Між метою і засобами: як найти компроміс між свободою та безпекою під час пандемії?
Виступ на дискусії, організованої Українським центром Міжнародного ПЕН-клубу
В логіці є поняття трілемми – несумісної трійці. Воно означає неможливість вибору трьох альтернатив, оскільки будь-які дві альтернативи з трьох виключають третю. Наприклад, за радянських часів я вважав, що неможливо бути розумним, чесним і комуністом. Якщо розумний і чесний – то не комуніст, якщо чесний і комуніст – то нерозумний, а якщо розумний і комуніст – то нечесний. Звичайно, трілемма завжди передбачає певне спрощення.
Якщо в двох словах, то моя відповідь на запитання, винесене в назву, – це трілемма політичної свободи, економічної свободи та безпеки. При цьому я умовно розглядаю свободу приватного життя як складову політичної свободи.
Тепер трохи детальніше.
Ті країни, що безкомпромісно взяли за пріоритет безпеку, щоб рятувати людей від захворювання на COVID-19, мають на сьогодні кращі результати за кількістю хворих та померлих. Цей вибір сильно обмежив і політичну, і економічну свободу, і в подальшому все одне прийдеться обирати між ними. Безпека плюс максимум економічної свободи призведуть до значного зменшення свободи політичної (це приклад Китаю). Головним питанням є – чи зможуть ці країни повернути свободу після закінчення пандемії?
Якщо ж намагатися зберегти і політичну, і економічну свободу, то це призведе до нехтування безпекою і спалаху хвороби. Так сталося із Бельгією, яка на першому місці в світі (станом на 22 квітня) за кількістю інфікованих та померлих на мільйон населення, Великобританією та Швецією (відповідно 3 та 6 місце,) чиї епідеміологічні сценарії м’якого стримування виявилися помилковими і призвели до значної кількості хворих і померлих. Усі країни, які з тих чи інших причин запізнилися із заходами безпеки, отримали спалах пандемії і були змушені вводити ці заходи в пожежному порядку, суттєво обмежуючи свободу.
Найбільше пандемія вдарила по економічній свободі. Експерти прогнозують економічну кризу величезного масштабу, яка надовго змінить світову економіку та стиль життя взагалі. Про це багато пишуть, і я не буду повторювати. Мене ж дуже турбують небувалі масштаби стеження за людиною, які будуть мати дуже серйозні негативні наслідки.
Найбільше вражає практика Китаю. Використовуючи сотні мільйонів відеокамер, які розпізнають обличчя, стежачи за смартфонами, зобов'язуючи людей перевіряти і повідомляти про температуру тіла та свій стан, держава може швидко ідентифікувати тих, хто, можливо, є переносником коронавірусу, відстежувати їх переміщення та ідентифікувати всіх, хто мав з ними контакт. Широкий спектр мобільних додатків повідомляє громадянам про близькість інфікованих пацієнтів.
Якщо раніше стеження було тільки за зовнішньою поведінкою людини, то тепер воно розповсюджується на її внутрішній стан. І є цілком реальною загроза, що такі інструменти стеження будуть використовуватися й після закінчення пандемії, якщо люди з цим погодяться.
Як пише з цього приводу ізраїльський історик Юваль Ной Харарі, «Раніше, коли ваш палець торкався екрану смартфона і натискав на посилання, уряд цікавило лише те, на що саме натискає ваш палець. Але тепер уряд хоче знати, яка у вашого пальця температура і який артеріальний тиск всередині… це легітимізувало б абсолютно жахливу нову систему стеження. (...) Якщо ви можете стежити за тим, як змінюється моя температура тіла, артеріальний тиск і серцебиття, коли я дивлюся відео, ви можете дізнатися, що змушує мене сміятися, плакати і що мене дуже і дуже злить.»
Як виглядає Україна у цьому контексті? На наше щастя, уряд одразу подбав про безпеку, вчасно вводячи і поширюючи карантинні заходи, і на сьогодні масштаб епідемії помірний. Правда, він не ризикнув закривати церкви і не пускати туди віруючих, а тільки намагався переконати людей не ходити до церков і обмежив їх можливу кількість в приміщенні церков. Вірні УПЦ-МП не пішли назустріч вмовлянням, і сьогоднішнє суттєве збільшення кількості нових підтверджених випадків я пов’язую з відвідуванням церков у Вербну неділю. Кінець цього тижня покаже, наскільки це припущення коректне. Стверджують, що на Великдень на богослужіннях в церквах УПЦ-МП було 130 тис. віруючих, і в кінці квітня – на початку травня ми можемо побачити гіркі наслідки ігнорування прохань держави. В Ізраїлі перед Пейсах просто заварили вхід до синагіг. У нас такі рішучі дії могли викликати непередбачувану реакцію.
