MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Короткий огляд окремих порушень прав людини і основоположних свобод у 2021 році

09.12.2021   
Євген Захаров
Тези виступу на круглому столі «Основні тенденції реалізації прав і свобод людини і громадянина в 2021 році»в Комітеті ВРУ з питань прав людини, деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій у Донецькій, Луганській областях та Автономної Республіки Крим, міста Севастополя, національних меншин і міжнаціональних відносин.

Я займаюся правозахистом більше 50 років, останні 30 років – професійно. Ніколи не був членом жодної політичної партії, і є вільним від політичних впливів. Я вже давно слідую головним принципам правозахисту: незалежності, насамперед від влади і від політиків, недискримінації, максимальної інформаційної чесності: говорити тільки те, що думаєш, та називати речі своїми іменами та іншими принципами. І ось що я хочу сьогодні сказати.

Якщо раніше ми зазначали, що політика держави в царині прав людини є безсистемною, хаотичною та неефективною, то щодо останніх 2.5 років мусимо констатувати: права людини взагалі не є пріоритетом державної політики. Перероблений Конституційною комісією і ще у липні  2015 року переданий тодішньому Президенту Петру Порошенку розділ 2 Конституції, де було значно покращено конституційне регулювання прав людини і основоположних свобод, так і лишився незатребуваним. Хоча внести ці зміни до Конституції, як видається, було б нескладно.

Норми статті 3 Конституції – «Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю», «Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави»,– виглядають просто знущанням. Довга черга на закордонні операції для дітей існує, як і раніше, а за загальною смертністю Україна - серед світових лідерів. За показниками смертності від COVID-19 Україна на першому місці в світі (відносно до кількості населення). Бюджетна сума на харчування пацієнтів психіатричних лікарень порядку 10 грн. на добу. Амністію засуджених так і не провели, у помилуванні відмовили всім, ігноруючи рекомендації Комісії з питань помилування при Президенті (за виключенням необхідності обміну та піар-акції щодо учасників бойових дій). Мене особисто ще вражає повне небажання ввести механізми перегляду кримінальних справ засуджених до довічного ув’язнення, відносно яких є цілковите розуміння, що вони не скоювали злочин, за який засуджені. Що може бути більш несправедливим? Імена цих людей, таких, як Володимир Панасенко, Ярослав Мисяк, Геннадій Буряк та інші, здається відомі вже всім, але ця кричуща несправедливість зберігається.

Влада вочевидь демонструє зневагу до прав людини та брутально тисне на суспільство: порушує Конституцію і закони, принцип верховенства права, громадянські права і політичні свободи, знищує парламентаризм, знищує залишки незалежності судів, намагаючись перетворити суддів на слухняних виконавців чужої волі. Влада не звертає жодної уваги на критику, не дослухається опозиції, не звертає увагу на експертну думку і навіть в своїх лавах не хоче чути заперечення, позбавляючись критиків.

Політична свобода в країні зменшується як шагренева шкіра. Знову з’явилися «темники», наявні ознаки цензури. Діалогу з громадянським суспільством не існує взагалі за винятком окремих парламентських комітетів та окремих депутатів. Влада вдається до політичних переслідувань своїх опонентів і протестних громадянських рухів, намагаючись залякати їх, використовуючи для цього правоохоронні органи і суди.

Цього року адміністративна практика «збагатилася» новим know-how: ухваленням адміністративних рішень, які замінюють роботу правоохоронних органів та судів. Йдеться про рішення РНБО щодо санкцій відносно громадян України та юридичних осіб, зареєстрованих в Україні, а також іноземців, які знаходяться під юрисдикцією України.

Закон «Про санкції» не містить жодної вказівки, що їх можна застосовувати щодо громадян України та українських юридичних осіб. Єдина можливість для цього вбачається у тлумаченні вислову «а також суб’єктів, які здійснюють терористичну діяльність», оскільки ними можуть бути й громадяни України та українські юридичні особи. Але в таких випадках мусять бути неспростовні докази причетності до терористичної діяльності. Одне слово, запроваджуючи практику санкцій, керівництво держави виявляє цілковиту недовіру до національної правоохоронної та судової систем, які, на думку авторів цієї політики, нездатні кваліфікувати правопорушення, зібрати докази і довести справу до законного та справедливого рішення суду, ухваленого в змагальному процесі.

Рішення РНБО від 2 та 15 квітня, 14 травня, 18 червня щодо санкцій відносно громадян України мали наслідками численні правопорушення та порушення прав людини. Це, зокрема, незаконне позбавлення українського громадянства, примусове виселення з країни попри те, що підсанкційні особи мають в Україні сім’ї, члени яких є громадянами України, тощо. Проте особливо вражає те, що до санкційних списків потрапило щонайменше 8 учасників бойових дій, які воювали у складі добровольчих батальйонів за Україну в 2014-2015 рр. Такі дії держави щодо своїх захисників є просто аморальними! До того ж, куди поїдуть громадяни РФ, які захищали Україну від агресора зі зброєю в руках? До Росії вони вочевидь повернутися не можуть, їх там очікують катування і смерть, а виїхати до іншої країни і одержати там притулок з отриманим за рішенням РНБО статусом вони не зможуть. Проте, незважаючи на протести, із санкційного списку їх не видаляють.

