MENU

Подібні статті

Моніторинговий візит до ДУ «Дніпровська установа виконання покарань № 4»Моніторинговий візит до Вінницької установи виконання покарань № 1Моніторинговий візит до ДУ «Кропивницький слідчий ізолятор»Моніторинговий візит до ДУ «Кропивницька виправна колонія (№ 6)»Моніторинговий візит до ДУ «Коростенська виправна колонія (№ 71)»Моніторинговий візит до ДУ «Райківська виправна колонія (№ 73)»Моніторинговий візит до ДУ «Бердичівська виправна колонія (№ 70)»Моніторинговий візит до ДУ «Личаківська виправна колонія № 30»Моніторинговий візит до ДУ «Львівська установа виконання покарань № 19»Моніторинговий візит до ДУ «Білоцерківська виправна колонія (№ 35)»Моніторинговий візит до ДУ «Житомирська установа виконання покарань № 8»Моніторинговий візит до ДУ «Шепетівська виправна колонія № 98»Моніторинговий візит до ДУ «Житомирська виправна колонія № 4»Моніторинговий візит до ДУ «Замкова виправна колонія № 58»Моніторинговий візит до ДУ «Холодногірська виправна колонія № 18»Моніторинговий візиту до ДУ «Коростенська виправна колонія № 71»Моніторинговий візит до Вінницької установи виконання покарань № 1Моніторинговий візит до Замкової виправної колонії № 58Моніторинговий візит до ДУ «Криворізька установа виконання покарань № 3»Моніторинговий візит до ДУ «Первомайська ВК № 117»

Ракова пухлина і без того хворої тюремної медицини (+ВІДЕО)

16.11.2021
Максим Ревякін, Ганна Овдієнко, Павло Шваб

Як ми вже раніше писали, реформування в’язничної системи охорони здоров’я ускладнило ситуацію з наданням медичної допомоги ув’язненим. Звісно, існують об’єктивні чинники цього, про які йшлося, – недостатнє фінансування тюремної медицини (50 %), потребу ремонту медичних частин (забезпечено на 30 %), нестачу обладнання, 70 % з якого є застарілим, – але вони не є головною проблемою. За наявності всіх цих об’єктивних чинників головною проблемою все ж таки є ставлення тюремних лікарів до здоров’я в’язнів. Результати моніторингових візитів нашої організації свідчать, що практично в кожній установі – неналежна якість медичної допомоги, а нерідко і її повна відсутність завжди є предметом скарг ув’язнених. Хворі тижнями чекають на огляд лікаря, без якого годі й казати про призначення лікування, їм пропонують купувати ліки власним коштом – як для проведення операцій, так і для консервативного лікування.

На жаль, навіть такий опис недостатньою мірою відображає жахливу ситуацію із медичною допомогою для засуджених, яка склалася у Дніпровській установі виконання покарань №  4. 10 листопада 2021 року моніторингова група ХПГ у котре відвідала цю установу (див. Звіт), де перевірила, зокрема й багатопрофільну лікарню та медичну частину.

У багатопрофільній лікарні працюють десятки хірургів, однак у закладі немає дозволу на використання наркотичних знеболювальних. Тому операції не проводяться, а операційна переобладнана на ізолятор. Проводяться лише примітивні операції, які не потребують знеболювання. В установі навіть немає штатного анестезіолога. Отже, незрозуміло, за що отримують зарплатню десятки хірургів. Засуджені мають шанс на оперативне втручання виключно у разі їх вивезення до «цивільних» лікарень МОЗ, до яких можуть потрапити лише ті засуджені, які мають гроші або родичів, які в стані оплатити вивезення та лікування. Інші засуджені вимушені помирати у стінах багатопрофільної лікарні.

