MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Експрес-огляд законотворчої діяльності Верховної Ради України. Бюлетень № 134 Законопроекти, зареєстровані в парламенті за період 17.07.2017 – 21.07.2017

26.08.2017   
Ігор Усенко, Євген Ромінський
Надійшло 66 проектів законів і постанов Верховної Ради України, зокрема 18 проектів процедурних постанов, пов’язаних із прийняттям за основу, відхиленням або поверненням на доопрацювання окремих законопроектів, створенням депутатських груп, присудженням премій та призначенням стипендій, проведенням парламентських слухань тощо. У цьому огляді, за поодинокими винятками, також не коментуються проекти про запровадження податкових пільг, внесення змін до бюджету тощо.

Надійшло 66 проектів законів і постанов Верховної Ради України, зокрема 18 проектів процедурних постанов, пов’язаних із прийняттям за основу, відхиленням або поверненням на доопрацювання окремих законопроектів, створенням депутатських груп, присудженням премій та призначенням стипендій, проведенням парламентських слухань тощо. У цьому огляді, за поодинокими винятками, також не коментуються проекти про запровадження податкових пільг, внесення змін до бюджету тощо.

Проблеми національної безпеки, окупованих територій і АТО

Проект 6760 від 18.07.2017 (Каплін С. М.) про внесення змін до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» щодо пільгового забезпечення дітей внутрішньо переміщених осіб та дітей осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України в районах проведення антитерористичної операції, та віднесення їх до категорії дітей війни.

Пропонується віднести до числа дітей війни також дітей осіб, перелічених у пункті 19 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» [а саме: військовослужбовці (резервісти, військовозобов’язані) та працівники Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці, працівники Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення – авт. огл.] та дітей осіб, які отримали статус внутрішньо-переміщеної особи відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб». Перелік пільг, які надаються дітям війни, пропонується доповнити такими: право на безоплатний проїзд у межах України всіма видами транспорту (крім таксі та авіаквитків); право на безоплатне харчування учнів середніх загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних закладів освіти, студентів коледжів та технікумів (училищ); право на вступ поза конкурсом до державних вищих закладів освіти, професійно-технічних закладів освіти та на курси для професійного навчання з обов’язковим наданням гуртожитку на час навчання тим, хто не має житла, і гарантованою виплатою підвищеної на 100 процентів стипендії, незалежно від місця навчання на території України (особи, які закінчили середні загальноосвітні школи та професійно-технічні заклади освіти з відзнакою, приймаються без екзаменів до державних вищих закладів освіти за результатами співбесіди); право на безоплатне отримання квитків до театру державної чи комунальної власності, до кінотеатру на показ фільмів для відповідної вікової категорії; право на щорічне безоплатне забезпечення дитини війни та одного з батьків чи особи, яка їх замінює, за основним місцем роботи, путівкою для санаторно-курортного оздоровлення чи відпочинку. Порядок реалізації більшості із зазначених пільг, зокрема виплати відповідних компенсацій за харчування, квитки тощо, має визначити Кабінет Міністрів України.

Проект виглядає занадто «романтичним» у контексті сучасних можливостей державного бюджету і таким, що може спричинити доволі багато корупційних ризиків.

Проект 6777 від 21.07.2017 (Кабінет Міністрів України) про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо інженерно-технічного облаштування та утримання державного кордону.

Проект принципово не відрізняється від проекту 3784 від 19.01.2016 (Фріз І. В.) про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо інженерно-технічного облаштування та утримання державного кордону (див. Бюлетень №57), який 01.11.2016 було повернуто на доопрацювання ініціатору внесення. Відмінності є суто редакційними і стосуються внесення відповідних змін до більшого числа статей тих самих законодавчих актів, а також заміни однієї з формул, а саме: «інженерно-технічних та фортифікаційних споруд, огорож, комунікацій та інших об’єктів прикордонної інфраструктури» на «інженерно-технічних та фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій». Слід зазначити, що доволі суттєві зауваження ГНЕУ до проекту 3784 фактично не були враховані в проекті 6777.

Ідеологічні питання

Проект 6773 від 19.07.2017 (Левченко Ю. В.) про внесення змін до Конституції України (в частині скасування депутатської недоторканності).

Пропонується вилучити з тексту статті 80 Конституції України частину першу («Народним депутатам України гарантується депутатська недоторканність») та третю («Народні депутати України не можуть бути без згоди Верховної Ради України притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані»).

Аргументи «за» і «проти» скасування депутатської недоторканності є загальновідомими. Відповідно, прийняття цієї пропозиції вимагає насамперед наявності політичної волі і суворого дотримання належної процедури.

Відносини між владними суб’єктами

Проект 6739 від 17.07.2017 (Москаленко Я. М.) про внесення змін до Розділу ІV «Прикінцеві положення» Закону України «Про добровільне об’єднання територіальних громад» (щодо встановлення кінцевих термінів).

Пропонується доповнити названі перехідні положення нормою про те, що встановлюється кінцевий термін добровільного об’єднання територіальних громад у порядку, встановленому названим законом (1 січня 2020 року). Зазначається, що громади, які не будуть об’єднанні до встановленого строку, підлягають об’єднанню у порядку, встановленому названим законом з урахуванням особливостей, визначених Кабінетом Міністрів України. Відповідно, уточнюються строки дії тих чи інших положень закону, які перелічені в чинних пунктах 6 та 7 перехідних положень названого закону.

Проект 6740 від 17.07.2017 (Мураєв Є. В.) про внесення змін до Закону України «Про запобігання корупції» (щодо вдосконалення заходів запобігання конфлікту інтересів).

Пропонується уточнити, що всі рішення, прийняті Національним агентством з питань запобігання корупції України, підлягають обов’язковому оприлюдненню на офіційному веб-сайті Національного агентства. Зазначається, що у разі одержання (виявлення) особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, а рівно особами, які до них прирівнюються (пункти 1, 2 частини 1 статті 3), подарунку, вартість якого не відповідає вимогам, встановленим абзацом першим цієї частини, або такого, вартість якого не відома, такий подарунок має бути передано центральному органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику. За відсутності документів, що підтверджують вартість подарунку, його вартість визначається на підставі аналізу ринкових роздрібних цін або за допомогою експертного оцінювання. У разі, якщо внаслідок оцінювання встановлено, що вартість подарунку не перевищує граничний розмір, встановлений абзацом першим цієї частини, такий подарунок повертається особі, яка його одержала. Названі особи, мають пріоритетне право придбання подарунків, які були ними передані центральному органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику, протягом місяця з дня передання. Після спливу встановленого строку центральний орган виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику, у встановленому ним порядку організовує продаж подарунків, а дохід від продажу подарунків перераховує до Державного бюджету України. Особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, а також посадові особи юридичних осіб публічного права та особи, які входять до складу наглядової ради державного банку, державного підприємства або державної організації, що має на меті одержання прибутку, які придбали корпоративні права або виступили засновниками господарської організації під час перебування на посадах, зобов’язані протягом 30 днів після укладення відповідного договору або реєстрації господарської організації як юридичної особи передати в управління іншій особі отримані ними підприємства та корпоративні права в порядку, встановленому законом.

Проект 6741 від 17.07.2017 (Мураєв Є. В.) про внесення змін до Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» (щодо вдосконалення форм депутатської діяльності та механізму контролю).

