MENU

Влада і ЗМІ: «холодний душ» замість «теплої ванни»?

03.11.2021
Наталка Ковальчук

Погодьтеся, тепла ванна – набагато приємніша, ніж холодний душ. Тож чи потрібно дивуватися з того, що кожна українська влада стосунки з масмедіа намагається побудувати так, щоб їй було тепло і зручно, аби журналісти можновладців не критикували, незручних питань не ставили.

Але медіа для того й існують, щоб через незручні питання доносити до суспільства реальний стан справ, щоб вказувати високопоставленим чиновникам, коли і як вони порушують закони і так далі.

Одним словом, ЗМІ мають бути саме «холодним душем».

Але чи хоче того влада? Вочевидь, не хоче і шукає будь-якого приводу, щоб тиснути на журналістів.

Ось і нині маємо черговий політичний скандал, який вже «охрестили» «темникгейтом».

Саме такого визначення набув конфлікт між суспільним мовником UA:Перший та Офісом Президента України. Йдеться про тиск на редакцію, бойкотування ефірів представниками провладної більшості, інформаційні атаки на канал тощо.

Цю ситуацію нині обговорюють як в суспільстві, так і в інституціях, що займаються моніторингом ситуації зі свободою слова в Україні.

Скажімо, в Українському кризовому медіа-центрі відбулася панельна дискусія, назва якої звучала так: «Спочатку вони прийшли за „Суспільним“: чи зростає в Україні тиск на свободу слова?».

Правду кажучи, запитання: «Чи зростає тиск на свободу слова в Україні», – риторичне.

Цей тиск ніколи не припинявся. А сьогоднішня конфліктна ситуація, яка набула значного розголосу, є сумною констатацією того факту, що і нинішня українська влада, як і всі попередні, не змогла (чи не захотіла) побудувати якщо не партнерські, то, бодай, хоч більш-менш цивілізовані стосунки з представниками ЗМІ. В першу чергу, з тими, які намагаються демонструвати незалежну позицію щодо життя суспільства і дій влади.

Власне, те, що сталося зі суспільним мовником, не єдиний випадок тиску на журналістів останнім часом.

Так, під час одного з ефірів «Свободи слова Савіка Шустера» було публічно заявлено, що представники монобільшості бойкотують участь у програмі.

На каналі «Україна 24» оприлюднили заяву через певний тиск з боку представників влади щодо інформаційної політики. У ній, зокрема, йдеться, що «…шантажем і погрозами займається, радше, не канал „Україна 24“, а ті, хто бойкотують пресу, висувають умови для участі ньюзмейкерів влади в інформаційних програмах та проводять дискредитаційні кампанії щодо незручних журналістів».

Власне, у кожному з цих випадків «каменем спотикання» став той факт, що представники влади намагаються диктувати ЗМІ, кого запрошувати на передачі, кому відмовляти. А крім того, самі пропонують для спілкування у ефірах медіа лише визначених людей.

Схоже на старий більшовицький демократичний централізм з характерним для нього «призначенством», лишень адаптованим до сьогодення.

Загалом сьогоднішній конфлікт – це не якийсь виключний епізод. Це не початок, це – продовження.

Щомісяця Інститут масової інформації моніторить стан свободи слова в Україні, оприлюднюючи «Барометр свободи слова». Скажімо, за серпень було зафіксовано 15 фактів негативного впливу на журналістів. У тому числі й тиск на представників ЗМІ.

Є тут і про погрози, як наприклад редактору інформаційного ресурсу «Новинарня», який відмовився публікувати листа щодо відбілення репутації, так би мовити «правлячої» партії, і відмова журналістам у акредитації на заходи державного рівня, як то було з телеканалом «Прямий».

Але це, так би мовити, локальні ситуації. А от щодо більш вагомого виміру.

Журналісти і правозахисники вже не раз звертали увагу суспільства на загрози свободі слова, що були присутні у ряді законопроєктів. Деякі з них вже стали законами.

У січні 2020 року журналістська спільнота висловлювала стурбованість з приводу законопроєкту «Про протидію дезінформації». Національна спілка журналістів застерігала проти прийняття цього документу, як такого, що спрямований на встановлення контролю влади над українськими медіа.

До речі, його розкритикували і в ОБСЄ.

У червні 2021 року оприлюднено Звернення до Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки, оборони та розвідки щодо усунення загроз свободі слова та приватності у законопроєкті про СБУ.

Звернення підтримали цілий ряд неурядових та правозахисних організацій. Зокрема, Центр громадських свобод, Українська Гельсінська спілка з прав людини, Центр демократії та верховенства права, Український інститут з прав людини, Інститут Масової інформації та інші.

Не можна не згадати і горезвісний законопроєкт «Про запобігання загрозам національній безпеці, пов’язаним із надмірним впливом осіб, які мають значну економічну та політичну вагу в суспільному житті (олігархів)». Верховна Рада його прийняла попри бурхливу реакцію суспільства і застереження правозахисників щодо багатьох сумнівних моментів, у тому числі й щодо цензури та контролю над ЗМІ.

«Фактично ідея законопроєкту – прибрати політичних опонентів з медіаринку, а ЗМІ, які будуть визнані „олігархічними“, будуть дискриміновані порівняно з іншими ЗМІ, бо будуть підлягати додатковим контролюючим заходам, а в подальшому закриті», – йдеться у аналітичній публікації з цього приводу.

Здавалося б, влада має розуміти, що будь-який тиск на медіа, ультиматуми, неправомірні вимоги, втручання у редакційну політику, прямо чи опосередковано впливають на ситуацію в суспільстві. Вона ж сьогодні непроста.

За останніми опитуваннями Київського міжнародного інституту соціології, проведеними 20–25 жовтня 2021 року, більш ніж 71 відсоток українців вважають, що справи в країні рухаються в неправильному напрямку. Причому, цей показник виріс у порівнянні з липнем нинішнього року.

Знижується і рівень довіри до влади. Більше 43 відсотків респондентів підтримують проведення дострокових президенських виборів, а більше 47 – парламентських.

Очевидно, що нинішній конфлікт зі ЗМІ ці показники точно не поліпшить.

 Поділитися