MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Бюлетень "Права Людини", 2003, #08

Хроніка
СБУ виявила 14 шпигунів, які працюють в Україні. В Запорожье погиб редактор центра „Диалог“. Кабмін затвердив тимчасове положення про масові акції. Международный институт прессы: антитеррористическая кампания привела к ущемлению свободы слова во многих странах мира. Конституція і права людини
Обращение к журналистам, правозащитникам, общественным деятелям. Цель оправдывает средства? Т.Блэр получил премию „Большой брат“ за „достижения“ по ограничению гражданских свобод. Двоє „унсовців“ голодують у Лук’янівському СІЗО, вимагаючи припинення знущань. Раздутое чувство собственного превосходства Буша-младшего. Війна в Іраку і світ. Громадські організації „ЕГО Зелений Світ“ та „Лікарська еко-ініціатива“ (м. Чортків Тернопільської області) засуджують американо-британську агресію проти Іраку. Вокруг войны в Ираке. Катування та жорстоке поводження
Законність в кримінальному процесі: реальність чи черговий міф? Право на приватність
Таджикистан и Кыргызстан лидеры среди стран СНГ по уровню свободы слова. Публікації про причетність Президента до вбивства Г.Гонгадзе трактуються як втручання в його дії за ст.344 КК. Директиви Адміністрації Президента — це підступна форма цензури, такий висновок Звіту Human Rights Watch про свободу слова в Україні. Громадянське суспільство
Чому рівень законопроектів, що розглядаються у Верховній Раді такий низький? Міжнародна політика і права людини
Помер Олесь Бердник.

Хроніка

СБУ виявила 14 шпигунів, які працюють в Україні.

Служба безпеки України у 2002 році розкрила 14 агентів іноземних спецслужб з числа громадян України, повідомили агентству „Інтерфакс-Україна“ у прес-центрі СБУ у вівторок.

12 з них не здійснили дій, які завдали шкоди державі і добровільно заявили органам влади про свій зв’язок з іноземними організаціями. Тому вони не були притягнуті до кримінальної відповідальності, їм були оголошені офіційні попередження про неприпустимість протизаконної діяльності.

Двоє громадян України були осуджені до різних термінів позбавлення волі свободи за здійснення злочину, передбаченого ст. 111 Кримінального кодексу України – державна зрада.

Зокрема, за злочинний зв’язок з іноземною спецслужбою і завданий збиток обороноздатності України до семи років позбавлення волі був осуджений колишній полковник Тарас Бублик.

За передачу представнику іноземної організації за матеріальну винагороду інформації, яка містить державну таємницю, до п’яти років позбавлення волі осуджений Олександр Молчанов, який працював раніше у підрозділах топографічної служби Збройних сил України.

У той же час з України у минулому році було вислано 17 іноземних громадян. Майже 700 іноземцям закритий в’їзд до країни.

www.ПРАВДА.com.ua, 25.03.2003




В Запорожье погиб редактор центра „Диалог“.

15 марта, в результате уличного нападения, был тяжело избит член Генерального Президиума Восточноевропейского правозащитного Центра семьи и личности „Диалог“, председатель Запорожского городского Центра помощи жертвам деструктивных культов „Диалог“, выпускающий редактор Информационного Агентства „СЭБИС“ ( Сеть электронного быстрого информирования о сектах) Владимир Носков.

Ранее Владимир неоднократно, также как Президент украинского отделения Восточноевропейского Центра „Диалог“ Павел Бройде, Вице-президент Игорь Синюк и другие руководители Центра,неоднократно становился объектом угроз со стороны тоталитарных сект. В частности, именно у Владимира Носкова в подъезде его дома было устроено жертвоприношение собак, с признаками характерными для сатанистов. На стенах подъезда были оставлены надписи,сделанные кровью,с угрозами в его адрес. Теперь противники Центра „Диалог“ могли от угроз перейти к действию.

Сотрудники Центра не исключают, что нападение могло быть связанно с ролью Владимира в судебном процессе с запорожской тоталитарной сектой „Независимая Поместная Церковь Иисуса Христа христиан веры евангельской“, выигранным в декабре прошлого года Центром „Диалог“ (по некоторым данным лидер секты Юрий Торубалко, непосредственно связанный с руководителем секты „Посольство Божье“ Сандеем Аделаджа, ведет подготовку к новому судебному процессу против Центра „Диалог“, и исключение Владимира из числа участников процесса, как одного из ведущих сектоведов Украины,явно могло нанести бы урон Центру „Диалог“).

Возможна также версия связи данного нападения с другим судом, на этот раз с „пастором“ мелитопольской секты „Слово Жизни“, дело по которому сейчас находится в Жовтневом районном суде Запорожья. Кроме того, существует версия связи этого преступления с аналитическим расследованием, которое ведут в настоящее время сотрудники Центра в отношении одной из наиболее опасных военизированных тоталитарных сект Украины, сумевшей проникнуть в школы города Запорожья, несмотря на явно криминальный характер своей деятельности. В целом же, потенциальным заказчиком нападения могла быть любая из тоталитарных сект Украины, так как рассылка „Новости мира опасных сект“, которую редактировал Владимир Носков, представляет угрозу интересам всех деструктивных сект, информируя более полутысячи средств массовой информации о их подлинной деятельности.

„Конечно, мы не отвергаем однозначно и возможность случайного преступления – говорит исполнительный директор Восточноевропейского Центра „Диалог“ и, по совместительству, Президент его украинского отделения Павел Бройде – но, на наш взгляд, это маловероятно. В любом случае, мы надеемся, что правоохранительные органы быстро смогут установить виновных и воздать им должное. Если же этого не произойдет, тогда мы будем вынуждены собственными средствами восстановить справедливость.

Защита ближнего – наш первостепенный долг. Если кто-то таким образом хотел повлиять на нашу деятельность, то это был заведомо безумный ход, и у нас есть способы объяснить это организаторам преступления в понятной для них форме“, сообщает сайт vlasti.net со ссылкой на пресс-службу Центра „Диалог“.

Матеріал надіслав Володимир Яворський Асоціація мережевих телерадіомовників України




Кабмін затвердив тимчасове положення про масові акції.

Кабінет міністрів визначив порядок організації і проведення мирних масових заходів і акцій. Він буде діяти до прийняття відповідного законодавчого акта, повідомляє Інтерфакс-Україна.

Тимчасове положення складається з 5 розділів і 20 пунктів. У першому розділі надані визначення основним термінам, що вживаються в постанові.

Другий і третій розділи положення визначають порядок організації і порядок проведення мирних масових заходів і акцій в Україні – дії організаторів і учасників цих заходів, дії органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і правоохоронних органів.

У четвертому розділі визначаються дії органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування під час проведення мирних масових заходів, порядок доступу громадян до участі в зазначених заходах і порядок діяльності засобів масової інформації.

П’ятий розділ визначає відповідальність посадових осіб, організаторів, учасників даних заходів, інших громадян, винних у порушеннях порядку організації і проведення мирних масових заходів і акцій в Україні.

Це положення дозволить упорядкувати організацію і проведення мирних заходів, зокрема, забезпечити належні умови для їхнього проведення в частині організації медичної допомоги учасникам цих заходів, охорону правопорядка, дотримання безпечних відстаней від небезпечних для життя об’єктів.

Постанова втрачає силу після законодавчого врегулювання питання проведення масових акцій.

Матеріал надіслав Володимир Яворський, Асоціація мережевих телерадіомовників України



Международный институт прессы: антитеррористическая кампания привела к ущемлению свободы слова во многих странах мира.

Международная антитеррористическая кампания привела к ущемлению свободы слова во многих странах мира, – предупреждает Международный институт прессы.

В отчете базирующейся в Вене организации говорится, что антитеррористические законы, принятые в европейских государствах, нередко ограничивают права журналистов. Особенно отмечается тревожная ситуация со свободой слова в России.

Согласно документу, как передает радио „Свобода“, Узбекистан, Казахстан, Таджикистан и Туркмения, в которых постоянно ущемляется свобода слова, оказались вне международной критики – так как они участвуют в антитеррористической коалиции.

Наш информ.
19.03.2003




Конституція і права людини

Обращение к журналистам, правозащитникам, общественным деятелям.

Ночью 20 марта органы кубинской госбезопасности арестовали в Гаване корреспондента московского информационного агентства ПРИМА Адолфо Фернандеса (Adolfo Fernandez Sainz). После 8-часового обыска в его доме он был увезен в Управление госбезопасности на улице Вилла-Мариста. Обыск и арест проводили восемь сотрудников госбезопасности под руководством капитана Луиса Пердомо Ламарке (Luis Perdomo Lamarque). Во время обыска телефон в доме Фернандеса был отключен. Госбезопасность изъяла в квартире журналиста пишущую машинку, две фотокамеры, телефакс, большое количество фотографий и документов. Примерно в час ночи Адолфо увезли в следственный изолятор Управления госбезопасности.