Відповідно до офіційної інформації на сайті Центру охорони здоров’я Державної кримінально-виконавчої служби України у Дніпропетровській та Донецькій областях, на базі Дніпровської установи діють Дніпропетровська багатопрофільна лікарня № 4 та Дніпровська міська медична частина № 4. Тобто офіційно існує два різні медичні заклади. Однак під час спілкування із лікарями виявилося, що де-факто начальник медичної частини підпорядковується начальнику багатопрофільної лікарні, лікарі обох підрозділів сидять в одному приміщенні та ходять на одні й ті ж самі наради. Реально міська медична частина не є самостійною, а прямо підпорядковується структурним підрозділом багатопрофільної лікарні. Тому надалі не буде розмежовування лікарні та медичної частини, а буде їхнє ототожнення.

Коли монітори прямували до стаціонару медичної частини, супроводжуючий представник адміністрації зв’язався із начальником медичної частини для того, щоб він зустрів моніторів та надав поточну інформацію. Однак начальник медичної частини відмовився у категоричній формі спілкуватися із моніторами та надавати будь-які відомості. Після цього монітори наполягли на зустрічі із начальником медичної частини. Представник адміністрації супроводив моніторів до його кабінету. У кабінеті начальника у той час проводилася нарада лікарів, які відмовилися без дозволу керівництва філії представитися, розмовляти та давати будь-яку інформацію (на такий спосіб грубо порушивши ст. 24 Кримінально-виконавчого кодексу України), у тому числі медичну документацію хворих, які скаржилися на ненадання належної медичної допомоги та які надали згоду моніторам на ознайомлення з такою інформацією. Доводи моніторів, що лікарі є службовими особами та повинні діяти відповідно до вимог законодавства, а не вказівок керівництва, були проігноровані.

Після кількох телефонних дзвінків до «керівників», лікарі почали розмірковувати, повинні вони давати інформацію моніторам чи ні. Після тривалих дебатів та розмірковувань, лікарі спочатку погодилися надати інформацію та документи, однак після початку ознайомлення моніторів із документами, почали істерично виривати раніше надані журнали та сказали, що вони повинні дочекатися дозволу від керівництва. Монітори вирішили не чекати остаточного рішення, оскільки і так втратили надто багато часу дарма.

Під час спілкування лікарі продемонстрували повну відсутність знання профільного законодавства. У медичній частині також була відсутня деяка документація, передбачена Порядком організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі. Склалося враження, що про таку документацію лікарі чули вперше.

Надалі монітори відвідали стаціонар та поспілкувалися із хворими. Абсолютна більшість хворих скаржилася на відсутність діагностики, кваліфікованого персоналу, ліків та на жахливі умови тримання. Засуджені повідомляли, що лікарі установи не контролюють стан своїх пацієнтів. Вони не здійснюють щоденні обходи та навіть не приходять на прохання засуджених. Потрапити на прийом до лікаря неможливо. Скарги на ім’я керівництва лікарні не діють. Засуджені бачать хіба що молодший медичний персонал, та й той приходить неохоче. Якщо засудженому потрібні додаткові обстеження, які неможливо провести в межах установи, то такі обстеження або взагалі не проводяться, або проводяться з величезною затримкою.

Яскравим прикладом повної відсутності лікування є випадки двох тяжко хворих засуджених Л. та М., які на зовнішній вигляд перебувають у критичному стані і ледве говорять – вже півроку лікарі не ставлять їм діагнози та не проводять необхідних для цього медичних досліджень.

Також монітори поспілкувалися із хворими на коронавірус, які повідомили, що їх лікують виключно парацетамолом. Деякі говорили про те, що термометр вони отримали лише через два тижні після госпіталізації.

Виникає питання, навіщо така лікарня та такі лікарі, якщо немає ні ліків, ні лікування, ні обстежень, ні лікарських консультацій, ні кваліфікованих спеціалістів, а страждання засуджених може зупинити лише смерть?

Проєкт ЄС «Боротьба проти катувань, поганого поводження та безкарності в Україні»
 Поділитися