Експрес-огляд законотворчої діяльності Верховної Ради України ІХ скликання. Огляд № 55 Найважливіші законопроекти, зареєстровані в парламенті за період 01.12.2020 ‒ 31.12.2020. Ч. І

Загалом за цей період зареєстровані 223 проекти законів і постанов Верховної Ради України. Через значну кількість проектів, що вносяться до парламенту, але фактично залишаються без руху, наразі в Огляді дається аналіз лише найважливіших проектів.

Загальні засади, якими керуються автори огляду, див Вступні застереження до постійного моніторингу законопроектної діяльності Верховної Ради України ІХ скликання

Стан проходження проектів у цьому огляді визначається на кінець робочого дня 22.11.2021.

Міжнародні відносини

Проект 0083 від 10.12.2020 (Президент України) про ратифікацію Угоди про політичне співробітництво, вільну торгівлю і стратегічне партнерство між Україною та Сполученим Королівством Великої Британії і Північної Ірландії.

Угода про політичне співробітництво, вільну торгівлю і стратегічне партнерство між Україною та Сполученим Королівством Великої Британії і Північної Ірландії вчинена 8 жовтня 2020 року в м. Лондоні. Враховуючи вихід Великої Британії з ЄС, Угода дасть змогу уникнути ситуації, за якої з 1 січня 2021 року потенційно може буде припинено режим преференційної торгівлі, встановлений Угодою про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, а доступ українських товарів до британського ринку регламентуватиметься менш сприятливим режимом найбільшого сприяння відповідно до правил Світової організації торгівлі та режимом односторонніх торговельних преференцій у рамках Генералізованої системи преференцій Сполучного Королівства.

Проект 16.12.2020 прийнятий за основу та в цілому як закон і невдовзі підписаний Президентом України.

Проект 4499 від 16.12.2020 (Президент України) про схвалення рішення Президента України про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України у 2021 році для участі у багатонаціональних навчаннях.

Пропонується схвалити рішення Президента України про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України у 2021 році для участі в багатонаціональному навчанні з підготовки підрозділів збройних сил, українсько-американському навчанні «Репід Трайдент – 2021», українсько-британському навчанні «Козак Мейс – 2021», українсько-американському навчанні «Сі Бриз – 2021», українсько-румунському навчанні «Ріверайн – 2021», українсько-британському навчанні «Воріер Вотчер – 2021», українсько-польському навчанні «Три Мечі – 2021» та українсько-польському навчанні «Сільвер Сейбер – 2021».

Типовий проект, що дозволяє проведення міжнародних навчань на теренах України.

Проект 26.01.2021 прийнятий за основу та в цілому як закон і невдовзі підписаний Президентом України.

Проект 0085 від 28.12.2020 (Кабінет Міністрів України) про вихід з Угоди про основні напрями співробітництва держав – учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі захисту прав споживачів.

Пропонується вийти з Угоди про основні напрями співробітництва держав ‒ учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі захисту прав споживачів, вчиненої 25 січня 2000 року в м. Москві та ратифікованої Законом України від 7 березня 2002 року.  Зазначається, що згідно з Угодою про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, ратифікованою Верховною Радою України 16.09.2014, Україна взяла на себе зобов’язання забезпечити високий рівень захисту прав споживачів та досягти наближення системи захисту прав споживачів України до системи ЄС із врахуванням найкращих практик. Слід зазначити, що метою реалізації споживчої політики ЄС є стабільний розвиток внутрішнього ринку ЄС та поточний вплив Європейської Комісії на повсякденне життя громадян ЄС, який здійснюється через забезпечення пріоритетності потреб споживачів. Разом з цим, у зв’язку зі зниженням торгових зв’язків та економічної інтеграції в СНД, вихід України з Угоди про основні напрями співробітництва держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі захисту прав споживачів не завдасть шкоди інтересам споживачів. З огляду на зазначене, не вбачається доцільності участі України в Угоді про основні напрями співробітництва держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі захисту прав споживачів.

Проект 15.06.2021 прийнятий за основу та в цілому як закон і невдовзі підписаний Президентом України.

Проект 0087 від 30.12.2020 (Президент України) про приєднання України до Міжамериканської конвенції про підтвердження та інформацію стосовно іноземного законодавства.

Пропонується приєднатися до Міжамериканської конвенції про підтвердження та інформацію стосовно іноземного законодавства, вчиненої 8 травня 1979 року в м. Монтевідео, Східна Республіка Уругвай (додається), яка набирає чинності для України на тридцятий день після здачі на зберігання Україною її документа про приєднання. Зазначається, що приєднання України до Міжамериканської конвенції сприятиме українським судовим органам в отриманні інформації щодо іноземного законодавства Держав-учасниць, до яких належать: Аргентинська Республіка, Федеративна Республіка Бразилія, Республіка Чилі, Республіка Колумбія, Республіка Еквадор, Республіка Гватемала, Мексиканські Сполучені Штати, Республіка Парагвай, Республіка Перу, Королівство Іспанія, Східна Республіка Уругвай та Боліварська Республіка Венесуела.

