MENU

Основні засади концепції реформування пенітенціарної системи (матеріали вебінару ХПГ 16.06.2021)

16.06.2021
ХПГ

1. Мета покарань та кримінально-виконавчої діяльності – виключення з мети виконання покарань каральних та репресивних елементів. Формування нової пенітенціарної системи в дусі соціальної служби, яка працює з вразливими верствами населення.

Очікуваний ефект – гуманізація та де-романтизація ставлення до злочинця та засудженого, перенесення акцентів на вразливість цих людей, на необхідність підтримки та «включення таких осіб» в соціально позитивні програми.

Основа діяльності – пробація, яка є не видом покарання, а інтенсивним, іноді примусовим заходом соціального впливу, що базується на взаємодії засудженого з соціумом.

Позбавлення волі – виключний вид впливу, який може бути призначений виключно за тяжкі та особливо тяжкі злочини і за умови отримання обґрунтованих висновків служби пробації про наявність ризиків перебування такої особи на волі, її реальної суспільної небезпечності та можливості повторного вчинення злочину.

Пов’язати з системою правопорушень, яка сформована зараз і складається з кримінальних проступків/правопорушень та кримінальних злочинів. Отже, система буде орієнтована на те, що лише кримінальні злочини (далеко не всі) можуть бути покарані позбавленням волі.

Важливим моментом у застосуванні обмежувальних заходів повинно стати обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Цей захід повинен стати «максимально утрудненим» у загальному порядку та вимагати окремого обґрунтування та реальної необхідності обрання саме такого заходу.

2. Нова система органів: створити систему органів виконання покарань в структурі Мінюсту з поділом на два департаменти – департамент служби пробації та департамент виконання покарань, пов’язаних з фізичною ізоляцією. Повернути регіональний поділ територіальних управлінь без збільшення чисельності і штату працівників. Управління будуть також вміщувати два підрозділи (департаменти) – пробації та виконання покарання, пов’язаних з фізичною ізоляцією.

Служба пробації не є органом виконання покарань.

3. Установи: паспортизація і консервування установ за критеріями їх придатності для тримання людей, сучасності, доступності та універсальності в сенсі можливого переміщення засуджених (розвинена інфраструктура, доступ до установи, наявність транспорту, телефонного зв’язку, мережі Інтернет, реальність надання правової та медичної допомоги, можливість відвідування представниками державних органів, нотаріату тощо).

Розпродаж/здавання в оренду/капітальні ремонти/реконструкція старих будівель установ та будівництво нових.

Основна теза – розуміння та усвідомлення державою, що пенітенціарна діяльність є беззаперечно дотаційним напрямом діяльності і його цінність та ефекти не можуть ставитися в залежність від можливості отримати прибуток та самозабезпечити себе. Здатність суспільства корегувати та приймати осіб, які вчинили злочини, свідчить про здатність суспільства забезпечити себе не лише матеріально, а й «ресурсно» (відновити та прийняти тих, хто не може або не бажає прийняти правила співіснування у суспільстві, включити їх до суспільно-позитивних правовідносин та програм).

4. Персонал: значне скорочення персоналу, виходячи з пропорції на трьох засуджених – один працівник. Скорочення та оптимізація адміністративних процесів та посадовців. Підвищення заробітної плати за рахунок економії коштів при скороченні чисельності штату. Підготовка працівників системи виключно у фахових (правничих, педагогічних, соціальних) неспеціалізованих вишах (без мілітаризації системи). (Чому саме виші? Оскільки вони здатні «ошляхетнювати» того, хто навчається, а отже, підвищувати шанс та ймовірність ставлення до іншої особи з повагою та увагою). Загальне підвищення престижу роботи в системі (соціальна реклама, соціальний захист та статус).

5. Законодавство: приведення у відповідність до міжнародних стандартів та узгодження національних нормативних актів між собою. Надати нормам Конвенції про запобігання катуванням та про права людини силу норм прямої дії. Розглянути можливість безпосереднього використання Стамбульського протоколу у випадках фіксації фактів катувань.

