Жити чи виживати? Або про завтрашній день, подушку фінансової безпеки і «смітник» у супермаркеті

У повісті Михайла Коцюбинського «Fata Morgana» є такий епізод. Головний персонаж твору Андрій Волик, доведений до відчаю злиденним життям, спіймавши великого лина, не відніс рибу на панський двір, аби продати і отримати якусь копійчину, а зварив з нього юшку.

Поки Андрій споживав ту юшку, його дружина Маланка з дочкою сиділи по кутках. А потім «…вони разом встали, підійшли, немов змовились, до стола і мовчки взялись за рибу. Вони поїли все дощенту, висмоктали кісточки, висьорбали юшку і, мов голодні коти, вилизали навіть миску».

Саме цей момент у повісті завжди викликав відчуття якоїсь страшної бідності, злиднів.

Схожі відчуття опанували мене недавно. Вже не як наслідок прочитаного в творі, а від тієї реальності, яку довелося споглядати.

У супермаркеті, де інколи купую продукти, в одному з кутків поставили стіл, на якому виклали для продажу овочі та фрукти. Це не була, як то кажуть, некондиція. Це були ті плоди, які вже почали псуватися. Їм би місце на смітнику. Але з них вирізали гнилі шматки, а рештки задешево виставили продавати.

Вразило не тільки те, що в магазині з’явився цей «смітник». Торговельні мережі готові й повітря запаковувати та продавати, аби лишень отримати зиск. Вразило, що біля того стола знаходилися люди, і щось там вибирали собі для купівлі.

Сьогодні ми всі так чи інакше скаржимося на життя, на те, що нам не вистачає коштів. Але у декого їх немає навіть на найнеобхідніше.

Рівень бідності у світі та Україні відслідковують різні організації, як міжнародні, так і вітчизняні. Загалом йдеться про те, що нині ми, дійсно, стали біднішими.

Наприклад, у 2018 році в Україні вважалися бідними 24 відсотки населення. А за підсумками 2020 року в нашій країні практично кожного другого можна віднести до категорії бідного населення.

Тобто це люди, які не мають змоги повністю задоволнити навіть базових потреб у їжі, одягу, не кажучи вже про виплати для медичного забезпечення чи комунальних послуг. Наприкінці 2019 року Інститут демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи Національної академії наук опублікував дослідження «Вплив коронавірусної кризи на бідність: перші наслідки для України». За цим прогнозом до категорії бідних в Україні мало потрапити 45 відсотків населення.

Однак за останніми даними, представленими тим же Інститутом демографії імені М. В. Птухи, за період першого півріччя 2020 року рівень бідності в Україні вже сягнув 51 відсотка, а на кінець року очевидно цей показник був ще вищим.

Що ж, поганий прогноз справдився.

Але про високий показник бідності в країні свідчать не тільки дослідження науковців, а й чимало інших факторів.

Скажімо, соціологічна компанія «Оперативна соціологія» подає дані, що 60 відсотків українців взагалі не відкладають коштів на майбутнє. Ще 22 відсотки мають можливість зробити це лише час від часу.

Тобто у разі виникнення будь-якої непередбачуваної ситуації у житті люди не мають так званої фінансової «подушки безпеки». Адже задля того, щоб почувати себе впевненіше, фахівці в галузі фінансів радять з кожного грошового доходу відкладати не менше 10 відсотків коштів на завтрашній день.

Однак проблема в тому, що немає чого зберігати на майбутнє, якщо не вистачає на прожиття сьогодні. Для значної кількості українців важливим залишається питання як вижити, а не як жити гідно?

Дається взнаки не тільки переважно невисокий рівень заробітних плат, збільшення цін на товари, послуги, а й значна заборгованість з виплати заробленого. На 1 січня 2021 року борги роботодавців перед персоналом склали понад 3 мільярди гривень.

Зрозуміло, що безгрошів’я позначається на купівельній спроможності громадян. Відтак, звичайно, вони шукають товари і продукти, які можна придбати за бодай трохи нижчою ціною. Одяг – із секонд-хенду, продукти, по можливості, у соціальних магазинах там, де вони є.

На фоні тотального зубожіння населення деякі виробники йдуть на те, аби відкривати якісь соціальні точки продажу. Товари і продукти там не найкращої якості, часто з терміном придатності, що закінчується чи й вже закінчився. Як ті овочі у супермаркеті, про які йшлося вище.

Недавно дізналася, що деякі хлібопекарські підприємства задешево почали реалізувати той черствий хліб, що повертається з продажу з торговельних мереж. Погодьтеся, що залежалий хліб – не найкращий продукт для харчування. Але дехто з українців вимушений купувати саме його.

Ще один показник нашої бідності – значні борги за комунальні послуги. За даними Державної служби статистики, на період листопада 2020 року заборгованість населення з оплати житлово-комунальних послуг сягнула більше 66 мільярдів гривень. Треба розуміти, що на нинішній час ця заборгованість очевидно ще більша.

Мільярдами гривень обчислюються і позики, які українці беруть, щоб звести кінці з кінцями. Нацбанк проаналізував результати діяльності фінансових компаній, ломбардів та компаній-лізингодавців за 9 місяців 2020 року. З усіх кредитів, які беруть наші громадяни, найбільшу частку становить on-line кредитування – понад 24 мільярди гривень. On-line кредити складають три четвертини від усіх позик. А це самі ті швидкі кредити, якими користуються люди, щоб, наприклад, дожити до зарплати чи пенсії, якщо не вистачило коштів.

Одним словом, ми живемо в умовах значного погіршення становища держави загалом і українців зокрема. Звичайно, на це відчутно впливає пандемія коронавірусу і вимушені карантинні заходи. Втім, така загальносвітова тенденція.

Однак, чи тільки коронакриза винна в тому, що українці стали біднішими, а борги за деякими показниками, як от за житлово-комунальні послуги, сягнули рекордних показників, яких не було за минулі десятиліття?

Адже Україна переживає не першу кризу. Погіршення фінансового становища ми відчували у 1998, 2008, 2014 роках.

Але кожного разу на допомогу приходили міжнародні донори. Найперше Міжнародний валютний фонд. А саме співпраця з МВФ є ключовим моментом для довіри міжнародних фінансових організацій, в першу чергу, Світового банку.

Сьогодні, схоже, такої довіри немає. Скажімо, економісти Європейського банку реконструкції і розвитку фіксують той момент, що економіка України почала гальмувати ще до початку пандемії через серйозні структурні вади. Причому падіння спостерігалося в усіх галузях і в обсягах інвестицій.

Відновитися до рівня 2019 року вітчизняна економіка зможе хіба що до кінця 2022 року. І тільки в тому разі, якщо в Україні відновиться проведення реформ. Найперше у галузі правосуддя, антикорупційної програми, чесної конкуренції та державного управління.

Тобто від політики центральної влади, її налаштованості до проведення конкретних структурних змін, реалізації реформ великою мірою залежить, як ми переживатимемо нинішню кризу. Та поки що оптимізму в цьому питанні мало.

Віртуальна місія Міжнародного валютного фонду недавно припинила роботу в Україні. Оскільки саботуються вимоги міжнародних партнерів, Україна не отримає коштів, які мали надійти ще пів року тому. А, значить, ситуація в країні буде лише погіршуватися.

Тож питання: «Як вижити?» може торкнутися ще більшої кількості українців.

Матеріал підготовлено за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного Фонду «Відродження» в межах грантового компоненту проєкту EU4USociety. Матеріал не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження» та Європейського Союзу.