Проект 02.03.2021 прийнятий за основу та в цілому як закон і невдовзі підписаний Президентом України.

Проблеми національної безпеки, окупованих територій і ООС

Проект 4467 від 07.12.2020 (Корнієнко О. С., Арахамія Д. Г. + 50) про внесення зміни до статті 1 Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей».

Проектом ще на рік, до 31 грудня 2021 року подовжено дію особливого порядку місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей, до яких належать райони, міста, селища, села, що визначаються рішенням Верховної Ради України.

Проект вже за тиждень після внесення, 15.12.2020 прийнятий за основу та в цілому як закон і невдовзі підписаний Президентом України.

Проект 4485 від 10.12.2020 (Копитін І. В., Здебський Ю. В.) про внесення змін до Закону України «Про оборонні закупівлі».

Пропонується перенести строк запровадження вимоги про планування закупівель товарів, робіт і послуг оборонного призначення відповідно до названого закону з 31 березня на 31 липня 2021 року, а набуття чинності законом з 1 січня на 31 липня 2021 року. Втім, на сьогодні ці строки вже потребують нового уточнення.

Проект 07.09.2021 включений до порядку денного.

Проект 4492 від 14.12.2020 (Лозинський Р. М.) про визнання таким, що втратив чинність, Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей».

Зміст проекту повністю вичерпується його назвою. Він був своєрідною альтернативою проекту 4467 від 07.12.20, але не втратив свого значення і після прийняття останнього. Аргументи «за» і «проти» проекту мають, як видається, не стільки юридичний, скільки політичний характер.

Проект 07.09.2021 включений до порядку денного.

Проект 4564 від 31.12.2020 (Лубінець Д. В., Яковлєва Н. І. + 6) про внесення змін до деяких законів України щодо внесення відомостей про зареєстроване місце проживання громадян України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, а також оформлення документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України.

Проект помітно ширший за його назву. Зокрема, змінами до Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» в частині реєстрації місця проживання дитини пропонується уточнити, що свідоцтво про народження подається лише для дітей молодше 14 років (наразі – 16 років). Також пропонується внести практично ідентичні зміни до статті 6 «Забезпечення права осіб, які проживають на тимчасово окупованій території, на отримання документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», статті 6 «Забезпечення прав внутрішньо переміщених осіб на отримання документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» Закону України «Про забезпечення прав та свобод внутрішньо переміщених осіб» і статті 9-3 «Особливості оформлення документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, особам, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях або переселилися з такої зони у період проведення відповідної операції та/або здійснення зазначених заходів» Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» з метою визначення механізму внесення відомостей про зареєстроване місце проживання на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі до документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус. У пояснювальній записці зазначається, що внесення відомостей про зареєстроване місце проживання на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі до документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, під час їх оформлення здійснюється на підставі документів, які підтверджують реєстрацію місця проживання, або відомостей, внесених до документів особи, які підлягають обміну. Встановлюється, що оформлення документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, вклеювання фотокартки по досягненню відповідного віку в паспорт громадянина України особам, які мають зареєстроване місце проживання на тимчасово окупованих територіях здійснює Державна міграційна служба України за місцем звернення особи. Також передбачається внесення змін до Закону України «Про забезпечення прав і свобод та правовий режим на тимчасово окупованій території України» в частині скасування довідки, що підтверджує місце перебування особи, яка проживає на тимчасово окупованій території чи переселилася з неї, через втрату довідкою своєї актуальності.

Здебільшого проект має уточнювальний характер у частині скасування і узгодження вже змінених в законодавстві вимог, а також спрямований на спрощення бюрократичних процедур. Утім, ряд положень мають відверто бюрократично-процедурний характер і скоріше мали б бути закріплені в підзаконних актах. Однак ця вада притаманна названим законам і в чинній редакції.

Проект 01.06.2021 прийнятий у першому читанні.

Законотворчість, парламентаризм

та діяльність Верховної Ради України

Проект 4530 від 21.12.2020 (Разумков Д. О., Корнієнко О. С. + 128) про парламентську службу.

