Важкий захист іноземних захисників України

Міграційна служба України прийняла рішення про недоцільність касаційного оскарження судових рішень на користь колишніх іноземних комбатантів. Одночасно прийнято рішення про надання одному – додаткового захисту в Україні, іншому – можливість продовження процедури із «другої стадії». Таким чином, позитивним рішенням судів нічого не загрожує, навіть, поганий настрій суддів Верховного суду. Проте, наскільки «легко» даються такі рішення міграційної служби для самих колишніх комбатантів – тих хто захищав Україну?

Військова агресія Російської Федерації  спричинила появу нової категорії мігрантів в Україні – іноземних комбатантів та волонтерів, які із 2014 року, поруч із громадянами України, стали на її захист.

Вказані особи перебували на передовій, другій, третій лініях оборони або у тилу контрольованої території – військових госпіталях та волонтерських організаціях. Враховуючи значимість їхньої допомоги та складність ситуації на початку військових дій, керівництво країни прилюдно заявило про надання таким особам громадянства України (приклад – виступ Президента у парламенті 02.12.2014 року).

У 2015 році, міграційна політика різко змінилася і заслуги перед державою не стали на заваді притягнення до адміністративної відповідальності за порушення міграційного законодавства, відмові у продовженні термінів перебування в Україні, виносилися рішення про добровільне повернення або примусове видворення.

Характерним прикладом відношення державних службовців до такої категорії іноземців є відповідь Голови Державної міграційної служби України Соколюка М.Ю., яку він надав на інформаційний запит. Її необхідно цитувати, для того щоби зрозуміти увесь тягар проблем, які мають іноземні захисники: «Законодавством України на сьогодні не передбачено для іноземців та осіб без громадянства, які є учасниками АТО, окремого порядку продовження строку перебування, оформлення посвідки на постійне/тимчасове проживання або дозволу на імміграцію, оскільки участь у АТО не є правовою підставою для їх перебування в Україні» (від 05.05.2018 року).  

Подібне ставлення породжує цілу низку проблем, починаючи від обов’язкової реєстрації іноземців за місцем проживання, якого вони, як правило не мають.

Інша ситуація, коли при втраті документів або наявності документів, термін дії яких закінчився, люди не можуть проживати в Україні на законних підставах.

При різноманітті проблем виходи усього три – нелегальний перехід кордону у напрямку Західної Європи, поповнення статистики нелегальних мігрантів або подача документів на отримання в Україні статусу біженця або додаткового захисту.

У більшості випадків, повернення на батьківщину, загрожує їм притягненням до відповідальності за тяжкими статтями кримінального закону – найманство, участь у незаконних збройних формуваннях, умисне вбивство тощо. Наприклад у Білорусі, за повідомленням МВС цієї країни, порушено більше 140 кримінальних справ відносно осіб, які приймали участь у російсько-українській війні (без пояснень на чиєму боці).

Проте, опонентами таких шукачів притулку, виступає Державна міграційна служба України із традиційними аргументами про не встановлення обставин, які б свідчили про небезпеку у разі повернення осіб на батьківщину, штучним створенням різного роду загроз відносно себе та близьких родичів, вчинення злочинів іноземцями на території України, відсутністю документального підтвердження кримінального переслідування відносно конкретної особи-заявника тощо (без описової частини). Досить часто, при стандартній відмові у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у висновках спеціалістів, є посилання на «приклади», які викликають здивування та відторгнення.

У справі росіянина і колишнього добровольця батальйону «Свята Марія», вказується, що судова заборона видворення його до Росії через загрозу здоров’ю, життю та свободі є «штучною» підставою для звернення за захистом. У справі його дружини, був наведений «позитивний» приклад повернення співгромадянина – колишнього комбатанта, а саме, Олексія Філіппова –  діючого агента спецслужб країни-агресора. Відчувши небезпеку розкриття, вказаний іноземець повернувся до Росії, де відносно нього, у подальшому, однаково почалося кримінальне переслідування через неузгодження такої участі між спецслужбами Російської Федерації (проте це внутрішні інтриги ворожої країни, які не мають відношення до України та захисту колишніх комбатантів).

Справа цієї родини росіян, які стали на захист України, є «класикою» роботи міграційної служби, адже після звільнення іноземця із лав добробату, його самого та дружину Чернігівська міграційна служба вирішила примусово видворити до Російської Федерації.

Судами усіх інстанцій, у тому числі Верховним, рішення міграційної служби були визнані незаконними, а депортації заборонені через загрозу життю та свободі у власній країні.

Незважаючи на встановлену усіма судовими інстанціями загрозу, Державна міграційна служба України відмовила родині у статусі біженця, а також відмовилася визнавати особами, які потребують додаткового захисту, через недоведеність небезпеки для колишніх комбатантів-росіян на випадок повернення до власної країни.