Декілька слів про права людини в контексті боротьби з корупцією. На превеликий жаль, корупція давно стала наріжним каменем української державності. Так само, як і раніше, вимиваються різними засобами кошти з бюджету – через виведення коштів і майна державних монополістів, нецільове використання коштів тощо; кришується кримінальний бізнес, головним чином, правоохоронними органами; процвітає контрабанда, державний рекет та ухилення від сплати податків; продаються посади і так далі. При цьому багато хто сподівається, що треба тільки кидати корупціонерів за грати якомога більше й довше, і корупція буде переможена. Але ці погляди хибні. Насправді коріння цієї проблеми політико-економічні, і вони проявляються в порушенні встановлених правил. Добре відомо що, корупційні відносини є замінником відносин ринкових, і без відповідних реформ, зміни правил поведінки на ринку та його реального розвитку, без розділення бізнесу і влади боротьба з корупцією тільки за рахунок кримінально-правових заходів не може бути успішною. Також необхідні різноманітні адміністративні заходи, спрямовані на покращення антимонопольної політики, запровадження в системі державного управління нових інформаційних технологій, зменшення контролю держави над веденням бізнесу, введення антикорупційних бар’єрів тощо. Проте принципово не допоможуть ані нові закони, ані створення нових антикорупційних інституцій, якщо система відносин бізнесу і держави не буде докорінно змінена. Тому усе залишається, як було, а переслідування ймовірних корупціонерів перетворюється на вибіркове кримінальне переслідування, яке іноді ще й має виразно політичні мотиви. При цьому всі порушують презумпцію невинуватості.

Нові антикорупційні органи, які діють фактично без будь-якого контролю їхньої поточної діяльності, швидко почали зловживати своїми повноваженнями і порушувати закон. Так, детективи НАБУ в межах досудового розслідування систематично та послідовно здійснюють незаконні, без ухвали суду, обшуки під вигаданими приводами, незаконне вилучення особистих речей, незаконні прослуховування, тиск на свідків, штучне створення доказів обвинувачення, порушення права на захист шляхом незаконних слідчих дій щодо адвокатів, тощо. Яке б гучне кримінальне провадження, що веде НАБУ, не взяти, воно обов’язково супроводжується викривальною пропагандистською кампанією, вкиданням в публічний простір даних негласних слідчо-розшукових дій. Пояснюється це тим, що, мовляв, інакше побороти вітчизняну корупцію не можна, бо цей спрут шалено опирається. І суспільство переважно схильне вірити всім повідомленням про незаконне збагачення та інші корупційні дії.  Сьогодні в Україні будь-яку репутацію можна розбити вщент, якщо поставити собі це за мету. Це погана тенденція. Вона посилює рівень загальної недовіри і до влади, і друг до друга. Це гальмує будь-яку позитивну діяльність, спрямовану на зміни. 

Викривальна кампанія перетворюється на публічне цькування, коли йдеться про корупцію в судах. Складається враження, що це попросту засудження і винесення вироку без проведення судового процесу, як, наприклад, щодо Конституційного суду. Хоча проблеми з ним створені насамперед руками самих політиків, які хочуть мати «ручні» суди і призначають суддів переважно за принципом особистої відданості, не дивлячись на кваліфікацію. Таке ставлення до суду і з боку керівництва держави, і з боку громадськості взагалі руйнує підвалини влади та унеможливлює судову реформу.

Успіх боротьби з корупцією вимірюється не кількістю людей, позбавлених волі, а обсягом коштів, які вирвали з тіньового обігу, і кількістю зруйнованих корупційних схем, які були закриті у результаті діяльності правоохоронних органів. А виконання замовлення на «посадки» при тому, як грубо порушують буквально всі процесуальні права людини органи розслідування, призведе тільки до чергової ганьби – програшу державою великої кількості справ у Європейському суді. Боротися з корупцією можна тільки законними методами, дотримуючись прав людини. А у нас який новий правоохоронний орган не створюють – КГБ виходить!

Я розглянув лише декілька важливих проблем в царині прав людини і сподіваюсь, що довів справедливість тези, що ситуація з правами людини погіршилась щонайменше у цих проблемах. Виникає питання: невже не було нічого доброго, і на що тоді сподіватися?

Оскільки маємо владу, яка не хоче до нас дослухатися, то слід фокусуватися на роботу в судах і вигравати якомога більше справ, більше звертатися до міжнародних установ. Досвід показує, що до пропозицій міжнародних організацій наша влада уважна. Окрім того, слід ставати в опозицію до влади у принципових правових питаннях – дотримання принципів права, захищати від цькування суди, доводити, що ігнорування права на догоду політичної доцільності – це шлях до поразки, і відбудовувати відповідну комунікацію з суспільством.

Звичайно, були окремі позитивні моменти, але більшість з них стосується роботи правозахисників та офісу парламентського Уповноваженого з прав людини – допомога жертвам порушень прав людини, виграні справи в національних судах та Європейському суді, адвокація рішень та висновків міжнародних організацій. Але не було системних змін на краще в жодній царині, не було загального поступу.

Знову влада ігнорує право, права людини, свої політичні й юридичні обов’язки, і не звертає увагу на критику з цього приводу.

Історичний досвід доводить, що політичний режим, який порушує права людини все більше і більше, приречений на поразку. В цих умовах влада швидко втрачає легітимність. І я знову змушений попереджати, як у 2010–2013 рр., що або Президент і його партія рішуче змінять-таки свою внутрішню політику, або всіх очікує нищівне фіаско.

 Поділитися