Метою проекту проголошено визначення особливостей правового регулювання парламентської служби та правового статусу парламентських службовців для дієвої та ефективної роботи Апарату із забезпечення діяльності Верховної Ради України, її органів. Згідно з пояснювальною запискою проект складається із десяти розділів. Розділ І визначає загальні засади діяльності парламентської служби. Зокрема, наведено поняття парламентської служби; сфера дії Закону, що включає парламентських державних службовців, працівників парламентської патронатної служби, парламентських працівників, які виконують функції з обслуговування; принципи діяльності парламентських службовців; посади парламентської служби тощо. Розділ ІІ присвячений управлінню парламентською службою. Пропонується визначити такі складові системи управління парламентською службою: Верховну Раду України, Голову Верховної Ради України, комітети Верховної Ради України, голів комітетів Верховної Ради України, Керівника Апарату, Комісію з питань добору парламентських державних службовців категорії «А», Комісію з питань добору парламентських державних службовців категорій «Б» і «В», службу управління персоналом Апарату. У розділі визначаються повноваження кожного суб’єкта управління парламентською службою. Розділ ІІІ стосується вступу на парламентську службу. Вимоги до осіб, які претендують на зайняття посад парламентської державної служби, складаються із загальних та спеціальних вимог. У цьому контексті характерною особливістю парламентської служби є коло суб’єктів, які визначають спеціальні вимоги, в порівнянні із Законом: на посаду Керівника Апарату – Головою Верховної Ради України; на посади першого заступника (перших заступників), заступників Керівника Апарату – Керівником Апарату за погодженням з Головою Верховної Ради України; на посади керівників структурних підрозділів (крім керівників секретаріатів комітетів) – Керівником Апарату; на посади керівників секретаріатів комітетів – Керівником Апарату за погодженням з головою відповідного комітету; на інші посади парламентської служби – Керівником Апарату за поданням керівників відповідних структурних підрозділів. Зазначені норми розвивають конституційні приписи щодо ролі Голови Верховної Ради України в організації роботи Верховної Ради України, а також ролі комітетів Верховної Ради України. Проведення конкурсу, оформлення та оприлюднення його результатів також відображає окреслену специфіку управління парламентською службою. Розділ ІV регламентує питання службової кар’єри парламентських державних службовців. Новелою цього розділу у порівнянні з діючим законодавством про державну службу є можливість просування парламентського державного службовця по службі, яке здійснюється з урахуванням його професійної компетентності шляхом зайняття вищої посади парламентської державної служби наступної підкатегорії в межах однієї категорії «Б» або «В», а також шляхом зайняття парламентським державним службовцем, який обіймає посаду найвищої підкатегорії категорії «В», посади найнижчої підкатегорії  категорії «Б». Також визначаються особливості підвищення рівня професійної компетентності парламентських державних службовців. Крім того, відкритість парламентської служби та зацікавлення молодих кадрів до роботи в Апараті здійснюється через стажування молоді, якому присвячена стаття 24 законопроекту. Розділ V регулює питання фінансового забезпечення діяльності парламентської служби. Особливостям дисциплінарної відповідальності парламентських державних службовців присвячений розділ VI. На розвиток положень про систему управління парламентською службою у цьому розділі також відображено роль Голови Верховної Ради України, комітетів Верховної Ради України, а також Комісії з розгляду дисциплінарних справ стосовно парламентських державних службовців, які займають посади парламентської державної служби категорії «А». Розділ VII стосується припинення парламентської державної служби та гарантій прав парламентських державних службовців у зв’язку  з припиненням парламентської служби. Особливості парламентської патронатної служби окреслені у розділі VIII, а службової діяльності парламентських працівників, які виконують функції з обслуговування, – у розділі ІХ законопроекту. Заключний розділ Х законопроекту вміщує прикінцеві та перехідні положення, необхідні для якісної реалізації законодавчої ініціативи.

ГНЕУ загалом підтримало проект, вважаючи, що в ньому переважно передбачається унормування фактично існуючих відносини, забезпечується визначеність, стабільність і прогнозованість їх регулювання. Водночас ГНЕУ висловило сумнів щодо доцільності поширення у проекті статусу парламентських службовців на інші категорії працівників (патронатної служби та працівників, які виконують функції з обслуговування).

Проект 28.01.2021 прийнятий в першому читанні.

Проект 4533 від 21.12.2020 (Совгиря О. В., Славицька А. К. + 26) про конституційну процедуру.

