Про моделі сильного та слабкого Омбудсмена
Коли кажуть про моделі сильного та слабкого Омбудсмена, мають на увазі наявність повноважень брати участь у судових процесах та здійснювати нагляд за судовою системою або заборону такої участі з невеличкими виключеннями, коли допомоги в суді потребує недієздатна особа або дитина.
Наведемо приклади елементів моделей сильного Омбудсмена.
Фінський Омбудсмен «мусить забезпечувати дотримання судами закону та виконання ними своїх обов’язків». Парламентський Омбудсмен повинен, зокрема, вживати відповідних заходів, якщо суддя «виявився винним в обмані, упередженості чи грубому нехтуванні законом, порушив особисті права громадянина чи перевищив свої повноваження». На додачу, Омбудсмен є відповідальним за пред'явлення звинувачень Президенту чи члену Верховного Суду або Верховного Адміністративного Суду.
Посередник Французької Республіки слідкує за тим, щоб закон не виконувався в умовах, незадовільних для зацікавлених сторін.
Громадський захисник Грузді може звертатися з «рекомендаціями до відповідних судових органів щодо перегляду судових рішень, що набули чинності, якщо він вважає, що порушення прав людини, яке мало місце під час судового провадження, могло мати суттєвий вплив на підсумковий вердикт суду».
Польський Уповноважений з захисту громадських прав може «подати надзвичайну апеляцію проти кожного остаточного та чинного вироку».
Шведський Омбудсмен «повинен зокрема слідкувати за дотриманням судами під час судових розглядав приписів Урядового Інструменту щодо об’єктивності та неупередженості i неможливістю нехтування основними правами i свободами громадян з боку органів державного управління» та може ініціювати відкриття провадження проти членів Верховного Суду чи Верховного Адміністративного Суду або наполягати на їхній відставці чи примусовому звільненні.
Дотичним питанням є забезпечення виконання ухвал. У відповідності до своїх статусів Парламентських Омбудсменів та ролі посередників, більшість інститутів покладаються на моральний тиск, виходячи з позиції конституційності та громадського престижу своїх апаратів i покладених на них обов’язків, з можливістю отримання політичної підтримки від законодавчої гілки влади у відповідь на представлення своїх доповідей. В деяких країнах, однак, вони також відіграють роль у кримінальних, адміністративних чи дисциплінарних провадженнях.
В Норвегії, Португалії, Словаччині та Швеції Омбудсмен може інформувати відповідні адміністративні та дисциплінарні органи про їхню неправильну поведінку.
В Хорватії, Чеський республіці, Грузії, «колишній Югославській республіці Македонія» та Словенії Омбудсмен може вносити пропозицiю чи вимагати ініціації дисциплінарного провадження.
В Молдові, Фінляндії та Польщі Омбудсмен може видавати наказ про відкриття дисциплінарного провадження.
В Литві та Молдові Омбудсмен може ініціювати судовий розгляд через неправильну поведінку представників органів влади. В Польщі Омбудсмен може втручатися в цивільні та дисциплінарні провадження.
В Греції, Литві, Португалії та Словаччині Омбудсмен може інформувати органи прокуратури про підозри щодо кримінальних правопорушень.
В Хорватії, Чеській республіці, Грузії, «колишній Югославській республіці Македонія» та Словенії Омбудсмен може рекомендувати висунення кримінальних звинувачень.
В Фінляндії, Молдові та Польщі Омбудсмен може вимагати порушення кримінальної справи.
В Угорщині Омбудсмен може ініціювати кримінальне провадження. В Фінляндії та Швеці Омбудсмен виконує функцію прокурора: в Фінляндії лише Омбудсмен може висунути звинувачення члену Державної Ради чи Канцлеру Юстиції; а в Швеції Омбудсмен є відповідальним за висунення звинувачень членам Верховного Суду та Верховного Адміністративного Суду.
Відповідно до позиції Ради Європи, долучення до судового розгляду, як в кримінальних, так i в конституційних судах, ставить Омбудсмена в викличну ситуацію. Найефективніша роль Омбудсмена – не як представника окремої особи, а як посередника меж громадянином та владою – найкраще досягається з позиції поважного нейтралітету. Його поява в суді в ролі опонента влади чи прокурора окремих чиновників завдає шкоди його стосункам з ними.
Такі дії викликають потенційні ускладнення в плані конституційного розподілу владних повноважень, навіть коли Омбудсмен не має повноважень оскаржувати правильність ухвал. Наприклад, коли Омбудсмен, на якого покладається відповідальність нагляду над судочинством, також може втручатися у ведення судових справ, це може створити потенціал чи, щонайменше, очевидний конфлікт інтересів з загрозою для об’єктивності судочинства. Можливо навіть, беручи до уваги юриспруденцію Європейського суду, зіткнутися з питаннями, що виникають у відповідності до Статті 6 Європейської конвенції прав людини.
Отже, судочинство повинне бути автономним від такого зовнішнього нагляду: щонайбільше будь-яка наглядова роль Омбудсмена повинна обмежуватися питаннями юридичної процедури та судового конфлікту, однак навіть тоді лише з застосуванням найбільш обмежених засобів, щоб запобігти будь-якій підозрі в зловживаннях чи конфлікту інтересів. У цьому випадку, однак, доступ Омбудсмена до судів повинен бути виключений. Відповідно, у більшості європейських країн і, зокрема, в Україні здійснена модель слабкого Омбудсмена.
За статтею 17 чинного Закону України про парламентського Уповноваженого з прав людини «Уповноважений не розглядає тих звернень, які розглядаються судами, зупиняє вже розпочатий розгляд, якщо заінтересована особа подала позов, заяву або скаргу до суду». Проте Уповноважений має право «звертатися до суду про захист прав і свобод осіб, які через фізичний стан, недосягнення повноліття, похилий вік, недієздатність або обмежену дієздатність неспроможні самостійно захистити свої права і свободи; брати участь у судовому розгляді справ, провадження в яких відкрито за його позовами (заявами, клопотаннями (поданнями)».
На мою думку, доцільно надати право українському Омбудсмену діяти як amicus curiae щодо судів усіх інстанцій, якщо вбачається істотне порушення матеріальних та процесуальних прав у судовому процесі, а також в міжнародних інституціях, зокрема у Європейському суді з прав людини та Комітеті міністрів Ради Європи. Зокрема, Омбудсмен має отримати повноваження звертатися до касаційної інстанції із зверненням про істотні порушення прав людини під час судових процесів у першій та апеляційній інстанціях, як це здійснюється в Польщі та Грузії.