Роковини загибелі Василя Макуха
Влада Києва готувалася до жовтневих свят. Того року Радянський Союз саме придушив Празьку весну, тому кадебісти з особливою пильністю слідкували за порядком в українській столиці – боялися акцій протесту проти окупації Чехословаччини. 5 листопада 1968 року посеред Хрещатику (біля будинку № 27) Василь Макух облив себе бензином і підпалив. «Біг у напрямку нинішнього Майдану Незалежності і вигукував: „Геть колонізаторів! Хай живе вільна Україна!“ Люди з жаху розбігалися, міліціонери, яких було багато на передсвятковому Хрещатику, намагалися гасити його шинеллю», – так описує подальші події Василь Овсієнко. За два дні Макух помер.
Василь Макух з родиною (Фото: Український інститут національної пам’яті)
Василь Макух – вояк УПА, політв’язень. Служив у лавах УПА з 1944 року, у лютому 1946 у бою поранений у ногу і схоплений НКВД. Засуджений на 10 років ув’язнення і 5 років заслання у Мордовії. Після звільнення не міг повернутися додому через заборону проживати у західних областях України, оселився у Дніпропетровську. Працював на заводі. Закінчив вечірню школу і вступив був до університету на педагогічний факультет, приховавши судимість, але його швидко викрили та виключили, відмовивши навіть у навчанні на заочному чи вечірньому відділеннях.
У жовтні 1968 року Василь Макух узяв відпустку і поїхав до сестри на Львівщину. Прощаючись з дружиною та дітьми, сказав: «Якщо зі мною щось станеться, то знайте, що я вас усіх дуже люблю». Від сестри поїхав не додому, а в Київ.
«Є неперевірені дані, що Макух мав з кимось зустрітися в Києві, що напередодні річниці Жовтневої революції готувалася акція протесту проти окупації Чехословаччини, однак хтось видав організаторів і їх заарештували», – зазначає Василь Овсієнко.
Згадують, що за годину до смерті він прийшов до тями. Хтось із лікарів дорікнув йому: мовляв, нащо було сиротити своїх дітей. «Вони ще будуть пишатися батьком. А нині ми всі сироти. Нині Україна сирота...», – відповів Василь Макух.
Інформацію про його загибель влада напагалася приховати. Похорон відбувався під пильним наглядом КДБ. Усіх, хто прийшов провести загиблого в останню путь, сфотографували і записали. Рідних довго тягали по допитах. Дружину Макуха звільнили з роботи. Сестру Параску, очевидно, піддавали тортурам: вона повернулася після допитів із пошкодженими легенями і за два роки померла.
Звичайно, радянські ЗМІ не повідомляли про самоспалення Василя Макуха. Західні ж інформагенства писали: «Громадянин України Василь Макух, протестуючи проти совітського комуністичного режиму, поневолення українського народу і аґресії СРСР проти Чехословаччини, здійснив у Києві акт самоспалення. Перед безпрецедентним і мужнім вчинком схиляє голови вся світова спільнота».
Урочисте відкриття меморіальної дошки (Фото: Український інститут національної пам’яті)
У 2017 році на київському будинку, поруч з яким Василь Макух вчинив самоспалення, встановили меморіальну дошку. У 2018 році його іменем назвали пішохідний міст через річку Ботич.