MENU

Що далі?

05.08.2021
Євген Захаров

Якщо російські одвічні питання – «Що робити?» і «Хто винний?», то українське – «Куди йдемо»? І хоча немовби після Революції Гідності визначилися з ним остаточно і навіть в Конституції написали про євроатлантичні прагнення, все одне це питання постає ледь не щодня, бо реальна практика нашого державотворення суперечить таким прагненням. І це повною мірою стосується вибору шляху розвитку національної спецслужби (СБУ), перед яким став парламент: ухвалювати чи не ухвалювати у другому читанні та в цілому законопроєкт № 3196-д про нову редакцію закону «Про Службу безпеки України» та зміни до 33 пов’язаних з ним законів?

Відкинути № 3196-д як неприйнятний і готувати новий, кращий проєкт – означає залишити на невизначений термін стару нереформовану спецслужбу, безконтрольну та безкарну, з повноваженнями розслідувати злочини, які вона вважає «своїми», з використанням цих повноважень для власної користі та багатьма іншими радянськими рудиментами. І держава, і більша частина суспільства вже явно не хочуть з цим погоджуватися, не пристаючи цього разу на сумнозвісне «хоч гірше, та інше», а тому штучно переконуючи себе, що нова версія таки краща.

Західні експерти з Європейського Союзу, США, офісу зв’язків НАТО також більш-менш відстоюють цей погляд, хоча їхні зауваження до проєкту не були враховані в повному обсязі: немає достатніх гарантій прав людини, контроль за діяльністю спецслужби слабкий, не продумана чітко й ясно передача правоохоронних повноважень іншим органам розслідування та інші. Проте вони вважають, що це можна буде зробити пізніше: ухвалити окремі закони про передачу повноважень, про контроль тощо. Українські ж правозахисники у більшості своїй вважають, що у такому вигляді законопроєкт точно не можна ухвалювати. Їх підтримує в такій оцінці Моніторингова місія Верховного Комісара ООН з прав людини в Україні.

Які ж причини цієї негативної оцінки? Слід віддати належне робочій групі профільного парламентського Комітету, яка частково врахувала наші зауваження. Але не настільки, щоб проєкт можна було підтримати. До того ж, врахування зауважень часто-густо виявляється оманливим. Наприклад, прибрали пряму норму про використання в суді в якості доказу відомостей, здобутих в ході контррозвідувальних заходів. Але залишили віконце, коли це все-таки можна зробити. Прибрали участь СБУ в кадрових комісіях, але залишили норму про «перевірку осіб у зв’язку із призначенням на відповідальні та особливо відповідальні посади державної служби та посади державної служби категорії „Б“» (такі перевірки СБУ виконувала завжди), – це знову ж таки віконце, через яке можна більш ніж істотно впливати на призначення на державну службу. І таких прикладів можна навести багато.

Дотримання прав людини як було в законопроєкті суто декларативним, так і лишилося. Чи можна вважати появу в редакції для другого читання статті 14 відповіддю на наші зауваження стосовно того, що за законопроєктом співробітник СБУ не обтяжений необхідністю представляти себе, як поліцейський чи боєць Національної гвардії, не зобов’язаний повідомляти, як вони, про затримання Центри безоплатної правової допомоги та здійснювати право затриманого на повідомлення рідних про затримання, а також про порушення низки інших прав людини? Жодним чином не можна! Стаття 14 проголошує: «Підстави та порядок тимчасового обмеження прав осіб на свободу та особисту недоторканність, таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, а також право осіб на недоторканність житла, сімейного й особистого життя під час виконання завдань Службою безпеки України визначаються Конституцією та законами України». Цієї декларації вочевидь замало, тим більше, що всі повноваження СБУ, здійснення яких потенційно призводить до порушень, вказаних в статті 14, прав людини, лишилися. Й це не зважаючи на запропоновані нами конкретні пропозиції – або взагалі позбавити СБУ цих повноважень, або поставити їх здійснення під надійний судовий контроль.

Так, співробітники контррозвідки СБУ за ухвалення нового закону зможуть:

здійснювати контрольоване пересування осіб та/або переміщення предметів через державний та митний кордон України;

без розкриття свої належності до СБУ та справжньої мети таких заходів проводити опитування осіб за їхньою згодою та отримувати від них інформацію, заходити до приміщень та на земельні ділянки фізичних осіб;

здійснювати тимчасове обмеження доступу до визначених інформаційних ресурсів;

збирати й вивчати документи та відомості, що характеризують діяльність підприємств, установ, організацій, а також спосіб життя окремих осіб, джерела і розміри їхніх доходів;

отримувати від операторів та провайдерів телекомунікацій технологічну та іншу інформацію про функціонування мереж;

безперешкодно заходити і перебувати на території та в приміщеннях органів державної влади та інших державних органів, їх структурних підрозділів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, незалежно від форми власності.

