MENU

Опис справ, які розглядалися Центром стратегічного захисту (ЦСЗ) ХПГ у першій половині 2021 року

22.07.2021
Таміла Беспала, Тамара Горбачевська, Ганна Овдієнко, Максим Ревякін, Геннадій Токарев, Владислав Должко

ХПГ лоґо

19 справ ЦСЗ, у яких Європейський суд з прав людини виніс рішення в першій половині 2021 р.

Алєксєєв проти України

23 грудня 2016 року пана Алєксєєва (надалі – заявник) було поміщено під варту.

07 вересня 2017 року заявник був засуджений вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області до довічного позбавлення волі.

10 січня 2018 року Апеляційний суд Хмельницької області залишив вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області без змін, а апеляційну скаргу заявника – без задоволення. Вирок набув законної сили.

6 червня 2019 року Верховний Суд частково задовольнив скаргу заявника та залишив касаційну скаргу захисника заявника без задоволення. Заявнику було зараховано у строк відбуття покарання строк його попереднього ув’язнення з 23 грудня 2016 року по 10 січня 2018 року включно з розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі. Станом на сьогоднішній день заявник знаходиться в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах більше трьох років.

8 листопада 2019 року заявник звернувся із клопотанням про його умовно-дострокове звільнення до Ізяславського районного суду Хмельницької області. У своєму клопотанні він просив звільнити його умовно-достроково або замінити покарання на більш м’яке.

22 січня 2020 року Ізяславський районний суд Хмельницької області відмовив заявнику у задоволенні його клопотання, оскільки, за думкою суду, звільнення від відбування покарання умовно-достроково для довічно позбавлених волі неможливе.

05 лютого 2020 року захисник заявника подав апеляційну скаргу до Хмельницького апеляційного суду на рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області зазначаючи, що неможливість звільнення для довічно позбавлених волі суперечить нормам Конвенції

10 лютого 2020 року заявник подав апеляційну скаргу до Хмельницького апеляційного суду на рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області.

25 лютого 2020 року заявник надіслав доповнення до апеляційної скарги до Хмельницького апеляційного суду.

12 березня 2020 року Хмельницький апеляційний суд відмовив заявнику у задоволенні його апеляційної скарги. Ухвала оскарженню не підлягає.

В квітні 2020 року заявник звернувся до ЦСЗ за правовою допомогою.

13 травня 2020 року юрист ЦСЗ підготував та направив скаргу до ЄСПЛ з приводу порушення стате 3 та 13 ЄКПЛ.

17 жовтня 2020 року ЄСПЛ комунікував справу з Урядом України.

15 квітня 2021 року ЄСПЛ виніс рішення відносно заявника та визнав порушення статей 3 та 13 Конвенції.

15 червня 2021 року це рішення набрало законної сили.

Чернов проти України

У червні 2007 року Зарічний районний суд м. Суми (далі – суд першої інстанції) визнав пана Чернова винним у вчиненні дрібного хуліганства (адміністративне правопорушення) та наклав на нього стягнення у виді адміністративного арешту на строк 3 дні. Пан Ч. відбув арешт з 21 до 23 червня 2007 року.

У липні 2007 року прокурор Зарічного району м. Суми порушив кримінальну справу щодо пана Чернова за підозрою у вчиненні хуліганства (кримінальний злочин). Прокурор встановив, що пан Чернов з хуліганських спонукань спричинив тілесні ушкодження двом громадянам. Прокурор подав протест до суду.

06 лютого 2008 року за результатами розгляду протесту прокурора суд першої інстанції скасував свою постанову про накладення адміністративного стягнення. Пан Чернов оскаржив це рішення суду до Апеляційного суду Сумської області (далі – апеляційний суд), який залишив рішення без змін.

14 липня 2008 року суд першої інстанції визнав пана Чернова винним у вчиненні хуліганства (кримінальний злочин), та обрав йому покарання у виді позбавлення волі на строк два роки.

Пан Чернов, його представники та прокурор оскаржили цей вирок до апеляційного суду, який скасував вирок та повернув справу на новий розгляд.

Пізніше суд першої інстанції ухвалив новий вирок, яким визнав Пана Ч. винним, не врахувавши його попереднього триденного адміністративного арешту. Апеляційний суд залишив без змін вирок суду першої інстанції в частині щодо визнання Пана Ч. винним, але зменшив строк позбавлення волі до двох років.

Пан Чернов подав касаційну скаргу, стверджуючи, що його двічі притягнули до відповідальності за одне і те саме правопорушення.

У вересні 2009 року Верховний Суд України залишив ухвалу апеляційного суду без змін, вказавши, що суд першої інстанції задовольнив протест прокурора та закрив справу про адміністративне правопорушення, у зв’язку з чим дійшов висновку, що пан Чернов двічі до відповідальності не притягався.

Юрист ЦСЗ подав заяву до ЄСПЛ в інтересах Пана Ч. зі скаргою відповідно до статті 4 Протоколу № 7 до Конвенції, що Пана Ч. притягнули до кримінальної відповідальності за вчинення кримінального злочину після того, як раніше за цим же фактом його було притягнено до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, у зв’язку з яким він відбув триденний арешт.

10 грудня 2020 року ЄСПЛ виніс рішення, в якому дійшов висновку, що національні органи влади продублювали провадження, які стосувалися одних і тих самих фактів, що призвело до подвійного притягнення пана Ч. до відповідальності за одне і те саме правопорушення, що є порушенням принципу ne bis in idem, та констатував порушення статті 4 Протоколу № 7 до Конвенції, а також присудив пану Ч. 4500 євро в якості компенсації моральної шкоди та 385 євро в якості компенсації судових та інших витрат.

Чорненко проти України

У 1996 році заявникам було виділено кімнату в гуртожитку колишнього державного підприємства, відкритого акціонерного товариства «Черкасибудматеріали» (далі – ВАТ), де вони проживали родиною і офіційно були зареєстровані. У 2002 році у зв’язку з реконструкцією гуртожитка заявники тимчасово переселилися до іншого місця проживання.

Згодом ВАТ отримало дозвіл на проведення реконструкції гуртожитка під житловий будинок та розпочало будівельні роботи. Заявники самовільно вселились до гуртожитка ВАТ, який на той час перебував на реконструкції.

ВАТ подало проти заявників цивільний позов до Придніпровського районного суду міста Черкаси (надалі – суд першої інстанції), вимагаючи їхнього виселення. Суд першодї інстанції задовольнив позов ВАТ. Заявники подали апеляційну скаргу.

Апеляційний суд Черкаської області задовольнив апеляційну скаргу заявників та встановив, що виселення заявників було можливим лише у разі надання їм іншого жилого приміщення. Касаційну скаргу у цій справі було відхилено.

ВАТ подало другий цивільний позов проти заявників, вимагаючи висилити їх з реконструйованого будинку, оскільки вони самовільно вселилися та не уклали договір найму. Суд першої інстанції задовольнив позов та постановив виселити заявників. З Заявники подали апеляційну скаргу, проте її було відхилено.

У відкритті касаційного провадження за касаційними скаргами заявників і прокурора, який долучився до провадження і також подав касаційну скаргу від імені заявників, було відмовлено. У 2009 році заявників було виселено.

Юрист ЦСЗ подав заяву до ЄСПЛ в інтересах пана Ч. зі скаргою відповідно до статті 8 Конвенції у зв’язку з тим, що судове рішення про їхнє виселення становило незаконне та несправедливе втручання в їхнє право на повагу до житла, а також за статтею 6 Конвенції у зв’язку з тим, що висновки національних судів під час другого провадження проти них становили порушення принципу правової визначеності і суди не розглянули висунуті заявниками ключові аргументи.

14 січня 2021 року ЄСПЛ постановив рішення, яким визнав порушення статті 8 Конвенції, а також присудив пану Ч. 4500 євро в якості відшкодування моральної шкоди, 2600 євро в якості компенсації витрат на правову допомогу, 200 євро в якості компенсації судових та інших витрат.

Юрій Чумак проти України

Пан Ч. був журналістом та членом неурядової організації, Харківської правозахисної групи (“НУО”); він також був заступником редактора бюлетеня "Права людини".

Листом від 5 травня 2005 року Пан Ч. подав письмовий інформаційний запит до Президента України стосовно практики незаконного обмеження (обмежувальними класифікаціями, які не були передбачені законом, наприклад, «не для публікації», «не для друку») доступу до нормативно-правових актів.

Оскільки відповіді не отримано, 11 липня 2005 року Пан Ч. подав заяву до Печерського місцевого суду м. Києва, вимагаючи: (i) заяви, що визнання бездіяльності Президента у відповіді на його запит від 5 травня 2005 року було незаконним; та (ii) зобов’язання Президента надати заявнику обґрунтовану відповідь на його запит.

21 грудня 2005 року справа була передана до Чугуївського місцевого суду Харківської області, під юрисдикцією якого знаходиться місто проживання Пан Ч., Чугуєва.

Листом від 1 червня 2006 р. Секретаріат Президента України, посилаючись на інформаційний запит Пана Ч., вибачився за затримку, “спричинену технічними причинами”, та відповів про створення Єдиного державного реєстру правових актів.

5 червня 2006 р. Чугуївський місцевий суд Харківської області, визнав, що відповідь Президента від 1 червня 2006 року була подана із пропущенням строку. Суд відхилив решту вимог заяви Пана Ч., не вказавши деталей.

У заявах до цього ж суду від 3 липня та 5 вересня 2006 року Пан Ч. вимагав: (i) декларації, що визнає, що відповідь від 1 червня 2006 року означала відмову надати йому інформацію, яку він запитував 5 травня 2005 року; (ii) висновок про незаконність цієї відмови; (iii) зобов’язання Президента надати йому необхідну інформацію. Пан Ч. посилався на низку правових положень, включаючи статтю 10 Конвенції, та зазначив, що як журналіст він мав пріоритетне право на отримання інформації.

30 березня 2007 року Пан Ч. звернувся до Міністерства юстиції з проханням надати йому інформацію, а саме заголовки, номери та дати указів Президента України, які були позначені як "не для публікації" чи подібним чином, та повідомити його, які укази було розсекречено. У своїй відповіді від 24 квітня 2007 року Міністерство юстиції України відхилило запит Пана Ч.

9 листопада 2007 року Чугуївський місцевий суд відхилив заяви Пана Ч. від 3 липня 2006 року та 5 вересня 2006 року. Пан Ч. подав апеляційну скаргу, зазначивши, що суд першої інстанції помилково розтлумачив відповідні правові положення та надалі повторивши по суті свої аргументи.

20 березня 2008 року Харківський апеляційний адміністративний суд відхилив апеляцію Пана Ч., повторивши висновок суду першої інстанції. Пан Ч. подав касаційну скаргу з питань права.

14 жовтня 2009 року Вищий адміністративний суд України відхилив касаційну скаргу Пана Ч.

Юрист ЦСЗ подав заяву до ЄСПЛ в інтересах Пана Ч. зі скаргою відповідно до статті 10 Конвенції щодо відмови, підтриманої українськими судами, у наданні йому інформації, яку він вимагав, та скарги відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції щодо надмірної тривалості цивільного провадження.

18 березня 2021 року ЄСПЛ виніс рішення і встановив порушення статті 10 Конвенції.

Дембо та інші проти України

На момент подання заяв до ЄСПЛ заявники відбували покарання у виді довічного позбавлення волі в різних установах виконання покарань.

Юристи ЦСЗ подали заяви до ЄСПЛ в інтересах трьох заявників зі скаргою відповідно до статті 3 Конвенції у зв’язку із відсутністю перспектив звільнення та неможливістю заміни довічного позбавлення волі на більш м’яке покарання.

11 березня 2021 року ЄСПЛ виніс рішення, де підтвердив свою правову позицію, викладену в рішенні у справі «Петухов проти України (№ 2)», та констатував порушення статті 3 Конвенції.

Дубовцев та інші проти України

26 січня 2014 року чотирнадцятьох осіб (надалі – заявники) затримали у місті Дніпро у зв’язку з участю в акції протесту Євромайдану.

У той же день працівники міліції доставили заявників до Бабушкінського та Кіровського районних відділів міліції та повідомили їм про підозру у вчиненні ними масових заворушень. Підозра ґрунтувалась на показаннях працівників міліції, які були допитані як свідки та брали участь у затриманні заявників. У повідомленнях про підозру містились аналогічні формулювання.

Наступного дня Бабушкінський районний суд м. Дніпра (далі – суд першої інстанції) обрав заявникам запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк шістдесят днів на підставах підозри у вчиненні тяжкого злочину. Підозра підтверджувалася рапортами працівників міліції, «показаннями свідків» та «іншими матеріалами». Також було зазначено, що існувала загроза переховування заявників, перешкоджання відправленню правосуддя та потворного вчинення злочину без наведення жодних деталей.

У різні дати в період з 31 січня до 12 лютого 2014 року суд першої інстанції та Апеляційний суд Дніпропетровської області ухвалили рішення про звільнення заявників з-під варти. Деякі заявники були поміщені під домашній арешт, тоді як інші були звільнені після надання особистого зобов’язання з’являтися за викликом слідчого. Згодом кримінальні провадження щодо заявників були закриті за відсутності події кримінального правопорушення.

Одинадцять заявників звернулись до суду першої інстанції із цивільними позовами про відшкодування моральної шкоди, якої вони зазнали у зв’язку із незаконним притягненням до відповідальності та триманням під вартою, який частково їх задовольнив. Суди апеляційної та касаційної інстанції залишили ці рішення без змін. Частині заявників присуджені суми були виплачені у 2016 році. Питання щодо виплати решті заявникам «розглядалося».

За клопотаннями деяких заявників Дніпропетровська обласна прокуратура порушила кримінальні провадження щодо двох суддів районного суду, причетних до проваджень щодо осіб, які брали участь у демонстрації. Одному судді районного суду було пред’явлено обвинувачення, а іншого повідомлено про підозру у вчиненні злочинів. Згодом в рамках дисциплінарних проваджень суддів районного суду було звільнено за порушення присяги.

Юристи ЦСЗ подали заяви до ЄСПЛ в інтересах заявників зі скаргою відповідно до пункту 1 статті 5 Конвенції у зв’язку з тим, що тримання заявників під вартою було свавільним та незаконним.

Скарги деяких заявників були визнані ЄСПЛ неприйнятними у зв’язку із втратою заявниками статусу потерпілих зважаючи на їхні скарги за пунктом 1 статті 5 Конвенції.

Розглянувши скарги решти заявників, ЄСПЛ зазначив, що в ухвалах про обрання заявникам запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою наводилися тільки частини повідомлень про підозру і у них не було вказано жодних інших причин, чому підозра вважалася достатньо обґрунтованою доказами, окрім посилання на «показання невстановлених свідків» та не уточнені «інші матеріали». Більше того, ЄСПЛ зазначив, що суд першої інстанції розглянув питання про тримання заявників під вартою у стислій формі, не проводячи ретельної, об’єктивної та індивідуальної оцінки їхніх справ.

21 січня 2021 року ЄСПЛ постановив рішення, яким визнав порушення пункту 1 статті 5 Конвенції щодо тих заявників, заяви яких були визнані прийнятними.

В своєму рішенні, спираючись також на інші рішення, пов’язані із подіями Майдану, ЄСПЛ вказав на існування цілеспрямованої стратегії органів державної влади або їхніх структур щодо запобігання та припинення акцій протесту.

Гранков проти України

У травні 2012 року щодо Пана Г. було порушено кримінальну справу за фактом вчинення грабежу та замаху на зґвалтування неповнолітньої 12 травня 2012 року у м. Горлівка.

25 травня 2012 року Пана Г. затримали.

01 червня 2012 року Центрально-Міський районний суд міста Горлівка (надалі – суд першої інстанції) обрав Пану Г. запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Суд взяв до уваги аргументи слідчого та зазначив, що Пан Г. мав чотири судимості, не працював та не мав стійких соціальних зв’язків, і тому у випадку звільнення з-під варти міг продовжити свою злочинну діяльність та переховуватися.

17 грудня 2013 року суд першої інстанції визнав Пана Г. винним у вчиненні крадіжки і замаху на зґвалтування при обтяжуючих обставинах та обрав йому покарання у виді позбавлення волі на строк сім років і шість місяців. Строк відбуття ним покарання мав обчислюватися з 25 травня 2012 року, і він мав залишатися під вартою до розгляду його апеляційної скарги.

14 травня 2014 року Апеляційний суд Донецької області скасував вирок і направив справу на новий розгляд тим самим судом першої інстанції, а також продовжив строк тримання Пана Г. під вартою, не вказавши підстав для тримання під вартою або строку такого тримання. Суд постановив, що змінене обвинувачення з грабежу на крадіжку не було належним чином пред’явлене Пану Г., а розгляд обвинувачень та оцінка доказів у зв’язку з цим були незрозумілими.

У результаті подій весною та влітку 2014 року, які описані в рішеннях ЄСПЛ по іншим справам, Уряд України втратив контроль над містом Горлівка. На момент цих подій Пан Г. тримався в Артемівській установі виконання покарань, розташованій у частині Донецької області, яка залишається під контролем Уряду України. Він перебував у цій установі до звільнення.

У вересні 2014 року згідно із Законом України № 1632-VII справи, підсудні Центрально-Міському районному суду міста Горлівка, були передані Слов’янському міськрайонному суду (надалі – новий суд першої інстанції). Однак матеріали справи до нового суду першої інстанції надіслані не були. Матеріали кримінальної справи Пана Г. залишилися у приміщенні первинного суду першої інстанції у м. Горлівка.

20 квітня 2015 року Пан Г. звернувся до Артемівського міськрайонного суду з клопотанням про звільнення.

06 липня 2015 року новий суд першої інстанції відмовив у задоволенні заяви прокурора про здійснення судового провадження у кримінальній справі у зв’язку з тим, що не міг зробити це за відсутності матеріалів справи та, зокрема, обвинувального акта.

22 липня 2015 року Уповноважений Верховної Ради України з прав людини звернулась із листом до Артемівського міськрайонного суду, запитавши, чому клопотання Пана Г. про звільнення не було розглянуте.

30 липня 2015 року Пан Г. звернувся до нового суду першої інстанції з клопотанням про звільнення.

31 липня 2015 року Державна судова адміністрація України повідомила новий суд першої інстанції про неможливість безпечно передати матеріали з Центрально-Міського районного суду міста Горлівка.

04 серпня 2015 року Артемівський міськрайонний суд повідомив Пана Г. та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, що 08 липня 2015 року він звернувся до Державної судової адміністрації України з проханням надати інформацію про можливість передачі матеріалів справи з території, що не контролювалася Урядом.

07 серпня 2015 року новий суд першої інстанції відмовився прийняти до свого провадження клопотання Пана Г. про звільнення у зв’язку з відсутністю у нього матеріалів справи.

16 вересня 2015 року Артемівський міськрайонний суд провів habeas corpus засідання у присутності Пана Г. та звільнив його. Суд зазначив, що Пан Г. тримався під вартою законно на підставі постанови Центрально-Міського районного суду міста Горлівка від 01 червня 2012 року. Водночас суд вказав на труднощі, з якими зіткнувся новий суд першої інстанції, який розпочав розгляд справи, та зазначив, що 16 липня 2015 року новий суд першої інстанції повідомив Артемівський міськрайонний суд, що досі не отримав матеріали справи. Артемівський міськрайонний суд дійшов висновку, що було невідомо, коли розгляд провадження щодо Пана Г. зможе продовжитися. У зв’язку з цією невизначеністю він мав бути звільнений.

У певний момент після цього новий суд першої інстанції призначив судовий розгляд справи Пана Г. на 02 лютого 2016 року. Незрозуміло, на яких матеріалах справи ґрунтувалась його постанова. Не виключено, що певні матеріали справи були або передані з території, яка не контролювалася Урядом, або іншим чином відновлені та передані новому суду першої інстанції, або що суд першої інстанції вирішив продовжити розгляд на підставі уже наявних у нього в обмеженій кількості матеріалів справи.

02 лютого 2016 року новий суд першої інстанції зазначив, що Пан Г. не з’явився у судове засідання за викликом, а його місцезнаходження було невідомим. Тому суд оголосив його у розшук та постановив взяти під варту. 26 липня 2016 року Пана Г. затримали.

05 жовтня 2016 року новий суд першої інстанції визнав Пана Г. винним за тим самим обвинуваченням та обрав йому покарання у виді позбавлення волі на строк сім років. Однак, обчисливши один день, проведений у слідчому ізоляторі, як два дні позбавлення волі після засудження згідно з чинними на той момент положеннями Кримінального процесуального кодексу України, строк покарання Пана Г. вважався відбутим, і його звільнили. До цього у період з 25 травня 2012 року до 16 вересня 2015 року та з 26 липня 2016 року до 05 жовтня 2016 року він тримався під вартою у СІЗО.

Юрист ЦСЗ подав заяву до ЄСПЛ в інтересах Пана Г. зі скаргою відповідно до пунктів 1 та 3 статті 5 Конвенції у зв’язку із тим, що тримання Пана Г. під вартою у період з 14 травня 2014 року до 16 вересня 2015 року суперечило вимогам пунктів 1 та 3 статті 5 Конвенції, та відповідно до пункту 4 статті 5 Конвенції у зв’язку з тим, що у Пана Г. була відсутня можливість доступу до процедури, за допомогою якої можна було б переглянути законність тримання під вартою, та відповідно до пункту 5 статті 5 Конвенції у зв’язку із відсутністю забезпеченого правовою санкцією права на відшкодування у зв’язку з порушенням його прав, передбачених пунктами 1 та 4 статті 5 Конвенції.

11 лютого 2021 року ЄСПЛ виніс рішення, яким визнав порушення пунктів 1, 4, 5 статті 5 Конвенції, а також присудив Пану Г. 2000 євро в якості відшкодування моральної шкоди.

Іглін № 1 проти України

З 22 серпня 2001 року пана Ігліна (надалі заявник) було поміщено під варту.

6 січня 2005 року заявник був засуджений апеляційним судом Дніпропетровської області до довічного позбавлення волі. Станом на сьогоднішній день він знаходиться в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах більше ніж вісімнадцять років.

02 липня 2019 року заявник звернувся із клопотанням про його умовно-дострокове звільнення до Ізяславського міськрайонного суду Хмельницької області. У своєму клопотанні він просив звільнити його умовно-достроково або замінити покарання на більш м’яке.

31 липня 2019 року Хмельницький суд відмовив заявнику у задоволенні його клопотання, оскільки, за думкою суду, звільнення від відбування покарання умовно-достроково для довічно позбавлених волі неможливе.

12 серпня 2019 року заявник оскаржив таке рішення до Хмельницького апеляційного суду, зазначаючи, що неможливість звільнення для довічно позбавлених волі суперечить нормам Конвенції

13 вересня 2019 року Хмельницький апеляційний суд відмовив заявнику у задоволенні його апеляційної скарги. Ухвала оскарженню не підлягає.

В грудні 2019 року заявник звернувся до ЦСЗ за правовою допомогою.

10 березня 2020 року юрист ЦСЗ підготував та направив скаргу до ЄСПЛ з приводу порушення стате 3 та 13 ЄКПЛ.

02 липня 2020 року ЄСПЛ комунікував скаргу з Урядом України.

11 березня 2021 року ЄСПЛ виніс рішення відносно заявника та визнав порушення статей 3 та 13 Конвенції.

11 травня 2021 року це рішення набрало законної сили.

Коломбай проти України

01 жовтня 2004 року Апеляційний суд Донецької області засудив пана К. (надалі – заявника) до довічного позбавлення волі. Заявник відбуває покарання по теперішній час. Станом на сьогоднішній день він знаходиться в установах виконання покарань майже дев’ятнадцять років.

24 червня 2019 року заявник звернувся із клопотанням про його умовно-дострокове звільнення до Артемівського міськрайонного суду Донецької області.

10 березня 2020 року Артемівській міськрайонний суд Донецької області відмовив заявнику у задоволенні його клопотання, оскільки, за думкою суду, звільнення від відбування покарання умовно-достроково для довічно позбавлених волі неможливе.

24 березня 2020 року заявник подав апеляційну скаргу до Донецького апеляційного суду на рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області області зазначаючи, що неможливість звільнення для довічно позбавлених волі суперечить нормам Конвенції.

30 квітня 2020 року Донецький апеляційний суд відмовив заявнику у задоволенні його апеляційної скарги. Ухвала оскарженню не підлягає.

На початку вересня К. звернувся до ЦСЗ за правовою допомогою.

06 жовтня 2020 року юрист ЦСЗ подав заяву до Європейського суду з прав людини за Статтями 3 та 13 Конвенції щодо відсутності механізму звільнення для довічно позбавлених волі.

19 листопада 2020 року ЄСПЛ комунікував справу з Урядом України.

10 червня 2021 року ЄСПЛ виніс рішення відносно заявника та визнав порушення статей 3 та 13 Конвенції.

Кошик проти України

16 липня 2004 року апеляційний суд Дніпропетровської області визнав Ко-ка (надалі – заявника) винним та засудив до довічного позбавлення волі. Заявник відбуває покарання по теперішній час. Станом на сьогоднішній день він знаходиться в установах виконання покарань майже вісімнадцять років.

22 липня 2019 року заявник звернувся із клопотанням про звільнення його умовно-достроково до Роменського міськрайонного суду Сумської області (надалі – Роменський міськрайонний суд). У своєму клопотанні він просив замінити покарання більш м’яким.

27 серпня 2019 року Роменський міськрайонний суд відмовив заявнику у задоволенні його клопотання, оскільки, за думкою суду, звільнення від відбування покарання умовно-достроково для довічно позбавлених волі неможливе.

2 серпня 2019 заявник оскаржив таке рішення до Апеляційного суду Сумської області, зазначаючи, що неможливість звільнення для довічно позбавлених волі суперечить нормам Конвенції.

30 січня 2020 року Апеляційний суд Сумської області відмовив заявнику у задоволенні його клопотання.

На початку червня 2020 року заявник звернувся до адвоката ЦСЗ за правовою допомогою.

24 червня 2020 року адвокат ЦСЗ подав заяву до Європейського суду з прав людини за Статтею 3 Конвенції щодо відсутності механізму звільнення для довічно позбавлених волі.

01 квітня 2021 року Європейський суд з прав людини виніс рішення, яким визнав порушення статті 3 Конвенції.

Котко проти України

В 2020 році пан К. оскаржував в національних судах двох перших інстанцій неможливість його умовно-дострокового звільнення як засудженого до довічного позбавлення волі. В обох інстанціях, йому було відмовлено.

В кінці серпня 2020 року заявник звернувся до адвоката ЦСЗ за правовою допомогою.

8 вересня 2020 року адвокат ЦСЗ подав заяву до Європейського суду з прав людини за Статтею 3 Конвенції щодо відсутності механізму звільнення для довічно позбавлених волі.

            01 квітня 2021 року Європейський суд з прав людини своїм рішенням «Фарзієв та інші проти України» визнав порушення Статті 3 Конвенції.

Лабазніков проти України

28 січня 2004 року Пана Л., який на той момент був працівником міліції, було затримано у кримінальній справі за підозрою у жорстокому поводженні з особою і згодом визнано винним за вказаним обвинуваченням та обрано покарання у виді позбавлення волі.

Апеляційний та касаційний суди декілька разів переглядали цю справу. У результаті було скасовано рішення нижчих судів та справу направлено до Соснівського районного суду міста Черкаси (далі – суд першої інстанції) для нового розгляду. На момент направлення справи на новий розгляд Пан Л. перебував під підпискою про невиїзд.

27 квітня 2010 року суд першої інстанції змінив запобіжний захід Пана Л. з підписки про невиїзд на тримання під вартою без наведення додаткових деталей для обґрунтування цієї постанови та без встановлення строку тримання заявника під вартою.

01 квітня 2011 року суд першої інстанції визнав пана Л. винним у перевищенні службових повноважень та обрав покарання у виді позбавлення волі на строк сім років і шість місяців. Пан Л. подав апеляційну скаргу.

Рішенням апеляційного суду було зменшено строк обраного пану Л. покарання до шести років. Пан Л. подав касаційну скаргу.

Касаційний суд залишив без змін вирок та обране пану Л. покарання.

Юрист ЦСЗ подав заяву до ЄСПЛ в інтересах пана Л. зі скаргою відповідно до пункту 2 статті 5 Конвенції, що постанова районного суду від 27 квітня 2010 року про обрання йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та подальше тримання його під вартою до ухвалення вироку 01 квітня 2011 року було свавільним і необґрунтованим, за пунктом 1 статті 6 Конвенції, щодо надмірної тривалості кримінального провадження, а також за пунктом 4 статті 5 Конвенції на порушення права пана Л. на перегляд законності тримання його під вартою.

25 березня 2021 року ЄСПЛ постановив рішення, яким визнав порушення пункту 1 статті 5 Конвенції та пункту 1 статті 6 Конвенції, а також присудив Пану Л. 2300 євро в якості відшкодування моральної шкоди.

Лозинський проти України

01 жовтня 2004 року пана Лоз-кого (надалі – заявник) було поміщено під варту.

07 вересня 2006 року заявник був засуджений вироком Апеляційного суду Хмельницької області до довічного позбавлення волі. Заявник оскаржив такий вирок до Верховного Суду України.

27 лютого 2007 року Верховний Суд України залишив касаційну скаргу заявника без задоволення, а вирок – без змін. Станом на сьогоднішній день заявник знаходиться в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах більше п’ятнадцяти років.

21 травня 2019 року заявник звернувся із клопотанням про його умовно-дострокове звільнення до Ізяславського районного суду Хмельницької області. У своєму клопотанні він просив звільнити його умовно-достроково або замінити покарання на більш м’яке.

30 жовтня 2019 року Ізяславський районний суд Хмельницької області відмовив заявнику у задоволенні його клопотання, оскільки, за думкою суду, звільнення від відбування покарання умовно-достроково для довічно позбавлених волі неможливе.

08 листопада 2019 року захисник заявника подав апеляційну скаргу до Хмельницького апеляційного суду на рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області зазначаючи, що неможливість звільнення для довічно позбавлених волі суперечить нормам Конвенції.

14 листопада 2019 року заявник подав апеляційну скаргу до Хмельницького апеляційного суду на рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області.

02 березня 2020 року Хмельницький апеляційний суд відмовив заявнику у задоволенні його апеляційної скарги. Ухвала оскарженню не підлягає.

В квітні 2020 року заявник звернувся до ЦСЗ за правовою допомогою.

26 травня 2020 року юрист ЦСЗ підготував та направив скаргу до ЄСПЛ з приводу порушення статі 3 та 13 ЄКПЛ.

16 липня 2020 року ЄСПЛ комунікував скаргу з Урядом України.

01 квітня 2021 року ЄСПЛ виніс рішення відносно заявника та визнав порушення статей 3 та 13 Конвенції.

01 червня 2021 року це рішення набрало законної сили.

Малюк та інші проти України

Юрист ЦСЗ подав заяву до ЄСПЛ в інтересах Пана Б. (один із заявників у справі) зі скаргою відповідно до пункту 3 статті 5 Конвенції у зв’язку із надмірною тривалістю тримання Пана Б. під вартою під час досудового розслідування та відповідно до пункту 5 статті 5 Конвенції у зв’язку з відсутністю або наданням неналежного відшкодування за порушення вимог пункту 3 статті 5 Конвенції.

25 лютого 2021 року ЄСПЛ виніс рішення, де зазначив, що тривалість тримання Пана Б. під вартою під час досудового розслідування була надмірною та констатував порушення пункту 3 статті 5 Конвенції, та зазначив, що має місце відсутність або неналежне відшкодування за порушення вимог пункту 3 статті 5 Конвенції та констатував порушення пункту 5 статті 5 Конвенції, та присудив Пану Б. 3900 євро компенсації в якості відшкодування моральної шкоди та 250 євро в якості компенсації судових та інших витрат.

Педченко проти України

26 травня 2000 року пана Пед-ко (надалі – заявник) було поміщено під варту.

26 березня 2001 року заявник був засуджений вироком Черкаського обласного суду до довічного позбавлення волі.

29 травня 2001 року ухвалою Верховного Суду України вирок відносно заявника набув законної сили. Станом на сьогоднішній день він знаходиться в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах приблизно двадцять років.

06 серпня 2019 року заявник звернувся із клопотанням про його умовно-дострокове звільнення до Придніпровського районного суду міста Черкаси (надалі – Черкаський суд). У своєму клопотанні він просив звільнити його умовно-достроково або замінити покарання на більш м’яке.

21 серпня 2019 року Черкаський суд відмовив заявнику у задоволенні його клопотання, оскільки, за думкою суду, звільнення від відбування покарання умовно-достроково для довічно позбавлених волі неможливе.

09 вересня 2019 року заявник оскаржив таке рішення до Черкаського апеляційного суду, зазначаючи, що неможливість звільнення для довічно позбавлених волі суперечить нормам Конвенції.

02 жовтня 2019 року заявник надіслав доповнення до апеляційної скарги до Черкаського апеляційного.

09 грудня 2019 року Черкаський апеляційний суд відмовив заявнику у задоволенні його апеляційної скарги. Ухвала оскарженню не підлягає.

В січні 2020 року заявник звернувся до ЦСЗ за правовою допомогою.

15 травня 2020 року юрист ЦСЗ підготував та направив скаргу до ЄСПЛ з приводу порушення стате 3 та 13 ЄКПЛ.

01 жовтня 2020 року ЄСПЛ комунікував справу з Урядом України.

10 червня 2021 року ЄСПЛ виніс рішення відносно заявника та визнав порушення статей 3 та 13 Конвенції.

П’яточенко проти України

23 грудня 2006 року пана П’яточенка (надалі – заявник) було затримано та поміщено під варту.

20 квітня 2011 року заявник був засуджений вироком Апеляційного суду Черкаської області до довічного позбавлення волі. Заявник відбуває покарання по теперішній час. Станом на сьогоднішній день він знаходиться в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах більше ніж тринадцять років.

19 лютого 2019 року заявник звернувся із клопотанням про його умовно-дострокове звільнення до Придніпровського районного суду міста Черкаси (надалі – Черкаський суд). У своєму клопотанні він просив звільнити його умовно-достроково або замінити покарання на більш м’яке.

31 травня 2019 року Черкаський суд відмовив заявнику у задоволенні його клопотання, оскільки, за думкою суду, звільнення від відбування покарання умовно-достроково для довічно позбавлених волі неможливе.

18 червня 2019 року заявник оскаржив таке рішення до Черкаського апеляційного суду, зазначаючи, що неможливість звільнення для довічно позбавлених волі суперечить нормам Конвенції.

13 січня 2020 року Черкаський апеляційний суд відмовив заявнику у задоволенні його апеляційної скарги.

20 лютого 2020 року заявник подав касаційну скаргу до Верховного Суду на рішення Черкаського апеляційного суду.

02 березня 2020 року Верховний Суд відмовив у відкриті касаційного провадження за касаційною скаргою заявника.

В березні 2020 року заявник звернувся до ЦСЗ за правовою допомогою.

18 травня 2020 року юрист ЦСЗ підготував та направив скаргу до ЄСПЛ з приводу порушення стате 3 та 13 ЄКПЛ.

10 вересня 2020 року ЄСПЛ комунікував заяву з Урядом України.

15 квітня 2021 року ЄСПЛ виніс рішення відносно заявника та визнав порушення статей 3 та 13 Конвенції.

15 червня 2021 року це рішення набрало законної сили.

Старишко проти України

Пан С., який засуджений до довічного позбавлення волі у 2000 році, протягом чотирнадцяти років мав лише десять короткострокових побачень з родичами та другом у присутності працівників Державної установи «Вінницька установа виконання покарань (№ 1)».

Юрист ЦСЗ подав заяву до ЄСПЛ в інтересах Пана С. зі скаргою відповідно до статті 3 Конвенції у зв’язку з тим, що покарання у виді довічного позбавлення волі не підлягає скороченню, та за статтею 8 Конвенції у зв’язку із обмеженням його права на побачення під час тримання його в установі виконання покарань у 2000 – 2014 роках.

15 жовтня 2020 року ЄСПЛ виніс рішення, де дійшов висновку, що Пан С. як засуджений до довічного позбавлення волі наразі немає жодної реальної перспективи звільнення та констатував порушення статті 3 Конвенції, та зазначив, що суворі обмеження контактів Пана С. з його родиною та зовнішнім світом загалом, яких він зазнавав протягом чотирнадцяти років, були непропорційними та констатував порушення статті 8 Конвенції, а також присудив Пану С. 3000 євро компенсації в якості відшкодування моральної шкоди.

Супрун проти України

05 грудня 1991 року пана Суп-на (надалі – заявник) було поміщено під варту.

14 квітня 1993 року заявник був засуджений вироком Свердловського обласного суду міста Єкатеринбургу Російської Федерації до смертної кари.

9 січня 1999 року заявник був помилуваний Наказом Президента Російської Федерації та йому була замінена смертна кара на довічне позбавлення волі.

19 травня 2010 року Оренбурзький обласний суд Російської Федерації своєю постановою задовольнив клопотання заявника про його перевід до установи виконання покарань на території України.

20 липня 2011 року постановою Жовтневого районного суду м. Харкова вирок Свердловського обласного суду Російської Федерації від 14 квітня 1993 року щодо заявника було приведено у відповідність із законодавством України.

З 14 березня 2012 року заявник відбуває покарання у Новгород-Сіверській установі виконання покарань №31 в місті Новгород-Сіверський, Україна.

У 2016 та 2018 роках заявник направляв клопотання про помилування до Президента України. Обидва клопотання були залишені без задоволення.

12 червня 2019 року заявник звернувся із клопотанням про його умовно-дострокове звільнення до Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області. У своєму клопотанні він просив звільнити його умовно-достроково або замінити покарання на більш м’яке.

03 жовтня 2019 року Новгород-Сіверський районний суд Чернігівської області відмовив заявнику у задоволенні його клопотання, оскільки, за думкою суду, звільнення від відбування покарання умовно-достроково для довічно позбавлених волі неможливе.

16 жовтня 2019 року заявника подав апеляційну скаргу до Чернігівського апеляційного суду на рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області зазначаючи, що неможливість звільнення для довічно позбавлених волі суперечить нормам Конвенції.