На протязі трьох років у двох судових процесах та у двох інстанціях виступи, аргументи, доводи та «докази» міграційної служби зводилася до одного – Російська Федерація є демократичною країною, при поверненні до якої, колишнім добровольцям не загрожує небезпека життю та свободі, адже така небезпека не доведена і часто перебільшена. Крім того, відповідно до позиції представників державного органу у суді, Конвенція про статус біженця і національне законодавство про шукачів притулку не передбачає надання захисту колишнім комбатантам, у тому числі і через те, що у документах не вказано, що іноземні добровольці Антитерористичної операції є комбатантами за міжнародними документами.

Власне натхнення державні службовці «черпають» в одному із судових рішень – найпершому.

11 грудня 2017 року Окружний адміністративний суд м. Києва став на бік міграційної служби і відмовив дружині колишнього комбатанта у захисті. Усі докази та посилання були визнані безпідставними, а вимога зобов’язати надати статус, названа незаконною через, нібито, втручання суду у роботу виконавчого органу влади. Розгляд справи безпосередньо добровольця затягувався, що ускладнювало проблему із «живими доказами» у процесі над дружиною, адже була надія, що суд зверне увагу безпосередньо на захисника і прислухається до його аргументів.

Проте, це стало єдиною «перемогою» над здоровим глуздом, адже через чотири місяці Київський апеляційний адміністративний суд виніс нову постанову, якою скасував попередню постанову та рішення міграційної служби, зобов’язавши надати один із видів захисту в Україні (статус біженця або додатковий захист).

У своєму рішенні від 20 березня 2018 року, апеляційна колегія прийшла до висновку, що  «у разі примусового повернення позивачки, як і її чоловіка, в країну походження її свободі загрожуватиме небезпека за політичні переконання, оскільки її чоловік приймав участь в антитерористичній операції на території України. Суд звернув увагу на те, що відповідачем не здійснено жодного висновку щодо ситуації у країні походження позивачки, дотримання такою країною міжнародних стандартів з кримінального правосуддя, конституційних прав громадян, а також щодо можливих утисків громадян через їх політичні погляди. Таким чином, колегія суддів вважала, що рішення міграційної служби було прийнято з порушенням вимог національного законодавства та актів міжнародного права у справах захисту прав та свобод людини, а тому є протиправним та підлягає скасуванню».

На час розгляду у суді першої інстанції справи відносно чоловіка, вже було відомо рішення по його дружині і тому, представник міграційної служби, вчинила справжню істерику, не погоджуючись на приєднання до матеріалів цього процесу постанови апеляційного суду в іншому процесі. Згідно аргументації державного службовця, постанова вищестоящого суду, якою надано захист близькому родичеві, негативно вплине на об’єктивність при розгляді доказів. Суддя із цікавістю вислухала та зауважила про принципи об’єктивності та повноти, через які вона не може не прийняти до відома наявність рішення іншого суду.

І по-перше, тому, що сама міграційна служба у справі дружини комбатанта, першопричиною її звернення за захистом, називає військову службу чоловіка, а по друге, є логічним наявність усієї інформації відносно родини, незважаючи, що така інформація не подобається іншим учасникам процесу і постанову апеляційного суду вона буде вивчати на рівні із усіма іншими документами обох сторін.

15 серпня 2018 року було прийнято рішення про зобов’язання надати захист колишньому добровольцеві, а вже 13 листопада 2018 року апеляційною інстанцією воно було підтверджено та вступило у закону силу.

Хочеться одразу вказати на «єдиний» шаблон, який використовує міграційна служба у спорах такої категорії: шукачі притулку не змогли довести, що при поверненні їх буде переслідувати влада країни, вони не доказали, що можуть наразитися на будь-яку небезпеку, відсутності права колишніх комбатантів (волонтерів) та членів їх родини на статус біженця або додатковий захист, оскільки Конвенцією 1951 року не передбачена Антитерористична операція в Україні 2014 року.

У листі УВКБ ООН до Державної міграційної служби України від 12.02.2015 року вказано наступне: «… Перш за все хотілось би наголосити на принципі нейтральності у законодавстві про біженців. … У Керівних принципах 2006 року чітко вказано, що «комбатанти не можуть розглядатися в якості шукачів притулку і не повинні бути допущенні до процедур надання притулку до того часу, поки не висловлять щиру і остаточну відмову від участі у військових діях або від наміру брати таку участь. Однак, якщо проведена оцінка, яка свідчить про те, що комбатант щиро і остаточно відмовився від участі або від наміру брати участь у військових діях і подав клопотання про надання притулку, він повинен бути допущений до процедури надання притулку. … Відповідно, у контексті захисту біженців термін «комбатант» охоплює осіб, що беруть активну участь у військових діях збройного конфлікту і міжнародного, і не міжнародного характеру та прибули у країну притулку. … Факт відмови від військової діяльності має бути належним чином перевірений, і якщо після перевірки будуть отримані чіткі докази того, що особа щиро і остаточно відмовилась від своєї військової діяльності, її статус комбатанта буде вважатись завершеним»». 

