Не тільки прослушка: дещо про правозахисну адвокацію у Верховній Раді
Зеленський підписав Закон України № 187-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих положень кримінального процесуального законодавства». Йдеться про той самий законопроект № 1009, що зламав «скажений принтер» Верховної Ради.
19 вересня звичний хід пленарного засідання, коли майже однодностайно підтримувалося все запропоноване Президентом тьа депутатами фракції СГ, було порушено розглядом законопроекту № 1009 у другому читанні. 196 голосів замість необхідних 226 – такого голосування в Раді цього скликання ще не було: монобільшість раптово розсипалася. Виявилося, що розпіарений законопроект потребує ретельного перегляду. Його направили на повторне друге читання. 4 жовтня табло в залі Верховної Ради показало вже зовсім інші цифри: 330 народних депутатів висловилися за доопрацьований законопроект. І жодного голосу проти.
Більшість медіа винесли у заголовки лише одну новелу: нині Національне антикорупційне бюро та Державне бюро розслідувань має право прослуховувати чиновників. Втім, ідеться у законі не лише про це, а і про значне коло змін до українського законодавства. На сайті ХПГ було опубліковано два висновки щодо законопроекту № 1009 – від Бориса Захарова та Дмитра Мазурка. І треба відзначити, більшість зауважень ХПГ до першого варіанту законопроекту № 1009 було враховано: можна сказати, що той вигляд, який має вже підписаний Президентом закон – безумовна перемога Харківської правозахисної групи.
Підозра не дорівнює провині. А застава – закриттю справи
Ці ніби очевидні тези завжди відходять на другий план, коли йдеться про дещо популістичне (і утопічне) бажання позбутися в Україні корупції. Законопроектом пропонувалося дати суддям право не відпускати під заставу можновладців, яких запідозрили в корупційних діях. Таку зміну до Кримінального кодексу хотіли побачити в Законі антикорупціонери, але зовсім не сприйняли правозахисники. Йдеться про зміни до частини четвертої статті 183 «Тримання під вартою»: враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу суддя міг би не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо тяжкого або особливо тяжкого корупційного злочину.
Мета цієї ініціативи зрозуміла і благородна – боротьба з «великою корупційною рибою».
«У нас для корупціонерів існує запобіжний захід в абсолютній більшості у вигляді грошової застави. У найбільш важких корупційних злочинах, я абсолютно переконаний, грошову заставу треба скасувати», – казав у 2018 році тодішній президент Петро Порошенко.
Не дивно, що ще депутати Верховної Ради минулого скликання наполегливо намагалися внести відповідні зміни до українського законодавства: у попередній Верховній Раді було зареєстровано аж сім законопроектів щодо заборони суддям відпускати під заставу підозрюваних у корупційних злочинах. І жоден з них не втілився у життя.
Що ж не влаштовувало правозахисну спільноту і тоді, і зараз? Підхід «посадити за будь-яку ціну», на думку багатьох, створює умови для політичних переслідувань і є безперечно дискримінаційним. Адже він порушує конституційний принцип рівності громадян перед законом та визначені Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. (ЄКПЛ) засади захисту прав людини при здійсненні правосуддя.
«Надання права слідчому судді при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо тяжкого або особливо тяжкого корупційного злочину частково суперечить статті 29 Конституції України, яка визначає, що цей запобіжний захід може бути тимчасово застосований без рішення суду тільки «у разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити», а також є дискримінацією (за ознаками, визначеними в ст. 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні»). Оскільки щодо осіб, яких підозрюють або обвинувачують у скоєнні інших злочинів, такого ж ступеня тяжкості чи навіть тих, які за своїм ступенем є більшими, таких прав слідчому судді, суду не надано. Відповідно, ця норма зумовить порушення рівності можливостей осіб, які перебувають в однаковій ситуації, при застосуванні запобіжного заходу за ознакою кваліфікації дій за певною статтею КК, що свідчить про невідповідність частини четвертої статті 183 КК у запропонованій редакції статті 24 Конституції України», – зазначив у статті на сайті ХПГ Борис Захаров.
Не всі поправки Лозового однаково погані
Поміж іншим, законопроект № 1009 мав позбавити законодавство сумнозвісних поправок Лозового. Його, власне, так і подавали в більшості медіа (не вдаючись, щоправда, у деталі): мовляв, це закон, що дозволить ДБР та НАБУ здійснювати прослушку і скасує поправки Лозового.
