Реабілітація жертв політичних репресій триває…

27 травня відбулося чергове засідання Харківської обласної комісії з реабілітації. Вона розглянула п’ять справ, щодо кожної спілкувалася із заявником або його представником.

Заявник Б. 1955 року народження просить надати йому статус потерпілого від політичних репресій. Його батько і мати були репресовані, одружилися на засланні в Красноярському краї, де і народився заявник. Мати реабілітована, тому статус потерпілого відповідно до закону про реабілітацію надано. Батько не реабілітований. Тому друга заява Б. – розглянути питання про реабілітацію батька. Він був у польській армії на початку 2-ї світової війни, потрапив у полон, втік, а потім вступив в УПА. У зв'язку із цим комісія вирішила звернутися до Галузевого державного архіву СБУ, щоб знайти інформацію про батька заявника і розглянути питання про його реабілітацію.

Заявник І. 1982 року народження просить визнати реабілітованою свою бабусю Л., 1929 року народження. У червні 1943 року її мати С., німкеня за національністю, була вивезена, за словами заявника, до Німеччини разом із 14-річною донькою. Після капітуляції Німеччини мешкали в британській зоні. З 4 по 7 квітня 1948 року вони проходили перевірку у перевірочно-фільтраційному таборі (ПФЛ) у м. Бранденбург. Заявник просить відповідно до п. 11, ст. 2 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» надати Л. статус реабілітованої.

У п. 11 статті 2 Закону декларується одна з форм репресії: «утримання у перевірочно-фільтраційних таборах або пунктах особи, яка повернулася в СРСР шляхом добровільної або примусової репатріації», а за ч. 2 статті 1-2 особи, щодо яких застосовані репресії в одній із форм, зазначених у статті 2, визнаються реабілітованими. Звертає на себе увагу проходження ПФЛ в Бранденбурзі і досить пізно. Репресія полягала у проведенні 4 днів у ПФЛ. Результатом перевірки стала відправка С. та Л. до місця проживання.

Чи може вважатися перебування в ПФЛ політичною репресією? Перевірка в ті роки була справою рутинною і не зайвою, причини для неї, взагалі кажучи, не були політичними, а через ПФЛ пройшли сотні тисяч людей, вивезених на роботу до Німеччини. У британців та американців також були такі процедури. Наша комісія вирішила звернутися до Національної комісії з питань реабілітації із запитом, чи можна вважати Л. жертвою політичної репресії й реабілітувати її.

М., 1960 р. народження, просить визнати себе реабілітованим у зв'язку з тим, що він народився на поселенні в Хабаровському краї у репресованих батьків, причетних до УПА – вони були вислані із Західної України в Хабаровський край в 1949 році. Обидві родини і з боку батька, і з боку матері були причетні до УПА. Батьки реабілітовані. Комісія визнала, що заявник не може бути реабілітований відповідно до Закону про реабілітацію, зазначивши, що раніше заявник уже отримав статус потерпілого від політичних репресій.

Заявник Щ., 1935 року народження просить визнати себе потерпілим від репресій у зв'язку з тим, що його батько 1893 року народження, етнічний німець, лісоруб в Малинському районі Житомирської області був заарештований 20 квітня 1938 року Потіївським райуправлінням НКВД, і за декілька тижнів розстріляний. Реабілітований посмертно. Комісія визнала заявника потерпілим від репресій.

Заявитель С. мешкає в России в Алтайському краї просить реабілітувати батька, який народився в Харкові у липні 1925 р., засудженого військовим трибуналом 2.02.1945 року до 20 років позбавлення волі і 5 років поразки в правах за зраду Батьківщині за статтею 54-1а КК УРСР. Батько був примусово вивезений до Німеччини працювати, звідки втік. За словами сина, донесла в НКВД на батька сусідка – активна комсомолка, криміналом було зараховано те, що в Німеччині німецький лікар зробив йому резекцію шлунку, вирізав третину і врятував тим життя. Вироку С. не бачив, де знаходиться архівно-слідча справа, не знає. Мета подачі заяви – відновлення чесного імені: «Я не хочу рахуватися сином зрадника Батьківщина, і щоб мої діти вважалися онуками ворога народу». Комісія знайшла архівно-слідчу справу С. в архіві Харківського обласного управління СБУ, у середині 90-х років справа розглядалася прокуратурою на предмет реабілітації і було прийнято рішення про відмову. Комісія прийняла рішення запросити справу, уважно вивчити її і розглянути питання про реабілітацію на наступному засіданні.