пропонується просто «Торгівля людьми») названого кодексу, а саме: якщо наразі «вербування, переміщення, переховування, передача або одержання людини, вчинені з метою експлуатації» належить якраз до категорії «інша незаконна угода щодо людини», окрім власне торгівлі людьми, то в проекті пропонується, щоб перелічені діяння стали вважатися видами торгівлі людьми. Інші зміни менш радикальні. Так, до числа видів насильницьких дій, які застосовуються для організації торгівлі людьми, пропонується віднести не лише використання обману, шантажу, уразливого стану особи, а й використання шахрайства, примусу, а також підкуп третьої особи для отримання згоди на експлуатацію людини. До числа обтяжуючих кваліфікуючих ознак пропонується віднести торгівлю людьми у поєднані з викраденням (до частини 2), а рівно такі дії вчинені щодо неповнолітнього його батьками, усиновителями, опікунами чи піклувальниками, або вчинені злочинною організацією (до частини 3). У примітці до статті уточнюється, що під експлуатацією людини в цій статті слід розуміти, зокрема, й примусове переривання вагітності, примусове одруження та примусове втягнення у заняття жебрацтвом. Також примітка доповнюється частиною 4 такого змісту «Відповідальність за вербування, переміщення, переховування, передачу або одержання людини за цією статтею настає незалежно від наявності згоди цієї людини на експлуатацію, якщо до неї був застосований будь-який із заходів впливу, передбачений цією статтею».
У пояснювальній записці зазначається, що проект розроблено з метою приведення відповідних норм КК України у відповідність до норм Конвенції ООН проти транснаціональної організованої злочинності, однак ніяк не розкривається, в чому полягає така відповідність. При цьому двічі спотворюється назва конвенції. Тому проект, як видається, потребує більшої аргументації пропонованих змін.
Проект 6244 від 27.03.2017 (Богомолець О. В.) про внесення змін до Закону України «Про судову експертизу» щодо уточнення деяких положень.
Подання проекту згідно з пояснювальною запискою викликано насамперед незадовільним матеріальним станом установ судово-медичної експертизи. Нині судово-медична експертиза в Україні здійснюється Державною установою «Головне бюро судово-медичної експертизи Міністерства охорони здоров’я України», Кримською республіканською установою «Бюро судово-медичної експертизи», 24 обласними, Київським та Севастопольським міськими бюро судово-медичної експертизи. Хоча кожне із діючих в Україні бюро судово-медичної експертизи законом віднесені до державних спеціалізованих експертних установ, єдиної цілісної структури установ судово-медичної експертизи в Україні не існує. Державна установа «Головне бюро судово-медичної експертизи Міністерства охорони здоров’я України» фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України, Фінансування судово-медичних експертних установ в областях, містах Києві та Севастополі здійснюється виключно за рахунок коштів місцевих бюджетів. При цьому ці місцеві бюро судово-медичної експертизи віднесені до об’єктів комунальної власності. Тому проектом передбачається утворення на базі Державної установи «Головне бюро судово-медичної експертизи Міністерства охорони здоров’я України» державної спеціалізованої судово-медичної експертної установи Міністерства охорони здоров’я України, а на базі майна бюро судово-медичної експертизи управлінь охорони здоров’я обласних та міських виконавчих комітетів та Республіканського бюро (Автономної Республіки Крим) відповідних її територіальних філій; передавання нерухомого, обладнання, автомобільного транспорту та іншого належного майна місцевих установ судово-медичної експертизи у державну власність; врегулювання питань фінансування державної спеціалізованої судово-медичної експертної установи Міністерства охорони здоров’я України та її територіальних філій за рахунок Державного бюджету України; удосконалення оплати, заохочень, відпусток судових експертів.
Проект 6254 від 27.03.2017 (Мураєв Є. В.) про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо удосконалення процедури формування та організації діяльності Вищої ради правосуддя).
