MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

До ювілею Сергія Ковальова

28.02.2020   
ХПГ-інформ
2 березня 2020 року виповнюється 90 років Сергію Адамовичу Ковальову – ученому-біологу, одному з найвідоміших учасників правозахисного руху в СРСР, політв’язню, державному і громадському діячеві, політичному мислителю, публіцисту.

2 березня 2020 року виповнюється 90 років Сергію Адамовичу Ковальову – ученому-біологу, одному з найвідоміших учасників правозахисного руху в СРСР, політв’язню, державному і громадському діячеві, політичному мислителю, публіцисту.

Вся громадська діяльність Сергія Ковальова визначена трьома властивостями його особи: відразою до брехні та несправедливости, єдністю думки та дії, безстрашністю в обстоюванні своїх поглядів. Ці властивості змусили молодого вченого-біолога взяти участь у боротьбі проти «лисенківщини», а пізніше зробили його помітною фігурою у громадському русі протесту проти переслідувань інакодумців.

Сергій Ковальов народився в Україні, у місті Середина-Буда Сумської області, у сім’ї залізничника. Дитячі та юнацькі роки провів у селищі Підлипки (тепер місто Корольов) у Підмосков’ї.

Неприйняття радянської ідеології і форм громадського життя в СРСР сформувалися в Ковальова ще в дитинстві. Це змусило його відмовитися від думки стати гуманітарієм – юристом або істориком – та обрати кар’єру науковця-природника.

У 1952-му Ковальов закінчив біофак Московського університету, у 1955-му – аспірантуру цього факультету. Кандидат біологічних наук, автор більш ніж 60 наукових праць, займався електрофізіологією міокардальної тканини. У 1965–69 роках – старший науковий співробітник і керівник відділу міжфакультетської лабораторії математичних методів у біології Московського університету, один із провідних спеціялістів лабораторії.

У 1969 році він став членом першої в країні незалежної правозахисної асоціації – Ініціативної групи із захисту прав людини, з 1972 року Ковальов працював у самвидавному інформаційному бюлетені «Хроніка поточних подій» (Хроника текущих событий). У грудні 1974 року був заарештований і засуджений до 7 років таборів і 3 років заслання, які відбув «від дзвінка до дзвінка».

Повернувшись до Москви, брав активну участь у демократичних ініціативах років перебудови. За порадою Андрія Дмитровича Сахарова в 1990 році балотувався в депутати З’їзду народних депутатів РРФСР. Став членом Верховної Ради РРФСР, головою парламентського Комітету з прав людини та членом Президії Верховної Ради. Згодом ще двічі – у 1995-му і 1999-му – був обраний до Державної думи.

Працюючи в Комітеті, підготував і провів ряд важливих законодавчих актів, зокрема, Декларацію прав людини і громадянина в Російській Федерації та Закон «Про реабілітацію жертв політичних репресій». Крім того, Ковальов відіграв провідну роль у підготовці 2-го розділу нової російської Конституції («Права і свободи людини і громадянина»). Після жовтневих подій 1993 року (громадський конфлікт між Верховною Радою РФ і президентом Б. Єльциним; Ковальов став на бік останнього і схвалив розпуск З’їзду народних депутатів РФ, проте протестував проти дій міліції на вулицях Москви під час надзвичайного стану) був призначений головою Комісії з прав людини при Президенті Росії, а в 1994-му Державна дума обрала його першим омбудсманом Російської Федерації.

Здобув загальнонаціональну і всесвітню відомість під час Першої чеченської війни, виступивши жорстким і послідовним критиком дій федеральних сил у Чеченській республіці, за що в березні 1995-го усунутий Думою з посади омбудсмана. Влітку 1995-го через посередництво Ковальова вдалося домогтися звільнення заручників, захоплених чеченськими бойовиками у Будьонновську[1]. У січні 1996-го, на знак протесту проти чеченської політики президента РФ Б. Єльцина, вийшов на відставку з поста голови президентської Комісії з прав людини. З тих пір Ковальов не обіймав жодної державної посади.

Сергій Ковальов – автор великої кількости публіцистичних статей, які друкувалися в російській і зарубіжній пресі. Основні з них зібрані в книзі «Світ, країна, особистість» (Мир, страна, личность – М.: Изограф, 2000).

Ковальов – один з найбільш різких і непримиренних критиків внутрішньої і зовнішньої політики президента РФ В. Путіна.

Мемуари Сергія Ковальова «Політ білої ворони» опубліковані в німецькому перекладі (Der Flug des Weissen Raben. Berlin: Rowohlt, 1997).

Використано матеріяли Міжнародного Меморіялу.


[1] У червні 1995 року чеченські повстанці під керівництвом Шаміля Басаєва захопили у заручники понад 1 500 мешканців міста. Такі дії, а також подальший штурм лікарні російськими військами призвели до значних жертв серед мирного населення: 129 загиблих й 415 поранених (Вікіпедія).

 Поділитися