MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Україна потребує нових законів щодо сурогатного материнства – Людмила Денісова (ВІДЕО)

26.06.2020   
Ірина Скачко
Вимоги до сімейних пар, які планують скористатися послугою сурогатного материнства, мають бути такі самі, як до усиновлювачів, вважає Омбудсман.

Якби не COVID, ми, може, і не довідалися би про величезну кількість дітей, які щороку народжуються в Україні за допомогою сурогатного материнства. Дітей здебільшого іноземних. Карантин перекрив на деякий час кордони, авіарейси було скасовано, і перед нами розігралася справжня трагедія: сурогатні матері народжували десятки малюків, а біологічні батьки з Китаю, Іспанії, Швеції, Латинської Америки не мали змоги їх забрати. Переповнений новонародженими київський готель «Венеція» збурив українське суспільство – хтось співчував заокеанським родинам і позбавленим материнської ласки дітлахам, хтось закликав заборонити цей вид репродуктивної медицини раз і назавжди – мовляв, надто це схоже на торгівлю людьми. 

До вирішення проблеми об’єднання родин активно долучився Офіс Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. Про те, що відбувається в готелі «Венеція», і, взагалі, про сурогатне материнство в Україні ми поговорили з Омбудсманом Людмилою Денісовою.

Пані Людмило, проблема сурогатного материнства особливо загострилася цієї весни через карантин, коли стало відомо про дітей, що чекають на біологічних батьків у готелі «Венеція». Як зараз складається ситуація? Чи залишаються ще у готелі діти?

Діти, безумовно, поки що в Україні, тому що небагато родин вже змогли їх вивезти. Вивезли, перш за все, ті, хто в’їхав до карантину, потім вони отримали дозволи, ми їм допомогли це зробити, оформити документи. Наприклад, іспанським родинам допомогли оформити дітям громадянство та проїзні документи. Вони вже виїхали. Зараз (станом на на 18 червня – ред.) у нас тут знаходиться 161 дитинка на сьогоднішній день. Це 27 країн. 149 пар іноземних громадян звернулося відносно цих дітей до Уповноваженого. Там, де необхідне рішення про громадянство, ми звернулись до Міністерства закордонних справ (це в основному іспанські діти, іспанські батьки), до ДМС. Питання вирішуються, надаються дозволи. Батьки в’їжджають до України. Вже 52 пари отримали дозвіл і в’їхали. Вони проходять період самоізоляції, роблять тести, а потім їх уже допускають до дітей. І потім батьки вирішують питання щодо легалізації, якщо потрібно, оформлюють свідотство про народження дитини в своїх посольствах, або отримують громадянство для дитинки, або вирішують якісь інші питання. Але дозволи на виїзд у них уже є. 

І це робив Офіс Омбудсмена безпосередньо? Вони до вас зверталися?

Це сталося таким чином. Коли всі ми побачили відео цієї клініки, з готеля «Венеція», на якому 51 дитинка була у візочках, ми виїхали туди, разом з Національною Поліцією, щоб побачити, що саме там відбувається. Ми побачили умови, в яких перебували ці діти. Умови дуже гарні. Ми отримали всі документи, які підтверджують, що все це законно, що є свідоцтва про народження, документи про їхніх батьків, про їхню спорідненість. Тобто ми все це вивчили, але не зрозуміли, чому саме ніхто не надає їм можливості виїхати. Навіть тим батькам, що в’їхали в Україну ще до карантину, коли можливість була виїхати автомобільним транспортом, дозволу теж не надавали. Тому що, по-перше, клініка звернулась до Міністерства закордонних справ. МЗС намагалося вирішити ці питання через дипломатичні ноти. Але законодавство інших держав або забороняє, або взагалі не згадує про сурогатне материнство. І тому це питання не могли вирішити, воно не рушило з місця. Коли я все це побачила, я запросила представників Міністерства закордонних справ, Державної міграційної служби. Ми вивчили разом всі ці питання і домовились таким чином, що батьки звертаються до мене для вирішення гуманітарних питань, наш Офіс перевіряє всі необхідні документи згідно з переліком. Ми надали батькам образчик звернення до мене. І потім домовились з МЗС і з ДМС, що вони дуже швидко роблять ці свідоцтва. І так ми працюємо вже місяць. Я дуже вдячна колегам з Міністерства закордонних справ, Державної міграційної служби, іншим причетним, у тому числі колегам з Міністерства юстиції, які вчиняють необхідні дії для китайських батьків та дітей – всі дуже швидко відпрацьовують, ніяких перепон немає, наші шановні прикордонники своєчасно реагують на ці дозволи. І національним, і міжнародним законодавством передбачено, що, перш за все, дитина має право на ім’я, на громадянство, на можливість знати своїх батьків і розраховувати на їхню опіку. Ми це робимо в рамках того, що є в національному законодавстві, але там мало чого є. І все ж таки з’єднання дітей з батьками відбувається. 