Два роки тому Верховна Рада ухвалила законопроект № 6232, який мав запустити судову реформу. Андрій Лозовий, депутат із «Радикальної партії» подав до нього кілька поправок. Серед них і цілком слушні, і такі, які створили багато незручностей. Наприклад, у кримінальному провадженні експертизи стало можливо проводити тільки за рішенням слідчого судді і лише в державних установах, строки досудового провадження було скорочено, підозру стало можливо скасувати за ухвалою слідчого судді тощо. Антикорупціонери ці нововведення активно критикували й називали шкідливими, адже вони значно ускладнювали розслідування економічних злочинів. Та і взагалі, наслідки поправок Лозового виявилися непередбачуваними. У травні 2018 року, наприклад, видання zaxid.net писало про нічні черги під судами і про те, що військова прокуратура має у своєму штаті працівника, який з опівночі до сьомої ранку чергує під Печерським судом Києва.
Скасування частини правок Лозового юристи ХПГ цілком підтримали. Наприклад, вони привітали повернення до порядку призначення експертиз, що існував раніше «Логічно, що сторони кримінального провадження на власний розсуд збирають докази, зокрема, за допомогою залучення експертів.Судовий контроль тут виглядає зайвою перепоною, яка на практиці лише ускладнює діяльність сторін. За час існування так званих „поправок Лозового“, розгляд цього питання слідчим суддею виявився досить формальним, без реальної можливості сторони захисту впливати на хід подій», – вважає адвокат ХПГ Дмитро Мазурок.
Але деякі з поправок Лозового правозахисники все ж воліли залишити. Так, спочатку автори законопроекту № 1009 пропонували змінити існуючий порядок обчислення та продовження строків досудового розслідування: внести зміни до статей 219 та 294 Кримінально-процесуального кодексу, а статтю 295-1 виключити. Для проваджень, у яких жодній особі не повідомлено про підозру, обмеження строку досудового розслідування планувалося прибрати. Там, де підозрюваний є, обмеження строку досудового розслідування мало залишитися таким, як було: один місяць – для кримінальних проступків, два місяці – для злочинів.
«Необмежений строк досудового розслідування до повідомлення особі про підозру знов уможливлює нескінченні допити, обшуки та арешти майна. Для громадянина такі дії слідчих порушують звичайний уклад життя, впливають на відносини з оточенням, стають перешкодою для користування майном тощо. Однак людина не має можливості себе захистити, оскільки не є стороною кримінального провадження, а прав свідка явно замало для захисту від втручання держави, – впевнений Дмитро Мазурок. – ...У підсумку запропонованих змін ми знов отримуємо, так звані, «фактові справи», які можуть тягнутися роками без жодної перспективи захиститися від надмірного втручання в права та свободи. Навіть за існуючої редакції КПК слідство тяжіє до неповідомлення про підозру до останнього моменту, щоб не обмежувати себе строками. Це призводить до того, що людину повідомляють про підозру та вручають обвинувальний акт в один день, без можливості клопотати про слідчі дії, подавати скарги та іншим чином захищатись від обвинувачення».
У проекті закону планувалося скасувати ще одну правку Лозового: про можливість оскарження повідомлення про підозру. Автори законопроекту наголошували, що це лише створює зайві можливості для хабарництва. Втім, на думку адвокатів ХПГ, оскарження підозри є одним із потужних засобів боротьби з обвинуваченням.
«Якщо підозра об’єктивно є необґрунтованою, то є хоча б шанс довести це у суді. А наслідком може бути скасування запобіжного заходу. Звичайно, можуть бути зловживання стороною захисту такою можливістю оскарження, але все ж-таки скасування можливості довести у суді неспроможність обвинувачення уявляється невиправданим з огляду на принцип презумпції невинуватості особи», – пише Дмитро Мазурок.
Врешті, до кінцевого варіанту закону не увійшли ані скасування застави для підозрюваних у корупційних злочинах, ані зміни до статей 219 та 294 КПК. Також збережена можливість оскарження підозри. І це добре: адже навіть боротьба з корупцією і зловживаннями у судовій системі не виправдовує обмеження прав кожної окремої людини.
* * *
Взагалі, крім вищезазначеного, у новому Законі ще багато цікавого: і «анонімні протоколи» про затримання (коли людина не хоче або не може назвати своє ім’я); і можливість закрити кримінальне провадження, якщо не встановлено особу, яка вчинила кримінальне правопорушення, у разі закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності (крім випадків вчинення особливо тяжких злочинів); і вступні промови в суді для сторін захисту і обвинувачення тощо.
А щодо прослушки від ДБР та НАБУ, новину про яку підхопили ЗМІ, радіти рано: для технічної реалізації цього нововведення треба ще ухвалити купу підзаконних актів...