Переглянути систему покарань і виключити ті, які не працюють або є неефективними. Вдосконалення тих, які існують (зокрема, обмеження волі зробити не пов’язаним з фізичною ізоляцією, оптимізувати арешт, визначивши реальні режимні відмінності у відбуванні цього покарання від позбавлення волі тощо).

Створити систему нормативних актів: загальний закон про систему (службу), кодекс, де регламентований порядок виконання всіх видів покарань. Здійснення пробації цілком доцільно сформулювати в окремому нормативному акті. Закон, що регламентує питання порядку та умов тримання під вартою, закон про подвійні пенітенціарні інспекції, закон про пенітенціарних суддів (або суди), підзаконні нормативні акти, що стосуються реалізації окремих інститутів та субінститутів виконавчих правовідносин.

Зменшити «витратні» фактори – довічне позбавлення волі як вид покарання, який в найближчому майбутньому, крім іншого, буде вимагати залучення значних ресурсів для обслуговування осіб, які будуть старіти в УВП (не зважаючи вже на його правову суперечливість).

Зменшити корупційні фактори: інститут УДЗ зробити таким, що «спрацьовує» автоматично, а безпосередній розгляд цього питання перенести до суду, в якому суд сам визначає предмет та обсяг інформації, яку повинна надати адміністрація УВП, засуджений та його представник. Аналогічно й зі звільненням за хворобою.

Вдосконалити інститут помилування, закріпивши основні положення в профільному законі, зменшивши дискреційність цього інституту. Незважаючи на те, що помилування – це «акт доброї волі», в сучасних умовах він повинен мати характеристику реальності, а не «капризу».

У разі збереження довічного позбавлення волі передбачити можливість звільнення таких засуджених зі спливом певного строку та оцінки ризиків вчинення повторного правопорушення. Ці процедури повинні бути «автоматичними» і лише наявність на боці засудженого якихось особливих умов (постійна протиправна поведінка, зухвалість та нехтування нормами, правилами та законними вимогами) можуть стати підставою для відстрочення можливості звільнення на визначені строки.

Виключити з КК ст.ст. 391, 392 як засоби маніпулювання засудженими та корупціогенні фактори, а також інші статті, які підвищують корупційні ризики в діяльності органів і установ виконання покарань.

Усунути адміністрацію установи від вирішення питання про можливість переведення засудженого з однієї установи до іншої, віддавши ці повноваження спостережним комісіям/службі пробації, рішення яких погоджується в технічних питаннях з центральним органам пенітенціарної системи.

Встановити пріоритет динамічної безпеки над статичною. Розробити механізми впровадження забезпечення динамічної безпеки засуджених (заходи і суб’єкти, порядок взаємодії з адміністраціями установ. Обговорити питання щодо доцільності залучення до цієї діяльності адміністрації установ. Можливий формат: адміністрація лише забезпечує тримання засудженого в установі, а працюють з ними органи пробації, громадські, волонтерські, релігійні організації, а також підприємства та окремі особи, які зацікавлені в цьому).

6. Права засуджених: Сформулювати ефективні механізми захисту прав засуджених – право на правову допомогу без будь-яких обмежень (навіть без обмежень щодо безпеки), право на оскарження рішень і дій адміністрації (встановити обов’язковість перевірок з боку пенітенціарного інспектування обох рівнів за фактами скарг та заборону на переміщення засуджених, які скаржаться, на період до закінчення перевірки та прийняття рішення за скаргою), право засудженого на участь у судових засіданнях за будь-якими його справами (кримінальними, цивільними, адміністративними).

Право на медичну допомогу – забезпечити його беззаперечність та пріоритет. Відокремити (працюють в установі, але підпорядковуються медичній адміністрації) медичний персонал від «тюремного», обов’язкове лікування, в тому числі у стаціонарах звичайних медичних установ, тих осіб, які потребують лікування (з додержанням міжнародних стандартів та критеріїв надання медичної допомоги).