Інша загроза сплеску епідемії полягає в цілковитій неготовності пенітенціарних установ до превенції поширенню хвороби та лікування COVID-19, якщо вона потрапить до цих установ. А як вона може не потрапити? Стверджують, що її в цих установах немає, але це тільки тому, що там взагалі не роблять тестів. Я думаю, що ця загроза є великою, і не дуже зрозуміло, чому уряд, взагалі рішучий та динамічний у цих питаннях, так зволікає з терміновими заходами. Рецепти відомі – максимально звільнити всіх в’язнів, хто не складає суспільної небезпеки, та змінити режим та процедури відбування покарання з метою зменшення соціальної дистанції для тих, хто залишиться.
Із введенням заходів безпеки не обійшлося без національної специфіки. Так, вимога постійно мати при собі посвідчення особи жодним чином не пов’язана з епідемією хвороби і є, на мій погляд, недоцільною. Такі практики презюмують, що всі мешканці країни є правопорушниками, і перетворюють державу на поліцейську. Складається враження, що ця вимога введена виключно для зручності правоохоронців, щоб вони могли легко визначити, наприклад, має людина більше 60 років, чи ні – бо людям, старшим за 60 років, спочатку взагалі заборонили виходити з дому. Потім, правда, швидко схаменулися і значно послабили це обмеження. Проте ця вимога рівнозначна домашньому арешту, тобто запобіжному заходу, який призначається слідчим суддею, у випадку кримінального правопорушення. Хоча жодного правопорушення люди віком 60 і більше не скоювали.
Також надмірною уявляється заборона відвідувати парки, сквери, зони відпочинку, лісопаркові та прибережні зони, бо саме такі місця й призначені для прогулянок, а заборона переміщуватися групою більше двох осіб має виключити скупчення людей в таких місцях.
Але найбільше насторожує бажання йти китайським шляхом стеження за людьми. Міністерство цифрової трансформації розробило мобільний додаток «Дій вдома», який зобов’язані мати зареєстровані користувачі, що за рішенням лікаря потребують самоізоляції. Додаток дозволяє стежити за виконанням цього режиму.
Такі дії є брутальним порушенням свободи приватного життя і не передбачені законом. Мовою закону «Про оперативно-розшукову діяльність» це оперативно-розшуковий захід, який має назву «зняття інформації з каналів зв’язку», і дозволяється головою апеляційного суду або його заступником тільки у випадку підготовки чи скоєння тяжкого або особливо тяжкого злочину, якщо інформацію іншим чином здобути неможливо. Для того, щоб ці дії стали законними, було б необхідно внести зміни до відповідних законів, обмежуючих право на приватність.
Я думаю, що такі заходи безпеки базуються на глибокій недовірі держави до своїх громадян і впевненості, що вони самі не можуть дати собі ради і убезпечити від захворювання. На практиці ж це приводить до того, що багато хто просто не повідомляє про свої підозри, маючи ознаки хвороби, бо не хоче потрапляти під державний прес.
Для досягнення балансу між свободою та безпекою заходи безпеки, які обмежують свободу, мають бути засновані на законі, вводитися на обмежений термін, щоб можна було ці обмеження після закінчення пандемії скасувати, і бути пропорційними, тобто відповідати нагальній суспільній необхідності, заради якої ці обмеження вводяться. Як на мене, перелічені вище вимоги мати при собі посвідчення особи, заборона відвідувати парки, сквери тощо та суттєве обмеження виходу з дому для людей 60 років та старше не є пропорційними.
Але найбільший удар вимушені карантинні заходи нанесли економічній свободі, зупинивши цілі галузі економіки, позбавивши роботи велику кількість людей. Заощадження у людей невеликі, і уряд буде змушений послабляти карантин, дозволяючи поступово відкриватися різним підприємствам і установам все більше і більше. Я думаю, що люди взмозі забезпечувати свою безпеку, і бажано більше їм довіряти у цьому. Наприклад, малі та середні підприємства та організації можуть забезпечити підвіз до місця роботи і повернення своїх працівників без використання міського транспорту. Наслідки ж простою можуть бути пагубними.
Будемо сподіватися на краще, берегтися від зараження і працювати!