MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Подібні статті

COVID-19 у в’язниці: Рада Європи повинна вести політику щодо вирішення викликів пандеміїЗаходи проти поширення епідемії COVID-19 в пенітенціарних установах УкраїниПро заходи, що здійснюються для запобігання COVID-19 в установі, де перебуваєте ви або близька вам людина (ОПИТУВАЛЬНИК)Загальні настанови та рекомендації щодо запобігання та контролю над поширенням COVID-19 у в’язницяхНаказ про затвердження плану протиепідемічних заходів у місцях несвободиДва нормативні акти щодо карантину в місцях несвободиCOVID-19: Випуск Комітету Ради Європи із запобігання катуванням та поганому поводженню «Виклад принципів відносно поводження з людьми, позбавленими волі»Звернення європейських НУО щодо COVID-19 у тюрмахУряд має захистити від коронавірусу місця несвободиРеформа кримінально-виконавчої медицини: генпрокурор вимагає від прем’єр-міністра негайного втручання

Позиція Харківської правозахисної групи щодо звільнення в’язнів як засобу превенції поширенню COVID-19 в пенітенціарних установах

10.04.2020   
Міністерство юстиції розглядає три сценарії розвитку подій. За першим, коронавірус взагалі не потрапить до СІЗО та УВП. За другим сценарієм в окремих установах будуть хворі, але ситуація буде під контролем, і хвороба не поширюватиметься. Третій сценарій – масштабний спалах. На нашу думку, третій сценарій є найбільш імовірним з огляду на те, що відбувається сьогодні в СІЗО та УВП, та тих міркувань, що хвороба може проявитися за два тижні після зараження. Тому, на нашу думку, керівництво Міністерства юстиції, керівництво держави мають планувати свої дії, виходячи тільки з третього невтішного сценарію. І тому єдиним виходом в Україні сьогодні є максимально можливе звільнення в’язнів, які не становлять суспільної небезпеки. Той, хто виступає проти такого звільнення, має усвідомити, що він фактично бере на себе відповідальність за життя тих в’язнів, які залишаться в УВП та СІЗО, а могли бути звільнені.

1. Кількість нових хворих на COVID-19 в Україні щодня впевнено зростає, загальна кількість підтверджених випадків досягла сьогодні (10 квітня) 2203. Одним з найбільш загрозливих джерел поширення хвороби можуть бути установи виконання покарань (УВП) та слідчі ізолятори (СІЗО). До того ж, кримінально-виконавча система знаходиться у стані хронічного недофінансування, що, зокрема, має наслідком неналежні умови тримання в УВП та СІЗО. Надмірна скупченість в’язнів, неналежні матеріально-побутові та санітарно-гігієнічні умови, відсутність адекватного, а іноді взагалі будь-якого, медичного забезпечення, високий рівень інфекційних та хронічних захворювань серед засуджених – все це далеко не вичерпний перелік тих проблем, які мають ознаки системних в кримінально-виконавчій службі України. Такий стан призводить до того, що в умовах оголошеної пандемії COVID-19 потрапляння вірусу до пенітенціарних установ може викликати ланцюгову реакцію, результатом якої стане швидке і неконтрольоване поширення хвороби, спочатку серед засуджених, а згодом і серед вільних громадян.

2. Європейський офіс ВООЗ попередив, що «ризик стрімкого зростання передачі хвороби в тюрмах чи інших місцях тримання під вартою може мати посилюючий вплив на епідемію, швидко збільшуючи кількість постраждалих людей», а «зусилля щодо контролю COVID-19 можуть, провалитися якщо потужні (…) заходи не будуть застосовані також і у в’язницях»[1].

3. Розуміючи, ці загрози, Міністерство юстиції ухвалило Наказ, а разом з ДКВС та Центром охорони здоров’я – План заходів щодо профілактики та контролю за поширенням вірусу COVID-19 в УВП та СІЗО[2], які в основному відповідають існуючим міжнародним медичним та адміністративним рекомендаціям, що покликані сприяти запобіганню поширення захворювання. Основним питанням є реалізація вказаних заходів на практиці.