Проект спрямований на посилення партійної дисципліни. Зокрема, пропонується визначити, що місцева організація політичної партії може формувати лише одну депутатську фракцію у відповідній місцевій раді. При обрахуванні чисельності депутатських груп та фракцій для визначення пропорцій представництва в постійних та тимчасових комісіях ради депутат ради, який одночасно входить до депутатської фракції та депутатської групи (груп), зараховується лише до числа депутатів фракції. Водночас депутат ради, який не входить до жодної депутатської фракції, але одночасно входить до двох або більше депутатських груп, зараховується до числа депутатів лише однієї депутатської групи за його вибором. Обрахована таким чином чисельність груп враховується виключно для визначення пропорцій представництва в постійних та тимчасових комісіях ради та не є чисельністю депутатської групи в розумінні статті 26 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад». Також пропонується установити, що підставою для відкликання виборцями обраного ними депутата місцевої ради може бути також невідповідність практичної діяльності депутата основним принципам і положенням передвиборної програми місцевої організації партії, яка висувала відповідного депутата на виборах, за результатами яких його було обрано.

Загалом існує два підходи щодо діяльності народних обранців: пріоритет індивідуальних якостей чи пріоритет партійного інтересу. Даний проект цілком вкладається в стандарти неовасальної залежності депутатів від їхніх партій.

Проект 6743 від 17.07.2017 (Зубач Л. Л.) про міські агломерації.

Метою проекту проголошено визначення організаційно-правових засад формування міських агломерацій територіальними громадами сіл, селищ і міст, у тому числі об’єднаними територіальними громадами, принципів і механізмів взаємодії територіальних громад в межах міських агломерацій, гарантій і відповідальності міських агломерацій, а також форм підтримки державою міських агломерацій. Пропонується визначити поняття «міської агломерації» як однієї з форм багатоцільового співробітництва територіальної громади міста - центру агломерації та територіальних громад сіл, селищ, міст, що розташовані в зоні впливу центру агломерації. Ширина зони впливу міста-центру агломерації визначається індивідуально у кожній міській агломерації з урахуванням затвердженої документації з просторового планування та/або перспективного плану формування територій міських агломерацій. Кількість населення міста-центру агломерації має бути не менше 100 000 осіб. Проектом передбачено процедуру формування міської агломерації (далі – МА), тобто порядок ініціювання, обговорення та укладення територіальними громадами договору про участь в міській агломерації, а також порядок приєднання до МА; статус Ради агломерації як юридичної особи та вищого органу управління МА, загальні засади її формування та діяльності; майнову та фінансову основу діяльності МА (принципи формування кошторису МА, передачі майна МА тощо); форми та види державного стимулювання формування міських агломерацій (інформаційне, методичне та фінансове); гарантії діяльності МА тощо. Пропонується також внести окремі зміни в Земельний кодекс України, закони України про місцеве самоврядування, про співробітництво територіальних громад, про регулювання містобудівної діяльності, про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців.

Проект видається цікавим і перспективним. Водночас він виник майже «на порожньому ґрунті», тобто за відсутності жодних передумов у чинному законодавстві і державницькій практиці. Тому необхідним видається широке громадське обговорення проблем функціонування МА і їх правового регулювання. Можливо, саме в цьому разі доцільно вдатися до нормативного експерименту на основі однієї з МА.

Проект 6744 від 17.07.2017 (Мураєв Є. В.) про внесення змін до Закону України «Про публічні закупівлі» (щодо недопущення зловживання правом на зміну умов договору про закупівлю).

Проект підготовлений з метою підвищення ефективності механізмів запобігання корупції у сфері державних закупівель, забезпечення конкурентних умов у цій сфері та сприяння прозорості використання бюджетних коштів. Як визначається в законодавстві, істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов’язань сторонами в повному обсязі, крім окремих випадків. До таких випадків, зокрема, належить зміна ціни договору у разі зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків унаслідок коливання ціни такого товару на ринку (за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі). Ініціатори проекту, що на практиці випадки, коли додатковою угодою змінюються істотні умови укладеного контракту про закупівлю, не поодинокі. Зазначається, що згідно з висновками експертів, кожна шоста надпорогова конкурентна процедура закупівлі з часом зазнає змін істотних умов, здебільшого стосовно ціни за одиницю товару. Існують приклади, коли ціна за одиницю товару у зв’язку із зміною ринкової ціни на такий товар змінювалася вже через кілька днів після укладення договору закупівлі. Очевидно, що суттєва зміна ринкової ціни за такий короткий період малоймовірна, отже ціна товару у тендерній пропозиції була навмисно занижена для отримання замовлення, а після укладення договору закупівлі приведена у відповідність із ринковою. В таких випадках додаткова угода щодо зміни ціни договору спотворює результати торгів та поглинає економію, яку було отримано під час підписання контракту. Відповідно, пропонується уточнити, що норма про те, що істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов’язань сторонами в повному обсязі, крім зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі, доповнюється таким застереженням: зміна умов договору в цьому випадку може бути здійснена не раніше ніж через шість місяців з дня укладення договору про закупівлю. Також скасовується положення про те, що істотні умови договору про закупівлю можуть змінюватися у разі зміни встановленого органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, регульованих цін (тарифів) і нормативів, які застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни.

Проект загалом не викликає принципових заперечень, утім було б бажаним розглянути питання про можливі виключення з пропонованого порядку в певних надзвичайних ситуаціях.

Проект 6746 від 17.07.2017 (Пташник В. Ю.) про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення принципів процесуальної справедливості та підвищення ефективності проваджень у справах про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Проект передбачає внесення змін до основних законів у сфері захисту економічної конкуренції і спрямований на закріплення в цих законах прав осіб, які беруть участь у справах, що розглядаються органами Антимонопольного комітету (далі – АМК), гарантій цих прав, а також механізмів реалізації таких прав. Згідно з пояснювальною запискою, зокрема, пропонується: встановлення строків, протягом яких має бути завершено розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції; забезпечення особі, щодо якої розпочато справу, права знати, у вчиненні якого порушення вона підозрюється; право особи користуватися послугами перекладача; забезпечення особі, яка бере участь у справі, права ознайомлюватись з матеріалами справи та усіма доказами, на яких ґрунтуються рішення АМК, в тому числі врегулювання з цією метою питань збалансування цього права з правом на захист конфіденційної інформації інших осіб; удосконалення інституту слухання у справі, зокрема, закріплення за особою права до прийняття органом АМК рішення у справі бути заслуханою незалежною від розслідування спеціальною уповноваженою посадовою особою – уповноваженим зі слухань; закріплення за юридичною особою права надавати зауваження та коментарі до пояснень своїх працівників, які не були уповноважені надавати пояснення від імені такої юридичної особи, надавали пояснення з питань, що пов’язані з виконанням ними своїх службових обов’язків; закріплення за особами, які беруть участь і справі, права заявляти відводи посадовим особам АМК, які здійснюють щодо неї окремі процесуальні дії під час розгляду справи, за наявності на те відповідних підстав; вдосконалення Програми звільнення від відповідальності за вчинення антиконкурентних узгоджених дій між конкурентами (картелі); встановлення правил врегулювання спорів у справах про картелі; забезпечення конфіденційності відносин між юристом та клієнтом; право особи, яка бере участь у справі, мати достатньо часу для підготовки свого захисту; забезпечення умов для ефективної реалізації особою, щодо якої прийнято рішення органом АМК, права на оскарження в суді такого рішення.