Важливий і значний за обсягом (у первісному тексті 59 сторінок) проект. Його метою проголошено врегулювання процедурної і процесуальної діяльності Конституційного Суду України (далі – КСУ) в межах та обсягу, передбачених статтею 153 Конституції України, яка уповноважує Верховну Раду України визначати процедуру діяльності КСУ через прийняття відповідного закону. Згідно з пояснювальною запискою в первісному тексті проект передбачав 8 розділів. Розділом І «Основні положення» фіксуються мета закону, принципи діяльності Суду, надається законодавча дефініція конституційної доктрини, викладаються повноваження Суду, їх межі та інші питання загального характеру щодо забезпечення організаційно-правової діяльності Суду. Зокрема, особливий акцент зміщується на нормативне закріплення Реєстру актів КСУ. Передбачається, що акти Суду, які пов’язані із конституційним провадженням, за виключенням певних випадків, є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх ухвалення або виготовлення. Окрема увага зосереджується на запровадженні автоматизованої системи документообігу Суду, першорядним завданням якої є забезпечення випадкового, об’єктивного та неупередженого розподілу справ між суддями. Розділ ІІ вміщує норми, присвячені унормуванню процедурних аспектів звернення до Суду. У цій частині проекту вирішений ряд важливих практичних проблем, що викликані реалізацією особою різних форм звернення до КСУ. У частині вдосконалення інституту конституційної скарги: визначені випадки, коли законодавчий акт або окремі його положення вважаються такими, що застосовані в остаточному судовому рішенні у справі суб’єкта права на конституційну скаргу; урегульовано процедуру забезпечення конституційної скарги, а також попередньої перевірки звернень до Суду. Розділ ІІІ «Відкриття і закриття конституційного провадження, об’єднання і роз’єднання конституційних проваджень» визначає засадничі положення, що стосуються підвищення ефективності здійснення конституційного судочинства. Зокрема, відбувається уточнення підстав для відмови у відкритті конституційного провадження у справі. Важливим є запропоноване положення, відповідно до якого в ухвалі про закриття конституційного провадження у зв’язку із визнанням змісту і вимог конституційної скарги очевидно необґрунтованим, КСУ зобов’язаний у такій ухвалі навести конкретне мотивування неналежності обґрунтування і оцінку по суті доводів, покладених в основу відповідного звернення. Серед ключових положень Розділу IV «Загальні положення щодо розгляду справ у Конституційному Суді» є законодавче закріплення: 1) пріоритетності усного провадження як форми розгляду у Суді, особливо у справах в частині конституційних подань та звернень; 2) формування порядку денного КСУ; 3) особливостей проведення засідань та пленарних засідань Суду; 4) порядку виклику учасників і залучених учасників конституційного провадження; 5) випадків відмови Сенатом від розгляду справи на розсуд Великої палати; 6) порядку ознайомлення учасників конституційного провадження з матеріалами справи; 7) компенсації витрат суб’єкта права на конституційну скаргу. Розділ V зосереджений на нормативному урегулюванні особливостей розгляду КСУ окремих категорій справ. Зокрема, визначаються особливості проваджень у справах щодо: а) відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов’язковість; б) додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту. Розділ VI регулює питання актів КСУ, виконання його рішень та висновків. Встановлюються: обов’язок Суду надсилати ухвалу учаснику та залученому учаснику конституційного провадження не пізніше наступного робочого дня після її постановлення; правова природа забезпечувального наказу як виконавчого документа, виконання якого є обов’язковим для усіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, а також фізичними та юридичними особами та їх об’єднаннями на всій території України. Закріплюється можливість Суду визнавати акт (його окремі положення) таким, що не відповідає Конституції України в певному аспекті (застосування його у певний спосіб, до визначеного Судом кола правовідносин чи осіб тощо) без втрати ним чинності в цілому. При цьому передбачається, що Суд обов’язково встановлює особливий строк (не менше одного місяця) для втрати чинності законом (його окремими положеннями), яким встановлено юридичну відповідальність. У частині виконання порядку виконання рішень та висновків Суду, проектом акта урегульовується ситуація, що виникає після постановлення Судом свого рішення або надання ним свого висновку. Абсолютною новелою пропонованого законопроекту є запровадження інституту відшкодування шкоди, завданої дією і застосуванням актами і діями, що визнані неконституційними. Розділи VII і VIII передбачають положення прикінцевого та перехідного характеру. Прикінцевими положеннями законопроекту: 1) вирішуються питання набрання законом своєї чинності із передбаченими особливостями для окремих його статей; 2) надається доручення органам державної влади в частині розроблення нормативно-правових актів, передбачених цим законом, а також приведення існуючих актів законодавства у відповідність із встановленими ним вимогами; 3) вносяться зміни у чинне законодавство України (окремі статті Кодексу адміністративного судочинства України; Цивільного процесуального кодексу України; Господарського процесуального кодексу України; Регламенту Верховної Ради України; Закону України «Про Конституційний Суд України»), необхідні для забезпечення функціонування узгодженої правової бази у секторі конституційного судочинства (зокрема, в частині дисциплінарної відповідальності суддів КСУ). У перехідних положеннях визначається юридична доля правовідносин, які склалися до дня вступу закону в силу, а також справ КСУ, щодо яких конституційне провадження вже відкрито Судом.