4. За свідченнями засуджених у відповідях на наш опитувальник, значна кількість запроваджених протиепідемічних заходів на практиці виконується. Є декілька колоній, які виглядають у цьому контексті просто ідеально. У деяких колоніях спілкування із зовнішнім світом переведене в режим відеоконференцій (щоправда, в одних колоніях для цього надається година на день, в других – година на тиждень, а в третіх – взагалі не надається), організований прийом їжі в приміщеннях, де утримуються засуджені, приймання посилок та передач здійснюється із застосуванням засобів особистої гігієни, при цьому, попередньо посилки передаються на зберігання протягом доби і лише після цього віддаються засудженому. Але, з іншого боку, багато вимог, які можуть мати вирішальне значення, практично не виконуються. Наприклад, немає змін щодо пересування засуджених територією колонії, не забезпечено додаткових санітарно-гігієнічних обмежень під час виводу засуджених на роботу. Дезінфекція в установах якщо і здійснюється, то з надмірним використанням такого засобу, як хлор, який сам по собі є токсичною речовиною, яка здатна призводити до отруєнь, діючи, до речі, через систему дихання людини. Також серед недоліків засуджені зазначають відсутність можливості займатися фізкультурою, не завжди надається можливість отримати прогулянку на свіжому повітрі. Великою проблемою є можливість забезпечення рекомендованої соціальної дистанції в місцях тримання засуджених, відсутність поінформованості серед засуджених з питань бажаних процедур запобігання захворюванню та у разі виявлення окремих симптомів хвороби. Серед інших проблем зазначено про брак індивідуальних засобів захисту, відсутність дезінфікуючих засобів, суцільного температурного скринінгу засуджених та дезінфекції місць загального користування. І як недолік протиепідемічної роботи засуджені часто називають недотримання персоналом окремих установ вимог запобігання поширенню хвороби, зокрема, не використання ним індивідуальних засобів захисту.

5. Однією з найголовніших рекомендацій міжнародних інституцій є вказівка на доцільність скорочення кількості в’язнів. На даний час є очевидним, що, незалежно від національних особливостей, заходів, які вживається, не лише недостатньо, але й їх неможливо вжити без суттєвого та швидкого звільнення певних категорій засуджених та осіб, які тримаються під вартою, за відповідними правовими підставами. Такий захід є одним з найбільш поширених в інших країнах світу. Так, в Ірані звільнили близько 70 000 осіб із місць позбавлення волі на самому початку епідемії. У Франції міністр юстиції ініціював у березні дострокове звільнення кількох тисяч засуджених, строк відбування покарання яких наближався до кінця, і було звільнено більше 6000 в’язнів (це 10% від загальної кількості). У Туреччині розглядають закон, за яким звільнять 100 тис. в’язнів. У Великобританії планують звільнити 3.5 тис. в’язнів, а в Індонезії – 30 тис. Можна навести ще багато подібних прикладів.

6. Як відомо, Міністерство юстиції розглядає три сценарії розвитку подій[3]. За першим, коронавірус взагалі не потрапить до СІЗО та УВП. За другим сценарієм в окремих установах будуть хворі, але ситуація буде під контролем, і хвороба не поширюватиметься. Третій сценарій – масштабний спалах. На нашу думку, третій сценарій є найбільш імовірним з огляду на те, що відбувається сьогодні в СІЗО та УВП, та тих міркувань, що хвороба може проявитися за два тижні після зараження. Тому, на нашу думку, керівництво Міністерства юстиції, керівництво держави мають планувати свої дії, виходячи тільки з третього невтішного сценарію. І тому єдиним виходом в Україні сьогодні є максимально можливе звільнення в’язнів, які не становлять суспільної небезпеки. Той, хто виступає проти такого звільнення, має усвідомити, що він фактично бере на себе відповідальність за життя тих в’язнів, які залишаться в УВП та СІЗО, а могли бути звільнені.

7. Отже, слід визнати в Україні пріоритетним напрямком протидії поширенню COVID-19 в УВП та СІЗО обґрунтоване звільнення засуджених від відбування покарання та зміна судом запобіжного заходу для осіб, узятих під варту. Тільки після цього з’явиться шанс для ефективної превенції розповсюдженню хвороби. Найбільш розповсюджена та універсальна практика для УВП – це умовно-дострокове звільнення (УДЗ) засуджених та звільнення на підставі закону про амністію. Розглянемо ці дві можливості.