Проект має відносно значний обсяг (20 сторінок), який унеможливлює докладний розгляд окреслених ініціатив. Утім, як видається, він цілком заслуговує на уважний доброзичливий розгляд.

Проект 6763 від 18.07.2017 (Ляшко О. В.) про внесення змін до Закону України «Про прокуратуру» щодо вимог до кандидатів на посаду Генерального прокурора.

Пропонується (котрий вже раз!) знову встановити вимогу до кандидатів на посаду Генерального прокурора мати вищу юридичну освіту та стаж роботи в галузі права або досвід роботи у правоохоронному органі не менше десяти років.

Юридична, але не політична, доцільність таких пропозицій є очевидною. Утім, яка складова: політична чи суто професійна має переважати, є питанням доволі дискусійним і може мати різні відповіді на різних етапах розвитку держави.

Права громадян та їх об’єднань

Проект 6731 від 17.07.2017 (Каплін С. М.) про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо оплати праці та здійснення контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення виконавчими органами міських рад міст обласного значення та об’єднаних територіальних громад).

Проект передбачає чимало змін до трудового законодавства, пов’язаних із гарантіями забезпечення заробітної плати. Зокрема зазначається таке. У колективному договорі встановлюються взаємні зобов’язання сторін щодо переліку надбавок, доплат, премій і винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат, які не включаються до заробітної плати для забезпечення її мінімального розміру. У визначенні мінімальної заробітної плати робиться уточнення, що це мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму саме некваліфікованої праці. Розмір заробітної плати працівника за повністю виконану місячну (годинну) норму праці не може бути нижчим за розмір мінімальної заробітної плати. При обчисленні розміру заробітної плати працівника для забезпечення її мінімального розміру не враховуються доплати та підвищення посадових окладів за роботу на важких роботах, на роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, на роботах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров’я, за роботу у гірських районах, за специфіку умов праці окремих професійних груп, за суміщення та виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника, за роботу в нічний та надурочний час, роз’їзний характер робіт, за роботу у вихідні і святкові дні, за вислугу років, премії до святкових і ювілейних дат та інші доплати, надбавки, виплати, які не пов’язані з виконанням працівником місячної (годинної) норми праці. При обчисленні розміру заробітної плати працівника для забезпечення її мінімального розміру не враховується сума індексації оплати праці (грошового забезпечення) та компенсації втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків виплати заробітної плати. Якщо нарахована заробітна плата працівника, який виконав місячну норму праці, є нижчою за законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати, або якщо розмір заробітної плати у зв’язку з періодичністю виплати її складових є нижчим за розмір мінімальної заробітної плати, здійснюється доплата до рівня мінімальної заробітної плати, яка виплачується щомісячно одночасно з виплатою заробітної плати. Мінімальний посадовий оклад (тарифна ставка) встановлюється у розмірі, що перевищує прожитковий мінімум для працездатних осіб.

Проект видається щонайменше таким, що заслуговує на прискіпливу увагу.

Проект 6736 від 17.07.2017 (Бурбак М. Ю.) про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (щодо усунення дискримінаційного ставлення з пенсійного забезпечення, соціального захисту дітей громадян, які брали участь у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях та військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї).

Проект розвиває положення Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (щодо усунення дискримінаційного ставлення до громадян, які брали участь у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях та військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї)» від 21.04.2016, прийнятого за поданням того ж народного депутата. Пропонується поширити на потерпілих від інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, складання ядерних зарядів і здійснення на них регламентних робот положення статей 27, 30, 52–60 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Інші зміни мають переважно редакційно-функціональний характер.

Проект 6751 від 17.07.2017 (Бублик Ю. В.) про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо встановлення додаткових гарантій працевлаштування молоді.

Пропонується визначити такі принципи державних гарантій здійснення права молоді на працю: свобода праці; заборона примусової праці та дискримінації у сфері праці молоді; захист від безробіття та сприяння у працевлаштуванні; забезпечення права кожного молодого працівника на справедливі умови праці, які відповідають вимогам безпеки та гігієни праці; право на відпочинок, в тому числі обмеження робочого часу, надання щоденного відпочинку, вихідних, неробочих та святкових днів, оплачуваної щорічної відпустки; рівність прав та можливостей молодих працівників; забезпечення права кожного молодого працівника на своєчасну і в повному розмірі справедливу заробітну плату, яка б забезпечувала гідне молодого працівника існування. Квота робочих місць у розмірі трьох відсотків від загальної чисельності працюючих встановлюється для всіх роботодавців незалежно від форми власності та господарювання, в яких працює понад 35 осіб, для: 1) громадян, старших 18 років, які закінчили навчання у середніх загальноосвітніх школах, професійно-технічних та вищих навчальних закладів, звільнилися зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби, за умови їх реєстрації в державній службі зайнятості не пізніше календарного року з дня закінчення навчання, звільнення з військової (невійськової) служби як таких, що шукають роботу; 2) дітей (сиріт), які залишилися без піклування батьків, до 18 років, а у разі продовження навчання у професійно-технічному, вищому навчальному закладі I–IV рівнів акредитації – до його закінчення; 3) учасників бойових дій, зазначені у пунктах 19 та 20 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». У разі відмови в прийнятті на роботу названих категорій молодих громадян, у межах встановленої квоти, з роботодавця стягується штраф у п’ятдесятикратному розмірі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за кожну таку відмову. Ці кошти спрямовуються до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття і використовуються для надання роботодавцям дотацій на створення додаткових робочих місць для молоді та її професійну підготовку і перепідготовку. До державних соціальних нормативів у сфері охорони здоров’я включаються безкоштовне проведення попереднього обов’язкового (при працевлаштуванні) медичного огляду осіб віком до 21 року. Роботодавець зобов’язаний забезпечити за свій рахунок позачерговий медичний огляд за письмовою заявою батьків (усиновителів, опікунів) неповнолітнього працівника.

Кримінальне, кримінальне процесуальне і цивільне процесуальне законодавство, судівництво

Проект 6730 від 17.07.2017 (Геращенко І. В.) про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення (щодо викидання відходів у неналежних місцях).

Передбачається збільшення штрафів у 5–50 разів за викидання сміття та інших предметів: з вікон і дверей вагонів поїздів; з вікон і дверей автобусів, маршрутних таксі, тролейбусів або трамваїв; за борт річкового або маломірного судна. Крім того, пропонується доповнити кодекс новою статтею 152-2 «Викидання побутових відходів у неналежних місцях», якою встановити відповідальність за «викидання побутових відходів у населених пунктах за межі ємкостей, призначених для збирання, утилізації чи переробки сміття». Водночас зазначається, що дія нової статті не поширюється на склади правопорушень, названих вище.

Загальна спрямованість проекту заслуговує на підтримку. Водночас видається необхідним забезпечити відповідні умови для його виконання, зокрема встановити відповідальність за необладнання публічних місць «ємкостями» (краще – «місткостями»), призначеними для збирання, утилізації чи переробки сміття.

Проект 6745 від 17.07.2017 (Мураєв Є. В.) про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо удосконалення порядку відновлення втраченого провадження).

У питанні внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України проект фактично є альтернативним проекту 6580 від 12.06.2017 (Мисик В. Ю.) про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України (щодо вдосконалення порядку [відновлення] кримінального провадження або його окремих матеріалів, втрачених на стадії досудового розслідування та судового розгляду) (див. Бюлетень № 129).

