MENU

Серпнева драма повсталої Чехословаччини 1968 року – на пам'ятних конвертах

01.09.2021
Сергій Дедюлін, Париж

Серпень, знову Серпень… Згадуються рядки Бориса Пастернака, Анни Ахматової, Олександра Галича… На цей місяць припадає багато сумних дат і річниць. Одна з них – вторгнення в Чехословаччину в 1968 році військ держав-членів Організації Варшавського договору за рішучого переважання радянської армії. Один із дюжини агресивних рейдів усередині так званого соціалістичного табору, коли той чи той «старший брат» – завдаючи удару в спину – пригнічує «молодшого». Деякі з цих рейдів більш відомі, інші – менш; але та серпнева драма, беручи до уваги велич самого явища, яке стало жертвою цієї агресії, за своїм історичним значенням переважає, мабуть, усі інші бандитські червоні агресивні вилазки – маємо на увазі відверті, нахабно демонстративні, не потаємні.

Хоча у 1950–1985 роках було немало й інших гучних – часом навіть більш кривавих – репресивних військових комуністичних акцій. Так, найперші та практично найменше тепер відомі каральні операції – причому здебільшого саме проти пролетаріату, який тоді ще відігравав помітну соціальну роль (іноді за участі озброєних радянських окупантів, що вже перебували на цій території, а іноді – й ні, силами місцевих маріонеткових режимів, але під наглядом радянських «радників»), – були проведені початком у Пловдиві, коли у квітні/травні 1953-го там застрайкували й потому повстали болгарські робітники. Далі – у Пльзені, де 1 червня 1953-го також застрайкували та повстали чеські робітники. Потім – широкі страйки та повстання німецьких робітників спершу в одному лише Східному Берліні, а потім по всій НДР (Східній Німеччині) 9-17-23 червня 1953-го… Нарешті виступ у червні 1956-го польських робітників у Познані, що вперше досягло в той історичний період вагомого результату: у наслідку – відставки та зміни місцевого вищого парткерівництва (ми тут не згадуємо ще й потужні повстання в’язнів у радянському ГУЛАГу того часу).

Ну, а потім понеслася наче синусоїдою систематична хвиля значно потужніших громадських виступів, іноді абсолютно мирних, а зрідка й збройних (які в будь-якому випадку  невідворотно придушувалися грубою силою зброї). Все частіше це були виступи не лише робітників, але й студентів, інтелігенції   –  при чому не тільки в соціалістичних державах Європи, а й в Азіїї (із своїми особливостями, авжеж).  

Перш за все, це досить відоме повстання – єдине, яке інколи називають і революцією, – восени 1956 року в Угорщині. Також відновлюються найбільш безкомпромісні бунти робітників: в 1958 році російської частини населення Грозного на Північному Кавказі, в 1959 році в Теміртау в Казахстані і в 1962 році кривава баня у російському Новочеркаську. А найбільш важливий рух, що струсив всю «соціалістичну систему» і вже незабаром безповоротно розколов і знищив перефарбовані залишки Комінтерну, – події 1968-1969 року в Чехословаччині. Потім – з 1970 року майже безперервне бурління знову у Польщі.  

Нарешті, силове приведення до диктаторської влади і негайне знищення Кремлем одного за іншим власних маріонеткових «лідерів» у 1978-79 роках в Афганістані, доповнене великим військовим вторгненням – і у відповідь вибух вже загальнонародного масового (ледь не «антропологічного» і «геологічного») Опору чужинцям не тільки в перше десятиріччя, але й багато років по тому, що по суті не вщухає досі… Залишимо осторонь збройний конфлікт між СРСР та КНР у 1969 році на Амурі, після якого в Азії почалися військові дії інших комуністичних «старших братів» проти своїх «молодших»: у 1978-79 переможне вторгнення В'єтнаму до Камбоджі та у 1979 році практично безрезультатна агресію Китаю проти В'єтнаму, з неодноразовим «відголоссям» згодом - у 1984, 1988...

Але чому порівняно помірний, м’який, миролюбний, вже точно ніяк не озброєний Опір Чехословаччини тупій лінії Кремля на жорстку знеособленість, чому саме цей Опір очевидно виділяється у цьому багатому настільки різними ланками історичному ланцюжку міжнародного протистояння червоній тоталітарній деспотії?..

