Після нас хоч потоп, або Чому екологічні катастрофи стали в Україні нормою життя?
Кілька днів українські ЗМІ подавали повідомлення про те, що уночі 9 червня нинішнього року на Вінниччині сталася аварія, внаслідок якої до річки Рось потрапили небезпечні інсектициди.
Як зазначалося, кілька посудин згоріли. Водій, винуватець пригоди, з місця аварії втік. Небезпека забруднення річки агрохімікатами стосувалася не тільки села у Погребищенському районі Вінницької області, але й мешканців Білоцерківщини на Київщині, де також протікає ця річка.
Регіональний офіс водних ресурсів річки Рось відразу ж звернувся до населення із засторогою тимчасово утриматися від загального водокористування русловими водними об’єктами, тобто – не купатися, не плавати, не рибалити на річці, не використовувати річку для водопою тварин тощо.
Вздовж русла річки забиралися проби води для дослідження на вміст небезпечної речовини. Проводилися відповідні слідчі дії. Врешті, це, так би мовити, традиційний протокол дій, коли трапляється екологічна катастрофа.
Згодом надійшли офіційні повідомлення, що ареал потрапляння інсектицидів у річку невеликий, якогось особливого забруднення немає, небезпеки для людського життя речовина, яка розлилася, не становить. Екологи, щоправда, більш песимістичні, і про забруднення і шкоду таки говорять.
Однак сьогодні важливо те, чи будуть знайдені й покарані винні у цьому екологічному злочині. І це не тільки ті, що перевозили, як з’ясувалося, вкрадені інсектициди. Однак і фермери, які зберігали небезпечні речовини без належної охорони, також припустилися безвідповідальності.
Поки що, на жаль, в Україні, як правило, винуватцям «сходять з рук» незаконні дії, які завдають шкоди довкіллю і загрожують людям та іншим живим істотам.
Ми вже призабули, як у 2015 році спалахнув скандал навколо виливу небезпечної речовини на автомобільній дорозі в місті Шостці Сумської області.
Невідомі хімікати також перевозили вночі, і водій, з вини якого сталася пригода, теж втік.
Згодом, після офіційного дослідження виявилося, що вміст пестицидів у ґрунті, де сталася аварія з витоком, перевищував норму у 3–20 разів.
За інформацією ЗМІ, небезпечний вантаж тоді потрапив на Сумщину з Одеської області для утилізації на одному зі спеціальних підприємств.
Згодом з’являлася інформація, що небезпечні відходи «утилізували», висипаючи у кар’єр, який розташований у лісі. І, можливо, це відбувалася не один раз.
І хоч у свій час про цю локальну екологічну катастрофу широко писали українські мас-медіа, було відкрито кримінальне провадження, але й до сьогодні широкому загалу невідомо, чи були знайдені винні, чи вони покарані. Принаймні, прискіпливі пошуки з цього приводу у мережі Інтернет нічого не дали.
На жаль, при сьогоднішньому рівні екологічного контролю в Україні та екологічної культури у самому суспільстві ніхто не може гарантувати, що ситуація, подібна до тої, що трапилася нині на Вінниччині, або чотири роки тому на Сумщині, не станеться знову у будь-якому місті чи селі.
На початку минулого, 2018 року, правозахисна організація «Екологія. Право. Людина» (ЕПЛ), яка з 1994 року відстоює екологічні права, здійснює діяльність у сфері охорони довкілля, підтримання, відновлення та покращення його стану та надає правову допомогу в захисті інших, насамперед дотичних до екологічних прав людини, підготувала аналітичну записку «Безконтрольне використання пестицидів в Україні». У ній зазначено, що в Україні за 2016–2017 роки зареєстровано 1092 пестициди, у тому числі 298 з цих агрохімікатів відносяться до І та ІІ класів, тобто є надзвичайно небезпечними та небезпечними. Внесення їх може здійснюватися лише за постійного контролю санітарно-епідеміологічної служби. У зв’язку з реорганізацією СЕС повноваження з контролю за санітарним законодавством передані Держпродспоживслужбі.
Та, як зазначено в аналітичній у записці, жодним державним органом насправді не ведеться контроль як над наявністю пестицидів у воді, повітрі, ґрунтах, так і щодо того, які пестициди використовуються в агросекторі, у якій кількості, чи законно вони ввезені в Україну, чи не протерміновані.
До речі, Державний реєстр пестицидів і агрохімікатів, дозволених для використання в Україні, містить більше ніж 9 тисяч найменувань. Це дані станом на квітень 2017 року.
І хоч проти деяких з них стоїть позначка «анульовано», та це зовсім не означає, що вони не використовуються. Досить згадати, наскільки довго довелося позбавлятися від різноманітної «хімії», залишеної у спадок колишньою радянською колгоспною системою. Тобто і сьогодні ситуація, скоріш за все, така сама – ніхто не знищуватиме хімікати, за які було заплачено кошти.
Мало того, що українські аграрії найчастіше використовують найдешевші, а відтак найнебезпечніші агрохімікати, які заборонені у Європі, так вони ще й вносяться безконтрольно на поля, які розташовані зовсім поряд з житловими будинками. Робиться це у спекотну чи вітряну погоду, не завжди про обробіток полів попереджається населення і, особливо, пасічники.
Втім, невиважене й неконтрольоване внесення шкідливих хімічних речовин стосується не тільки промислового агросектору. Самі селяни останніми роками також «успішно» борються з бур’янами чи шкідниками різноманітними гербіцидами, пестицидами, отрутохімікатами, які часто ще й продаються не у спеціально відведених місцях, а зі звичайних яток на ринках – разом з насінням різних культур, наприклад. А поряд можуть реалізовуватися продукти харчування – овочі чи фрукти.