Проект передбачає внесення значних змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального процесуального кодексу України та Законів України «Про Регламент Верховної Ради України», «Про запобігання корупції», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів» і «Про Вищу раду правосуддя». Більшість змін вноситься саме до останнього із згаданих законів. Як зазначається у пояснювальній записці, проектом пропонується внести зміни до всіх глав Закону, а Главу 4 «Дисциплінарне провадження щодо суддів» Розділу II, яка встановлює правила здійснення Вищою радою правосуддя (далі – ВРП) дисциплінарних проваджень відносно суддів, запропоновано виключити. Уточнюються строки проведення з’їздів для обрання членів ВРП, усуваються прогалини щодо випадків, коли необхідно обрати більше одного члена ВРП на відповідному з’їзді. Пропонується зміна структури ВРП, врегульовується питання створення та діяльності палат ВРП та консультаційних органів (комісій) та пропонується виключити норми, які впроваджують інститут інспекторів. Для здійснення громадського контролю та сприяння діяльності ВРП передбачається створення Громадської ради. Уточнюються вимоги до кандидатів на посаду члена Вищої ради правосуддя, встановлюється правило, згідно з яким особи, обрані (призначені) до Вищої ради правосуддя, припиняють, а адвокати у визначеному Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» порядку зупиняють, трудові та інші організаційні відносини на попередніх місцях їх роботи, служби чи іншої професійної діяльності. Запропоновані також зміни, спрямовані на встановлення конкретного порядку призначення членів ВРП Президентом України; на розширення підстав та уточнення процедур припинення повноважень членом ВРП. Окремі пропозиції стосуються організації розгляду справ ВРП, її фінансування тощо.
Пояснювальна записка до проекту є доволі загальною і слабо розкриває підстави запропонованих змін. Водночас їх кількість унеможливлює їх належну оцінку в цьому стислому огляді.
Проект 6257 від 28.03.2017 (Береза Б. Ю.) про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України, щодо термінів обрання запобіжного заходу по категоріям справ, віднесеним до підслідності Національного антикорупційного бюро України.
Пропонується доповнити статтю 186 «Строки розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу» названого кодексу частиною 2 такого змісту: «Прийняття та розгляд слідчим суддею, судом клопотання про застосування запобіжного заходу щодо затриманої особи, підозрюваної, обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, віднесеного до підслідності Національного антикорупційного бюро України, здійснюється у робочий та неробочий час, включаючи вихідні та святкові дні».
Думка авторів зрозуміла, але слід було її викласти іншим чином. Проект відразу породжує питання розуміння неробочого часу, зокрема і в сенсі трудового законодавства. Крім того, постає проблема можливості розгляду таких справ у нічний час тощо. Бажаючи уточнити чинні норми, такі ініціативи їх лише заплутують.
Проект 6258 від 29.03.2017 (Луценко І. С.) про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення системи справляння судового збору.
Черговий проект з цієї проблематики. Запропоновані значні зміни, які включають в себе як зменшення розмірів судового збору, так і випадків його сплати, зокрема скасовується судовий збір у справах про кримінальні та адміністративні правопорушення. Розширюються і пільги. Так, пропонується встановити, що судовий збір не справляється за подання: заяви, апеляційної та касаційної скарги про захист прав малолітніх чи неповнолітніх осіб незалежно від того, хто представляє її інтереси, а також заяви, апеляційної та касаційної скарги про захист прав споживачів. Від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях пропонується звільнити: позивачів у справах щодо порушень трудових прав працівника; профспілки, їх організації, об’єднання профспілок у справах про порушення роботодавцем гарантій діяльності профспілок, встановлених законодавством, колективними договорами і угодами; у справах, пов’язаних з порушенням прав, визначених статтею 6 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»; пенсіонерів у справах щодо спорів, пов’язаних з розглядом питань стосовно їх пенсійного забезпечення та соціального захисту; заявників у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України. Передбачаються й інші зміни, зокрема, судовий збір за зверненнями до суду про захист інтересів у сфері публічно-правових відносин щодо відповідності рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування вимогам закону має стягуватися з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини позовних вимог на підставі судового рішення, що набуло законної сили. Контроль за виконанням судового рішення, в частині сплати судового збору, покладається на суд. Судовий збір за позовними заявами про визнання протиправним рішення, дії або бездіяльності контролюючого органу при застосуванні положень Податкового кодексу України сплачується за ставкою, встановленою для позовної заяви немайнового характеру.
Ці ініціативи незважаючи на їхній значний обсяг не є радикальним вирішенням існуючих проблем у правовому регулюванні різних сторін судового збору, зокрема, через відсутність змін жодних ключових елементів та просте збільшення кількості пільговиків та зменшення ставок незалежно від справи. Як видається, потрібна більш всеохоплююча реформа, яка б бодай на певний час зняла усі проблемні питання.