ГНЕУ в своєму висновку звернуло увагу, що більшість статей проекту повністю або частково відтворює положення Закону України «Про Конституційний Суд України», які поданим проектом пропонується виключити з його тексту. Серед новел проекту відзначено закріплення поняття конституційної доктрини; врегулювання особливостей провадження у справах про конституційність міжнародних договорів та у справах з імпічменту Президента України; впровадження реєстру актів КСУ та публічний доступ до нього, автоматизованої системи документообігу КСУ та автоматизованого (випадкового) розподілу справ між суддями, відшкодування шкоди, завданої застосуванням актів і діями, що визнані неконституційними; деталізація питання самовідводу суддів КСУ, дисциплінарної відповідальності суддів КСУ; впровадження процедури ознайомлення учасників конституційного провадження з матеріалами справи; компенсація витрат суб’єкта права на конституційну скаргу. Водночас критику експертів викликали положення проекту про конституційну доктрину; припис, згідно з яким «Суд може визнати акт (його окремі положення) таким, що не відповідає Конституції України в певному аспекті (застосування його у певний спосіб, до визначеного Судом кола правовідносин чи осіб тощо) без втрати ним чинності та деякі інші пропозиції.

Проект 28.01.2021 направлений на повторне перше читання, а 05.04.2021 внесена доопрацьована в парламентському Комітеті з питань правової політики редакція проекту, яка була 15.04.2021 розглянута парламентом і прийнята в першому читанні за основу. Ця редакція з урахуванням 02.09.2021 рекомендована профільним Комітетом до прийняття у  другому читанні. Водночас ГЮУ 10.09.2021 через дискусійність багатьох положень доопрацьованого проекту висловилося за направлення його на повторне друге читання.

Політичні та ідеологічні проекти

Проект 4454 від 03.12.2020 (Наливайченко В. О.) про національні та міжнародні санкції.

Згідно з пояснювальною запискою проект спрямований на законодавче закріплення здійснення контролю за дотриманням законодавства про санкції.  Новий закон покликаний замінити чинний Закон України «Про санкції», який, на думку ініціатора проекту, дедалі більше називають декларативним і неефективним, потребує вдосконалення термінології, контрольних механізмів і  відповідальності за порушення санкційного режиму. Відповідно, у проекті пропонується: надати визначення термінів, які використовуються в ньому; визначити види санкцій та порядок їх застосування; встановити, що центральним органом виконавчої влади з питань контролю та реалізації санкційної політики є Міністерство фінансів України; передбачити відповідальність за його порушення тощо. Водночас передбачається, що санкції, застосовані за рішеннями Ради національної безпеки і оборони України відповідно до Закону України «Про санкції» діють протягом строку, на який їх застосовано, або до їх скасування в установленому цим Законом порядку.

Проект зберігає багато положень чинного Закону, тому, на думку ГНЕУ, юридично коректніше було б не прийняття нового Закону, як це пропонується у проекті, а викладення чинного Закону в новій редакції з урахуванням позитивних положень проекту. Критику викликала також пропозиція щодо визначення Міністерства фінансів України центральним органом виконавчої влади з питань контролю та реалізації санкційної політики і, зокрема,  віднесення до компетенції цього міністерства внесення на розгляд РНБО пропозицій щодо застосування, скасування та внесення змін до національних санкцій «на підставі поданих пропозицій: 1) Верховної Ради України; 2) Президента України; 3) Кабінету Міністрів України; 4) центральних органів виконавчої влади, які безпосередньо реалізовують національні санкції; 5) Національного банку України; 6) Офісу Генерального прокурора; 7) Служби безпеки України; 8) Розвідувальних органів України. Експерти відзначили невідповідність назви проекту його змісту та ряд інших недоліків проекту.

Проект 07.09.2021 включений до порядку денного.

Проект Постанови 4479 від 10.12.2020 (Констанкевич І. М., Кравчук Є. М. + 8) про вшанування пам’яті українців, які рятували євреїв під час Другої світової війни.