Пропонується внести зміни до Господарського процесуального України, Цивільного процесуального України, Кримінального процесуального кодексів України, Кодексу адміністративного судочинства України. При чому зміни до трьох останніх кодексів є майже ідентичними, а зміни до ГПК України передбачають додатково новий розділ XVI «Відновлення втраченого судового провадження в господарській справі», яким передбачається встановити порядок відновлення провадження, осіб, які можуть звертатися із заявою, підсудність цих заяв, вимоги до їх змісту, наслідки недодержання таких вимог, а також вимоги до судового розгляду та рішень суду. В інших названих кодексах подібний порядок вже передбачений, відповідно він лише уточнюється. Пропонується передбачити таке: заява про відновлення втраченого судового провадження подається до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції; у разі подання заяви про відновлення провадження, втраченого до закінчення судового розгляду, суд своєю ухвалою відмовляє у відкритті провадження у справі про відновлення втраченого провадження, а якщо провадження було відкрите – постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду. В ухвалі суду про відкриття провадження у новій справі у зв’язку з втратою незакінченого провадження про цю обставину повинно бути обов’язково зазначено. У разі, якщо в ухвалі суду про відкриття провадження у новій справі у зв’язку з втратою незакінченого провадження не зазначено про цю обставину, суд може з власної ініціативи або за заявою особи, яка бере участь у справі, виправити в ухвалі цю помилку. Заява про виправлення помилки в ухвалі суду про відкриття провадження у новій справі у зв’язку з втратою незакінченого провадження розглядається протягом десяти днів з дня її надходження. Суд без виклику учасників процесу вирішує питання про внесення виправлень, про що постановляє ухвалу. Також серед змін до КПК України є ініціатива розширити перелік справ, втрачені матеріали яких можуть відновлюватися судом. Так, передбачається, що відновленню підлягають втрачені матеріали в тому кримінальному провадженні, яке завершилося ухваленням вироку суду, постановленням ухвали про застосування примусових заходів виховного або медичного характеру або про відмову в їх застосуванні або у якій кримінальне провадження закрито судом. У пояснювальній записці зазначається, що аналіз судової практики свідчить про те, що недостатня чіткість норм та неврегульованість деяких питань призводить до неоднакового застосування судами норм процесуального законодавства. Так, певні ускладнення викликає норма щодо підсудності заяви про відновлення втраченого провадження. Процесуальне законодавство закріплює, що заява про відновлення втраченого судового провадження подається до суду, який ухвалив рішення по суті справи або постановив ухвалу про закриття провадження у справі. Така практика, на думку ініціаторів проекту, є хибною, заяви мають подаватися лише до суду першої інстанції, адже справу розглядав саме цей суд, а апеляційне чи касаційне провадження є лише стадіями перегляду судового рішення навіть у разі ухвалення цими судами власного рішення по суті спору. Крім того, після проходження стадій перегляду матеріали справи мають повернутися та зберігатися у суді першої інстанції. Зазначається, що певні прогалини існують і в нормах, що регулюють випадки подання заяви про відновлення провадження, втраченого до закінчення судового розгляду. Так, не врегульовано, які дії має здійснити суд, якщо отримав таку заяву. Також незрозуміло, що робити, якщо всупереч вимогам законодавства в ухвалі про відкриття провадження у новій справі не буде зазначено, що позов подається у зв’язку з втратою незакінченого провадження. Такі вимоги до ухвали про відкриття провадження в новій справі зумовлені тим, що нова справа буде стосуватися спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у своєму узагальненні практики розгляду судами деяких питань, пов’язаних із відновленням втраченого судового провадження, звертає увагу, що якщо в ухвалі суду про відкриття провадження у новій справі не буде зазначено, що новий позов було подано у зв’язку з втратою незакінченого провадження, у відкритті провадження у справі може бути відмовлено у зв’язку з тим, що у провадженні цього суду є тотожний позов.

Проект 6748 від 17.07.2017 (Унгурян П. Я.) про внесення змін до Кримінального кодексу України (щодо розширення переліку кримінально-карних способів доведення до самогубства чи самокалічення або замаху на самогубство чи самокалічення).

Пропонується значно розширити положення статті 120 «Доведення до самогубства» КК України, а саме визначити, що караними є доведення не лише до самогубства, а й до «самокалічення або до замаху на самогубство чи самокалічення», що є наслідком жорстокого поводження, шантажу, примусу до протиправних дій або систематичного приниження людської гідності, а так само наслідком «намовляння та підбурювання, в тому числі надання допомоги у вчиненні самогубства чи самокалічення, обману, а також будь-якого спонукання до вчинення самогубства чи самокалічення, популяризації самогубства чи самокалічення, втягування у групи в соціальних мережах, ігри, конкурси, квести та інші заходи, кінцевою метою, яких є самогубство чи самокалічення або їх імітація». В цій частині проект значною мірою подібний до проекту 4088 від 17.02.2016 (Силантьєв Д. О.) про внесення змін до Кримінального кодексу України (щодо встановлення кримінальної відповідальності за сприяння вчиненню самогубства), який 24.05.2017 був прийнятий у першому читанні і наразі готується до другого (див. Бюлетень № 61). Окрім цього, проект містить дві нові частини тієї ж статті 120, якими встановлюється відповідальність за «створення цільових груп, ігр, квестів та інформаційних продуктів, що пропагують самогубство чи самокалічення, схиляють до цих вчинків, зокрема, у друкованих виданнях, телекомунікаційних мережах загального користування (соціальних мережах, комп’ютерних програм та мобільних додатків для електронних пристроїв, які надають можливість обміну текстовими та голосовими повідомленнями, аудіо та відео контентом, зображеннями, фотографіями, тощо)» та за «втягнення неповнолітніх до цільових груп, ігр, квестів та інші діяння, що пропагують самогубство чи самокалічення, схиляють до цих вчинків, зокрема, у телекомунікаційних мережах загального користування (соціальних мережах, комп’ютерних програм та мобільних додатків для електронних пристроїв, які надають можливість обміну текстовими та голосовими повідомленнями, аудіо та відео контентом, зображеннями, фотографіями, тощо), що пропагують самогубство чи самокалічення, схиляють до цих вчинків».

Головною вадою проекту, як і проекту 4088, видаються нечіткі розмиті формулювання, цілковито неприпустимі в кримінальному законодавстві. Сумнівним видається і вживання словосполучення «кримінально-карних» у назві проекту. Можливо, це просто друкарська помилка і йдеться про «кримінально караних».

Проект 6750 від 17.07.2017 (Бублик Ю. В.) про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо посадового окладу судді.

Пропонується вдвічі скоротити базовий розмір посадового окладу судді (власне до фактичного на рівні 2017 року) і, відповідно, скасувати передбачене законом підняття посадових окладів суддів у 2018–2020 рр.

Культура та освіта

Проект 6738 від 17.07.2017 (Єленський В. Є.) про внесення змін до Закону України «Про культуру» (щодо визначення поняття «креативні індустрії»).

Суть змін викладена в назві проекту. Закон пропонується доповнити поняттям «креативна індустрія», яке визначається як «перелік видів економічної діяльності, що мають потенціал до створення доданої вартості та робочих місць через культурне (мистецьке) та/або креативне вираження, а їх продукти та послуги є наслідком індивідуальної творчості, навичок і таланту». Також зазначається, що держава у пріоритетному порядку створює умови для охорони, заохочення та підтримки культурного розмаїття як одного з найважливіших чинників сталого розвитку.