Адолфо Фернандес родился 30 ноября 1948 года на Кубе, в городе Сент- Луис, провинция Пинар-дель-Рио. По специальности переводчик, окончил Гаванский университет. В течение 15 лет работал в правительственных учреждениях переводчиком. В октябре 1994 года был уволен за свои политические взгляды. Работал в кубинском независимом информационном агентстве „Patria“ (Родина). Писал на политические, общественные и религиозные темы. С июля 2001 года работает корреспондентом московского Правозащитного информационного агентства ПРИМА. Вероисповедание – католик. Живет в Гаване по адресу: Belascoain 465, apto 19, entre Zanja y Salud. У него жена и взрослая дочь.

О характере предъявленных ему обвинений ничего неизвестно, однако, ни семья, ни друзья арестованного журналиста не сомневаются, что они имеют политический характер. За последние два дня на Кубе арестовано около 50 наиболее активных диссидентов, среди которых много независимых журналистов. По мнению одного из лидеров кубинских диссидентов адвоката Рене Гомеса Мансано, режим Фиделя Кастро ужесточает репрессии против инакомыслящих на Кубе, пользуясь тем, что внимание мировой общественности приковано к событиям в Ираке.

Редакция информационного агентства ПРИМА призывает журналистов, правозащитников, общественных и политических деятелей, всех людей демократических убеждений и доброй воли выступить в защиту арестованного журналиста. Мы призываем осудить коммунистические власти Кубы, подвергающие репрессиям людей, отстаивающих идеалы свободы и демократии. Мы призываем всех, кому небезразлична свобода слова, выступить в защиту Адолфо Фернандеса.

Мы просим направлять ваши протесты властям Кубы, послу Кубы в России г-ну Jorge Marti (Москва, Леонтьевский пер. 9. Факс 200-12-93), а также сообщать редакции о ваших протестах.

Главный редактор Правозащитного информационного агентства ПРИМА Александр Подрабинек. 20 марта 2003 г.



Цель оправдывает средства?

Как быстро с нас слетает налет цивилизации! Вот уже в Германии всерьез обсуждают проблему – применять ли пытки или угрозы пыток при расследовании дел о терроризме. И не обыватели спорят – с них взятки гладки – а высшие чиновники: политики, судьи... В Украине , правда, не спорят – их просто применяют – и не в отношении предполагаемых террористов, а даже подозреваемых в мелкой краже. Но ведь Германия считает себя цивилизованной страной, которая и Украину хочет научить цивилизации. За такое преступление, как пытки при проведении следствия, даже за угрозу их применения, в Германии положено 10 лет лишения свободы. Однако, теракты последних лет дали государствам повод для укрепления своего влияния на общество. Любое государство – потенциальный террорист по отношению к своим гражданам. Одна за другой так называемые цивилизованные страны, боясь террористов, ограничивают гражданские свободы, разрешая без санкции судов прослушивать телефоны, контролировать интернет и т.д., оправдывая свои действия угрозой теракта. Всегда ли адекватно такое решение? На мой взгляд, не более, чем с помощью прослушивания телефонов и контролем за интернетом остановить ураган, землетрясение и другие стихийные бедствия. Если какая-то организация решила совершить теракт – она его совершит. Не в этом месте, так в другом. А попавшего в лапы евроатлантической полиции шахида заменят два или три других...

Пример Израиля достаточно красноречив. Более того, можно сказать, что, если Европа при угрозе терактов начнет отказываться от своих же фундаментальных ценностей, то действия террористов прямо попали в точку. Можно, конечно, бомбить Ирак, Афганистан, но шахидов от этого будет не меньше, а больше. Я согласна с выводами известнейшего культуролога и политолога Фукуямы, – в арабском, и вообще в мусульманском мире, таким извращенным способом проходит процесс модернизации. Фукуяма, однако, при этом считает вполне адекватным военные действия против Афганистана и Ирака, – действия в ответ, которые могут запугать потенциальных террористов, а вернее, лидеров террористических организаций.

Однако, четыре тысячи шахидов, прибывших в горящий от бомбежек Ирак со всех концов земного шара, на мой взгляд, опровергают теорию о том, что исламистов (термин исламизм Фукуяма противопоставляет исламу – с чем я совершенно согласна) можно запугать, ведя войну против каких-то особенно агрессивных арабско-исламистских стран. Напротив, таким образом можно только сплотить разных по своим убеждениям, но равно не любящих Америку (и Запад вообще) представителей мусульманского мира. Что же делать? – резонный вопрос. Сидеть и ждать новых террористических актов, оберегая западные ценности и исповедуя этакое неотолстовство: не сопротивляться злу насилием?

Мне кажется, что путь к решению этих глобальных задач лежит не столько в сфере политики, сколько в сфере культурологии и экономики.

На этом уровне остановить процессы, проходящие сейчас в странах Востока, никакой силой не удастся. Однако, сделал ведь Израиль Иорданию своим, если не союзником, то, по крайней мере, добрым соседом? Почему не попытаться расширить территорию лояльности путем создания для этих стран особого экономического режима, поддерживая тех, кто самостоятельно, в своем государстве жестко, борется с террористами? Неужели это дороже, чем воевать?

Однако, создается впечатление, что западные государства устали от собственного благородства, прежде всего, политического. Террор – это та приманка цивилизации, на которую мы клюнули. (Мы – это те, кто считает себя человеком европейской культуры). Мы не думаем, почему плохо тем, кто представляет остальную часть мира. Мы хотим, чтобы нам было хорошо, спокойно и безоблачно. И редко кто по-настоящему задумывается, почему Европа и Америка переполнены беженцами или просто эмигрантами с Востока. Почему не наоборот? Ведь самые богатые страны – Саудовская Аравия, Бахрейн – это восточные страны?

Фукуяма считает, что так же как Германия и Россия, пережившие модернизацию в извращенном виде – в форме нацизма и коммунизма, Восток таким образом идет к единой цивилизации. Но если это так, то мировое сообщество, значительно укрепившееся за послевоенный период, обязано помочь своим восточным братьям, не задевая их цивилизационных отличий, не заставляя их отказываться от коллективного мышления, так как, я уже об этом писала, права человека мы понимаем по-разному, но экономические интересы в мире едины. Это очень нелегко. Конечно, легче наплевать на собственные ценности и мировой порядок, бросать бомбы и пытать подозреваемых в терроризме. Но тогда чего эти наши ценности стоят? Так же как исламисты по своему понимают ислам, так же иудо-христианский мир по-своему понимает свои религиозные установки. Отрадно, что военные действия в Ираке осудили все высшие христианские иерархи. Но политики их не слушают. А между тем, политикам не мешало бы задуматься, как далеко христианская церковь ушла вперед по сравнению с политической элитой своих стран, в большинстве своем считающих себя христианами. „Не убий“ – создало нашу цивилизацию. Мы автоматически запоминали десять заповедей и убивали, убивали, убивали... Христиане – мусульман и иудеев, католики – протестантов, протестанты – католиков. Церкви христиан (православная, католическая, протестантская) выросли до того, чтобы всерьез отнестись к словам своего Учителя. Кстати, религиозные (ортодоксальные) иудеи, насколько мне известно, мирно уживаются с мусульманами. Террор – это не религиозная война, а война с доминирующей массовой культурой. Исламисты заворожены ее экспансией, но им нечего предложить взамен своим гражданам. Кроме того, большинство этих стран слишком бедны, чтобы на современном уровне выдерживать навязанную Западом информационную конкуренцию. Поддержка – экономическая и информационная лояльных мусульманских стран – это, как мне кажется, первая задача Запада. Только эти мусульманские страны должны создать свою массовую культуру, в своих традициях, и тогда агрессивность по отношению к чужой культуре сменится здоровой конкуренцией, а значит и интересом.

Впрочем, „когда говорят пушки – музы молчат...“



Т.Блэр получил премию „Большой брат“ за „достижения“ по ограничению гражданских свобод.

Ежегодная альтернативная премия „Большой брат“, учрежденная британской правозащитной организацией Privacy International, вручается за самые большие „достижения“ в области нарушения гражданских свобод и прав граждан на частную жизнь.

Церемония этого года совпала по времени с событиями в Ираке по чистой случайности, но это, возможно, позволит „Большому брату“ предстать перед общественностью в неожиданном свете.

Премии „Большой брат“ за 2003 год распределились следующим образом. В номинации „Самый плохой государственный служащий“ победил мэр Лондона Кен Ливингстон, навлекший на себя гнев жителей города введением платы за въезд в центр Лондона.

