ГУЛАГ із зимовим садом
Харківська правозахисна група презентувала нову книгу видавництва «Права людини» – збірку оповідань «Харківський ГУЛАГ». У ній йдеться про один із найстрашніших закладів виконання покарань кримінально-виконавчої системи України – Олексіївську колонію № 25. Автор книги провів за ґратами 34 роки: із 1975 до 2015 з невеликими перервами. Через злісну непокору адміністрації за статтею 391 КК України останнє його ув’язнення тривало 18 років. Проти статті «Злісна непокора вимогам адміністрації виправної установи» давно виступають правозахисники.
– Експертне коло одностайне в тому, що ця стаття не має права на існування у Кримінальному Кодексі, тим не менш її залишають, – розповідає голова ХПГ Євген Захаров. – З 1 січня 2010 року по червень 2019 року було 847 вироків і рекордсмен по всіх українських колоніях – саме Олексіївська колонія № 25: 38 вироків за цією статтею, із них шість – на максимальний термін покарання три роки. Один із цих шести вироків отримав саме Володимир Бордун.
Олексіївську виправну колонію № 25 вважають зразково-показовою. Тут ідеальна чистота, зимовий сад, зоопарк, прибуткове виробництво. Втім, за свідченням людей, які відбували в цьому закладі покарання, це просто окозамилювання.
– Якби матері побачили, що справді роблять там з їхніми синами, вони б рвали на собі волосся, – вважає Володимир Бордун. – Якщо тобі кажуть стояти на голові, ти станеш на голову, подобається це тобі чи ні. Найменший спротив – і все: тебе доправлять до ізолятора, і знов, і знов. Люди згодні на строк (за статтею 391 КК України – ред.), але строк дадуть лише тоді, коли ти переживеш усі катування.
Володимир пише про численні порушення прав засуджених: побиття і навіть вбивства. Ось лише деякі уривки з його оповідань:
«Новая звучит команда: всем бегом! Быстро! Быстрее! Ещё быстрее! Пошла очень жёсткая игра, нужно быстро зеку пробежать по всему коридору ДИЗО длиною около 50 метров и как можно меньше получить по своему телу резиновыми дубинками».
«Зимою только пойдёт снег, сразу в любое время суток поднимают по полной тревоге всю бригаду „Снежного барса“. Никто не может из этой бригады спать, покуда на улице идёт снег. А снег, бывало, шёл по 2 или даже 3 дня подряд – сыпал большими снежными хлопьями из тёмно-серого неба».
«По изолятору ДИЗО-ПКТ носился душераздирающий крик жертвы, громко и протяжно от дикой боли орал человек, а над ним громко насмехались инспекторы внутренней службы. Их смех смешивался со смехом осужденных полицаев. Музыка хоть и громко орала, но она не могла полностью заглушить криков о помощи».
Засуджених у колонії використовують як дешеву робочу силу, заробляючи на цьому великі гроші.
– Олексіївська колонія раніше працювала в три зміни, це абсолютно незаконно, – каже Євген Захаров. – Для підтримки чистоти і порядку, для догляду за зоопарком кожен загін мав віддати двох засуджених у вільний від роботи час. При чому ця робота вже не оплачувалась. Немовби зараз працюють у дві зміни, а не в три. Немовби перестали так бити як раніше, але насправді це та колонія, де все ховається всередині. І дізнатися щось можливо лише від тих людей, які виходять, і то вони бояться розповідати.
– Комісії приїздять як на екскурсію… – розповідає автор книги «Харківський ГУЛАГ». – Їх хлібом-сіллю зустріли, політичним партіям грошики дали… Крокодила показали, церкву. А людей, які можуть скаржитися, ховають на промзону, щоб ні в якому разі з комісією не контактували. Все продумано.
Збірник «Харківський ГУЛАГ» – вже третя книга циклу живих свідчень про те, що насправді діється в українських місцях несвободи. Так, у видавництві «Права людини» вийшли книги «Оставь надежду всяк сюда входящий» Павла Панича та «Тюремные дневники» Ігоря Завадського.