Дотиснути педаль капіталізму «до поліка» (лист директору ХПГ)
Дорогий Євгене,
пройшло майже три десятиліття, як ми з тобою «професійно» пишемо на ці теми, а бажання влади трактувати населення як мешканців зоопарку з ручними тваринами залишається майже на тому ж рівні, як це було на початку української незалежності. Влада боїться ринку й індивідуалізму, якого будь-який ринок жадає і яким фактично живе. Ось право на землю, наприклад. Це ж природне, органічне право, при чому тут референдум, чому більшість «чужих» для мене людей має вирішувати долю володіння-не-володіння землею окремими індивідами (так само мною). Америка запрошувала З УСЬОГО СВІТУ знедолених людей, щоб роздати їм землю. Ми ж вчиняємо щось зовсім до цього протилежне. Але хочемо при цьому жити як в США (!). Якщо земля від природи або від Бога, то до чого тут демократія? Землю свого часу відібрали у людей (так само монастирів і церков) за ленінським декретом «Про землю», але ж ми покінчили з Володимиром Ульяновим. Те саме у нас – з виїздом людей на роботу закордон. За кордоном ринки цінують індивідів більше і вони тягнуться туди, де їх цінують більше. Перевірка «самоцінності» – звичайно через розмір зарплати. Прагматично, але водночас гранично чесно. Але ось парадокс, і ось весь наш «ПРОГРЕС». Якщо раніше талановитих «нероб» (Бродський) висилали за кордон, то тепер туди не хочуть пускати організованих і працьовитих.
Соціалізм вмирає повільно і, схоже, не зможе померти, поки не доведе свої примітивно раціональні принципи до абсурду. Як бачиш, у банального небажання уряду відпускати «заробітчан» є майже філософські засади. Але всі ці засади – від глибоко укоріненого соціалістичного страху. Я думаю, що у Володимира Зеленського та його команди є лише один вихід: дотиснути педаль капіталізму «до поліка», як кажуть водії. Інакше це буде українська версія ще одного горбачовського фіаско. Україна «без олігархів, корупціонерів, медицини і штанів». Може й розпадеться.