Проект 6762 від 18.07.2017 (Княжицький М. Л.) про внесення змін до Закону України «Про телебачення і радіомовлення» щодо удосконалення механізмів забезпечення прозорості власності аудіовізуальних (електронних) засобів масової інформації.

Як зазначається в пояснювальній записці, проект підготовлений у розвиток і на уточнення Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прозорості власності засобів масової інформації, а також реалізації принципів державної політики в сфері телебачення і радіомовлення» від 03.09.2015. Метою проекту проголошується уточнення окремих положень названого закону з метою покращення процедури розкриття та перевірки достовірності інформації про структуру власності суб’єкта інформаційної діяльності. Для цього пропонується: нормативно уточнити визначення окремих суб’єктів, які можуть здійснювати вирішальний чи значний вплив на управління або діяльність юридичної особи, бути її ключовим учасником; уточнити положення чинного законодавства з метою дотримання вимог щодо прозорості структури власності, зокрема процедуру перевірки Національною радою поданої інформації про структуру власності, випадки, за яких структура власності може бути визнана непрозорою тощо; встановити строк подачі інформації про структуру власності щороку до 20 січня; посилити відповідальність ліцензіата за неусунення встановлених Національною радою порушень вимог щодо прозорості структури власності та/або неподання запитуваної Національною радою інформації при дослідженні питання дотримання вимог щодо прозорості структури власності тощо.

Змін дуже багато і здебільшого вони доволі конкретні. Належним чином розглянути їх навіть у загальному вигляді в межах цього огляду не видається можливим. Утім, слід зазначити, що деякі з них аж занадто дискусійні. Так, пропозиція встановити, що до ліцензування мовлення не застосовуються положення Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності», видається такою, що помітно заплутує законодавство, створюючи необґрунтовані виключення.

Проект 6765 від 19.07.2017 (Князевич Р. П.) про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та Закону України «Про охорону культурної спадщини».

Пропонується установити, що розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 92 «Порушення вимог законодавства про охорону культурної спадщини» та 188-33 «Невиконання законних вимог посадових осіб органів охорони культурної спадщини» мають органи охорони культурної спадщини. Від їхнього імені розглядати справи про адміністративні правопорушення та накладення адміністративних стягнень мають право: керівник, заступники керівника центрального органу виконавчої влади, що формує державну політику в сфері охорони культурної спадщини; голова, заступники голови обласної, районної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій; сільський, селищний, міський голова. Відповідно, вносяться зміни до положень двох названих статей, зокрема збільшуються у 2–3 рази розміри штрафів, уточнюються деякі поняття, встановлюється відповідальність за неподання звіту про проведене археологічне дослідження. Особливий інтерес у цьому аспекті становить значне розширення кола об’єктів, які підпадають під дію названої статті 92 у зв’язку із заміною у пункті «ухилення від підписання охоронних договорів на пам’ятки культурної спадщини» слова «пам’ятки» словом «об’єкти», оскільки об’єкти культурної спадщини складають значно більшу групу і не є так чітко формально визначеними.

Проект 6768 від 19.07.2017 (Подоляк І. І.) про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення конкурсної процедури призначення керівника державного чи комунального закладу культури.

Слід зауважити, що півтора роки тому парламентом був прийнятий у другому читанні Закон України «Про внесення змін до деяких Законів України щодо запровадження контрактної форми роботи в галузі культури та конкурсної процедури призначення керівника державного чи комунального закладу культури» від 28.01.2016. Одним з авторів цього закону була народний депутат Подоляк І. І. (див. проект 2669-д від 17.09.2015 у Бюлетені № 40), вона ж була і серед депутатів, які підтримали внесення більш раннього проекту (див. проект 2669-1 від 24.04.2015 у Бюлетені № 19), на основі якого і був створений названий проект, прийнятий як закон. Відповідно, проект 6768 мав би або вдосконалювати законодавство на основі практики дії названого закону від 28.01.2016 або пропонувати ті положення, які не увійшли до прийнятої редакції закону від 28.01.2016. Проте проект 6768 являє собою щось проміжне: містить як вимоги попередніх проектів, так і чимало новел. Водночас пояснювальна записка ніяк не відобразила причини, що спонукали до внесення пропонованих змін. Крім суто редакційних змін, чимало уваги приділено створенню та діяльності тимчасової конкурсної комісії для обрання керівника державного чи комунального закладу культури. Значні права тут надаються професійним громадським об’єднанням у сфері культури. Пропонується закріпити положення про те, що одна і та сама особа може обіймати посаду керівника державного чи комунального закладу культури не більше двох строків підряд. Передбачається розширити коло кандидатів через заміну вимоги наявності стажу роботи у сфері культури не менше трьох років вимогою наявності досвіду роботи у сфері культури не менше трьох років. Серед інших змін слід назвати передання функції з погодження призначення на посади та звільнення з посад керівників державних та комунальних закладів культури від місцевих рад до голів місцевих держадміністрацій.

Маємо зауважити, що у правовому регулюванні призначення на посади керівників закладів культури практично ось вже багато років усі ініціативи крутяться навколо тих самих проблем. Зокрема ніяк не вдається розробити алгоритм, який був би однаково ефективний як для значних культурних центрів таких як театри тощо, так і для бібліотек і подібних закладів низових рівнів. Є до проекту зауваження і суто юридичного, адже зміни пропонується внести майже виключно до Закону України «Про культуру», натомість положення щодо кандидатів у керівники закладів культури наявні і в спеціальних законах.

Проект 6769 від 19.07.2017 (Подоляк І. І.) про внесення змін до Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» щодо державного нагляду (контролю) у сфері охорони культурної спадщини.

Пропонується визначити, що дія названого закону не поширюється на відносини державного нагляду (контролю) у сфері охорони культурної спадщини, який здійснюється відповідно до Закону України «Про охорону культурної спадщини».

Проект 6770 від 19.07.2017 (Ричкова Т. Б.) про меценатство у фізичній культурі і спорті.

Як зазначається у преамбулі проекту, він має на меті визначити основні правові, економічні, соціальні засади меценатства у спорті, забезпечити правове регулювання відносин у суспільстві, спрямованих на розвиток та забезпечення сприятливих умов для меценатства у спорті. Втім, ні з самого проекту, ні з пояснювальної записки до нього не можна зрозуміти, чим не задовольняє чинна система регулювання благодійництва, зокрема у спорті. Складається враження, що проект спрямований виключно на рекламу осіб, які займаються таким меценатством. Зокрема, визначається, що розміщення торговельної марки, логотипу, іншого позначення мецената спорту на рекламі набувача меценатської допомоги / та або кінцевого бенефіціара відповідно до Закону України «Про меценатство у фізичній культурі і спорті» не вважається рекламою мецената спорту або його товару чи послуги. Інформацію про мецената спорту під час підготовки та проведення офіційних спортивних заходів відповідно до Закону України «Про меценатство у фізичній культурі і спорті» пропонується прирівняти до соціальної реклами. Більше того, пропонується зобов’язати ЗМІ – розповсюджувачів реклами, діяльність яких повністю або частково фінансується з державного або місцевих бюджетів, безкоштовно розміщувати рекламу меценатів спорту (про фізичну культуру і спорт) в обсязі не менше двох відсотків ефірного часу, друкованої площі, відведених для реклами.

З огляду на наведене проект видається таким, який насамперед лобіює інтереси спонсорів і благодійників різних спортивних заходів.

Проект 6771 від 19.07.2017 (Ричкова Т. Б.) про внесення змін до Податкового кодексу України щодо меценатства у фізичній культурі і спорті.