Празька весна 1968 року своїм розкріпаченням соціальних та інтелектуальних ініціатив, переходом від політики диктату і придушення до діалогу компартії і більш складного розвиненого суспільства, поверненням до реальної ролі чесних виборів у всіх ланках держави і найрізноманітніших організаціях, а головне (спершу фактичним, а незабаром і юридично закріпленим) дійсним скасуванням цензури  викликала найбільші страх, паніку і лють кремлівських деспотів та їх всілякої клієнтури (як відомо, в особливе біснування тоді впали східно-берлінський і варшавський намісники Ульбріхт і Гомулка).

У порівнянні з репресіями проти поривів до свободи в інших країнах вона вимагала: 

  • більш довготривалих інтриг та маніпуляцій (в цілому за два роки, навіть з рештою досить грубо окупувавши всю країну, не могли з нею впоратися);
  • імітаторського декоративного залучення для нібито колективної участі в агресії цілого «пучка» своїх васалів (насправді у вторгненні брали участь лічені армійські частини з Польщі, Угорщини та Болгарії, а ляльок у військовій формі з НДР з дипломатичних міркувань здогадалися і зовсім на територію ЧССР реально не вводили);
  • нечуваного каламутного «цунамі» брудного агітпропу   –   на папері і на екрані, небувалої багаторічної маси наклепницьких публікацій в пресі, у вигляді брошур та книг, а також відповідної отруйної продукції в псевдодокументальному кінематографі (яка і досі нишком підживлюється і сочиться вже в інтернеті і Ютьюбі) ...

Та й потужну й різноманітну солідарну реакцію на волелюбний чехословацький сплеск у побратимів по боротьбі з інших «бараків» соцтабору не порівняти з відгуками на подібні пориви до свободи в інших випадках... Лише в Прагу –  до політичного керівництва і в місцеву пресу – зверталися влітку 1968 року з відкритими листами підтримки багато помітних, причому не тільки партійних, громадських активістів - протестанти з СРСР (П.Григоренко, О.Костерін, А.Марченко, В.Павлінчук, С.Пірогов, І.Яхімович і ін.) ... Зізнавалися в тому, що найпотужнішими поштовхами до їхнього власного громадянського дозрівання стали саме Празька весна, Квітнева Програма Дій КПЧ, громадський маніфест «Дві тисячі слів» (акад. А. Д. Сахаров)... Нарешті, в серпні 1968 виходила на Червону площу на демонстрацію солідарності з Чехословаччиною – як із розчавленою Кремлем країною Празької весни – відважна Сімка (К.Бабицький, Л.Богораз, Н.Горбаневська, В.Делоне, В.Дремлюга, П.Літвінов, В.Файнберг) ... Ніякій іншій країні, жертві комуністичного кремлівського пресу, не було присвячено стільки прекрасних творів громадянської російської поезії (О. Твардовський, Б.Окуджава, А.Галич, Ю.Кім, Н.Горбаневська, Н.Коржавін, Є. Євтушенко... ). І все це не випадково.

Тож пам’ятати, пригадувати – чи вперше дізнаватися – про ті величні історичні дні, тижні, місяці личить не тільки під час ювілеїв. Утім, у цьому довгому «академічному» 2020/2021 році ми не забули і про кілька круглих дат –  або пов’язаних з народженням чи смертю славних діячів (таких як  Гавел, Дубчек, Лим, Палах, Смрковський), або з видатними подіями в їхніх біографіях (Марта Кубішова, Венек Шилган).

Нагадаємо, що більш детальні та конкретні коментарі до всіх ілюстрацій незабаром будуть опубліковані в зошитах-каталогах, присвячених кожному з циклів цих Пам’ятних конвертів.


У першій половині макетів Пам’ятних конвертів представлено імена трьох найбільш значних і дійсно прогресивних історичних діячів епохи Празької весни та Оксамитової революції. Вацлав Гавел, Олександр Дубчек та Йозеф Смрковський у тій чи іншій мірі одночасно (чи послідовно) яскравіі суспільні, і політичні, і державні діячі, герої як перш за все у відкритій, так і прихованій, конспиративній боротьбі – але незмінно за більш вільне суспільство [див. чимало їхнії фотографій на різних мітингах, демонстраціях і в кулуарах, відтворених тут на усіх шести конвертах]). 