03 грудня 2019 року Чернігівський апеляційний суд відмовив заявнику у задоволенні його апеляційної скарги. Ухвала оскарженню не підлягає.

В травні 2020 року заявник звернувся до ЦСЗ за правовою допомогою.

25 червня 2020 року юрист ЦСЗ підготував та направив скаргу до ЄСПЛ з приводу порушення стате 3 та 13 ЄКПЛ.

В жовтні 2020 року ЄСПЛ комунікував справу з Урядом України.                  

20 травня 2021 року ЄСПЛ виніс рішення відносно заявника та визнав порушення статей 3 та 13 Конвенції.

Воронцов та інші проти України

У період з 19 до 22 лютого 2014 року Пан В. та інші (надалі – заявники) трималися під вартою в межах проваджень у справах про адміністративне правопорушення, порушених щодо них у зв’язку з їхньою фактичною або ймовірною участю у демонстрації, що відбулася 19 лютого 2014 року у м. Харків на підтримку протестів «Євромайдану» / «Майдану».

20 лютого 2014 року близько 3 годин ранку заявники були представлені перед судом, де їх визнали винними у вчиненні адміністративного правопорушення і наклали стягнення у вигляді адміністративного арешту на строк п’ятнадцять діб.

Постанови у справах про адміністративне правопорушення ґрунтувалися майже виключно на рапортах і протоколах працівників міліції, які були сформульовані недостатньо чітко та не містили детальної інформації про події.

Заявники стверджували, що лише під час цих засідань дізналися про пред’явленні обвинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення та той факт, що їм не надавалася правова допомога під час засідань, оскільки вони не змогли зв’язатися із обраними на власний розсуд захисниками.

22 лютого 2014 року Червонозаводський районний суд міста Харкова постановив звільнити заявників від відбування покарання, а пізніше ухвалив звільнити їх від адміністративної відповідальності за вчинення зазначеного вище адміністративного правопорушення та закрив провадження.

У період з 19 лютого до 06 березня 2014 року Харківська обласна прокуратура порушила декілька кримінальних проваджень щодо працівників міліції у зв’язку з твердженнями про вчинення ними різних неправомірних дій щодо осіб, які брали участь або підозрювалися в участі в демонстрації 19 лютого 2014 року, у тому числі стосовно стверджуваного перешкоджання доступу захисників до заявників.

У період з 2014 до 2018 року розглядалися дисциплінарні провадження щодо суддів Червонозаводського районного суду міста Харкова у зв’язку зі справами про адміністративне правопорушення щодо заявників. Вища рада правосуддя встановила, що судді допустили серйозні процесуальні порушення і не провели ретельного та об’єктивного розгляду справ, їх постанови були необґрунтованими і матеріали справ не містили жодних доказів інкримінованих заявникам правопорушень.

Юристи ЦСЗ подали заяви до ЄСПЛ в інтересах заявників зі скаргою відповідно до пункту 1 статті 5 Конвенції, що тримання заявників під вартою протягом чотирьох днів у період з 19 до 22 лютого 2014 року було свавільним та незаконним, та пункту 3 статті 5 Конвенції, що заявники не мали можливості підготувати та оскаржити накладення на них адміністративного арешту під час засідання 20 лютого 2014 року.

21 січня 2021 року ЄСПЛ виніс рішення, де зазначив, що Червонозаводський районний суд у постановах скопіював рапорти та протоколи працівників міліції, беззаперечно визнавши їх допустимими доказами, не намагаючись перевірити основні факти справ, та зауважив, що з огляду на серйозність основних недоліків, встановлених у зв’язку з цими провадженнями, існує достатньо підстав для висновку, що тримання заявників під вартою «після засудження», яке вони частково відбули, не було «законним» у розумінні підпункту «а» пункту 1 статті 5 Конвенції, та констатував порушення пункту 1 статті 5 Конвенції, а також присудив кожному із заявників по 1200 євро в якості в якості відшкодування моральної шкоди.

6 справ, в якій адвокат ЦСЗ представляв заявника в ЄСПЛ на стадії комунікації з Урядом України

Б. проти України

Заявниця, пані Б. з січня 2016 по вересень 2018 працювала на посаді заступника Міністра юстиції і відповідно до її функціональних обов’язків здійснювала контроль та координація за діяльністю Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини (далі – Урядовий уповноважений).

Влітку 2015 року Урядовий уповноважений застосував процедуру дружнього врегулювання у справі у ЄСПЛ за заявою однієї з юридичних осіб приватного права до держави Україна з приводу тривалого невиконання остаточного рішення національного суду у справі, де боржником була компанія, яка контролюється державою. Після затвердження Європейським судом угоди про дружнє врегулювання за заявою стягувача юридичній особі була виплачена сума боргу у розмірі 54 млн. грн.

У травні 2017 року НАБУ розпочало досудове розслідування за фактом зловживання службовим становищем, що завдало шкоди державі у особливо великому розмірі. При цьому орган досудового розслідування, зокрема вважав незаконним застосування процедури дружнього врегулювання, незважаючи на те, що це передбачено як Регламентом ЄСПЛ, так і положеннями українського законодавства.

У січні 2020 року Офіс Генерального прокурора повідомив заявницю про підозру у зловживанні службовим становищем та привласненні коштів державного бюджету у особливо великому розмірі, після чого детектив НАБУ звернувся до слідчого судді з клопотанням про застосування до заявниці застави у розмірі 44 млн. грн., яке було частково задоволено – у сумі 7 млн. грн., незважаючи на те, що заявниця мала бездоганну репутацію та спеціально повернулась з відрядження з-за кордону для участі у процесуальних діях, а декілька особі, що заслуговують на повагу, пропонували перед судом про взяття її під особисте поручительство.

Заявниця оскаржила в апеляційному порядку ухвалу про застосування застави, але марно. Вважаючи своє кримінальне переслідування безпідставним, а її підозру у вчиненні кримінальних правопорушень – абсолютно необґрунтованими, заявниця 21.08.2020 року звернулась до ЄСПЛ із заявою про порушення статті 5 Конвенції, в тому числі і стосовно непомірного для неї розміру застави.

15.04.2021 року Європейський суд з прав людини повідомив заявницю, що її заява разом з іншими заявами з групи об’єднаних заяв, направлені на комунікацію Уряду України, при цьому стосовно заявниці на комунікацію виставлені питання щодо можливого порушення статті 5 § 3 та статті 18 у поєднанні зі статтею 5 Конвенції.

М. проти України

31 липня 2007 року апеляційний суд Запорізької області визнав пана М. (надалі – заявника) винним та засудив до довічного позбавлення волі. Заявник відбуває покарання по теперішній час. Станом на сьогоднішній день він знаходиться в установах виконання покарань майже чотирнадцять років.

18 червня 2019 року заявник звернувся із клопотанням про звільнення його умовно-достроково або замінити покарання більш м’яким до Вільнянського районного суду Запорізької області.

 11 листопада 2019 року Вільнянський суд відмовив заявнику у задоволенні його клопотання, оскільки, можливість умовно-дострокового звільнення від відбування покарання передбачена статтею Кримінального кодексу України може застосовуватися до осіб, які відбувають покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк.

27 листопада 2019 року заявник оскаржив таке рішення до Запорізького апеляційного суду, зазначаючи, що неможливість звільнення для довічно позбавлених волі суперечить нормам статті 3 Конвенції.

30 січня 2020 року Запорізький апеляційний суд відмовив заявнику у задоволенні його клопотання.

На початку жовтня 2020 року заявник звернувся до адвоката ЦСЗ за правовою допомогою.

19 жовтня 2020 року адвокат ЦСЗ подав заяву до Європейського суду з прав людини за Статтею 3 Конвенції щодо відсутності механізму звільнення для довічно позбавлених волі.

04 червня 2021 року заява була комунікована з Урядом України.

Р. проти України

20 лютого 2006 року апеляційний суд Дніпропетровської області визнав Р. (надалі – заявника) винним та засудив до довічного позбавлення волі. Заявник відбуває покарання по теперішній час. Станом на сьогоднішній день він знаходиться в установах виконання покарань майже чотирнадцять років.

23 вересня 2019 року заявник звернувся із клопотанням про звільнення його умовно-достроково або замінити покарання у вигляді довічного позбавлення волі на 15 років позбавлення волі до Вінницького міського суду Вінницької області.

03 березня 2020 року Вінницький міський суд відмовив заявнику у задоволенні його клопотання, оскільки, заявника не засуджено до жодного з видів покарань перелічених в статтях про умовно-дострокове звільнення Кримінального кодексу України.

12 березня 2019 року заявник оскаржив таке рішення до Вінницького апеляційного суду, зазначаючи, що неможливість звільнення для довічно позбавлених волі суперечить нормам Конвенції.

29 квітня 2020 року Вінницький апеляційний суд відмовив заявнику у задоволенні його клопотання

На початку вересня 2020 року заявник звернувся до адвоката ЦСЗ за правовою допомогою.

14 вересня 2020 року адвокат ЦСЗ подав заяву до Європейського суду з прав людини за Статтею 3 Конвенції щодо відсутності механізму звільнення для довічно позбавлених волі.

02 червня 2021 року заява була комунікована з Урядом України.

С. проти України

В 2020 році пан С. оскаржував в національних судах двох перших інстанцій неможливість його умовно-дострокового звільнення як засудженого до довічного позбавлення волі. Обидві інстанції йому відмовили.

В грудні 2020 року заявник звернувся до адвоката ЦСЗ за правовою допомогою.

23 грудня 2020 року адвокат ЦСЗ подав заяву до Європейського суду з прав людини за Статтею 3 Конвенції щодо відсутності механізму звільнення для довічно позбавлених волі.

В травні 2021 року заява була комунікована з Урядом України.

В. проти України

11 березня 2011 року Апеляційний суд Херсонської області визнав В. (надалі – заявника) винним та засудив до довічного позбавлення волі. Заявник відбуває покарання по теперішній час. Станом на сьогоднішній день він знаходиться в установах виконання покарань більше одинадцяти років.

09 березня 2020 року заявник звернувся із клопотанням про заміну його покарання на покарання у вигляді позбавлення волі на певний строк до Херсонського міського суду Херсонської області.

04 травня 2020 року Херсонський міський суд відмовив заявнику у задоволенні його клопотання.

12 травня 2020 року заявник оскаржив таке рішення до Херсонського апеляційного суду, зазначаючи, що неможливість звільнення для довічно позбавлених волі суперечить нормам Конвенції.

30 червня 2020 року Херсонський апеляційний суд відмовив заявнику у задоволенні його клопотання.

В кінці вересня 2020 року заявник звернувся до адвоката ЦСЗ за правовою допомогою.

19 жовтня 2020 року адвокат ЦСЗ подав заяву до Європейського суду з прав людини за Статтею 3 Конвенції щодо відсутності механізму звільнення для довічно позбавлених волі.

В травні 2021 року заява була комунікована з Урядом України.

Є. проти України

В 2020 році пан Є. оскаржив в національних судах двох перших інстанцій неможливість його умовно-дострокового звільнення як засудженого до довічного позбавлення волі.

В кінці серпня 2020 року Є. звернувся до адвоката ЦСЗ за правовою допомогою.

31 серпня 2020 року адвокат ЦСЗ подав заяву до Європейського суду з прав людини за Статтею 3 Конвенції щодо відсутності механізму звільнення для довічно позбавлених волі.

03 червня 2021 року заява була комунікована з Урядом України.

1 комунікація з Комітетом міністрів Ради Європи з приводу виконання рішень ЄСПЛ

Група Ігнатов проти України

Ця група справ об’єднує справи, які стосуються невиправданого втручання у право заявників на свободу та безпеку через недоліки законодавства з питань тримання під вартою в Кримінально-процесуальному кодексі 1960 року та несумісною зі статтею 5 практикою застосування цих положень національними органами влади.

Зокрема, Суд встановив, що існувала комплексна проблема численних порушень, а саме: незареєстрований арешт та затримання без дотримання права на захист, а також без рішення суду, невмотивованість такого затримання, відсутність аргументації щодо продовження терміну тримання особи під вартою, відсутність ефективного засобу правового захисту щодо перегляду рішень щодо затримання та процедури компенсації.

7 червня 2021 року юристи ЦЗС підготували та надіслали повідомлення до Комітету міністрів Ради Європи щодо плану дій Уряду України щодо реалізації загальних заходів у групі справ Ігнатов проти України.

У своїх коментарях юристи відзначили неефективність дій Уряду України щодо вдосконалення щодо припинення фактів незаконного арешту та затримання та рекомендували Уряду здійснити конкретні дії.

Комітет міністрів Ради Європи врахував коментарі та рекомендації юристів ХПГ 

20 справ, в яких підготовлені та подані до ЄСПЛ заяви про порушення Конвенції

7 справ, пов’язаних з подіями на Сході Україні

Д. й Д. проти Росії

12 березня 2020 року пан Д. й пані Д. разом і малолітньою дитиною терміново виїхали у місто Ясинувата з метою допомогти батьку.

20 березня 2020 року Уряд так званої «ДНР» видав офіційне розпорядження про припинення функціонування пунктів пропуску з Україною до «особливого розпорядження Уряду ДНР»

Наступний місяць (друга половина березня – перша половина квітня) пан Д. й пані Д. безрезультатно намагалися виїхати на територію, підконтрольну Україні. Проте, кожного разу при прибутті на пункти пропуску їм та іншим людям, які бажали повернутися на територію України, представники так званої «ДНР» відмовляли у перетині лінії розмежування.

Пан Д. й пані Д. залишилися без одягу, тому вимушені були продати усі речі (меблі, технічні прилади), які були у батька для того, щоб мати засоби для існування.

З другої половини квітня 2020 року пані Д. писала неодноразові звернення до органів влади України, так званої «ДНР» та міжнародних організацій.

21 червня 2020 року Голова так званої «ДНР» видав указ про можливість виїзду з території так званої «ДНР» на територію, підконтрольну Україні, проте за умови «обов’язкового підписання повідомлення про неможливість повернення на територію ДНР до покращення епідеміологічної ситуації».

26 червня 2020 року пан Д. й пані Д. виїхали на територію, підконтрольну Україні, через контрольно-пропускний пункт «Новотроїцьке (Бугас)». Заявників змусили підписати заяву про неможливість повернення на територію так званої «ДНР». Після цього, Заявники не поверталися до батька на територію так званої «ДНР».

В липні 2020 року пан Д. й пані Д. звернулися до ЦСЗ за правовою допомогою.

21 жовтня 2020 року юрист ЦСЗ підготував для пана Д. заяву про вчинення злочину до Слідчого комітету Російської Федерації (РФ) в контексті порушення права на свободу пересування, куди приклав усі його та дружини запити та відповіді органів так званої «ДНР» щодо можливості виїзду.

11 грудня 2020 року пан Д. отримав відповідь Слідчого комітету РФ про те, що у його заяві міститься недостатньо документів для відкриття кримінальної справи.

11 травня 2021 року юрист ЦСЗ направила скаргу до ЄСПЛ щодо порушення статті 8, 13 Конвенції, статті 4 Протоколу 2 до Конвенції РФ.

С. проти Росії

9 березня 2020 року пані С. виїхала у місто Донецьк з метою допомогти матері чоловіка. Вона планувала пробути там декілька тижнів, тому взяла кошти лише, щоб покрити витрати на цей короткий період.

20 березня 2020 року Уряд так званої «ДНР» видав офіційне розпорядження про припинення функціонування пунктів пропуску з Україною до «особливого розпорядження Уряду ДНР».

 Наступний місяць (друга половина березня – перша половина квітня) пані С. безрезультатно намагалися виїхати на територію, підконтрольну Україні. Проте, кожного разу при прибутті на пункти пропуску їм та іншим людям, які бажали повернутися на територію України, представники так званої «ДНР» відмовляли у перетині лінії розмежування.

З 25 квітня 2020 року пані С. писала неодноразові звернення до органів влади України, так званої «ДНР» та міжнародних організацій.

 21 червня 2020 року Голова так званої «ДНР» видав указ про можливість виїзду з території так званої «ДНР» на територію, підконтрольну Україні, проте за умови «обов’язкового підписання повідомлення про неможливість повернення на територію ДНР до покращення епідеміологічної ситуації».

24 червня 2020 року пані С. виїхала на територію, підконтрольну Україні, через контрольно-пропускний пункт «Новотроїцьке (Бугас)». Після цього, пані С. не поверталася до родичів на територію так званої «ДНР».

В липні 2020 року пані С. звернулася до ЦСЗ за правовою допомогою.

9 жовтня 2020 року юрист ЦСЗ підготував для пані С., яка направила заяву про вчинення злочину до Слідчого комітету Російської Федерації (РФ) в контексті порушення права на свободу пересування.

30 листопада 2020 року пані С. отримала відповідь Слідчого комітету РФ про те, що у його заяві міститься недостатньо документів для відкриття кримінальної справи.

Подружжя С. проти України

23 жовтня 2013 року заявникам та членам їх родин було надано у постійне користування житло (квартира № 41) у будинку за адресою: м. Авдіївка, вул. Воробйова 15.

Влітку 2014 року біля самого будинку був розташований блок-пост військовослужбовців Збройних Сил України (далі – ЗСУ), і через це обстріли були настільки сильними, що жителям будинку довелося залишити своє майно та переїхати до іншого місця проживання.

В середині літа 2014 року в будинок заселились військовослужбовці ЗСУ та почали там проживати. Вхід до під’їзд будинку охороняли військові зі зброєю, які не надавали можливості увійти у будинок та час від часу вибірково пускали всередину тих осіб, у яких в паспорті в якості місця проживання була указана адреса будинку. Військові не дозволяли вивозити з квартир речі. Заявники не могли приватизувати квартиру через відсутність доступу до неї, а також внаслідок порушення нормальної роботи органів приватизації.

Поліція не могла потрапити до будинку щоб перевірити заяви щодо пограбування квартир та проживання в них військовослужбовцями, адже військові не пропускали їх всередину будинку.

21 вересня 2015 року пані С. виявила, що з її квартиру у будинку на Воробйова, 15, була пошкоджена побутова техніка та зникли меблі. Пані Т. подала заяву про вчинення злочину в Авдіївське ВП.

21 червня 2018 року пан С. виявив, що з квартири зникло майно (холодильник та пральна машина). Пан С. подав заяву до Авдіївського ВП.

Протягом 2015-2019 років Заявники безуспішно подавали неодноразові клопотання до слідчих Авдіївського ВП щодо розслідування злочинів щодо їх майна.

У серпні 2019 року вони звернулися до ЦСЗ з проханням про правову допомогу.

Юрист ЦСЗ протягом 2019 -2020 року подавала численні клопотання про проведення слідчих дій, скарги на рішення та бездіяльність слідчих, проте безуспішно.

Юрист ЦСЗ також неодноразово готувала документи Заявникам щодо ініціювання звернення до місцевих та державних органів щодо компенсації їх майна, проте безрезультатно.

У березні 2021 року юрист ЦСЗ подала заяву до ЄСПЛ про порушення права на приватне життя та порушення права власності в контексті незаконного проживання та використання майна військовослужбовцями ЗСУ, а також неефективного розслідування даних злочинів державними правоохоронними органами.

Т. проти України

23 жовтня 2013 року пані Т. та членам її родин було надано у постійне користування житло (квартира № 85) у будинку за адресою: м. Авдіївка, вул. Воробйова 15.

Влітку 2014 року біля самого будинку був розташований блок-пост військовослужбовців Збройних Сил України (далі – ЗСУ), і через це обстріли були настільки сильними, що жителям будинку довелося залишити своє майно та переїхати до іншого місця проживання.

В середині літа 2014 року в будинок заселились військовослужбовці ЗСУ та почали там проживати. Вхід до під’їзд будинку охороняли військові зі зброєю, які не надавали можливості увійти у будинок та час від часу вибірково пускали всередину тих осіб, у яких в паспорті в якості місця проживання була указана адреса будинку. Військові не дозволяли вивозити з квартир речі. Заявники не могли приватизувати квартиру через відсутність доступу до неї, а також внаслідок порушення нормальної роботи органів приватизації.

Поліція не могла потрапити до будинку щоб перевірити заяви щодо пограбування квартир та проживання в них військовослужбовцями, адже військові не пропускали їх всередину будинку.

15 квітня 2015 року пані Т. виявила, що з її квартиру у будинку на Воробйова, 15, викрали майно. При вході до будинку стояли військові, які вели себе дуже агресивно, постійно погрожували підірвати будинок, обзивали Заявницю «сепаратисткою» та залякували.

27 січня 2016 року Військовий комендант м. Авдіївка надав пані Т. довідку про те, що у її квартирі проживають 6 військовослужбовців ЗСУ.

Протягом 2015-2019 років пані Т. безуспішно подавала неодноразові клопотання до слідчих Авдіївського ВП щодо розслідування злочинів щодо їх майна.

У серпні 2019 року вона звернулися до ЦСЗ з проханням про правову допомогу.

 Юрист ЦСЗ протягом 2019 -2020 року подавала численні клопотання про проведення слідчих дій, скарги на рішення та бездіяльність слідчих, проте безуспішно.

 4 серпня 2020 року при спробі зайти до будинку пані Т. виявила, що військовослужбовці ЗСУ продовжують проживати в будинку, про що написала заяву про злочин.

Юрист ЦСЗ також неодноразово готувала документи пані Т. щодо ініціювання звернення до місцевих та державних органів щодо компенсації їх майна, проте безрезультатно.

У березні 2021 року юрист ЦСЗ подала заяву до ЄСПЛ про порушення права на приватне життя та порушення права власності в контексті незаконного проживання та використання майна військовослужбовцями ЗСУ, а також неефективного розслідування даних злочинів державними правоохоронними органами.

Т. проти України

23 жовтня 2013 року пані Т. та членам її родин було надано у постійне користування житло (квартира № 69) у будинку за адресою: м. Авдіївка, вул. Воробйова 15.

Влітку 2014 року біля самого будинку був розташований блок-пост військовослужбовців Збройних Сил України (далі – ЗСУ), і через це обстріли були настільки сильними, що жителям будинку довелося залишити своє майно та переїхати до іншого місця проживання.

В середині літа 2014 року в будинок заселились військовослужбовці ЗСУ та почали там проживати. Вхід до під’їзд будинку охороняли військові зі зброєю, які не надавали можливості увійти у будинок та час від часу вибірково пускали всередину тих осіб, у яких в паспорті в якості місця проживання була указана адреса будинку. Військові не дозволяли вивозити з квартир речі. Заявники не могли приватизувати квартиру через відсутність доступу до неї, а також внаслідок порушення нормальної роботи органів приватизації.

Поліція не могла потрапити до будинку щоб перевірити заяви щодо пограбування квартир та проживання в них військовослужбовцями, адже військові не пропускали їх всередину будинку.

5 жовтня 2015 при навідуванні до квартири Заявниця виявила, що з житла зникли побутові речі: телевізор, хатні інструменти, постільна білизна, косметичне оздоблення стін було.

 Того ж дня Заявниця подала заяву про вчинення злочину військовослужбовцями ЗСУ викрадення її майна.

Протягом 2015-2019 років пані Т. безуспішно подавала неодноразові клопотання до слідчих Авдіївського ВП щодо розслідування злочинів щодо їх майна.

У серпні 2019 року вона звернулися до ЦСЗ з проханням про правову допомогу.

 Юрист ЦСЗ протягом 2019 -2020 року подавала численні клопотання про проведення слідчих дій, скарги на рішення та бездіяльність слідчих, проте безуспішно.

Юрист ЦСЗ також неодноразово готувала документи пані Т. щодо ініціювання звернення до місцевих та державних органів щодо компенсації їх майна, проте безрезультатно.

У березні 2021 року юрист ЦСЗ подала заяву до ЄСПЛ про порушення права на приватне життя та порушення права власності в контексті незаконного проживання та використання майна військовослужбовцями ЗСУ, а також неефективного розслідування даних злочинів державними правоохоронними органами.

Т. проти України

23 жовтня 2013 року пані Т. та членам її родин було надано у постійне користування житло (квартира № 83) у будинку за адресою: м. Авдіївка, вул. Воробйова 15.

Влітку 2014 року біля самого будинку був розташований блок-пост військовослужбовців Збройних Сил України (далі – ЗСУ), і через це обстріли були настільки сильними, що жителям будинку довелося залишити своє майно та переїхати до іншого місця проживання.

В середині літа 2014 року в будинок заселились військовослужбовці ЗСУ та почали там проживати. Вхід до під’їзд будинку охороняли військові зі зброєю, які не надавали можливості увійти у будинок та час від часу вибірково пускали всередину тих осіб, у яких в паспорті в якості місця проживання була указана адреса будинку. Військові не дозволяли вивозити з квартир речі. Заявники не могли приватизувати квартиру через відсутність доступу до неї, а також внаслідок порушення нормальної роботи органів приватизації.

Поліція не могла потрапити до будинку щоб перевірити заяви щодо пограбування квартир та проживання в них військовослужбовцями, адже військові не пропускали їх всередину будинку.

30 травня 2017 року пані т. при перевірці стану своєї квартири у будинку виявила, що її майно було викрадено (меблі, сантехніка).

Того ж дня пані Т. звернулася до військового коменданта з проханням перевірити по будинку на факт виявлення викраденого, проте військовий комендант категорично відмовився. Комендант не відповідав на дзвінки, відмовлявся приймати.

Протягом 2017-2019 років пані Т. безуспішно подавала неодноразові клопотання до слідчих Авдіївського ВП щодо розслідування злочинів щодо їх майна.

У серпні 2019 року вони звернулися до ЦСЗ з проханням про правову допомогу.

Юрист ЦСЗ протягом 2019 -2020 року подавала численні клопотання про проведення слідчих дій, скарги на рішення та бездіяльність слідчих, проте безуспішно.

16 червня 2020 року Селидівський міський суд Донецької області видав судовий наказ про стягнення із пані Т. боргу зі сплати з електроенергії, яку використовували військові.

Юрист ЦСЗ підготувала оскарження судового наказу. 22 липня 2020 року Селидівський міський суд Донецької області скасував судовий наказ.

Юрист ЦСЗ також неодноразово готувала документи пані Т. щодо ініціювання звернення до місцевих та державних органів щодо компенсації їх майна, проте безрезультатно.

У березні 2021 року юрист ЦСЗ подала заяву до ЄСПЛ про порушення права на приватне життя та порушення права власності в контексті незаконного проживання та використання майна військовослужбовцями ЗСУ, а також неефективного розслідування даних злочинів державними правоохоронними органами.

В.І., В.А. та М. проти України

23 жовтня 2013 року пані М. та членам її родин було надано у постійне користування житло (квартира № 96) у будинку за адресою: м. Авдіївка, вул. Воробйова 15.

Влітку 2014 року біля самого будинку був розташований блок-пост військовослужбовців Збройних Сил України (далі – ЗСУ), і через це обстріли були настільки сильними, що жителям будинку довелося залишити своє майно та переїхати до іншого місця проживання.

В середині літа 2014 року в будинок заселились військовослужбовці ЗСУ та почали там проживати. Вхід до під’їзд будинку охороняли військові зі зброєю, які не надавали можливості увійти у будинок та час від часу вибірково пускали всередину тих осіб, у яких в паспорті в якості місця проживання була указана адреса будинку. Військові не дозволяли вивозити з квартир речі. Заявники не могли приватизувати квартиру через відсутність доступу до неї, а також внаслідок порушення нормальної роботи органів приватизації.

Поліція не могла потрапити до будинку щоб перевірити заяви щодо пограбування квартир та проживання в них військовослужбовцями, адже військові не пропускали їх всередину будинку.

17 грудня 2018 року пані А. разом з іншими жителями будинку, подали колективну заяву до Авдіївського ВП про масове заселення військових у будинок, та погрози і образи мешканців будинку зі сторони військових.

18 грудня 2018 року пані І. подала до Авдіївського ВП заяву про незаконне проникнення до її квартири 96 у будинку.

Протягом 2018-2019 років Заявники безуспішно подавали неодноразові клопотання до слідчих Авдіївського ВП щодо розслідування злочинів щодо їх майна.

У серпні 2019 року вони звернулися до ЦСЗ з проханням про правову допомогу.

 Юрист ЦСЗ протягом 2019 -2020 року подавала численні клопотання про проведення слідчих дій, скарги на рішення та бездіяльність слідчих, проте безуспішно.

Юрист ЦСЗ також неодноразово готувала документи Заявникам щодо ініціювання звернення до місцевих та державних органів щодо компенсації їх майна, проте безрезультатно.

У березні 2021 року юрист ЦСЗ подала заяву до ЄСПЛ про порушення права на приватне життя та порушення права власності в контексті незаконного проживання та використання майна військовослужбовцями ЗСУ, а також неефективного розслідування даних злочинів державними правоохоронними органами.

13 інших справ, в яких було подано заяви до Європейського суду з прав людини

Б. проти України

14 грудня 2009 року Апеляційний суд Одеської області визнав пана Б. винним та засудив до довічного позбавлення волі. Станом на сьогоднішній день він знаходиться в установах виконання покарань більш ніж одинадцять років.

27 червня 2019 року пан Б. звернувся із заявою до Тернівського районного суду. У своєму клопотанні він просив замінити покарання на більш м’яке.

23 вересня 2019 року пан Б. подав доповнення до заяви від 27.06.2019 Тернівського районного суду.

10 серпня 2020 року Тернівський районний суд відмовив пану Б. у задоволенні його клопотання, оскільки, за думкою суду, процедура помилування Президента повністю відповідає вимогам Конвенції.

17 серпня 2020 року пан Б. оскаржив таке рішення до Дніпровського апеляційного суду, зазначаючи, що неможливість звільнення для довічно позбавлених волі суперечить нормам Конвенції.

2 листопада 2020 року Дніпровський апеляційний суд відмовив пану Б. у задоволенні його клопотання. Ухвала оскарженню не підлягає. За загальними правилами, оскарження такої ухвали в касаційному провадженні не передбачене.

У листопаді 2020 року пан Д. звернувся до ЦСЗ за правовою допомогою.

22 січня 2021 року юрист ЦСЗ надіслала скаргу до ЄСПЛ щодо порушення статті 3 Конвенції.

К. проти України

23 грудня 2002 року пану К. було обрано запобіжний захід.

7 вересня 2004 року Апеляційним судом Херсонського пан К. був засуджений до довічного позбавлення волі

8 листопада 2020 р. К. звернувся до Чортківського районного суду Тернопільської області з проханням про умовно-дострокове звільнення. У своєму клопотанні він просив звільнити його умовно-достроково або замінити покарання.

23 січня 2021 року Чортківський районний суд Тернопільської області відмовив у задоволенні клопотання пана К., оскільки, на думку суду, дострокове звільнення з довічного позбавлення волі було неможливим.

5 лютого 2021 р. К. подав апеляцію до Апеляційного суду Тернопільсокї області на рішення Чортківського районного суду Тернопільської області, зазначивши, що неможливість звільнення до довічного позбавлення волі суперечить Конвенції.

12 березня 2021 року Апеляційний суд відхилив апеляцію пана К. Рішення не підлягало оскарженню.

У квітні 2021 р. К. звернувся до адвоката з проханням про правову допомогу.

17 травня 2021 року адвокат підготував та направив скаргу до ЄСПЛ щодо порушення статей 3 та 13 ЄСПЛ.

Л. проти України

30 грудня 1998 року міський Харківський обласного суду визнав пана Л. винним та засудив до довічного позбавлення волі.

26 травня 2020 року пан Л. звернувся із заявою до Богунського районного суду. У своєму клопотанні він просив замінити покарання на більш м’яке.

21 липня 2020 року Богунський районний суд відмовив пану Л. у задоволенні його клопотання, оскільки, за думкою суду, довічне позбавлення волі є справедливим та пропорційним.

4 серпня 2020 року пан Л. оскаржив таке рішення до Житомирського апеляційного суду, зазначаючи, що неможливість звільнення для довічно позбавлених волі суперечить нормам Конвенції.

29 вересня 2020 року пан Л. подав доповнення до Житомирського апеляційного суду, прохаючи припинити нелюдське поводження, спричинене тим, що неможливість звільнення для довічно позбавлених волі суперечить нормам Конвенції.

6 жовтня 2020 року Житомирський апеляційний суд відмовив пану Л. у задоволенні його клопотання. Ухвала оскарженню не підлягає. За загальними правилами, оскарження такої ухвали в касаційному провадженні не передбачене.

У листопаді 2020 року пан Л. звернувся до ЦСЗ за правовою допомогою.

28 грудня 2020 року юрист ЦСЗ надіслала скаргу до ЄСПЛ щодо порушення статті 3 Конвенції.

25.01.2021 адвокат подала скагру до ЄСПЛ щодо порушення статтй 5 та 8 Конвенції.

М. проти України

15 серпня 2020 група засуджених з ДУ «Дергачівська ВК № 109» звернулась до ГО ХПГ з проханням надати їм правову допомогу, оскільки ДУ «Дергачівська ВК № 109» розформовують, а щодо них колонія звернулась із поданнями до суду щодо їх умовно-дострокового звільнення або пом’якшення режиму.

При цьому, місцева прокуратура безпідставно затягує процес, а це означає, що вони будуть переведені в інші регіони, далеко від родичів. Тобто, засуджених, які, навіть на думку адміністрації колонії, підлягають звільненню, фактично позбавляють навіть права на побачення з рідними.

Слід звернути увагу й на той факт, що колонія мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання. Це означає, що засуджені вже до цього довели своє виправлення, якщо опинились в установі такого рівня, а тепер це відбувається повторно, якщо колонія підтримувала їх звільнення та заохочення. Ознайомившись з матеріалами, адвокати організації в цьому впевнились, прокуратура дійсно зловживає своїми правами та ігнорує епідеміологічну ситуацію, що склалась в країні уже на той момент. Адвокати спершу звернулись до адвокаційних заходів у вигляді статей у ЗМІ.

Пан М. був у групі тих хто звернувся за допомогою. На момент звернення суд першої інстанції вже задовольнив його заяву про умовно-дострокове звільнення. Однак, прокурор подала апеляційну скаргу.

Адвокат, вивчивши матеріали справи подала заперечення на апеляційну скаргу. Пан М. все ж таки був переведений до колонії іншого регіону.

03.12.2020 в судовому засіданні прокурору було відмовлено в задоволенні її апеляційної скарги. Судове засідання проводилось в режимі відео-конференції з ДУ «Машівська ВК № 9», де знаходився на той момент М., в присутності представника колонії.

Не дивлячись на це, пан М. поскаржився, що звільнили його лише через два тижні після винесеного рішення апеляційної інстанції.

25.01.2021 адвокат подала скаргу до ЄСПЛ щодо порушення статтей 5 та 8 Конвенції.

Н. проти України

З 1995 року пан. Н. перебував на посаді командира військової частини.

23 травня 2000 року військовою прокуратурою Харківського гарнізону відносно пана Н. була порушена кримінальна справа та застосовано запобіжний захід «підписка про невиїзд».

З 24 листопада 2000 року до 1 лютого 2001 року пан Н. утримувався в слідчому ізоляторі міста Харків.

У справі стосовно пана Н. суд виносив обвинувальний вирок, який скасовувався судом вищої інстанції, справа неодноразово поверталась судом для проведення досудового розслідування (за правилами Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року). Після набрання чинності Кримінально-процесуальним кодексом України 2012 року за матеріалами кримінальної справи пана Н. було зареєстровано кримінальне провадження, про хід якого пана Н. не повідомляли.

18 вересня 2017 року начальник Слідчого відділу Індустріального відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області виніс постанову про закриття кримінального провадження у зв’язку із відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.

Пану Н. не було відомо про винесення зазначеної постанови, оскільки вона була відправлена йому тільки 26 червня 2018 року разом із супровідним листом Прокурора військової прокуратури Харківського гарнізону.

26 грудня 2018 року Пан Н. звернувся до Орджонікідзевського районного суду міста Харків з позовом про відшкодування за рахунок державного бюджету України моральної шкоди, яка завдана йому незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури та суду, шляхом стягнення на його користь 2 777 600 грн.

3 червня 2019 року Орджонікідзевський районний суд м. Харків частково задовольнив позов, а саме вирішив стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь Пана Н. 870 000 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства та прокуратури. В решті позову було відмовлено.

20 листопада 2019 року Харківський апеляційний суд змінив рішення суду першої інстанції та постановив стягнути з Державного бюджету України на користь Пана Н. іншу суму відшкодування моральної шкоди – 817 351, 60 грн. В решті рішення суду було залишено без змін. Державна казначейська служба України подала касаційну скаргу.

24 січня 2020 року Орджонікідзевський районний суд м. Харків видав Пану Н. виконавчий лист на виконання рішення від 3 червня 2019 року.

15 лютого 2020 року Пан Н. направив заяву до Державної казначейської служби України про виконання рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харків від 3 червня 2019 року.

4 березня 2020 року Державна казначейська служба України направила Пану Н. копію повідомлення про направлення його заяви разом з оригіналом виконавчого листа до Головного управління Державної виконавчої служби України у Харківській області.

Оскільки суму присудженого йому судом відшкодування на свій рахунок Пан Н. не отримав, 2 червня 2020 року він направив заяву до Державної казначейської служби України щодо отримання інформації про стан розгляду заяви від 15 лютого 2020 року . Відповідь на заяву надано не було.

5 серпня 2020 року за касаційною скаргою Державної казначейської служби України Верховний Суд постановив рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

12 січня 2021 року Пан Н. направив скаргу до Державної казначейської служби України щодо невиконання рішення суду. Відповідь на скаргу до моменту звернення до ЄСПЛ він так і не отримував; рішення суду залишається невиконаним.

14 січня 2021 року Пан Н. звернувся до Центру стратегічного захисту (ЦСЗ) Харківської правозахисної групи за правовою допомогою.

11 лютого 2021 року юрист ЦСЗ подав в інтересах Пана Н. заяву до ЄСПЛ за пунктом 1 статті 6 Конвенції та статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції у зв’язку із невиконанням державою остаточного рішення національного суду, яке було винесено на користь Пана Н., та за статтею 13 Конвенції у зв’язку із відсутністю ефективних засобів юридичного захисту від зазначених вище порушень пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції.

