Негативні тенденції поширення дискримінації та антисемітизму: як із ними боротися?
Як повідомило УНІАН 13 лютого, Об‘єднаною єврейською громадою України (ОЄГУ) у ході моніторингу випадків антисемітизму було зафіксовано 107 інцидентів впродовж 2018 року. «В результаті аналізу зібраної інформації, випадки проявів антисемітизму були розділені на 3 категорії: 1. Прямий антисемітизм, тобто дії, що мають на меті приниження євреїв, донесення думки про їх неспроможність, неповноцінність, існування удаваної єврейської змови, прямі образи і погрози на адресу представників єврейської національності – 73 випадки. 2. Непрямий антисемітизм – випадки ксенофобних дій, під час яких суб’єкт не переслідує мети безпосередньо образити чи дискредитувати євреїв, але робить це ненавмисно – 18 випадків 3. Висловлювання або дії антисемітського характеру, які виходять від посадових осіб – 16 випадків», – передає дані звіту Громади джерело. Також зазначається, що серед цих інцидентів, на щастя, не було жодного із застосуванням фізичної сили, однак характерною є тенденція до зростання випадків побутового антисемітизму та вандалізму: антиєврейських графіті, пошкодження пам‘яток та сакральних місць єврейського народу.
Ситуація є небезпечною для суспільства – і ставить під загрозу конституційні та міжнародні стандарти прав людини. Антисемітизм, за своєю природою, посягає на повагу до гідності людини (ст. 28 Конституції України). По-друге, він створює дискримінаційний прецедент за ознакою приналежності до конкретної етнічної групи, чим порушує вимоги ст. 21 та ст. 24 Основного Закону. По-третє, своїм наслідком (особливо, у разі вияву у формі вандалізму святинь) може мати обмеження євреїв у реалізації їхніх релігійних прав – ст. 35 Конституції. Страх бути підданим антисемітським нападам може стати і причиною відмови євреїв від здійснення національних традицій, що є обмеженням низки культурних прав. А у разі можливого застосування, внаслідок загострення конфліктних ситуацій, фізичної сили – зростає вірогідність порушення права сторін протистояння на особисту недоторканність та здоров‘я.
Слід також розуміти, що антисемітизм є проблемою не тільки єврейської частини населення, адже аналогічним дискримінаційним діям можуть піддаватися й інші національні меншини, яких у нашій державі налічується більше 130. Окрім того, загрожує ситуація і добробуту титульної нації, оскільки порушує вимогу неприпустимості випадків дискримінації, про яку йдеться у всіх вагомих міжнародних актах з прав людини: Загальній декларації прав людини 1948 р., Міжнародному пакті про громадянські та політичні права 1966 р., Конвенції із захисту прав людини та основоположних свобод 1950 р. Недотримання ж міжнародних стандартів прав людини та неприйняття заходів щодо вирішення цієї проблеми може стати причиною для погіршення репутації України на міжнародній арені та навіть санкцій, що завжди негативно відбивається на рівні добробуту всього населення. Окрім того, враховуючи новий проєвропейський курс нашої держави, боротьба із антисемітизмом та дискримінацією є реалізацією політичних і законодавчих Копенгагенських критеріїв вступу до інтеграційного об‘єднання.
Наявність же випадків прояву антисемітизму з боку представників публічної влади – підґрунтя для спричинення репутаційної шкоди системі державної влади в цілому. Це, своєю чергою, сприятиме утвердженню у суспільстві правового нігілізму – ракової пухлини будь-якого правопорядку.
Хоча, згідно із даними експертів, які надають УНІАН, ситуація із антисемітизмом в Україні є найменш критичною у Східній Європі, проблему однаково слід вирішувати якнайшвидше. Відштовхуючись від досвіду боротьби із дискримінацією у західних країнах, можна відзначити дієвість методу «виховання і покарання». Він означає, що основним методом у протистоянні державі цьому явищу має стати виховання правосвідомого суспільства. Цього можна досягти за допомогою культурних заходів: просвітництва у навчальних закладах, публічного обґоворення проблеми у ЗМІ, зачіпання теми у продуктах культурного виробництва (кіно, спектаклях, піснях тощо). Також має відбуватися співпраця та підтримка інститутів громадянського суспільства, які допомагають державі здійснювати її функції із вирішення дискримінаційної проблеми. У сучасній західній правовій доктрині вважається, що правосвідомість населення є найбільш ефективним превентивним заходом виникнення правопорушень та конфліктних ситуацій.
Принцип же «покарання» не має лякати читача, оскільки він також є превентивно-виховним заходом на етапі становлення правосвідомості членів суспільства. Як правило, цей процес є тривалим і вимагає зміни поколінь. Відповідальність правопорушників має стати запобіжником на цей час. Так, на сьогодні, особа, чиї права було порушено, може відновити їх, реалізувавши гарантоване ст. 55 Конституції право – звернутися до суду. У залежності від кваліфікації діяння за його юридичним складом, порушника може бути притягнуто до кримінальної, адміністративної чи цивільної відповідальності. Покарання, окрім відшкодування постраждалій особі завданої шкоди, матиме виховний характер для порушника та має мотивувати інших членів суспільства не скоювати неправомірних діянь.
На жаль, попри криваві уроки історії, проблема антисемітизму та дискримінації не зникла й існує в усіх країнах світу, а не тільки в Україні. У добу глобалізації вона набуває особливого характеру, оскільки людство поступово інтегрується у єдину світову спільноту. Виживання ж у мультикультурному середовищі та його розвиток – неможливі за наявності деструктивних конфліктів між його членами. Тому, задля майбутнього добробуту людства, всі міжнародні організації та всі держави, у тому числі й наша, мають безкомпромісно викорінювати огидне явище дискримінації.