8. За даними ДКВС, станом на 1 січня 2020 року в пенітенціарних установах трималося 52 863 особи, в тому числі 17 502 в’язня в 12 СІЗО та 17 УВП с функціями СІЗО. В 2019 році в 76 УВП утримувалися 35 361, в 2018 році – 37 048 засуджених. В 2019 році під УДЗ формально підпадали 13 109 осіб, в 2018 році – 14 670. А звільнилося по УДЗ в 2019 році 4 895 засуджених, що склало 37,34% від числа осіб, які формально підпадали під УДЗ, а в 2018 році – 5 552 або 37.8%. В 2017 році було звільнено по УДЗ 38,22%, в 2016 році – 41,15%, в 2015 – 47,2%, в 2014 – 53,5%[4]. Цю очевидну тенденцію можна пояснити тим, що за звільнення по УДЗ адміністрація установ вимагала хабар. Логічно припустити, що зараз приблизно така ж кількість засуджених підпадає під УДЗ, що і в минулому році. І якщо замість існуючої судової процедури звільнення, коли засуджений мусить мати тільки заохочення і не мати жодного стягнення за рік, отримати від адміністрації установи позитивну характеристику, і адміністрація подасть до суду на звільнення, прокурор не буде заперечувати, а суддя піде назустріч і звільніть, якщо замість цього всього запровадити автоматичне звільнення по УДЗ, як в Італії, з УВП буде звільнено одразу приблизно 8-10 тисяч засуджених. На наш погляд, таке звільнення є обґрунтованим.

9. 6 березня до парламенту був внесений на розгляд законопроект №3181 «Про амністію 2020 року». Ми вважаємо, що його треба розглянути як невідкладний. За оцінкою Міністерства юстиції, після ухвалення цього законопроекту буде звільнено приблизно 900 засуджених. На наш погляд, в умовах епідемії COVID-19 є обґрунтовані можливості застосувати ширшу амністію. Пропонуємо додатково амністувати всіх, хто не скоїв особливо тяжкого злочину та досяг пенсійного віку або є інвалідом 1 чи 2 групи, а також вагітних жінок та жінок, які мають дітей до 3 років. Крім того, ми вважаємо можливим амністувати тих, хто не скоїв насильницький злочин і відбув більше половини призначеного терміну покарання, тих, хто скоїв тяжкий злочин, але до кінця терміну покарання лишилося менше року, і всіх тих, кому до кінця терміну покарання лишилося три місяці або менше. Нарешті, на наш погляд, є цілком доречним звільнити засуджених, які знаходяться в 14 виправних центрах (таких на початок цього року було 1432 особи) і відбули більше половини призначеного терміну покарання. У виправних центрах немає медичних частин, засуджені ходять в поліклініку, в магазини тощо під конвоєм і можуть вільно спілкуватися з населенням районів, де розташовані ці центри, що створює додаткові ризики для зараження на COVID-19. Більш детально питання амністії розглядається у порівняльній таблиці, що додається.

10. Необхідно розвантажити СІЗО шляхом уникнення обрання такого заходу як тримання під вартою щодо «нових» підозрюваних, обвинувачених та підсудних, а також шляхом заміни перебування в СІЗО на запобіжний захід, який не передбачає позбавлення волі, стосовно тих осіб, які не мають значного рівня суспільної небезпечності, не створюють загрози суспільству і щодо яких сумніви про їх ухилення від слідства та суду та вплив на потерпілих та свідків є мінімальними. Вважаємо, що до таких осіб можна віднести всіх, хто вчинив необережні кримінальні правопорушення, осіб, які вчинили злочини невеликої та середньої тяжкості, а також тих, строки тримання яких під вартою спливають в найближчий місяць і які не демонструють поведінки, що свідчить про існування значної суспільної небезпеки таких осіб. Доцільним є в таких випадках залучати органи пробації, які зможуть надавати варіанти досудових доповідей, які характеризують осіб, що звільняються з-під варти, та оцінку ризиків скоєння повторного правопорушення такими особами. На нашу думку, подавати клопотання про зміну запобіжного заходу має прокуратура.

11. Наостанок необхідно зазначити, що звільнення по амністії чи умовно-достроково не повинне бути імперативним. Ті засуджені, яким нема куди повертатися, хворі засуджені, які не мають коштів, щоб лікуватися (особливо, хворі на туберкульоз), повинні мати можливість залишитися відбувати покарання в УВП.

 

ПОРІВНЯЛЬНА ТАБЛИЦЯ

До проекту № 3181 Закону України «Про амністію в 2020 році»

 

Редакція проекту Закону

Пропозиції ХПГ до законопроекту

Примітки

Стаття 3:

Звільнити від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, осіб, крім тих, які підлягають звільненню від відбування покарання на підставі статті 1 цього Закону, засуджених за злочини, що не є тяжкими та особливо тяжкими та не поєднані з насильством, небезпечним для життя і здоров’я, якщо вони на день набрання чинності цим Законом відбули не менше однієї чверті призначеного строку основного покарання.