О. проти України

17 березня 2003 року пана О. було поміщено під варту.

9 жовтня 2003 року пан О. був засуджений Апеляційним судом Хмельницької області до довічного позбавлення волі.

17 лютого 2004 року Верховний Суд України залишив покарання пану О. у вигляді довічного позбавлення волі – залишив без змін.

14 травня 2019 року пан О. звернувся із клопотанням про його умовно-дострокове звільнення до Ізяславського районного суду Хмельницької області. У своєму клопотанні він просив звільнити його умовно-достроково або замінити покарання на більш м’яке .

11 лютого 2020 року Ізяславський районний суд Хмельницької області відмовив пану О. у задоволенні його клопотання, оскільки, за думкою суду, звільнення від відбування покарання умовно-достроково для довічно позбавлених волі неможливе.

27 квітня 2020 року пан О. подав апеляційну скаргу до Хмельницького апеляційного суду на рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області зазначаючи, що неможливість звільнення для довічно позбавлених волі суперечить нормам Конвенції.

15 червня 2020 року Хмельницький апеляційний суд відмовив пану О. у задоволенні його апеляційної скарги. Ухвала оскарженню не підлягає.

В вересні місяці пан С. звернувся до ЦСЗ за юридичною допомогою.

01 грудня 2020 року юрист ЦСЗ подав до Європейського суду скаргу за Статтями 3, 13 Конвенції.

14 січня 2021 року ЄСПЛ прийняв скаргу до розгляду.

04 лютого 2021 року ЄСПЛ комунікував справу з Урядом України.

П. проти України

04 серпня 2006 року пан П. (надалі – заявник) було поміщено під варту.

20 березня 2007 року заявник був засуджений Апеляційним судом Хмельницької області до довічного позбавлення волі.

11 червня 2018 року заявник звернувся із заявою про його умовно-дострокове звільнення до Ізяславського районного суду Хмельницької області. У своєму клопотанні він просив звільнити його умовно-достроково або замінити покарання на більш м’яке.

10 жовтня 2019 року Ізяславський районний суд Хмельницької області відмовив заявнику у задоволенні його заяви, оскільки, за думкою суду, звільнення від відбування покарання умовно-достроково для довічно позбавлених волі неможливе .

24 жовтня 2019 року заявник подав апеляційну скаргу до Хмельницького апеляційного суду на рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області, зазначаючи, що неможливість звільнення для довічно позбавлених волі суперечить нормам Конвенції

25 серпня 2020 року Хмельницький апеляційний суд відмовив заявнику у задоволенні його апеляційної скарги. Ухвала оскарженню не підлягає. За загальними правилами, оскарження такої ухвали в касаційному провадженні не передбачене.

В вересні 2020 року заявник звернувся до адвоката ЦСЗ за правовою допомогою.

03 грудня 2020 року юрист ЦСЗ підготував та направив скаргу до ЄСПЛ з приводу порушення стате 3 та 13 ЄКПЛ.

18 лютого 2021 року ЄСПЛ комунікував справу з Урядом України.

Ш. проти України

Пан Ш. відбував покарання в Софіївській виправній колонії №45.

28 квітня 2020 року пан Ш. подав клопотання до Софіївського районного суду Дніпропетровської області (надалі – Софіївський суд) про його умовно-дострокове звільнення.

12 серпня 2020 року Софіївський суд задовольнив клопотання заявника, звільнивши його умовно-достроково із місць позбавлення волі на невідбутий строк покарання – дев’ять місяців. Прокурор подав апеляційну скаргу на ухвалу Софіївського суду.

10 вересня 2020 року Дніпровський апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу прокурора та залишив без змін ухвалу Софіївського суду. Ухвала Софіївського суду набрала законної сили. Відповідно, припинили існувати підстави для подальшого тримання пана Ш. під вартою. Однак пан Ш. не був звільнений з Софіївської колонії у цей день.

1 жовтня 2020 року, коли моніторингова група Харківської правозахисної групи здійснювала моніторинговий візит до Софіївської колоні, пану Ш. вдалося звернутись за правовою допомогою до моніторингової групи.

06 жовтня 2020 року адвокат ЦСЗ Заявника подав клопотання до Софіївського суду про негайне звільнення Заявника із Софіївської колонії.

08 жовтня 2020 року Заявника було звільнено з Софіївської колонії. Він знаходився під вартою без законних підстав близько місяця.

02 квітня 2021 року юрист ЦСЗ підготував та направив скаргу до ЄСПЛ з приводу порушення статі 5 ЄКПЛ.

С. проти України

08 лютого 2009 року пана С. (надалі – заявник) було поміщено під варту.

14 серпня 2009 року заявник був засуджений Апеляційним судом Харківської області до довічного позбавлення волі.

1 червня 2010 року Верховний Суд України залишив вирок відносно заявника без змін. Станом на сьогоднішній день заявник знаходиться в установах виконання та слідчих ізоляторах майже 12 років.

30 жовтня 2019 року заявник звернувся із заявою про його умовно-дострокове звільнення до Роменського міськрайонного суду Сумської області . У своєму клопотанні він просив звільнити його умовно-достроково або замінити покарання на більш м’яке.

09 грудня 2019 року заявник надіслав доповнення до заяви про його умовно-дострокове звільнення до Роменського міськрайонного суду Сумської області.

11 лютого 2020 року Роменський міськрайонний суд Сумської області відмовив заявнику у задоволенні його заяви, оскільки, за думкою суду, звільнення від відбування покарання умовно-достроково для довічно позбавлених волі неможливе.

27 лютого 2020 року заявник подав апеляційну скаргу до Сумського апеляційного суду на рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області, зазначаючи, що неможливість звільнення для довічно позбавлених волі суперечить нормам Конвенції.

23 липня 2020 Сумський апеляційний суд відмовив заявнику у задоволенні його апеляційної скарги. Ухвала оскарженню не підлягає. За загальними правилами, оскарження такої ухвали в касаційному провадженні не передбачене.

В грудні 2020 року заявник до ЦСЗ за правовою допомогою.

13 січня 2021 року юрист ЦСЗ підготував та направив скаргу до ЄСПЛ з приводу порушення стате 3 та 13 ЄКПЛ.

18 лютого 2021 року ЄСПЛ комунікував справу з Урядом України.

С. проти України

У 2001 році Пан С. був засуджений до довічного позбавлення волі. Вирок набув законної сили в 2002 році. Пан С. продовжує відбувати покарання; на сьогодні Пан С. вже відбув більше 21 року ув’язнення.

У 2020 році Пан С. оскаржив в національних судах першої та апеляційної інстанцій неможливість його умовно-дострокового звільнення як засудженого до довічного позбавлення волі та неможливість заміни призначеного покарання на більш м’яке.

Після отримання рішення апеляційного суду, яким було відмовлено у задоволенні клопотання Пана С., він звернувся до Центру стратегічного захисту (ЦСЗ) Харківської правозахисної групи за правовою допомогою.

28 травня 2021 року юрист ЦСЗ подав в інтересах Пана С. заяву до ЄСПЛ за статтею 3 Конвенції у зв’язку із відсутністю ефективного механізму звільнення для довічно позбавлених волі та за статтею 13 Конвенції у зв’язку із відсутністю ефективних засобів правового захисту від зазначеного порушення статті 3 Конвенції.

С. проти України

27 січня 2008 року пана С. (надалі – заявник) було поміщено під варту.

03 серпня 2009 року заявник був засуджений Апеляційним судом Хмельницької області до довічного позбавлення волі.

13 листопада 2019 року заявник звернувся із клопотанням про його умовно-дострокове звільнення до Ізяславського районного суду Хмельницької області. У своєму клопотанні він просив звільнити його умовно-достроково або замінити покарання на більш м’яке.

21 травня 2020 року Ізяславський районний суд Хмельницької області відмовив заявнику у задоволенні його клопотання, оскільки, за думкою суду, звільнення від відбування покарання умовно-достроково для довічно позбавлених волі неможливе

02 червня 2020 року заявник подав апеляційну скаргу до Хмельницького апеляційного суду на рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області

23 червня 2020 року Хмельницький апеляційний суд відмовив заявнику у задоволенні його апеляційної скарги. Ухвала оскарженню не підлягає. За загальними правилами, оскарження такої ухвали в касаційному провадженні не передбачене.

В серпні місяці заявник звернувся до ЦСЗ за юридичною допомогою.

01 грудня 2020 року юрист ЦСЗ подав до Європейського суду скаргу за Статтями 3, 13 Конвенції.

25 лютого 2021 року ЄСПЛ комунікував справу з Урядом України.

Т. проти України

Т. відбуває покарання у Покровській спеціалізованій туберкульозній лікарні № 17. Він хворіє на туберкульоз та ВІЛ 4 клінічної стадії, що є підставами для звільнення його за хворобою. Він звернувся до адвоката ЦСЗ для подання клопотання до суду про звільнення.

17 березня 2020 року адвокат ЦСЗ направила адвокатський запит для отримання медичних документів Т. до Покровської спеціалізованої туберкульозної лікарні.

12 квітня 2020 року Покровська спеціалізована туберкульозна лікарня у відповідь надіслала лист, в якому було не вказано повний діагноз Т. та не надала копії медичних документів.

Тому 25 квітня 2020 року адвокат повторно направила запит до Покровської спеціалізованої туберкульозної лікарні № 17. Відповіді на нього до сьогодні не отримано.

Адвокат направила скаргу до прокуратури Харківської області на відсутність відповідей на її адвокатські запити.

Водночас, навіть не маючи медичних документів, адвокат направила до Балаклійського районного суду Харківської області клопотання про звільнення Т. за хворобою.

Судове засідання призначене на 3 липня 2020 року не відбулося.

14 липня 2020 року Балаклійський районний суд відмовив адвокату у задоволенні клопотання про звільнення Т. у зв’язку з тяжкою хворобою, не дивлячись на те, що лікарсько-консультативна комісія дала позитивний висновок і лікар виправної колонії підтримав клопотання адвоката.

Адвокат підготувала скаргу та направила до апеляційного суду.

3 листопада 2020 року Харківський апеляційний суд відмовив у задоволенні апеляційної скарги адвоката.

10 травня 2021 року адвокатом була направлена заява до Європейського суду з прав людини щодо порушення відносно Т. статті 3 Конвенції.

Т. проти України

29.10.2011 року в м. Харкові відбулася дорожньо-транспортна пригода (далі- ДТП), в якій легковий автомобіль під керуванням п. П. смертельно травмував водія мопеда, п. Т., сина пані Т.

01.11.2011 року слідче управління Головного управління МВС у Харківській області (далі – слідче управління) за правилами КПК (1960 р.) порушило кримінальну справу. У справі було проведено низка слідчих дій, в тому числі відтворення обстановки та обставин події за участю різних осіб-очевидців ДТП, судові експертизи, зокрема медична, транспортно-траcологічна, декілька автотранспортних експертиз.

За результатами проведення автотехнічної експертизи від 06.04.2012 року був зроблений висновок про те, що у діях водія п. П., мала місце невідповідність наступним вимогам Правилам дорожнього руху (далі – ПДР): перевищення дозволеної швидкості руху (89 замість дозволених 60 км/год), проїзду перехрестя на забороняючий рух сигнал світлофору, а також невжиття заходів для зменшення скорості транспортного засобу аж до його повної зупинки при виникненні небезпеки для руху, При цьому експерти зробили висновок, що водій не мав технічної можливості запобігти ДТП, а отже, порушення з його боку ПДР не перебували в причинно-наслідковому зв’язку з виникненням ДТП.

На підставі висновків експертизи слідча слідчого управління 18.04.2012 винесла постанову за про закриття кримінальної справи, але через два місяці прокуратура скасувала цю постанову та наказала продовжити досудове розслідування. Після цього були проведені окремі слідчі дії, проте слідча відмовила у клопотанні потерпілої у проведення повторного відтворювання обстановки та обставин події.

08.07.2013 року біла завершена комісійна автотехнічна експертиза, яка була доручена експертам того ж самого експертного закладу у м. Харкові, висновок якої підтвердив висновок первинної автотехнічної експертизи від 06.04.2012 року щодо наявності у діях водія п. П. декількох невідповідностей ПДР, які не перебували у причинно-наслідковому зв’язку з виникненням ДТП.

На підставі висновків експертизи слідча 18.07.2013 винесла постанову за про закриття кримінальної справи. Пані П. оскаржила це рішення до Київського районного суду м. Харкова і 06.08.2013 року відмовив у задоволенні скарги потерпілої. Пані П. подала апеляційну скаргу до апеляційного суду Харківської області, і 05.09.2013 року він скасував постанову суду першої інстанції та постановив продовжити досудове розслідування.

Після цього інформація про подію ДТП була зареєстрована за правилами КПК (2012 р.) у Єдиному реєстрі досудових розслідувань, справу було передано новому слідчому, і розслідування було продовжено.

Була призначена ще одна автотехнічна експертиза, проведення якої було доручено іншому експертному закладу у місця Харкові. Експерт у своєму висновку від 18.09.2014 року не зміг відповісти на питання, чи міг водій автомобіля п. П. попередити зіткнення та чи є в його діях невідповідності ПДР, які перебувають у причинно-наслідковому зв’язку з настанням події ДТП, внаслідок недостовірності, з технічної точки зору, вихідних даних для експертизи, наданих слідчим.

Після цього була призначена і проведена ще одна комісійна автотранспортна експертиза, було продовжено спільне проведення якої було доручено експертам обох експертних установ у м.Харкові. Але і ця єкспертиза (висновок від 27.02.2015 року) не дала відповіді на ті ж самі запитання слідчого знов-таки внаслідок недостовірності, з технічної точки зору, вихідних даних для експертизи, наданих слідчим.

29.05.2015 року слідчий закрив кримінальне провадження, але пані П. оскаржила цю постанову, і 26.06.2015 року Київський районний суд м. Харкова скасував постанову слідчого і повернув матеріали провадження для продовження досудового розслідування.

22.02.2017 року за клопотанням потерпілої слідчий призначив нову автотехнічну експертизу, проведення якої на прохання пані П. доручив експертам іншої експертної установи, а саме, інституту судових експертиз у м. Одесі.

15.09.2017 року був складений висновок автотехнічної експертизи, за результатами якої експерт зробив висновок про те, що водій автомобіля п. П. мав технічну можливість запобігти ДТП, а невідповідності його дій ПДР є у причинному зв’язку з ДТП і були безпосередньою причиною ДТП. Крім того, експерти визначили швидкість руху автомобіля п. П. 112-117 км/год.

Після цього 21.11.2018 року слідчий призначив комісійну автотехнічну експертизу, проведення якої доручив експертам як Харківського, так і Одеського інститутів судових експертиз.

02.01.2019 року був складений висновок комісійної автотехнічної експертизи, за результатами якої думки експертів розділились: експерти одеської установи підтвердили свої висновки щодо того, що дії водія п. П. були безпосередньою причиною ДТП, а експерти харківської установи знов не змогли дати відповідь на це питання.

20.12.2020 року слідчий знов закрив кримінальне провадження, при цьому не повідомивши потерпілу про це.

Дізнавшись про таке, потерпіла пані Т. знов оскаржила цю постанову слідчого до суду, і 03.02.2021 слідчий суддя Київського районного суду м. Харкова скасувала цю постанову, зазначивши про те, що слідчий не обґрунтував її наявними доказами та не висловив судження, на підставі якого він дійшов свого висновку про відсутність складу злочину у діях п. П., як це має бути зроблено відповідно до вимог КПК України.

Оскільки після скасування судом постанови про закриття кримінального провадження та поновлення досудового розслідування не було проведено жодних дій, 09.06.2021 року представник потерпілої звернувся до прокуратури Харківської області зі скаргою на порушення розумних строків досудового розслідування з проханням надати вказівки слідчому здійснити оцінку наявних доказів у справі та винести обгрунтоване рішення.

У відповідь на скаргу прокуратура повідомила, що заходів для реагування по відношенню до слідчого не вбачається, оскільки розслідування здійснюється у відповідності до вимог закону.

85 справ ЦСЗ, які розглядалися в національних судових процедурах

1 справа іноземця, який потребує правового захисту

Справа А.

Громадянин Таджикистану пан А. переслідується правоохоронними органами Таджикистану за його політичні погляди.

Наприкінці вересня 2019 року пан А. подав заяву на отримання захисту в Україні та звернувся до ЦСЗ за правовою допомогою

10.10.2019 року суд задовольнив клопотання прокурора та застосував до пана А. екстрадиційний арешт терміном на 60 діб.

11.10.2019 року адвокат ЦСЗ подав апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Засідання в апеляційному провадженні переносилися декілька разів.

05.12.2019 року суд задовольнив клопотання прокурора та продовжив пану А. екстрадиційний арешт терміном на 60 діб. Адвокат ЦСЗ подав апеляційну скаргу на це рішення.

23.12.2019 року засідання в апеляційному провадженні за апеляційною скаргою адвоката ЦСЗ на рішення суду від 05.12.2019 року було перенесено на 14.01.2020 року через відсутність матеріалів справи у суду.

26.12.2019 року засідання в апеляційному провадженні за апеляційною скаргою адвоката ЦСЗ на рішення суду від 10.10.2019 року було перенесено на 11.02.2020 року.

01 квітня 2021 року Шостий апеляційний адміністративний суд, розглянувши у письмову провадженні апеляційну скаргу на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 грудня 2020 року до Державної міграційної служби України постановив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

14 червня 2021 року була подана касаційна скарга до Верховного суду України разом із клопотанням про зупинення дії рішень нижчестоящих судів.

10 справ наркозалежних

Справа А.

27.11.2017 року пан А., мешканець міста Харкова, раніше судимий, офіційно непрацюючий, має на утриманні двох не повнолітніх дітей, був затриманий, після проведення органами міліції двох контрольованих закупівель наркотичного засобу.

29.11.2017 року суд застосував до пана А. запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

В ході досудового слідства та судового розгляду пан А. не визнав винуватість у скоєнні кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 307 КК України і заявив що злочину, який йому інкриміновано, він не скоював, а також, що органи міліції діяли з використанням провокації злочину. В справі приймав участь захисник центру вторинної безоплатної правової допомоги.

На протязі двох років судом продовжувався строк тримання під вартою.

03.10.2019 року у справу вступив адвокат ЦСЗ.

            Справа по суті на час вступу адвоката практично не розглядалася. Адвокатом заявлено ряд клопотань про допит свідків, витребування доказів, направлені адвокатські запити щодо умов тримання пана А. під вартою.

07.10.2019 року при розгляді питання про продовження строку запобіжного заходу адвокатом ЦСЗ було подано клопотання про зміну запобіжного заходу яке мотивовано тим, що стороною обвинувачення окрім тяжкості кримінального правопорушення та обґрунтованості підозри нічим не вмотивовано. Не наведено обґрунтування доцільності подальшого тримання під вартою, не надано доказів продовження існування ризиків, Тобто порушуються права пана А. передбачені ст. 5(3) Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод. Суд відмовив у задоволенні клопотання та продовжив строк тримання під вартою.

Адвокат ЦСЗ подав апеляційну скаргу на ухвалу суду першої інстанції.

07.11.2019 року Харківський апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу адвоката ЦСЗ.

03.12.2019 року адвокат ЦСЗ в черговий раз подав клопотання до суду про зміну запобіжного заходу пану А. Суд задовольнив клопотання та змінив запобіжний захід на домашній арешт.

23.01.2020 року судове засідання було відкладено у зв’язку з занятістю судді. Наступне судове засідання призначено на 27.01.2020 року.

27.01.2020 року у судовому засіданні було допитано свідка обвинуваченого. Адвокат ЦСЗ подав клопотання про допит понятих. Наступне судове засідання призначено на 17.03.2020 року.

17.03.2020 року судове засідання було відкладено у зв’язку із неявкою свідків. Наступне судове засідання призначено на 01.04.2020 року.

01.04.2020 року судове засідання було відкладено у зв’язку із знаходженням прокурора у відрядженні. Строк запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту сплив, клопотання про продовження запобіжного заходу до суду не надходило.

01.07.2020 р. судове засідання відкладено у зв’язку із неявкою свідків.

17.11.2020 р. судове засідання відкладено у зв’язку із знаходженням судді у нарадчій кімнаті.

08.12.2020 р. судове засідання відкладено за заявою прокурора. Наступне судове засідання призначено на 02.03.2021 р.

02.03.2021 р. судове засідання відкладено у зв’язку із хворобою судді. Наступне судове засідання призначено на 08.04.2021 р.

08.04.2021 р. судове засідання відкладено у зв’язку із неявкою обвинуваченого. Наступне судове засідання призначено на 31.05.2021 р.

31.05.2021 р. судове засідання відкладено у зв’язку із неявкою обвинуваченого. Наступне судове засідання призначено на 21.07.2021 р.

Справа триває.

Справа Б.

12.06.2013 р. гр-н Б., мешканець с. Покотилівка, Харківського району, Харківської області, раніше судимий, працюючи, одружений, має малолітню дитину, був затриманий разом із своїм братом після проведення органами міліції трьох контрольованих закупівель наркотичного засобу.

13.06.2013 р. Б. було пред’явлено підозру у скоєнні злочину передбаченому ч. 2 ст. 307 КК України (збут наркотичних засобів).

14.06.2013 р. сторона обвинувачення звернулась до слідчого судді з поданням про тримання Б. під вартою. Слідчим суддею застосовано особисте зобов’язання.

27.06.2013 р. ухвалою Апеляційного суду Харківської області Б. було обрано запобіжний захід – тримання під вартою.

04.01.2014 р. Б. був затриманий.

06.01.2014 р. за рапортом працівника СБНОН про те що Б. збував наркотичну речовину, зберігав сильнодіючі медичні препарати, схиляв односельців до вживання наркотиків було відкрито три кримінальних провадження. Підозра Б. по ним не пред’являлася. Результати по цим кримінальним провадженням невідомі

В ході досудового слідства та судового розгляду Б. не визнавав винуватість у скоєнні за ч. 2 ст. 307 КК України і заявляв що інкримінованого злочину він не скоював, а також, що органи міліції діяли з використанням провокації злочину. Судом заперечення Б. до уваги прийняті не були та не розглядалися.

10.12.2014 р. Харківським районним судом Харківської області винесено вирок, яким Б. визнано винним за ч. 2 ст. 307 КК України та призначено покарання – 6 років позбавлення волі.

Б. та його захисником були подані апеляційні скарги на вирок.

14.04.2015 р. ухвалою Апеляційного суду Харківської області вирок Харківського районного суду скасовано та призначено новий розгляд в суді першої інстанції.

25.03.2016 р. у справу вступив адвокат ЦСЗ.

При новому розгляді кримінального провадження адвокатом ЦСЗ направлені запити щодо характеристики свідків (понятих), витребування доказів по проведенню оперативної закупівлі та підстав початку кримінального переслідування С., ініційовано розслідування судом використання органами міліції провокації злочину.

Судовий розгляд неодноразово відкладався в зв’язку з недоставлянням свідків обвинувачення.

19.05.2016 р. допитаний «закупний Петров», в ході допиту з’ясовано, що він раніше знайомий з оперативними співробітниками міліції, вживав наркотичні засоби, співробітники міліції сказали йому вмовити братів Б. виготовити для нього наркотичний засіб. Однак, хто з братів надавав йому наркотичний засіб, він не впевнений, так як вони схожі.

Щодо понятих, встановлено, що вони є особами раніше судимими, один з них за злочин в сфері незаконного обігу наркотиків, тобто є «агентами держави». Один із понятих змінив місце проживання та його місцезнаходження невідоме.

18.07.2016 р., 06.09.2016 р. допитані свідки сторони захисту.

28 жовтня 2016 року свідок не з’явився до суду, а 19 грудня 2016 року судове засідання знову не відбулося через неявку свідків та з інших причин.

11.01.2017 р. судове засідання відкладено у зв’язку із занятістю судді.            

28.02.2017 р. судове засідання відкладено у зв’язку із занятістю судді.

28.03.2017 р. судове засідання відкладено у зв’язку із повідомленням про мінування Харківського районного суду. Наступне судове засідання призначено на 25.04.2017 р.

25.04.2017 р. судовий розгляд закінчено та відбулися судові дебати. Прокурор просив визнати винним та призначити покарання у вигляді 6 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна. Адвокат просив виправдати Б. в зв’язку з недоведеністю винуватості, відсутністю речових доказів та використанням провокації злочину.

26.04. 2017 р. судом винесено обвинувальний вирок яким Б. визнаний винним у збуті наркотичних засобів та призначено покарання у виді 6 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

25.05.2017 р. адвокатом на вирок суду подано апеляційну скаргу з проханням вирок скасувати та закрити кримінальне провадження.

Справу призначено до розгляду в апеляційній інстанції на 30.11.2017 р.

Судове засідання перенесено на 08.02.2018 р. в зв’язку з тим, що прокурор не ознайомлений з доповненнями до апеляційної скарги поданими обвинуваченим.

Судове засідання призначено на 21.06.2018 р. Засідання перенесено у зв’язку із неповідомленням захисника про час та дату засідання

05.09.2018 р. судове засідання відкладено у зв’язку із занятістю судді. Наступне судове засідання призначено на 04.10.2018 р.

04.10.2018 р. судове засідання відкладено у зв’язку із знаходженням судді у нарадчій кімнаті. Наступне судове засідання призначено на 22.11.2018 р.

22.11.2018 р. Б. в судовому засіданні заявив клопотання про відвід судді з тих підстав, що суддя раніше розглядав справу у відношенні Б. вирок по якій було скасовано АСХО, як незаконний та необґрунтований.

10.12.2018 р. адвоката було повідомлено про призначення розгляду клопотання про відвід на 10.12.2018 р. Судове засідання відкладено у зв’язку із несвоєчасним повідомленням адвоката про дату та час судового засідання і занятістю адвоката в іншому судовому засіданні. Наступне судове засідання по розгляду клопотання про відвід призначено на 27.12.2018 р.

27.12.2018 р. судом винесено ухвалу про відмову в задоволенні клопотання про відвід судді.

19.03.2019 р. відбулося підготовче засідання. Справу призначено до розгляду.

07.05.2019 р. судове засідання відкладено у зв’язку із неявкою прокурора.

05.06.2019 р. в судовому засіданні визначено порядок дослідження доказів: допит свідків, дослідження письмових доказів, допит обвинуваченого. При цьому прокурор відмовилась від дослідження речових доказів, так як вони знищені.

16.07.2019 р. судове засідання відкладено у зв’язку із неявкою свідків. Винесено ухвалу про привід свідків.

 10.10.2019 р. судове засідання відкладено у зв’язку із неявкою свідків.

05.12.2019 р. в судовому засіданні допитані 3 свідка обвинувачення. Наступне судове засідання призначено на 22.01.2020 р.

22.01.2020 р. судове засідання відкладено у зв’язку із неявкою свідків. Наступне судове засідання призначено на 12.03.2020 р.

12.03.2020 р. судове засідання відкладено у зв’язку із хворобою судді. Наступне судове засідання призначено на 14.04.2020 р.

14.04.2020 р. судове засідання відкладено у зв’язку із епідемією. Наступне судове засідання призначено на 27.05.2020 р.

27.05.2020 р. судове засідання відкладено у зв’язку із неявкою свідків. Наступне судове засідання призначено на 19.06.2020 р.

19.06.2020 р. судове засідання відкладено у зв’язку із неявкою свідків.

19.08.2020 р. судове засідання відкладено у зв’язку із відсутністю електроенергії у приміщенні суду. Дата наступного судового засідання не призначена.

23.09.2020 р. судове засідання відкладено у зв’язку із неявкою свідків.

21.10.2020 р. судове засідання відкладено у зв’язку із неявкою свідків.

16.12.2020 р. судове засідання відкладено у зв’язку із неявкою свідків.

04.02.2021 р. судове засідання відкладено у зв’язку із відпусткою судді. Наступне судове засідання призначено на 16.03.2021 р.

16.03.2021 р. судове засідання відкладено у зв’язку із знаходженням судді у нарадчій кімнаті. Наступне судове засідання призначено на 12.05.2021 р.

12.05.2021 р. судове засідання відкладено у зв’язку із занятістю судді. Наступне судове засідання призначено на 30.06.2021 р.

30.06.2021 р. судове засідання відкладено у зв’язку із неявкою свідків. Судом винесено ухвалу про привід свідків обвинувачення. Наступне судове засідання призначено на 19.08.2021 р.

Планується підготовка скарги до ЄСПЛ на довгу тривалість розгляду справи.

Справа триває

Справа Г.

Г. є неповнолітньою особою. Раніше він вживав наркотичні засоби. Г. походить із малозабезпеченої родини, його мати довго пиячила, через що Г. двічі опинявся у центрах соціальної реабілітації. У жовтні 2020 року Г. разом із другом вчинив два злочини – вкрав драбину та шуруповерт. За цими фактами було відкрито кримінальне провадження. Г. визнав свою вину, але просив не застосовувати до нього покарання у вигляді позбавлення волі.

Адвокатом було зібрано інформацію щодо Г. для судових засідань у справі – документи про стан здоров’я, характеристику зі школи, характеристику із реабілітаційного центру, де Г-вий проходив лікування від наркозалежності.

8 квітня 2021 року відбулося судове засідання у Комінтернівському районному суді міста Харкова, під час якого був оголошений обвинувальний акт.

На наступне судове засідання Г. не з’явився. Мати Г. повідомила, що не знає, де він знаходиться. Згодом стало відомо, що Г. повернувся до вживання наркотичних засобів. На сьогоднішній день вирішується питання про повторне поміщення Г. до реабілітаційного центру для лікування. Наступне судове засідання призначене на 7 вересня 2021 року.

Справа Л.

Л. знаходився в Харківському слідчому ізоляторі за обвинуваченням у незаконному збуті наркотичних засобів.

30.06.2020 Л. звернувся до ЦСЗ з проханням надати йому правову допомогу, оскільки правоохоронні органи сфабрикували провадження, при цьому його неодноразово провокували на вчинення правопорушень.

30.06.2020 адвокат направив до Київського районного суду міста Харкова клопотання про заміну адвоката разом з пакетом документів, що підтверджують його повноваження.

16.07.2020 адвокат ЦСЗ подала клопотання про ознайомлення з матеріалами справи та провадження до прокуратури та суду.

05.08.2020 адвокат направила адвокатський запит до Київського відділу поліції ГУ НП в Харківській області про надання інформації щодо Л.

13.08.2020 адвокат подала клопотання до суду та в прокуратуру про надання копій дисків з відео-записами матеріалів провадження.

 17.08.2020 адвокат вивчала відео-матеріали провадження.

Адвокат подала низку клопотань до суду та адвокатських запитів до різних правоохоронних та державних органів, провела бесіди з кількома свідками захисту, яких заявила в суді як свідків захисту.

01.09.2020, 09.10.2020, 21.10.2020, 26.10.2020, 05.11.2020, 04.12.2020, 09.12.2020, 17.12.2020, 23.12.2020 адвокат брала участь в судових засіданнях під час яких вивчались матеріали, переглядались і продовжують переглядатись відео-записи обшуку, проводився допит свідка обвинувачення «закупного».

Наступне судове засідання призначено на 04.02.2021.

04.02.2021, 11.02.2021, адвокат брала участь в судових засіданнях, на яких вивчались відео-записи обшуку.

25.02.2021, 25.03.2021, 01.04.2021, 07.04.2021 в ці дати адвокат приїздив до суду, але жодного разу суддя не вийшла в судове засідання через зайнятість в інших судових засіданнях. Наступне судове засідання призначене на 28.04.2021.

28.04.2021 судове засідання було перенесено на 22.07.2021.

Справа М.

Пан М. проживає в м. Харків.

13 травня 2015 року М. був затриманий за підозрою у розповсюдженні наркотичних засобів. Попередньо щодо нього було проведено дві контрольні закупівлі.

15 травня 2015 року слідчий суддя обрав щодо М. запобіжний захід – тримання під вартою.

М. звернувся за правовою допомогою до адвоката ЦСЗ.

7 липня 2015 року справа М. була передана до суду.

Адвокат ЦСЗ багато разів подавав обґрунтовані клопотання щодо зміни запобіжного заходу, однак вони судом не були задоволені.

Адвокат ЦСЗ неодноразово заявляв клопотання про виклик та судовий допит закупного – пана Хащ. із вказівкою адреси останнього. Судом клопотання були задоволені, однак працівниками поліції вони не виконувались. Суд відмовився оголосити пана Хащ. в розшук.

Адвокат ЦСЗ заявляв клопотання про витребування секретних матеріалів, які судом не були задоволені.

19 липня 2016 року суд виніс щодо М. обвинувальний вирок.

Адвокат ЦСЗ подав апеляційну скаргу на вирок. Апеляційний суд Харківської області скасував вирок у зв’язку з тим, що відсутній аудіо запис допита закупного. Запобіжний захід змінено не було.

Справу було передано до Київського районного суду м. Харкова. М. в черговий раз було подовжено строк тримання під вартою. Клопотання адвоката ЦСЗ про зміну запобіжного заходу з посиланнями на практику ЄСПЛ (Худенко проти України, Войтенко проти України) не було задоволено судом.

12 січня 2019 року суд змінив запобіжний захід М. з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт із носінням електронного браслету.

16.04.2019 Київський районний суд міста Харкова ухвалив вирок, яким виправдав М. за ч.2 ст.307 КК України (Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів) та визнано винуватим за ч.1 ст.309 КК України (Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту).

Адвокат ЦСЗ подав апеляційну скаргу на вирок Київського районного суду міста Харкова в частині визнання винуватим М. за ч.2 ст.309 КК України. Прокурором також було подано апеляційну скаргу про скасування вироку та призначення йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на 7 років

Розгляд апеляційної скарги призначено на 27.02.2020 року.

27.02.2020 року апеляційний суд провів засідання та призначив наступне засідання на 18.06.2020 року.

18.06.2020 року апеляційний суд переніс судове засідання на 21.01.2021.

Харківським апеляційним судом було скасовано вирок, М. було виправдано за ч.2 ст.307 КК України та засуджено за ч.1 ст.309 КК України та направлено справу на новий розгляд .

Суддею Київського районного суду м. Харкова призначено розгляд справи на 14.07.2021 року.

Справа П.

28.05.2014 р. пана П. було затримано працівниками міліції в автомашині приватного таксиста, перевезено до супермаркету, де обшукано та без складення протоколу затримання та обшуку перевезено до квартиру, де він мешкає, для проведення обшуку, де нічого не знайшли, після чого відвезли до слідчого управляння ГУ УМВС України в Харківській області, де після складення протоколу затримання йому було надано адвоката.

24.07.2014 року справа була направлена до Московського районного суду м. Харкова за обвинуваченням за ст. 307 ч. 2 КК України. 12.01.2015 було винесено вирок.

07.05.2015 року Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 07.05.2015 року було скасовано вирок судді Московського районного суду та справу направлено на новий розгляд до цього суду, при цьому свідки обвинувачення не доставляються прокурором

Тільки після спливу 1 року 7 місяців тримання під вартою, 20.01.2016 р. П. було звільнено під домашній арешт. Після цього в судове засідання прокурором не надавалися свідки обвинувачення та закупний.

В кінці 2016 році суддя, у якого знаходилася на розгляді справа, пішов у відставку та справу на розгляд було передано іншому судді, яка розпочала слухати справу спочатку.

В судових засіданнях за 2017 рік були опитані в якості свідків слідча, яка здійснювала затримання П. та експерт, який складав експертний висновок, при цьому слідча пояснила, що вона нічого не пам’ятає по матеріалам справи, а експерт пояснив, що недостовірна інформація, зазначена в його експертному висновку є простою опискою.

Крім цих двох свідків, за 2017 рік не було опитано жодного свідка обвинувачення, якими є працівники оперативних підрозділів, які затримували обвинуваченого, закупного та свідків, які зазначені в документах, складеними оперативними працівниками в якості понятих.

При цьому здійснювалися неодноразово заміни прокурора, які кожний раз повідомляли, що не можуть здійснити доставлення свідків обвинувачення в зв’язку з тим, що обіцянку доставити свідків до суду здійснював попередній прокурор.

За 2018 рок жодного разу прокуратура не надала свідків обвинувачення та суддею неодноразово складалися ухвали про привід свідків.

В червні 2018 року суддею було задоволено клопотання адвоката про зміну порядку дослідження доказів та вирішено досліджувати докази в зв’язку з тим, що свідків обвинувачення прокурор не доставляє

В 2019 році суд дослідив всі документи кримінального провадження, надані прокурором та допитав повторно експерта.

Прокуратура не забезпечила явку свідків обвинувачення до суду та не відкрила всі матеріали досудового слідства стороні захисту.

22.07.2019 року суд визнав невинуватим пана П. та ухвалив виправдувальний вирок визнавши недоведеність вини пана П.

Прокурор подав апеляційну скаргу на вирок суду першої інстанції.

Розгляд апеляційної скарги прокурора призначений на 21.01.2020 року.

21.01.2020 року апеляційний суд провів судове засідання та зробив перерву для підготовки останнього слова обвинуваченого. Апеляційний суд призначив наступну дату судового розгляду на 11.02.2020 року.

11.02.2020 року апеляційний суд залишив без змін виправдувальний вирок відносно пана П.

Прокурор подав касаційну скаргу до Верховного Суду, де він прохав направити скаргу на новий судовий розгляд.

Верховний Суд прийняв до розгляду касаційну скаргу прокурора.

01 липня 2021 року Верховним судом було залишено без змін виправдувальний вирок П.

Справа Р-ута

Пан Р. який є інвалідом 3-ї групи по онкології внаслідок захворювання, одержаного на військовій службі, оговорив пан М. Внаслідок застосованих до нього тортур шляхом подання струму за допомогою військової динамомашини пан Р. зізнався у скоєнні злочину та оговорив пана М. та іншу особу.

З 26.09.2019 року пан Р. утримується під вартою.

В травні 2020 року пан Р. звернувся за правовою допомогою до ЦСЗ.

