MENU

Подібні статті

Довічні вироки: Україна має повернути свободу несправедливо засудженим (ПРЕС-РЕЛІЗ)Звернення Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій щодо розв’язання проблеми невинно засудженихНевирішене питання десятиріччяТюремні проблеми. Давні справи довічно ув’язнених і рудимент радянського минулогоЛюди з «різних планет». Чи може пастор бути вбивцею?Шлях в один кінецьМистецько-науково-практичний проєкт «Довічно важливо»«Довічно важливо». Загальна ситуаціяСтрата в розстрочку. Необхідна процедура виправлення судових помилокЗвернення Української Гельсінської Спілки з прав людини та Харківської правозахисної групи щодо звільнення Володимира ПанасенкаЧому Україна рухається в ЄС, а судді і прокурори залишаються в радянському минулому?!Панельна дискусія «Право на справедливий суд» у рамках Docudays UAРешение ЕСПЧ по делу Петухова против Украины (№ 2)ЄСПЛ: система довічного покарання в Україні порушує права людини

«Цирк на дроті» триває

13.09.2021
Андрій Діденко

Розгляд справи засудженого довічно пастора Ярослава Мисяка знов перенесли, бо представляти держобвинувачення нема кому – прокурори пішли у відпустку.


Ми багато говоримо про якість судової системи, судові рішення, що викликають розумний сумнів щодо своєї справедливості, і взагалі про прагнення, або декларації щодо реформування судової сфери.

Ви можете пригадати передвиборчі обіцянки будь-якого кандидата чи політичної сили.

Жоден з них не залишає поза увагою судову систему і обіцяє її реформувати. Пригадали? Чи змінюється щось на краще протягом часу із судовою владою або з прокуратурою, яка, до речі, виконує надважливу функцію – підтримує державне обвинувачення? Не помітили?

Щось змінюють, переатестовують, а віз і нині там. Зовсім недавно Генеральний прокурор Ірина Венедіктова заявила, що після атестації в лавах прокуратури залишилися тільки професіонали – перевірені та відповідальні кадри.

Все це можна назвати одним зрозумілим для всіх словом – показуха, бона практиці нічого не змінюється.

Ми багато років закликаємо людей, які приходять у владу, до свідомої політичної волі, без якої будь-яка реформа в судовій сфері та прокуратурі просто неможлива. Ми говоримо про реабілітацію жертв правоохоронної, судової системи – каральної, репресивної, радянської. Ми говоримо про перегляд вироків свавільно засуджених довічно, які є жертвам тоталітарної системи, якої юридично вже не існує тридцять років, але на практиці ці жертви продовжують відбувати довічний термін без жодного шансу на перегляд вироку та без жодного шансу на звільнення. Ми розповідаємо ці історії на нашому сайті «Боротьба за життя».

Одним з яскравих прикладів свавільного судового рішення іменем України є історія пастора християнської церкви Ярослава Мисяка, засудженого до розстрілу і який вже 24 роки відбуває довічний термін без жодної перспективи на справедливість.

Шість років триває перегляд цієї справи: спочатку в Ужгородському, тепер у Мукачівському суді Закарпатської області. Шість років захисники Ярослава намагаються довести, що він не причетний до скоєння злочину. За цей час адвокати Юрій Вакула та Володимир Сільваші ініціювали декілька експертиз, які доводять, переконливо свідчать, що цей злочин не могла вчинити одна особа, що це була група, а знаряддям вбивства, наданим слідством – ножем – не можливо було завдати ран такого характеру за довжиною і глибиною, які були завдані жертвам, що в матеріалах справи є доведений факт підробки підпису на процесуальному документі та багато іншого. Всі ці аргументи не були відомі суду під час розгляду справи по суті, тому адвокати стверджують, що вони є новоявленими обставинами.

Поте суд під головуванням судді Гейруш В. Б., за участі судів Камінського С. Є. та Носова В. В. чомусь не поспішають з’ясувати обставини та скасувати свавільний вирок.

Шість років справу переносять, відкладають, передають у провадження іншого суду, а от наважитися скасувати судове рішення, ухвалене ще в 1999 році, духу чомусь не вистачає.

Ми намагалися поставити питання головуючому під час минулого судового засідання, яке тривало три хвилини (свій матеріал ми назвали «Цирк на дроті»).

Бо це дійсно було б смішно, якби не було так сумно.

Демко Василь Васильович, прокурор Мукачівської прокуратури Закарпатської області, намагався відповісти, що ми не за адресою звертаємося, , коли спитали в головуючого судді: «Чому справа розглядається шість років? Невже вона така складна?» Василь Васильович нам пояснив, що питання треба адресувати до адвокатів. Цікаво, а при чому тут адвокати? Хіба вони ухвалюють рішення іменем України?

Однак сьогодні ще цікавіше – цирк на дроті триває.

Адвокатам було повідомлено, що прокуратурою подано клопотання про перенесення судового розгляду справи у зв’язку з тим, що прокурор Демко В. В. перебуває у відпустці.

Та й добре, кожна людина має право на відпустку, якби не одне «але»…

Прокурор Мукачівської місцевої прокуратури Закарпатської області Андрій Васильович Красноголовець вступив у цю справу, навіть у свій час переносив розгляд для ознайомлення з матеріалами справи, а тепер також разом із Демком пішов у відпустку та представляти державне звинувачення у справі нема кому!

То може поставити логічне питання до Ірини Венедіктової: де ті фахові прокурори, про яких вона так завзято розповідає?

І як не соромно від імені держави України продовжувати підтримувати це безглузде обвинувачення у справі пастора Мисяка, яке просто розсипається немов будинок, збудований на піску?!

Ми й далі будемо слідкувати за цією справою.

Чи переконаємося ми в черговий раз, що в нашій країні просто не працює процедура перегляду свавільних вироків довічникам за нововиявленими обставинами?

 Поділитися