Ініціатива є безпосередньо пов’язаною з попереднім проектом. Пропонується закріпити особливості оподаткування меценатства у спорті і надати меценатам значні податкові пільги.

Проект 6772 від 19.07.2017 (Ричкова Т. Б.) про внесення змін до статті 287 Митного кодексу України щодо меценатства у фізичній культурі і спорті.

Проект складає єдиний пакет із двома попередніми. До переліку товарів, які звільняються від оподаткування ввізним митом, пропонується включити товари, що ввозяться на митну територію України в митному режимі імпорту для меценатської діяльності у сфері фізичної культури і спорту. Порядок ввезення та цільового використання таких товарів має визначатися Кабінетом Міністрів України. Такі товари не звільняються від оподаткування ввізним митом, якщо вони мають походження з країни, визнаної державою-окупантом та/або державою-агресором щодо України згідно із законодавством, або ввозяться з території держави-окупанта (агресора) та/або з окупованої території України.

Охорона здоров’я

Проект 6747 від 17.07.2017 (Унгурян П. Я.) про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо права лікаря на відмову від аборту через міркування совісті.

Ініціатори проекту посилаються на те, що у 2010 р. Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію №1763 «Право на заперечення з міркувань совісті при наданні легальної медичної допомоги», у якій зазначено, що жодна особа, лікарня чи установа не повинні бути примушені, притягнені до відповідальності чи дискриміновані у будь-якій формі за відмову від виконання, надання, допомоги у здійсненні чи проведенні аборту. Водночас, як вони стверджують випадки переслідування та звільнення з роботи лікарів, які відмовлялися здійснювати аборт, в Україні вже були. Тому пропонується Статтю 50 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» доповнити такими положеннями «Медичний працівник має право відмовитись від призначення чи участі в проведенні операції штучного переривання вагітності через світоглядні чи релігійні переконання, однак зобов’язаний повідомити про свою відмову жінці в якомога коротший строк, надати всю необхідну інформацію про операцію, а також про медичного працівника чи заклад охорони здоров’я, де вона може отримати відповідні медичні послуги. За відмову призначити чи взяти участь в проведенні забороняється будь-яка дискримінація, а медичний працівник не може бути притягнутий до відповідальності. Утім, ці приписи не мають застосовуватися у разі «виявлення невідкладних станів». Відповідну норму пропонується закріпити у частині шостій статті 281 Цивільного кодексу.

На перший погляд, пропозиція виглядає цілком слушною, але ситуація видається дещо штучною. Як видається, лікар, який не бажає брати участь в проведенні операції штучного переривання вагітності, насамперед має відмовитися обіймати посади, які пов’язані з відповідними функціональними обов’язками. На жаль, в умовах нашої дійсності не можна виключити і певні корупційні ризики, коли «докори сумління» у лікаря будуть обернено пропорційні матеріальним можливостям пацієнтки.

Питання сільського господарства та земельних справ

Проект 6749 від 17.07.2017 (Подоляк І. І.) про внесення змін до деяких законів України (щодо введення заборони на суцільну вирубку ялицево-букових лісів на гірських схилах Карпатського регіону).

Головні зміни вносяться до Закону України «Про мораторій на проведення суцільних рубок на гірських схилах в ялицево-букових лісах Карпатського регіону», якими пропонується скасувати мораторій натомість запровадити заборону рубок. Зокрема встановлюється заборона на проведення суцільних рубок на гірських схилах в ялицево-букових деревостанах, рубок головного користування та будь-яких суцільних рубок у високогірних лісах, в лісах у лавинонебезпечних та селенебезпечних басейнах та в берегозахисних ділянках лісу в Карпатському регіоні України. Зазначається, що в ялицево-букових деревостанах на стрімких схилах в усіх лісах Івано-Франківської, Закарпатської, Львівської та Чернівецької областей допускаються лише вибіркові рубки головного користування та вибіркові рубки формування та оздоровлення лісів. На пологих і спадистих схилах в ялицево-букових деревостанах проводяться тільки вибіркові рубки.

Проекти з інших питань

Проект 6754 від 17.07.2017 (Демчак Р. Є.) про внесення змін до Закону України «Про захист прав споживачів» та деяких законодавчих актів України щодо заходів детінізації діяльності суб’єктів електронної комерції.

Проект цілковито не відповідає своїй назві. Головні зміни вносяться до Закону України «Про електронну комерцію», а не до Закону України «Про захист прав споживачів». Утім, технічно це оформлено так, що зміни до першого із законів вносяться в прикінцевих положеннях проекту, хоча вони і в декілька разів більші за основний текст. Змін доволі багато і стосуються вони переважно вимог до суб’єктів електронної комерції, а також визначення прав контролюючих інстанцій. Отже, в Законі України «Про електронну комерцію» зміни починаються вже з преамбули, яка викладається в новій редакції: «Цей Закон визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем, визначає права і обов’язки учасників відносин у сфері електронної комерції, встановлює окремі види відповідальності за його порушення та підстави призупинення доступу до засобів представлення інформації в сфері електронної комерції». Визначається, що продавець (виконавець, постачальник) товарів, робіт, послуг в електронній комерції під час своєї діяльності та у разі поширення комерційного електронного повідомлення зобов’язаний забезпечити прямий, простий, стабільний доступ інших учасників відносин у сфері електронної комерції, зокрема і до інформації: про дійсний контактний номер телефону, що використовується продавцем (виконавцем, постачальником) товарів, робіт, послуг на підставі відповідного договору з оператором зв’язку; про адресу для прийняття письмових претензій від покупців та для здійснення операцій повернення товарів (робіт, послуг) у випадках, якщо таке повернення передбачено законодавством. У разі розміщення на одному веб-сайті (чи іншому засобі представлення інформації як в мережі Інтернет, так і в інших інформаційно-комунікаційних системах) інформації про товари (роботи, послуги) двох та більше продавців (постачальників, виконавців) разом з інформацією про товар (роботу, послугу) зазначаються відомості, передбачені частиною першою статті 7 названого закону, щодо кожного товару (роботи, послуги). Продавець (виконавець, постачальник) товарів, робіт, послуг у разі, якщо на нього покладено обов’язок застосування реєстраторів розрахункових операцій відповідно до законодавства, зобов’язаний забезпечити виконання вимог Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг». У разі, якщо продавець (виконавець, постачальник) товарів, робіт, послуг звільнений від обов’язку застосування реєстраторів розрахункових операцій, то він зобов’язаний надати покупцю квитанцію, товарний чек або інший передбачений законом документ, що підтверджує проведення розрахунків та документ, що засвідчує передання права власності на товари (роботи, послуги) від продавця до покупця. Якщо оплату відповідно до умов електронного договору отримує оператор платіжної системи або інша уповноважена продавцем (виконавцем, постачальником) особа, то вони повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) передбачений законодавством розрахунковий документ, електронний платіжний документ, інший належним чином оформлений документ, що підтверджує факт та обсяг проведеного розрахунку із зазначенням дати його здійснення. Змінами до обох законів врегульовуються права центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів. Зокрема, на нього покладається контроль за додержанням норм Закону України «Про електронну комерцію» продавцями (виконавцями, постачальниками) товарів, робіт, послуг в електронній комерції та постачальниками послуг проміжного характеру. В межах цих функцій даний орган має право приймати рішення про призупинення доступу до веб-сайту (чи іншого засобу представлення інформації як в мережі Інтернет, так і в інших інформаційно-комунікаційних системах) у разі невиконання такими суб’єктами вимог приписів про усунення порушень вимог статті 7 Закону України «Про електронну комерцію», виданих названим органом. На постачальника послуг проміжного характеру, який надає доступ до мережі Інтернет та інших інформаційно-телекомунікаційних систем, покладається зобов’язання на підставі названого рішення призупинити доступ до веб-сайту (чи іншого засобу представлення інформації як в мережі Інтернет, так і в інших інформаційно-комунікаційних системах) щодо продавця (виконавця, постачальника) товарів, робіт, послуг – до дати отримання від названого органу повідомлення про виконання продавцем (виконавцем, постачальником) товарів, робіт, послуг такого рішення або до дати отримання відповідного рішення суду. Незабезпечення постачальником послуг проміжного характеру, який надає доступ до мережі Інтернет та інших інформаційно-телекомунікаційних систем, призупинення доступу до веб-сайту, має наслідком застосування штрафних санкцій в розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Проект є доволі цікавим, але технічно видається підготовленим цілковито неналежно. Окрім вже названої вище цілковито невідповідної структури, слід назвати і внутрішній порядок змін, які є важкими для сприйняття. Зокрема, пропонована стаття 20 «Контроль за дотриманням норм цього Закону» Закону України «Про електронну комерцію» не відповідає ні своїй назві, ні суті положень, адже стосується виключно аспектів повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів. З огляду на наведене проект потребує суттєвого редакційного доопрацювання.

