MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Президент розбрату

15.04.2019   
Денис Волоха
Чим ближче день вибору — тим більше посилюється напруга в таборах прихильників того чи іншого кандидата. І якщо до першого туру ситуація була порівняно спокійною (з огляду на наявність аж 39-ти кандидатів, семеро з яких набрали більше за п’ять відсотків голосів), то зараз уся суспільна ненависть сконцентрувалася в дискусіях між «зеботами» та «порохоботами».

Чим ближче день вибору — тим більше посилюється напруга в таборах прихильників того чи іншого предендента на посаду очільника держави. І якщо до першого туру ситуація була порівняно спокійною (з огляду на наявність аж 39-ти кандидатів, семеро з яких набрали більше за п’ять відсотків голосів), то зараз уся суспільна ненависть сконцентрувалася в дискусіях між «зеботами» та «порохоботами». Але цікаво, що вибір як першої, так і другої групи випливає зі ставлення саме до чинного Президента. Якщо одні репостять на свої сторінки в соц. мережах картинки з порівнянням зарплат і цін в Україні та розвинених державах, у м’якій та не надто формах натякаючи на зраду, то інші розписують по пунктах усі досягнення за останні п’ять років, одноосібно приписуючи їх Гарантові Конституції. Обидвом властиво демонізувати «чужого» кандидата та його прихильників, водночас всіляко акцентуючи на позитивних рисах фаворита. У той час, як очевидні недоліки — відсутність конструктивної стратегії розвитку держави, хамство щодо журналістів, лукавство, зв’язки з олігархами, які тією чи іншою мірою властиві обом кандидатам, — згасають, як біль під дією анальгетиків. А найганебніше, що люди «топлять» не за конструктивні ідеї, навіть не за правий чи лівий вектор розвитку. Вони топлять за людей, які самі протягом життя неодноразово змінювали свої переконання залежно від політичної доцільності. Ілюзія кінця історії полягає в тому, що homo sapiens бачить очевидні зміни в собі в минулому, проте геть не здатен спрогнозувати, що в майбутньому теж буде вже не тим, ким був раніше навіть із суто біологічної точки зору. В українській політиці відбувається аналогічна річ: демос захоплюється своїм кандидатом, забуваючи про те, що п’ять років тому так само захоплювався іншим, а зараз бачить у ньому уособлення всіх зол (Олександр Мороз так і написав у своїй програмі: Президент — найбільше зло для України).

Хоч я й атеїст, але одна християнська заповідь мені дуже імпонує: «не сотвори собі кумира». Українці видаляють із друзів та блокують на Фейсбуці «порохоботів» або «зеботів», хоча з досить великою ймовірністю через кілька років будуть ненавидіти свого сьогоднішнього месію. І зараз мало хто згадує про парламентські вибори, хоча ми, нагадаю, живемо саме в парламентсько-президентській республіці. І закони приймає не Президент, а Верховна Рада, і має значно більше значення те, які люди опиняться восени в будівлі на Грушевського.

Надлишком загального виборчого права є те, що політика занадто ем’юзенізована, хоча в теорії, для людей, які мало цікавляться процесами в державі, як і філологія мандаринської мови для фізиків-ядерників, — не повинна становити особливого інтересу. Еволюція, на жаль, некваплива штука, й об’єктивно не встигає за темпами нашого розвитку, тому нам доводиться користуватися механізмами виживання, які чудово працювали в первісні часи, проте часто геть не сумісні із сучасністю й здатні заподіяти шкоди в стратегічному вимірі. Усім хочеться отримати більше грошей, але найбільш надійний спосіб цього досягти — заробити їх. А політики, у найкращому випадку, можуть лише раціонально розподілити вами ж зароблені кошти та відрегулювати правила, які дозволять вам заробляти їх більше.

 Поділитися