Так, на самому початку Празької весни,у лютому 1968 року, Дубчек та Смрковський (у першу чергу саме як активні громадські трибуни і лише в другу   –  як політичні діячі) переконливо ініціювали у Чехословаччині запровадження де-факто справжньої свободи слова, а слідом і свободи громадських об'єднань.  Що все разом і стало по суті найважливішим досягненням Празької весни. Потім з початку квітня вже в першу чергу як політичні та державні діячі (Смрковський тоді увійшов до складу керівництва ЦК КПЧ і став Головою парламенту - Національних зборів) підкріпили нову політику демократизації і її популяризацію підготовкою і проголошенням офіційної Програми дій КПЧ.

А далі, наприкінці травня, вони стали, зокрема, головними стовпами остаточного скасування цензури вже де-юре – та безкомпромісно відстоювали справою серед інших пунктів цей один з головних суспільно-політичних успіхів того часу – епохи великих сподівань (відстоювали аж до свого арешту зрадниками-колаборантами з StB [ДБ ЧССР] в ЦК КПЧ в ніч проти 21 серпня у Празі і передання ранком того ж дня до рук агентів радянського КДБ, які їх ізолювали спершу в Польщі, потім у Західній Україні і лише після переправили до Москви, де, по суті, під дулом револьвера примусили їх підписати протокол з кремлівським диктатом [див. на одному з конвертів виразне фото арештованих Дубчека, Черника, Смрковського у Кремлі разом з Президентом Чехословаччини Свободой, який приїхав їх визволяти з полону]).

Якщо кілька книг драматурга, публіциста і нарешті Президента республіки Вацлава Гавела переклали і видали у Білорусі, Україні, Росії [див. репродукції на присвячених йому конвертах], то жодної книги Дубчека чи Смрковського [див. також репродукції західних видань на відповідних конвертах] на території колишнього СРСР так і не з’явилося. Хоча найважливіші політичні мемуари (наприклад, Дубчека) без затримки вийшли в багатьох видавництвах світу.

А найбільш кричуща прогалина у суспільній пам’яті (точніше сказати, повне безпам’ятство!) зяє у зв’язку зі Смрковським: ніде на території колишнього СРСР немає навіть жодної його біографії ані бібліографії (ганебні халтурні обривки чернетки дуже короткої біодовідки про нього у Вікіпедії – це справжній сором для її вельможних редакторів і співробітників). Взагалі ніде не повідомлено, що великий фрагмент з найціннішого передсмертного інтерв'ю, яке Смрковський дав «підпільно», коли перебував практично під домашнім арештом [обкладинку його західного видання відтворено на нашому конверті], все ж таки колись давним-давно, ще 45 років тому, був опублікований і в російському перекладі – а саме у відомому емігрантському журналі «Континент», що об'єднував антитоталітарний Опір з усіх країн Центральної та Східної Європи...

Особливо виразні в цій частині «чехословацького» циклу конвертів вперше зіставлені «тройчатки» тюремних фотографій Гавела під час його арештів в роки правління московського ставленика Гусака… А також знімок його на початку режиму радянської окупації, коли славетний драматург та есеїст жив з офіційною забороною на будь-яку професійну роботу на батьківщині і, щоб не вважатися з погляду гусаковських карателів «дармоїдом» – вимушений був знайти заробіток хіба що вантажника на одному з малих заводиків… 

Так само є вкрай цінними – навіть крізь десятиріччя – чеські політичні шаржі (дружні або не дуже, але завжди тонкі, виразні й талановиті) як на героїв Празької весни – Дубчека, Смрковського, Чорницю, Шика, Цісаржа, Павела, – так і на її антигероїв – Новотного , Ломського, Брежнєва, наклепників з прокремлівської преси та ін. [см. обкладинки журналів «Млади свєт», «Репортер», «Дикобраз» – більш детальний розбір пов'язаних з ними асоціацій буде також у брошурі-каталозі всіх конвертів цього циклу…


Август, снова Август… (вспоминаются строки Бориса Пастернака, Анны Ахматовой, Александра Галича…). На этот месяц вообще выпадают многие прискорбные даты и годовщины. Одна из них – вторжение в Чехословакию  в 1968 году войск государств, членов Организации  Варшавского договора при решающем преобладании советской армии. Один из дюжины агрессивных рейдов внутри т.н. социалистического лагеря, когда тот или иной «старший брат» – нанося удар в спину – подавляет «младшего».