Проект 6259 від 29.03.2017 (Мисик В. Ю.) про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо поширення спеціального правового захисту на колишніх працівників правоохоронних органів.
Пропонується закріпити, що положення статей 345 «Погроза або насильство щодо працівника правоохоронного органу» та 348 «Посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця» Кримінального кодексу України поширюються і на колишніх працівників правоохоронних органів. Слід звернути увагу, що пропоновані новели останньої статті не пропонується поширювати на колишніх членів громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону та на колишніх військовослужбовців, зберігаючи щодо них існуючий порядок.
Проект спрямований на надання додаткового державного захисту колишнім працівникам правоохоронних органів незалежно від підстав звільнення. Остання обставина, на нашу думку, зумовлює необхідність певного уточнення тексту пропозиції.
Проект 6260 від 29.03.2017 (Шуфрич Н. І.) про внесення змін до Кримінального кодексу України (щодо кримінальної відповідальності народних депутатів України за неособисте голосування).
Пропонується доповнити названий кодекс статтею 351-3 у такій редакції: «Стаття 351-3. Неособисте голосування народного депутата України на засіданнях Верховної Ради України – карається штрафом в тисячу неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно – карається арештом на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк».
Як видається, чергова спроба забезпечити особисте голосування народних депутатів, як і попередні, приречена на провал через відсутність належної політичної волі у народних обранців. А за наявності такої волі і зміни законодавства були б непотрібні. За цих обставин очевидні технічні та інші недоліки проекту видаються такими, що не мають значення.
Проект 6264 від 30.03.2017 (Лапін І. О.) про судово-експертну діяльність в Україні.
Проект покликаний замінити чинний Закон України «Про судову експертизу» від 24 лютого 1994 р. Також передбачені системні зміни у Цивільному процесуальному кодексу України, Кодексі адміністративного судочинства України, Господарському процесуальному кодексі України, Кримінальному процесуальному кодексі України та Законі України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи». Підставами для прийняття нового закону про судово-експертну діяльність у пояснювальній записці названо триваючу судову реформу, а також те, що «практика проведення судових експертиз, запити тих, для кого проводиться судова експертиза вийшли за межі чинного законодавства, і більше регулюються підзаконними актами, рішеннями судів та поясненнями органів виконавчої влади». Утім, належний аналіз проекту такого значення і обсягу у рамках цього огляду не видається можливим, тим паче що і пояснювальна записка позбавлена необхідної конкретики.
Тим не менш маємо констатувати певну передчасність цього проекту в умовах, коли Президент України проектом 6232 від 23.03.2017 про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів вже ініціював комплексну реформу цивільного, господарського й адміністративного судочинства України (див. Бюлетень № 117).
Проект 6276 від 31.03.2017 (Кабінет Міністрів України) про внесення змін до Закону України «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі» (щодо приведення у відповідність до Закону України «Про Національну поліцію»).
Проект є суто термінологічним і спрямованим на досягнення мети, викладеної в назві проекту. В статтях 7 та 10 названого закону слова «міліція» та «працівник міліції» заміняються на «органи Національної поліції» та «поліцейські».
Охорона здоров’я
Проект 6239 від 27.03.2017 (Голубов Д. І.) про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обмежень по проведенню операцій штучного переривання вагітності (абортів).
Йдеться про фактичну заборону абортів. Для цього пропонується у Цивільному кодексі (стаття 281) передбачити, що «штучне переривання вагітності дозволяється лише у випадках та за наявністю обставин, встановлених законодавством, у терміни, що не перевищують двадцяти двох тижнів», а в «Основи законодавства України про охорону здоров’я» (стаття 50) внести зміни, згідно з якими передбачити лише три легальні підстави для аборту: пряма загроза життю вагітної жінки; наявності медичних показань щодо патології плоду, несумісної з життям дитини після народження.
Враховуючи, що питання про правомірність штучного переривання вагітності (абортів) належить до числа «вічних», залишаємо цей проект без жодних коментарів.
Проект 6245 від 27.03.2017 (Богомолець О. В.) про внесення змін до статті 1 Закону України «Про публічні закупівлі» (щодо переліку спеціалізованих організацій, що здійснюють закупівлі).