Готуючи цю публікацію, провела такий собі журналістський рейд: передивилася чимало з пропонованих для населення агрохімікатів на предмет того, чи є в них застереження про негативний вплив на здоров’я людей. Результат – невтішний. Провела схоже дослідження і в Інтернеті, де теж можна придбати широкий спектр різної «хімії» як для промислового, так і для власного використання. І теж у жодній з анотацій немає будь-яких застережень. Зате є рядки про те, що той чи інший засіб «цілком безпечний для людини і навколишнього середовища», «не токсичний для користувача і навколишнього середовища», що «потрапляння у ґрунтові води обмежене».
Та чи правда це, якщо на деяких засобах зазначено, що період напіврозпаду складає більше ста діб?
Насправді ми ніколи не знаємо, чи якісні продукти споживаємо після їхнього активного обробітку агрохімікатами. І даних про це вкрай небагато.
Скажімо, свого часу ДП «Полтавастандартметрологія» у пшениці одного з виробників Полтавської області, яка призначалося для хлібопекарських потреб, виявили завищений вміст пестицидів. Так само знайшли перевищення небезпечних речовин у цукрових буряках. Фіксували також зростання вмісту пестицидів і у сої. Причому це були речовини, які вважаються найтоксичнішими. І до того ж, вони мають здатність накопичуватися у ґрунті. Надлишок шкідливої хімії знаходили у сільгоспкультурах навіть на тих полях, де пестициди використовувалися рік тому, а той раніше.
Відомо, що пестициди (збірна назва для хімічних сполук, які впливають на пригнічення розвитку певних рослин чи живих організмів – інсектицидів, гербіцидів, фунгіцидів тощо) належать до особливо небезпечних канцерогенних сполук, які, найвірогідніше, сприяють появі злоякісних пухлин, особливо шлунково-кишкового тракту, молочних залоз, ушкодженню печінки та інших органів.
Про ці факти говорить медична спільнота. Питання перейшло вже і в юридичну площину. Недавно відразу кілька інформресурсів, які працюють в Україні, подали повідомлення, що суд присяжних у Каліфорнії (США) зобов’язав одну з відомих агробізнесових фірм сплатити 289 мільйонів доларів чоловікові, хворому на рак. Агрогіганта, який спеціалізується на випуску насіння та агрохімічних речовин, звинуватили у приховуванні інформації щодо одного з відомих засобів для знищення бур’янів. І хоч ця відома фірма збирається подавати апеляцію, та аналогічні позови проти неї подали й сотні інших мешканців США, хворих на рак. Вони використовували продукцію цієї фірми у власному садівництві та городництві, вважаючи її безпечною, бо позначок про можливий шкідливий вплив на організм людини на агрохімікаті не містилося.
До речі, цей гербіцид дуже широко використовується і в Україні – як на полях агрофірм, так і в приватному садівництві та городництві.
У багатьох країнах світу вплив від небезпечної сільськогосподарської хімії намагаються мінімізувати, вдаючись до контролю використання цих хімсполук, іноді навіть до заборони деяких найнебезпечніших з них.
Але не в Україні. Практично кожного року оприлюднюються випадки, коли внаслідок використання пестицидів страждали люди, гинула свійська птиця, бджоли, які є найкращим індикатором чистоти екосистеми.
Так, минулого року зафіксовано масову загибель бджіл у кількох областях України: Запорізькій, Кіровоградській, Миколаївській, Харківській, на Волині, в Івано-Франківській області. У Чернівецькій області після обробітку полів однією з агрофірм у сільських господарствах загинули кролі, бджоли, у водоймах – риба. У Дніпропетровській області також відбувалася масова загибель бджіл, вмирала худоба, хворіли люди.
Ситуація повторюється і цьогоріч. За повідомленням інформаційної агенції «Вголос», у одному з сіл Тернопільщини після обробітку полів у прилеглих приватних садибах чорніє листя на кущах і деревах, у людей погіршується самопочуття: у горлі виникають рани, постійно відкривається блювота, дошкуляє кашель. Найбільше страждають діти. Причому, як зазначається, це відбувається не вперше.
Аграрне інформаційне агентство Agravery розмістило повідомлення про масову загибель бджіл, яка сталася на Київщині вже у травні цього року. Звернулися зі скаргами 10 господарств, загинуло 200 бджолосімей. Отруєння пов’язують із хімікатами, якими обробляли поля. Обласна Держпродспоживслужба встановила, що декілька агропідприємств проводили обробіток ґрунту гербіцидами, але населення, у тому числі й пасічників, не попередили. Зазначається також, що Держпродспоживслужба підготувала законопроект, який передбачає штрафні санкції для аграріїв, котрі не попереджають пасічників про обробіток полів, та у Верховної Ради його розглянути вочевидь «руки не дійшли».
Відтак знову маємо таку безконтрольність у використанні шкідливих хімпрепаратів і таку безвідповідальність, що це вже набуває вигляду екологічної катастрофи. Правда, за ці дії жодної відповідальності ніхто не несе…
Недавно на сайті Харківської правозахисної групи вміщено цікаву публікацію – «Чи матимуть бджоли шанс?». Однак якщо екологи, правозахисники, фактично доволі обмежене коло людей, розуміють, що не можна злочинно ставитися до довкілля й жити за принципом «Після нас хоч потоп», то ті, хто залучений до прибуткового агробізнесу, до ще прибутковішого виробництва і поширення агрохімікатів, більш замислюються про зиск, ніж про шанси, як для бджіл, так і для решти живого світу.