Номинацию „Самая назойливая коммерческая организация“ получила фирма Capita, участвующая в создании систем наблюдения. „Самой гнусной правительственной организацией“ признали Ассоциацию старших офицеров полиции, за „активную роль в разработке и пропаганде схем вторжения в частную жизнь“. А ведущую награду, в номинации „Вечная угроза“, получил не кто иной, как Премьер-министр Великобритании Тони Блэр, за ряд мер по ограничению гражданских свобод. В качестве наград победителям выступили традиционные статуэтки в виде бронзового ботинка, попирающего человеческую голову.

Очевидно, что одной из основных задач „Большого брата“ является поддержка интереса общественности к организаторам премии – Privacy International. Надо отдать организаторам должное, ведь на фоне участившихся разговоров о нарушениях свободы слова в странах антииракской коалиции, они вполне могли поддаться соблазну и сделать церемонию этого года куда более политизированной. Однако, они решили не делать себе скандальной популярности на войне в Ираке. Между тем Блэр без статуэтки не остался. И возможно, как раз в данных обстоятельствах это будет расценено как вполне уверенная гражданская позиция.

По данным Pronline, еще одна важная особенность премии заключается в том, что номинировать участника может любой желающий, послав письмо организаторам. Так что „Большой брат“ в большой степени является еще и зеркалом общественного мнения.

31.03.2003

LIGA ONLINE



Двоє „унсовців“ голодують у Лук’янівському СІЗО, вимагаючи припинення знущань.

Два члени УНА-УНСО Станіслав Самофалів і Микола Ляхович, ув’язнені в Лук’янівському СІЗО в Києві, 19 березня оголосили голодування, протестуючи проти „беспредела“, що відбувається в цій в’язниці. Про це заявив лідер партії, народний депутат Андрій Шкіль.

За його словами, початок голодування пов’язаний з тим, що „було порушене законодавство“, зокрема мали місце „побиття політв’язнів“, „заборона на листування, передачу продуктів і побачення з родичами“.

На всіх політв’язнях здійснювався сильний „чисто фізичний“ тиск, – відзначив народний депутат А.Шкіль.

Крім того, за його словами, приєднатися до голодування готові й інші ув’язнені члени УНСО, у випадку, якщо С.Самофалова, що потребує медичної допомоги, „не буде відправлений до лікарні“.

Голодуючий Н.Ляхович звернувся до начальника СІЗО И.Скоробагача, уповноваженій з прав людини Ніни Карпачової і ЗМІ з заявою, в якій говорить про катування ув’язнених.

У своїй заяві Н.Ляхович відзначає, що, якщо адміністрація СІЗО негайно не відреагує на його протест і „не припинить свої протизаконні дії стосовно ув’язнених“, він перейде до більш радикальних методів протесту.

Н.Ляхович засуджений на 5 років позбавлення волі, С.Самофалів – на 2 роки. Термін утримання С.Самофалова закінчується 23-25 березня.

Члени УНА-УНСО обвинувачені за статтєю 71 старого Кримінального кодексу: „організація масових заворушень“.

При написанні використані матеріали: http://interfax.kiev.ua




Раздутое чувство собственного превосходства Буша-младшего.

В момент, когда американские и английские войска приготовились к вторжению в Ирак, остальной мир в подавляющем большинстве выступает против. И все же в Саддаме Хусейне большинство видит тирана, который должен быть разоружен. Совет Безопасности (СБ) Организации Объединенных Наций (ООН) единодушно потребовал, чтобы он рассекретил и уничтожил свое оружие массового поражения (ОМП). Так что же неправильное случилось?

Ирак стал первым случаем практического применения доктрины Джорджа Буша-младшего, и поэтому он провоцирует аллергическую реакцию. Эта доктрина зиждется на двух столпах: первое – США сделают все от них зависящее, чтобы сохранить неоспоримое военное превосходство; второе – США требуют для себя права на упреждающие действия.

Эти столпы поддерживают две категории суверенитета: американский суверенитет, который имеет приоритет перед международными договорами; и суверенитет всех остальных государств, которые являются объектами доктрины Буша-младшего. Это заставляет вспомнить о книге Джорджа Оруэлла „Скотный двор“: все животные равны, но некоторые равнее других.

Доктрина Буша-младшего строится на убеждении, что международные отношения являются, по сути, отношениями силы; легальность и легитимность – не более чем декорации. Это убеждение не является полностью неверным, однако в нем гиперболизирован один аспект реалии – военная мощь – за счет исключения других.

Я усматриваю параллель между стремлением администрации Буша-младшего к американскому господству и процессом перемежающихся бумов и спадов, или бурления, на фондовой бирже. Пузыри не вырастают из воздуха. У них есть солидная основа в реалии, но реалия искажается неправильным представлением о ней.

В нашем случае доминантная позиция США является реалией, стремление к господству – неправильным представлением. Реалия способна усиливать неправильное представление, но в конечном итоге разрыв между реалией и ее ложным пониманием становится таким, что его уже невозможно обосновать. На этапе самоусиления неправильное представление может пройти проверку и быть усилено. При этом расширяется разрыв, который ведет к последующему изменению процесса на противоположный. Чем позднее это случается, тем более разрушительны последствия.

Такой ход событий кажется неумолимым, но процесс бумов и спадов может быть прерван на любом этапе, и в сущности немногие из них достигают таких экстремальных пределов, которые обусловили, например, недавнее бурление на фондовых биржах. Чем ранее этот процесс прерывается, тем лучше. Вот так я смотрю на стремление администрации Буша-младшего к американскому господству.

Президент Джордж Буш-младший пришел во власть с цельной стратегией, основанной на рыночном фундаментализме и военной мощи. Но до 11 сентября 2001 года ему недоставало четкого мандата или ясно определенного врага. Нападение террористов все это изменило. Терроризм является идеальным врагом. Он невидим и поэтому никогда не исчезает. Враг, который представляет собой настоящую и признанную угрозу, способен эффективно обеспечивать единство нации.

Это особенно полезно, когда господствующая идеология базируется на ничем не сдерживаемой погоне за собственной выгодой. Администрация Буша-младшего сознательно нагнетает страх, потому что он помогает ей удерживать нацию в фарватере президента. Мы далеко ушли от поговорки Франклина Рузвельта, что нам нечего страшиться, кроме самого страха.

Но войну с терроризмом невозможно принять в качестве руководящего принципа внешней политики США. Что будет с миром, если самая могущественная страна на земле будет занята исключительно самосохранением?

Политика Буша-младшего уже привела к серьезным неблагоприятным последствиям. Атлантический альянс лежит в руинах, а Европейский Союз (ЕС) расколот. США являются страшным гигантом, который лезет повсюду. Афганистан был освобожден, но закон и порядок не удалось установить за пределами Кабула. Израильско-палестинский конфликт продолжает гноиться. Помимо Ирака, еще более зловещая угроза появилась в лице Северной Кореи.

Глобальная экономика вошла в спад, фондовые биржи проявляют тенденцию к снижению котировок акций, а курс доллара понижается. В США происходит драматический переход от профицита к дефициту бюджета. Трудно вспомнить время, когда бы политические и экономические условия ухудшались так быстро.

Игра еще не окончена. Быстрая победа в Ираке с небольшими людскими потерями могла бы вызвать драматичный поворот в обратном направлении. Цена нефти могла бы упасть; фондовый рынок мог бы возликовать; потребители могли бы преодолеть свои опасения и снова начать тратить денежки; а бизнес мог бы отреагировать увеличением капитальных расходов. Америка покончила бы со своей зависимостью от нефти Саудовской Аравии; израильско-палестинский конфликт мог бы стать более податливым, а переговоры с Северной Кореей могли бы быть начаты без „потери лица“. Именно на это и рассчитывает г-н Буш-младший.

Военная победа в Ираке стала бы самой легкой частью задачи. Нам следует задуматься над тем, что за ней последует. В процессе бурления, как известно, прохождение проверки на раннем этапе имеет тенденцию усиливать неправильное представление, которое и породило это бурление. То же самое может случиться и здесь.

Еще не поздно помешать тому, чтобы процесс бурления вышел из-под контроля. СБ мог бы дать больше времени инспекторам по вооружениям. Военное присутствие в регионе могло бы быть сокращено – и усилено, если Ирак начнет создавать помехи. Вторжение можно было бы начать в конце лета. ООН в таком случае записала бы на свой счет победу. Именно это и предлагают французы, а англичане все еще могут сделать так, чтобы все это стало действительностью. Но шансы на это ничтожно малы; г-н Буш-младший практически уже объявил войну.

Будем надеяться, что война, коли она начнется, будет быстротечной и не унесет много человеческих жизней. Устранение от власти г-на Хусейна – дело хорошее, однако же то, как к этому собирается приступить г-н Буш-младший, надобно осудить. Америка должна играть более конструктивную роль, если мы хотим, чтобы человечество шло по пути прогресса.