Пропонується виключити з числа спеціалізованих організації, що здійснюють закупівлі Міжнародну асоціацію забезпечення медикаментами (International Dispensary Association), Королівську Агенцію Великобританії (Crown Agents), Глобальний механізм із забезпечення лікарськими засобами (Global Drug Facility) і Партнерство у сфері постачання та управління поставками (Partnership for Supply Chain Management) натомість запропонувавши таку формулу: «інші спеціалізовані фонди, організації та механізми». Ініціатори проекту в пояснювальній записці звертають увагу на те, що незважаючи на незадовільне виконання спеціалізованими міжнародними організаціями [власне названими вище – авт. огл.] взятих на себе зобов’язань, МОЗ України не може обрати інших міжнародних посередників через встановлення на рівні закону вичерпного переліку спеціалізованих міжнародних організацій та фондів, які надають урядам держав та/або центральним органам державної влади послуги з організації та проведення процедур закупівель лікарських засобів, медичних виробів та пов’язаних з цим послуг за кошти державного бюджету. Очікується, що прийняття проекту унеможливить зрив проведення процедур закупівель лікарських засобів, медичних виробів та пов’язаних з цим послуг за кошти державного бюджету через встановлення гнучкого підходу до вибору міжнародних спеціалізованих організації, що здійснюють закупівлі.
Як видається, такі зміни будуть прямо суперечити суті відповідного положення названого закону, спрямованого на максимальну чіткість формулювань та усунення можливостей для корупційних ризиків. Пропонуючи довільність обрання посередників, слід запровадити і додаткові засоби контролю за такими договорами. Надана ж редакція видається доволі вразливою з огляду на потенційні корупційні ризики.
Питання сільського господарства та земельних справ
Проект 6255 від 28.03.2017 (Підлісецький Л. Т.) про внесення змін до Земельного кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо оформлення прав на землю під об’єктами енергетики.
Згідно з пояснювальною запискою проект передбачає, що у разі оформлення прав користування землею на праві сервітуту для розміщення об’єкта міждержавної та магістральної електричної мережі право земельного сервітуту має поширюватись на всю спеціальну зону об’єкту енергетики; можливість встановлення земельного сервітуту для розміщення об’єкту енергетики за рішенням суду у разі, коли власник земельної ділянки заперечує проти його встановлення, з наданням права ініціювати встановлення земельного сервітуту як підприємству енергетики, так і власнику земельної ділянки; надання можливості встановлювати земельні сервітути щодо сформованих земельних ділянок, відомості про які не внесено до Державного земельного кадастру, без державної реєстрації таких земельних ділянок (із наступним перенесенням відомостей про встановлені сервітути до поземельних книг, відкритих на зареєстровані земельні ділянки); встановлення правила, згідно з яким розмір плати за встановлення земельного сервітуту для будівництва та експлуатації об’єкта міждержавної та магістральної електричної мережі, а також у межах території спеціальних зон об’єкта міждержавної та магістральної електричної мережі має дорівнювати різниці між ринковою вартістю земельної ділянки до і після встановлення такого сервітуту, і визначатись шляхом проведення експертної грошової оцінки; збереження зазначеного права земельного сервітуту в разі переходу права власності (права господарського відання чи оперативного управління) на об’єкт енергетики до іншої особи та деякі інші зміни.
На перший погляд, проект не викликає суттєвих заперечень, що не виключає необхідність ретельної уваги до нього з боку відповідних фахівців.
Проект 6262 від 30.03.2017 (Вадатурський А. О.) про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо врегулювання порядку надання в оренду земель, які перебувають у постійному користуванні).
