Онкохворого в'язня харківської колонії не лікують

Як примусити Центр охорони здоров’я ДКВС розпочати лікування онкохворого? У засудженого Г., що відбуває покарання у виправній колонії № 43, минулого року різко погіршилося самопочуття.

Сильно боліла спина, він втрачав свідомість. У грудні лікарі виявили у Г. центральну бронхокарциному – рак легень. Відтоді минуло майже десять місяців. Життєво необхідної операції Г. чекає й досі. Її буцімто було призначено но другу половину липня. Але зараз вже вересень. 

– Мені перестали навіть надавати інформацію щодо його лікування. Більше того, мій підзахисний не виходить на зв'язок, – розповідає адвокатка Таміла Беспала. 

Щоб врятувати життя клієнту, вона подала вже безліч клопотань, зверталася до суду, а в серпні змушена була подати заяву про злочин до ДБР та прокуратури. Відкрито провадження за статтею 139 (“Ненадання допомоги хворому”).

Якщо в колонії та ЦОЗ почекають з лікуванням ще трохи, стаття може змінитися на більш серйозну. Адже рак легень є однією з найпоширеніших причин смерті від онкологічної патології. 

Стан охорони здоров’я в пенітенціарній системі, що досі реформується, непокоїть правозахисників. Довгострокові цілі цієї реформи залишаються неясними. Медична допомога в місцях позбавлення волі так і не стала незалежною від адміністрацій установ. Це призводить до багатьох проблем із ресурсами, конфіденційністю, довірою до лікаря. Медичні служби у в’язницях не співпрацюють із цивільними лікарнями. Не вистачає ні персоналу, ні устаткування, ні ліків. Хворі ув’язнені вимушені довго чекати на бодай якусь медичну допомогу. Спеціалізоване лікування в цивільних лікарнях доступне лише заможним ув’язненим.

Минулого року Комітет Міністрів Ради Європи закликав український уряд надати детальну інформацію про заходи, які вживаються для поліпшення рівня медичної допомоги особам, що перебувають під вартою.