У тексті проекту зазначається, що віддаючи шану усім людям, які, проживаючи на території України, ризикуючи своїм життям та життям рідних, допомагали євреям уникнути терору нацистів у роки Голокосту, Верховна Рада України постановляє, зокрема: 1. Установити в Україні День пам’яті українців, які рятували євреїв під час Другої світової війни, який відзначати щороку 14 травня. 2. Рекомендувати Міністерству культури та інформаційної політики забезпечити створення Українським інститутом національної пам’яті із залученням інститутів Національної академії наук України списку осіб, які, ризикуючи своїм життям та життям рідних, допомагали євреям уникнути терору нацистів у роки Голокосту. 3. Рекомендувати Міністерству освіти і науки України: забезпечити проведення у закладах загальної середньої освіти, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти уроків, виховних годин, круглих столів, науково-практичних конференцій, інших тематичних заходів, присвячених Дню пам’яті українців, які рятували євреїв під час Другої світової війни; включати теми, присвячені Дню пам’яті українців, які рятували євреїв під час Другої світової війни, до переліку тем конкурсів Малої академії наук України, рефератів, курсових та дипломних робіт у закладах вищої освіти. У пояснювальній записці зазначається: У 1939–1944 роках, під час нацистської окупації території України, відбулося масове знищення євреїв, що входить у трагедію Голокосту. Українські події окремі історики називають «Голокостом від куль». В Україні допомога євреям була набагато складнішою й небезпечнішою в порівнянні з іншими місцями окупованої Європи. На території України усі мешканці, які надавали будь-яку допомогу євреям, наражалися на смертельний ризик. Нацисти карали не тільки ту людину, що надавала допомогу, але й усю її родину. Незважаючи на тисячі жертв, масові екзекуції та в’язниці, євреям надавалася допомога. У надзвичайно складних умовах, тисячі українців, піддаючи ризику власне життя і життя своїх рідних, рятували євреїв від знищення нацистами. Така допомога українців євреям під час Другої світової війни була диверсифікованою – починаючи від передачі їжі до пошуку притулку. Як приклад, митрополит УГКЦ Андрей Шептицький і його брат, праведник народів світу, Климент Шептицький ховали єврейських дітей в монастирях. Київський священик, Праведник народів світу, Олексій Глаголєв зі своїми рідними переховував євреїв у церкві та видавав їм нові документи, щоб врятувати від смерті. Згідно з даними Меморіального комплексу історії Голокосту Яд Вашем в Єрусалимі 2 573 українцям було присуджено звання Праведників народів світу. Україна є четвертою за кількістю Праведників країною у світі. На знак поваги до українських громадян, що рятували євреїв від знищення нацистами, до їх співчуття та солідарності, пропонується ініціатива про встановлення Дня пам’яті українців, які рятували євреїв під час Другої світової війни.

Такі ініціативи парламенту мають важливе значення для належної суспільної оцінки, як національної, так і міжнародної, внеску українського народу у боротьбу з нацизмом. На превеликий жаль, довелося чекати на понад 30 років з часу проголошення незалежності України для такої офіційної реакції українського парламенту.

Проект Постанови прийнятий 02.02.2021 і невдовзі підписаний.

Проект Постанови 4506 від 16.12.2020 (Савчук О. В.) про Пантеон національних героїв.

Проект змістовно з деякими редакційними відмінностями повторює проект однойменної постанови 1118 від 28.11.2014 (Іллєнко А. Ю., Левченко А. В. + 4), відхилений у минулу парламентську каденцію.

У проекті на розвиток давнішої ідеї про започаткування «Алеї видатних діячів України» пропонується вжити заходів щодо створення меморіального комплексу «Пантеон національних героїв» у місті Києві. Зокрема, Кабінету Міністрів України пропонується передбачити у проекті Державного бюджету фінансування заходів з проектування, будівництва та утримання меморіального комплексу, створити відповідний Організаційний комітет, затвердити Положення про меморіальний комплекс «Пантеон національних героїв» та План заходів щодо створення меморіального комплексу «Пантеон національних героїв». Водночас Київській міській раді рекомендується виділити земельну ділянку у парку «Аскольдова могила» для розміщення меморіального комплексу, а Українському інституту національної пам’яті – вжити заходів щодо перенесення в Україну останків відомих українських діячів.

Проект постанови 07.09.2021 включений до порядку денного.

Діяльність вищих органів влади,

регулювання державної служби та загальні засади протидії корупції

Проект 4460-д від 03.12.2020 (Монастирський Д. А., Медяник В. А. + 6) про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо встановлення відповідальності за декларування недостовірної інформації та неподання суб’єктом декларування декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Проект спричинений відомим рішенням Конституційного Суду України від 27.11. 2020 № 13-р/2020 у справі № 1-24/2020(393/20), яким визнана такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) – стаття 366-1 «Декларування недостовірної інформації» Кримінального кодексу України. Він підготовлений Комітетом з питань правоохоронної діяльності на підставі об’єднання і доопрацювання двох схожих за змістом проектів: 4434 від 27.11.2020 (Президент України) про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення відповідальності за декларування недостовірної інформації та неподання суб’єктом декларування декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування та 4441 від 30.11.2020 (Монастирський Д. А., Геращенко І. В. + 23) про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення відповідальності за декларування недостовірної інформації та за неподання суб’єктом декларування декларації.