Ключові зміни стосуються запровадження порядку передачі в оренду земель постійного користування. Постійний користувач земельної ділянки або її частини може за згодою з власником земельної ділянки, в особі відповідного органу виконавчої влади або місцевого самоврядування, передавати в оренду таку земельну ділянку на строк та у порядку, визначеними Земельним кодексом України, за умови сплати власнику земельної ділянки відсотку від суми договору оренди відповідно до норм Податкового кодексу України. Проект передбачає такий порядок передачі в оренду земель постійного користування: 1) постійний землекористувач формує список, в якому зазначає земельні ділянки, які можуть бути передані ним в оренду, із зазначенням площі, кадастрового номеру та цільового призначення, за погодженням з власником земельної ділянки; 2) після формування такого списку, постійний землекористувач надає власнику земельної ділянки його на погодження; 3) протягом одного місяця з дня отримання такого списку власник земельної ділянки в особі відповідного органу державної влади або місцевого самоврядування має письмово повідомити щодо своєї згоди чи заперечення щодо погодження на надання в оренду постійним користувачем відповідних земельних ділянок; 4) після отримання постійним землекористувачем списку погоджених на передачу в оренду земельних ділянок він письмово звертається до власника земельної ділянки з проханням організувати земельні торги, які проводяться відповідно до Глави 21 Земельного кодексу України. Строк оренди земельної ділянки у разі укладення договору оренди з постійним землекористувачем за згодою власника не може перевищувати 10 років, крім земель оборони, які надаються в оренду на строк від двох до чотирьох років. Землі оборони, придатні для сільськогосподарської діяльності, можуть надаватися в оренду фізичним та юридичним особам для ведення такої діяльності без зміни цільового призначення. Військова частина, у постійному користуванні якої перебуває ділянка земель оборони, надана ним в оренду, має право одностороннього розірвання договору у разі введення воєнного стану чи особливого періоду на всій території України або особливого періоду в тій її місцевості, де розташована земельна ділянка. Також передбачені інші зміни, які забезпечують впровадження названих положень. У пояснювальній записці зазначається, що метою прийняття проекту є унормування та узаконення порядку надання земель, що перебувають у постійному користуванні, в оренду. Підкреслюється, що необхідність такого врегулювання постала через значні корупційні зловживання з боку постійних землекористувачів, які здають надані їм землі в оренду незаконним чином, отримуючи від цього незаконні доходи, а також через дефіцит земель для ведення сільськогосподарської діяльності в період дії мораторію.
Загалом проект не викликає принципових заперечень.
Проект 6263 від 30.03.2017 (Вадатурський А. О.) про внесення змін до Податкового кодексу України (щодо врегулювання порядку надання в оренду земель, які перебувають у постійному користуванні).
Пропонуються зміни пов’язані з викладеними вище ініціативами. Передбачається, зокрема, визначити, що у разі укладення договору оренди між постійним користувачем та орендарем, постійний користувач щорічно має сплачувати на користь власника земельної ділянки 10 відсотків від суми договору на рік.
Проект 6269 від 31.03.2017 (Кабінет Міністрів України) про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій.
Основу проекту складають пропозиції з уточнення змісту статті 25 Земельного кодексу України (стара назва – «Приватизація земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій», пропонована назва – «Порядок приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій та механізм одержання громадянами земельних ділянок у приватну власність»). Замість положень дещо загального порядку пропонується докладний (24 частини) покроковий механізм реалізації права на приватизацію земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій: від виявлення заінтересованими особами бажання отримати земельні ділянки у власність до моменту отримання документа, що посвідчує право на таку земельну ділянку. Тут же передбачено можливі шляхи використання земель, які залишаються у державній або комунальній власності після розпаювання державного або комунального сільськогосподарського підприємства, установи, організацій. Такі землі вважаються землями запасу і можуть передаватися у власність та користування в порядку, встановленому статтями 118, 123 та 124 Земельного кодексу України, зокрема, громадянам України із числа депортованих осіб, які поселилися у сільській місцевості. До змісту цієї статті переносяться й деякі положення статті 118 Земельного кодексу України про порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами. Зміни (переважно відсилочного характеру) пропонується внести також в окремі статті Законів України «Про приватизацію державного майна» та «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі».
Проекти з інших питань
Проект 6247 від 27.03.2017 (Мураєв Є. В.) про внесення змін до Закону України «Про ринок природного газу» (щодо заборони припинення постачання природного газу постачальником «останньої надії» в опалювальний період).
Пропонується положення про те, що «постачальник "останньої надії" постачає природний газ споживачу протягом строку, який не може перевищувати 60 діб та триває до кінця календарного місяця, що настає за місяцем початку фактичного постачання природного газу споживачу постачальником "останньої надії"» замінити таким: «постачальник "останньої надії" постачає природний газ споживачу до завершення опалювального періоду, якщо таке постачання почалось в опалювальний період або не раніше ніж за два тижні до його початку, або до кінця календарного місяця, що настає за місяцем початку фактичного постачання природного газу споживачу постачальником "останньої надії", якщо таке постачання припадає на неопалювальний період. Якщо до завершення опалювального періоду з моменту початку фактичного постачання природного газу постачальником "останньої надії" залишилося менше 30 календарних днів, постачання природного газу здійснюється до кінця календарного місяця, що настає за місяцем початку фактичного постачання природного газу споживачу постачальником "останньої надії"». А також додати таке положення: «Припинення постачання природного газу споживачу постачальником "останньої надії" в опалювальний період забороняється».