Проект 6755 від 17.07.2017 (Демчак Р. Є.) про внесення змін до Митного кодексу України щодо заходів з детінізації оподаткування ввезення товарів в окремих випадках.

Проект був поданий в одному пакеті з попереднім і спрямований на встановлення жорсткіших правил ввезення чи пересилання товарів через митний контроль. Головні зміни стосуються запровадження положення про те, що чинні норми про вагу та вартість товарів застосовуються лише щодо одного перетину кордону протягом календарного місяця. Зокрема, йдеться про таке: запровадження можливості пересилання громадянам товарів через міжнародні експрес-вантажі та міжнародні поштові відправлення без сплати митних платежів на суму до 150 євро протягом місяця, а не протягом дня; запровадження спрощеної форми декларування товарів, які не є об’єктом оподаткування та переміщуються у міжнародних поштових відправленнях та міжнародних експрес-вантажах, з метою ідентифікації одержувачів товарів та перевірки дотримання граничної суми ввезення товарів протягом місяця без сплати митних платежів; запровадження можливості проведення звірки особою, яка здійснює декларування товарів у міжнародних поштових відправленнях та міжнародних експрес-вантажах, відомостей щодо одержувачів товарів з відповідними митницями з метою ідентифікації одержувачів товарів та перевірки дотримання граничної суми ввезення товарів протягом місяця без сплати митних платежів; обмеження на ввезення товарів у ручній поклажі та супроводжуваному багажі без сплати митних платежів на суму не більше 500 євро перший раз протягом місяця, на суму до 300 євро – другий раз протягом місяця; запровадження оподаткування митом за ставкою 10 % та податком на додану вартість за ставкою 20 % ввезення товарів громадянами третій та кожний наступний раз протягом календарного місяця незалежно від вартості товарів та їх ваги (тобто для переміщень товарів , які мають ознаки систематичності); обмеження щодо визнання нових товарів особистими речами при їх ввезенні (пересиланні). Аргументуючи пропоновані зміни ініціатори проекту в пояснювальній записці, на нашу думку, вдаються до відвертого маніпулювання, стверджуючи, що: аналіз рівня реальних доходів населення України (середня заробітна плата коливається в межах 150–300 євро на місяць в залежності від регіону) дає змогу зробити висновок, що можливість ввезення товарів для особистих потреб об’єктивно обмежується реальним рівнем середньомісячного доходу громадян України, у зв’язку з чим наданою діючим законодавством можливістю щоденного ввезення товарів без сплати ПДВ та мита користуються переважно не громадяни для особистих потреб, а «тіньові», «сірі» імпортери з метою отримання збільшеного прибутку за рахунок несплати ПДВ та митних платежів, що спотворює економічну конкуренцію в Україні та призводить до масштабного недоотримання податків до бюджету. Втім, маємо звернути увагу, що далеко не всі громадяни є активними користувачами мережі Інтернет і ще менше їх кількість робить замовлення в закордонних Інтернет-магазинах. Відповідно, для актуальності статистики слід було б наводити середній місячний дохід саме цієї категорії громадян. Загалом проект видається таким, що спрямований на захист інтересів не громадян та держави, а виключно великих імпортерів. Не слід при цьому забувати, що однією з причин популярності в Україні купівлі за кордоном через мережу Інтернет є доволі високі ціни на товари, які встановлюються тими самими компаніями-імпортерами.

Проект 6756 від 17.07.2017 (Демчак Р. Є.) про внесення змін до Податкового кодексу України у зв’язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до Митного кодексу України щодо заходів з детінізації оподаткування ввезення товарів в окремих випадках».

Проект вносить відповідні зміни, передбачені попереднім проектом, до названого кодексу і самостійного значення не має.

Проект 6761 від 18.07.2017 (Довбенко М. В.) про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо підвищення достовірності і повноти інформації у кредитній історії та захисту прав суб’єктів кредитної історії).

Пропонується надати бюро кредитних історій можливість надання послуг, спрямованих на мінімізацію кредитних і комерційних ризиків користувачів бюро, попередження шахрайства, реалізацію прав суб’єктів кредитної історії. Для цього бюро надається право на договірних засадах отримувати інформацію з відкритих державних реєстрів. Також зазначається, що банки, небанківські фінансові установи зобов’язані передавати інформацію стосовно всіх кредитних правочинів, щодо яких наявна письмова згода суб’єкта кредитної історії, хоча б в одне бюро, яке включене до Єдиного реєстру бюро кредитних історій. Пропонується уточнити, що кредитна історія також має містити додаткові відомості про грошове зобов’язання суб’єкта кредитної історії, а саме: відомості про засоби забезпечення виконання зобов’язання (вид засобу забезпечення; для застави – предмет, реєстраційний номер об’єкта нерухомого майна, строк дії договору застави; для поруки – обсяг зобов’язання, забезпеченого порукою, сума і строк дії поруки; для гарантії – обсяг зобов’язання, забезпеченого гарантією, сума, строк дії гарантії, інформація про припинення гарантії в інших, відмінних від спливу строку, випадках); відомості про відступлення права вимоги та відомості, що ідентифікують набувача права вимоги за договором, відповідно до статті 9-1 «Порядок забезпечення безперервності надходження кредитної інформації» Закону України «Про організацію формування та обігу кредитних історій». У разі відступлення користувачем права вимоги за кредитним договором іншій особі, він зобов’язаний протягом 5 робочих днів, з дня укладення договору про відступлення права вимоги, передати до бюро, до якого ним передавалася інформація щодо такого кредитного договору, відомості про відступлення права вимоги, зокрема інформацію, що ідентифікує юридичну особу, яка набула права вимоги за кредитним договором, або інформацію про факт відступлення користувачем права вимоги за кредитним договором фізичній особі чи фізичній особі-підприємцю. Особа, яка набула право вимоги по кредитному правочину, за виключенням фізичних осіб чи фізичних осіб-підприємців, зобов’язана не рідше, ніж один раз на місяць оновлювати інформацію щодо заборгованості за кредитним правочином до погашення заборгованості в тому бюро, в якому формувалась кредитна історія. Для забезпечення повноти інформації, яка складає кредитну історію, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб або його уповноважена особа, ліквідатори небанківських фінансових установ зобов’язані забезпечити оновлення інформації щодо кредитних правочинів до Бюро, з якими банком чи небанківською фінансовою установою були укладені договори про надання та одержання інформації, яка складає кредитну історію. З метою забезпечення достовірності інформації у кредитній історії, користувач, у разі припинення Договору між ним та бюро, зобов’язаний оновлювати на постійній основі інформацію стосовно позичальників, щодо яких користувачем раніше була передана інформація до бюро, до повного погашення боргу позичальником або відступлення права вимоги. Одночасно для забезпечення ефективності даних змін пропонується віднести до числа адміністративних проступків, відповідальність за які передбачена Кодексом України про адміністративні правопорушення, «неподання або несвоєчасне подання кредитної інформації до бюро кредитних історій або ухилення від оновлення переданої до бюро кредитних історій інформації банками та небанківськими фінансовими установами, якщо подання та оновлення такої інформації передбачено законами України».