Право на працю є правом, яке реалізується з дотриманням вимог законодавства про працю, в тому числі щодо режиму роботи та відпочинку (наявність відпусток) та можливості звільнятися за власним бажанням. Встановлення позитивних трудових відносин з підприємствами з метою залучення на них до праці засуджених (промисловість, сільське господарство, творчі професії, сфера послуг). Зробити працю цікавою та рентабельною для них, щоб засуджені хотіли працювати тому, що це цікавіше, ніж сидіти в камерах чи бараках.

Право засудженого на забезпечення – мінімальний рівень забезпечення надається безоплатно. Загальні належні умови – температура, освітлення, вентиляція, гігієна, постільні речі, прогулянки тощо. Засуджений має право підвищувати рівень забезпечення за власний рахунок – інше приміщення, інший (але формений) одяг, можливість мати зачіску та бороду, за умови дотримання правил гігієни тощо. Кількість короткочасних побачень в більшості установ без обмежень, тривалі – регламентувати. Витрачання коштів без обмежень, читання, навчання без обмежень. Заборона адміністрації автоматично списувати кошти, які знаходяться на рахунках засуджених. Будь-які випадки притягнення до «фінансової» відповідальності – через суд (доречно вести мову про створення окремих пенітенціарних судів або суддів). І навіть у разі прийняття рішення щодо застосування «фінансової» відповідальності, обмежити можливість списання, наприклад, не більше 40%.

Заяви, скарги, звернення засуджених: обов’язкова реєстрація вхідної та вихідної кореспонденції з наданням засудженому копії відповідного документу з реєстраційними даними, повідомлення засудженого про розгляд всіх заяв, скарг та звернень. Проведення обов’язкових перевірок за заявами та скаргами засуджених з одночасною забороною переміщення засуджених, що скаржаться до моменту розгляду скарги і прийняття за нею рішення. Скасування цензури та переглядів документації засуджених. Можливість переглядання документації може бути встановлена за постановою суду у випадках наявності обґрунтованих ризиків готування засудженим втечі або іншого правопорушення.

Переведення засуджених: можливі у виключних випадках, пов’язаних, перш за все, із забезпеченням безпеки засудженого. Відбувається за рішенням спостережних комісії/органів пробації з погодженням технічних моментів з центральним департаментом з виконання покарань, пов’язаних з ізоляцією від суспільства, з врахуванням можливості збереження соціальних зв’язків, контактів та доступу до основних прав та можливостей. Поведінка засудженого може стати підставою для переведення лише в тому випадку, якщо установа не може забезпечити роздільне тримання засудженого з джерелом конфлікту.

7. Контроль і нагляд за системою: прийняти закон про систему подвійних пенітенціарних інспекцій, в якому закласти основи інспектування установ у відомчому режимі та у зовнішньому, який здійснюється НПМ з можливістю приймати акти реагування, які повинні мати силу обов’язкових.

Забезпечити громадській та міжнародний контроль – з боку громадських і правозахисних організацій та міжнародних організацій. Вільний доступ до установ для членів вказаних інституцій, відповідальність за недопуск. Доступ інших представників громадськості з оформленням відповідних перепусток та в супроводі.

Одна з форм контролю – спостережні комісії, які необхідно формувати виключно з представників громадськості, що жодним чином не пов’язані з правоохоронними органами. Надати повноваження спостережним комісіям на вирішення питань, пов’язаних з переведенням засуджених та їх звільненням, а також повноваження проводити перевірки органів пробації та установ виконання покарань в режимі здійснення громадського контролю.

Відкрите та систематичне інформування громадськості про стан справ у пенітенціарній системі шляхом розміщення звітів на веб-сторінках пенітенціарної служби, постійне контактування зі ЗМІ, проведення масових заходів із залученням представників громадськості, в тому числі всередині установ, надання можливості відвідування установ, запрошення представників громадськості до участі в реабілітаційних програмах з засудженими, до волонтерської діяльності тощо.


Фото: © Владислав Рєзнік/ХПГ


Проєкт «Сприяння здійсненню свободи від катувань та права в’язнів на медичну допомогу в Україні на основі міжнародних стандартів прав людини», фінансований Посольством Федеративної Республіки Німеччина в Україні.


Проект ЄС «Боротьба проти катувань, поганого поводження та безкарності в Україні»

 Поділитися