12 марта 2003 года

Перевод: Федотов Виктор,

Опубликовано на сайте inosmi.ru: 13 марта 2003 Оригинал публикации: Bush’s inflated sense of supremacy




Війна в Іраку і світ.

Мені зателефонувала подруга із Ізраїлю. Харків’янка, яка виїхала до Ізраїлю десь у 1994 році. Півгодини по міжнародному телефону, ця, не дуже заможна за європейськими стандартами людина, обговорювала зі мною війну в Іраку.

– Це буде мати для Ізраїлю катастрофічні наслідки, – запевняла вона. – І для всього світу теж.

Мені дуже близькі її слова про те, що Америка, навіть, якщо виграє війну, буде країною, що програла. Неуспіх – втрата авторитету з одного боку. Успіх – втрата іміджу моральної, демократичної держави... Ця війна згуртує ісламський світ – вважає моя подруга, розуміючи, як ця згуртованість вплине на події в Ізраїлі. „Авторитет Буша, як лідера, у нас дуже низький, бо сучасні проблеми силою не вирішити“. Все, про що думають ізраїльтяни зараз, обговорюємо і ми, хоча знаходимося на відстані від війни – на відміну від Ізраїлю. До речі, дуже сильний хід зробив Хусейн, відмовившись від очікуваного усіма нападу на Ізраїль. І в цьому – моральна перевага на його боці. Моральна перевага завжди на боці того, на кого напали, якими б благими намірами нападник не виправдовувався.

Світ знову у стані абсурду. Ми звикли до терміну: „гуманітарне бомбардування“ – як це було у Сербії. Зараз гуманні бомби летять на голови нещасних іракців і без того замордованих своїм лютим керманичем і вчителем.

На протязі десятиліть, після другої світової війни, вважалося, що моральні західні демократії протистоять аморальному комуністичному злу – СРСР. І справді, західні, та й традиційні східні країни були моральнішими за тоталітарний навколорадянський блок.

Що ж сталося із світом, в якому говорити про мораль – язик не повернеться? Хто проти війни в Іраку? Росія, Франція, ФРН?

Росії в цьому випадку краще мовчати, бо хто як не ця країна підтримувала тісні зв’язки з Іраком? Отже, Хусейн завжди відчував від неї такі собі теплі струми. Франція і ФРН без дозволу Ради Безпеки ООН брали участь у бомбардуванні Сербії. Тож, їхню позицію теж моральною не назвеш. Протестуючи проти військової акції США, уряди цих країн наочно переслідують свої цілі. Тобто, занепад світової моралі і замість неї боротьба інтересів і власних амбіцій – от що ми бачимо на сьогодні в світі. Це прикро визнавати... І це страшно уявляти собі, бо світовим катастрофам – 1-й та 2-й світовим війнам, перемозі більшовиків у Росії і т.і. – завжди передувало зниження моралі у світовому суспільстві.

Але, запитаємо себе – а чи морально було залишати при владі Саддама Хусейна, який по-звірячому знищує свій же народ? Напевно, ні.

Чи безпечно для світу спокійно і розважливо вести переговори з диктатором, який впевнено йде до отримання зброї масового знищення? Теж, напевно, ні. Біда в тому, що ті, хто заперечував намірам США розпочати війну, не запропонували жодних альтернатив впливу на диктатора. Рада Безпеки ООН виявила повну недієздатність, навіть не тим, що деякі члени просто не зважили на думку інших, а тим, що не змогла впоратися з багдадським диктатором без війни. А чи можна було її уникнути? Зараз США та інші західні держави „заморозили“ банківські рахунки Іраку і фактично взяли країну в облогу. Скільки витримає керівництво будь-якої країни, якщо уся світова спільнота захоче падіння цього режиму? Відповідь на це є – розпад СРСР, який програв холодну війну. Але, крім дещо ефемерних санкцій проти Багдада, світова спільнота ніяк не заважала Хусейну жити і вбивати своїх громадян, створювати зброю масового знищення. Тобто у військових діях США немає нічого дивного.

Світ не може дозволити собі розкіш утримання ядерної зброї в лапах маніяка, який вже розв’язував військові конфлікти на своїх кордонах. Але світ не може і дозволити собі морального права вдаватися до „гуманітарних бомбардувань“, бо це ситуація абсурду. Світова спільнота повинна знайти альтернативні важелі впливу на диктаторські режими.

Ці важелі мають отримати статус загальносвітового законодавства. Щоб не Рада Безпеки ООН, а Міжнародний суд визначав країну винною у порушенні прав людини і порушником міжнародних угод. Коли діє Закон, а не інтереси – немає місця для звинувачень тих, хто цей Закон виконує. Ми вже писали про необхідність реформування ООН. Війна в Іраку наочно показала, що така необхідність існувала вже років 10, з часів розпаду СРСР.

Що стосується США, то дуже не хотілося б, щоб ця країна перетворилася на світового жандарма, а саме такі тенденції ми сьогодні маємо.

Світ не є монополярним, як вважають деякі політологи. Трагедія 11 вересня у Нью-Йорку це довела. Відповідати на цивілізаційні виклики історії, як раніше – за допомогою зброї – це небезпечний для існування людства анахронізм.

Ми сподіваємося, що найближчим часом це зрозуміють політики Європи і Азії, і, особливо, США, що, як найпотужніша держава світу, несе особливу моральну відповідальність за кожний свій крок. І у всякому разі, просто не може дозволити собі бути дестабілізуючим фактором у світі. Отже, не має права на такі дипломатичні невдачі, які супроводжують сьогодні війну з Іраком.

Без швидкого і докорінного реформування системи безпеки в світі, ми будемо мати те, що маємо з 11 вересня 2002 року до сьогодні.



Громадські організації „ЕГО Зелений Світ“ та „Лікарська еко-ініціатива“ (м. Чортків Тернопільської області) засуджують американо-британську агресію проти Іраку.

Ми жалкуємо з того приводу, що невійськові методи врегулювання т.зв. „іракського питання“ було використано не до кінця, що силова акція розпочата без резолюції РБ ООН, що в черговий раз головним інструментом розв’язання політичних проблем обрано збройне втручання.

Ми оцінюємо цей крок адміністрацій США та Великої Британії, як порушення фундаментальних принципів міжнародного права та права багатьох тисяч людей на життя та безпеку. Нам дуже шкода, що багаторічні зусилля міжнародного співтовариства по встановленню гуманного світового правопорядку, до яких причетні також і американський та британський народи, сьогодні опинилися перед загрозою. Ми гадаємо, що перемогти у конкретній військовій кампанії неважко – але ця перемога зовсім не означатиме подолання таких явищ, як міжнародний тероризм, гонка озброєнь та конфлікти за перерозподіл природних ресурсів. Сама ж війна загрожує регіону Перської затоки та світові гуманітарною катастрофою, екологічним лихом, енергетичною кризою, поглибленням взаємної недовіри та ворожості між різними країнами та культурами.

Нам здається, що політика вищого державного керівництва України на чолі з Президентом щодо іракської кризи є недалекоглядною та непослідовною. Лише за останній рік ми були свідками її дрейфу від загравання з режимом С. Хусейна до угодовської підтримки американо-британської інтервенції.

Ми однозначно підтримуємо антивоєнні акції, які проводяться сьогодні у більшості країн світу. Хворобливі амбіції політиків, військових та нафтових королів не повинні бути причиною страждань та загибелі людей.

Ухвалено 20 березня 2003 року Колегіями „ЕГО Зелений СВіт“ та „Лікарської еко-ініціативи“.

надіслав Олександр Степаненко




Вокруг войны в Ираке.

Несомненно, военная операция США в Ираке поставила много тяжелых вопросов. Позиции коалиции и ее сторонников разбираются по косточкам и известны. Кое-что пишется и по поводу позиции сторонников мирного урегулирования.

Но один важный аспект, кажется, остался без внимания. Попытаюсь доказать, что „сторонники мира“ на самом деле никакого мира США с Ираком не хотели.

Рассмотрим недавнюю ситуацию. Обвиняя Ирак в участии в террористической деятельности и наличии оружия массового уничтожения, правительства США и Великобритании, затратив гигантские деньги, сосредоточили войска на границе. Понятно, что, принимая такое решение, администрация Буша опиралась на данные разведки, что оружие массового уничтожения в Ираке есть, есть и сведения о поддержке Саддамом террористических организаций. Сославшись на решение ООН и составив коалицию, провели окружение Ирака. Тактика себя оправдала. Под военным давлением Саддам согласился на инспекцию, затем написал отчет, заявляя о его полноте; сначала мешал инспекторам ООН, затем начал некоторое сотрудничество, в процессе которого выявилась неполнота отчета. Но остался верен себе – выделением каждой семье террориста-камикадзе гигантской для арабских бедняков суммы в 25000 долларов, пропагандируя это по телевидению. Допустим, была надежда на решение мирным путем. Может ли оно быть реализовано, если антииракская коалиция отвела бы войска? Очевидно, нет. Саддам инспекцию либо выгнал бы, либо заблокировал. Комиссия ООН заявляла, что есть шанс закончить работу за несколько месяцев. Вместе с тем, сезон двигался к лету. В случае начала войны в более поздний срок, если комиссия ООН искомое оружие обнаружила бы, а Саддам разоружиться отказался, военные потери резко возрасли бы. А это вполне вероятно. Саддам отступал от своих планов только при очень серьезных для него обстоятельствах.

