Сьогодні – День скорботи і пам’яті жертв депортації кримськотатарського народу

18 травня – траурний день кримськотатарського народу. У цей день почалася тотальна депортація з Криму. Слідом за депортацією кримських татар (18-19 травня 1944 року) 24-27 червня 1944 року почались також  депортації вірмен, болгар та греків. Раніше з Криму було депортовано російських німців у серпні 1941 року та італійці 8-10 лютого 1942 року. Разом з кримськими татарами до списків на переселення потрапили турки, цигани і караїми.

Депортованих вантажили у товарні вагони і везли до спецпоселень, де вони жили з обмеженням громадянських прав. Депортованих іменували спецпоселенцямі.

У 1960-х роках кримські татари провели перепис свого народу і встановили, що в процесі депортації померло більше половини депортованих.

Радянські партійно-господарські діячі нижньої ланки, партизани, демобілізовані і комісовані через поранення з числа репресованих народів переселялися на загальних умовах. Демобілізованим з фронту солдатам повернення до Криму при цьому заборонялося, як і евакуйованим із Криму в 1941-1942 роках фахівцям і членам їхніх сімей.

Після депортацій в Криму двома указами від 1945 і 1948 років були перейменовані населені пункти, назви яких мали кримськотатарське, німецьке, грецьке та вірменське походження (загалом понад 90% населених пунктів півострова).

Рух за репатріацію почався в кінці 1950 років, але тільки після проголошення незалежності України репатріація стала реальністю. Проте не всім депортованим та їхнім нащадкам вдалося репатріюватися. Російське ж вторгнення до Криму і його вторинна російська анексія поклали край репатріації та відновили етнічну дискримінацію, так само як і видавлювання з Криму кримських татар та українців.

Стверджувати, що під українською юрисдикцією в Криму панував рай небесний, навряд чи слід. Проте в незалежній Україні кримськотатарська нація почала відроджуватися. З'явилася кримськотатарська й українська преса, національні приватні бізнеси, кримськотатарське радіо й телебачення, функціонуюче й демократично обране кримськотатарське самоврядування (Меджліс). Всі ці досягнення були безжально розтоптані чобітьми російських колонізаторів. До Криму з російським режимом прийшли позасудові розправи, нічим не виправдані обмеження релігії, свободи слова, мітингів і зборів, закриття українських шкіл, арешти за політичними мотивами, висилки за межі Криму і Росії. Інакше кажучи, ситуація на півострові не налаштовує на веселощі.

Проте окупанти марно торжествують перемогу. Прийде час – і він вже не за горами, – коли російським окупантам, включно з тими, хто незаконно переселився до Криму після анексії, доведеться забиратися з незаконно захопленої землі і відповідати за всі злочини за міжнародними і українськими законами.

Andrew P. Grigorenko 
President of General Petro Grigorenko Foundation 

Фото Арвідаса Шеметаса