У проекті пропонується внести зміни у примітку до статті 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі КУпАП), які уточнюють суб’єктів цього правопорушення (з огляду на нові положення статей 3 та 45 Закону України «Про запобігання корупції), а також дають змогу накладати адміністративні стягнення за цією статтею у разі, коли відомості в декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, відрізнятимуться від достовірних на суму «від 100 до 500 прожиткових мінімумів для працездатних осіб», а не «від 100 до 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб», як зазначено в чинній редакції. Тим самим підіймається і поріг кримінальної відповідальності за декларування недостовірної інформації. З Кримінального кодексу України  пропонується виключити статтю 366-1, натомість доповнити кодекс новою статтею 366-2 «Декларування недостовірної інформації», якою встановити кримінальну відповідальність: у разі, якщо такі відомості відрізняються від достовірних на суму від 500 до 4000 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, у вигляді штрафу від двох тисяч п’ятисот до трьох тисяч  неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадських робіт від 150 до 240 годин, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років за частиною першою цієї статті; у разі, якщо такі відомості відрізняються від достовірних на суму понад 4000 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, у вигляді штрафу від трьох тисяч до п’яти тисяч  неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадських робіт від 150 до 240 годин, або обмеження волі на строк до двох років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років за частиною другою цієї статті. Також КК України пропонується доповнити статтею 366-3, якою встановлюється кримінальна відповідальність за умисне неподання суб’єктом декларування декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у вигляді штрафу від двох тисяч п’ятисот до трьох тисяч  неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадських робіт від 150 до 240 годин, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. Зміни також пропонується внести до Кримінального процесуального кодексу України та Закону України «Про запобігання корупції».

Проект наступного дня після внесення, 04.12.2020 включений до порядку денного, негайно ж прийнятий за основу та в цілому як закон і невдовзі підписаний Президентом України.

Проект 4470 від 07.12.2020 (Монастирський Д.А., Совгиря О. В. + 13) про внесення змін до Закону України «Про запобігання корупції» щодо відновлення інституційного механізму запобігання корупції.

Метою проекту проголошено усунення законодавчих прогалин, що виникли у зв’язку з втратою чинності окремих положень Закону України «Про запобігання корупції» відповідно до Рішення Конституційного Суду України № 13-р/2020 від 27.10.2020, забезпечення належного функціонування Національного агентства з питань запобігання корупції (далі – НАЗК) та інституційного механізму запобігання корупції, а також встановлення додаткових особливостей щодо здійснення повноважень НАЗК стосовно суддів, суддів Конституційного Суду України, які спрямовані на забезпечення дотримання гарантій незалежності вказаних осіб. У проекті передбачається внесення змін до Закону України «Про запобігання корупції», якими пропонується забезпечити повноцінне функціонування НАЗК, наділити його необхідними повноваженнями та правами з метою їх реалізації; визначити порядок реагування НАЗК на виявлення порушень відповідного Закону, виявлення ознак корупційних та пов’язаних з корупцією правопорушень, а також встановлення деяких особливостей такого реагування у разі вчинення відповідних діянь суддями або суддями Конституційного Суду України; передбачити відкритий цілодобовий доступ до Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування; запровадити правове регулювання щодо особливостей врегулювання конфлікту інтересів у діяльності окремих категорій осіб, порядку здійснення контролю та повної перевірки декларацій, моніторингу способу життя суб’єктів декларування; порядку здійснення деяких додаткових заходів фінансового контролю; встановити особливості проведення повних перевірок декларацій та моніторингу способу життя стосовно суддів, суддів Конституційного Суду України; забезпечити правове регулювання щодо відповідальності за корупційні та пов’язані з корупцією правопорушення.

ГНЕУ слушно зауважило, що положення проекту свідчать про намір повернути до Закону норми, що визнані на підставі Рішення КСУ № 13-р/2020 неконституційними, використовуючи, при цьому, іншу нумерацію відповідних статей (частин статей) вказаного нормативно-правового акта. Поряд із цим пропонується передбачити, що особливості здійснення повної перевірки декларацій, моніторингу способу життя суддів, суддів Конституційного Суду України встановлюються ст. 52-2 Закону (у редакції проекту).

Втім, належної дискусії навколо доволі контроверсійних ініціатив проекту не відбулося. Вже через тиждень після внесення, 15.12.2020, упродовж одного дня проект був включений до порядку денного та прийнятий за основу і в цілому як закон. Президент України теж доволі швидко підписав закон. На одержання висновку ГЮУ та подання альтернативних законопроектів часу вже не знайшлося. Такі темпи законотворчості навряд чи можна вважати нормальними.

Проект 4516 від 18.12.2020 (Кабінет Міністрів України) про внесення зміни до статті 5 Закону України «Про Державну службу спеціального зв’язку та захисту інформації України».

Проект має організаційний характер і передбачає закріплення такого положення: В особливий період загальна чисельність Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України збільшується на кількість особового складу, призваного на військову службу до Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України на виконання указів Президента України про мобілізацію, затверджених законами України.

Слід зазначити, що за всієї належності проекту, ГНЕУ логічно зазначає, що такі зміни мали б бути насамперед закріплені в Законі України «Про загальну чисельність Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України».