Зауважимо, що, якщо посилюються права бюро кредитних історій щодо отримання та накопичення інформації, то відповідно мають бути посилені й норми контролю з боку держави за діяльністю таких бюро, а рівно й врегульовані питання захисту інтересів третіх осіб.

Проект 6764 від 18.07.2017 (Івченко В. Є.) про внесення змін до статті 37 Закону України «Про нотаріат» (щодо спрощення порядку оформлення спадщини на нерухоме майно, державної реєстрації прав на успадковані земельні ділянки та інше нерухоме майно на території сільських територіальних громад).

Як зазначається в пояснювальній записці, метою проекту є забезпечення жителів сільських територіальних громад можливістю реалізувати гарантовані законами України права на оформлення спадщини на земельні ділянки з розташованими на них іншими об’єктами нерухомості та проведення державної реєстрації прав на успадковане нерухоме майно безпосередньо у виконавчих комітетах сільських, селищних рад, а також рад об’єднаних територіальних громад за місцем розташування земельних ділянок та іншого нерухомого майна. Пропонується, зокрема, уточнити, що нотаріальні дії, що вчиняються посадовими особами органів місцевого самоврядування у сільських населених пунктах, вчиняються саме уповноваженими посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних рад, а також сільських, селищних рад об’єднаних територіальних громад. Уточнюється, що видача свідоцтва про право на спадщину та свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя здійснюється уповноваженими посадовими особами, які є громадянами України, мають вищу освіту за спеціальністю правознавство, відповідають кваліфікаційним вимогам, встановленим Міністерством юстиції України для державних реєстраторів речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перебувають у трудових відносинах з виконавчими комітетами органів місцевого самоврядування та уповноважені представницькими органами місцевого самоврядування здійснювати державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Для здійснення такої діяльності сільські, селищні ради, а також ради об’єднаних територіальних громад мають облаштувати для уповноваженої посадової особи робоче місце відповідно до вимог, які встановлені для приватних нотаріусів. Для видачі названих свідоцтв уповноважені посадові особи зобов’язані пройти навчання із спадкового права та щодо роботи з єдиними та державними реєстрами, а також пройти стажування у державній нотаріальній конторі. Загальний строк навчання і стажування не може перевищувати двох місяців. Організацію навчання і стажування забезпечує Міністерство юстиції України.

Отже, проект лише деталізує чинне положення, фактично не привносячи в нього нічого принципового нового. Натомість сама деталізація виглядає занадто прискіпливою. Так, цілком незрозуміло, чому саме в законі має визначатися максимальний строк навчання і стажування, уточняти вид юридичної освіти тощо.

Проект 6766 від 19.07.2017 (Урбанський О. І.) про внесення змін до деяких законодавчих актів України у сфері будівництва та експлуатації автомобільних доріг.

Проект згідно з пояснювальною запискою спрямований на вдосконалення законодавчого врегулювання будівництва та експлуатації автомобільних доріг загального користування державного значення на умовах концесії, а також на поліпшення інвестиційного клімату країни. Пропонується внести зміни до Законів України «Про концесії», «Про концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг», «Про автомобільні дороги», «Про джерела фінансування дорожнього господарства України, «Про відчуження земельних ділянок інших об’єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності». Зокрема, передбачається: на умовах концесії можуть передаватись для будівництва та експлуатації дороги загального користування держаного значення; після прийняття рішення щодо будівництва та експлуатації автомобільних доріг, які можуть бути надані у концесію, забороняється органам виконавчої влади вчиняти будь які дії щодо надання земельних ділянок, передбачених для будівництва та експлуатації цих автомобільних доріг, у користування чи/та у власність громадян чи юридичних осіб; у рішенні Кабінету Міністрів України щодо проведення концесійного конкурсу зазначаються технічні параметри автомобільної дороги, базові фінансові показники надання автомобільної дороги в концесію, граничний строк, на який надається концесія, граничний розмір компенсацій концесіонеру, маршрут альтернативного безоплатного проїзду; Кабінет Міністрів України визначає максимальний розмір плати за разовий проїзд автомобільними дорогами, побудованими на умовах концесії; концесійні платежі зараховуються до Державного бюджету України і використовуються відповідно до порядку спрямування коштів державного дорожнього фонду; автомобільні дороги (їх ділянки) відносять до розряду платних лише за умови їх суттєвого удосконалення та забезпечення альтернативного проїзду транспортних засобів безоплатними автомобільними дорогами, довжина автомобільних доріг (їх ділянок), що забезпечує альтернативний безоплатний проїзд транспортних засобів, не має перевищувати більш ніж в два рази довжину платної автомобільної дороги; у разі, якщо відчужується частина земельної ділянки для будівництва, капітального ремонту, реконструкції та обслуговування доріг, мостів, естакад та об’єктів, необхідних для їх експлуатації, можливість раціонального використання решти її площі за цільовим призначенням визначається власником і за вимогою власника відчуженню підлягає вся земельна ділянка; рішення відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про викуп земельної ділянки інших об’єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, для будівництва, капітального ремонту, реконструкції та обслуговування доріг, мостів, естакад та об’єктів, необхідних для їх експлуатації, має необмежений строк дії.

Як видається, будівництво та експлуатація автомобільних доріг на умовах концесії у світі є загальнопоширеною практикою і в цьому контексті проект заслуговує на підтримку. Разом із тим бажання догодити інвестору має обмежуватися не лише інтересами держави, а й інтересами тих юридичних і фізичних осіб, які можуть зазнати збитків, зокрема унаслідок відчуження їх власності. Зокрема, абсолютно неприйнятною видається пропозиція, щоб рішення відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про викуп земельної ділянки та інших об’єктів нерухомого майна мало необмежений строк дії. Про яку стабільність правових відносин можна говорити, якщо власник буде роками очікувати, коли забудовник «назбирає» гроші для викупу його земельної ділянки. Сумний досвід будівництва Подільського мостового переходу у Києві є яскравим підтвердженням того, що тяганина з наданням належної компенсації власникам і користувачам відчужуваних ділянок є скоріше правилом, ніж винятком.

Проект 6767 від 19.07.2017 (Урбанський О. І.) про внесення змін до Бюджетного кодексу України (щодо додаткових джерел фінансування дорожнього господарства).

Проект спрямований на закріплення ініціатив попереднього проекту в названому кодексі і самостійного значення не має.

 Поділитися