MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Подібні статті

Решение ЕСПЧ по делу Боец против Украины‘Я сказав росіянам на блокпосту, що їду на Азовсталь’ Нацгвардійця РФ судитимуть за сексуальне насильство щодо викраденого чоловіка Війна з темрявою. Підсумки тижняРосія створила ‘всепроникну атмосферу страху’ на ТОТ‘Суди’ над полоненими: у ‘ДНР’ до тривалого ув’язнення засудили десятьох ‘азовців’Навіщо?Мілітариzовані: Росія посилює діяльність ‘Юнармії’ у КримуНе визнавати ‘фарс Кремля’Росіяни викрали з Енергодара двох братів, що працювали на ЗАЕС, — їх шукають рідніОбмовив себе під загрозою тортур: російський суд залишив чинним вирок Максиму БуткевичуЯк наука опирається тиранії. Дайджест російських протестівВійна проти пам’яті — як росіяни руйнують пам’ятники та меморіали в Україні Після деокупації Київщини правоохоронці виявили 1590 тіл Україна має відомості про 550 000 воєнних злочинцівЗасудили 15 військових РФ, які утримували 368 жителів села Ягідного у шкільному підвалі Харківщина: під ударом — історія, релігія, мистецтвоРозстріляв українського військовополоненого на ЗапоріжжіМКС видав ордери на арешт двох російських генералівВ эвакуацию я поехал в одних штанах, сапогах, курточке и с документами

Європейський Суд знову знайшов порушення принципу справедливості судового процесу – юристи ХПГ святкують перемогу

30.01.2018   
ХПГ-інформ

Сьогодні, 30 січня 2018 року, Європейський Суд виніс рішення на користь пані Тетяни Боєць. Її інтереси перед ЄСПЛ представляли адвокат Геннадій Токарев та юрист Олена Ащенко, справа була підтримана Фондом стратегічних справ Харківської правозахисної групи.

Заявниця скаржилася, зокрема, на те, що проти неї було порушено дві кримінальні справи за обвинуваченням у отриманні хабара від засекреченої особи М. Незважаючи на численні звернення заявниці, вона не отримала справедливого судового розгляду кримінальної справи за її звинуваченням. До того ж, правоохоронці наклали на неї особисте зобов’язання не залишати місто, і у Заявниці не було ефективних внутрішніх засобів правового захисту для того, щоб захистити свої порушені права.

Заявниця працювала паспортистом у одному з ЖЕКів міста Харкова, і у 2004 році вона була звинувачена у провокації хабара. 16 лютого 2006 року Київський суд визнав Заявницю винною у шахрайстві та підбурюванні до хабарництва та засудив її до штрафу у розмірі 5000 гривень. Хоча Заявниця не визнала свою провину, Суд виніс обвинувальний вирок, спираючись на покази потерпілої М., які були дані під час досудового слідства, та свідчення свідків Г. та Т. під час досудового слідства. До суду потерпіла та свідки не викликалися. Суд першої інстанції також послався на протокол виїмки від 7 лютого 2004 року та акт судово-медичної експертизи від 26 лютого 2004 року. У вироку було зазначено, що Заявниця спочатку зізналася у вчиненні правопорушення, але пізніше відкликала своє зізнання нібито за відсутності інших причин, крім спроби уникнути відповідальності.

25 квітня 2006 року Апеляційний суд залишив в силі вирок від 16 лютого 2006 р. Він вказав, що місцезнаходження М. та Т. нібито не може бути встановлено і немає причин сумніватися в достовірності заяв, які вони зробили під час досудового слідства. Також не було підстав підозрювати їх у наявності будь-яких особистих намірів щодо «очернення» Заявниці. Загалом, Апеляційний суд не дав правової оцінки жодним процесуальним недолікам вироку першої інстанції, на які посилалася Заявниця. 8 жовтня 2007 року Верховний Суд відхилив касацію Заявниці щодо питань права та підтримав попередні рішення судів. Загальний висновок полягав у тому, що порушення кримінального законодавства не було встановлено.

Однак на цьому переслідування Заявниці не припинилося – з 2009 по 2013 роки проти неї існувала друга кримінальна справа – за невиконання вироку суду 2006 року. У рамках цієї кримінальної справи на Заявницю було покладено декілька зобов’язань, у тому числі не виїжджати за межі Харківської області.

 

Дослідивши доводи сторін, Європейський Суд прийшов до висновку, що нездатність українських органів влади докласти усіх зусиль для забезпечення присутності потерпілої М. у судовому засіданні, важливість її показань для засудження Заявниці та відсутність можливості оскаржити належність всіх інших поданих доказів, призвело до того, що судовий процес не відповідав принципам справедливості.

Тому Суд знайшов порушення пункту 1 статті 6 та пункту 3 (d) статті 6 Конвенції у даній справі та призначив Заявниці компенсацію нематеріальної шкоди у сумі 2500 євро.


Вітаємо юристів ХПГ з черговою успішною справою!
 

 

 Поділитися