Проект спрямований на додатковий соціальний захист населення, однак самі по собі зміни не є достатніми. Слід передбачити процедуру створення запасів відповідної кількості газу, його зберігання і реалізації в інші періоди. Без урахування всього цього данні ініціативи є не більш, ніж популізмом.
Проект 6265 від 31.03.2017 (Кабінет Міністрів України) про внесення змін до Закону України «Про ринок природного газу» (щодо відокремлення діяльності суб’єктів природних монополій від діяльності на суміжних ринках).
Більшість змін стосуються удосконалення порядку проведення перерахунків коштів, зокрема, щодо спеціальних видів рахунків (поточний рахунок із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять як плата за послуги з розподілу природного газу від споживачів), порядку зачислення та перечислення коштів з таких рахунків, нагляду за такими рахунками, визначення переліку банків для відкриття таких рахунків тощо. Серед інших змін слід назвати вимогу про те, що купівля-продаж та/або постачання природного газу здійснюється суб’єктами ринку природного газу, на яких покладаються спеціальні обов’язки, на підставі типових договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України. Також пропонується з 1 квітня 2017 р. до 1 жовтня 2018 р. відтермінувати втрату чинності частиною шостою статті 11 названого закону.
Проект не знайшов належної підтримки парламентарів і під час голосування 06.04.2017 не був включений до порядку денного.
Проект 6277 від 31.03.2017 (Каплін С. М.) про внесення змін до статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» (щодо заборони встановлення загальнобудинкових лічильників споживачам природного газу).
Пропонується уточнити, що суб’єкти господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, зобов’язані забезпечити встановлення саме індивідуальних лічильників газу. Встановлення таких лічильників для потреб приготування їжі має бути завершене до 1 січня 2021 р. Уточнюється, що у разі невстановлення населенню у строки, зазначені у цьому підпункті, індивідуальних лічильників газу з вини суб’єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, припинення розподілу природного газу таким споживачам забороняється, а його облік до моменту встановлення індивідуальних лічильників газу здійснюється за нормами споживання, встановленими Кабінетом Міністрів України. Також ці положення пропонується доповнити таким положення: У разі відмови не менше 10 відсотків співвласників багатоквартирного будинку від встановлення загальнобудинкового лічильника суб’єкту господарювання, що здійснює розподіл природного газу на відповідній території ,забороняється встановлення такого лічильника та припинення розподілу природного газу споживачам такого багатоквартирного будинку. Рішення про відмову приймається співвласниками багатоквартирного будинку у порядку, встановленому статтею 10 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку».
Черговий проект на цю тему. Загалом принципових зауважень до нього немає.
Проект 6248 від 27.03.2017 (Мураєв Є. В.) внесення змін до Закону України «Про тимчасові особливості здійснення заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (щодо подовження терміну дії мораторію).
Пропонується до 31 грудня 2020 р. подовжити мораторій на здійснення органами державного нагляду (контролю) планових заходів у сфері господарської діяльності.
Проект 6251 від 27.03.2017 (Мураєв Є. В.) про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо державних гарантій захисту інвестицій та стабільності умов здійснення інвестиційної діяльності)
Пропонується закріпити таке: у разі погіршення становища суб’єктів інвестиційної діяльності або обмеження їхніх прав унаслідок зміни законодавства (у тому числі податкового, митного, валютного, а також законодавства з питань ліцензування господарської діяльності) після укладення договору, застосовуються гарантії стабільності умов здійснення інвестиційної діяльності, передбачені Законом України «Про інвестиційну діяльність».
Проекти 6250 від 27.03.2017 (Мураєв Є. В.) про внесення змін до Митного кодексу України (щодо стабільності умов здійснення інвестиційної діяльності) та 6253 від 27.03.2017 (Мураєв Є. В.) про внесення змін до Податкового кодексу України (щодо стабільності умов здійснення інвестиційної діяльності).
Ці проекти вносять до відповідних кодексів викладену вище ініціативу.