Проект 07.09.2021 включений до порядку денного.

Проект 4531 від 21.12.2020 (Корнієнко О. С., Безгін В. Ю. + 11) про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби.

Проект характеризується дуже складною долею. Первісно він був спрямований на скасування статті 87-1 «Додаткові підстави припинення державної служби окремих державних службовців за ініціативою суб’єкта призначення» Закону України «Про державну службу», а також на скасування пункту 8 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”». І якщо названа стаття скасувалася повністю, то положення пункту 8 пропонувалося фактично замінити розлогими прикінцевими та перехідними положеннями вже самого проекту. В них, зокрема, йшлося про порядок і строки проведення конкурсів, призначення на посади або зняття з посад державних службовців осіб на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Переважна увага приділена була скороченню строків та спрощенню в певних обставинах порядку проходження спеціальної перевірки тощо.

Однак за час підготовки до другого читання і власне парламентського розгляду проект зазнав значних змін і був наповнений великою кількістю нових приписів, що збільшили його обсяг фактично втричі! Зокрема, це зміни до Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» у частині обмеження можливості покладення повноважень міністра на першого заступника і заступників міністра, зокрема у випадку, коли посада міністра є вакантною. Ця ініціатива викликала критику з боку Уряду і накладення президентського вето. У пропозиціях Президента України до закону, направлених у парламент, зокрема, зазначається: Законом пропонується внести зміни до статті 9 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», встановивши, що: якщо посада міністра є вакантною, забороняється покладення на першого заступника міністра та заступників міністра виконання обов’язків міністра, визначених пунктами 5, 7, 8, 9, 12, 12-1 частини другої статті 8 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади»; якщо посада міністра є вакантною понад 60 днів, забороняється покладення на першого заступника міністра, заступників міністра виконання обов’язків міністра, визначених пунктами 1 (крім очолювання міністерства), 2, 5, 7, 8, 9, 11, 12, 121, 14, 15, 21, 24, 27 частини другої статті 8 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», а також пунктами 3, 6, 7, 8, 11, 12, 21 частини другої статті 18 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади»; забороняється покладання обов’язків міністра на особу, кандидатура якої на посаду відповідного міністра була відхилена Верховною Радою України поточного скликання (абзац другий підпункту 1 пункту 1 розділу I Закону). У такий спосіб Верховна Рада України фактично самоусувається від виконання конституційних повноважень з призначення за поданням Прем’єр-міністра України членів Кабінету Міністрів України (пункт 12 частини першої статті 85, частина п’ята статті 114), допускаючи натомість у період, коли посада міністра є вакантною, покладення на першого заступника міністра та заступників міністра виконання лише окремих повноважень міністра із визначених статтями 8 та 18 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади». Неприйняття Верховною Радою України протягом тривалого часу рішення про призначення міністра неминуче призведе до паралічу діяльності відповідного центрального органу виконавчої влади щодо формування та реалізації державної політики у визначеній сфері. Врешті-решт ці положення було знято і парламент проголосував редакцію з зауваженнями президента. Серед інших новел, якими проект обзавівся під час проходження, більшість спрямовані на перекроєння роботи конкурсних комісій та зміну подібних внутрішньо бюрократичних процедур.

Проект 04.02.2021 прийнятий за основу із скороченням строку підготовки до другого читання і вже 16.02.2021 прийнятий як закон. Однак, 18.02.2021 закон повернуто до парламенту з пропозиціями Президента України. Нарешті 23.02.2021 закон повторно прийнятий з пропозиціями президента і невдовзі підписаний.

Проект 4532 від 21.12.2020 (Кабінет Міністрів України) про внесення змін до Митного кодексу України щодо розширення повноважень приватних виконавців на примусове виконання постанов про накладення штрафу за порушення митних правил.

Проект має уточнюючий характер і передбачає заміну в статтях 535 «Загальні положення щодо порядку виконання постанови органу доходів і зборів про накладення адміністративного стягнення за порушення митних правил» та 540 «Примусове виконання постанови органу доходів і зборів або суду про накладення штрафу» названого кодексу посилання на державних виконавців посиланням на орган державної виконавчої служби та приватних виконавців.

Проект 20.05.2021 прийнятий у першому читанні.

Проект 4545 від 24.12.2020 (Здебський Ю. В., Безугла М. В. + 8) про внесення змін до статті 27 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» щодо організації фінансування діяльності Державної прикордонної служби України».

Проект має організаційний характер і передбачає таке уточнення, підставою для якого є неналежна впорядкованість вітчизняного бюрократичного апарату: Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, є головним розпорядником бюджетних коштів, що виділяються для фінансування діяльності Державної прикордонної служби України.

Проект 07.09.2021 включений до порядку денного.