29.05.2020 року адвокат ЦСЗ подав скаргу до жовтневого районного суду м. Харкова щодо ненадання медичної допомоги пану Р.

23.06.2020 року суд задовольнив скаргу адвоката ЦСЗ та зобов’язав медичну частину СІЗО провести необхідне медичне обстеження та лікування пана Р.

04.11.2020 року адвокат ЦСЗ подав заяву про злочин до Територіального управління ДБР у місті Полтава, який полягав у викраденні та незаконному затриманні пана Р. ДБР відмовив адвокату у внесенні зазначених у заяві відомостей до ЄРДР.

08.12.2020 року адвокат ЦСЗ направив скаргу до Жовтневого районного суду міста Полтава на рішення ДБР та просив суд зобов'язати ДБР внести відомості в ЄРДР.

14.12.2020 року Жовтневий районний суд м. Полтави задовольнив скаргу адвоката ЦСЗ та зобов’язав ДБР внести відомості про злочин відносно пана Р.

В червні 2021 р. Територіальне управління ДБР було надано доручення оперуповноваженим Харківського СІЗО заповнити якусь анкету, які Р. відмовився заповнювати без адвоката, але оперуповноваженими адвокатів не було запрошено.

Адвокат направив скаргу в порядку ст.308 КПК України до прокуратури м. Полтави та начальнику ДБР про необхідність саме слідчим ДБР опитати в присутності адвоката Р. та надати йому статус потерпілого.

Справа Т.

Пан Т. проживає в м. Харків.

Т.– наркозалежна особа. Разом зі своїм знайомим паном Б. вони придбавали сім’я маку, виготовляли з нього наркотик та разом його споживали.

10 лютого 2015 року після спільної закупівлі сім’я маку та виготовлення з них наркотичної речовини, пан Б. вколов собі половину своєї частини. Після цього сказав, що за рештою дози зайде пізніше. Коли він повернувся, то непомітно підклав Т. гроші, забрав решту наркотичного засобу та пішов. Того ж дня Т. був заарештований поліцією за підозрою у розповсюдженні наркотичних засобів.

12 лютого 2015 року слідчий суддя обрав тримання під вартою як запобіжний захід для заявника.

Заявник звернувся за правовою допомогою до адвоката ЦСЗ.

27 травня 2015 року адвокат ЦСЗ склав клопотання про зміну запобіжного заходу.

Суддя Московського районного суду задовольнив клопотання та запобіжний захід було змінено на домашній арешт.

Після зміни запобіжного заходу заявник став учасником програми замісної терапії.

У 2017 році не було проведено жодного судового засідання, в якому б були допитані свідки звинувачення, так як вони переносяться через те, що не з’явились свідки звинувачення, зайнятість судді або участь адвоката в інших справах.

У 2018 році судові засідання переносились, через неявку свідків, або зайнятість судді в інших судових засіданнях.

На початку 2019 року кримінальну справу було передано до іншого судді Московського районного суду міста Харкова.

У 2019 році судові засідання неодноразово переносились через неявку свідків, або зайнятість судді в інших судових засіданнях. Прокуратура не забезпечує явку свідків обвинувачення до суду.

У 2020 році судові засідання неодноразово переносились через неможливість прокуратури забезпечити участь свідків обвинувачення у суді.

З липня по грудень 2020 року судові засідання неодноразова переносились через постійну зміну прокурорів в процесі та клопотаннями нових прокурорів про ознайомлення з матеріалами справи.

У грудні 2020 року судове засідання було перенесено у зв’язку з неявкою прокурора.

Протягом 2021 року прокурор не зміг організувати явку свідків обвинувачення. Справа призначена до розгляду у Московському районному суді міста Харкова на 5 липня 2021 року.

Справа Т.

8 жовтня 2017 року Київський районний суд м. Харкова виніс вирок, яким визнано винуватим пана Т. за ч. 1 ст. 307 КК України та призначено покарання у виді 4 (чотирьох) років 6 (шести) позбавлення волі, а також визнано винним за ч. 2 ст. 307 КК України та призначено покарання у виді 6 (шести) років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю. Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю вказаних злочинів, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, призначити покарання у виді 6 (шести) років позбавлення волі в кримінально виправній установі з конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю.

1 жовтня 2018 року підписано угоду про надання правової допомоги.

2 жовтня 2018 року ознайомилась з матеріалами кримінального провадження та звукозаписами судових засідань у Київському районному суді м. Харкова.

6 жовтня 2018 року подано апеляційну скаргу до Апеляційного суду Харківської області, обвинувачений пан Т. заявив клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

30 липня 2019 року Апеляційний суд Харківської області скасував вирок Київського районного суду м. Харкова, а справу направив на новий розгляд до Київського районного суду м. Харкова.

23 серпня 2019 року справа була призначена до розгляду в Київському районному суді м. Харкова.

Адвокат ЦСЗ постійно подавав ґрунтовні заперечення проти продовження міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою пана Т.

Адвокат ЦСЗ подав клопотання до суду щодо зміни запобіжного заходу з тримання під вартою на більш м’який запобіжний захід.

19 вересня 2019 року суд відмовив в задоволенні клопотання ЦСЗ, однак в своєму рішенні суд суттєво змінив розмір застави, обравши її мінімальний розмір.

На початку судового розгляду суд вирішив досліджувати докази в повному об’ємі, а також порядок їх дослідження, який було обрано відповідно до правової позиції адвоката ЦСЗ у справі.

На сьогоднішній день допитані 3 свідки з 7 заявлених стороною обвинувачення.

З початку 2021 року було проведено 9 судових засідань. Було змінено порядок дослідження доказів з допиту свідків на дослідження письмових доказів. Після дослідження доказів, стороною захисту було подано клопотання про визнання всіх доказів у кримінальному провадженні недопустимими. Після подання до суду вищезазначеного клопотання, прокурор не з’являється в судові засідання. Стороною захисту ініційовано інформування прокурора області та Генерального прокурора судом щодо бездіяльності прокурора.

Справа В.

Пан В., постійно мешкає в м. Харкові, є пацієнтом замісної підтримуючої терапії, наркотики приймає більш ніж 15 років

В квітні 2014 р. пана В разом з пані Ф було затримано оперуповноваженими разом з іншим чоловіком та привезено до Фрунзенського РВ, де пана В катували , а пані Ф. били з метою дізнатися про осіб, які мають гроші та вживають наркотики, а також з метою надання ним згоди бути їхнім негласним агентом.

 09.01.2015 р. біля приміщення Московського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області під відеокамерами на її вході В. було нанесено удар ногою в праве стегно працівником поліції в цивільній формі, а потім іншими працівниками поліції було проведено залякування В. з метою дати потрібні працівникам свідчення в судовому засіданні, в якому обвинувачується останній в продажу наркотиків

12.03.2015 р. складено заяву про скоєння злочину з боку працівників міліції відносно В. та Ф.

16.03.2015 р. складено та здано до суду скаргу про зобов’язання внести до ЄРДР відомості про скоєння злочину з боку працівників міліції відносно В. та Ф.

10.06.2015 р. участь в судовому засіданні по результатом якого суддею було відмовлено в задоволенні скарги про зобов’язання внести до ЄРДР відомості про скоєння злочину з боку працівників міліції відносно В. та Ф.

Пану В. було висунуто звинувачення за незаконний обіг наркотичних засобів та узято під варту.

Пана В. обрали запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який систематично продовжувався кожні два місяці. Адвокат приймав участь у цих судових засіданнях.

Протягом 2015-2017 років судові засідання періодично переносилися з різних причин, серед яких неявка свідків, зайнятість судді в інших судових засіданнях, самовідводом суддів.

За 2018 рок жодного разу прокуратура не надала свідків обвинувачення та прокурору мінялися та суддею неодноразово складалися ухвали про привід свідків.

В червні 2018 року суддею Фрунзенського районного суду було задоволено клопотання адвоката про зміну порядку дослідження доказів та вирішено досліджувати докази в зв’язку з тим, що свідків обвинувачення прокурор не доставляє.

В 2019 році суддя неодноразово виносила ухвали про привід свідків, які не виконувалися.

В червні 2019 року суд почав досліджувати докази по справі.

В листопаді 2019 року прокуратура змінила обвинувачення з ч. 2 ст. 307 (Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів) на ч.1 ст. 309 (Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту).

З серпня по грудень 2020 року судові засідання неодноразова переносились через постійну зміну прокурорів в процесі та клопотаннями нових прокурорів про ознайомлення з матеріалами справи.

У грудні 2020 року судове засідання було перенесено у зв’язку з клопотання нового прокурора про ознайомлення з матеріалами справи.

16.04.2021 року прокуратура відмовилася від обвинувачення за ч.1 ст.309 КК України

В червні 2021 року В. помер.

24 справи людей, які страждають від тяжких хвороб, та членів інших вразливих груп

Справа Б/

Пан Б. звернувся до адвоката за правовою допомогою. Він повідомив, що страждає від низки тяжких хвороб, серед яких – ВІЛ 4 стадія. На підставі своїх захворювань, він має право на звільнення від відбування покарання. На сьогоднішній момент він відбуває покарання у Вінницькій виправній колонії № 81.

5 серпня та 19 вересня 2020 року адвокат звернулася із запитом до Вінницької виправної колонії для отримання медичних документів Б. Однак відповідь їй надана не була. Тоді 13 жовтня 2020 року адвокат направила скаргу до прокуратури Вінницької області. Після цього виправна колонія все ж надала медичні документи.

13 листопада 2020 року адвокат звернулася до Вінницької виправної колонії № 81 із заявою про організацію пану Б. лікарсько-консультативної комісії. Однак у такій заяві було відмовлено.

17 грудня 2020 року адвокат направила до Вінницького міського суду Вінницької області клопотання про звільнення Б. за хворобою. Судове засідання було призначене на 23 грудня 2020 року, але не відбулося через недоставлення Б. до суду.

Після цього було призначено ще декілька судових засідань, однак жодне з них не відбулося з різних причин. Наступне судове засідання призначене на 21 липня 2021 року.

Справа Д.

Д. прибув до ДУ «Софіївська виправна колонія» (№ 55) для відбування покарання. У березні 2021 року останній звернувся до ЦСЗ зі скаргами на ненадання йому медичної допомоги та неподання відповідальними особами документів до суду щодо його звільнення від відбування покарання за станом здоров’я, не дивлячись на наявні нього діагнози –облітеруючий атеросклероз артерій нижніх кінцівок. ХНК 4 ст. по Фонтейну (критична ішемія – затримка кровообігу в артеріях нижніх кінцівок). Йому проведено ампутацію правої нижньої кінцівки на рівні середньої третини стегна.           

Крім того, його турбує й стан лівої кінцівки, оскільки він відчуває нестерпний біль, а лікування попри свої скарги не отримує, тому є вірогідність втратити й ліву кінцівку.

09.03.2021 був направлений адвокатський запит до Філії ДУ «ЦОЗ ДКВС України» в Запорізькій області щодо стану здоров’я та лікування Д.

25.03.2021 адвокат направила клопотання про дострокове звільнення від відбування покарання Д. за станом здоров’я.

30.03.2021 адвокат направила адвокатські запити до Міністерства юстиції України та Міністерства охорони здоров’я України щодо роз’яснення поняття «висока ампутація нижньої кінцівки», відповідно до Додатку 13 до Порядку організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі (пункт 1 розділу VI), Переліку захворювань, які є підставою для подання до суду матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання, розділу XIV. Анатомічні дефекти внаслідок захворювання чи травми.

12.04.2021 призначено судове засідання, однак воно не відбулось через обмежений час прокурора.

29.04.2021, 10.06.2021 судові засідання відкладались через відсутність висновку лікарсько-консультативної комісії та невихід колонії на відео-зв'язок із судом (відсутність інтернету в колонії). Дата наступного судового засідання 02.08.2021

Справа Г.

У травні 2021 року до адвоката звернувся Г., який повідомив, що довгий час страждав від пахової грижі. Він більше дев'яти місяців перебував в Чернігівському слідчому ізоляторі, де йому не надавалася медична допомога. Більш того, його відмовлялися вивозити в лікарню для планової операції через пандемію коронавирусной хвороби в Україні. Борзнянський районний суд Чернігівської області кілька разів виносив рішення про необхідність термінового медичного обстеження і лікування Г., однак СІЗО їх так і не виконало. Пізніше Борзнянський районний суд визнав, що в разі Г. було явне порушення його медичних прав і, крім того, невиконання судових рішень щодо нього.

Тому, Г. звернувся до адвоката для отримання компенсації моральної шкоди, яка була завдана йому незаконними діями СІЗО. Адвокат підготувала цивільний позов проти Чернігівського слідчого ізолятора і Центру охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України.

На сьогоднішній день позов знаходиться на стадії розгляду.

Справа К.

Пан К. звернувся до адвоката через те, що він страждає на тяжку хворобу – ВІЛ 4 стадії. Він зазначив, що належне лікування йому не надається, оскільки йому неможливо підібрати адекватну анти ретровірусну терапію.

28 жовтня 2019 року адвокат подала запит до Стрижавської виправної колонії № 81 щодо наявних у заявника захворювань. 6 листопада 2019 року установа повідомила, що К хворіє на ВІЛ, але зазначила першу стадію захворювання. При цьому, згідно з копіями наданих лабораторних досліджень рівень СД4 клітин у К складав 46 клітин, що відповідає 4 стадії захворювання.

19 листопада 2019 року адвокат направила до Вінницького міського суду Вінницької області клопотання про звільнення пана К у зв’язку із тяжким захворюванням. При цьому вона також просила провести лікарсько-консультативну комісію для визначення стану здоров’я пана К.

16 січня 2020 року, 26 лютого 2020 року, 12 квітня 2020 року та 10 травня 2020 року судові засідання у справі не відбулися через знаходження суді в нарадчій кімнаті, відсутність електропостачання у суді та технічні проблеми.

9 липня 2020 року Вінницький міський суд відмовив адвокату у задоволенні клопотання про звільнення пана К. через тяжку хворобу. При цьому суд відмовив також і у проведення лікарсько-консультативної комісії для встановлення тяжкості хвороби, оскільки, на думку суду, і так було зрозуміло, що К. не підлягає звільненню.

Адвокат не погодилася з таким рішенням суду та підготувала апеляційну скаргу.

25 вересня 2020 року Вінницький апеляційний суд також відмовив у задоволенні скарги, зазначивши, що адвокат мала б звертатися із клопотанням про проведення лікарсько-консультативної комісії не до суду, а безпосередньо до колонії.

Адвокат звернулася із заявою про проведення лікарсько-консультативної комісії пану К. до колонії, але колонія у проведенні такої комісії відмовила. Адвокат планує звернутися зі скаргою на дії установи до адміністративного суду.

Однак у подальшому К. відмовився від подання адміністративного позову.

Натомість, він запропонував знову звернутися до суду із клопотанням про звільнення за хворобою, оскільки стан його здоров’я погіршився. Зараз адвокат очікує отримання медичних документів.

Справа К.

В кінці вересня 2020 року під час моніторингового візиту до адвоката звернувся К., який повідомив, що страждає рядом тяжких захворювань, серед яких туберкульоз та ВІЛ. Він просив про допомогу у звільненні через хворобу.

6 жовтня 2020 року адвокат направила свій запит в Північну виправну колонію № 90, в якому просила надати їй всі необхідні медичні документи клієнта. Однак відповіді на свій запит адвокат не отримала.

Тоді адвокат направила скаргу в прокуратуру Херсонської області, в якій просила вжити заходів прокурорського реагування у зв'язку з ситуацією, яка склалася з її адвокатським запитом.

Прокуратура Херсонської області 29 жовтня 2020 року направила відповідь, в якій вказала, що порушень знайдено не було.

Тим часом, в листопаді 2020 року адвокат направила в Херсонський міський суд Херсонської області клопотання про звільнення клієнта за станом здоров'я. У своєму клопотанні адвокат зазначила, що не може надати суду документи, що підтверджують захворювання клієнта, так як такі документи їй не надала колонія. Вона також просила суд витребувати такі документи та провести лікарсько-консультативну комісію клієнтові, так як колонія за своєю ініціативою таку комісію не провела.

Херсонський міський суд відкрив провадження, проте до сьогоднішнього дня не здійснив ніяких дій спрямованих на розгляд справи. А саме, суд нібито призначав декілька засідань, на які викликали К., але про яких не повідомлялася адвокату. В результаті чого, у адвоката не було шансу на них з'явитися.

Розгляд справи триває. Після скарг адвоката керівнику апарату суду, суд нарешті вислав порядку про виклик адвоката.

Справа Л.

Л. відбуває покарання в Софіївській спеціалізованій туберкульозній лікарні № 55, куди був направлений з Державної установи «Вільнянська виправна колонія № 20».

Л. звернувся до адвоката наприкінці грудня 2020 року зі скаргами на ненадання йому медичної допомоги та неподання відповідальними особами документів до суду щодо його звільнення від відбування покарання за станом здоров’я, не дивлячись на ряд показань для цього (ВІЛ-інфекція, гепатит С, туберкульоз та супутні захворювання).

11.12.2020 року адвокатом були направлені запити до Філії ДУ «Центр охорони здоров’я Державної кримінально-виконавчої служби України» в Запорізькій області та до міжобласної

05.01.2021 року адвокат направила клопотання до суду щодо звільнення Л. від відбування покарання за станом здоров’я.

11.02.2021 року судове засідання відкладалось через відсутність висновку лікарсько-консультативної комісії щодо стану здоров’я Л.

31.03.2021 та 20.04.2021 року судові засідання відкладались через відсутність пана Л. в засіданні – його явку не забезпечували відповідальні особи.

29.04.2021 року суд відмовив в задоволенні клопотання адвоката посилаючись на висновок лікарсько-консультативної комісії. Пан Л. відмовився від правової допомоги.

Справа М.

Пан М. відбуває покарання в Дар`ївській багатопрофільній лікарні № 10 при відповідній колонії № 10.

М. наприкінці грудня 2020 року звернувся до ХПГ зі скаргами на болі в нижній кінцівці, яка триває не один рік, оскільки в нього було два переломи правої гомілки, які зрослись.

Його права нога коротша за ліву на 5 сантиметрів, він не може повноцінно пересуватися, стан його здоров’я погіршується, болі у тілі посилюються.

Ще 26.05.2017 року М. було рекомендовано оперативне лікування, однак, воно не проводилось.

Тому, М. потребує термінового лікування, зокрема, проведення оперативного втручання, для лікування нижньої кінцівки, яка зрослась неправильно.

11.12.2020 року адвокат направила адвокатські запити щодо стану здоров’я та лікування М. до Філії державної установи «Центр охорони здоров1я» у Херсонській області та до Дар`ївської багатопрофільної лікарні № 10.

У відповідь на адвокатський запит від 11.12.2020 року начальник філії Державної установи «Центр охорони здоров’я» надав адвокату лише копії медичної карти стаціонарного хворого М., однак будь-якої іншої інформації щодо стану здоров’я та лікування надано не було.

08.01.2021 року адвокат направила повторно адвокатські запити та подала до суду клопотання про термінове зобов’язання відповідальних осіб лікарні забезпечити надання необхідної медичної допомоги засудженому М., в закладі охорони здоров’я, а у разі неможливості перенаправлення хворого засудженого до закладу охорони здоров’я, в закладі охорони здоров’я державної або комунальної форм власності.

18.01.2021 року судове засідання було перенесено у зв’язку з незабезпеченням участі пана М. в судовому засіданні.

04.02.2021 року клопотання адвоката про забезпечення лікування М. було залишено без розгляду, бо на думку суду, не може бути вирішено в порядку ст. 537 КПК України.

17.03.2021 року Херсонський апеляційний суд підтримав рішення суду першої інстанції.

Справа М.

Пан М. звернувся до адвоката через ненадання йому якісної медичної допомоги у Львівській установі виконання покарань. Пан М. зазначив, що він вже протягом багатьох років страждає від хвороб серцево-судинної системи. Протягом останніх років у нього сталося два інфаркти та дві зупинки серця. Після цього лікарем кардіологом М. було рекомендовано проведення оперативного втручання. Однак на заваді стала адміністрація установи виконання покарань, яка відмовляється вивозити М. на лікування.

25 травня 2021 року адвокатом було направлено запит до Центру охорони здоров’я Львівської області аби встановити медичний діагноз М. Однак у відповіді установа виконання покарань вказала, що для М. виконуються усі необхідні медичні дії, а його стан є задовільним. Після цього адвокат прийняла направити заяву до Дарницького міського суду міста Львова.

Справа Н.

Пан Н. звернувся до адвоката за юридичною допомогою, оскільки він систематично не отримував медичну допомогу у слідчому ізоляторі у зв’язку зі своєю тяжкою хворобою. Він зазначив, що за останні місяці стан його здоров'я погіршився настільки, що пан Н. був майже повністю паралізований. Однак він не отримував медичної допомоги.

23 липня 2020 року, 17 серпня 2020 року та 8 вересня 2020 року адвокат направив адвокатські запити до Одеського слідчого ізолятора для встановлення стану здоров'я пана Н. Однак, всупереч чинному законодавству, адвокат не отримала відповідь на жодний із таких запитів.

Тому 29 серпня 2020 року та 14 жовтня 2020 року адвокат направила скарги до прокуратури Одеської області, Південного міжрегіонального управління з питань виконання покарань та пробації та Міністерства юстиції. Однак органи влади заявили, що адвокат нібито не мав повноважень на доступ до медичних карт заявника.

Тоді 3 грудня 2020 року адвокат подала скаргу за ст. 206 КПК України до Малиновського районного суду міста Одеси з вимогою негайно організувати лікування пана Н. Хоча судовий розгляд мав відбутися протягом доби (згідно з чинним КПК України), на практиці слухання справи не відбулося навіть протягом місяця.

Судовий розгляд відбувся лише 2 лютого 2021 року, коли Малиновський районний суд задовольнив клопотання адвоката та зобов'язав Одеський слідчий ізолятор надати пану Н. необхідну медичну допомогу. Однак слідчий ізолятор не виконав рішення суду, тому адвокат подала заяву про вчинення кримінального правопорушення через невиконання такого рішення. Кримінальне провадження розпочато, але слідчих дій не проводилось.

10 березня 2021 року адвокат також направив кілька клопотань до Міністерства юстиції, Омбудсмена та Центру охорони здоров'я щодо відсутності медичної допомоги. 1 квітня 2021 року Міністерство юстиції відповіло, що дисциплінарне провадження за цим фактом відкрито. Справа знаходиться на розгляді.

15 квітня 2021 року адвокат ЦСЗ подала заяву про вчинення кримінального правопорушення щодо невиконання судового рішення працівниками слідчого ізолятору. Однак рішення суду все одно досі не виконано.

Справа Н.

Пан Н. відбуває покарання у вигляді довічного позбавлення волі в Івано-Франківській установі виконання покарань № 1. Він звернувся до адвоката ЦСЗ з проханням подати клопотання в його інтересах про звільнення за хворобою. При цьому він зазначив, що хворіє на ВІЛ 4 стадії

Адвокат відправив Н. усі необхідні документи для підписання, а після їх отримання відправив адвокатський запит до Івано-франківської установи виконання покарань. Однак у встановлений законом строк відповіді на свій запит адвокат ЦСЗ не отримав, тому 15 червня 2020 року адвокат був змушений повторно звернутися до установи з адвокатським запит.

10 липня 2020 року адвокат направила скаргу на бездіяльність виправної колонії до прокуратури Івано-Франківської області та Міжрегіонального управління з питань виконання покарань. Після цього, приблизно через тиждень, адвокат врешті отримала відповідь на свій запит, хоча він був наданий і не в повному обсязі.

20 липня 2020 року адвокат звернулася до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області із клопотанням про звільнення пана Н. за хворобою. Однак через деякий час після такого звернення пан Н. був направлений на лікування до Стрижавської виправної колонії № 86. Відповідно, суд виніс ухвалу про вибуття пана Н. з-під його підсудності та направив клопотання адвоката до Вінницького районного суду Вінницької області.

15 серпня 2020 року Вінницький районний суд відкрив провадження за отриманим клопотанням щодо звільнення Н. від відбування покарання за хворобою. Однак за цей час пан Н. вже був виписаний з лікарні при Стрижавській виправній колонії та направлений назад – до Івано-Франківської установи виконання покарань.

Тому Вінницький районний суд Вінницької області знову виніс ухвалу про порушення підсудності та повернув справу до Івано-Франківського міського суду.

20 жовтня 2020 року Івано-Франківський міський суд знову відкрив провадження за клопотанням адвоката про звільнення Н. від відбування покарання за хворобою. Судове засідання було призначене на 21 листопада 2020 року, але не відбулося.

Наступне судове засідання призначене на 17 січня 2021 року, однак воно не відбулося через відсутність Н-ні в установі виконання покарань. Після цього, наступне судове засідання, було призначене 16 лютого 2021 року.

16 лютого 2021 року, під час судового засідання, стало відомо, що перебуваючи у Стрижавській виправній колонії для проведення йому лікарсько-консультативної копії, заявник написав відмову від будь-яких медичних маніпуляцій із ним, у тому числі, і діагностики. Відповідно, провести лікарсько-консультативну комісії йому виявилося неможливо. Сам Н. під час засідання нічого пояснити не зміг. Тож суд відмовив у клопотанні адвоката про звільнення Н.

У подальшому, під час конфіденційної розмови Н., виявилося, що сталося непорозуміння. Зокрема, Н не відмовлявся від проведення йому лікарсько-консультативної комісії, а відмовився від лікування. Точніше, він вважав, що відмовляється саме від лікування. Дізнавшись про це, адвокат прийняла рішення заново звертатися до суду із клопотанням про звільнення Н. у зв’язку з тяжкою хворобою.

Справа П.

П. перебуває в Івано-Франківській УВП № 12. П. звернувся до ЦСЗ зі скаргами на ненадання йому медичної допомоги попри встановлені діагнози, які перешкоджають нормальній життєдіяльності та мають тенденцію до погіршення.

24.12.2020 адвокат направила адвокатські запити до Філії ЦОЗ ДКВС України у Чернівецькій, Івано-Франківській та Закарпатській областях та до Івано-Франківської міської медичної частини № 12 щодо стану здоров’я, обстеження та лікування П.

29.01.2021 адвокат подала заяву до прокуратури Івано-Франківської області про перевірку щодо ненадання відповіді на мої адвокатські запити начальника Філії ДУ «ЦОЗ ДКВС України» у Чернівецькій, Івано-Франківській та Закарпатській областях та Івано-Франківської міської медичної частини № 12 та з проханням внести до ЄРДР відомості, що викладені у цій заяві за фактами перешкоджання адвокатській діяльності та надіслати мені копії витягів з ЄРДР.

03.02.2021 адвокат направила слідчому судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області про порушення прав пана П. щодо зобов’язання відповідальних осіб міської медичної частини № 12 м. Івано-Франківська забезпечити надання необхідної медичної допомоги , в закладі охорони здоров’я ДКВС, а у разі неможливості перенаправлення хворого засудженого до закладу охорони здоров’я, в закладі охорони здоров’я державної або комунальної форм власності. Суд першої інстанції відмовив адвокату, а суд апеляційної інстанції повернув заяву на розгляд суду першої інстанції, після чого скарга адвоката була задоволена, однак не виконана.

23.04.2021 адвокат подала заяву про злочин до Прокуратури Івано-Франківської області щодо невиконання рішення суду.

Справа П.

Пан П. відбуває покарання у Вінницькій установі виконання покарань № 1 у вигляді довічного позбавлення волі. 21 листопада 2020 року він звернувся до адвоката через ненадання йому медичної допомоги. Він повідомив, що на нозі у нього трофічна виразка, і лікарі кажуть, що ногу можуть ампутувати, але лікування ніяке не здійснюють.

28 листопада 2020 року адвокат подала свій запит до установи виконання покарань аби отримати медичні документи пана П. У відповідь їй надали медичну документацію, де жодного слова не було вказано про виразку на нозі.

На сьогоднішній день адвокат звернулася до Представника Уповноваженого Верховної Ради України у Вінницькій області із проханням провести візит до установи на предмет нелікування пана П. Також були подані скарги до Вінницької обласної прокуратури. У відповідь, 10 січня 2021 року Вінницька обласна прокуратура повідомила, що не має повноважень у таких справах.

Також адвокат 10 лютого 2021 року направила запит до Центру охорони здоров’я Державної кримінально-виконавчої служби України з метою вивезти П-тяя для діагностики до цивільної лікарні, оскільки адміністрація установи виконання покарань приховує його хвороби.

Розгляд справи триває.

Справа П.

31.07.2020 до ЦСЗ звернулась мама П. зі скаргами на ненадання медичної допомоги та неподання відповідальними особами документів до суду щодо його звільнення від відбування покарання за станом здоров’я, не дивлячись на ряд показань для цього: на початку січня 2020 року у П. почались перші симптоми онкологічного захворювання, однак лікарі Медичної частини ДУ «Вінницька УВП «№ 12» не вжили будь-яких дій для обстеження та лікування, натомість, йому встановили діагноз – пневмонія легень, яку три тижні поспіль лікували крапельницями після яких стан мого підзахисного різко погіршився: від задишки до неможливості самостійно пересуватись, все це супроводжувалось нестерпним болем спочатку в боці, а потім по всьому тілі. Та навіть попри це, жодних додаткових обстежень проведено не було. Лише 29.07.2020 за ініціативою та за рахунок матері П. його вивезли до приватної клініки, де йому встановили 4 стадію раку легень. Довго матері відмовляли навіть у цьому. Крім того, майже всі ліки оплачувала матір П. самостійно.

Того ж дня з адвокатом зв’язався і сам П. з аналогічною скаргою.

01.08.2020 адвокат подала до суду клопотання про звільнення від відбування покарання за станом здоров’я П., судове засідання призначили на 13.08.2020.

05.08.2020 П. етапували до МОБЛ при Львівській УВП № 19.

05.08.2020 були направлені адвокатські запити до МОБЛ при Львівській УВП № 19, філії державної установи "Центр охорони здоров'я ДКВС України" у Львівській області та до філії державної установи "Центр охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України" в Вінницькій області щодо стану здоров’я та лікування Ю.

06.08.2020 адвокат направила заяви про вжиття заходів щодо нелікування П. Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, Начальнику Департаменту нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях, інших заходів примусового характеру у місцях несвободи, а також пробації та до Прокуратури Вінницької області.

13.08.2020 адвокат подала до суду клопотання про залишення без розгляду клопотання про звільнення, у зв’язку зі смертю клієнта.

18.08.2020 до ЦСЗ звернулась мама П. з проханням представляти її інтереси в якості потерпілої в кримінальному провадженні за фактом смерті її сина внаслідок ненадання йому медичної допомоги.

19.08.2020 адвокат направила заяву про злочин до Прокуратури Вінницької області та Вінницької місцевої прокуратури.

18.09.2020 адвокат направила клопотання про проведення процесуальних дій слідчому та долучення документів.

13.10.2020 та 17.12.2020 адвокатом направлені клопотання про проведення процесуальних дій в рамках відкритого кримінального провадження.

12.02.2021 та 23.04.2021 адвокат направила клопотання про проведення процесуальних дій в рамках відкритого кримінального провадження.

Справа П.

Пан П. звернувся до адвоката за правовою допомогою. Він повідомив, що страждає від низки тяжких хвороб, серед яких – онкологічне захворювання (меланома). На підставі своїх захворювань, він має право на звільнення від відбування покарання.

На момент звернення до адвоката, пан П. знаходився у Замковій виправній колонії. Тому адвокат направила йому усі необхідні документи на адресу цієї установи. Однак листа від адвоката пан П. так і не отримав.

Тому 23 вересня, 14 жовтня та 11 листопада 2020 року адвокат направила скарги на перешкоджання у спілкуванні з клієнтом до прокуратури Хмельницької області, Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання покарань та Міністерства юстиції. У відповідь органи державної влади повідомили, що жодних листів П. від адвоката нібито не надходило.

Але врешті, наступний лист від 1 грудня 2020 року був таки доставлений П.

Після цього адвокат направила клопотання до Центру охорони здоров’я Державної кримінально-виконавчої служби України про вивезення П. на лікування. Таке клопотання було задоволено. На сьогоднішній день П. продовжує знаходитися на лікуванні.

Справа С.

Пан С. відбуває покарання в Одеській виправній колонії. Він звернувся до юриста з проханням про правову допомогу, оскільки страждає на важку хворобу, а саме на ВІЛ-4 Стадії. Пан С. має право бути звільненим від покарання відповідно до статті 84 Кримінального кодексу України.

5 серпня 2020 року адвокат звернувся до виправної колонії з проханням про надання медичної документації.

23 серпня 2020 року адвокат отримав відповідь з Одеської виправної колонії з медичними документами.

8 вересня 2020 року адвокат звернувся до Малиновського районного суду міста Одеси з проханням звільнити С. від відбування покарання через хворобу.

17 жовтня 2020 року Малиновський районний суд міста Одеси направив своє рішення адвокату, згідно тексту якого відмовився відкрити провадження за клопотанням адвоката. Суд зазначив, що адвокат не мав права звертатися до суду, і це має робити пенітенціарна установа, або, в крайньому випадку, але виключно у разі, якщо існує висновок лікарсько-консультативної комісії, відповідно до якого конкретна особа має право на звільнення за хворобою.

19 жовтня 2020 року адвокат подав апеляцію до Одеського апеляційного суду.

Судове засідання призначене на 4 січня 2021 року, але не відбулося.

25 лютого 2021 року Апеляційний суд Одеської області направив адвокату рішення, згідно з яким її клопотання було задоволено, а справу повернуто до суду першої інстанції для нового розгляду.

Перше судове засідання в суді першої інстанції було призначене на 11 квітня 2021 року, але не відбулось через привілею судді в іншій справі. Розгляд справи триває. До сьогоднішнього дня жодне засідання по суті не відбулося.

Справа Ш.

16 липня 2020 р. Ш. звернувся до адвоката. Він повідомив, що відбував покарання в Одеській виправній колонії. Ш. страждає на низку серйозних захворювань, включаючи ВІЛ та туберкульоз 4 стадії. Ці хвороби дають йому право звільнитися від відбування покарання через важку хворобу у відповідності до ст. 84 КК України.

Того ж дня адвокат направив до виправної колонії запит на отримання медичних документів. Отримавши їх, 18 серпня 2020 року адвокат направив клопотання про звільнення Ш. від відбування покарання до Малиновського районного суду Одеси. Однак дата слухання не була встановлена протягом п’яти місяців.

Крім того, адвокат подав заяву до Одеської виправної колонії про організацію проведення Ш. лікарсько-консультативної комісії для встановлення тяжкості його хвороби. Клопотання було задоволено. Однак лікарсько-консультативна комісія встановила, що тяжкість хвороби Ш. недостатня для звільнення.

19 вересня 2020 року адвокат направив запит про медичний висновок, згаданий вище, але висновок адвокату направлений так і не був.

Судове засідання у справі призначено на січень 2021 року. Однак воно не відбулося.

Під час судового засідання 23 квітня 2021 року Ш-ц було відмовлено у задоволенні його клопотання про звільнення від відбування покарання за хворобою. Адвокат направила апеляційну скаргу. Розгляд справи триває.

Справа С.

С. відбуває покарання в Софіївська спеціалізована туберкульозна лікарня № 55 при ДУ "Софіївська виправна колонія (№55)». С. звернувся до ЦСЗ за правовою допомогою у зв’язку з ненаданням йому медичної допомоги та бездіяльністю відповідальних осіб щодо подання документів до суду відносно його звільнення за станом здоров’я.

За інформацією С., станом на 28.12.2020 він переніс інсульти після яких за допомогою сусіда по камері заново вчився ходити, однак, 28.06.2020 він впав посеред камери, в результаті падіння отримав травму кістки лівої нижньої кінцівки, 4 місяці пролежав з гіпсом. Після гіпса знімок показав, що кістка не зрослась (через вік та умови). Крім того, в нього почався процес розпаду кістки. Також, у С. не працює ліва верхня кінцівка від передпліччя до кисті. Таким чином, С. є особою, що прикута до ліжка, його життя обліковується вже скоріше годинами, ніж днями, і стан його лише погіршується з кожним днем. Оскільки С. не може самостійно себе обслуговувати, цим займається сусід по камері. Він навіть до свідомості приходить не завжди, біль та слабкість є його постійними супутниками, коли він у свідомості. Йому пробували давати милиці, однак, він не може їх тримати.

На сьогоднішній день існує реальна загроза вже не здоров’ю, а життю С. Навіть надії на покращення його стану вже немає.

Враховуючи ситуацію, 28.12.2020 адвокат невідкладно звернулась до суду з клопотанням про його звільнення за станом здоров’я.

01.02.2021, 17.02.2021, 11.03.2021 судові засідання відкладались через перебування С. на лікуванні.

14.04.2021 судове засідання не відбулось, бо суддя був на лікарняному.

29.04.2021 судове засідання не відбулось, оскільки суду було невідомо місце перебування С., як з'ясувалось, він вже знаходився в лікарні в Херсоні.

02.06.2021 судове засідання не відбулось, оскільки пана С.,10.05.2021 вже етапували на лікування до Темнівської МОБЛ № 100. Наступне судове засідання мало відбутись 27.06.2021, 27.06.2021 в Темнівській лікарні № 100 пан С. помер. Як повідомив суд, згідно висновку лікарсько-консультативної комісії, який уже надійшов до суду, у пана С. були відсутні діагнози для звільнення від відбування покарання.

Справа С.

В ніч з 31 травня на 1 червня 2020 року пан С повертався додому зі святкування Дня народження. Він йшов вздовж траси Харків – Коротич до автозаправної станції, щоб викликати туди таксі. Раптом, приблизно опівночі, його зупинили співробітники поліції, які почали агресивно поводитися та погрожувати йому фізичною розправою. Після цього вони накинулися на пана С та почали бити його, вказуючи, що він п’яничка, який кидається під колеса автомобілів. Після цього пана С. затримали.

Через місяць, 2 липня 2020 року, пан С дізнався, що проти нього відкрито кримінальне провадження за фактом нібито нападу на працівника поліції. Того ж дня йому було повідомлено про підозру. У цей момент С звернувся до адвоката за допомогою.