Реально ли было ожидать от Буша, что он примет решение ждать дальше? Конечно, нет. Однако, был вариант простой и очевидный, конечно, прекрасно известный любому руководителю страны, протестующей против войны, и вообще любому противнику войны, который наделен способностью логически мыслить. Нужно было собрать средства, чтобы компенсировать антииракской коалиции ее потери на содержание войск до теперешнего момента и, в дальнейшем, послать свои войска в этот регион, чтобы снизить потери США, хотя бы удвоив контингент войск там на случай, если пришлось бы все-таки воевать. Реально? Конечно. Ведь миллионы людей участвуют в демонстрациях. Они легко могли потребовать от своих правительств выделить средства и послать войска, а также сами начать сбор средств частных лиц. Хотя бы участников демонстраций. Но под таким лозунгом не выступил ни один человек. Почему? Потому что нужного для всего мира результата хотят добиться за счет Штатов. Заодно ослабив конкурентные возможности экономики США. А простых иракцев, американцев, англичан „сторонникам мира“ не жалко.

Известно, какую роль в начале второй мировой войны сыграло предательство Чехословакии. Сегодня предали супердержаву, поставив ее перед необходимостью принимать чрезвычайно важное решение вопреки мнению „мировой общественности“, и сделали это ради мелочных выгод. Это не менее позорная и опасная ситуация.



Катування та жорстоке поводження

Законність в кримінальному процесі: реальність чи черговий міф?

Даючи згоду на захист інтересів громадянина, який підозрюється у скоєнні кримінального злочину, жоден захисник не може передбачити проблем, що постануть перед ним як під час досудового слідства, так і в суді.

Звичайно, кожен сподівається на виконання слідчим вимог ст.22 КПК „Повне, всебічне і об’єктивне дослідження обставин справи“. Та все частіше спостерігається повне ігнорування загальної тенденції до пом’якшення покарання, до більш уважного підходу при застосуванні запобіжного заходу взяття під варту.

Вперше зустрічаючись з особою, затриманою за підозрою у скоєнні злочину, захисник не має можливості встановити психологічний контакт з підзахисним. Лише згодом, завдяки неодноразовим зустрічам і тривалим бесідам людина у достатній мірі починає довіряти адвокатові і повідомляє про різні деталі події.

Кримінальна справа № 9960253, яка розслідувалася слідчим Зіньківського РВ стосовно гр-на Ш., спершу нічим не відрізнялася від інших. Але аналіз отриманих даних поступово привів до висновку, що справа розслідується всупереч вимогам КПК, при чому таких істотних і суттєвих, на які не можна не зважати.

В кінці 1999 року в одному із сіл Зіньківського району Полтавської області був скоєний злочин, в зв’язку з чим порушено зазначену справу. 4 січня 2000 р. гр-на Ш. затримали за підозрою у скоєнні цього злочину. Його протримали три доби, допитали як підозрюваного, але не маючи ніяких доказів його участі в злочині, 6 січня 2000 р. його звільнили. У постанові вказано: „В ході оперативно-пошукових заходів інформація в повній мірі не підтвердилася“. Ш. відпустили, але в райвідділі, напевно, зважаючи на пізній час, залишився військовий квиток Ш.

15 лютого 2000 року стосовно Ш. виноситься Постанова про відмову у порушенні кримінальної справи на підставі п.2 ст.6 КПК. Отже, до цього часу, працівники Зіньківського РВ дотримувалися вимог закону. Наступні події свідчать про протилежне. 13 листопада 2001 року (пройшло вже майже два роки) по місцю проживання Ш. – в одному з віддалених сіл – за 200 кілометрів від м. Зіньків, з’явилися працівники Зіньківського РВ, змусили Ш. сісти в автомобіль і привезли до Зіньківського РВ. Там винесли Постанову про затримання Ш. „за бродяжництво“ і записали в постанові: „Ш. прибув до м. Зінькова, документів при собі не мав.“ Таким чином, до постанови внесли неправдиві свідчення. Вже наступного дня рідним Ш. зателефонували, щоб ті принесли йому поїсти та деякий одяг. При цьому працівниками ігнорувалися наявність у райвідділі військового квитка Ш., те, що він був особисто відомий працівникам райвідділу та примусове привезення до м.Зіньківа, а також статті „Положення про приймальник-розподільник для осіб, затриманих за бродяжництво“, відповідний наказ начальника УМВСУ в Полтавській області від 95.11.1997 р. № 295, який забороняє затримання та утримання осіб, яких підозрюють у скоєнні злочину. Напевно, працівники райвідділу сподівалися, що ніхто не зверне уваги на таке затримання, і відповідати за порушення їм не доведеться. Але, як покажуть подальші події – сподівалися вони недаремно.

Зважаючи на скарги, 23 листопада 2001 року слідчий Зіньківського райвідділу виносить нову постанову про затримання Ш. за підозрою у скоєнні злочину, не звертаючи уваги на попередню постанову, якою Ш. було визнано невинним. І це було чергове і ще більш суттєве порушення прав гр-на Ш. Згідно п.11 ст.6 КПК, кримінальну справу не можна порушувати, а порушена справа підлягає закриттю, якщо не скасована попередня постанова слідчого про відмову у порушенні справи по тому ж факту.

Отже, затримання Ш. 23 листопада 2001 року є незаконним. Слідчий зобов’язаний був вирішити спочатку питання про скасування попередньої постанови від 15 лютого 2000 року і лише після цього продовжити розслідування. Тим часом, попередню постанову просто вийняли з кримінальної справи, сподіваючись, що це залишиться невідомим.

При вивченні матеріалів справи встановлені і інші порушення. Справа розслідувалася не процесуальною особою. Слідчий, який розслідував справу з 1999 року, наказом 22/ОС від 20 березня 2001 р. був „звільнений з посади“. Отже, 20 або 21 березня справу прийняв інший слідчий. Проте, в справі відповідної постанови немає. Згодом, попередній слідчий повертається до Зіньківського райвідділу, і, не виносячи відповідної постанови про прийняття справи, проводить слідчі дії. Адже, ст.113 КПК передбачає: „В разі прийняття до свого провадження раніш порушеної справи слідчий виносить окрему постанову про прийняття справи до свого провадження“. Будь-який коментар до даної статті роз’яснює, що справу має право розслідувати тільки той слідчий, який виніс постанову про прийняття справи (Науково-практичний коментар КПК, за загальною редакцією В.Т.Маляренка, В.Г.Гончарова, стр.302)

Таким чином, всі свідчення, які отримав слідчий без винесення постанови про прийняття справи у впровадження, серед них і затримання Ш., подання про вибір запобіжного заходу – є незаконними.

Також порушено вимоги ст.156 КПК „Строки тримання під вартою“, яка передбачає „тримання під вартою під час досудового розслідування не повинне тривати більш двох місяців“. Зважаючи на те, що Ш. перебував в ІТТ з 4 по 6 січня 200 року (це три дні), і був затриманий повторно 23.листопада 2001 року, термін тримання потрібно визначати з 20 листопада 2001 року. Слідчий не звертався до суду з проханням продовжити термін тримання під вартою, то він був зобов’язаний подати начальнику СІЗО-23 постанову про звільнення, і Ш. повинні були звільнити. Та слідчий не мав намірів дотримуватися вимог КПК. Порушення закону повинен був виправити прокурор Зіньківського району, але той 31 січня підписав обвинувальний висновок, не звернувши уваги на клопотання захисника та суттєві порушення закону. Визначені порушення повинні були б виправити працівники прокуратури Полтавської області та УМВС в Полтавській області, на адресу яких захисником було відправлено кілька скарг. Розгляд їх, якщо взагалі такий був, не дав позитивних результатів. Всі скарги, відправлені на адресу прокуратури області, поверталися до прокурора Зіньківського району – саме тій особі, дії якої оскаржувалися. При цьому ігнорувалися вимоги 22 КПК „Оскарження дій слідчого і прокурора. Наказ Генерального прокурора України № 1 від 03.01.2001 р., в якому, зокрема, вказано, що „роботу із зверненнями вважати одним із важливих напрямів діяльності органів прокуратури, спрямовувати її на захист конституційних прав і свобод людини і громадянина, зміцнення законності і правопорядку“. Цим же наказом (ч.7 п.2) заборонялося „надсилати звернення громадян для вирішення тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються“. Зазначена вимога міститься також в п.3 Наказу: „Заборонити направлення звернень до прокуратур, які не мають повноважень для їх вирішення або керівники яких приймали рішення з викладених у зверненні доводів“.