 

Чи треба Україні змінювати, удосконалювати законодавство щодо сурогатного материнства? У нас зараз є тільки стаття 123, якщо не помиляюсь, і наказ МОЗу…

Ще є стаття 48 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я». Там написано, що все це робиться згідно з рішеннями центрального органу. Дійсно, є наказ МОЗ. В Сімейному Кодексі виписано, хто саме є батьками. Якщо це сурогатне материнство, то батьки – це подружжя, яких був біоматеріал. Завдяки ситуації, яка виникла через COVID, ми дізналися, що в принципі так багато дітей народжуються за допомогою сурогатного материнства, в тому числі наші українки народжують дітей для іноземців. Я вважаю, що потрібно передбачити це в законодавстві. Тому що його сьогодні немає. Говорити про удосконалення законів не можна, нема що удосконалювати. Тому перш за все була створена робоча група, в складі якої МОЗ, МінСоц, МВС, Нацпол, ще різні організації, в тому числі Уповноважений. Мета – напрацювати законодавство щодо врегулювання питань не тільки сурогатного материнства, але й усіх можливостей репродуктивної медицини, всіх видів. Ще створено робочу групу при Комітеті Верховної Ради щодо здоров’я нації. Народний депутат Вікторія Олександрівна Вагнєр – ми з нею зустрічалися, – вже провела засідання цієї робочої групи, коли були присутні (в ZOOM-конференції, звичайно) представники клінік, і в тому числі керівник Асоціації центрів репродуктивної медицини. І всі розуміють, що потрібно напрацьовувати українське законодавство, що потрібен комплексний нормативний документ, який буде перш за все враховувати права дитини, яка народжується у такий спосіб. З якого моменту ми відслідковуємо права цієї дитини? Потрібно враховувати не тільки права сурогатної матері, але й обов’язки. Щодо іноземців: як їх відбирати, хто має право скористатися послугою сурогатного материнства? Як все це потім відслідковувати, якщо дитинка отримає громадянство України, як у випадках з іспанцями? Але перш за все, на мій погляд, нашій державі треба, враховуючи менталітет, настрої, розуміння експертів, розуміння законодавства, розуміння громадян України, вирішити, яким шляхом іде Україна: це комерційне сурогатне материнство або альтруїстичне. Я прочитала багато матеріалів, готуючись до нашої з вами розмови, в тому числі доповіді спеціальних доповідачів Генеральної асамблеї ООН. І там, в принципі, чітко визначено, що перш за все – права дитини. Що якщо вже є докази спорідненості дитини з батьками, в тому числі іноземцями, національне законодавство має безперечно надати можливість вивезти цю дитину батьками. Тут тонка така грань, і треба, щоб не було і мови, навіть натяків на те, що це торгівля людьми. Щоб це було так виписано в законах, щоб ми мали можливість перевірити все ж таки потім, що відбувається з цією дитиною. 

А у випадку з Іспанією, дитина отримує українське громадянство, і батьки-іспанці вивозять вже українську дитину?

Ви знаєте, яка ситуація в Іспанії: у них заборонене сурогатне материнство. Я зустрічалася з послом Іспанії. Вони визнають тільки батька, а матір’ю визнають сурогатну маму, яка народила. Вони не надають новонародженому тут громадянство, як інші посольства. Деякі держави оформлюють дитині громадянство одразу при народженні. Наприклад, так відбувається з Китайською Народною Республікою. З Іспанією все відбувається іншим шляхом. У нас, згідно з законом про громадянство України, чітко визначено, що громадянство залежить від територіальної належності. Тобто дитина тут народилася – вона має право бути громадянином України. І громадянство, таку довідку про громадянство, надає ДМС. Ми звертаємось до них, щоб вони допомогли швидко це зробити. Потім іспанці оформлюють проїзний документ на цю дитину. І вже їдуть так: батьки-іспанці і дитина з громадянством України.

Міжнародного законодавства ще не вироблено. Над цим зараз працює Гаазька конференція з міжнародного права, але досить повільно. Скільки країн – стільки і підходів до цієї проблеми. Як може Україна створити закон, щоб у ньому було враховано все?