Адвокат направив заяву до Державного бюро розслідувань про вчинення кримінального правопорушення працівниками поліції, а саме, побиття пана С. Оскільки інформація про вчинене кримінальне правопорушення не була внесена до Єдиного реєстру досудових розслідувань, то адвокат подав скаргу до слідчого судді на таке невнесення.

Обвинувальний акт проти пана С. був переданий до Харківського районного суду Харківської області.

9 січня, 10 лютого 2021 року мали відбутися попередні судові засідання, які не відбулися через неявку потерпілого співробітника поліції.

9 березня 2021 ротнку судове засідання нарешті відбулося і справа була призначена для розгляду по суті.

16 квітня 2021 року відбулося наступне судове засідання у справі, під час якого було оголошено обвинувальний акт та справу призначено по суті.

Після цього було ще декілька судових засідань, однак, вони не відбулися з різних причин, зокрема, більшість з них не відбулася через неявку потерпілого.

Розгляд справи триває.

Справа Т.

Пан Т. відбуває покарання у вигляді довічного позбавлення волі в Дніпровській установі виконання покарань № 4. Він звернувся до адвоката з проханням про правову допомогу, оскільки страждає від важкої хвороби, а саме ВІЛ-4 Стадії. Пан Т. має право бути звільненим від подальшого відбування покарання відповідно до статті 84 Кримінального кодексу України.

14 червня 2020 року, 17 липня 2020 року та 8 вересня 2020 року адвокат направив запити до Дніпровської установи виконання покарань щодо встановлення стану здоров’я пана Т. Однак, всупереч чинному законодавству, вона не отримала відповіді на жоден із запитів.

Тому 18 серпня 2020 року та 14 жовтня 2020 року адвокат направив скарги до прокуратури Дніпропетровської області, Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання покарань та пробації та Міністерства юстиції. Однак органи влади заявили, що адвокат нібито не мав повноважень на доступ до медичних карт заявника.

Тому 10 листопада 2020 року адвокат направив клопотання про звільнення Т від відбування покарання до Красногвардійського районного суду м. Дніпра, в якому вона зазначила, що не може обґрунтувати своє клопотання медичними документами через відмову у доступі до них.

Судове засідання було призначене на 16 грудня 2020 року, але не відбулося через неприведення Т на судове засідання.

Наступне судове засідання було призначене на 24 грудня 2020 року.

24 грудня 2020 року під час судового засідання було встановлено, що пан Т був перевезений до установи виконання покарань в Бахмуті. Згідно з цим фактом Красногвський міський суд повернув клопотання про адвоката для повторного звернення за місцем теперішнього відбування покарання її клієнтом.

18 січня 2021 року адвокат подав клопотання до Бахмутського міського суду Донецької області про звільнення пана Т. через його тяжку хворобу, але дата розгляду наразі не призначена.

Клієнт відмовився від подальшої співпраці з адвокатом у квітні 2021 року.

Справа В.

Пан В. звернувся до адвоката за правовою допомогою. Він повідомив, що страждає від низки тяжких хвороб, серед яких – ВІЛ 4 стадія. На підставі своїх захворювань, він має право на звільнення від відбування покарання. На сьогоднішній момент він відбуває покарання у Райківській виправній колонії.

27 жовтня 2020 року адвокат звернулася із запитом до Райківської виправної колонії про надання медичної документації В. Однак відповідь на такий запит надійшла лише 6 грудня 2020 року та після скарг на бездіяльність установи.

7 грудня 2020 року адвокат звернулася із клопотанням про звільнення В. за хворобою до Бердичівського міського суду.

У лютому 2021 року В помер.

Справа В.

В. відбуває покарання в ДУ «Кам'янська виправна колонія (№101)».

Останній звернувся до ЦСЗ наприкінці грудня 2020 року зі скаргами на ненадання йому медичної допомоги та неподання відповідальними особами документів до суду щодо його звільнення від відбування покарання за станом здоров’я, не дивлячись на ряд показань для цього – психічні та поведінкові розлади внаслідок поєднаного вживання опіоїдів, канабіоїдів, алкоголю, синдром залежності, епізодичне вживання психоактивних речовин, стійкі залишкові явища закритої черепно-мозкової травми з цефалгічним синдромом, арахноїдальна киста з частими епілептичними нападами, хронічний гепатит С (HCV+), гепатоз, хронічний панкреатит, прогресуюча втрата зору.

02.02.2021 та 26.02.2021 були направлені адвокатські запити до Філії ДУ ЦОЗ ДКВС України у м. Києві та Київській області та до Київського слідчого ізолятора щодо стану здоров'я та лікування пана В., де останній з невідомих причин перебував. Потім В. етапували до Дніпровської багатопрофільної лікарні № 4.

 30.03.2021 адвокат подала клопотання до суду щодо звільнення В. від відбування покарання за станом здоров’я.

07.04.2021, 29.04.2021, 19.05.2021, 01.06.2021, 14.06.2021 судові засідання відкладались через відсутність висновку лікарсько-консультативної комісії щодо стану здоров’я В та через те, що колонія ігнорували листи й ухвали суду та не виходила на відео-конференції, щоразу суддя просив адвоката подати клопотання до іншого суду – за місцем перебування В.

Наступне засідання призначено на 01.07.2021.

Справа В.

27.03.2021 року до Харківської правозахисної групи звернулась мати пана В. та повідомила, що її син, який відбуває покарання в Дніпровській виправній колонії № 89 перехворів менінгітом, не відчуває половину тіла, не може самостійно пересуватися, практично не розмовляє, ні обстеження, ні лікування йому не надається. За час перебування В. в Дніпровській виправній колонії, а це вже майже два тижні, стан його здоров’я стабільно погіршується.

Зі слів пана В., він відчуває нестерпний біль у всьому тілі й особливо в голові. Будь-яке лікування та обстеження він отримував лише за власний кошт (коштом матері).

Тому, пану В. потрібне термінове обстеження та лікування для запобігання непоправних наслідків.

29.03.2021 року адвокат направила до суду клопотання про термінове зобов’язання відповідальних осіб Дніпровської виправної колонії, забезпечити надання необхідної медичної допомоги В., в закладі охорони здоров’я Державної кримінально-виконавчої служби.

10.04.2021 року пан В. помер.

Справа Я.

Я. прибув до ДУ «Селидівська виправна колонія» (№ 82) для відбування покарання. Останній звернувся до ЦСЗ зі скаргами на ненадання йому медичної допомоги та неподання відповідальними особами документів до суду щодо його звільнення від відбування покарання за станом здоров’я, не дивлячись на ряд показань для цього (ВІЛ-інфекція та супутні захворювання).

14.07.2020 були направлені адвокатські запити до Медичної частини ДУ «Селидівська ВК № 82» та до Філії ДУ ЦОЗ ДКВС України" у Дніпропетровській та Донецькій областях щодо стану здоров’я та лікування Я.

04.08.2020 направлено клопотання до Селидівського міського суду Донецької області про звільнення від відбування покарання за станом здоров’я.

20.08.2020 відбулось судове засідання, в якому адвокат подала клопотання про витребування висновку ЛКК.

02.09.2020 судове засідання було відкладено, оскільки Медична частина ДУ «Селидівська ВК № 82» не надала до суду медичну документацію.

07.09.2020 Селидівський суд задовольнив клопотання про звільнення Я. попри відсутність висновку ЛКК, який як повідомив представник колонії, не може бути надано до суду, оскільки в колонії немає матеріальної змоги етапувати Я. до відповідної установи. В цей час, Я. почали надавати необхідну медичну допомогу (АРТ-терапію, гепатопротектори), його стан почав покращуватись.

18.09.2020 адвокат подала адвокатський запит до ДУ «Селидівська виправна колонія» (№ 82) про надання документів, що характеризують Я. для подання клопотання про умовно-дострокове звільнення Я.

28.09.2020 адвокат отримала копію ухвали про відкриття апеляційного провадження разом з копією апеляційної скарги на ухвалу Селидівського міського суду Донецької області від 07.09.2020.

07.10.2020 адвокат подала заперечення на апеляційну скаргу прокурора.

12.10.2020 судове засідання в Апеляційному суді Донецької області не відбулось через відсутність складу суду.

27.10.2020 Апеляційний суд Донецької області задовольнив апеляційну скаргу прокурора та скасував ухвалу Селидівського міського суду Донецької області від 07.09.2020 того ж дня адвокат подала до Селидівського міського суду Донецької області клопотання про умовно-дострокове звільнення Я.

12.11.2020 судове засідання щодо умовно-дострокового звільнення Я. не відбулось через проблеми зі зв’язком.

23.11.2020 судове засідання щодо умовно-дострокового звільнення Я., адвокат та прокурор подали клопотання про виклик свідків та витребування інформації.

 16.12.2020 судове засідання щодо умовно-дострокового звільнення Я., адвокату було відмовлено в задоволенні клопотання.

Адвокат готує заяву до ДУ ЦОЗ ДКВС України про етапування Я. до закладу, де б він отримав медичну допомогу та функціонує лікарсько-консультативна комісія.

18.01.2021 пан Я. відмовився від правової допомоги ЦСЗ.

Справа З.

У жовтні 2020 року до адвоката звернувся клієнт З, який відбував покарання у Дніпропетровській виправній колонії № 89. Він повідомив, що страждає від ряду важких захворювань, серед яких ВІЛ і супутні йому захворювання.

19 жовтня 2020 року адвокат направила свій запит в колонію з метою отримання медичних документів, що підтверджують захворювання клієнта.

28 жовтня 2020 року адвокат отримала відповідь з супроводжуючими документами, в яких вказувалися медичні діагнози З.

У листопаді 2020 року адвокат направила клопотання про звільнення З до Ленінського районного суду міста Дніпра. Разом з клопотанням адвокат також просила призначити лікарсько-консультативну комісію для З.

На сьогоднішній день комісія призначена. Розгляд справи триває.

1 справа щодо конфлікту на сході України

Справа С.

Наприкінці вересня пан С. звернувся до ЦСЗ за правовою допомогою у зв’язку із залишенням його в небезпеці працівниками ДУ «Слов’яносербська ВК «№ 60», де перебував з 12.01.2008 по 19.10.2019. 7 квітня 2014 року на території Луганської області розпочалося проведення Антитерористичної операції.

І лише восени 2019 року він прибув для відбування покарання до ДУ «Роменська ВК № 56», де він перебуває і зараз.

18.10.2020 адвокат направила лист С. з бланком заяви про визнання його потерпілим.

20.10.2020 адвокат направила до ГУ НП в Луганській області заяву про кримінальне правопорушення відносно пана С.

04.11.20202 адвокат повторно направила до ГУ НП в Луганській області заяву про кримінальне правопорушення відносно пана С.

17.11.2020 адвокат подала до суду скаргу про бездіяльність відповідальних осіб ГУ НП в Луганській області щодо невнесення до ЄРДР відомостей викладених у заяві.

20.11.2020 скарга адвоката була задоволена.

15.02.2021 та 17.05.2021 адвокат направила клопотання про проведення процесуальних дій за матеріалами кримінального провадження.

7 справ про умовно-дострокове звільнення засуджених

Справа Ф.

Ф. відбуває покарання в Олексіївській виправній колонії № 25. Він звернувся до адвоката ЦСЗ за правовою допомогою у справі щодо його представництва в суді апеляційної інстанції на рішення суду першої інстанції про його умовно-дострокове звільнення. В оскаржуваній ухвалі зазначено, що в характеристиці Ф. від 31.08.2020 зазначено, що до праці він ставиться сумлінно, чесно виконує свої трудові обов’язки та ніколи не відмовляється від праці. Однак, відомості зазначені в характеристиці не відповідають фактичним обставинам справи, з огляду на те, що з 30.08.2018 (дата прибуття до колонії) по 17.11.2020, працював лише 7 місяців та 17 днів з 26 місяців перебування під вартою.

Таким чином, основним аргументом через який суд першої інстанції відмовив ДУ «Олексіївська ВК № 25», була та обставина, що Ф. «фактично почав працювати наприкінці 2019 року та в першому півріччі 2020 року, хоча фактично відбуває покарання ще з 2018 року.», однак, ця обставина не відповідає дійсним обставинам справи, оскільки Ф. працював в колонії майже з перших днів по прибуттю, однак мало місце зловживання відповідальними особами ДУ «Олексіївська ВК № 25» щодо неоформлення трудових відносин з Ф. з вересня 2018 року.

За даним фактом була проведена перевірка Харківською місцевою прокуратурою № 1, за результатами якою вжито заходів прокурорського реагування, наведене підтверджується листом в.о. керівника Харківської місцевої прокуратури № 1.

Більше того, листом Харківської місцевої прокуратури № 1 від 12.03.2021 Ф. повідомлено про те, що за результатами перевірки прокуратури за фактом невиплати йому заробітної плати за період з вересня 2018 року. Матеріали передано до Територіального управління Державного бюро розслідувань в м. Полтава та відкрито кримінальне провадження.

11.03.2021 адвокат ознайомилась з матеріалами провадження в суді апеляційної інстанції.

16.03.2021 адвокат направила адвокатський запит до Харківської місцевої прокуратури № 1 щодо результатів перевірки з приводу неоформлення відповідальним особами ДУ «Олексіївська ВК № 25» трудових відносин з Ф.

23.03.2021 адвокат подала до суду апеляційної інстанції додаткові пояснення та документи до апеляційної скарги Ф.

23.03.2021 суд апеляційної інстанції залишив апеляційну скаргу Ф. без задоволення.

Справа К.

19 серпня 2020 року пан К. звернувся до Дергачівського районного суду Харківської області із клопотанням про його умовно-дострокове звільнення. Однак у клопотанні було відмовлено.

К. самостійно направив скаргу до апеляційного суду, після чого звернувся до адвоката за правовою допомогою. Адвокат ознайомився з матеріалами справи та підготував правову позицію.

Судове засідання в суді апеляційної інстанції призначене на 2 березня 2021 року.

Але до судового засідання К відмовився від юридичної допомоги, оскільки він був звільнений з колонії у той самий день, на який призначене засідання.

Справа К.

10 серпня 2020 р. К. звернувся до адвоката. Вона сказала, що має право на умовно-дострокове звільнення, але Державна установа «Качанівська виправна колонія (No 54)» відмовилась подавати таке подання до суду.

Після підписання К. необхідних документів адвокат направив до колонії запит на отримання інформації про покарання та заохочення, працевлаштування, а також характеристики К.

Однак відповіді на свій запит адвокат так і не отримала, тому була вимушена писати скаргу до прокуратури Харківської області на бездіяльність виправної колонії. Після такої скарги документи все ж були направлені.

11 листопада 2020 року адвокат звернулася із клопотанням про умовно-дострокове звільнення К. до Комінтернівського районного суду м. Харкова.

Засідання у справі було призначене на 11 грудня 2020 року, але не відбулося через ненадання виправною колонією матеріалів особової справи.

Під час судового засідання 29 січня 2021 року К було відмовлено в умовно-достроковому звільненні. К. відмовилася від подання апеляційної скарги.

Справа Л.

15 серпня 2020 група засуджених з ДУ «Дергачівська ВК № 109» звернулась до ГО ХПГ з проханням надати їм правову допомогу, оскільки ДУ «Дергачівська ВК № 109» розформовують, а щодо них колонія звернулась із поданнями до суду щодо їх умовно-дострокового звільнення або пом’якшення режиму.

При цьому, місцева прокуратура безпідставно затягує процес, а це означає, що вони будуть переведені в інші регіони, далеко від родичів. Тобто, засуджених, які, навіть на думку адміністрації колонії, підлягають звільненню, фактично позбавляють навіть права на побачення з рідними.

Слід звернути увагу й на той факт, що колонія мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання. Це означає, що засуджені вже до цього довели своє виправлення, якщо опинились в установі такого рівня, а тепер це відбувається повторно, якщо колонія підтримувала їх звільнення та заохочення. Ознайомившись з матеріалами, адвокати організації в цьому впевнились, прокуратура дійсно зловживає своїми правами та ігнорує епідеміологічну ситуацію, що склалась в країні уже на той момент. Адвокати спершу звернулись до адвокаційних заходів у вигляді статей у ЗМІ.

Пан Л. був у групі тих хто звернувся за допомогою у справі щодо його умовно-дострокового звільнення, оскільки 06.08.2020 суд відмовив у задоволенні його заяви.

20.08.2020 адвокат подала до суду заяву про ознайомлення з матеріалами справи та залучення в якості представника.

Судове засідання в апеляційній інстанції призначено на 08.04.2020.

15.03.2021 адвокат подала адвокатський запит до ДУ «Машівська ВК №9» щодо надання докуменів, які підтверджують наявність заохочень, працевлаштування за час відбування покарання, стан здоров’я, підтримання соціальних зв’язків, характеристику, прихильність до спорту та літератури пана Л.

16.03.2021 адвокат подала заяву про ознайомлення з матеріалами справи до Харківського апеляційного суду та ознайомилась з ними.

05.04.2021 адвокат подала до Харківського апеляційного суду додаткові матеріали до апеляційної скарги пана Л.

08.04.2021 апеляційна скарга залишена без задоволення.

Справа М.

М. відбуває покарання в Олексіївській виправній колонії № 25. Він звернувся до адвоката ЦСЗ за правовою допомогою у справі щодо його умовно-дострокового звільнення.

3 березня 2020 року адвокат ЦСЗ направила адвокатський запит до Олексіївської виправної колонії № 25 щодо характеристики М., наявності стягнень та заохочень, працевлаштування.

19 березня 2020 року адвокат ЦСЗ отримала у відповідь всі необхідні документи та того ж дня направила клопотання про умовно-дострокове звільнення М. до Дзержинського районного суду Харківської області. Судові засідання у справі переносилися більше десяти разів. Останній раз – у зв’язку з хворобою судді, а дещо раніше – через ненадання особової справи М. до суду адміністрацією колонії, зайнятість судді в іншому процесі, тощо. Наступне судове засідання призначене на 23 січня 2021 року.

23 січня 2021 року, під час судового засідання, було встановлено, що за останній час до М. було застосовано декілька дисциплінарних стягнень. Саме тому у клопотанні адвоката про умовно-дострокове звільнення було відмовлено. Адвокатом було прийнято рішення, що за таких умов подальше оскарження прийнятого рішення буде безперспективним.

Справа С.

Пані С. звернулася до адвоката з проханням надати їй правову допомогу у зв’язку з її умовно-достроковим звільненням.

Вона зазначила, що 25 жовтня 2019 року їй було відмовлено у задоволенні клопотання про умовно-дострокове звільнення у зв’язку з тим, що, за думкою суду вона на шлях виправлення не стала, декілька призначених їй заохочень були з часом скасовані прокуратурою, вона не сплатила цивільний позов, тощо.

Насправді ж, пані С зазначала, що сплатила більше 6 тисяч майнової шкоди за цивільним позовом, а не 1400 гривень, як зазначив суд, працює, має заохочення (а скасовані заохочення були такими не з її вини).

Ознайомившись з матеріалами справи адвокат подав декілька запитів.

Зокрема, до Качанівської виправної колонії щодо виплати. По-перше, до Качанівської виправної колонії щодо наявності виконавчого листа у матеріалах особової справи пані С., добровільності виплати сум за цивільним позовом і, нарешті, конкретної грошової суми сплачених коштів. У відповідь установа виконання покарань повідомила, що виконавчого листа у матеріалах особової справи немає, як немає і відомостей щодо добровільного виконання за цивільним позовом.

Крім того, адвокат звернулася до Харківської міської прокуратури № 5 та Уманської міської прокуратури щодо причин скасування заохочень пані С. Прокуратури у відповідь повідомили, що заохочення були скасовані через неправильне їх оформлення, що не має ніякого відношення до особи пані С та її поведінки.

Адвокат також звернулася до Спостережної комісії виконавчого комітету Уманської міської ради щодо непідтримання спостережною комісією умовно-дострокового звільнення пані С. У відповідь комісія надала протокол засідання, який не містить жодних посилань на причини, а лише вказує на результат проведеного засідання.

10 червня 2020 року судове засідання не відбулося через перебування судді у відпустці.

30 червня 2020 року під час судового засідання було поновлено строки апеляційного оскарження для С. Наступне судове засідання призначене на 13 лютого 2021 року.

Однак перед судовим засіданням, адвокату стало відомо, що С. вже була звільнена, точніше, їй було пом’якшено вид застосовуваного покарання з позбавлення волі до виправних робіт. Таким чином, розгляд апеляційної скарги став недоцільним.

Справа Т.

Пан Т. звернувся до адвоката з проханням надати йому правову допомогу у справі про заміну йому покарання більш м’яким. Справа розглядалася Дергачівським районним судом Харківської області.

21 серпня 2020 року відбулося судове засідання, під час якого прокурор подала клопотання про витребування додаткових документів із Холодногірської виправної колонії. Адвокат була проти, оскільки такі документи були надмірними у справі Т., і крім того, Дергачівську виправну колонію, де він відбував покарання, мали як раз ліквідувати. Однак суд задовольнив клопотання прокурора та переніс судове засідання.

Наприкінці серпня 2020 року Т. був вивезений з Дергачівської виправної колонії до с. Машівка, що знаходиться поза межами юрисдикції Дергачівського районного суду.

16 жовтня 2020 року Дергачівський районний суд повернув клопотання про заміну Т. покарання більш м’яким, оскільки Т. вибув з Дергачівської виправної колонії. Однак адвокат із прийнятим рішенням не погодилася та вважала, що суд вже розпочав розгляд справи по суті, а отже, не мав право повертати клопотання за порушенням територіальної юрисдикції.

24 грудня 2020 року, під час судового засідання в суді апеляційної інстанції, рішення суду першої інстанції було скасовано, а справу направлено на новий розгляд. Незважаючи на перемогу, Т несподівано відмовився від подальшого підтримання справи в суді.

6 справ, пов’язаних із застосуванням спецпризначенців та жорстокого поводження із в’язнями 8 січня 2020 року в Олексіївській виправній колонії №25

Олексіївська виправна колонія (ВК) №25 вважається зразковою. Тут ідеальна чистота, добрі умови проживання, зимовий сад, зоопарк, в якому навіть є алігатор, обладнаний клуб, церква. Постійна праця, і стверджують, що порівняльно з іншими ВК висока зарплатня. Проте засуджені як вогню бояться потрапити сюди і навіть вчиняють членоушкодження, аби тільки цього не сталося.

«Зразкова» колонія вважається найстрашнішою в Україні. Тут найменший прояв незгоди з чим-небудь карався жорстокими тортурами, тут неможливо поскаржитися ні на що. Повна залежність від адміністрації, важка виснажлива робота в дві зміни, а іноді навіть всю добу без перерви приводила до повного виснаження. Але головне, що засудженим було важко витримати, – постійні знущання, які стали нормою. Ця колонія була і рекордсменом в країні по використанню статті 391 Кримінального кодексу України, за якою додавали до основного вироку ще до 3 років позбавлення волі за злісну непокору вимогам адміністрації, – 38 вироків з 2010 року по 2019, з них 6 – максимальний термін покарання. Усі вони – за відмову від прибирання камери. За свідченнями засуджених, жертв били до тих пір, поки вони не писали заяви, що вони відмовляються від прибирання.

А ось що знайшов Європейський комітет із запобігання катуванням (уривок з доповіді уряду про візит з 1 по 10 грудня 2012 року):

«16. Також джерелом серйозної стурбованості Комітету є ситуація із засудженими у виправній колонії № 25 в Харкові. З того, що стало відомо делегації, чітко випливає висновок про те, що неналежне поводження з засудженими чоловіками з боку співробітників або засуджених, яким відводиться роль помічників пенітенціарного персоналу, було далеко не рідкістю. Крім того, безліч заяв про неналежне поводження, отриманих від засуджених, що утримувалися або вже звільнилися з колонії № 25, кажуть про звернення такої міри суворості, що воно може розглядатися як катування (наприклад, важкі побиття, часто в поєднанні з обливанням засуджених водою під тиском з брандспойта або коли ув’язнений одягнений в гамівну сорочку; занурення голови у воду аж до стану задухи; застосування наручників, за якими потім б’ють молотком, щоб змусити їх піднятися до передпліччя; сексуальне насильство, підбурювані персоналом). Згадувана неналежна експлуатація, в основному, як вказувалося, здійснювалася в кабінетах оперативних співробітників (які розташовані в адміністративній будівлі) або в приміщеннях для засуджених, зайнятих господарським обслуговуванням дисциплінарних ізоляторів і приміщень камерного типу (ДІЗО / ПКТ), або в першому прогулянковому дворику при ДІЗО / ПКТ (де, як стверджувалося, голосно включалося радіо, щоб заглушити крики тих, хто піддавався неналежному поводженню)…

Особливе занепокоєння викликають скарги кількох засуджених, згідно з якими вони були спеціально проінструктовані співробітниками для нападу або надмірного тиску на інших засуджених. Щодо цих засуджених, як стверджувалося, існувала загроза, що в разі відмови від виконання інструкцій персоналу, вони втратять шанси на умовно-дострокове звільнення, залишаться незахищеними від нападу засуджених, які, можливо, захочуть заподіяти їм шкоду, і / або будуть побиті персоналом. В одному випадку згаданий засуджений, у якого, як стверджувалося, була попередня домовленість з персоналом про напад на іншого ув’язненого в обмін на його переведення до іншого пенітенціарної установи.»

Події грудня 2019 року

На початку грудня ДБР пред’явив підозру одному з заступників начальника ВК №25 у зловживанні службовим становищем, яке полягало в причетності до перепродажу продуктів харчування, що закуповувалися для колонії за бюджетні кошти, про що ми вже писали. Суд обрав для нього запобіжний захід – утримання під вартою.

6 грудня в колонії побував з моніторинговим візитом помічник народного депутата та адвокат ХПГ Володимир Глущенко із моніторами-журналістами ХПГ. Як завжди у 25-й колонії, жодної скарги від засуджених не було. Цікаво, що, коли монітори близько 12-ї години завітали до палати санітарної частини, де перебували засуджені, всі вдавали, що міцно сплять. Єдиний, хто не спав, повідомив, що лікування проходить добре, всі ліки є у наявності, жодних претензій немає. Проте було помітно, що до палати перед моніторами забіг так званий «днювальний» (добровільний помічник адміністрації). При цьому завідувач медичної частини казав, що деяких ліків не вистачає.

Джерело в колонії повідомило, що наприкінці грудня (немовби 27 грудня) було пред’явлено підозру начальнику ВК №25, причини і сутність її невідомі. Його відсторонили від роботи і призначили в.о. начальника колонії першого заступника начальника. В канун нового року новопризначений в.о. начальника приїжджав до колонії залагодити конфлікт між добровільними помічниками адміністрації та бригадирами. Немовби бригадири обурювалися вимаганням значних коштів помічниками за умовно-дострокове звільнення. Новий керівник колонії пообіцяв припинити вимагання, перевів головного добровільного помічника Шаповалова на прізвисько «Шульц» до колонії №100, двох інших помічників помістив до ДІЗО. Уся інформація, викладена в цьому абзаці, має бути перевірена, оскільки ці дані тільки з одного джерела.

Події 3 січня

2 січня адвокат ХПГ Геннадій Токарев приїхав до ВК №25 для зустрічі із своїм клієнтом. Виявилося, що засуджені хочуть розповідати про незаконні дії адміністрації та свої страждання від цих дій. Тому 3 січня до колонії приїхали з моніторинговим візитом три працівника ХПГ – помічник народного депутата Володимир Глущенко та адвокати Геннадій Токарев і Таміла Беспала. Усі вони також є авторами сайтів та видань ХПГ. У цей день вони встигли прийняти тільки 21 засудженого, вислухати їх і отримати письмові заяви. Багато засуджених, які бажали надати свідчення, не встигли це зробити, і працівники ХПГ пообіцяли приїхати після різдвяних свят.

Короткий огляд скарг засуджених.

Більшість з них скаржилася на жорстоке поводження в різний спосіб, яке часто досягало рівня катувань: били по різних частинах тіла, прив’язували скотчем до ліжка, душили за допомогою пакета на голові, робили «розтяжку», катували електричним струмом тощо.

Засудженому М. наносили удари руками і ногами по всьому тілу, викручували руки, після чого зв’язали ноги і руки скотчем, ременем прив’язали до кушетки так, щоб він ледь міг дихати, зверху повністю замотали скотчем, до роту помістили кляп, на голову одягли дві шапки і тримали сім днів у такому стані. Весь цей час його не годували, лише давали чай. В туалет він ходив під себе, від чого в нього загноїлися ноги та сідниці, а коли його розв’язали, то на цих місцях була купа черв’яків, які їли мертву плоть. Після цього М. сказали, що якщо він розповість про це, то помре в колонії від серцевої недостатності.

Засудженому Т. зв’язали руки скотчем, заткнули рота мокрою ганчіркою, били по ребрах та нирках, доки він не втратив свідомість, і так повторювалось декілька разів. Після того запхнули дерев’яну палку до анального отвору. Такі катування повторювались і в подальшому. Зокрема, Т. за вказівкою адміністрації жорстоко побили два добровільних помічника адміністрації, внаслідок чого він вчинив спробу суїциду.

Засудженого П. роздягали догола, замотували скотчем руки, оперативник сідав на спину, на голову вдягали пакет з мокрою футболкою, били по голові, палили газету на сідницях, запихали палицю в презервативі до анального отвору.

Засудженому К. зв’язали руки скотчем і вдарили в живіт. Коли він впав після удару, його почали бити руками, ногами й битою, били близько 20 хвилин. Потім оперативник сів йому на спину, а руки завів над головою таким чином, що руки дістали підлоги . В цей час засуджений відчув хрускіт та нестерпний біль. Тобто, К. спричинили травму руки, сліди якої залишились в останнього й досі. Після всього, засудженого змусили весь день підмітати алею. Знущання щодо К., за його твердженням, відбуваються мало не щодня й навіть кілька разів на день.

За словами усіх жертв катувань, проводилися вони за керівництва оперуповноваженого Гарькавого С.С., іноді в цьому брали участь засуджені –добровільні помічники адміністрації.

Причини таких дій – вимагання коштів (катованим давали телефони, щоб вони подзвонили своїм рідним з проханням перевести кошти на певні банківські картки), примушення до вимагання коштів у інших засуджених, знайдений мобільний телефон, відмова ставати добровільним помічником адміністрації, етнічне походження та інші.

Засуджені також скаржилися на доведення до самогубства, відсутність лікування, неадекватну праці зарплатню, вимагання коштів від родичів, вимагання коштів за умовно-дострокове звільнення та інше.

Працівники адміністрації були в цей день незвично ввічливі, називали засуджених на ім’я та по батькові.

Події 4-10 січня

За повідомленням джерела, у вихідні Станіслав Гарькавий був звільнений. Щойно призначений в.о. начальника колонії був переведений на посаду першого заступника начальника ВК №18, а перший заступник начальника 18-й колонії був переведений на таку ж посаду в колонії №25. Ці дані необхідно перевіряти.

О 3-й годині ночі 8 січня бійці ГШР в масках в повному бойовому спорядженні витягли засуджених, в одних трусах, одягтися не дали, завели руки за спину та наділи кайданки або зв’язали й доправили до штабу. Їх поклали обличчям в підлогу. Частина засуджених пробула на вулиці більше години (температура повітря мінус 3 по Цельсію). В штабі засуджених примусили повзти на животі по сходах на вищі поверхи – другий, третій і четвертий, деяких при цьому жорстоко били. У всіх засуджених сильно обідрані лікті, коліна та живіт. В такому стані засуджених протримали з 3 години ночі до обіду. За даними джерела, били в першу чергу тих, хто скаржився працівникам ХПГ 3 січня. 22 засуджених, яких сильно побили, примусили написати пояснювальні записки, що спецнас ввели до колонії після 6-ї ранку, що вони чинили опір та перешкоджали обшуку, і тому проти них була застосована фізична сила і спецзасоби, і що вони не мають претензій. Після цього частину засуджених, яких примусили писати пояснення, перевели до інших харківських колоній. Проте в медичній частині колонії залишилося багато побитих.

Наведена інформація потребує перевірки та уточнення.

9 січня моніторингова група ХПГ в тому ж складі та помічник народного депутата журналіст Влад Сидоренко, який приїхав з Києва, безуспішно намагалися потрапити до ВК №25 для проведення моніторингового візиту, детальніше про це дивіться тут. Не впустили правозахисників ХПГ з моніторинговим візитом і 10 січня до колонії №43, де вони намагалися провести огляд і фіксування тілесних ушкоджень засуджених, переведених з ВК №25. 11 січня моніторингову групу ХПГ знову не впустили до колонії №25, а також не допустили адвокатів ХПГ для зустрічі із своїми клієнтами

Зауважимо, що адміністрація ДКВС України охарактеризувала ці події таким чином:

«За наявною оперативною інформацією група засуджених негативної спрямованості, які відбувають покарання у державній установі «Олексіївська виправна колонія (№ 25)» (далі – установа), найближчим часом планували здійснити заходи, спрямовані на вчинення групових протиправних дій з боку засуджених, дестабілізацію оперативної обстановки у вказаній установі, в тому числі за допомогою криміналітету з волі, а також окремих зв’язаних з криміналітетом організацій.

08.01.2020 з метою виявлення та вилучення заборонених для використання засудженими предметів, виробів і речей, а також виявлення ознак вчинення інших протиправних дій та злочинів, в установі було організовано та проведено загальний обшук із залученням додаткових сил і засобів з інших установ міжрегіонального управління, у т.ч. груп швидкого реагування та територіального воєнізованого формування.

В ході проведення обшуку було виявлено та вилучено ряд заборонених предметів, у т.ч. три мобільних телефони.

У зв’язку із груповими протиправними діями, чинення фізичного опору персоналу та невиконання законних його вимог, перешкоджанню проведенню обшуку, проявами буйства, до окремих засуджених було застосовано фізичну силу та спеціальні засоби – кайданки. Після застосування фізичної сили та спеціальних засобів засуджені були оглянуті медичними працівниками. Стан їх здоров’я задовільний.

Зважаючи на випадок групової непокори, керуючись вимогами статті 105 Кримінально-виконавчого кодексу України та Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 28.08.2018 № 2823/5, в установі згідно з наказом начальника Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації запроваджено режим особливих умов з 08 січня 2020 року, під час якого посилюється охорона, нагляд за засудженими, здійснюються інші додаткові режимні заходи.»

Усе, що ми знаємо про ВК №25 та останні події в ній, суперечить такому погляду. Ніякого бунту в колонії не було і не готувалося. Складається враження, що дії ДКВС продиктовані бажанням закрити рота тим, хто скаржився, і не допустити проведення розслідування за цими скаргами.

10 січня ХПГ подала заяви про злочини, вчинені в 25-й колонії, до Державного бюро розслідувань та Генеральної прокуратури України.

Справа Х.

            Гр-н Х., відбуває покарання в ДУ «Олексіївська виправна колонія (№25)».

            10.01.2020 року ТУ ДБР у м. Полтава відкрито кримінальне провадження за фактами перевищення службових повноважень службовими особами ДУ «Олексіївська виправна колонія (№25)».

            03.06.2020 р. за доручення ХПГ адвокат ЦСЗ відвідав Х., так як надійшла інформація, у Х. був випадок суїциду у зв’язку з утисканням з боку адміністрації. (В подальшому інформація не підтвердилась)

            06.06.2020 р. адвокат приїхав до ДУ ОВК № 25 для зустрічі з Х. Адміністрацією йому було надано побачення у кімнаті короткострокових побачень. При цьому, у приміщенні був присутній представник адміністрації. При таких умовах поспілкуватися з Х. належним чином адвокату не вдалося, та як Х. боявся, що розмова може прослуховуватися.

            16.06.2020 р. до Дзержинського районного суду м. Харкова, у відповідності до ст.ст. 537, 539 КПК України, було подано клопотання про оскарження дій адміністрації ДУ ОВК № 25.

            09.07.2020 р. судове засідання перенесено в зв’язку з занятістю судді. Наступне судове засідання призначено на 28.07.2020 р.

            28.07.2020 р. в судовому засіданні адвокатом заявлено клопотання про безпосередню участь Х. у судовому засіданні, але судом у задоволенні клопотання відмовлено. Судом винесено ухвалу про відмову у задоволенні клопотання про оскарження дій адміністрації ДУ ОВК № 25.

Апеляційний розгляд призначено на 26.01.2021 р.

26.01.2021 р. Харківський апеляційний суду апеляційну скаргу адвоката задоволено, ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 28.07.2020 р. скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

22.03.2021 р. адвокатом до Дзержинського районного суду м. Харкова було подано адвокатський запит про призначення справи до розгляду, так як ніяких повідомлень з суду не надходило.

            На адвокатський запит 25.03.2021 р. адвокату було надано ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 17.02.2021 р. про відмову у відкритті провадження. Ухвала вмотивована тим, що вказаний спір повинен вирішуватися в порядку адміністративного судочинства в адміністративному суді.

            На ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 17.02.2021 р. подано апеляційну скаргу до Харківського апеляційного суду.

Апеляційний розгляд призначено на 12.07.2021 р.

Справа триває.

Справа К.

П. К. прибув до Олексіївської виправної колонії в 2017 році. Після прибуття до закладу його помістили до дисциплінарного ізолятора, оскільки він не підкорявся вимогам прибирати кімнати. Після того як Коз. вийшов із дисциплінарного ізолятора, його побили, руки закрутили за спину, а на голову надягли поліетиленовий пакет, щоб не давати дихати. Від цього кілька разів втрачав свідомість.

3 січня 2020 року пан К. написав заяву про кримінальне правопорушення проти нього. Зараз ця заява приєднана до раніше відкритого кримінального провадження.

16 січня 2020 року адвокат пана Коза подав клопотання про проведення всіх слідчих заходів з клієнтом лише у присутності захисника. 4 лютого 2020 року Територіальне управління Державного бюро розслідувань у Полтаві задовольнило це клопотання.

21 січня 2020 року адвокат ЦСЗ провів конфіденційну зустріч з паном К. під час якої останній написав більш детальну заяву про кримінальне правопорушення та повідомили інші подробиці, що стосуються подій у колонії.