Некоторые из них более известны, другие – менее; но та августовская драма по большому счёту, по своему историческому значению превосходит, пожалуй, все остальные бандитские красные агрессивные вылазки – имеем в виду открытые, нагло демонстративные, не потайные. То же касается величия и самого явления, ставшего жертвой этой агрессии. 

Хотя в 1950-1985 годах было ведь немало и других громких – порой даже более кровавых репрессивных военных коммунистических акций. Так, самые первые и практически меньше всего сейчас известные карательные операции – причём в основном именно против тогда ещё игравшего заметную общественно-социальную роль пролетариата (иногда с участием вооружённых советских оккупантов, уже находившихся на этой территории, а иногда – и нет, силами местных марионеточных режимов, но под присмотром советских «советников») – были проведены поначалу в Пловдиве, когда в апреле/мае 1953 там забастовали и затем восстали болгарские рабочие. Далее – в Пльзене, где 1 июня 1953 также забастовали и восстали уже чешские рабочие. Затем – широкие забастовки и восстание немецких рабочих сперва в одном Восточном Берлине, а затем и по всей ГДР (Восточной Германии) 9-17-23 июня 1953… Наконец, выступление в июне 1956 польских рабочих в Познани, впервые достигшее в тот исторический период самого внушительного результата - в итоге отставки и смены местного высшего партруководства (мы тут не упоминаем ещё и мощные восстания заключённых в советском ГУЛАГе того времени). 

 Ну, а далее понеслась как по синусоиде систематическая волна уже много более мощных общественных выступлений, иногда абсолютно мирных, а изредка и вооружённых (но в любом случае неизменно подавляемых грубой силой оружия), всё чаще уже не одних рабочих, но вместе с ними и студентов, и интеллигенции – причём не только в т.н. социалистических странах в Европе, но и в Азии (со своими коренными там особенностями, конечно).  

Прежде всего, это довольно знаменитое восстание – единственное, которое иногда называют и революцией – осенью 1956 в Венгрии; также возобновляются наиболее бескомпромиссные бунты рабочих - в 1958 русской части населения в Грозном на Севере Кавказа, в 1959 в Темиртау в Казахстане (в итоге более привилегированных иностранных рабочих отправили назад на их родину в Болгарию) и в 1962 кровавая каша в России в Новочеркасске;  ну а самое важное движение, потрясшее всю «социалистическую систему» и уже вскоре непоправимо расколовшее и в итоге уничтожившее перекрасившиеся остатки Коминтерна – в 1968-1969 в Чехословакии; далее – начиная с 1970 почти непрерывное глубокое социальное бурление снова в Польше… 

Наконец, силовое приведение к диктаторской власти и тотчас изничтожение Кремлём одного за другим собственных марионеточных «лидеров» в 1978-79 в Афганистане, дополненное обширным военным вторжением – и в ответ взрыв уже общенародного массового едва ли не «антропологического» и «геологического» Сопротивления там чужакам не только в первые 10 лет, но и многие годы спустя – по сути не утихающее до сих пор (оставляем в стороне - после вооружённого  конфликта СССР и КНР в 1969 на Амуре – военные действия  в Азии других коммунистических «старших братьев» против своих «младших»: в 1978-79 победное вторжение Вьетнама в Камбоджу и в 1979 практически безрезультатную агрессию Китая против Вьетнама, с неоднократным «эхом» впоследствии – в 1984, 1988)… 

Но почему сравнительно умеренное, мягкое, миролюбивое, уж точно никак не вооружённое Сопротивление Чехословакии тупой линии Кремля на жесткую обезличенность, именно оно – явно выделяется в этой богатой столь разными звеньями исторической цепочке международного противостояния красной тоталитарной деспотии?..