Проект 6252 від 27.03.2017 (Мураєв Є. В.) про внесення змін до Податкового кодексу України (щодо додаткових гарантій стабільності податкової системи).
Пропонується установити, що ставки податків та зборів не можуть змінюватися частіше ніж один раз на п’ять років.
Проект не викликає принципових заперечень, однак можливо мало б сенс запровадити застереження щодо непоширення цього положення на встановлення зменшених ставок податків.
Проект 6266 від 31.03.2017 (Розенблат Б. С.) про внесення змін до статті 18 Закону України «Про міський електричний транспорт» (щодо недопущення збільшення тарифів на електроенергію для комунальних підприємств міського електричного транспорту).
Пропонується положення про те, що «для міського електричного транспорту застосовуються тарифи на електричну енергію, встановлені для населення» протягом 3 років з дня набуття чинності названим законом, перетворити на постійне. Ініціатори проекту в пояснювальній записці зазначають таке: «1 січня 2017 року набрала чинності Постанова Кабінету Міністрів України №1192 від 25 листопада 2015 року, відповідно до неї тарифи на електричну енергію для підприємств міського електричного транспорту були підвищені до рівня тарифів, що застосовуються для бізнесу. Це видається несправедливим та необґрунтованим. У разі ухвалення запропонованого законопроекту жоден з урядів не матиме змоги встановлювати тарифи на електричну енергію для підприємств міського електричного транспорту на рівні, що перевищує тариф для населення».
Жодних належних аргументів, окрім емоційних, на кшталт наведених, пояснювальна записка не містить.
Проект 6273 від 31.03.2017 (Довбенко М. В.) про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення ефективності виведення банків з ринку, продажу активів банків, а також адаптації до міжнародних стандартів та актів законодавства ЄС.
Проект передбачає внесення змін до 17 законодавчих актів загальним обсягом 28 сторінок основного тексту та 2 сторінки прикінцевих та перехідних положень. За таких умов у межах даного огляду належна оцінка проекту не видається неможлива.
Проект 6275 від 31.03.2017 (Луценко І. С.) про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо провадження господарської діяльності з посередництва у працевлаштуванні за кордоном.
Назва проекту не зовсім точно передає його зміст, адже значна увага приділяється протидії торгівлі чоловіками, жінками та дітьми, зокрема і під виглядом провадження господарської діяльності з посередництва у працевлаштуванні за кордоном. Власне, так у пояснювальній записці і визначається завдання проекту, а саме попередження торгівлі людьми шляхом прийняття законодавчих положень, що удосконалюють моніторинг суб’єктів господарської діяльності, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном, або здійснюють іншу діяльність, що може призвести до торгівлі людьми. Пропонується внести зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення та Законів України «Про зайнятість населення», «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», «Про зовнішню трудову міграцію», «Про ліцензування видів господарської діяльності», «Про протидію торгівлі людьми» та «Про тимчасові особливості здійснення заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності». Зокрема, передбачається встановити: фінансові санкції за провадження діяльності щодо надання послуг з посередництва у працевлаштуванні за кордоном з порушеннями законодавства, а також адміністративну відповідальність за невиконання законних вимог відповідних посадових осіб щодо усунення зазначених порушень; обов’язки суб’єктів господарювання, які надають послуги з посередництва за кордоном; обов’язки спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування та органів ліцензування щодо врахування у діяльності ризиків потрапляння людини в ситуацію, пов’язану з торгівлею людьми; обов’язки закордонних дипломатичних установ України щодо участі у здійсненні перевірки інформації стосовно спроможності та умов прийняття іноземними роботодавцями на роботу трудових мігрантів з України; підстави для планових та позапланових перевірок суб’єктів господарської діяльності, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном, а також інших суб’єктів, діяльність яких може призвести до торгівлі людьми; підстави для прийняття рішення про анулювання ліцензії, якщо порушення ліцензіатом ліцензійних умов створило ризик потрапляння людини в ситуацію, пов’язану з торгівлею людьми або якщо особи, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном, є судимими за злочини, пов’язані з торгівлею людьми.
Проект є доволі складним і потребує ретельної уваги з боку спеціалістів. Слід зазначити, що незважаючи на розлогу аргументацію у пояснювальній записці, вона все одно є занадто загальною і недостатньо конкретною.