Фактично мова йде про ситуацію, яка визначена як біженець «на місці» і розрита у пунктах 94 та 95 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців УВКБ ООН – особа, яка не була біженцем у момент виїзду із країни, але яка стає біженцем пізніше. Така особа стає біженцем «на місці» через обставини, які виникли у країні його походження за час його відсутності.    

Тобто, як було вказано, це відома у міжнародній практиці ситуація, але її «унікальність» в іншому – кількості заяв на подачу захисту, завдяки якої іноземці сформували окрему соціальну групу. Фактично, вперше, у європейській практиці, колишні військові волонтери та комбатанти масово просять притулок, саме для легалізації, після захисту країни від агресора, але, державні органи, у першу чергу міграційна служба, не готові розглядати цю категорію заявників.

Яскравий приклад доводів міграційної служби щодо конвенційних ознак, це судова справа росіянина добровольця ДУК «Правий сектор» Пятакова П.Є..

У засіданнях, представник міграційної служби, вимагала відповідну цитату Конвенції про біженців 1961 року у якій, окремо, на рівні інших соціальних груп, оговорювалися колишні учасники Антитерористичної  операції на Сході України 2014 року. Більш того, на конкретні запитання, щодо ситуації у Російській Федерації із правами та свободами людей, а також кримінального переслідування комбатантів, добровольців та волонтерів, була отримана відповідь на недоведеність таких переслідувань.

У той же час, згідно повідомлення офіційного сайту Слідчого комітету РФ: «В Следственном комитете Российской Федерации создано специализированное управление по расследованию преступлений международного характера против мирных граждан, совершенных на территории Украины. Созданное управление будет действовать до тех пор, пока все украинские военные и лица, совершающие преступления против мирных граждан, не будут привлечены к уголовной ответственности. К работе спецуправления будут привлекаться все следственные подразделения СК России, на территории которых прибывают беженцы из Украины» (мовою оригіналу http://sledcom.ru/cases/item/1168).

У випадках, де не можна проігнорувати інформацію по країні походження, через надання такої інформації самим заявником, йде приниження небезпеки для конкретної людини. Також використовується підміна понять, з метою обійти кричущі факти порушення прав людей, на кшталт «окремі прикрі випадки порушення громадянських прав», «відсутність інформації про переслідування такої категорії громадян», «сумніви підтверджуючих документів», «перебільшення загрози» тощо.

Вивчення матеріалів вказує на тенденцію щодо «спрощення» аргументації при відмовах заявникам, використання загальних, розпливчатих, часом, незрозумілих фраз про гуманітарний характер статусу біженця та додаткового захисту, а також намаганням передати вирішення справи до суду.

Павлу Пятакову було відмовлено навіть в оформленні документів для вирішення питання щодо захисту в Україні, а його скарга була відхилена центральним апаратом відомства.

Звернувшись до суду, Павло, окрім частково задоволеного позову, отримав у якості «бонусу» від міграційної служби багато нової інформації, яку коротко можна звести до тез «навіщо ви сюди приїхали…, вас ніхто не звав…, повертайтесь додому – вам нічого не загрожує…, якщо і загрожує, то встановлено, що у Росії немає смертної кари…, ви можете відбути відповідне покарання і все буде гаразд».

Рішенням суду міграційну службу України було зобов’язано повторно розглянути скаргу Пятакова П. на рішення територіального підрозділу з урахуванням встановлених у суді обставин. 29 листопада 2018 року Шостим апеляційним адміністративним судом відхилено апеляційну скаргу міграційної служби.

У грудні 2018 року міграційна служба прийняла рішення про недоцільність касаційних оскаржень судових рішень відносно колишніх іноземних комбатантів.

Згідно із відповіддю на адвокатський запит, колишньому іноземному комбатантові міграційна служба надала додатковий захист в Україні. У той час, рішення щодо його дружини, із травня 2018 року, розглядається Касаційним  адміністративним судом України. Тут міграційна служба не пішла на поступки.

Відносно Павла Пятакова прийнято рішення про оформлення документів для повної процедури на визначення захисту в Україні. Його перемога у суді надала можливість почати чергове коло із ваговими обставинами, які були встановлені у судових процесах щодо загрози життю та свободі при поверненні до Росії через захист територіальної цілісності України. Міграційна служба на власний розсуд не тільки скасувала рішення про відхилення скарги, відповідно до судових вимог, а й прийняла рішення про скасування рішення про відмову в оформленні документів. Почекаємо.