В листі № 1/7-М-24 від 25.02.2002 року від УМВС в Полтавській області повідомлялося: „ Порушень законності та неправомірних дій з боку працівників міліції під час затримання Ш., утримання його в ІТТ Зіньківського району, та під час розслідування кримінальної справи, по якій в якості обвинуваченого проходить Ш., не виявлено.“

1 лютого 2002 року справа надійшла до суду.

І суд був іншої думки стосовно вищенаведених фактів, який визнав доцільними клопотання захисника, і зобов’язав слідчого подати постанову від 15 лютого 2000 року та на підставі цього виніс постанову про повернення справи на додаткове розслідування. На жаль, суд не зробив наступного кроку, який був би логічним і законним наслідком. Суд не звільнив Ш. з СІЗО, і той продовжував незаконно там перебувати. Крім того, не зазначивши інші порушення закону, суд не в повній мірі зорієнтував слідчого та прокурора на виправлення порушень.

Здавалося б, після вказаної постанови суду, органи прокуратури та УМВС визнають незаконність дій, будуть намагатися дотримуватися вимог Конституції та КПК. Але сталося протилежне. Лист УМВС № 8/М-31 від 26.02.2003 р. складається з двох речень. У першому повідомляється, що справа направляється на додаткове розслідування?!, а друге – „Про прийняте рішення по кримінальній справі № 99060253 Вам буде додатково повідомлено безпосередньо органом, який проводить досудове розслідування“.

У відповіді прокуратури №04/2-389-03 від 24.02.2003 р., зазначається, що справа прийнята слідчим до провадження. „Доводи, які викладені в Ваших скаргах будуть перевірені в ході досудового слідства, тому прокуратурою області вони направлені прокурору Зіньківського району для приєднання до матеріалів справи“.

Таким чином, читач може самостійно зробити висновок про „належну“ оцінку дій слідчих. Немає жодних сумнівів, що вимоги КПК не будуть виконані і в майбутньому.

Наведені факти свідчать про ігнорування органами досудового слідства та прокуратури вимог Конституції, КПК, а також наказів УМВС та Генеральної прокуратури.

Не можна заперечувати, що із злочинністю необхідно боротися, але робити це потрібно в рамках закону і Конституції. Гр-н Ш. протягом 16 місяців перебуває в СІЗО, 10 діб утримувався незаконно як „бродяга“. Жодна особа не понесла відповідальності за вказані дії.

Генеральний Прокурор України та Міністр внутрішніх справ неодноразово проголошували принцип законності при розслідуванні справ. Як це виконується на практиці ми бачимо на цьому прикладі. Врешті-решт чи здатна прокуратура і УМВС оцінити власні порушення , виправити їх, чи, можливо, користуватися принципами 1937 року зручніше?

Коментар „ПЛ“:
В процесі роботи ми неодноразово стикаємося з повним правовим невіглаством слідчих органів і з повним небажанням прокуратур наглядати за дотриманням чинного законодавства. На жаль, ця біда українського суспільства прийняла такий широкий розмах, що тільки докорінна реформа суду і усієї системи правоохоронних інституцій може якось виправити ситуацію. На жаль, ми не бачимо політичної волі ані у законодавчої, ані у виконавчої влади системно реформувати життєво важливі для суспільства галузі: правоохоронні, судові органи, систему охорони здоров’я. Україна, на жаль, залишається країною з неконтрольованими і розваленими системами, які працюють самі по собі.

Не варто доводити, що існувати в такому режимі держава довго не зможе. Нас чекає або повний занепад, або справжня, а не декларована усіма, хто тільки може, реформами.

З приводу конкретної справи очікуємо наступних повідомлень від п.Моторного

Інна Сухорукова



Право на приватність

Таджикистан и Кыргызстан лидеры среди стран СНГ по уровню свободы слова.

Кыргызстан по уровню свободы слова является одним из лидеров среди стран СНГ. К такому мнению пришла международная правозащитная организация „Репортеры без границ“. Согласно опубликованному отчету, Кыргызстан занимает по этому показателю 98-ое место в мире. Среди стран СНГ лучший результат только у Таджикистана – 86-ое место. Азербайджан на 101-ом месте, Украина – 112, Казахстан – 116, Узбекистан – 120, Россия – 121, Белоруссия – 124, Туркменистан – 136. По Армении, Грузии мониторинг не был проведен из-за отсутствия достоверной информации.

Первые же места в рейтинге стран по уровню свободы слова заняли Финляндия, Исландия, Норвегия и Нидерланды. Исследование проводилось среди 139 стран мира.

18 марта. (КАБАР).




Публікації про причетність Президента до вбивства Г.Гонгадзе трактуються як втручання в його дії за ст.344 КК.

31 березня до редакції „Інформбюлетеня“ з’явився працівник прокуратури м. Кременчука. Свій візит він пояснив тим, що оскільки в газеті було чимало публікацій про справу Георгія Гонгадзе, головного редактора Тамару Просяник за дорученням Генеральної прокуратури України хочуть допитати як свідка. Зокрема, стосовно публікації від 5 грудня минулого року – „За голову Гії Гонгадзе – мільйон доларів“. У матеріалі, автором якого є Т. Просяник, ішлося про прес-конференцію заступника Генпрокурора Шохіна у грудні минулого року, на якій він, зокрема, висловив таку версію загибелі журналіста: ішов, упав, зламав голову. А також пан Шохін стверджував, що справа Гонгадзе вигадана, аби підставити президента. У статті згадувалося й про те, що Генеральний прокурор України Святослав Піскун призначив премію в розмірі 1 мільйон доларів за допомогу в розкритті вбивства Гонгадзе.

Редактор „Інформбюлетеня“ Т. Просяник розцінює це як намагання через порушення кримінальної справи (а далі – засудження та ув’язнення) за одне-єдине речення в статті закрити рота незалежній журналістці. Хоча в публікації від 5 грудня нічого нового з того, про що писала газета впродовж останніх трьох років, не було.

На запитання співробітника прокуратури м. Кременчука, чому газета написала про зв’язок між Л. Кучмою і зникненням Г. Гонгадзе, Т. Просяник написала у поясненні: „У справі звинувачення президента Л. Кучми у зникненні Гонгадзе і замовленні його вбивства можуть бути доказом плівки майора Мельниченка, оприлюднені Олександром Морозом у Верховній раді 28 листопада 2000 року, цілісність та автентичність яких були підтверджені висновком експерта Бруса Кеніга (компанія „Бек Тек“, США).

Людмила Кучеренко

Нижче наведений текст Доручення Генеральної прокуратури від 20 березня 2003 року № 06/2-30016-03/544


ГЕНЕРАЛЬНА ПРОКУРАТУРА УКРАЇНИ

01601. м. Київ вул. Різницька 13/15

㎤“ березня 2003 року № 06/2-30016-03/544

Прокурору Полтавської області державному раднику юстиції 2 класу

Гаврилюку М.І.

ДОРУЧЕННЯ

(в порядку ст. 118 КПК України)

Генеральною прокуратурою України розслідується кримінальна справа

№ 49-1120, порушена за фактами публікацій у засобах масової інформації, брошурах, інших виданнях матеріалів, спрямованих на незаконний вплив на Президента України з метою перешкодити виконанню ним службових обов’язків, за ознаками злочину, передбаченого частиною 1 статті 344 Кримінального кодексу України.

Встановлено, що 05.12.02 року в газеті „Інформаційний бюлетень“ м.Кременчука тиражем 4000 примірників надрукована стаття невідомого автора „За голову Гії Гонгадзе мільйон доларів!“ в якій міститься наступна цитата: „ ... Сьогодні вже ні для кого не секрет: замовником убивства свідомим чи не свідомим був Президент Кучма ...“

На підставі викладеного, прошу доручити підлеглим працівникам в стислі строки встановити юридичну адресу видання, керівників та засновників, а також місце їх постійного проживання, автора вказаної статті, його постійне місце проживання та чи не друкується він під псевдонімом.

Крім того, прошу, вилучити з вищезгаданого видання один примірник газети, а також рукописи статті і документів, які надійшли до редакції та стали підставою для надрукування такого тексту в газеті.

В ході виконання даного доручення, прошу допитати головного та виконавчого редактора видання з наступних питань: на підставі яких документів була надрукована ця стаття, хто був ініціатором, чи перевірялась достовірність інформації, викладеної в статті, хто замовляв надрукування статті. З приводу надання матеріалів та надрукування статгі допитати авторів.

