ГПУ закон не писаний
12 вересня за наказом Генеральної прокуратури в порушення національного законодавства та міжнародних договорів в галузі прав людини був екстрадований до РФ біженець з Росії Тимур Тумгоєв, видачу якого заборонив Комітет ООН з прав людини до закінчення розгляду його заяви до Комітету.
Тимур Тумгоєв був затриманий у міжнародному аеропорту «Харків» 17 червня 2016 року за запитом про екстрадицію від Генеральної прокуратури (ГП) РФ. За інформацією ГП РФ Тумгоєв скоїв низку злочинів, пов’язаних з участю у терористичній діяльності і притягнутий до кримінальної відповідальності за статтями 205.3, 205.5, 208 Кримінального кодексу (КК) РФ.
Після затримання до Тумгоєва застосували тимчасовий арешт, а після цього – екстрадиційний арешт, який тривав більше рокую до 20 липня 2017 року
Після його затримання Тумгоєв звернувся до Державної міграційної служби (ДМС) із заявою про надання йому статусу біженця через загрози його життю та здоров’ю у Росії, пов’язані з релігійною приналежністю. ДМС навіть не стала розглядати його заяву, а просто відмовила в її прийнятті, незважаючи на надану їй інформацію щодо численних випадків порушень прав людини на Північному Кавказі, включаючи викрадення людей, вбивства, катування та незаконне позбавлення волі людей, які належать до опозиційних політичних рухів та сповідують іслам.
В листопаді 2016 року Тумгоєв через представника оскаржив до адміністративного суду відмову у прийнятті його заяви про отримання притулку. В травні 2017 року Харківський окружний адміністративний суд відмовив йому у позові, але у липні 2017 року Харківський апеляційний адміністративний суд скасував рішення суду першої інстанції та зобов’язав міграційну службу повторно розглянути питання про прийняття заяви Тумгоєва для розгляду.
У серпні 2017 року міграційна служба Харківської області відмовила йому в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем. Заявник оскаржив таке рішення спочатку до ДМС України, а після відмови у задоволенні нею його скарги – знов до адміністративного суду. 5 травня 2018 року адміністративний суд першої інстанції відмовив Тумгоєву у задоволенні його позову, і це рішення 9 липня 2018 року було залишено без змін судом апеляційної інстанції.
На рішення апеляційних судів першої та апеляційної інстанцій представник заявника подав касаційну скаргу, за якою відкрите касаційне провадження .
11 вересня 2018 року ввечері одразу після приїзду до Харкова з Києва Тумгоєва затримали співробітники правоохоронних органів, доставили його до приміщення поліції біля Центрального ринку, де о 23:50 слідча Холодногірського ВП ГУНП в Харківській області Корнєєва Я. Ю. склала протокол про його затримання в порядку ст.ст.208, 582 КПК України.
Слід звернути увагу на те, що після зміни йому більше року тому запобіжного заходу на особисте зобов’язання Тумгоєв сумлінно виконував всі обов’язки, покладені на нього судом при обранні йому запобіжного заходу у вигляді особистого зобов’язання, зокрема, кожні два місяці з’являвся до суду для продовження йому строку дії запобіжного заходу. Навіть якщо проігнорувати той факт, що керівництво Генеральної прокуратури України не вважає за можливе не виконувати свої обов’язки за міжнародними договорами України знехтувало прямою вказівкою Комітету з прав людини ООН не видавати Тумгоєва до Росії до завершення розгляду його справи Комітетом, воно свідомо пішло на грубе порушення положень Конвенції із захисту прав людини та основоположних свобод та українського законодавства.
Відповідно до пар.1 статті 5 Конвенції, ніхто не може бути позбавлений свободи, крім певних випадків і відповідно до процедури, встановленої законом. Зокрема, у випадках депортації або екстрадиції може застосовуватися виконуватися тільки законний арешт або затримання.
Тумгоєва більше двох років тому вже затримували з метою екстрадиції (17.06.2010 року ) і 20.07.2017 року його звільнили під особисте зобов’язання, після чого він сумлінно виконував встановлені судом обов’язки, зокрема, кожні два місяці з’являвся до суду для участі в судовому засіданні про продовження строку дії запобіжного заходу.
Слід зазначити, що в протоколі затримання в якості підстави затримання зазначено: «якщо особу застали під час вчинення злочину або замаху на його вчинення, при цьому в графі «Кваліфікація кримінального правопорушення» зазначені статті КК РФ, які передбачають відповідальність за причетність до організації та діяльності терористичної організації (незаконного збройного формування).
Отже, Тумгоєв був затриманий за стверджуване органами влади РФ вчинення тих самих злочинів, за які він вже затримувався раніше і в зв’язку з якими суд вже звільнив його з-під варти, а Комітет з прав людини ООН заборонив його видачу до Росії. Є очевидним, що ця підстава для затримання є фальшивою, оскільки Тумгоєв жодного злочину в момент його затримання 11 вересня не скоював.
Навіть, якщо він був затриманий за стверджуване органами розслідування РФ скоєння нових злочинів, то тоді відповідно до положень ст.582 Кримінального процесуального кодексу він мав бути протягом 60 годин доставлений до слідчого судді для обрання його запобіжного заходу або звільнений.
Але затриманий Тумгоєв зник, до Ізолятору тимчасового тримання у м. Харкові він не доставлявся (а затримана особа не може утримуватись в органі розслідування без проведення з нею процесуальних дій більше трьох годин), прокурор прокуратури Харківської області М.О. Білоусенко, який здійснює нагляд за екстрадиційним провадженням, по телефону стверджував, що йому невідомо місцезнаходження Тумгоєва. Слідчі органи не повідомляли про місцезнаходження його підзахисного, як і про намір здійснювати з ним процесуальні дії.
Вчора адвокат В.Глущенко подав скаргу до суду щодо незаконного затримання свого підзахисного з вимогою його негайного звільнення.
За неофіційної інформацією Тумгоєва після затримання таємно видали до Росії. Якщо так відбулося, то це ще один приклад свавілля українських правоохоронних органів, які нехтують національним і міжнародним законодавством, приписами найвищого міжнародного органу в галузі прав дини, не кажучи вже про права самої людини.
Адже, відповідно до ч. 4 ст. 590 Кримінального процесуального кодексу України, рішення про видачу не може бути прийнято, якщо особа подала заяву про визнання її біженцем, чи скористалась згідно із законодавством правом на оскарження рішення про відмову в наданні цього статусу, до кінцевого розгляду заяви, в порядку, передбаченому чинним законодавством України, тобто до прийняття рішення касаційним судом. А у касаційній інстанції вже був призначений склад суду.
Крім того, вислання або примусове повернення особи, яку може бути визнано біженцем, до країни, де її життю або свободі загрожує небезпека, заборонене ст. 3 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 р., а також такими міжнародними договорами України як Конвенція про статус біженців 1951 р. та Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод 1950 р.