MENU

Примусове годування в'язнів – депутати ухвалили законопроєкт

09.09.2021
ХПГ-інформ

Верховна Рада прийняла за основу проєкт Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо застосування до засуджених та осіб, які тримаються під вартою, заходів примусового годування».

Примусове голодування засуджених – явище в Україні не нове. Відповідно до вже існуючої статті 116 Кримінально-виконавчого кодексу України, примусове годування може бути застосовано лише на підставі рішення суду, прийнятого за висновком лікаря, що засудженому загрожує розлад здоров'я стійкого характеру та існує очевидна загроза його життю.

Автори законопроєкту №4323 хочуть визначити правові підстави для примусового годування та затвердити порядок і процедуру для таких заходів. «Зазначена стаття не містить норм права, які регулювали б питання визначення порядку (процедури) надання медичної допомоги засудженим, які відмовляються від прийняття їжі (оголошують про голодування), що зробило неможливим виконання закону в цій частині», – йдеться в пояснювальній записці проєкту закону.

Відтак до людини, що перебуває під вартою і яка відмовляється приймати їжу, може бути застосоване примусове годування лише на підставі ухвали слідчого судді. «Клопотання про примусове годування підозрюваного, обвинуваченого, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, та матеріали, якими воно обґрунтовується, подаються прокурором на підставі відомостей від установи попереднього ув’язнення, закладу охорони здоров’я до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого утримується підозрюваний, обвинувачений. Зазначене клопотання повинне містити стислий виклад обставин, які передували відмові від їжі та голодуванню, – йдеться в законопроєкті. – До клопотання обов’язково додається висновок лікаря про те, що підозрюваному, обвинуваченому, який заявив про відмову від прийняття їжі, загрожує значне погіршення стану здоров’я та існує очевидна загроза його життю, що підтверджується відповідними медичними документами, які містять результати лабораторних, інструментальних та інших необхідних досліджень». Начальник виправного закладу повинен визначити причини оголошення голодування ув'язненим.

Автори законопроєкту зазначають, що він є наслідком юридичного зобов’язання України перед Європейським судом з прав людини і його розроблено на підставі рішень ЄСПЛ. Йдеться, зокрема, про рішення 2005 року «Невмержицький проти України». Заявник скаржився, що нелюдське та принижуюче його гідність поводження супроводжувалося насильством, а також що годування відбувалося неналежним чином. Так під час примусового годування рідку їжу йому заливали до шлунку некваліфіковані люди, а іноді й інші в’язні за допомогою брудного зонду. ЄСПЛ визнав катуваннням не сам факт примусового годування, а те, яким чином і в яких умовах його було проведено, а також безпідставність такого насилля. Адже не було доведено, що голодування серйозно загрожувало здоров’ю Невмержицького.

Конвенція з прав людини у багатьох випадках не забороняє примусового годування, вимагаючи додержання під час застосування цього заходу кількох умов: 

  • має бути доведеною медична необхідність годування;
  • органи влади мають дотримуватися визначеної законом процедури;
  • спосіб годування особи має відповідати принципам гуманізму.

Втім, на цю проблему у світі існують інші погляди. 

«Якщо в’язень відмовляється від їжї та лікар визнає, що засуджений може скласти неспотворену, раціональну картину наслідків цього добровільного акту, то такого в’язня не слід годувати штучним шляхом. Рішення про здатність в’язня скласти таку картину має бути затверджене хоча б ще одним незалежним лікарем», – зазначено в Токійській декларації про основні лікарські принципи щодо тортур та інших видів жорстокого, негуманного або принизливого поводження чи покарання при затриманні і ув’язненні.

Така ж думка висловлена і в Керівництві ВООЗ з основних аспектів охорони здоров’я в місцях позбавлення волі: «Примусове годування у виправних закладах неприпустиме. Така процедура може бути виправдана лише у тому випадку, коли серйозне психічне захворювання впливає на здатність людини приймати рішення. Однак, в цілому, якщо голодування є логічним продовженням боротьби, замисленої при ясному розумі, а не патологічною реакцією пацієнта, що перебуває у тяжкій депресії і думає про самогубство, тюремні лікарі мають поважати волевиявлення пацієнта та обмежувати своє втручання роллю медичного консультанта. У переробленій Мальтійській конвенції відзначено, що примусове годування не може бути етично прийнятним заходом, а також мовиться, що годування, яке супроводжують погрози, примус, застосування сили чи фізичне обмеження, у більшості випадків є формою нелюдського та такого, що принижує гідність, поводження. З цього формулювання ясно випливає, що медичний персонал з етичних міркувань не може брати участь у такій процедурі, яка сама по собі є формою неналежного поводження».

Законопроєкт ухвалений тільки в першому читанні та буде дороблятися. Поки що з нього не зрозуміло, яким чином, зокрема, примусове годування буде відповідати принципам гуманізму. Крім того, виникає питання: чи не буде тюремна адміністрація використовувати цю процедуру для тиску на тих, хто обрав голодування як останню можливість висловити протест проти неналежних умов тримання та порушень прав людини. Адже незважаючи на реформу пенітенціарної медицини, лікарі залишаються залежними від керівництва установ виконання покарань.


Через значні порушення їхніх прав ув'язнені часто влаштовують голодування, завдають собі тілесних ушкоджень тощо (Замкова ВК № 58, Чернігівська ВК № 61). У 2018 році було винесено рішення суду про примусове годування щонайменше п’яти засуджених.

 Поділитися