Небезпечне сусідство: що робити, коли страшно вийти з квартири?
«Черепно-мозкова травма, струс головного мозку, забій тім’яної та виличної ділянки» – з таким діагнозом харків’янка пані О. потрапила до лікарні невідкладної хірургії після «розмови» з сусідом. Вже не перший рік молодик тероризує мешканців під’їзду на Салтівці.
Пані О. налякана. Каже, сусід Р. погрожує вбивством, а поліція бездіє. Жінка прийшла по допомогу до ХПГ.
– Історія почалася 16 грудня 2019 року, – розповідає пані О. – Того дня я виходила з квартири та побачила, як сусід знизу змітає сміття і дещо вже насипав мені під двері. Я спитала, навіщо він це робить. У відповідь він почав кричати: «Ти чого вилізла, залізь у свою квартиру. Я тебе зараз уб’ю! Ти думаєш, що житимеш вічно? Тобі ще раз двері підпалити?» Тобто сам зізнався, що саме він колись підпалював мені двері.
Жінка пригадує, що, погрожуючи, він потягнувся рукою до кишені, де за його словами у нього була зброя. Вона злякалася і позвонила в поліцію. За три дні сусід знов перестрів жінку на сходах і став погрожувати.
– На телефонні дзвінки до поліції жодної реакції не було, – каже О. – Тому я вирішила звернутися до районного управління №1. Там мені сказали, що заяву треба подати дільничному, Новикову. Але знайти дільничного на поліцейській дільниці довго не вдавалося. На телефонні дзвінки він не відповідав. Додзвонилася 28 січня. Прийшла в дільничний пункт поліції, подала дільничному під розпис заяву про погрози. Як же я потім здивувалася, коли дізналася, що заяву мою не було навіть зареєстровано за внутрішнім номером, не те що внесено до ЄРДР!
6 березня 2020 року ситуація повторилася. Р. прийшов та почав стукати в двері та погрожувати. О. каже, що припустилася помилки, відкривши двері. Просто вона почула, що хтось сторонній заговорив із Р.
– Я хотіла побачити, що це за людина, він міг би бути свідком. Виявилося, що це був сусід навпроти, – пригадує О. – Р. прийшов зі своєю матір’ю, вона стояла нижче на сходах, кричала на мене, а потім раптом підскочила і вдарила ногою. Я викликала поліцію і написала заяву. Місце, куди мати Р. вдарила, дуже боліло. Але були святкові дні, тому до травмпункту я звернулася 10 березня. У мене зафіксували травму і дали довідку. Я написала ще одну заяву, додала копію довідки і подала дільничному. Він її прийняв, але, як я потім довідалася у черговій частині поліції, цю заяву також так і не зареєстрували.
Історія повторювалася знову і знову: Р. приходив, грюкав у двері, погрожував убити. О. викликала поліцію, її заяви реєстрували за внутрішніми номерами. І на тому – все. Дільничний Антон Новиков, каже пані О., став її уникати.
27 жовтня минулого року Р знову прийшов і стукав у двері. Знову приїжджала поліція. О. знову писала заяву. А наступного дня Р. перестрів її на сходах.
– Він сказав, що звернення до поліції мені не допоможуть і він все одно мене вб’є. Далі він ніби пішов східцями вниз, але раптом розвернувся, наздогнав і вдарив мене кілька разів по голові. Я стала кричати, бити в свої двері. Вискочив мій син, побачив, у якому я стані і викликав швидку та поліцію.
У поліції жінка написала нову заяву. Синуло вісім днів. Ніякої реакції з поліції не було і пані О. звернулася до суду. Київський районний суд прийняв ухвалу про внесення відомостей про злочин до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
– Далі знову не було ніяких дій з боку правоохоронців. Я подала до суду заяву про бездіяльність поліції. Тоді, через день мені зателефонував дізнавач Олександр Левицький. Він прийшов до мене додому, вислухав мене, вручив мені пам’ятку. Потім, у січні я приходила на слідчий експеримент, 15 лютого – на судмедекспертизу. На цьому всі дії дізнавача завершилися і на телефонні дзвінки він перестав відповідати.
Зрозуміти, куди рухається справа та чи рухається взагалі, пані О. не могла. У квітні вона відправила в поліцію рекомендований лист із повідомленням, у якому просила ознайомити її з матеріалами слідства. Лист дізнавач Левицький отримав. Але так і не відповів.
За кілька місяців пані О. написала ще одну заяву про інформування, цього разу на ім'я начальника РУП №1 Дмитра Плотнікова. Сама віднесла її в канцелярію районного управління поліції. Відповіді їй ніхто не прислав. Не телефонував.
Лише 20 вересня, коли пані О. знову пішла до канцелярії РУП №1, вона нарешті отримала копію відповіді дізнавача. Каже, це просто відписка: мовляв, триває досудове розслідування.
– Я розумію, що за легкі тілесні ушкодження мого кривдника не посадять, – впевнена О. – Але я хочу, щоб його нарешті хоча б притягнули до суду, щоб він не відчував себе безкарним.
Пані О. боїться, що з якихось причин справу затягують, доки не стече строк давності. Ми звернулися із журналістським запитом до Головного управління Національної поліції у Харківській області. Хочемо довідатися, чому на численні звернення жінки поліція ніяк не реагувала і лише коли дійшло до черепно-мозкової травми, справа рушила з місця. Рушила – і зупинилася.