Крім того, адвокат ЦСЗ подав клопотання до Державного бюро розслідувань для ознайомлення з матеріалами кримінальної справи. Її прохання було задоволено 28 січня 2020 року, проте під час ознайомлення адвокат встановила, що жодних матеріалів щодо кримінального злочину проти пана К. не було зібрано.

5 лютого 2020 року адвокат ЦСЗ подав клопотання до Генеральної прокуратури та Державного бюро розслідувань щодо застосування заходів безпеки до пана К. Однак пізніше пан К. Відмовився від застосування до нього заходів безпеки.

У квітні –травні 2020 року адміністрація Олексіївської виправної колонії неодноразово застосовувала дисциплінарні стягнення до пана К., внаслідок чого, не погоджуючись з такими діями адміністрації він наніс собі тілесні ушкодження.

Під час конфіденційної зустрічі з клієнтом 5 червня 2020 року адвокат ЦСЗ опитала пана К. щодо тиску на нього з боку адміністрації та написала про це заяву до Офісу Генерального прокурора.

У подальшому пан К. був переведений для психологічної експертизи до Вільнянської виправної колонії № 20. За словами К., тиск на нього в колонії не здійснювався. Адвокат декілька разів направляла заяви про інформування про хід розслідування до Територіального управління Державного бюро розслідувань, але відповіді мали формальний характер.

До Вільнянської виправної колонії № 20 пана К.. Вивозили ще декілька разів для психологічного тиску на нього та спричинення морального насильства. Про кожний раз такого вивезення адвокат повідомляла Територіальне управління Державного бюро розслідувань.

Врешті, у квітні 2021 року К. Був вивезений з Олексіївської виправної колонії в іншу установу виконання покарань в рамках застосування до нього заходів безпеки.

Справа К.

У жовтні 2017 року заявник прибув до Олексіївської ВК для відбування покарання, де був поміщений на ділянку картину та розподілу (надалі – ділянка КР). Під час перебування на ділянці КР оперативний співробітник колонії став змушувати заявника мити санітарні вузли без рукавиць, а коли той відмовився, його затягли до кабінету та почали бити. Однак заявник все одно відмовився мити санвузли, тому його продовжили бити. Вже був вечір, тож заявника відвели до чергової частини, роздягнули, помістили до клітки та поставили на розтяжку. У такому вигляді його залишили до вечора. Після цього заявника неодноразово знову били, у тому числі, коли він намагався відправити скаргу на катування до органів слідства, передавши її іншому засудженому, який звільнявся. Коли таку скаргу знайшли, то заявника били, а саму скаргу спалили у заявника на спині.

В ніч з 7 на 8 січня 2020 року на територію Олексіївської виправної колонії № 25 (надалі – Олексіївська ВК) зайшли бійці групи швидкого реагування (надалі – ГШР), Приблизно о 4 ранку заявника, разом з іншими засудженими, бійці ГШР витягли з ліжка, затулили рота, замкнули руки наручниками, витягли на подвір’я та залишили роздягнутого лежати на асфальті на дві години. Потім (приблизно о шостій годині ранку) заявника відвели до адміністративної будівлі, де поклали на підлогу та всіляким чином принижували протягом наступних дванадцяти годин. Зокрема, його змушували повзти по східцям із замкненими за спиною руками, били ногами та кийками, змушували стояти на розтяжці

29 січня 2020 року під час побачення з адвокатом заявник розповів про події, що відбувалися з ним 8 січня 2020 року та катування в установі протягом 2017-2019 років, а також написав про це заяву до ДБР. Ввечері того ж дня співробітник Олексіївської ВК змушував заявника відмовитися від поданої заяви та допомоги адвоката, а коли заявник продовжував стояти на своєму, відвів його на третій поверх адміністративної будівлі, де вдарив по спині та в ніс. Протягом наступних декількох днів заявника лякали розправою співробітники установи, а також оперативні співробітники Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання покарань та

Під час наступного побачення з адвокатом, 3 лютого 2020 року, заявник повідомив про фізичне насильство та погрози, а також написав про це ще одну заяву Також заявник написав клопотання про застосування до нього заходів безпеки у вигляді вивезення його за межі компетенції Північно-Східного управління.

Наступні декілька днів співробітники Олексіївської ВК здійснювали на заявника психологічний тиск під час тривалих розмов, які інколи продовжувалися до десяти годин підряд. У цей час заявника лякали майбутнім сексуальним та фізичним насильством. Оскільки заявник знав, що раніше в установі вже неодноразово були прецеденти застосування такого насильства, в тому числі, до нього самого, він вважав такі погрози цілком реальними.

6 лютого 2020 року адміністрація Олексіївської ВК склала щодо заявника матеріали про дисциплінарне правопорушення, оскільки він, нібито, лаявся з іншим засудженим під час телефонних розмов. Заявник був поміщений до дисциплінарного ізолятору, де на нього продовжився тиск. Пізніше інший засуджений написав заяву, відповідно до якої, заявник нібито його побив.

8 лютого 2020 року внаслідок спричиненого на заявника тиску, у нього стався гіпертонічний криз, а внаслідок нього – мікроінсульт. На добу заявник втратив можливість нормально розмовляти та у нього оніміли пальці на лівій руці. Заявника перевели з ДІЗО до медичної частини установи, де з ліків надавали йому лише сульфат магнія, який не збивав йому тиск. Натомість, заявника продовжили залякувати розправою, до нього приставили спеціального чоловіка, який цілий день лякав його та змушував відмовитися від попередніх заяв та адвоката Про це заявник повідомив під час наступного побачення з адвокатом – 11 лютого 2020 року. Адвокат заявника також відмітила тремор рук, дещо сповільнену реакцію та неслухняність пальців лівої руки.

12 лютого 2020 року адвокат ЦСЗ направила Правило 39 в інтересах заявника до Європейського суду з прав людини та просила застосувати заходи безпеки до заявника. Суд дав уряду час на коментарі до 28 лютого 2020 року.

21 лютого 2020 року Офіс Генерального прокурора повідомив представника заявника про застосування до заявника заходів безпеки. Однак до сьогоднішнього дня такі заходи не застосовані.

25 лютого 2020 року заявник повідомив, що на нього продовжується психологічний тиск, а також до нього знову застосовували фізичне насильство аби примусити відмовитися від попередніх наданих показань та заяв. Пізніше моніторинговій групі, яка саме здійснювала візит до установи, вдалося зафіксувати сліди від тілесних ушкоджень заявника на його правому передпліччі. Однак на наступний день після конфіденційної бесіди з моніторинговою групою заявник був поміщений до дисциплінарного ізолятору, начебто, через конфлікт із засудженим.

28 лютого 2020 року Європейський суд з прав людини відмовив у застосуванні Правила 39 Регламенту Суду у справі заявника.

10 березня 2020 року адвокат ЦСЗ направив заяву до Європейського суду з прав людини щодо порушення Статті 3 відносно заявника.

21 березня 2020 року заявник був вивезений з Олексіївської виправної колонії до Полтавського слідчого ізолятору, де на нього, за словами заявника, продовжився тиск. Двічі до нього було застосовано дисциплінарні стягнення.

Про продовження тиску адвокат систематично повідомляла Офіс Генерального прокурора України.

У червні 2020 року К. був врешті переведений з Полтавської установи виконання покарань до Кам’янської виправної колонії № 101. При цьому, незважаючи на клопотання адвоката та самого К., жодних слідчих дій так за цей час і не відбулося. Зокрема, не був проведений допит К. Причиною не проведення допиту була епідемія коронавірусної хвороби, хоча вона ж не завадила Територіальному управлінню ДБР провести допит інших потерпілих в кримінальному провадженні.

У вересні 2020 року з К. був проведений допит, йог обуло визнано потерпілим та призначено судово-медичну експертизу.

Справа М.

Засуджений п. М. відбував покарання у ОВК-25., за цей час він декілька разів зазнавав катувань та жорстокого поводження.

У вересні 2017 року після того, пана М. ударив один з співробітників установи. З цього приводу п. М. оголосив голодування, за що його помістили в окрему кімнату та застосували катування. Йому викручували йому руки та ноги в суглобах, били, душили мокрою ганчіркою, в ході чого він декілька разів втрачав свідомість. Після чергової відмов засудженого припинити скаржитись на адміністрацію, йому ввели гумову палицю у анальний отвір, та завдали внутрішні тілесні ушкодження. Один із засуджених з числа так званих «помічників адміністрації» оголив свій половий орган та сказав, що він зараз справить потребу на обличчя п. М, після чого він, побоюючись стати «приниженим», відмовився від своїх скарг. Весь цей процес співробітники колонії знімали на телефони, погрожуючи, що розповсюдять його через Інтернет.

08.03.2020 року приблизно о 4-30 у спальне приміщення їх відділення увірвались люди в бронежилетах, шоломах і масках, побудили всіх засуджених і наказали лежати обличчям у подушку та перехрещеними руками за головою. В такій пози їх заставили лежати біля 5 годин. Після сніданку засуджених по черзі обшукували, і під час обшуку один з бійців спецпідрозділу ударив мене по колінному суглобу, від чого в п. М. утворилась гематома, а згодом залишилось ущільнення.

З того часу п. М. періодично приводили до оперативної частини установи, де йому погрожували, що за те, що він скаржиться на адміністрацію, його притягнуть до кримінальної відповідальності за дезорганізацію роботи колонії, при цьому вони примушували інших засуджених писати заяви про такі мої дії, яких я насправді не вчиняв.

У середині лютого 2020 року заявник намагався поскаржитись на такий тиск з боку адміністрації прокурору з нагляду за колоніями під час приїзду останнього до ОВК-25, для чого разом з іншими засудженими записався на особистий прийом, який проводився в приміщенні адміністрації установи. Але співробітники колонії не допустила його до приміщення, де відбувався прийом. Прокурор пообіцяв через декілька днів приїхати ще раз до установи і попросив підготувати для нього письмові скарги, які він мав би забрати під час наступного візиту. Але прокурор більше не приїхав до колонії, і п. М., на якого продовжували тиснути за його скарги, щоб бути вивезеним з ОВК-25, зробив самоушкодження – пробив собі шилом стінку живота. Його швидкою доставили до лікарні, де невідкладно зробили операцію. Адвокат ЦСЗ двічі намагався потрапити до п. М. у лікарні, але його не допустили охоронці. Через чотири доби п. М. перевезли до в’язничної лікарні при Темновській виправній колонії №100, де з ним провів побачення адвокат.

Від імені заявника адвокат подав заяву про вчинене кримінальне правопорушення до ДБР, але правоохоронці відмовились розпочинати розслідування. Лише після подачі скарги до слідчого судді ДБР внесла відомості до ЄРДР.

01.01.2020 року слідчий провів допит п. М. в якості потерпілого у кримінальному провадженні, під час якого заявник повідомив всі деталі як подій застосування спецпризначенців 08.01.2020 р., так і катування заявника в 2017 році.

Після допиту п. М. його адвокат заявив клопотання про проведення слідчого експерименту за участю п. М. як потерпілого, а також про проведення його судово-медичної експертизи.

Також адвокат повторно подав клопотання про проведення низки слідчих дій, це клопотання було задоволено, але не виконано і дотепер.

У 2021 році адвокат двічі, у лютому і червні подав скарги до Генеральної прокуратури України щодо непроведення слідчих дій з п. М., але слідчі дії не були проведені.

Справа З.

Пан З. відбуває покарання в Олексіївській виправній колонії № 25 з жовтня 2020 року. З моменту прибуття в установу до нього почали застосовувати незаконні засоби фізичного впливу через те, що він відмовився прибирати, адже вважав це принизливим. Спочатку його помістили до дисциплінарного ізолятору через вчинення ним дисциплінарного проступку, де він знаходився майже півтора місяці. В один із днів наприкінці листопада 2019 року пана З вивели з камери № 1 дисциплінарного ізолятору та затягнули в штаб, де двоє чоловік почали його жорстоко бити, надягали на голову пакет аби перекрити доступ кисню, замотали скотчем та залишили лежати так декілька годин. Після цього пана З звільнили із дисциплінарного ізолятору і дозволили знаходитися в житловій зоні установи та працювати.

3 січня 2020 року пан З написав заяву про вчинення кримінального правопорушення щодо нього. На разі ця заява приєднана до раніше відкритого кримінального провадження.

16 січня 2020 року адвокат пана З написала клопотання про проведення усіх слідчих дій із її клієнтом тільки у присутності адвоката. 4 лютого 2020 року Територіальне управління Державного бюро розслідувань в місті Полтава задовольнила це клопотання.

21 січня 2020 року адвокат ЦСЗ мала конфіденційне побачення з паном В., під час якого той написав більш докладну заяву про вчинення кримінального правопорушення та повідомив інші деталі щодо подій в установі.

Крім того, адвокат ЦСЗ направила до Державного бюро розслідувань клопотання про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження. Таке клопотання було задоволено 28 січня 2020 року, однак під час ознайомлення адвокат встановила, що жодних матеріалів щодо вчинення кримінального правопорушення проти пана З зібрано не було.

5 лютого 2020 року адвокат ЦСЗ направила до Офісу Генерального прокурора та до Державного бюро розслідувань клопотання про застосування заходів безпеки до пана В. Відповідь на це клопотання досі не отримана.

25 лютого 2020 року під час моніторингового візиту до установи виконання покарань, адвокат ЦСЗ знову поспілкувалася з паном З., а також здійснила фотофіксацію тілесних ушкоджень пана З.

Під час квітня – травня 2020 року на пана З здійснювався постійний психологічний тиск та застосовувалися дисциплінарні стягнення. Адвокат неодноразово зверталася до Олексіївської виправної колонії для отримання інформації про такі стягнення, а також інформувала про тиск Територіальне управління Державного бюро розслідувань

У червні 2020 року адвокат дізналася, що пан З. відмовився від її допомоги через постійний тиск. Тому допит пана З. пройшов без участі адвоката. При цьому, пізніше, у листопаді 2020 року, пан З. знову зв’язався із адвокатом. Він повідомив, що його вивезли для проведення психологічного дослідження до Вільнянської виправної колонії № 20. Він запевнив, що на сьогодні з ним все добре і попросив адвоката знову представляти його інтересі. Пан З. написав заяву до ДБР, що від адвоката відмовився під впливом тиску з боку адміністрації колонії та направив таку заяву до ДБР.

Після цього З ще декілька разів був направлений до Вільнянської виправної колонії для здійснення на нього психологічного тиску.

У лютому 2021 році адвокатом було організовано декілька конфіденційних побачень між З. та місією ООН в Україні. Після таких зустрічей, а також після зустрічі З із Народним депутатом України, розслідування у його справі несподівано активізувалося. Було проведено допит З., а також застосовано до нього заходи безпеки.

1 справа щодо торгівлі людьми

Справа Я.

Пан Я., 1991 року народження, є єдиним сином та годувальником матері похилого віку, яка часто хворіє. Старший брат та батько Я. померли. Після отримання неповної середньої освіти у загальноосвітній школі він навчався у Охтирському СНАУ на факультеті «Економіка підприємства». Після закінчення продовжив подальше навчання (заочно) за місцем проживання в Охтирській філії Сумського державного університету, одночасно навчався у професійно-технічному училищі № 7 за спеціальністю «автослюсар-водій». Працював на Качанівському ГПЗ «ПАТ Укрнафта» машиністом насосів технічної установки та оператором ТУ з виготовлення пропану. У 2013 році закінчив Сумський державний університет, проте, за спеціальністю так і не запрацював. Одружений, має сина.

У 2015 році виїхав на заробітки до Російської Федерації та обманним шляхом був завербований до роботи, пов’язаної із розповсюдженням наркотичних засобів. Під час розслідування пан Я. не хотів визнавати вину у вчиненні злочину, тому до нього застосовувались катування. 12 квітня 2016 року був засуджений Желєзнодорожним районним судом м. Рязані (РФ) до 9 років ув`язнення за п. 3 статті 30, п.п. «г» п. 4 статті 228 КК РФ п.4 «г» (без умови про незастосування помилування).

Речовина, якою начебто торгував Ященко В.В. (був кур’єром доставки), відсутня у переліку наркотичних та психотропних засобів Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками.

23 серпня 2018 року Охтирський міжрайонний суд Сумської області привів його вирок у відповідність до українського законодавства та призначив йому 9 років ув`язнення без конфіскації майна за частиною 2 статті 307 КК України.

В Україні на підставі рішення Міністерства соціальної політики від 21 березня 2018 року його було визнано особою, що постраждала від торгівлі людьми, а 18 лютого 2020 року його продовжено до 21 березня 2021року.

Одночасно Я. визнаний потерпілим у кримінальному провадженні № 12016250000000100 за статтею 149 пункт 2 КК України, яке було відкрите у СУ ГУ Національної поліції міста Києва 25 березня 2016 року.

25 травня 2020 року матеріали досудового розслідування за підозрою чотирьох осіб-вербувальників осіб на роботу в Росію, виділено в окреме кримінальне провадження № 12020100000000479, після чого був складений обвинувальний акт, який 03 червня 2020 року надійшов до Солом`янського районного суду м. Києва. В суді матеріали цього провадження були об`єднані з кримінальним провадженням за обвинуваченням тих самих осіб за вчинення інших епізодів торгівлі людьми, яке розглядається судом з 01 липня 2017 року

Судовий розгляд у цій справі триває майже чотири роки, адже у справі велика кількість потерпілих та обвинувачених.

26.11.2020 року призначено чергове судове засідання.

Адвокатом ЦСЗ було написано клопотання про помилування до Президента України, проте інформації щодо процедури та часу розгляду клопотання немає.

16 березня 2021 року, адвокатом, на пропозицію матері клієнта, була підготовлена заява про відмову від адвокатських послуг. Я був повідомлений про прийняте рішення.

5 справ, пов’язаних з ЛГБТКІ+ спільнотою

Справа Ч.

У вересні 2019 року до ГО «ХПГ» за правовою допомогою звернулась президентка ГО «Харківське жіноче об’єднання «Сфера». Вона повідомила, що 28 березня 2019 року на організацію напали члени організації «Традиція і порядок», проникнувши до приміщення, яке орендувала ГО «Харківське жіноче об’єднання «Сфера».

З вересня по грудень неодноразово подавались заяви до поліції та скарги до суду на бездіяльність відповідальних осіб поліції, яка полягала у невнесенні відомостей, викладених у заяві.

18.12.2019 подана заява про долучення додаткових матеріалів.

30.12.2019 відбувся допит потерпілої та свідків у кримінальному провадженні.

13.03.2020 написання клопотання про проведення процесуальних дій слідчому.

18.06.2020 написання клопотання слідчому про проведення слідчих дій.

В другому півріччі 2020 року направлені клопотання про проведення процесуальних дій та про проведення перекваліфікації кримінального провадження за статтею 161 Кримінального кодексу України.

Слідчий не надає відповіді на клопотання, тому готується скарга до слідчого судді про бездіяльність слідчого.

14.04.2021 адвокат направила клопотання про проведення процесуальних дій.

Справа І.

28 травня 2020 року до адвоката ЦСЗ за правовою допомогою звернувся І., який під час першої зустрічі повідомив, що ідентифікує себе як жінка А.

А. повідомила, що стала жертвою нападу трьох чоловіків, які нанесли їй тілесні ушкодження на ґрунті її гендерної ідентичності.

Того ж дня, адвокат ЦСЗ разом з А. брали участь в її допиті в якості потерпілої.

11.06.2020 адвокат направила адвокатський запит до Міської клінічної лікарні № 30 м. Харкова щодо лікування та стану здоров’я А.

18.06.2020 адвокат направила клопотання про проведення процесуальних дій до Київського ВП ГУНП в Харківській області.

05.08.2020 та 16.10.2020 адвокат направила клопотання дізнавачу про проведення процесуальних дій та про проведення перекваліфікації. Клопотання були задоволені, однак, жодних дій тривалий час не вживалось. 02.11.2020 адвокат направила скаргу про бездіяльність дізнавача до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та до Харківської місцевої прокуратури №2.

23.12.2020 адвокат брала участь у повторному допиті А. (в якості її адвоката).

04.02.2021, 14.04.2021, 12.05.2021 адвокат направляла клопотання про проведення процесуальних дій.

28.05.2021 адвокат направила скаргу на бездіяльність слідчого, яка 30.06.2021 була задоволена судом.

Справа Ш.

У травні 2019 року до ГО «ХПГ» за правовою допомогою звернулась Ша-на. Вона повідомила, що стала жертвою нападу членів організації «Традиція і порядок», які зірвали захід в якому брали участь члени ЛГБТ-спільноти, зокрема вона.

04.10.2019 між адвокатом та ГО «ХПГ» був укладений договір про надання правової допомоги.

22.10.2019 був направлений запит до начальника СВ Шевченківського ВП ГУНП в Харківській області з проханням надати інформацію про стадію досудового розслідування.

18.11.2019 був направлений повторний запит вже до начальника Шевченківського ВП ГУНП в Харківській області з проханням надати інформацію про стадію досудового розслідування кримінального провадження.

Під час прийому в начальника СВ Шевченківського ВП ГУНП в Харківській області вдалося дізнатися, що слідчий, який вів досудове розслідування 01.11.2019 звільнився, а новий станом на 31.12.2019 призначений відповідальною особою так і не був.

09.01.2020 подано скаргу на бездіяльність відповідальних осіб, яка полягала у непризначенні нового слідчого у кримінальному провадженні начальнику Шевченківського ВП м. Харкова ГУ НП в Харківській області.

24.02.2020 подано адвокатський запит на ім’я начальника Шевченківського ВП м. Харкова ГУ НП в Харківській області щодо стадії досудового розслідування.

12.03.2020 направлення заяви про визнання потерпілою Ша-ої.

14.05.2020 написання клопотання про проведення процесуальних дій слідчому.

18.06.2020 написання клопотання про проведення процесуальних дій слідчому.

16.10.2020 адвокат подала клопотання про проведення процесуальних дій слідчому, на яке не отримала жодної відповіді.

30.10.2020 адвокат подала скарги щодо бездіяльності та затягування строків досудового розслідування відповідальними особами Шевченківського ВП ГУНП в Харківській області до Харківської місцевої прокуратури №1 та Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини.

02.11.2020 адвокат подала чергове клопотання про проведення процесуальних дій слідчому, на яке не отримала жодної відповіді.

17.11.2020 адвокат звернулась до слідчого судді зі скаргою на бездіяльність слідчого.

22.02.2021 та 10.05.2021 адвокат направила клопотання про проведення процесуальних дій слідчому.

Справа Ш.

22 травня 2019 року до ГО «ХПГ» за правовою допомогою звернувся Ш. Він повідомив, що 28 березня 2019 року став жертвою нападу членів організації «Традиція і порядок» на підставі сексуальної орієнтації.

07.06.2019 подано заяву до поліції про вчинене кримінальне правопорушення.

14.06.2019 подано скаргу до суду про невнесення відомостей, викладених в заяві до поліції.

23.07.2019 подано заяву про надання інформації щодо виконання рішення суду про внесення відомостей до ЄРДР за заявою до поліції.

12.08.2019 подано клопотання про проведення процесуальних дій до слідчого.

06.09.2019 направлено запит щодо стадії досудового розслідування.

18.11.2019 направлено запит щодо стадії досудового розслідування та клопотання про проведення процесуальних дій.

05.12.2019 проводився повторний допит Ш. в якості потерпілого за участі адвоката.

13.03.2020 написання клопотання про проведення слідчих дій слідчому.

15.05.2020 написання клопотання про проведення процесуальних дій слідчому.

18.06.2020 написання клопотання про проведення процесуальних дій слідчому.

02.11.2020 адвокат подала клопотання про проведення процесуальних дій слідчому.

07.12.2020 адвокат подала клопотання про проведення процесуальних дій слідчому.

23.12.2020 адвокат подала до суду скаргу на бездіяльність слідчого. Судове засідання призначено на 14.01.2021.

14.01.2021 суд задовольнив скаргу адвоката про бездіяльність слідчого та зобов’язання його надати відповідь на клопотання адвоката.

14.04.2021 адвокат направила клопотання про проведення процесуальних дій.

Справа Т.

28.05.2021 року до адвоката звернувся пан Т. та розповів, що 03 травня 2021 року, близько 20:30 год на міжсходовому майданчику восьмого поверху одного з будинків міста Торецьк Донецької області працівники поліції знущались над ним та наносили йому тілесні ушкодження. Внаслідок цього Т. отримав такі тілесні ушкодження: неврит правої руки в результаті чого рука не виконує свої функції, множинні синці на руках, ногах на шиї та інші тілесні пошкодження.

Коли Т. повідомив їм про те, що він належить до ЛГБТ-спільноти, його почали бити ще сильніше, сіли на плечі, та почали вивертати руки, при цьому Т. лежав обличчям в підлогу. За час нанесення йому тілесних ушкоджень, останній двічі чи тричі втрачав свідомість від болю.

В результаті пан Т. майже місяць перебував на лікуванні в центральній міській лікарні м. Торецька.

Та через погрози та переслідування працівників поліції був змушений переїхати до міста Харкова.

01.06.2021 року адвокат повторно направила заяву пана Т. про злочин до Територіального управління Державного бюро розслідувань, що розташоване в м. Краматорську.

21 інша справа

Справа Д.

В лютому 2019 року пан Д. звернувся до Петрівського районного суду Кіровоградської області з клопотанням про зарахування йому строку попереднього ув’язнення у строк покарання.

22.03.2019 його клопотання було задоволено судом, скільки ухвала суду про задоволення клопотання ніким не оскаржувалась, і мала б набрати законної сили 29 березня 2019 року, а строк відбування Д. покарання закінчився 08.04.2019, то 08.04.2019 припинили існувати підстави тримання Заявника під вартою.

27.03.2019 пан Д. звернувся до юристів ЦСЗ з проханням надати йому правову допомогу.

10.04.2019 Заявник звернувся до начальника Колонії зі скаргою, в якій просив звільнити його з установи виконання покарань, у зв’язку зі спливом строку відбування ним покарання 08.04.2019.

15.04.2019 юристом ЦСЗ було надіслано заяву до Петрівського районного суду Кіровоградської області про незаконне утримання особи під вартою.

22.04.2019 пана Д. було звільнено.

22.07.2019 юристом ЦСЗ подано заяву до Європейського суду щодо порушення ст. 5 Конвенції.

У січні 2021 заява була комунікована з Урядом України.

Справа Д.

У грудні 2020 року до адвоката звернувся пан Д, який повідомив, що у 2017 році його здоров’ю було спричинено шкоду через вчинення кримінального правопорушення. Так, у 2017 році він влаштувався працювати на виробництво, де у нього виник конфлікт з одним із співробітників. Посеред робочого дня цей співробітник вдарив Д. в око. Протягом декількох місяців лікарі обіцяли йому повернення зору, однак згодом стало зрозуміло, що зір назавжди втрачений. При цьому, злочин, вчинений проти Д. був кваліфікований як легкі тілесні ушкодження. Крім того, ще на початку досудового розслідування Д. повідомив слідству усю необхідну інформацію щодо винної особи та свідків, однак свідки відмовилися говорити правду, а винна особа досі не притягнута до відповідальності. Таким чином, вже майже чотири роки справа знаходиться на досудовому розслідуванні.

У січні 2021 року адвокат прийняла участь у судових засіданнях в Комінтернівському районному суді міста Харкова щодо ненадання відповіді на клопотання потерпілого. Скарга слідчому судді подавалася попереднім адвокатом. Під час процесу було встановлено, що ні у попереднього адвоката, ні у потерпілого не залишилося копії клопотання про проведення слідчих розшукових дій, відсутність відповіді на яке і оскаржується. Тому судом було запропоновано заново звернутися до слідчого із клопотанням.

У квітні 2021 року адвокат звернулася до слідчого із клопотанням про проведення низки слідчих (розшукових) дій, серед яких допит свідків. Однак відповіді на своє клопотання вона не отримала.

21 квітня 2021 року адвокат оскаржила бездіяльність слідчого до Комінтернівського районного суду міста Харкова.

Судове засідання у справі призначене на 13 липня 2021 року.

Справа І.

06 січня 2005 року пан І. був засуджений апеляційним судом Дніпропетровської області до довічного позбавлення волі. З 06 січня 2006 року пан І. відбуває покарання у вигляді довічного позбавлення волі у державній установі “Замкова виправна колонія (№ 58)”.

Після 2008 року камери, у яких пан І. відбуває покарання знаходяться під постійним спостереженням персоналу колонії, в тому числі персоналу жіночої статі. У камерах, де тримали пана І., камера відеоспостереження була встановлена над дверима, на рівні стелі, таким чином, що майже всю камеру було добре видно, в тому числі ліжко. Відеоспостереження за камерами проводиться цілодобово. До того ж, пан І. вимушений перевдягатись та міняти спідню білизну під постійним відеоспостереженням.

У листопаді 2020 року пан І. звернувся до ЦСЗ за правовою допомогою.

У грудні 2020 року адвокат ЦСЗ звернувся до Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань із запитом про кількість жінок в Замковій колонії, які мають доступ до перегляду записів з відеокамер, які встановлені в камері пана І.

Адвокат ЦСЗ отримав відповідь на запит, де було зазначено, що доступ мать 4 жінки.

26 січня 2021 року адвокат ЦСЗ подав адміністративний позов до Окружного адміністративного суду м. Києва про визнання протиправним та нечинним окремого положення Порядку використання технічних засобів нагляду і контролю у виправних та виховних колоніях, яким дозволяється систематично використовувати відеонагляд у житлових приміщеннях без належного обґрунтування.

Адвокат ЦСЗ отримав повідомлення про вручення позову суду, однак, жодної відповіді з суду досі не отримав. Адвокат неодноразово звертався до суду із заявами про надання інформації щодо результату розгляду зазначеного позову на які, також, жодної відповіді не отримав.

У випадку відсутності реакції суду адвокат планує звертатись до ЄСПЛ.

Справа триває.

Справа І.

3 лютого 2021 року І. зайшов до супермаркету аби купити продукти. У супермаркеті він випадково зачепив плечем стенд із продукцією, внаслідок чого останній впав на землю, а товар розсипався. Тієї ж миті на І. накинувся охоронець магазину. Він, разом із касиром, повалив І. на підлогу та почав сильно бити по тілу. І. на голову також натягували капюшон від його куртки, не даючи дихати. Він просив дозволити йому піднятися, але охоронець відмовляв та починав ображати І. на національному підґрунті (І. є євреєм). Після цього, приблизно через сорок хвилин, до магазину прибула приватна охорона, яка також почала бити І. Лише після прибуття на місце події поліції, побиття закінчилося, а І. дозволили сісти.

У наступні дні І. звернувся до адвоката за правовою допомогою. Адвокат склала заяву про вчинення кримінального правопорушення проти І. працівниками магазину.

Заява була внесена до єдиного реєстру досудових розслідувань, а І. допитаний у якості потерпілого.

Після цього було також проведено відтворення обставин вчинення злочину.

Також слідчі спробували отримати записи із відеокамер магазину, але керівництво супермаркету повідомило, що відеоспостереження у день події не працювало.

Також, 5 травня 2021 року на адресу І. надійшло повідомлення про розгляд судом питання щодо вчинення ним адміністративного правопорушення, що полягало у дрібному хуліганстві. Прибувши до суду І. та адвокат дізналися, що дрібне хуліганство полягало у поваленні стенду з продукцією у супермаркеті, що значно обурило і адвоката, і клієнта. Крім того, матеріали провадження не містили необхідних доказів, були складені формально та неохайно. Жовтневий районний суд міста Харкова, вислухавши позицію сторони захисту, повернув матеріали цього провадження у поліцію для доопрацювання.

Розгляд обох справ триває.

Справа К.

кримінальне провадження стосовно обвинувачення у вчиненні умисного вбивства

У квітні 2017 року Апеляційним судом Харківської області було визначено підсудність та направлено справу до Комінтернівського районного суду м. Харкова.

Вісім судових засідань призначених Комінтернівським районним судом м. Харкова не відбулося, внаслідок неявки прокурора.

У грудні 2017 року на судовому засіданні суд ухвалив рішення щодо направлення до Апеляційного суду Харківської області подання щодо визначення підсудності, оскільки наразі місце вчинення кримінального правопорушення знаходиться в Фрунзенському районі м. Харкова.

Запобіжний захід обвинувачені не обирався, жодних мір забезпечення кримінального провадження не було.

Відбулось 12 судових засідань, справа була призначена до розгляду, при першому судовому розгляді було подано клопотання про визначення порядку дослідження доказів, про недоцільність дослідження доказів, які були предметом розгляду в суді апеляційної інстанції.

Суд визначив порядок дослідження доказів. Потерпіла не з’являлась в 10 судових засідань.

За клопотанням адвоката ЦСЗ суд змінив порядок дослідження доказів та вирішив перейти до допиту 54 свідків, які були допитані протягом досудового розслідування.

Наступне судове засідання призначено на 7 серпня 2019 року.

7 серпня 2019 року суд змінив порядок дослідження доказів, оскільки потерпіла не з’явилась на судові засідання.

Сторона обвинувачення заявила свідків для допиту, однак прокуратура не забезпечила привід жодного свідка до суду.

У 2020 році судові засідання неодноразово переносились у зв’язку із різними обставинами, у тому числі, у зв’язку із неявкою свідків та зайнятістю суддів в інших процесах.

За клопотанням адвоката ЦСЗ суд змінив порядок дослідження доказів та вирішив перейти до допиту 54 свідків, які були допитані протягом досудового розслідування.

Судом було призначено з початку 2021 року 13 судових засідань, на 6 з який не з’явився ані прокурор, ані потерпіла.

Відбулась заміна прокурора, новий прокурор клопотав перед судом про надання йому часу для ознайомлення з матеріалами кримінального провадження.

За час наданий прокурору для ознайомлення з кримінальним провадженням, стороною захисту та обвинуваченою, також було частково ознайомлення з матеріалами, з метою виявлення можливо «нових доказів» у сторони обвинувачення. Оскільки судом пропонувалось змінити порядок дослідження доказів з допиту свідків, які не з’являються в судові засідання, на дослідження письмових доказів.

З кінця квітня 2021 року, прокурор не з’являється в судові задання.

Кримінальне провадження стосовно катування К.

Направлено запит до прокурора з вимогою надати для ознайомлення матеріали кримінального провадження та повідомлення про хід досудового розслідування.

Прокурор надав на ознайомлення матеріали кримінального провадження, з якого вбачалося, що воно було закрито постановою прокурора.

Була подана скарга до слідчого-судді Червонозаводського районного суду м. Харкова.

Протягом 5 місяців слідчий суддя не міг розглянути кримінальне провадження, оскільки прокурор не надавав матеріали кримінального провадження.

Захисником було подано ряд клопотань щодо розумного строку розгляду скарги на постанову про закриття кримінального провадження в тому числі і клопотання про зобов’язання прокурора надати кримінальне провадження.

23 липня 2018 року скарга на постанову прокурора про закриття кримінального провадження була задоволена слідчим суддею, постанову було скасовано, а справу направлено до прокуратури Харківської області для продовження досудового розслідування.

На запити до Прокуратури Харківської області щодо інформації про хід досудового розслідування жодних відповідей не надійшло, подано скаргу на бездіяльність прокурора до Червонозаводського районного суду м. Харкова.

Адвокат ЦСЗ ознайомився з матеріалами досудового розслідування та отримав постанову про закриття кримінального провадження.

Адвокат ЦСЗ подав скаргу до суду на постанову про закриття кримінального провадження.

Червонозаводський районний суд м. Харкова розглянув скаргу адвоката ЦСЗ на закриття кримінального провадження та скасував постанову прокурора, справу направлено для проведення досудового розслідування.

Адвокат ЦСЗ направив запит до Прокуратури Харківської області про хід розгляду справи, але відповідь поки не отримана.

У 2020 році слідчий виніс постанову про закриття кримінального провадження.

Адвокат ЦСЗ направив скаргу до суду на таке рішення слідчого.

Червонозаводський районний суд м. Харкова розглянув скаргу адвоката ЦСЗ на закриття кримінального провадження та скасував постанову прокурора, справу направлено для проведення досудового розслідування.

На запити до Прокуратури Харківської області щодо інформації про хід досудового розслідування жодних відповідей не надійшло, через карантинні обмеження, прокуратура не проводить особистого прийому та не приймає цінні листи з описом.

Направлено чергове клопотання про ознайомлення та планується подання скарги на бездіяльність прокурора до Червонозаводського районного суду м. Харкова.

Справа К.

02 квітня 2004 року пан К. був засуджений судом Чернігівської області до довічного позбавлення волі. З 02 вересня 2005 року пан К. відбуває покарання у вигляді довічного позбавлення волі у державній установі “Замкова виправна колонія (№ 58)”.

Після 2008 року камери, у яких пан К. відбуває покарання знаходяться під постійним спостереженням персоналу колонії, в тому числі персоналу жіночої статі. У камерах, де тримали пана К. , камера відеоспостереження була встановлена над дверима, на рівні стелі, таким чином, що майже всю камеру було добре видно, в тому числі ліжко. Відеоспостереження за камерами проводиться цілодобово. До того ж, пан К. вимушений перевдягатись та міняти спідню білизну під постійним відеоспостереженням.

У у грудні 2020 року пан К. звернувся до ЦСЗ за правовою допомогою.

У грудні 2020 року адвокат ЦСЗ звернувся до Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань із запитом про кількість жінок в Замковій колонії, які мають доступ до перегляду записів з відеокамер, які встановлені в камері пана К.

Адвокат ЦСЗ отримав відповідь на запит, де було зазначено, що доступ мать 4 жінки.

26 лютого 2021 року адвокат ЦСЗ подав адміністративний позов до Окружного адміністративного суду м. Києва про визнання протиправним та нечинним окремого положення Порядку використання технічних засобів нагляду і контролю у виправних та виховних колоніях, яким дозволяється систематично використовувати відеонагляд у житлових приміщеннях без належного обґрунтування.

09 березня 2021 року Окружний адміністративний суд м. Києва залишив позовну заяву без руху та запропонував подати заяву про поновлення строку звернення до суду за захистом прав.