Пражская весна 1968 года своим раскрепощением социальных и интеллектуальных инициатив, переходом от политики диктата и подавления к диалогу компартии и усложнившегося развитого общества, возвращением к реальной роли честных выборов во всех звеньях государства и самых различных организаций, а главное (сперва фактической, а вскоре и юридически закреплённой) действительной отменой цензуры - вызвала наибольшие страх, панику и ярость кремлевских деспотов и их всевозможной клиентуры (как известно, в особое беснование тогда впали восточно-берлинский и варшавский наместники Ульбрихт и Гомулка). 

В сравнении с репрессиями против иных порывов к свободе в других странах она потребовала:

  • наиболее протяжённые во времени интриги и манипуляции (в целом два года, даже вскоре произвольно грубо оккупировав всю страну, не могли с ней справиться); 
  • имитаторски декоративного привлечения для якобы коллективного участия в агрессии целого пучка своих вассалов (на самом деле во вторжении  участвовали считанные армейские части из Польши, Венгрии и Болгарии; а кукол в военной форме из ГДР по дипломатическим соображениям догадались и вовсе на территорию ЧССР в реальности не вводить);
  • неслыханного мутного «цунами» грязного агитпропа - на бумаге и на экране,  небывалой многолетней массы клеветнических публикаций в прессе, в виде брошюр и книг, а также соответствующей ядовитой продукции  в псевдодокументальном кинематографе (которая исподтишка подпитывается и сочится уже в интернете и ютьюбе до сих пор)…

Да и мощная и многообразная солидарная реакция на вольнолюбивый чехословацкий всплеск у их собратьев по борьбе в других «бараках» соцлагеря также несравнима с такими откликами на иные порывы к свободе в прочих случаях… Лишь в Прагу, не в другие столицы – к политическому руководству там и в местную прессу – обращались летом 1968 года с открытыми письмами поддержки многие заметные, причём не только партийные, активисты-протестанты из СССР (П.Григоренко, А.Костерин,  А.Марченко, В.Павлинчук, С.Пирогов, И.Яхимович и др.)… Признавались в том, что самыми мощными ускоряющими толчками к их собственному гражданскому созреванию стали именно Пражская весна, Апрельская Программа Действий КПЧ, общественный манифест «Две тысячи слов» (акад. А.Д.Сахаров)… Выходила на Красную площадь, наконец, на демонстрацию солидарности с Чехословакией – как с раздавленной Кремлем страной Пражской весны – отважная Семерка в августе 1968 (К.Бабицкий, Л.Богораз, Н.Горбаневская, В.Делоне, В.Дремлюга, П.Литвинов, В.Файнберг)… Никакой иной стране, жертве коммунистического кремлевского пресса, не было посвящено столько прекрасных произведений гражданской русской поэзии (А.Твардовский, Б.Окуджава, А.Галич, Ю.Ким, Н.Горбаневская, Н.Коржавин, Е.Евтушенко…): и всё это неслучайно. 

Так что помнить, вспоминать и напоминать – или впервые узнавать – о тех великих исторических днях, неделях, месяцах к лицу не только в годы больших круглых дат. Впрочем, в этом длинном «академическом» 2020/2021 году – мы не стали забывать и о части «круглых цифр» тоже: либо связанных с рамками самих славных жизней (у таких деятелей как Гавел, Дубчек, Лим, Палах, Смрковский), либо с календарем, отмеченным ключевыми в их биографиях событиями (Марта Кубишова, Венек Шилган)…

Повторим, что много более детальные и конкретные комментарии ко всем иллюстрациям скоро будут опубликованы в тетрадях-каталогах, посвящённых каждому циклу этих Памятных конвертов. 

В первой половине макетов Памятных конвертов «Пражского цикла» представлены имена трех самых значительных и действительно прогрессивных исторических деятелей эпохи Пражской весны и Бархатной революции. Вацлав Гавел, Александр Дубчек и Йозеф Смрковский – в той или иной степени одновременно (или последовательно) яркие и общественные, и политические, и государственные деятели, герои как прежде всего в открытой, так отчасти и в скрытой, конспиративной борьбе – но неизменно за много более свободное общество [см. немало их фотографий на разных митингах, демонстрациях и в кулуарах, воспроизведенных тут на всех шести  конвертах]).  

