MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Великі очі страху, або Дещо про іспити на цивілізованість для України

24.02.2020   
Наталка Ковальчук
І знову як на мулький камінь натикаєшся на ті самі запитання: «Для чого нагніталася і продовжує нагнітатися ця істерія з приводу короновірусу?», «Кому потрібно, щоб українці замість розумних і виважених дій і спокійного аналізу ситуації знову заглядали у великі очі страху і вдавалися до деструктивної поведінки?»

У 2005 році до України «долетів» пташиний грип. Випадки захворюваності на цю недугу впродовж 2005–2008 років реєструвалися в Сумській, Херсонській, Одеській областях та тоді ще не анексованому Криму.

Хоча фахівці намагалися довести, що від травм у ДТП та отруєння алкоголем гине набагато більше людей, ніж від «пташиного» грипу, що летальні випадки трапляються при захворюванні на всі штами небезпечної інфекції, але пересічні громадяни мало тому вірили.

До теми також активно долучилися ЗМІ. У пресі все висвітлювалося так, що нагнітався страх. І цей страх від ризику зараження небезпечною хворобою завдавав людям шкоди більшої, ніж сам «пташиний» грип. У результаті в Україні виник доволі такий відчутний нездоровий ажіотаж.

Та пройшов певний час і все заспокоїлося. Не тому, що не стало «пташиного» грипу. Випадки його реєструються й до сьогодні. У листопаді 2016 року траплялися захворювання птиці на цей штам недуги у Херсонській області.

Трохи згодом його виявили в Херсонській, Чернівецькій, Одеській, Тернопільській областях. Однак жодного широкого розголосу це не набуло. Хоча насправді вогнищ, де «пташиний» грип фіксувався, було ніяк не менше, ніж у 2005–2006 роках.

Власне, «пташиний» грип зафіксовано і на початку нинішнього року на Вінниччині, про що повідомила Держспоживслужба. Але більшість українців про це навряд навіть чули. Як і про те, що оприлюднила цей факт «Німецька хвиля», з посиланням на інформаційне агентство Reuters.

Тож риторичними залишаються запитання: «Чому тоді, у 2005 році потрібно було піднімати значну хвилю істерії в суспільстві? Хто отримав від цього вигоду»?

Утім, ці самі запитання стосуються і тієї пандемії страху, яка була нав’язана країні у 2009 році з приводу так званого «свинячого» грипу.

Вже згодом чимало фахівців визнавали, що нагнітання паніки було свідомим та цілеспрямованим.

Та це все згодом. А на початку навіть оголошували про епідемію у якомусь авральному порядку. Масово запроваджували карантин в освітніх закладах від дитсадків до університетів, скасовувалися розважальні заходи. ЗМІ по кілька разів на день повідомляли про кількість тих, хто захворів і про летальні випадки. Збиралися зустрічі за «круглим» столом, під час яких люди, далекі від медицини, давали якісь мало корисні поради.

Свої «п’ять копійок» до цього психозу вкинули політики. З-за кордону доставлялися мільйони медичних масок, закуплялися нібито чудодійні ліки. Потім у інформаційних джерелах доводилося зустрічати публікації, що ці ліки так і припадали пилом на складах, бо фактично були використані на 10–15 відсотків. А потім чиновники від медицини гарячково шукали, кого б тими ліками пролікувати до закінчення терміну придатності.

До речі, серед штамів грипу в нинішньому епідеміологічному сезоні також найбільш поширений H1N1, який є тим самим «свинячим» грипом. На середину січня 2020 року ним перехворіло 6,2 відсотки українців. Є, на жаль, і летальні випадки від ускладнень.

Отже, небезпечний «свинячий» грип є і нині, а паніки щодо нього немає.

Зате є істерія з іншого приводу. За останні тижні сніговою лавиною нагніталася паніка щодо короновірусу, який вперше був зафіксований у Китаї.

ЗМІ про небезпечний вірус говорили частіше, ніж про те, що відбувається на фронті. При тому тон цих повідомлень був таким, що здавалося, як тільки вийдеш з дому, так обов’язково підхопиш небезпечний вірус. Хоч насправді жодного випадку на той час не фіксувалося.

Особливо нагніталася обстановка нервозності і щодо евакуації з вогнища інфекції в Китаї наших громадян та іноземців, які про це попросили.

Ситуація, на жаль, розгорталося у жанрі катастроф. Спочатку чи не в кожному випуску новин про захворілих і летальні випадки. Потім – сюжети з барикадами з шин і бетонних блоків… Далі – рішення місцевих чиновників, аби не допустити на «власну» територію людей, евакуйованих з Китаю… Потім той сором, що стався під невеликим селищем на Полтавщині…

І знову як на мулький камінь натикаєшся на ті самі запитання: «Для чого нагніталася і продовжує нагнітатися ця істерія з приводу короновірусу?», «Кому потрібно, щоб українці замість розумних і виважених дій і спокійного аналізу ситуації знову заглядали у великі очі страху і вдавалися до деструктивної поведінки?»

І чому кожен раз, коли виникає ось така кризова ситуація, вона стає для нас іспитом на цивілізованість, який ми ніяк не можемо скласти?

 Поділитися