Провести інші дії, необхідність в яких виникне під час виконання цього доручення.

Отриману інформацію прошу направити до Генеральної прокуратури України.

За додатковою інформацією звертатись по тел.: (8-044) 290-05-80.

Додаток: постанова на 1 арк.

З повагою,

Начальник відділу головного слідчого управління

Генеральної прокуратури України

державний радник юстиції 3 класу В.Г. Жербицький


П О С Т А Н О В А

про проведення виїмки

м Київ

17 березня 2003 року.

Начальник відділу з розслідування кримінальних справ про злочини у сфері службової діяльності Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України державний радник юстиції З класу Жербицький В.Г., розглянувши матеріали кримінальної справи № 49-1120, –

В С Т А Н О В И В:

В ході розслідування вказаної справи виникла необхідність в вилученні документів, які надійшли до редакції та стали підставою для надрукування в газеті „Інформаційний бюлетень“ м.Кременчука, що вийшла 05.12.02 року тиражем 4000 примірників статті невідомого автора „За голову Гії Гонгадзе мільйон доларів!“.

Вказані документи зберігаються в редакції вищезгаданої газети.

На підставі викладеного, керуючись ст. 130, і 78 КПІК України,-

П ОСТА Н О В И В :

В редакції газети „Інформаційний бюлетень“ м.Кременчука провести виїмку всіх документів, які відносяться до надрукування в згаданій газеті 05.12.02 року статті невідомого автора „За голову Гії Гонгадзе мільйон доларів!“ та самого примірника з статтею вказаної газети.

Копію постанови направити Генеральному прокурору України.

В.Г. Жербицький

Начальник відділу з розслідування кримінальних справ про злочини у сфері службової діяльності Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України державний радник юстиції 3 класу.

Коментар „ПЛ“:
Якщо трактувати ст.344 так, як її трактує Генеральна прокуратура, то будь яке суспільне обговорення будь яких гострих питань, що стосується високих посадових осіб можна вважати кримінальним злочином. Отже, тлумачення ст.344 Генеральною Прокуратурою створює новий, дуже небезпечний прецедент, який є безпосереднім наступом на свободу слова. Здається, наша влада не хоче прислуховуватися до жорсткої критики з боку світової спільноти щодо порушень свободи слова в Україні.

Більш того, переслідування редактора „Інформаційного бюлетеню“ п. Просяник свідчить про те, що ситуація з вільними ЗМІ погіршується настільки, що ми майже дійшли до рівня колишнього СРСР.

Ми сподіваємось, що парламентські Комітети з питань свободи слова та інформації і Комітет з питань прав людини, національних меншин, і міжнаціональних відносин розглянуть цей випадок і нададуть йому належну оцінку.



Директиви Адміністрації Президента — це підступна форма цензури, такий висновок Звіту Human Rights Watch про свободу слова в Україні.

Напередодні річного (2003 року) засідання Ради співпраці Європейського Союзу та України організація Human Rights Watch підготувала свій Звіт „Боротьба навколо новин: Неофіційна державна цензура на українському телебаченні“. В ньому підтверджується вплив таємних інструктивних меморандумів, відомих як „темники“, на діяльність ЗМІ в Україні. Засідання у Брюсселі є однією із найважливіших річних зустрічей між Україною та Європою, і те, що Human Rights Watch приурочила цій події своє сорокавосьмисторінкове дослідження політичної цензури в Україні, говорить про те, в чому саме світова спільнота вбачає найбільшу загрозу для української демократії.

Елізабет Андерсен, виконавчий директор Європейського та центральноазіатського відділу Human Rights Watch на основі аналізу, проведеного цією організацією, робить висновок, що мільйони телеглядачів в Україні не можуть одержувати важливої інформації про політичні, економічні та соціальні події. „Директиви Адміністрації Президента — це підступна форма цензури. – заявила пані Андерсен – Адміністрація Президента України відверто порушує свободу висловлювань докладними інструкціями про те, як телевізійним каналам можна висвітлювати новини“.

Подаємо витяг із Звіту, а повний його текст, читайте, будь ласка, на сайті:

http://docs.hrw.org/embargo/ukraine0303/, користуючись іменем користувача „hrwreports“ та кодом доступу „pub2k2“.

УКРАЇНА: НЕОФІЦІЙНА ПОЛІТИЧА ЦЕНЗУРА

Адміністрація Президента України відверто порушує свободу висловлювань докладними інструкціями, як телевізійним станціям можна висвітлювати новини, свідчить організація „Human Rights Watch“ у звіті, який опубліковано сьогодні. Звіт подає зразки таких директив.

Сорокавосьмисторінковий звіт „Боротьба навколо новин: Неофіційна державна цензура на українському телебаченні“ підтверджує вплив таємних інструктивних меморандумів, відомих як „темники“ (від російського темы недели), на діяльність преси в Україні. Темники, які укладає Адміністрація Президента, розповсюджуються нею серед керівників і редакторів національних телевізійних компаній та окреслюють, які теми новин подавати та як представляти їх у передачах. Непідкорення викликає широкий спектр неофіційних санкцій, включаючи податкові перевірки, скасування ліцензій, свавільні позови про наклеп, звільнення або пониження в посадах та зменшення заробітної плати.

Темники мають потужний примусовий вплив на подавання новин в Україні. У програмах новин на телебаченні – найпоширенішому джерелу новин в Україні, домінує єдиний пропрезидентський напрямок. Діяльність та погляди інших політичних постатей перекручуються або ігноруються. Яскравий приклад цього дали повідомлення про опозиційні демонстрації 16 вересня 2002 року, коли станції передавали разюче однакові повідомлення та зйомки, з яких годі було зрозуміти, хто демонстрував, чого домагався та який шлях обрали демонстранти.

Загроза юридичних та адміністративних наслідків за непокору примушує редакторів та журналістів виконувати вказівки Адміністрації Президента. Ще до появи темників ті засоби масової інформації, що підтримували опозиційні партії або не підкорялися офіційним вимогам, зіштовхнулися з викликами до суду, довільними адміністративними перевірками та скасуванням ліцензій. Журналістів понижували у посадах, звільняли з роботи, зменшували їхню заробітну плату; також були й інші негативні наслідки. Деякі журналісти покинули працю на знак протесту проти зростаючої цензури, багато інших, натомість, продовжують працювати за фахом у нестерпних умовах, вдаючись до самоцензури або попри постійний ризик подаючи безсторонню інформацію про події.

„Після того, як зникла радянська цензура, в Україні з’явився певний ступінь плюралізму засобів масової інформації,— сказала Андерсен.— Проте справді незалежні ЗМІ трапляються зовсім не часто“.

Економічна нестабільність змусила більшість засобів масової інформації прийняти фінансування та протекцію впливових промислових кіл, які сформували політичні партії та придбали радіостанції й телестудії. Медіа-магнати часто використовують свою інформаційну власність як рупор особистих чи групових інтересів та думок. Фінансово-політичні кола, близькі до Президента Кучми, зараз контролюють шість загальнодержавних телеканалів, і це, в поєднанні з появою темників, ще більше підірвало редакційний та журналістський плюралізм.

Неофіційна цензура та економічна залежність — це не єдина загроза свободі ЗМІ в Україні. „Зникнення“ та вбивство опозиційного журналіста Георгія Гонгадзе у вересні 2000 року викликало як в країні, так і на міжнародному рівні гнівний протест проти загрозливої для журналістів атмосфери. Справа Гонгадзе та інші подібні справи все ще залишаються нерозв’язаними. Кучма та інші високопосадовці підозрюються в причетності до вбивства Гонгадзе на підставі магнітофонних записів розмови, під час якої президент неначе наказав службовцям безпеки „розібратися“ з журналістом. Звертаючи увагу на загрозливу ситуацію зі ЗМІ в Україні, організація Human Rights Watch закликала українську владу:

– негайно припинити поширення темників чи будь-яких інших форм примусових письмових чи усних інструкцій від Адміністрації Президента до всіх засобів масової інформації;

– гарантувати, що цензура з боку державної влади чи приватних осіб у будь-якій формі не продовжиться – через впровадження в життя існуючих законів та зобов’язань, які забороняють цензуру;

– проводити негайні та ретельні розслідування діяльності державних посадовців та інших осіб, причетних до цензури чи інших зловживань проти представників ЗМІ, та притягати винних до відповідальності;

– розглянути можливість прийняття законів, які б гарантували реалістичну мінімальну заробітну плату журналістів, та впровадити регулюючу структуру для забезпечення юридичного захисту журналістів, що зіштовхнулися з покаранням у формі знижень зарплати, пониження в посаді чи звільнення.