Так, в самом начале Пражской весны, в феврале1968 года, Дубчек и Смрковский (в первую очередь именно как активные  общественные трибуны и лишь во вторую - как политические деятели) убедительно инициировали  в Чехословакии введение де-факто подлинной свободы слова, а следом и свободы общественных объединений. Что все вместе и стало по сути самым важным  достижением Пражской весны.  Затем с начала апреля уже в первую очередь как политические и государственные деятели  (Смрковский тогда вошёл в руководство ЦК КПЧ и стал Председателем парламента – Национального собрания) подкрепили новую политику демократизации и ее популяризацию подготовкой и провозглашением официальной Программы действий КПЧ.  

А далее, в самом конце мая, они стали, в частности, главными столпами окончательной отмены цензуры уже де-юре – и бескомпромиссно отстаивали делом в числе прочих пунктов этот один из главных общественно-политических успехов того времени – эпохи больших надежд (отстаивали вплоть до своего ареста предателями-коллаборационистами из StB [ГБ ЧССР] в ЦК КПЧ в ночь на 21 августа в Праге и передачи тем же утром в руки агентов советского КГБ, которые их изолировали сперва в Польше, затем в Западной Украине и лишь потом переправили в Москву, где, по сути, под дулом револьвера вынудили их подписать протокол с кремлевским диктатом [см. на одном из конвертов выразительное фото арестованных Дубчека, Черника, Смрковского в Кремле вместе с приехавшим их вызволять из плена Президентом Чехословакии Свободой]). 

 Если хотя бы несколько книг драматурга, публициста и в итоге Президента республики Вацлава Гавела в итоге было переведено и издано в Белоруссии, Украине и России [см. репродукции на его конвертах], то ни одной книги Дубчека и Смрковского [см. также репродукции иностранных изданий соответственно на их конвертах] на территории экс-СССР за 30 лет так, увы, и не появилось. Хотя важнейшие политические мемуары – например, Дубчека – без задержки вышли в лучших издательствах во многих странах мира. 

А особенно вопиющий пробел в общественной памяти – вернее, полная беспамятность!.. – зияет в связи со Смрковским: нигде на территории экс-СССР даже нет никакой его ни биографии, ни библиографии  (позорные халтурные обрывки черновика сверхкраткой биосправки о нем в Википедии – это настоящий срам для её вельможных  редакторов и сотрудников). Вообще нигде не сообщается, что большой фрагмент из ценнейшего предсмертного интервью, которое Смрковский дал «подпольно", когда находился практически под домашним арестом [обложка его западного  издания воспроизведена на нашем конверте],  все же был давным-давно, ещё 45 лет назад,  опубликован и в русском переводе – а именно в известном эмигрантском журнале «Континент», объединявшем антитоталитарное Сопротивление из всех стран Центральной и Восточной Европы... 

Особенно  выразительны в этой части «чехословацкого» цикла конвертов впервые сопоставленные «тройчатки»  тюремных фотографий Гавела во время трех его арестов в годы правления  московского  ставленника Гусака... А также снимок его в начале режима советской  оккупации, когда прославленный драматург и эссеист жил с официальным запретом на любую профессиональную работу на родине и - чтоб не считаться в глазах гусаковских карателей «тунеядцем» - вынужден был найти лишь заработок грузчика на одном из малых заводиков... 

В свою очередь  представляются крайне ценными - даже сквозь десятилетия - чешские политические шаржи (дружеские или не очень, но всегда тонкие, выразительные и талантливые) как на героев Пражской весны – Дубчека, Смрковского, Черника, Шика, Цисаржа, Павела, так и на её антигероев - Новотного, Ломского, Брежнева, клеветников из прокремлевской прессы и др. [см. обложки журналов «Млады свет», «Репортер», «Дикобраз»... – более детальный разбор связанных с ними ассоциаций будет также помещен в брюшюре-каталоге всех конвертов этого цикла]...


Ви можете скачати конверти у форматі pdf:

Вацлав Гавел, конверт 1

Вацлав Гавел, конверт 2

Вацлав Гавел, конверт 3

Олександр Дубчек, конверт 1

Олександр Дубчек, конверт 2

Йозеф Смрковський

 Поділитися