Стаття 3:

Звільнити від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, осіб, крім тих, які підлягають звільненню від відбування покарання на підставі статті 1 цього Закону, засуджених, за злочини, не пов’язані з посяганням на життя чи здоров’я людини (насильницькі злочини), які відбули не менше половини строку покарання.

Викладена в проекті редакція статті 3 не має сенсу, зважаючи на те, що відповідно до ст. 1 проекту категорія осіб, вказана в ст. 3, і так підлягає звільненню.

Отже, пропонуємо розширити коли звільнюваних, відносячи до них тих, хто не несе в собі значної суспільної небезпеки, злочинний умисел яких не був спрямований на життя чи здоров’я людини і які вже зазнали значного примусового впливу.

Стаття 4:

Звільнити від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, осіб, зазначених у статті 1 цього Закону, засуджених за умисні злочини, за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше десяти років, якщо на день набрання чинності цим Законом вони відбули не менше половини призначеного строку основного покарання.

Стаття 4:

Звільнити від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов’язаних з позбавленням волі:

- осіб, які вчинили злочини, що не є особливо тяжкими, і які на день набрання чинності цим Законом досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", є інвалідами першої або другої групи, вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років;

- осіб, засуджених за тяжкі злочини, яким до моменту звільнення залишилося менше одного року строку покарання;

- осіб, засуджених, незалежно від вчиненого злочину, яким до моменту звільнення лишилося три місяці і менше і щодо яких здійснюються заходи пенітенціарної пробації.

Пропоновані зміни усувають суперечність, яка присутня в проекті Закону. Зокрема, стаття 4 проекту визначає, що звільненню підлягають особи, зазначені в ст. 1 засуджені за умисні злочини, за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше десяти років. Але в статті 1 мова йде про засуджених за злочини, які не є тяжкими або особливо тяжкими. Це означає, що строк покарання за такі злочини, відповідно до ст. 12 КК України, не може бути більшим, ніж 5 років. Виходячи з цього, пропонована в проекті редакція ст. 4 не дасть змоги реалізувати її.

В свою чергу, запропоновані зміни дозволять звільнити частину засуджених, яка не становить значної суспільної небезпеки і яка зазнала заходів примусового впливу.

Стаття 8:

Звільнити з місць обмеження волі засуджених, невідбута частина покарання у яких на день набрання чинності цим Законом становить менше одного року.

Стаття: 8

Звільнити з місць обмеження волі засуджених, які відбули більше половини строку покарання.

Пропоновані зміни дадуть змогу звільнити з установ частину засуджених, які, маючи можливість переміщатися серед вільних громадян, становлять групу ризику, через яку захворювання може потрапити до установи.

Пункт а) статті 9 проекту закону:

а) які після ухвалення вироку, але до повного відбуття покарання, знову вчинили умисний злочин;

Пункт а) статті 9, проекту закону:

а) які після ухвалення вироку, але до повного відбуття покарання, знову вчинили умисний злочин, крім тих, хто під час відбування покарання був засуджений за злочини за ст. 391 КК Украни

Запропоновані зміни дадуть змогу уникнути залишення в установах тих засуджених, які відбули значну частину строку і були засуджені за ст. 391 КК України, яка сьогодні є такою, що викликає значні сумніви в її правовому характері, суперечить практиці ЄСПЛ, а також її застосування часто-густо свідчить про наявність міжособистісного конфлікту між засудженим та адміністрацією.

 

 

[1] Світова Організація Охорони Здоров’я/Європа, Тимчасове Керівництво, Preventing COVID-19 outbreak in prisons: a challenging but essential task for authorities, опубліковане 23 березня 2020

[3] https://ua-news.liga.net/society/articles/u-zaruchnikah-chastinu---na-svobodu-inshih-rozseliti-yak-uvyaznenim-perejiti-spalah-covid#

[4] Усі цифри взяті з роботи: «Кримінально-виконавча система України в 2019 році. Статистичний огляд.», Тюремний  портал, http://ukrprison.org.ua/articles/1581323348


Публікація підготовлена в рамках реалізації проекту ПРООН «Права людини для України», що реалізовується за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Данії.

Думки, висновки чи рекомендації належать авторам та упорядникам цього видання і не обов’язково відображають погляди Міністерства закордонних справ Данії, Програми розвитку Організації Об’єднаних Націй чи інших агенцій ООН.

Матеріали публікації захищені авторським правом.


Проєкт ЄС «Чинимо опір катуванням, жорстокому поводженню та безкарності в Україні»

 Поділитися