MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

…Без заводів, газет і пароходів, або як електронні декларації продемонстрували прірву між багатою владою і бідним народом

11.04.2018   
Наталка Ковальчук
На думку автора, запровадження електронного декларування доходів для антикорупційників розширює можливості для здійснення такого тиску, адже тепер законодавчо визнано, що за неподання декларацій їм загрожують штрафи і навіть кримінальна відповідальність.

Завжди, коли перечитую «Енеїду» Івана Котляревського, виникає відчуття, що це не просто художній переспів Вергілієвої «Енеїди», який базується на національній дійсності, як того вчили нас у школі. А що у образах і персонажах твору алегорично виведені представники тогочасного українського суспільства,  які мали цілком конкретні імена. Усі ці Зевси, Меркурії, Венери – це люди з того, давнього українського політикуму, як сказали б ми тепер, які «забули людських бід» і «людям льготи не давали і ставили їх за скотів», «які по правді не судили та тільки грошики лупили і одбирали хабарі», і робили багато чого іншого неправедного і негідного.

Відтак виникає й думка: «А якби Іван Котляревський жив сьогодні? Якими б сатирично-іронічними засобами змалював би він теперішніє наше буття, в якому вистачає як не трагікомедій, то фарсів?»

Взяти хоча б ситуацію з електронним декларуванням громадських активістів та членів антикорупційних організацій.

Спочатку приймаються  законодавчі норми, які відразу ж негативно сприймаються не тільки представниками громадянського суспільства, а й міжнародними партнерами України. Потім цілий рік триває своєрідна вистава, у якій основний сюжет: «електронне декларування для антикорупціонерів відміняється – електронне декларування не відміняється». Потім, здається, знаходиться таки добра воля, щоб все повернути у цивілізовані демократичні рамки.

І врешті-решт… нічого не відбувається. На потрібний момент електронне декларування все ж не скасовується.

Як розвиватимуться події далі, покаже час, але достатньо й того, що відбулося, аби Україна погіршила свій імідж, й надалі залишалася не прогнозованою країною, де постійно здійснюється тиск на громадянське суспільство.

Електронне декларування для антикорупціонерів це  лише один з негативних важелів впливу на громадський сектор. На дискримінаційність цієї норми українській влади вказували Єврокомісія, посли G7, Рада Європи, ОЕСР, GREKO, Венеційська комісія.

Міжнародна організація Amnesty International  у своєму звіті за минулий рік візначає, що українська влада посилила тиск на критиків і громадські організації. Громадські активісти і члени і антикорупційних громадських організацій регулярно зазнавали переслідувань і ставали жертвами насильства. Поміж іншого, державні органи відкривали кримінальні провадження і ухвалювали закони, покликані обмежити права на свободу слова та свободу об’єднань. https://unian.ua

Тиск на громадські організації засвідчило й соціологічне опитування фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва спільно з соціологічною службою Центру Разумкова, проведене з 15 до 19 грудня 2017 року в усіх регіонах України, за виключенням окупованих територій Криму та Сходу України. Зазначається, що чверть опитаних громадських організацій у 2017 році стикалися з перешкоджанням їхній діяльності і 44 відсотки вважають, що це повториться в майбутньому. https://radiosvoboda.org

Запровадження електронного декларування доходів для антикорупційників ще й розширює можливості для здійснення такого тиску, адже тепер законодавчо визнано, що за неподання декларацій їм загрожують штрафи і навіть кримінальна відповідальність.

Цілком логічно виникає питання, чи не стане інструментом як для тиску, так і для розправи над тими, хто бореться проти засилля корупції в Україні, і перевірка самих декларацій також?

Втім, крім негативної міжнародної реакції на електронне декларування, є й внутрішня, українська.

Наприклад, побутує думка, що запровадження електронних декларацій для представників громадського сектору, – це помста за їх небайдужу позицію, за протидію корупції в Україні. Деякі пересічні українці, з якими довелося спілкувалися з цього приводу, висловлюються на кшталт того, що, запроваджуючи електронне декларування для  членів громадянського сектору, які не є державними чиновниками і не використовують коштів з державного бюджету, українська влада, вирішила вправно «перевести стрілки», аби українське суспільство звернуло більше уваги на статки громадських активістів, а не вітчизняного істеблішменту.

Принаймні, на користь цього говорить і публікація на http://vybory.pravda.com.ua «Ми їх душили-душили: Як влада бореться з антикорупціонерами», де представлено як думки представників громадянського сектору, так і приклади того, до яких маніпуляцій вдаються наближені до влади політтехнологи та ЗМІ, аби дискредитувати представників антикорупційних громадських організацій.

Так, запровадження електронного декларування для громадського сектору можна назвати помстою чи переведенням стрілок, чи ще якось…

Однак  вийшло так, що незаангажоване порівняння оприлюднених декларацій українських високопосадовців та декларацій громадських активістів показало, який страшенний розрив маємо між багатою владною верхівкою і звичайними українцями, частиною яких, власне, й є громадські активісти.

Скажімо, в одній з публікацій Радіо Свобода https://radiosvoboda.org  вміщено все найцікавіще з соціальних мереж стосовно електронного декларування. Тут є і про міжнародну реакцію на запровадження цієї норми, і думки пересічних громадян, і відчуття самих громадських активістів.

Звернула увагу на слова однієї з громадських активісток, яка зазначила, що, сто разів перерахувавши свої доходи і подавши електронну декларацію, наступного дня вранці «…прокинулася з відчуттям дикого приниження. У мене немає нічого».

Під цими словами могли б підписатися мільйони українців, які також не мають нічого, крім найнеобхіднішого для життя.

Не мають мільйонів, отриманих на відсотки від вкладів у банках, мільйонів від відчудження рухомого і нерухомого майна.

Не мають будинків в Україні по 500 і більше квадратів і не менших вілл за кордоном.

Не мають подарунків від родичів, які  обчислюються тисячами і мільйонами у різній валюті.

Не мають виграшів у мільйони гривень і цяцянок-забаганок на ті ж мільйони гривень у вигляді колекцій годинників чи стародруків, чи музейних картин та ікон, чи автомобілів, чи чогось іще подібного.

Не мають мільйонів готівкою ні вдома під подушкою, ні в банківських комірках.

Не мають ще багато чого, чим володіють особи, які живуть на народні гроші, бо отримали  безпосередній доступ до державної казни.

Зате мають  українці цілком законне прагнення жити у країні, де корупція зведена до мінімуму, де дії влади є прозорими і зрозумілими суспільству.

Одним словом, у країні, в якій, перефразовуючи Івана Котляревського, «людських бід не забували б», де  «людям льготи давали  б  й не ставили їх за скотів», і де б «по правді судили, а не тільки  грошики лупили і одбирали хабарі»… На що, власне, й спрямована діяльність громадського сектору.

 

 Поділитися