22 березня 2021 року адвокат отримав хвалу суду да подав до нього заяву про поновлення строку звернення до суду за захистом прав. У відповідь адвокат досі нічого не отримав. Адвокат неодноразово звертався до суду із заявами про надання інформації щодо результату розгляду заяви на які, також, жодної відповіді не отримав.

У випадку відсутності реакції суду адвокат планує звертатись до ЄСПЛ.

Справа триває.

Справа К.

У грудні 2020 року до адвоката звернувся К. Він стверджував, що обвинувачується у вчиненні вбивства, якого не вчиняв. Він також зазначав, що у слідства немає ніяких доказів його причетності до вчинення злочину. Зокрема, у день смерті потерпілого, К. дійсно мав з ним конфлікт через крадіжку в К. мобільного телефону, але цей конфлікт стався вдень, а вбивство було вчинено ввечері. Крім того, К. має алібі на час вчинення злочину.

Адвокат ознайомилася з матеріалами кримінального провадження та підготувала письмові пояснення щодо суті справи.

Судове засідання у суді апеляційної інстанції мало відбутися 13 червня 2021 року, але не відбулося через перебування судді у відпустці. Дата наступного судового засідання невідома.

Справа К.

05 серпня 2020 біля 9 години ранку двоє невідомих чоловіків, які представились працівниками поліції, намагались отримати пояснення від К. та надали йому для цього аркуш. К. відмовився давати пояснення, так як чоловіки не показали свої посвідчення. Після чого ці чоловіки накинулися на К та почали застосовувати фізичну силу, почали скручувати руки, надавлювати колінами на його руки та шию, затягати наручники та затягувати до автомобіля. Під час здійснення цих дій до працівників поліції приїздив ї начальник, однак, який не виявив жодних протиправних дій з боку своїх підлеглих.

К. було визнано підозрюваним у кримінальному провадженні щодо грабежу.

К. звернувся до ЦСЗ за правовою допомогою.

12 серпня 2020 року адвокат ЦСЗ подав до Територіального управління Державного бюро розслідувань розташованого у місті Полтаві подано заяву про скоєння злочину відносно К. з боку працівників поліції , проте у внесенні заяви до ЄРДР було відмовлено та направлено її для розгляду до Відділу внутрішньої безпеки в Харківській області, де вона знаходиться на розгляді по теперішній час. Жодних слідчих дій щодо заяви К. досі не проводилось.

26 серпня 2020 року суд застосував до К. запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та зобов’язав прокурора, який здійснює процесуальне керівництво справою , здійснити перевірку заяви підозрюваного К. щодо застосування до нього незаконних методів з боку працівників поліції. Однак, прокурор не здійснив жодної перевірки.

В подальшому, незважаючи на те, що К. перебував на волі з 05.08.2020 року по 26.08.2020 року, до К. було застосовано ухвалою судді Київського районного суду м. Харкова Божко запобіжний захід у вигляді тримання під вартою

З 26.08.2020 року по сьогоднішній день К. тримається під вартою. За час його перебування у слідчому ізоляторі, не було допитано жодного свідка обвинувачення, а судові засідання зривалися. Адвокат просив провести перевірку з цього приводу.

Проте, прокурором Харківської місцевої прокуратури №2, яка здійснює процесуальне керівництво по обвинуваченню, не було здійснено цю перевірку.

12.08.2020 р. адвокатом до Територіального управління Державного бюро розслідувань розташованого у місті Полтаві подано Заяву про скоєння злочину відносно К. з боку працівників поліції , проте в занесенні цієї заяви до ЄРДР було відмовлено та направлено її для розгляду до Відділу внутрішньої безпеки в Харківській області, яке в свою чергу відправило його своїм листом до де вона знаходиться на розгляді до наступного часу та К-мов з цього приводу ніхто не опитує.

Розгляд справи триває

Справа Л.

Пан Л. звернувся до адвоката із проханням надати правову допомогу. Він зазначив, що він знаходиться у Харківському слідчому ізоляторі. За останні декілька тижнів до нього двічі незаконно застосовувалися дисциплінарні стягнення. Зокрема, його звинуватили у тому, що він незаконно готує в умовах тюремної камери алкогольні напої (бражку). Насправді ж бражку готував інший засуджений, який зізнався у вчиненні цього. Тим не менш, дисциплінарні стягнення були застосовані до Л.

Адвокат направила до Харківського слідчого ізолятору запит щодо застосованих стягнень. Відповіді на запит досі немає.

Розгляд справи триває

Справа М.

До Харківської правозахисної групи надійшла заява пана М., який відбуває покарання в ДУ «Олексіївська виправна колонія № 25» про вчинене щодо нього кримінальне правопорушення 04.03.2021 року, в якому йдеться про нанесення йому тілесних ушкоджень групою швидкого реагування, по його прибутті до колонії.

У зв’язку з цим, 01.04.2021 року, юрист ЦСЗ надіслав копію заяви про вчинене кримінальне правопорушення М. від 19.03.2021 року.

30.06.2021 року адвокат направила клопотання про проведення процесуальних дій в рамках кримінального провадження за фактом перевищення влади або службових повноважень до ТУ ДБР, що знаходиться в місті Полтава.

Справа Н.

До адвоката ЦСЗ звернулася пані Н., яка є обвинуваченою у вчиненні шахрайства. Пані Н. повідомила, що 21 січня 2020 року Дворічанський районний суд Харківської області засудив її до трьох років позбавлення волі із іспитовим строком тривалістю 3 роки.

Однак 10 березня 2020 року прокуратура Харківської області подала апеляційну скаргу, в якій просила направити Н. для відбування покарання в установу виконання покарань, оскільки Н. вчинила злочин повторно.

Н-на зазначила, що має чотирьох дітей, а її наймолодша донька хвора на енцефаліт. На сьогоднішній день їй оформлюють статус особи з інвалідністю. Батька діти не мають.

З огляду на ці обставини, адвокат ЦСЗ 24 червня 2020 року ознайомилася з матеріалами кримінального провадження щодо Н., підготувала письмові заперечення.

30 червня 2020 року судове засідання у Харківському апеляційному суді не відбулося через те, що суддя знаходився у відпустці.

15 грудня 2020 року Харківський апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу прокурора та направив Н. для відбування покарання до колонії. Однак адвокат не погодилася із прийнятим рішенням та готує касаційну скаргу до Верховного Суду.

25 квітня 2021 року Верховний Суд відкрив провадження за касаційною скаргою адвоката. Судовий розгляд призначений на 13 жовтня 2021 року.

Справа П.

26 березня 2003 року П. був засуджений апеляційним судом Дніпропетровської області до довічного позбавлення волі. З 30 вересня 2003 року П. відбуває покарання у вигляді довічного позбавлення волі у державній установі Дніпровська виправна колонія (№ 89)”.

З 2003 року камери, у яких П. відбував покарання в Дніпровській колонії, знаходились і знаходяться під постійним спостереженням персоналу колонії, в тому числі персоналу жіночої статі.

У камерах, де тримали П., камера відеоспостереження була встановлена над дверима, на рівні стелі, таким чином, що майже всю камеру було добре видно, в тому числі ліжко. Відеоспостереження за камерами проводиться цілодобово, що вже само по собі є втручанням у право П. на повагу до мого приватного життя. До того ж П. вимушений перевдягатись та міняти спідню білизну під постійним відеоспостереженням.

У грудні 2021 року Ш. звернувся до ЦСЗ за правовою допомогою.

У лютому 2021 року адвокат ЦСЗ звернувся до Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України із запитом про кількість жінок в Дніпровській колонії, які мають доступ до перегляду записів з відеокамер, які встановлені в камері Ш.

Адвокат ЦСЗ отримав відповідь на запит, де було зазначено, що доступ мать 3 жінки.

01 квітня 2021 року адвокат ЦСЗ подав адміністративний позов до Окружного адміністративного суду м. Києва про визнання протиправним та нечинним окремого положення Порядку використання технічних засобів нагляду і контролю у виправних та виховних колоніях, яким дозволяється систематично використовувати відеонагляд у житлових приміщеннях без належного обґрунтування.

21 квітня 2021 року суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі та

30 червня 2021 року суд провів підготовче засідання та призначив справо до розгляду по суті.

Справа триває.

Справа П.

У жовтні 2009 року після проведення двотижневого лікування в трьох лікарнях Харківської області 27-річний П. помер з високою температурою. Згідно зі звітом судово-медичної експертизи, причиною смерті став гострий панкреатит з переходом на підшлунковий некроз. 

Районна прокуратура м. Харкова відмовила в порушенні кримінальної справи за фактом смерті П., але надалі її рішення було скасовано прокурором вищого рівня і справа була передана до районного відділу поліції для проведення додаткової перевірки. У січні 2010 року була видана нова постанова про відмову в порушенні кримінальної справи. Районний суд скасував цю постанову в травні 2010 року.

У 2010 році матеріали перевірки були передані до Головного бюро судово-медичних експертиз в м. Києві для проведення комісійної судово-медичної експертизи, однак звіт про експертизу надійшов тільки в жовтні 2012 року

Після вступу в силу нового КПК (2012) інформація про раптову смерть П. була зареєстрована в ЄРДР, але в ході досудового розслідування жодні нові слідчі дії не проводилися. В кінці 2013 року, кримінальне провадження було закрите, в той час як батько П., який виступає у якості потерпілого в цьому провадженні, не був проінформований про його закриття. 

Після звернення потерпілого до ЦСЗ, адвокат ЦСЗ залучив фахівця в галузі судово-медичної експертизи і лікаря за відповідною спеціалізацією, для отримання консультації і медичного висновку. Адвокат підготував скаргу на рішення про закриття кримінальної справи, проте слідчий орган не надав адвокатові копії цього рішення, незважаючи на скарги до органів районної та міської прокуратури. При відсутності доказів того, що рішення отримано набагато пізніше за дійсну дату його видачі, немає реальних шансів на те , що скарга на рішення буде розглянута судом. Тепер адвокат ініціює оскарження справи для отримання цього рішення за допомогою суду. 

У жовтні 2014 року адвокат подав скаргу на відмову слідчого видати копію постанови про закриття кримінального провадження, районний суд задовольнив цю скаргу. 

Отримавши копію рішення, адвокат подав скаргу слідчому судді районного суду, а в листопаді 2014 року суд задовольнив цю скаргу і зобов'язав слідчого продовжити розслідування. Після скасування постанови слідчого про закриття кримінального провадження, не проводилося жодних слідчих дій. Через це адвокат ЦСЗ подав слідчому клопотання про проведення додаткових слідчих дій, зокрема, призначення комплексної судово-медичної експертизи.

Після скасування постанови слідчого матеріали провадження були передані для розслідування до іншого районного відділу міліції, але про це не поінформували ні адвоката, ні батька померлого. Коли у жовтні 2015 року адвокату повідомили про передачу матеріалів справи, він звернувся до нового (Дзержинського) відділу міліції. Наприкінці грудня 2015 року за клопотанням адвоката новий слідчий докладно допитав батька померлого з метою визначення необхідних слідчих дій.

В 2016 році у справі відбулася чергова зміна слідчого. На певний час матеріали кримінального провадження передавали до слідчого управління обласного управління Національної поліції. Після повернення матеріалів справи адвокат ЦСЗ подав клопотання про проведення судово-медичної експертизи (для визначення відповідності лікування померлого сина потерпілого пана П. протоколам лікування), а також судово-почеркознавчої експертизи для визначення питання щодо підроблення медичних документів.

В грудні 2016 року слідчий задовольнив всі клопотання адвоката і готує матеріали для направлення експертам.

У січні 2018 року слідчий направив матеріали справу до Харківського бюро судово-медичних експертиз для проведення експертизи, яка була зроблена лише 20.06.2018 року, але про її завершення не було поінформовано ні потерпілого ні його адвоката.

У вересні 2018 року адвокат ознайомився з матеріалами провадження, зокрема, з висновком експертизи, яка не встановила порушень медичних правил під час лікування померлого сина потерпілого п. П. в жодній з лікарень. З’ясувалося, що експертиза проводилась не по оригіналах документів, а по їхніх копіях, оскільки оригінали разом з медичними речовими доказами не були передані при передачі матеріалів провадження з одного органу розслідування до іншого. Почеркознавча експертиза не була проведена, оскільки за її правилами вона може бути проведена з використанням лише оригіналів документів, а їм були надані копії таких.

Дізнавшись про таке, у жовтні 2018 року адвокат подав запит до колишнього Комінтернівського відділу міліції про те, ким, коли і кому були направлені матеріали провадження, але відповіді не отримав.

Зробивши повторний запит і знов не отримавши відповіді, у грудні 2018 року адвокат направив до Ради адвокатів Харківської області заяву про притягнення до адміністративної відповідальності посадових осіб відділу поліції, винних у ненаданні відповіді на його адвокатський запит. Голова Ради адвокатів відмовила скласти протокол про таке адміністративне правопорушення, посилаючись на те, що це має вирішуватись в межах кримінального провадження.

Вичерпавши власні способи відшукати зниклі матеріали кримінального провадження, адвокат 04.01.2019 року звернувся до Полтавського управління Державного бюро розслідувань (надалі – Управління ДБР) із заявою про вчинене кримінальне правопорушення – службову недбалість слідчого, що призвела до втрати доказів.

Не отримавши відповіді на свою заяву, 23.01.2019 року адвокат направив скаргу до Октябрського районного суду м. Полтава на бездіяльність слідчих Управління ДБР, яку слідчий суддя задовольнив 31.01.2019 року.

Після задоволення зазначеної скарги адвокат направив до Управління ДБР заяву про надання витягу про внесення відомостей за його заявою до ЄРДР, а також клопотання про залучення п. П. в якості потерпілого у справі і про його допит в якості потерпілого.

16.05.2019 року Управління ДБР надіслало листа, в якому повідомила п. П., що його визнано потерпілим у справі.

03.06.2019 року адвокат знов ознайомився з матеріалами кримінального провадження у слідчому відділі Шевченківського відділу поліції м. Харкова, під час якого раптово знайшов серед них супровідного листа слідчого Слобідського (колишнього Комінтернівського) відділу поліції м. Харкова, датований 22.10.2018 року, про те, що в зв’язку із запитом адвоката про відсутні матеріали кримінального провадження, вони направлені до Шевченківського відділу поліції, разом з біологічними матеріалами, відібраними від трупу померлого сина потерпілого.

Адвокат ЦСЗ направив слідчому клопотання про проведення судово-почеркознавчих експертиз, у проведенні яких слідчий відмовила.

При ретельному ознайомленні з висновком експерта (комісійної судово-медичної експертизи) з’ясувалось, що в його тексті міститься інформація про вивчення експертами історії хвороби не померлого сина потерпілого, а однієї жінки похилого віку. Ці обставини свідчать про те, що ніхто з експертів не приймав участь у складанні зазначеного висновку, а відтак, цей документ містить ознаки службового підроблення. З цих підстав потерпілий п. П. подав заяву про вчинення судово-медичними експертами службового підроблення до органів поліції. Оскільки жодних дій за цією заявою не було вчинено, адвокат подав скаргу на бездіяльність слідчих органів до слідчого судді Ленінського району м. Харкова.

28.10.2019 року слідчий суддя зобов’язав слідчі органи внести відомості до ЄРДР, але жодних слідчих дій не проводилось.

Одночасно адвокат ЦСЗ подав клопотання про проведення повторної судово-медичної експертизи в іншій експертній установі, яке було задоволено слідчим. Дотепер матеріали провадження не направлені експертам.

У січні 2020 року адвокат звернувся на особистому прийомі до начальника слідчого відділу Холодногірського відділу поліції з приводу проведення розслідування по заяві на службове підроблення з боку експертів, але жодних слідчих дій не проводилось. Після цього адвокат двічі звертався з клопотанням до слідчого цього відділу поліції з клопотанням про долучення до матеріалів провадження Холодногірського відділу поліції частини матеріалів «основного» розслідування «Шевченківського відділу поліції, але відповіді не отримав. Після відсутності реакції слідчого на повторне клопотання, адвокат звернувся зі скаргою до Ленінського суду м. Харкова на бездіяльність слідчого.

У 2020 році слідчий, яка проводить розслідування у «основному» кримінальному провадженні, перестала відповідати на запити адвоката щодо стану справ у розслідування. У листопаді 2020 року адвокат звернувся зі скаргою на бездіяльність слідчого.

Після звернення адвоката до суду слідчий надала суду відомості про те, що матеріали досудового розслідування направлені для проведення експертизи до м. Києва. Також слідчий повідомила, що матеріали досудового розслідування за заявою потерпілого на службове підроблення експертів направлені за належністю до сектору дізнання Шевченківського відділу поліції.

Після цього адвокат у березні 2021 року звернувся до відділу дізнання Шевченківського райвідділу поліції, а не отримавши до нього відповіді – зі скаргою на бездіяльність слідчого (дізнавача) до Шевченківського районного суду м. Харкова.

У квітні 2021 року суд виніс ухвалу, якою зобов’язав орган дізнання розглянути і надати відповідь по суті на клопотання адвоката, але після цього знов не відбувалося жодних дій з розслідування. У червні 2021 року адвокат направив запит до відділу дізнання щодо стану справ з розслідуванням, але відповіді на нього не отримав.

Справа Р.

Р. проживає в КУ «Зміївський геріатричний пансіонат» у зв’язку з вродженими психічними розладами – F70.

21 травня 2020 Р. звернувся до ЦСЗ по допомогу, оскільки йому в пансіонаті йому були нанесені тілесні ушкодження, сином продавчині, яка провадить виїзну торгівлю в пансіонаті, при цьому персонал пансіонату не вжив жодних законних дій.

22 травня 2020 адвокат ЦСЗ поїхав до м. Зміїв, де була проведена експертиза стану здоров’я Р. та подано клопотання про проведення процесуальних дій у кримінальному провадженні за факом нанесення тілесних ушкоджень Р.

27.05.2020 адвокат брав участь в допиті Р. в якості потерпілого.

05.06.2020 в кімнаті Р. в пансіонаті, де йому наносили тілесні ушкодження проводився слідчий експеримент за участі адвоката.

18.06.2020 адвокат направив клопотання про проведення слідчих дій.

15.07.2020 адвокат направила клопотання про проведення слідчих дій.

Того ж дня вона направила листи до Департаменту соціального захисту населення та до КУ «Зміївський геріатричний пансіонат» в яких просила задовольнити заяви Р. про переведення останнього до КУ «Хорошевський геріатричний пансіонат», оскільки останній скаржився на погіршення відношення до нього керівництва Зміївського пансіонату та персоналу. У відповідь надійшли формальні відписки.

11.08.2020 адвокат направила чергове клопотання про проведення процесуальних дій та скаргу до Чугуївської місцевої прокуратури на бездіяльність слідчого та затягування процесу. Прокуратура повідомила, що змінився слідчий на дізнавача і досудове слідство триває.

02.11.2020 адвокат направила клопотання про проведення слідчих дій.

16.11.2020 адвокат подала до суду скаргу на бездіяльність слідчого. 20.11.2020 скарга була задоволена.

10.02.2021 та 14.04.2021 адвокат направила клопотання про проведення процесуальних дій, на які не отримала жодної відповіді.

Справа С.

Гр-ка С., мешканка м. Амвросіївка, Донецької області, раніше не судима, працююча, має малолітню дитину 14.08.2015 р. н.

З 2008 р. по 2012 р. навчалась в Харківській гуманітарно-педагогічній академії (Харківському гуманітарно-педагогічному інституті), факультеті «Дошкільна освіта» в м. Харкові, на денній формі навчання, за бюджетний кошт. Де здобула ступінь бакалавра. Під час навчання проживала та була зареєстрована у гуртожитку. При вступі до навчального закладу адміністрацією академії з нею була укладена угода, згідно якої С. була зобов’язана після закінчення навчання відпрацювати не менше трьох років по спеціальності в державному секторі народного господарства, тобто з 2012 р. по 2015 р., або відшкодувати кошти за навчання.

Після закінчення навчання в 2012 р., так як в її рідному місті не було вакансій, С. згідно вказаної угоди працевлаштувалась в «Дошкільний навчальний заклад» комунальної форми власності в м. Харкові. На той час і до теперішнього часу вона зареєстрована у м. Амвросіївка, Донецької області.

З 2013 р. по 30.06.2014 р. С. навчалась за контрактом в Харківському національному педагогічному університеті ім. Г.С. Сковороди, за спеціальністю «Дошкільна освіта». Де здобула ступінь магістра.

Згідно наказу Антитерористичного центру при СБУ України від 07.10.2014 р. № 33/6/а антитерористична операція у Донецькій області була розпочата 07.04.2014 р., тобто коли С. була зареєстрована в м. Амвросіївка, Донецької області. Тобто повернутися до місця проживання С. не мала змоги, тому вимушена була залишитися в м. Харкові.

У 2015 р. С. вийшла заміж та народила дитину.

При народженні дитини у пологовому будинку її попрохали надати довідку. Чому вона народжує не за місцем реєстрації. В зв’язку з цим, вона звернулася до Управління праці та соціального захисту населення (УПтСЗН) за довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Їй відмовили у видачі довідки з тих підстав, що вона знаходиться в м. Харкові з 2008 р.

Через відсутність реєстрації у м. Харкові та через відсутність довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи з зазначенням адреси фактичного місця проживання після переміщення вона не могла у звичайному режимі обслуговуватись в закладах і установах охорони здоров’я, віддати малолітнього сина до дошкільного закладу в м. Харкові, подати до суду позовну заяву про стягнення аліментів та розлучення і таке інше. Тому, з метою захисту своїх прав та прав своєї дитини      06.12.2016 р. С. знову звернулась до УПтСЗН за видачею довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Така довідка їй була видана. При видачі довідки працівник УПтСЗН повідомила їй, що вона має право на щомісячну адресну допомогу. Тому С. було подано заяву про надання такої допомоги. В період з 19.01.2017 р. по 18.07.2017 р. їй виплачувалась така допомога.

19.07.2017 р. УПтСЗН припинило виплати та анулювало довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи без пояснення причин. Тільки 02.01.2018 р. С. було направлено листа з повідомлення про рішення про анулювання довідки та припинення виплат.

26.01.2018 р. С. пред’явлена підозра за ч. 1 ст. 190 КК України. Міра запобіжного заходу до С. не обиралась.

31.01.2018 р. на прохання С. у справу вступив адвокат ЦСЗ.

Кримінальне провадження направлено до Орджонікідзевського районного суду м. Харкова з обвинувальним актом.

16.02.2018 р. призначено попереднє судове засідання. Судове засідання відкладено у зв’язку з неявкою представника потерпілого. Наступне судове засідання призначено на 13.03.2018 р.

13.03.2018 р. судове засідання відкладено у зв’язку із занятістю судді. Наступне судове засідання призначено на 13.04.2018 р.

13.04.2018 р. відбулося підготовче засідання. Судом призначено судовий розгляд на 21.05.2018 р.

Адвокатом направлені запити до місць навчання та роботи С. Витребувано Угоду про відпрацювання та інше. Отримано відповіді на запити.

21.05.2018 р. у судовому засіданні допитано представника потерпілого та обвинувачену С. Судове засідання відкладено для виклику свідків. Наступне судове засідання призначено на 16.07.2018 р.

16.07.2018 р. судове засідання відкладено у зв’язку із занятістю судді. Наступне судове засідання призначено на 06.08.2018 р.

06.08.2018 р. судове засідання відкладено у зв’язку з неявкою свідка. Наступне судове засідання призначено на 27.09.2018 р.

27.09.2018 р. судове засідання відкладено у зв’язку із знаходженням судді у нарадчій кімнаті. Наступне судове засідання призначено на 25.10.2018 р.

25.10.2018 р. судове засідання відкладено у зв’язку із знаходженням судді у нарадчій кімнаті. Наступне судове засідання призначено на 26.11.2018 р.

26.11.2018 р. судове засідання відкладено у зв’язку з неявкою свідка. Наступне судове засідання призначено на 10.12.2018 р.

10.12.2018 р. судове засідання відкладено у зв’язку із хворобою судді. Наступне судове засідання призначено на 14.01.2019 р.

14.01.2019 р. в судовому засіданні допитано свідка, досліджено письмові докази. Судом відмовлено в долученні до матеріалів справи рішення Харківського окружного адміністративного суду, на підставі того, що воно не вступило в законну силу.

21.02.2019 р. судове засідання відкладено у зв’язку із хворобою захисника.

20.03.2019 р. судове засідання відкладено у зв’язку із знаходженням судді в нарадчій кімнаті.

22.04.2019 р. в судовому засіданні судом задоволено клопотання захисника про долучення до матеріалів справи рішення Харківського окружного адміністративного суду та постанови Другого апеляційного адміністративного суду. Стороні обвинувачення надано час для ознайомлення з наданими матеріалами. Наступне судове засідання призначено на 27.05.2019 р.

27.05.2019 р. відбулися судові дебати. Суд видалився до нарадчої кімнати. Проголошення судового рішення призначено на 29.05.2019 р.

29.05.2019 р. проголошено вирок яким С. визнано винуватою у вчиненні заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою (шахрайство) та призначено покарання у вигляді штрафу в дохід держави. Стягнуто з С. матеріальна шкода.

На вирок Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 29.05.2019 р. подано апеляційну скаргу до Харківського апеляційного суду.

19.09.2019 р. ухвалою Харківського апеляційного суду вирок Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 29.05.2019 р. скасовано та призначено новий розгляд справи в суді першої інстанції.

22.11.2019 р. судове засідання відкладено у зв’язку із знаходженням судді у нарадчій кімнаті. Наступне судове засідання призначено на 17.01.2020 р.

 17.01.2020 р. попереднє судове засідання відкладено у зв’язку із знаходженням прокурора у відрядженні. Наступне судове засідання призначено на 12.02.2020 р.

12.02.2020 р. відбулося попереднє судове засідання. Справу призначено до розгляду на 18.03.2020 р.

18.03.2020 р. судове засідання відкладено у зв’язку із занятістю судді. Наступне судове засідання призначено на 29.04.2020 р.

29.04.2020 р. судове засідання відкладено у зв’язку із епідемією. Наступне судове засідання призначено на 12.06.2020 р.

12.06.2020 р. прокурором оголошено обвинувальний акт, допитано обвинувачену та представника потерпілого. Наступне судове засідання призначено на 29.07.2020 р.

27.07.2020 р. судове засідання відкладено у зв’язку із знаходженням обвинуваченої на лікарняному. Наступне судове засідання призначено на 12.10.2020 р.

12.10.2020 р. судове засідання відкладено у зв’язку із знаходженням прокурора у відрядженні. Наступне судове засідання призначено на 16.11.2020 р.

16.11.2020 р. судове засідання відкладено у зв’язку із занятістю судді. Наступне судове засідання призначено на 21.12.2020 р.

21.12.2020 р. судове засідання відкладено у зв’язку із неявкою свідків та обвинуваченої. Наступне судове засідання призначено на 03.02.2021 р.

03.02.2021 р. судове засідання відкладено у зв’язку із неявкою свідка сторони обвинувачення та представника потерпілого. Наступне судове засідання призначено на 16.02.2021 р.

16.02.2021 р. в судовому засіданні допитано свідка. Прокурором заявлено клопотання про проведення додаткових слідчих(розшукових) дій в порядку ст. 333 КПК України. Судом клопотання прокурора залишено без задоволення. Наступне судове засідання призначено на 26.03.2021 р.

26.03.2021 р. судове засідання відкладено за заявою прокурора. Наступне судове засідання призначено на 26.04.2021 р.

26.04.2021 р. судове засідання відкладено у зв’язку із знаходженням судді у нарадчій кімнаті. Наступне судове засідання призначено на 03.06.2021 р.

03.06.2021 р. в судовому засіданні прокурором заявлено чотири клопотання про надання тимчасового доступу до речей та документів в порядку ст. 333 КПК України. Судом клопотання прокурора залишені без задоволення. Наступне судове засідання призначено на 09.07.2021 р.

Справа триває.

Справа С.

03.02.2012 р. гр-н С., мешканець м. Харкова, раніше судимий, працюючий, був фактично затриманий органами міліції за підозрою у вчиненні злочину передбаченому ч. 2 ст. 15, п.п. 1, 7 ч. 2 ст. 115 КК України.

04.02.2012 р. слідчим Дзержинського РВ м. Харкова Н., С. було проведено слідчі дії з С. без участі захисника, участь якого по даній категорії справ є обов’язковою. Також, слідчим в протоколах були підроблені дані про участь адвоката у слідчих діях.

06.02.2012 р. ухвалою суду С. обрано тримання під вартою.

09.02.2012 р. слідчим Дзержинського РВ м. Харкова К., в умовах Харківського СИЗО, С. було пред’явлено обвинувачення та проведено його допит без участі захисника, участь якого по даній категорії справ є обов’язковою. Також, слідчим в протоколах були підроблені дані про участь адвоката у слідчих діях.

29.04.2015 р. у відношенні слідчого Дзержинського РВ м. Харкова Н. було відкрите кримінальне провадження за ч.1 ст. 374 КК України (порушення права на захист). С. був визнаний потерпілим по кримінальному провадженню.

22.01.2016 р. у відношенні слідчого Дзержинського РВ м. Харкова К. було відкрите кримінальне провадження за ч.1 ст. 374 КК України (порушення права на захист). С. був визнаний потерпілим по кримінальному провадженню.

26.01.2016 р. слідчому Дзержинського РВ м. Харкова К. пред’явлено підозру у вчиненні злочинів передбачених ч.1 ст. 374, ч. 1 ст. 366 (службове підроблення) КК України, 01.02.2016 р. за ухвалами слідчого судді К. відсторонена від посади, та до неї застосовано – особисте зобов’язання.

В ході досудового слідства К. не визнавала винуватість у скоєнні злочинів, хоча докази винуватості є беззаперечними.

26.01.2016 р. слідчому Дзержинського РВ м. Харкова Н. пред’явлено підозру у вчиненні злочинів передбачених ч.1 ст. 374, ч. 1 ст. 366 (службове підроблення) КК України,     12.02.2016 р. ухвалою слідчого судді Н. відсторонений від посади.

В ході досудового слідства Н. не визнавав винуватість у скоєнні злочинів, хоча докази винуватості є беззаперечними.

01.03.2016 р. обвинувальний акт надійшов до Жовтневого районного суду м. Харкова.

04.03.2016 р. обвинувальний акт надійшов до Дзержинського районного суду м. Харкова.

10.03.2016 р. на прохання потерпілого С. у справу вступив адвокат ЦСЗ.

В ході судового слідства допитані майже всі свідки, обвинувачена та потерпілий.

Судовий розгляд декілька раз відкладався в зв’язку з неявкою адвоката обвинуваченої та занятістю судді.

Обвинувачена звільнилася з посади.

06.10.2016 р. судове слідство закінчено. На 21.10.2016 р. перенесено останнє слово обвинуваченої.

21.10.2016 р. судове засідання відкладено в зв’язку з зайнятістю судді.

21.03.2017 р. розгляд справи перенесено у зв’язку із неявкою обвинуваченого.

24.05.2017 р. розгляд справи не відбувся у зв’язку із закінченням повноважень судді.

Судове засідання в новому складі суду призначено на 29.08.2017 р.

29.08.2017 р. розгляд справи знову перенесено у зв’язку з неявкою адвоката обвинуваченого. Наступне засідання призначено на 28.09.2017 р.

28.09.2017 р. розгляд справи перенесено у зв’язку з участю прокурора та представника потерпілого в інших судових засіданнях. Наступне засідання призначено на 01.11.2017 р.

01.11.2017 р. розгляд справи перенесено у зв’язку з знаходженням судді у нарадчій кімнаті. Наступне засідання призначено на 06.12.2017 р.

06.12.2017 р. розгляд справи знову перенесено у зв’язку з участю судді в судовій колегії в іншому кримінальному провадженні. Наступне засідання призначено на 29.01.2018 р.

29.01.2018 р. розгляд справи знову перенесено у зв’язку із занятістю судді. Наступне засідання призначено на 07.03.2018 р.

07.03.2018 р. розгляд справи знову перенесено у зв’язку із занятістю судді. Наступне засідання призначено на 19.04.2018 р.

19.04.2018 р. розгляд справи знову перенесено у зв’язку із занятістю судді. Наступне засідання призначено на 12.06.2018 р.

12.06.2018 р. розгляд справи знову перенесено у зв’язку із занятістю судді.

11.07.2018 р. розгляд справи перенесено у зв’язку з неявкою адвоката обвинуваченого. Наступне засідання призначено на 26.09.2018 р.

26.09.2018 р. клопотання захисника обвинуваченого про відвід прокурора. Наступне засідання призначено на 08.10.2018 р.

08.10.2018 р. розгляд справи відкладено за заявою обвинуваченого Наступне засідання призначено на 20.11.2018 р.

20.11.2018 р. розгляд справи перенесено у зв’язку із неявкою потерпілого. Наступне засідання призначено на 16.01.2019 р.

16.01.2019 р. розгляд справи перенесено у зв’язку із обвинуваченого та його захисника. Наступне засідання призначено на 19.03.2019 р.

19.03.2019 р. розгляд справи перенесено у зв’язку із неявкою потерпілого. Наступне засідання призначено на 16.04.2019 р.

16.04.2019 р. розгляд справи перенесено у зв’язку із занятістю захисника обвинуваченого. Наступне засідання призначено на 24.06.2019 р.

24.06.2019 р. розгляд справи перенесено у зв’язку із знаходженням судді в нарадчій кімнаті.

24.06.2019 р. розгляд справи перенесено у зв’язку із знаходженням судді в нарадчій кімнаті.

18.07.2019 р. розгляд справи перенесено у зв’язку із занятістю судді.

11.09.2019 р. розгляд справи перенесено у зв’язку із занятістю захисника.

04.11.2019 р. розгляд справи перенесено у зв’язку із знаходженням судді в нарадчій кімнаті.

16.12.2019 р. розгляд справи перенесено у зв’язку із занятістю судді. Наступне засідання призначено на 04.03.2020 р.

04.03.2020 р. розгляд справи перенесено у зв’язку із знаходженням судді у нарадчій кімнаті. Наступне засідання призначено на 31.03.2020 р.

31.03.2020 р. розгляд справи перенесено у зв’язку із епідемією. Наступне засідання призначено на 26.05.2020 р.

26.05.2020 р. розгляд справи перенесено у зв’язку із заявою захисника обвинуваченого про відкладення справи. Наступне засідання призначено на 03.07.2020 р.

03.07.2020 р розгляд справи перенесено у зв’язку із відстороненням судді від виконання обов’язків та передачею справи іншому судді.

29.09.2020 р. розгляд справи перенесено у зв’язку із неявкою обвинуваченого, його захисника, потерпілого. Наступне засідання призначено на 03.11.2020 р.

03.11.2020 р. розгляд справи перенесено у зв’язку із знаходженням судді у нарадчій кімнаті. Наступне засідання призначено на 11.12.2020 р.

11.12.2020 р. судове засідання відкладено у зв’язку із виходом судді у відставку і передачею справи іншому судді.

Судове засідання призначено на 17.03.2021 р.

17.03.2021 р. розгляд справи перенесено у зв’язку із хворобою судді. Наступне засідання призначено на 07.06.2021 р.

07.06.2021 р. розгляд справи перенесено у зв’язку із знаходженням судді у нарадчій кімнаті.. Наступне засідання призначено на 15.09.2021 р.

Справа триває.          

Справа Ш.

15 квітня 2002 року Ш. був засуджений апеляційним судом Дніпропетровської області до довічного позбавлення волі. З 2003 року Ш. відбуває покарання у вигляді довічного позбавлення волі у державній установі Дніпровська виправна колонія (№ 89)”.

З 2003 року камери, у яких Ш. відбував покарання в Дніпровській колонії, знаходились і знаходяться під постійним спостереженням персоналу колонії, в тому числі персоналу жіночої статі. У камерах, де тримали Ш. , камера відеоспостереження була встановлена над дверима, на рівні стелі, таким чином, що майже всю камеру було добре видно, в тому числі ліжко. Відеоспостереження за камерами проводиться цілодобово. До того ж, Ш. вимушений перевдягатись та міняти спідню білизну під постійним відеоспостереженням.

У грудні 2021 року Ш. звернувся до ЦСЗ за правовою допомогою.

У лютому 2021 року адвокат ЦСЗ звернувся до Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України із запитом про кількість жінок в Дніпровській колонії, які мають доступ до перегляду записів з відеокамер, які встановлені в камері Ш.

Адвокат ЦСЗ отримав відповідь на запит, де було зазначено, що доступ мать 3 жінки.

 23 березня 2021 року адвокат ЦСЗ подав адміністративний позов до Окружного адміністративного суду м. Києва про визнання протиправним та нечинним окремого положення Порядку використання технічних засобів нагляду і контролю у виправних та виховних колоніях, яким дозволяється систематично використовувати відеонагляд у житлових приміщеннях без належного обґрунтування.

09 квітня 2021 року суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі та призначив судове засідання на 12 травня 2021 року.

12 травня 2021 року суд переніс підготовче судове засідання на 16 червня 2021 року.

16 червня 2021 року суд переніс підготовче судове засідання на 07 липня 2021 року.

Справа триває.

Справа Т.

Гр-н А., мешканець м. Ізюм, Харківської області, з березня 2015 р. відбуває покарання в ДУ «Олексіївська виправна колонія (№25)».

10.01.2020 року ТУ ДБР у м. Полтава відкрито кримінальне провадження за фактами перевищення службових повноважень службовими особами ДУ «Олексіївська виправна колонія (№25)».

27.01.2020 р. на прохання Т. йому надано адвоката ЦСЗ.

В ході побачення з Т. 27.01.2020 р. адвокату було повідомлено про факти примушення Т. і інших засуджених до праці без оформлення трудових відносин та оплати праці, а також надано заяву з цього приводу до ТУ ДБР у м. Полтава

Адвокатом до ТУ ДБР у м. Полтава було подано клопотання про внесення відомостей за заявою Т. до ЄРДР та проведення досудового розслідування за попередньою кваліфікацією кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 172 КК України, проведення допиту потерпілого Т. за участю адвоката, застосування до потерпілого Т. відповідних заходів безпеки, надання адвокату можливості ознайомитись з матеріалами досудового розслідування, для чого повідомити про час і місце для такого ознайомлення.