Я думаю, що це неможливо. Враховуючи і менталітет у різних державах, і релігійні бачення, і підходи, які змінюються. Зараз в Аргентині, наприклад, не роблять цього. Але у них, як і в багатьох державах, зараз дуже велика проблема із народжуваністю. Гаазька конференція напрацьовує цей документ. Чому це так затягнуто в часі? Тому що вони просто виставляють якісь червоні лінії. Як вони відпрацьовують цей документ? Перш за все дитина, щоб сурогатна матір не забувала про те, що є ідентичність батьків, що вона, ця дитина, має право бути з батьками, яким вона належить. Є дискусія щодо того, як розраховуватися із сурогатними матерями. Це проблема. Коли саме, щоб не вважати це торгівлею людьми? Тобто це має бути не акт «прийома-передачі» дитинки. Щоб усунути можливість торгівлі, варто розраховуватися з сурогатною матір’ю, щойно дитина народилася. А не так, як це робиться зараз в деяких державах, в тому числі в Україні, – я бачила ці договори, – що дитину передають тільки після того, як сурогатна мати від неї відмовиться. Тут дуже тонка етична грань. І треба бути дуже обережними, враховуючи, що всі мають право на захист персональних даних. На сьогодні у нас немає інформації, скільки ж дітей народилось таким способом. Я вважаю, що потрібно, щоб така статистика була. Внести до наказу МОЗу зміни про те, що кожний центр репродуктивної медицини якимось чином – це треба виписати, щоб не було розповсюдження даних – надавав відомості про дітей, які народжені таким чином. Що з цими дітьми, куди вони виїхали, яке у них громадянство. І потім щоб держава не позбавлялась сама права, коли вона вже громадянина України передала, наприклад, в Іспанію, відслідковувати, що з цією дитинкою відбулося. Тому потрібні знання, скільки таких дітей народилося, яка доля цих дітей, куди вони вивезені, з яким громадянством і що далі з ними відбувається. Я думаю, що це обов’язково треба зробити.

Можливо, потрібна якась перевірка майбутніх батьків ще на етапі, коли вони тільки приїхали робити запліднення? Що це за люди, з якої країни приїхали чи зможуть вони потім легально привезти додому дитину, не вдаючися до порушення закону, не ризикуючи життям малюка. Клініки цього робити не будуть. 

Я думаю, що, враховуючи в тому числі і міжнародну практику, треба розповсюджувати ту методу, яка є по відбору батьків для усиновлення. Тому що там дуже багато перепон, для того, щоб все-таки дитина не потрапила, наприклад до педофіла. Ми знаємо такі випадки. І безумовно батьків треба перевіряти. Хоча я спілкувалася з керівниками клінік. Вони кажуть: це буде навантаження. Але це не них має бути навантаження. Треба щось зробити, щоб такий ніби пропускник був.

Створити для цього якийсь державний орган?

Треба удосконалити процедуру в наказі МОЗу. Там йдеться про те, якою повинна бути жінка, яка хоче брати участь у програмі сурогатного материнства. Потрібно те саме пропонувати і для біологічних батьків. Безумовно, це дискусійне питання, але воно потребує вирішення.

А чи є якісь важелі, щоб відстежувати долю дитини, якщо вона вже не український громадянин? Що ми можемо зробити? 

Як можна відстежувати долю тих, про кого ми не знаємо? І саме тому я і хочу, щоб був цей реєстр, була реєстрація дітей, які народжуються у такий спосіб. Але тут теж тонка грань: щоб ми не порушили сімейні відносини, персональні дані. А потім ця дитина, може, захоче перевірити, яким чином вона народжена, де саме вона народжена, яка була тут встановлена генетична спорідненість з її батьками. У нас же тут є ще одна проблема: і запліднення робить, і контролює народження, і довідку про генетичну спорідненість дає один і той же центр. Це треба розподілити.

Як ви гадаєте, чи можна буде провести такі зміни до законодавства через Верховну Раду, враховуючи, що у нас сильне традиціоналістське лоббі?

Я думаю, що буде дуже важко.

А якщо просто заборонити іноземцям шукати в Україні сурогатних матерів? 

Не можна заборонити те, на що є такий величезний попит. Це буде просто тіньовий бізнес. Будуть дітей якимось чином вивозити. Якщо все ж таки держава вирішить, що комерційне сурогатне материнство може бути і надалі, потрібно зробити такий механізм, який би передбачав запобіжники. Обов’язок держави буде слідкувати за тими дітьми, які тут таким чином народжені – обов’язково це стосується громадян України. Це потрібно робити. Але перш за все потрібно підтримати українців, які не можуть зараз мати дитину. Ми бачимо, що народжуваність з року в рік зменшується. За вісім років на 500 тисяч дітей зменшилася кількість. Тобто у нас не поновлюється наша нація. І тому потрібно все ж таки Міністерству охорони здоров’я, Кабінету Міністрів України, взагалі законодавчому органу подумати над тим, як же підтримати репродуктивну медицину, надавати можливість тим парам, які не можуть заплатити такі величезні гроші, все ж таки зробити собі дитину. 

Тобто зробити так, щоб держава сплачувала якусь частину цього? 

Чому ні? Якщо держава зацікавлена в тому, щоб кількість громадян України збільшувалася.

Ви нещодавно висловилися щодо створення комплексного нормативного документу, який би захищав права дітей взагалі, не тільки народжених від сурогатних матерів. 

У нас багато різних документів, законів, в яких визначаються права дитини, ми ратифікували Конвенцію з прав дитини, три факультативних протоколи до неї, я думаю, що варто було б зробити об’єднуючий акт, який буде безпосередньо говорити про дитину і про родину. Ми говоримо про сімейні цінності. Так давайте будемо не тільки говорити, але й втілювати це в життя. І не тільки на Майданах.

 Поділитися