У зоні небезпеки, або Хто захистить права журналістів в Україні?
Як повідомляють українські мас-медіа, правозахисники та журналісти з нагоди 20-х роковин убивства Григорія Гонгадзе написали Звернення до влади з вимогою забезпечити прозоре розслідування справ щодо вбивств журналістів, встановити та назвати замовників цих кримінальних злочинів, не допустити виходу на свободу виконавців, причетність яких буде доведена.
Крім того, у Зверненні зазначено: «Ми також закликаємо захищати діяльність журналістів і вживати системних заходів, необхідних для захисту права громадян на інформацію».
Підписантами його стали: Премія імені Григорія Гонгадзе, Український осередок Міжнародного ПЕН-клубу, Центр прав людини ZMINA, Інститут масової інформації, Центр Громадянських свобод, Центр прав людини, ГО «Детектор медіа», ГО «Львівський Медіафорум», «Інтерньюз-Україна».
Тези, викладені у цьому документі, – констатація того сумного факту, що в Україні не тільки порушуються права журналістів, а й професійна діяльність іноді коштує їм життя.
Загалом, за роки незалежності в Україні, за даними моніторингових та правозахисних організацій, було вбито кількадесят журналістів. За період з 1991 по 2019 роки загинули більше 70 українських працівників медіа. Їх список можна знайти у Вікіпедії. Трагедії траплялися практично кожного року, за невеликим виключенням.
Про захист журналістів ішлося, зокрема, і під час недавнього онлайн-обговорення на тему: «Безпека журналістів в Україні: існуючі виклики та шляхи їх подолання», що відбулося у співпраці з проєктом «Європейський Союз та Рада Європи працюють разом для підтримки свободи медіа в Україні».
Взагалі, безпека журналістів – тема, до якої в Україні повертаються з певною періодичністю – 1–2 рази на рік. Досить просто відстежити, так би мовити, історію питання. Скажімо, і в минулому році відбувалася прес-конференція з цього приводу, під час якої наводилися приклади агресії щодо журналістів, нападів на них, цькування, у тому числі й з боку представників влади.
Відбулися навіть парламентські слухання за темою: «Безпека діяльності журналістів в Україні: стан, проблеми і шляхи їх вирішення».
Результатом цієї кількагодинної розмови стали пропозиції та рекомендації, спрямовані на захист свободи слова в Україні. Вони стосувалися Верховної Ради та державних структур: Президента України, Генеральної прокуратури, Національної поліції, Державного бюро розслідувань, обласних державних адміністрацій.
Йшлося про посилення відповідальності за перешкоджання професійній діяльності журналістів, необхідність ефективного розслідування вбивств працівників медіа.
Зазначалося, що необхідно призначити з боку Генпрокуратури особу, відповідальну за нагляд над розслідуванням злочинів, скоєних проти журналістів. Навіть – про проведення щорічних парламентських слухань щодо стану безпеки журналістів і свободи слова в Україні.
Втім, давно відомо, що обіцяти – не значить виконати. Попри такий гарний «протокол намірів», яким завершилися слухання, за майже рік, що минув з того часу, ситуація зі свободою слова і захистом журналістів в Україні не те що не покращилася. Погіршилася.
Так, Україна, дійсно, погіршила позиції у цьогорічному Індексі свободи преси у світі, який укладає міжнародна організація «Репортери без кордонів». Нині Україна у цьому списку перебуває між африканськими Ліберією та Мавританією.
У звіті «Репотерів без кордонів» зазначається, що і надалі існують проблеми з доступом до інформації, спостерігаються маніпуляції з новинами, порушення конфіденційності джерел, зловживання у боротьбі проти неправдивих новин тощо. Відзначається, що засоби інформації поляризовані, як і решта українського суспільства.
На погіршення позиції у цьому рейтингу вплинули безкарність і фізична агресія щодо журналістів, тиск та контроль олігархів-медіавласників, недофінансування «Суспільного» телебачення.
Випадки насильства проти працівників медіа-сфери постійно фіксують і в українському Інституті масової інформації, де проводять щорічний моніторинг «Барометр свободи слова».
Так, за шість місяців нинішнього року експерти ІМІ зафіксували 112 випадків порушень свободи слова, з них 86 стосувалися саме фізичної агресії проти журналістів. До речі, це не набагато менше, ніж у минулому за той же період – 116. Однак на сьогодні випадків порушень свободи слова і протиправних дій проти журналістів побільшало. Адже у липні зафіксовано ще 13 фактів порушень свободи слова, у серпні – 12.
На недостатній захист медійників постійно звертає увагу і Національна спілка журналістів.
Про той стан справ, який сьогодні маємо у сфері свободи слова і безпеки журналістів, досить красномовно засвідчують такі, наприклад, дані.
Впродовж 2020 року органами досудового розслідування Нацполіції зареєстровано 148 кримінальних проваджень, пов’язаних з перешкоджанням законній професійній діяльності журналістів. Станом на 15 вересня цього року розслідувалися ще 158 кримінальних проваджень, розпочаті у минулі роки.
І хоч, звичайно, є завершені справи, по яких до судів направлено обвинувальні висновки, але частка їх не така велика, як мала б бути. До того ж, не розслідуваними залишаються найбільш резонансні вбивства журналістів.
Чимало негативних новин, які стосуються перешкоджанню професійній діяльності журналістів, агресії щодо них, тиску з боку владних структур як загальнодержавних, так і місцевих та регіональних, подає і офіційний сайт Національної спілки журналістів. Вміщуються тут і дані моніторингу «Індекс фізичної безпеки журналістів України».
Так, за останніми даними, з початку нинішнього року до журналістів 49 разів застосовували силу. Це були і вияви агресії, і перешкоджання журналістській діяльності.
Скажімо, у серпні таких випадків було чотири. І це, вважається, небагато. Найбільш резонансні пов’язані з діяльністю програми «Схеми» (спільний проєкт Радіо Свобода і UA:Перший). Так, було спалено машину водія знімальної групи Бориса Мазура. А журналіст-розслідувач Михайло Ткач заявив, що виявив у себе вдома ознаки пристрою для прослуховування.
Журналісти цієї програми постійно заявляють про системний тиск, який триває вже не один рік.
Врешті, тепер неважливо, де саме працює журналіст, – у загальноукраїнському ЗМІ, регіональному чи місцевому мас-медіа. Усі однаково перебувають у зоні небезпеки.
Фактів протиправних дій проти журналістів регіональних та місцевих ЗМІ також чимало. Скажімо, ось і зовсім недавно, на початку вересня, вчинено тиск на телеканал «Прилуки». Невідомі проводили зйомку, погрожували журналістам та чинили психологічний тиск і фактично повністю паралізували роботу телеканалу.
Загалом можна сказати, що багаторічна безкарність тих, хто чинить протиправні дії проти журналістів, в Україні стала системою, недобрим знаком того, що в нас не працюють закони, покликані захищати медіапрацівників.
І доки ця проблема залишатиметься нерозв’язаною, ми не зможемо говорити про повне дотримання демократичних засад у сфері свободи слова.