Не отримавши повідомлення про результати розгляду клопотання, чи постанови про відмову в задоволенні клопотання, адвокатом, на ім’я Директора ТУ ДБР у м. Полтава, було направлено адвокатський запит, щодо результатів розгляду клопотання. Після чого, 02.03.2020 р. було отримано повідомлення про відмову у внесенні відомостей за заявою Т. до ЄРДР, яке вмотивовано тим, що слідчими ТУ ДБР у м. Полтава здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні від 11.01.2020 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 172 КК України.

До повідомлення не було долучено витягу з ЭРДР, тому не відомо чи є Т. потерпілим по вказаному кримінальному провадженню. Крім того, на протязі двох місяців Т. навіть не був допитаний в якості потерпілого.

07.03.2020 р. адвокатом було направлено скаргу на відмову у внесенні до ЄРДР до слідчого судді.

Ухвалою слідчого судді Октябрьского районного суду м. Полтава від 12.03.2020 р. скарга залишена без розгляду.

30.03.2020 р. подано апеляційну скаргу на ухвалу слідчого судді. Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 23.04.2020 р. апеляційну скаргу залишено без задоволення.

13.05.2020 р. до ТУ ДБР у м. Полтава було повторно подано клопотання про проведення досудового розслідування за попередньою кваліфікацією кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 172 КК України, проведення допиту потерпілого Т. за участю адвоката, застосування до потерпілого Т. відповідних заходів безпеки, надання адвокату можливості ознайомитись з матеріалами досудового розслідування.

10.06.2020р. було отримано повідомлення про долучення клопотання до матеріалів кримінального провадження та перевірки фактів в ході досудового розслідування.

Підготовлено втрете клопотання, до ТУ ДБР у м. Полтава, про внесення відомостей до ЄРДР та скаргу до прокуратури Харківської області.

05.11.2020 р. Т. допитано в якості потерпілого.

Підготовлено клопотання про проведення слідчих дій.

22.06.2021 р. відбувся апеляційний розгляд справи. Ухвалою Харківського апеляційного суду від 27.04.2021 р. апеляційну скаргу адвоката залишено без задоволення, а ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 30.10.2020 р. залишено без змін. Ухвала Харківського апеляційного суду вмотивована тим, що вказаний спір повинен вирішуватися в порядку адміністративного судочинства в адміністративному суді.

Планується подання касаційної скарги до Верховного суду з клопотанням про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 5 ст. 434-1 КПК України, так як є невідповідності між КПК України та Кодексу адміністративного судочинства щодо юрисдикції розгляду справ даної категорії.

Планується подання скарги до ЄСПЛ за ст. 6 Конвенції, так як невідповідність між внутрішнім законодавством позбавляє Т. права на справедливий суд.

Справа У.

27 червня 2008 року до квартири, де мешкали пан У. та його дружини пані У. приїхали працівники міліції та забрали їх до Фрунзенського районного відділу Харківського міського управління Головного управління внутрішніх справ МВС України в Харківській області для того, щоб вони дали показання стосовно вбивства чоловіка Л., тіло якого було знайдено у його помешканні вранці того ж дня.

В приміщенні райвідділу пана У. катували різними способами – труїли його сигаретним димом через протигаз, закувавши руки у наручники, наносили удари у різні частини тіла, внаслідок чого він втрачав свідомість та дав зізнання у вчиненні убивства пана Л. На пані У. також чинили тиск, – стусани, тягання за волосся, погрози застосування ще більшого насильства, в результаті чого вона обмовила свого чоловіка. Адвоката ані Заявнику, ані його дружині надано не було.

1 липня 2008 року пана У. доставлено до прокуратури для обрання йому запобіжного заходу. Як тільки він отримав доступ до адвоката і провів з ним конфіденційну бесіду, пан У. поскаржився на жорстоке поводження з боку співробітників міліції і пред’явив прокурору свої побої. Прокурор відмовився підтримувати подання про поміщення пана У. під варту, та після опитування пана У. та вивчення документів дійшов висновку, що показання пана У. були отримані за допомогою примусу, відмовив у погодженні взяття його під варту та звільнив його.

Розлютившись на таке рішення прокурора, четверо працівників Фрунзенського райвідділу увірвалися в приміщення прокуратури, вивели . У. пана У. з кабінету заступника прокурора, який допитував п , наділи йому кайданки та знову силоміць доставили його та дружину до райвідділу. По дорозі йому знов завдавали ударів, а після того як прокурор району вночі прибув до приміщення райвідділу з метою його обшуку, щоб сховати сліди його незаконного перебування вивезли пана У. з будівлі райвідділу, та тримали його добу у різних місцях.

Працівники прокуратури обшукали будівлю райвідділу і знайшли там лише пані У., яку сховали у одному із кабінетів.

Кримінальну справу пана У. у різному складі двічі розглядав по суті апеляційний суд Харківської області, і його останній обвинувальний вирок, яким пана У. було засуджено за вчинення убивства пана Л. до 14 років позбавлення волі, 22 січня 2013 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду кримінальних та цивільних справ залишив без змін.

В ході провадження у справі адвокат ЦСЗ, Заявника неодноразово подавав скарги на катування та жорстоке поводження, однак ні прокуратура, ні суди залишили їх без належної уваги, тому у 2012 році він направив скаргу до Європейського суду з прав людини.

18 червня 2015 року Європейський суд з прав людини визнав порушення статті 3 Конвенції щодо обох Заявників у її матеріальному та процесуальному аспектах, а також порушення пункту 1 (а) Статті 6 Конвенції щодо пана У.

У жовтні 2015 року адвокат ЦСЗ звернувся до Верховного суду України (далі – ВСУ) для перегляду рішення суду в зв’язку з встановленням порушення статті 6 Конвенції.

22 грудня 2015 року ВСУ скасував усі судові рішення та передав справу до суду першої інстанції, при цьому цей суд не розглянув питання щодо застосування запобіжного заходу відносно Ушакова, статус якого після рішення ВСУ

Після цього Ушакова не звільнили з колонії, а перевели до Харківського СІЗО, хоча судового рішення про тримання його під вартою не було. За скаргою адвоката пана У. не звільнили.

18 лютого 2016 у Фрунзенський районний суд м. Харкова розпочався новий судовий розгляд справи, задовільнив клопотання захисту про зміну запобіжного заходу і обрав пану У. підписку про невиїзд.

У серпні 2016 року адвокат ЦСЗ подав скаргу до ЄСПЛ на порушення статті 5 Конвенції з приводу тримання під вартою Ушакова без відповідного судового рішення в період з часу скасування судових рішень ВСУ і до моменту зміни йому запобіжного заходу.

У 2016 році відбулося декілька судових засідань у справі, під час яких були допитані обвинувачений Ушаков та свідки обвинувачення. У листопаді 2016 року внаслідок тривалої хвороби одного із суддів судової колегії відбулася заміна судді, після чого розгляд справи розпочався спочатку.

У 2017 році Було призначено більше 10 слухань у справі, але фактично відбулося лише чотири. У жовтні 2017 року в складі колегії знов відбулася зміна судді, і справу втретє стали слухати спочатку, але жодного слухання у справі в 2017 році не відбулося.

В 2018 році слухання у справі було призначено близька 20 разів, але фактично відбулося лише три судові засідання.

В першій половині 2019 року було призначено більше 10 судових засідань. Оскільки частина свідків неодноразово не з’являлась до суду, суд дослідив матеріали справи. Адвокат п.У. заявив клопотання про виклик до суду експертів для допиту в суд, а також про витребування документів з експертних установ.

У липні 2019 року суд допитав експерта-криміналіста, який приймав участь при огляді місця події. У вересні 2019 року відбувся допит одного із свідків – сусіда, якого співробітники міліції покликали до місця злочину, але при цьому свідок не бачив там трупу потерпілого.

Після цього призначалось ще декілька слухань, але всі вони н відбулися внаслідок неявки свідків/експертів або зайнятості суддів в інших справах.

Після цього судові слухання наприкінці 2019 – початку 2020 року по суті не проводились, а згодом це відбувалося внаслідок карантину з приводу епідемії коронавірусу.

10.07.2020 року був допитаний слідчий, який починав досудове розслідування у справі, в тому числі проводив огляд місця події, слідчий експеримент, а також призначав експертизи. При допиті колишній слідчий, який тепер є особою керівного складу Головного управління обласної поліції, виявив збереження у його пам’яті навіть дрібних деталей подій 12-річної давнини, обставини проведення ним слідчих дій та давання показань підозрюваним (на той час) підсудним п. У. Головною тезою його показань було те, що розслідування ним здійснювалось з суворим дотриманням норм КПК України.

Суд визначився з планом подальшого розгляду справи, задовольнивши клопотання адвоката про виклик експертів.

У першій половині 2021 року в суді були допитані 4 судово-медичних експерта.

Перша з них у 2008 році зробила висновок про можливість отримання п. У. тілесних ушкоджень (саден) під час прослизання через вікно у домі потерпілого. В судовому засіданні експерт не змогла пояснити, на підставі яких спеціальних знань вона зробила свій висновок, а просто послалась на свій багаторічний досвід.

Інший судово-медичний експерт, підпис якої міститься у висновку первинної судово-медичної експертизи, повідомила, що вона була присутня при проведенні експертизи іншим експертом, у проведенні експертизи участі не приймала, а підписи у висновку експертизи зроблені не нею.

Третій експерт, який проводив первинну судово-медичну експертиз, в судовому засіданні не зміг пояснити і показати на фотографіях де знаходяться передній та задній кінці різаних ран на шиї потерпілого, завдання яких стало причиною смерті останнього. Таким чином, експерт не зміг науково обґрунтувати напрямок прикладення травмуючого зусилля (справа наліво чи зліва направо), що могло дати відповідь на питання, якою рукою були завдані зазначені тілесні ушкодження.

З цього приводу адвокат заявив клопотання про проведення додаткової судово-медичної експертизи для з’ясування питання щодо напрямку прикладення травмуючого зусилля при спричиненні різаних ран шиї, але суд відмовив у задоволенні цього клопотання.

Останній з допитаних в суді експертів, який приймав участь у проведенні комісійної судово-медичної експертизи, яка призначалася для уточнення, в тому числі давності настання смерті потерпілого, повідомив, що при проведенні первинної судово-медичної експертизи не були зафіксовані всі необхідні параметри, зокрема вага потерпілого, що позбавило можливості більш точно встановити давність настання смерті.

Експерти, які проводили дактилоскопічні експертизи у справі, вже не працюють у експертних установах, тому адвокат заявив клопотання про допит в судовому засіданні в якості спеціаліста іншого експерта експертної установи, але суд відмовив у задоволенні цього клопотання.

Також суд відмовив у витребування матеріалів досудового розслідування за заявою п.У. на катування з боку співробітників Фрунзенського відділу внутрішніх справ.

Судове слідство у справі завершено 30.06.2021, і на початок вересня 2021 року призначені дебати.

Справа Х.

            Пан Х. звернувся до адвоката за правовою допомогою. Він зазначив, що раніше був засуджений в Росії за нібито торгівлю наркотичними засобами. Хоча, насправді, Х. був завербований для роботи в Росії кур'єром і не знав, що саме перевозив. Пізніше Х. був переведений до Холодногірської виправної колонії, де відбував покарання.

Разом з тим, перебуваючи у Росії, Х. став глибоко віруючою людиною. Зокрема, він міг молитися богу більше шістнадцяти годин на день, що звісно не сподобалося адміністрації виправної колонії. Внаслідок цього, до Х. почали масово застосовувати дисциплінарні стягнення, а пізніше було відкрито кримінальне провадження за фактом злісної непокори адміністрації установи виконання покарань. Х. було засуджено за вчинення цього злочину.

На жаль, він звернувся до адвоката вже після проходження всіх інстанцій щодо цього обвинувачення. Однак у адвоката викликало занепокоєння психічний стан Х., а також вона розцінила дії адміністрації як перешкоджання свободі релігії. Вона подала відповідне звернення до Державної кримінально-виконавчої служби України та до Державного бюро розслідувань.

Розгляд справи триває

Справа В.

Пан В. звернувся до адвоката з проханням про правову допомогу у кримінальній справі, де він є обвинуваченим. Пан В. заявив, що його звинувачують у розбої, який він фактично не вчиняв. Зокрема, його звинувачують у тому, що він забрав телефон потерпілої та погрожував їй ножем. Насправді він не погрожував жертві, і телефон збирався повернути, і до того ж потерпіла віддала йому телефон добровільно. Однак суд першої інстанції не прислухався до його аргументів і засудив його до семи років ув'язнення.

Адвокат підготувала письмові пояснення до апеляційного розгляду, оскільки вступила у справу, коли апеляційну скаргу уже було подано.

17 листопада 2020 року Харківський апеляційний суд скасував вирок суду першої інстанції та направив справу на новий розгляд.

Судове засідання у суді першої інстанції було призначене на 21 січня, 25 лютого, 15 березня, 25 березня, 16 червня 2021 року, але не відбулося з різних причин. Останнє судове засідання не відбулося через те, що суддя звільнився і було призначено новий склад суду

9 справ, що завершилися успіхом

Справа А.

Пані А., 18.10.1987 р. н. обвинувачується за декількома епізодами за ст. 307 КК України (незаконний оборот наркотичних речовин). Має малолітню доньку 2008 р. н. Обвинувачення підтримує прокуратура Дніпропетровської області. Інкриміновані злочини скоїла в період відбуття покарання за ст. 321 КК з випробуванням. За ініціативою захисту, ухвалою Самарського районного суду м. Дніпро стосовно зазначеного покарання застосована амністія.

В Самарському районному суді розглядається 2 кримінальних провадження відносно пані А за ч. 2 ст. 307 КК України. По першому кримінальному провадженню протягом 2018 року проведено близько 15 судових засідань, допитано лише 2 свідки. Адвокат ЦСЗ ініціював процес застосування амністії до пані А., щоб уникнути реального строку покарання за умови обвинувального вироку.

По іншій кримінальній справі протягом 2018 року відбулося попереднє судове засідання – на якому адвокат ЦСЗ подав клопотання про повернення обвинувального акту прокурору. Суд задовольнив клопотання. Прокуратура подала апеляційну скаргу на таке рішення. Апеляційний суд скасував рішення і передав клопотання на новий розгляд. Після повернення провадження відбулося підготовче судове засідання. Справу призначено до розгляду по суті.

Протягом 2019 року по першому кримінальному провадженню відбулось близько 12 судових засідань. 15.11.2019 року суд постановив виправдувальний вирок. Прокуратура подала апеляційну скаргу на цей вирок. Судове засідання в апеляційному суді призначене на 30.01.2020.

Протягом 2019 року по другому кримінальному провадженню було проведено 8 судових засідань, судовий розгляд закінчено. Судові дебати призначені на 31.01.2020.

Прокурор подав апеляційну скаргу на виправдувальний вирок суду.

Адвокат ЦСЗ отримав та вивчив апеляцію прокуратури на виправдувальний вирок та подав письмові заперечення.

Протягом 2020 року судовий розгляд неодноразово переносився. Чергове судове засідання в апеляційному суді призначено на 01.07.2020 р.

По іншій кримінальній справі щодо пані А., 24.02.2020, після чисельних судових засідань, суд постановив виправдувальний вирок

Прокурор подав апеляційну скаргу на виправдувальний вирок суду.

Адвокат ЦСЗ отримав та вивчив апеляцію прокуратури на виправдувальний вирок та подав письмові заперечення.

Проведено 2 судових засідання. Чергове судове засідання в апеляційному суді призначено на 13.08.2020.

18.08.2020р. Ухвалою Дніпропетровського апеляційного суду виправдувальний вирок скасований з направленням провадження на новий розгляд.

У зв’язку з очевидністю незаконності такого рішення (відсутності передбачених законом підстав) та відсутністю законодавчого контролю з можливостю оскарження такого рішення складено заяву про роз’яснення судового рішення, та подано касаційну скаргу. В роз’ясненні судового рішення відмовлено, у відкриття касаційного провадження також.

У зв’язку з наявністю рішення ВРП в аналогічній ситуації щодо суддів колегії суддів Сумської області, узгоджується питання щодо направлення скарги до ВРП.

Провадження передано на новий розгляд в Самарський райсуд м .Дніпро

Адвокат ЦСЗ подав скаргу до ВРП.

Розгляд справи по суті ще не розпочався.

Справа Г.

            Гр-ка Г., мешканка м. Горлівка, Донецької області, раніше не судима, працююча, має малолітню дитину 01.04.2013 р. н., освіта вища.

            У жовтні 2012 р. приїхала до м. Харкова до свого цивільного чоловіка, у зв’язку з відсутністю роботи за місцем проживання. З жовтня 2012 р. по січень 2013 р. працювала, після чого пішла у відпустку по пологах та догляду за дитиною. Після народження дитини повернулася до м. Горлівка. Приїздила до м. Харкова для отримання допомоги по догляду за дитиною. Весь цей час вона була зареєстрована в м. Горлівка, Донецької області.

            Після початку антитерористичної операції у Донецькій області Г. приїхала до м. Харкова.

            У серпні 2015 р. Г. звернулася до Управління праці та соціального захисту населення (УПтСЗН) за довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Така довідка їй була видана. При видачі довідки працівник УПтСЗН повідомила їй, що вона має право на щомісячну адресну допомогу. Тому Г. було подано заяву про надання такої допомоги. В період з 04.11.2015 р. по 03.02.2016 р., 22.02.2016 р. по 21.08.2017 їй виплачувалась така допомога.

            З серпня 2017 р. УПтСЗН припинило виплати та анулювало довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи без пояснення причин. Тільки 09.11.2018 р. Г. по телефону їй було повідомлено про рішення про анулювання довідки та припинення виплат, а також що вона зобов’язана повернути виплачені кошти в розмірі 22113 грн. 91 коп.

            27.03.2018 р. Г. пред’явлена підозра за ч. 1 ст. 190 КК України. Міра запобіжного заходу до С. не обиралась.

            27.03.2018 р. на прохання Г. у справу вступив адвокат ЦСЗ.

            Кримінальне провадження направлено до Московського районного суду м. Харкова з обвинувальним актом.

            15.05.2018 р. призначено попереднє судове засідання. У судовому засіданні адвокатом було заявлено усне клопотання про повернення обвинувального акту прокурору у зв’язку з тим, що він не відповідає вимогам КПК. Судом було постановлено, що таке клопотання повинно бути тільки письмовим. Засідання перенесено. Наступне судове засідання призначено на 11.06.2018 р.

            11.06.2018 р. у судовому засіданні адвокатом було заявлено письмове клопотання про повернення обвинувального акту прокурору. Судом в задоволенні клопотання відмолено. Судовий розгляд призначено на 11.06.2018 р.

            11.06.2018 р. судове засідання відкладено у зв’язку із занятістю судді.

10.07.2018 р. судове засідання відкладено у зв’язку із занятістю судді. Наступне судове засідання призначено на 24.09.2018 р.

            24.09.2018 р. судом визначено порядок дослідження доказів. Наступне судове засідання призначено на 25.10.2018 р.

            25.10.2018 р. в судовому засіданні допитані, представник потерпілого, частина свідків обвинувачення. Наступне судове засідання призначено на 30.11.2018 р.

            30.11.2018 р. судове засідання відкладено у зв’язку із неявкою свідків обвинувачення. Наступне судове засідання призначено на 18.01.2019 р.

18.01.2019 р. судове засідання відкладено у зв’язку із неявкою свідків обвинувачення та знаходженням обвинуваченої на лікарняному. Наступне судове засідання призначено на 15.03.2019 р.

15.03.2019 р. судове засідання відкладено у зв’язку із занятістю захисника. Наступне судове засідання призначено на 15.05.2019 р.

15.05.2019 р. в судовому засіданні допитано одного свідка. Інші свідки не з’явилися.

12.06.2019 р. судове засідання відкладено у зв’язку із знаходженням обвинуваченої на лікарняному.

12.06.2019 р. судове засідання відкладено у зв’язку із знаходженням обвинуваченої на лікарняному.

16.07.2019 р. судове засідання відкладено у зв’язку із занятістю захисника.

13.08.2019 р. судове засідання відкладено у зв’язку із занятістю судді.

22.10.2019 р. в судове засідання не з’явився свідок. Сторона обвинувачення відмовилась від допиту свідка. Прокурор попросив перерву для підготовки до дослідження доказів та допиту обвинуваченої.

22.11.2019 р. в судовому засіданні дослідженні письмові докази та стороною захисту долучені додаткові докази в тому числі рішення Харківського окружного адміністративного суду.

20.12.2019 р. судове засідання відкладено у зв’язку із знаходженням обвинуваченої на лікарняному.

04.02.2020 р. судове засідання відкладено у зв’язку із знаходженням судді у нарадчій кімнаті. Наступне судове засідання призначено на 10.03.2020 р.

10.03.2020 р. в судовому засіданні допитано обвинувачену та закінчено судове слідство. Наступне судове засідання призначено на 15.04.2020 р.

15.04.2020 р. судове засідання відкладено у зв’язку із епідемією. Наступне судове засідання призначено на 18.05.2020 р.

18.05.2020 р. судове засідання відкладено у зв’язку із знаходженням обвинуваченої на лікарняному. Наступне судове засідання призначено на 12.06.2020 р.

12.06.2020 р. судове засідання відкладено у зв’язку із занятістю судді. Наступне судове засідання призначено на 27.07.2020 р.

27.07.2020 р. відбулися судові дебати. Суд видалився до нарадчої кімнати. Проголошення вироку призначено на 10.08.2020 р.

10.08.2020 р. судом проголошено виправдальний вирок.

Прокурором на вирок принесено апеляційну скаргу.

Апеляційний розгляд призначено на 27.04.2021 р.

На апеляційну скаргу прокурора подано заперечення.

27.04.2021 р. відбувся апеляційний розгляд справи. Ухвалою Харківського апеляційного суду від 27.04.2021 р. апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а виправдальний вирок Московського районного суду м. Харкова від 10.08.2020 р. залишено без змін

Справу закрито.

Справа К.

На початку січня 2021 року до адвоката звернулася мати пана К. Вона повідомила, що К. був затриманий у Російській Федерації та засуджений за нібито перевезення наркотичних засобів. В дійсності, він був завербований для роботи кур’єром, а що перевозить не знав. Після цього, у 2020 році, К. був переведений до Холодногірської виправної колонії для відбуття покарання. Однак до нього не було застосовано так званий «Закон Савченко», згідно з яким один день тримання під вартою дорівнює двом дням позбавлення волі. Якби до К. такий механізм був застосований, то він був би звільнений вже через два тижні.

Адвокат ознайомилася з матеріалами справи та підготувала відповідне клопотання.

5 січня 2021 року Жовтневий районний суд міста Харкова розглянув таке клопотання та задовольнив його. Через два тижні К. був звільнений з колонії.

Справа К.

К. прибув в Криворізьку виправну колонію № 80 для відбування покарання. Останній звернувся в ЦСЗ зі скаргами на ненадання йому медичної допомоги та неподання відповідальними особами документів до суду з приводу його звільнення від відбування покарання за станом здоров'я, не дивлячись на перелік показань до цього (ВІЛ 4 стадії, 3 група інвалідності по зору, хронічний гепатит С, хронічний гастродуоденіт, облітеруючий атеросклероз судин нижніх кінцівок, порушення стільця і сечовипускання, відсутність великого пальця на лівій кінцівці, оніміння решти пальців цієї ж кінцівки, постійне нездужання, втрата ваги та інші).

16.06.2020 було направлено адвокатські запити в Медичну частину Криворізької виправної колонії № 80 та в філію ДУ «ЦОЗ ДКВС України» в Дніпропетровській і Донецькій областях з приводу інформації про стан здоров'я К. і надання його медичної документації.

09.07.2020 К. був етапований в МОБЛ при ДУ «Дніпровське УВП № 4».

14.08.2020 повторно був направлений адвокатський запит в філію ГУ «ЦОЗ ДКВС України» в Дніпропетровській і Донецькій областях з приводу інформації про стан здоров'я К. і надання його медичної документації.

Також був направлений адвокатський запит в МОБЛ при ДУ «Дніпровська УВП № 4» з метою отримання інформації про лікування і стан здоров'я К.

04.09.2020 були вдруге спрямовані адвокатські запити про стан здоров'я К. в МОБЛ при ДУ «Дніпровське УВП № 4» і третій в філію ДУ «ЦОЗ ДКВС України» в Дніпропетровській і Донецькій областях.

07.09.2020 було відправлено заяву в Прокуратуру Дніпропетровської області про злочини відповідальних осіб Медичної частини Криворізької виправної колонії № 80, МОБЛ при ДУ «Дніпровське УВП № 4» та Філії ДУ «ЦОЗ ДКВС України» в Дніпропетровській і Донецькій областях, а також з проханням про проведенні перевірок діяльності керівних осіб вищевказаних органів.

16.09.2020 були відправлені адвокатські запити про стан здоров'я та наданого йому лікування в ДУ ЦОЗ ДКВС України, МОБЛ при ДУ «Дніпровське УВП № 4» і в філію ДУ «ЦОЗ ДКВС України» в Дніпропетровській і Донецькій областях.

 07.10.2020 адвокатом ЦСЗ було подано клопотання до Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу про звільнення від подальшого відбування покарання через хворобу К.

 23.10.2020 К-н повідомив адвокату про раптове погіршення стану його здоров’я та про ненадання йому медичної допомоги попри наявні у нього діагнози і навіть ризик ампутації кінцівок (палець на одній з них вже ампутований). Так, адвокат звернулась до суду з відповідним клопотанням про зобов’язання відповідальних осіб ДУ «Криворізька ВК № 80» забезпечити К. необхідне лікування.

 До призначення судового засідання пан К. був доставлений до МОБЛ при ДУ «Дніпровська установа виконання покарань № 4» (хоча нещодавно вже проходив там лікування і йому повідомляли, що ніхто тебе безкоштовно тут лікувати не буде і взагалі тебе треба вивозити в лікарню не при ДКВС».) Більше того, К. повідомив адвокату, що лікарі почали процес лікування, роблять ін’єкції, ставлять крапельниці, ніби-то готують до операції, яку все ж таки будуть проводити поза медичними установами системи ДКВС, в КП Дніпропетровська обласна клінічна лікарня ім. Мечникова Дніпропетровської обласної ради (надалі – лікарня ім. Мечникова).

 Адвокат подала заяву до суду про залишення без розгляду заяви про зобов’язання відповідальних осіб ДУ «Криворізька ВК № 80» забезпечити К. необхідне лікування.

18.10.2020 К. повідомив адвокату, що його лікуючий лікар повідомив його про те, що «на ін’єкціях його лікування закінчилось, але ти не грайся, бо залишишся без ніг». Лікування закінчилось, бо в лікарні ім. Мечникова, нібито вже двічі відмовились приймати К. на операцію через брак вільних місць.

 Більше того, К. змушують написати відмову від лікування через неспроможність надати йому медичну допомогу. Він відмовився це робити.

28.12.2020 мало відбутись судове засідання щодо звільнення К. від відбування покарання за станом здоров’я, однак воно не відбулось через те, що висновок комісії ще не готовий, продовжується його обстеження. Дата наступного судового засідання ще невідома.

25.01.2021 у К. почали чорніти пальці на правій нижній кінцівці, про що він повідомив адвоката 02.02.2021. Того ж дня було подано повторне клопотання про забезпечення лікування у вигляді оперативного втручання.

03.02.2021, 19.02.2021 судові засідання відкладались через відсутність відео-зв’язку з К.

15.02.2021 адвокат направила адвокатський запит до Філії ДУ «ЦОЗ ДКВС України» в Дніпропетровській та Донецькій областях щодо лікування та стану здоров’я К.

26.02.2021 суддя задовольнила клопотання адвоката про надання до суду висновку лікарсько-консультативної комісії щодо можливості подання до суду документів про звільнення К.

20.04.2021 адвокату було відмовлено в задоволенні її клопотання про звільнення К. від відбування покарання за станом здоров’я. Суд апеляційної інстанції підтримав рішення суду першої інстанції.

За результатами клопотання адвоката про надання медичної допомоги пану К. від 02.02.2021 було проведено оперативне втручання та ампутовано праву нижню кінцівку пану К.

Справа М.

М. є громадянином Російської Федерації, який через політичні вподобання та переслідування переїхав в Україну 1 квітня 2015 року. Одразу після переїзду він перейшов до навчальної частини полку «Азов». 18 травня 2015 року разом із добровільним батальйоном «Азов» він виїхав до міста Урзуфу, де перебував у якості інструктора-волонтера до травня 2016 року. Особисто М. не вчиняв будь-яких агресивних дій та не мав права на зброю, але активно допомагав іншим військовим та побратимам відстоювати незалежність України як помічник та волонтер інструктор. За цей час він став поневолі власником інформації із обмеженим доступом відносно своїх командирів, розташування частини, кількості бійців, їхніх імен та позивних. Серед них були також іноземці та військовослужбовці і з інших країн.

Згодом М. несподівано отримав повідомлення про відкриття кримінального провадження про найманство, яке надійшло на адресу його матері.

На сьогоднішній момент, а також на момент відкриття провадження, він продовжував проходити службу.

У 2018 році М. подав заяву на отримання статусу біженця або додаткового захисту.

Рішенням Державної міграційної служби від 27.11.2020 року М. отримав статус біженця в Україні, а 12 лютого 2021 року відповідні документи

Справа М.

05.06.2020 пані М. звернулась до ХПГ з проханням надати їй правову допомогу у наступних справах: (1) щодо нанесення їй легких тілесних ушкоджень колишнім чоловіком та батьком двох її донечок, (2) щодо позбавлення колишнього чоловіка батьківських прав у зв’язку із позовною заявою останнього про встановлення графіку побачень з дітьми. Пані М. зазначила, що її колишній чоловік систематично вчиняв і вчиняє насильство щодо неї та дітей, а її звернення до поліції не дають результату.

В Комінтернівському районному суді міста Харків розглядається справа щодо нанесення легких тілесних ушкоджень пані М. колишнім чоловіком. За матеріалами справи, у період 6 – 13 січня 2021 року колишній чоловік приходив до Пані М. та чинив шкоду її майну, а 8 січня 2021 року він штовхнув старшу доньку, чим спричинив їй закриту черепно-мозкову травму та забій колінної чашечки.

До 12 січня 2021 року інтереси Пані М. представляв адвокат громадської приймальні ХПГ, а з 12 січня 2021 року справа була передана адвокату Центру стратегічного захисту (ЦСЗ) ХПГ.

Щодо позбавлення батьківських прав

12 січня 2021 року про надання дозволу на ознайомлення з матеріалами справи та про відкладення судового засідання, яке було призначено на 14 січня 2021 року через незадовільний стан здоров'я пані М.

25 січня 2021 року адвокат ознайомилась зі справою.

24 лютого 2021 року в судовому засіданні відбувався допит психолога, який працював з родиною пані М.

25 березня 2021 року судове засідання не відбулось через зайнятість судді.

27 квітня 2021 року судове засідання не відбулось через зайнятість судді.

8 червня 2021 року суд відмовив колишньому чоловіку пані М. у визначенні часу для зустрічей з дітьми та задовольнив позов пані М. про позбавлення його батьківських прав.

Щодо нанесення тілесних ушкоджень пані М. колишнім чоловіком

24 січня 2021 року адвокат подала клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

25 січня 2021 року адвокат ознайомилась зі справою.

27 січня 2021 року судове засідання було перенесено через неявку свідків.

26 березня 2021 року в судовому засіданні відбувався допит патрульного поліції.

14 квітня 2021 року адвокат подала до суду клопотання про допит неповнолітніх дітей пані М. в якості свідків, який просила провести в окремому приміщенні.

27 квітня 2021 року судове засідання не відбулось через зайнятість судді.

09 червня 2021 року суд виніс вирок, яким визнав винним колишнього чоловіка пані М. у вчиненні кримінального правопорушення (кримінального проступку), передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України – нанесення легких тілесних ушкоджень, та призначив йому покарання у вигляді 180 (сто вісімдесят) годин громадських робіт.

Щодо нанесення тілесних ушкоджень доньці пані М. колишнім чоловіком

08 січня 2021 року колишній чоловік та батько доньки пані М. наніс 9-річній дитині тілесні ушкодження, які потягли за собою компресійний перелом хребта, забій колінної чашечки та закриту черепно-мозкову травму. Того ж дня, пані М. викликала поліцію та подала заяву про злочин. Однак, жодних дій, які б свідчили про внесення відомостей до ЄРДР поліцією не вчинялись, тому, 17 січня 2021 року адвокат ЦСЗ направила скаргу слідчому судді щодо бездіяльності працівників поліції.

21 лютого 2021 суд задовольнив скаргу адвоката щодо зобов'язання відповідальних осіб поліції внести відомості, що викладені в заяві від 08 січня 2021 року до ЄРДР.

28 січня 2021 року адвокат направила до поліції заяву, в якій долучала копію ухвали суду та просила виконати ухвалу Комінтернівського районного суду міста Харкова від 21 січня 2021 року у справі щодо внесення відомостей до ЄРДР за заявою М. про вчинення кримінального правопорушення від 08 січня 2021 року.

02 лютого 2021 року адвокат направила до поліції адвокатський запит щодо результатів розгляду її заяви від 28 січня 2021 року.

15 лютого 2021 року адвокат повторно направила до поліції адвокатські запити та до прокуратури щодо результатів розгляду її заяви від 28 січня 2021 року.

12 березня 2021 року адвокат направила слідчому клопотання про проведення процесуальних дій, скаргу до прокуратури на бездіяльність поліції

22 березня 2021 року адвокат готувала до допиту потерпілу доньку М.

23 березня 2021 року адвокат брала участь в допиті дівчинки у відділі поліції.

Щодо обмежувального припису

21 січня 2021 року адвокат подала до суду заяву про видачу обмежувального припису на шість стосовно колишнього чоловіка пані М.

28 січня 2021 року судове засідання було відкладено через клопотання про відкладення судового засідання колишнього чоловіка М.

15 лютого 2021 року судове засідання знову не відбулось через зайнятість судді. Того ж дня адвокат додала додаткові пояснення та документи до суду щодо нанесення тілесних ушкоджень доньці М. колишнім чоловіком

25 лютого 2021 року заява адвоката була задоволена.

Справа П.

Пан П. звернувся до адвоката за правовою допомогою. Він повідомив, що страждає від низки тяжких хвороб, серед яких – захворювання очей, що призвело до сліпоти. На підставі своїх захворювань, він має право на звільнення від відбування покарання. На сьогоднішній момент він відбуває покарання у Софіївська виправна колонія № 45.

1 листопада 2020 року адвокат звернулася із своїм запитом до Софіївської виправної колонії щодо отримання медичних документів П. Однак відповіді на свій запит не отримала.

14 листопада та 17 листопада 2020 року адвокат направила скарги на ненадання відповіді на запит до прокуратури Дніпропетровської області та Південно-Східного міжрегіонального управління. Однак у відповідь її повідомили, що вона нібито не має права отримувати медичні дані клієнта

Тоді 4 грудня 2020 року адвокат подала клопотання до Софіївського районного суду Дніпропетровської області про звільнення П. за хворобою. У своєму клопотанні адвокат повідомила, що не може надати суду медичну документацію клієнта, оскільки колонія не відповіла на її запити.

Судове засідання було призначене на 28 грудня 2020 року.

Однак судове засідання відбулося лише 13 січня 2021 року. Під час цього засідання П. було призначено проведення лікарсько-консультативної комісії у Стрижавській виправній колонії. Лікарсько-консультативна комісія проводилася йому більше трьох місяців, але врешті було отримано відповідь, що він підпадає під перелік осіб, які можуть бути звільнені від відбування покарання внаслідок тяжкої хвороби.

16 червня 2021 року Софіївський районний суд Дніпропетровської області прийняв рішення про звільнення пана П. за хворобою.

Справа Т.

Т. відбував покарання в Софіївській спеціалізованій туберкульозній лікарні № 55

Т звернувся до адвоката на початку лютого 2021 року зі скаргами на ненадання йому медичної допомоги та неподання відповідальними особами документів до суду щодо його звільнення від відбування покарання за станом здоров’я, не дивлячись на ряд показань для цього (ВІЛ-інфекція, гепатит С, туберкульоз та супутні захворювання).

08.02.2020 року адвокатом були направлені адвокатські запити до Філії ДУ «Центр охорони здоров’я Державної кримінально-виконавчої служби України» в Запорізькій області та до міжобласної лікарні при колонії щодо стану здоров’я та лікування Т.

26.02.2021 року адвокат направила клопотання до суду щодо звільнення Т. від відбування покарання за станом здоров’я.

24.03.2021 року судове засідання відкладалось через те, що помічник судді знаходився на лікарняному.

14.04.2021 року судове засідання не відбулось через відсутність світла в колонії.

Виявилось, що 05.04.2021 Т. звільнили від відбування покарання умовно-достроково.

Справа Є.

Є. прибув до МОБЛ при Дніпровській УВП № 4 з Бахмутського СІЗО № 6 для лікування почухую.

В грудні 2020 Є. звернувся до ЦСЗ зі скаргами на нелікування наявного захворювання, яке останнім часом загострилось та доставляло йому нестерпний біль та дискомфорт, оскільки супроводжувалось крововиливами.

24.12.2020 адвокат направила адвокатський запит до філії державної установи "Центр охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України" у Дніпропетровській та Донецькій областях щодо стану здоров’я та лікування Є.

30.12.2020 пан Є. повідомив, що його без пояснень етапували до Одеси й куди везтимуть невідомо.

05.01.2021 адвокат направила до Білозерського районного суду Херсонської області клопотання про лікування пана Є.

28.01.2021 адвокат направила адвокатські запити до філії Державної Установи "ЦОЗ ДКВС УКРАЇНИ" в Херсонській області та до Дар`ївської багатопрофільної лікарні № 10 при ДВК № 10.

В результаті пану Є. було надано оперативне лікування та після реабілітації етаповано до Бахмутського СІЗО № 6.

 Поділитися