Контррозвідувальні заходи здійснюються «виключно з метою попередження, своєчасного виявлення і припинення розвідувальних, підривних, терористичних та інших посягань на державну безпеку України, отримання інформації в інтересах державної безпеки України», тобто підстави просто безмежні, враховуючи, що визначення «державної безпеки», загроз їй та інших ключових понять лишилися тими ж, що й були раніше, – «надійно» неточними й вкрай розпливчастими.

При цьому контррозвідка, яка виведена з-під дії чинного закону про оперативно-розшукову діяльність з його хоч якимось гарантіями проти зловживань, отримує нечувані дотепер повноваження, якими зможе користується просто на свій розсуд. А нові контррозвідувальні підрозділи, які будуть здійснювати контррозвідувальне забезпечення економічного потенціалу та боротьби з організованою злочинністю, повною мірою переберуть на себе діяльність управлінь СБУ, що ліквідуються – із розслідування корупційних та економічних злочинів. Відмовитися від контролю за економікою й ринком як таким СБУ категорично не хоче.

Інші запропоновані зміни до законопроєкту, спрямовані на відмову від розширення повноважень СБУ в сфері життєдіяльності, де вона зараз легально не присутня, в тому числі від дублювання повноважень інших органів безпеки – Служби зовнішньої розвідки, Національної поліції, Державного бюро розслідувань, Міністерства оборони, Державної міграційної та Державної прикордонної служб, антикорупційних та інших державних органів; посилення механізмів контролю за діяльністю СБУ, фактично не враховано.

Не врахована й запропонована зміна про скасування можливості відрядження співробітника СБУ в інші державні органи, до установ та організацій незалежно від форм власності для роботи під прикриттям. Така практика дуже нагадує діяльність КГБ за радянських часів з його всеохопним контролем усього, що рухається.

Ба-більше, СБУ отримує нове повноваження: безоплатно протягом п’яти робочих днів «отримувати у встановленому порядку інформацію від правоохоронних та інших державних органів, військових формувань, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій» незалежно від форми власності. При цьому предмет інформації не визначається. Що це як не засіб тиску на інші державні органи, на бізнес? А ось отримати інформацію про діяльність СБУ доволі важко: окремі відомості (які саме – невизначено), здобуті або створені у ході оперативно-службової діяльності СБУ (тобто, фактично всі відомості) оприлюднюються через ЗМІ або в інший спосіб за рішенням Голови СБУ та у встановленому актами СБУ порядку і обсягах. Така «поінформованість» може створити лише ілюзію контролю за діяльністю СБУ.

Така асиметрія (СБУ – все, громадянському суспільству – нічого) взагалі характерна для законопроєкту № 3196-д.

Ще один приклад: норми про застосування співробітниками СБУ заходів примусу, фізичного впливу (сили), спеціальних засобів та вогнепальної зброї лишилися незмінними. Фактично у законопроєкт перенесено відповідні положення із Закону «Про Національну поліцію» та додано нові положення: застосовувати «пристрої для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії», а також «бронемашини та інші спеціальні (спеціалізовані) транспортні засоби». А ще «дозволяється самостійне виготовлення та використання малогабаритного підривного пристрою для відкриття приміщень співробітником Служби безпеки України». Отакої! Ці норми вочевидь суперечать декларації про відмову від досудового розслідування злочинів, оскільки контррозвідці багато які з цих повноважень просто не потрібні.

А в законопроєкті для другого читання видалені всі традиційні обмеження для застосування примусу, сили, спецзасобів та вогнепальної зброї, передбачені Законом «Про Національну поліцію»! З ухваленням законопроєкту № 3196-д СБУ буде правоохоронним органом із найбільшими в країні повноваженнями щодо застосування примусу і сили.

Загалом перелік вад законопроєкту, який нині винесено на друге читання, можна продовжувати довго. Вони є настільки значними за обсягом, що виправити їх вбачається неможливим. Тобто законопроєкт 3196-д неприйнятний на парадигмальному рівні: у ньому значно розширюється сфера діяльності контррозвідки, яка отримує безмежні повноваження і буде неконтрольованою. Між тим, саме українцям добре відомо, що відбувається в країні з безконтрольними й всесильними спецслужбами: вони починають беззастережно зловживати своїми повноваженнями.

Отже, ані залишити старий закон, ані приймати новий поки що не можна! Обидва ці рішення неприйнятні.

Як на мене, слід підготувати якісний законопроєкт серйозно й заново.

 Поділитися