Організація Human Rights Watch закликала Європейський Союз зробити свободу преси вищим пріоритетом у його відносинах з Україною та поставити вимогу доказових поліпшень у сфері прав людини в Україні як частини чинних зобов’язань. Human Rights Watch також звернулася до міжнародної спільноти з проханням підтримати свободу ЗМІ в Україні, рекомендуючи таким міжнародним організаціям, як Рада Європи й Організація з безпеки та співробітництва в Європі, продовжити допомогу українському урядові та нагляд за ним у справі забезпечення свободи висловлювань.

18.03.2003



Громадянське суспільство

Чому рівень законопроектів, що розглядаються у Верховній Раді такий низький?

Рівень законотворчості наших депутатів дедалі більш дивує. Остання низка законопроектів, причому, абсолютно різної спрямованості. Ті законопроекти, з якими ми познайомилися, справляють враження, що їх взагалі не бачив жодний фахівець жодної галузі, і так подали на розгляд Верховної Ради.

Але чиновник – це не фах, а, більш того, антифах. Це – стиль буття. Принаймні у нашій країні. Але Верховна Рада має своїх фахівців у будь-якій галузі. Чому ж ці дивні, за рівнем неосвіченості, і небезпечні для суспільства проекти були прийняті у першому читанні і жваво готуються до другого читання?

Відповідь я вбачаю тільки в тому, що у нас немає серйозної системи підготовки законопроектів. Частина з них зовсім або майже невідома навіть тим, кого вони безпосередньо стосуються. Наприклад, закон про антитерористичну діяльність зачіпає такі фундаментальні права людини, що його, ще до першого читання треба було винести на розгляд широкого загалу, а не приймати у першому читанні тишком-нишком. Дивує, що на нього не звернули серйозної уваги депутати від опозиції, інакше він став би наріжним каменем конфлікту в парламенті не менш, ніж прийняття чи неприйняття бюджету. Але ж так не сталося?

Чи не є це фактом того, що правова свідомість у нас всіх однакова, незалежно від того по який бік політичних барикад ми стоїмо? Сьогодні ми не маємо незалежного Верховного Суду, як США, з його системою прецедентного права. Отже, якщо законопроект не входить в сферу конституційного розгляду (до речі, законопроект „Про антитерористичну діяльність“ входить) – нікому буде виправляти помилки, чи просто популістське реагування законодавців на якусь суто сьогоденну проблему. Тобто, саме перед Верховною Радою стоїть зараз, як ніколи серйозне завдання – зробити наше законодавство таким, щоб його було можливо виконати, а щоб не було воно чисто декларативним, бо правовий нігілізм у суспільстві пов’язаний саме з тим, що багато дуже справедливих і нібито корисних чинних законодавчих актів. А для цього потрібна процедура, яка була б ретельно виписана у законі. Він повинен відобразити не тільки що, але і як повинні громадяни і чиновники виконувати це, і як, і хто буде відповідати за його невиконання. Всього цього немає ані у вищезгаданому законопроекті, ані у двох законопроектах, про які ми будемо писати нижче. Перший з них – законопроект „Про права пацієнтів“. „Ото вже прискипи! – скажуть нам. Хочуть хворим людям надати права, а правозахисники проти! Так, ми проти того, щоб у слово „Право“ гралися, як у карти чи доміно, розглядаючи їх, як і коли вигідно чиновникам, і для того – щоб витягнути собі козир під час гри в політику. Право – це основа буття в суспільстві. Інше – або диктатура, або хаос. Або те, що в нашому суспільстві – хаотичний авторитаризм – ноу-хау українського суспільства. Тому гра в супердемократію у вигляді проекту закону „Про права пацієнтів“ нас не зворушила. Тепер давайте поміркуємо: чому ж так? Перш за все тому, що проект закону має багато недоліків і тому наперед можна передбачити, що у такому вигляді закон не принесе нічого доброго для хворих. Ми вважаємо, що законопроекти в медичній галузі – настільки важні для суспільства, що вирішили присвятити системі охорони здоров’я наступне число „ПЛ“. Будемо вдячні, якщо читачі надішлють нам свої міркування та скарги.



Міжнародна політика і права людини

Помер Олесь Бердник.

Олесь (Олександр) Бердник народився 25 грудня 1927 року, у с. Вавілове, Снігурівського р-ну, Херсонської області.

Учасник 2-ої світової війни (1943-45), демобілізувався в 1946 році. Закінчив екстерном 7 класів середньої школи, у 1946-49 р.р. – театральну студію при театрі ім. І.Франка (м. Київ).

У 1949 році О.Бердник. виступив на відкритих партійних зборах театру ім. І.Франка, де тоді працював (це була кампанія боротьби з космополітизмом). О.Бердник був обурений тим, що актори театру обмовляли своїх недавніх друзів і колеґ, а також тим, що за вказівкою „згори“ перекроюються п’єси класиків. Заарештований за звинуваченням у „зраді Батьківщини“, у 1950 році засуджений за ст. 54 10КК УРСР до 10 років позбавлення волі. Карався на Півночі та в Казахстані. Покарання відбував у таборі. У 1955 році помилуваний. Повернувся в Україну, розгорнув літературну діяльність, член СПУ з 1957 року.

О.Бердник став популярним українським письменником-фантастом: до 1972 вийшло біля 20 його фантастичних романів і повістей. Великою популярністю користувалися також його статті й лекції з футурології.

У квітні 1972 року в квартирі М. та Р. Руденків, де мешкав Бердник, під час обшуку співробітники КДБ вилучили працю І. Дзюби „Інтернаціоналізм чи русифікація?“ та дві друкарські машинки. 28 квітня О.Бердник оголосив голодування з вимогою повернути вилучене. Воно тривало 16 діб. Домігся зустрічі з першим секретарем ЦК КПУ П.Шелестом, який вибачився, але заявив, що „партійні органи не можуть втручатися в діяльність КДБ“. 14 травня йому повернули друкарські машинки, але виступи його було заборонено, його твори перестали публікувати. З 1974 Бердник домагався дозволу виїхати з СРСР.

13 серпня 1976 року вийшов наказ Головного управління охорони державних таємниць у друку при РМ СРСР №31 з приміткою „для службового користування“: „Вилучити з бібліотек загального та спеціального користування і книготоргівельної мережі СРСР книги Бердника Олександра Павловича (Олеся Бердника)“. Тоді ж Бердник виключений з СПУ. Працював декоратором-вітражистом в об’єднанні „Художник“.

Восени 1976 року О.Бердник вів консультації з М.Руденком, О.Мешко, Л.Лук’яненком про створення Української Гельсінкської Групи, 9 листопада 1976 року став її членом-засновником, підписавши Меморандум №1 „Вплив Європейської Наради на розвиток правосвідомості в Україні“, де обґрунтована поява правозахисного руху, наведений список українських в’язнів сумління.

У період з кінця 1976 до арешту у березні 1979 року брав участь у складанні (і підписав) десятків листів і Меморандумів на захист заарештованих і засуджених борців за права людини. У Бердника неодноразово проводили обшуки й вилучали книги, вірші, рукописи, друкарську машинку. У кінці серпня члени УГГ і МГГ, в тому числі Бердник, оприлюднили Документ №2 „Главам урядів держав-учасниць НБСЄ. Нові репресії і новий етап правозахисного руху в СРСР“ з вимогою звільнити всіх заарештованих членів Гельсінкських груп.

9 травня 1978 року Бердник написав відкритого листа до Комітету ООН у справах захисту прав і свобод людини, „Міжнародній амністії“, Л.Брежнєву і оголосив голодування, вимагаючи звільнення інваліда війни М.Руденка.

6 березня 1979 року Бердник заарештований за звинуваченням у проведенні „антирадянської агітації й пропаганди“. З моменту арешту Бердник розпочав голодування. Рідні дізналися про арешт Бердника аж через два тижні.

17-21 грудня 1979 Бердник засуджений Київським облсудом на виїзному засіданні в м. Кагарлик за ст. 62 ч. 2 КК УРСР і ст. 70 ч. 2 КК РРФСР до 6 років позбавлення волі в таборах особливого режиму та 3 років заслання. Визнаний особливо небезпечним рецидивістом.

З 16 травня 1980 року утримувався в таборі особливого режиму ВС­389/36­1, сел. Кучино Чусовського р-ну Пермської обл.

Помилуваний на підставі Указу ПВР УРСР від 14 березня 1984 року.

У 1987 році О.Бердник заснував громадську організацію Ноосферний фронт „Зоряний ключ “,мета якої – „збереження духовних цінностей народів і племен, набутих у віках тяжкої космоісторії, які безповоротно втрачаються і девальвуються в круговороті псевдоцивілізації“.

16 грудня 1989 року обраний провідником гуманістичного об’єднання „Українська Духовна Республіка “,видавав газети „Свята Україна “, „Згода“.

Після звільнення вийшло біля 15 книг Олеся Бердника.



Бюлетень "Права Людини", 2003, #08