Над прірвою брехні… Дещо про війну, російську інформаційну ескалацію і шори на очі

Мало не щоночі, як зазначають у різних інформаційних джерелах, Росія перекидає свої війська ближче до кордону з Україною. Але якщо навесні нинішнього року країна-агресор робила це відкрито, то тепер – потайки.

Звичайно, військова ескалація з боку Росії проти України не може не хвилювати, як, власне, саму нашу країну, так і її міжнародних партнерів.

Ляскіт зброї російська влада підтримує ще й інформаційною ескалацією.

Те, що подають сьогодні прокремлівські ЗМІ, на тверезу голову сприйняти важко. Та й на нетверезу також.

Свідомість тамтешнього суспільства постійно поливається журналістськими помиями на кшталт того, що «посилення російського військового угруповання на кордоні з Україною відбувається через різко зрослу агресивність України щодо ДНР та ЛНР», «Росія не може заявити про свої гарантії прямо (маються на увазу ті ж самопроголошені ДНР-ЛНР), тому вимушена приховувати відповідні військові заходи зі свого боку», «Україна відверто взяла курс на спробу військового реваншу», «Україна – це зона конфлікту між Росією і США» і так далі все у тому ж дусі.

Російське суспільство підштовхують до думки, що то «Україна готується нападати (на так звані ДНР та ЛНР), а Росія концентрує війська, аби провести масштабний контрнаступ для повного розгрому українського військового угруповання, як мінімум на Донбасі, а скоріш за все на всій Лівобережній Україні».

Промивання мізків своїх громадян – та справа, в якій російські влада та пропаганда сягнули глибокого дна. Та, на жаль, це дає той результат, який потрібен агресору. Досить проаналізувати дані недавнього соціологічного опитування, проведеного соціологічною організацією «Левада-Центр», яка визнана в Росії іноземним агентом.

Так, загалом 75 відсотків росіян не виключають повномасштабної війни Росії проти України. І хоч невідворотною її вважає невелике число, інші «ймовірною» або «малоймовірною», та все ж слова «війна» і «Україна» очевидно сприймалися респондентами як щось цілком зрозуміле.

Більше того, 50 відсотків опитаних росіян вважають, що в загостренні на Донбасі винні США, країни НАТО та сама Україна. Тільки 7 відсотків людей визнали, що це вина Росії, яка в тому числі ще й підтримує сепаратистів.

Як недавно написав російський політичний оглядач Сергій Пархоменко, на російських громадян одягають шори, аби вони бачили лише те, що хоче російська влада.

Хоч публікація не стосується російсько-української війни, але це визначення, здається справедливим до будь-якої ситуації, пов’язаної з російською владою. Бо найкраща політика для будь-якої влади з ознаками тоталітаризму, коли суспільство нічого не бачить, нічого не чує і мовчить.

Дійсно, сьогодні в самій Росії дуже мало хто може сказати правду про нинішнє військове залякування України.

Так, як, скажімо, робили це двоє найщиріших наших друзів – Валерія Новодворська та Борис Нємцов. Не просто відомі люди, а й представники незначного кола тих, кого називаємо Іншою Росією, хто на противагу путінській владі відстоював демократичний, цивілізаційний розвиток російського суспільства.

У 2014 році, коли починалася війна, розв’язана московською владою проти українського народу, їх позиція, їх голоси впливали як на російське суспільство, так і на міжнародну спільноту. Це була підтримка України, власне, з самої Росії. Тим більш відчутна сьогодні їх втрата.

Варто лише згадати, як тоді, у червні 2014 року, Валерія Новодворська оприлюднила особисту присягу, яку прийняла на захист України:

«Я, Новодворская Валерия Ильинична, вступаю на військову службу і урочисто присягаю Українському народові завжди бути йому вірним і відданим, обороняти Україну, захищати її суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність, сумлінно і чесно виконувати військовий обов’язок, накази командирів, неухильно дотримуватися Конституції України та законів України, зберігати державну таємницю. Присягаю виконувати свої обов’язки в інтересах співвітчизників. Присягаю ніколи не зрадити Українському народові!»

На чолі акцій, які проходили тоді в різних містах Росії, нерідко був саме Борис Нємцов. Якраз він зібрав чимало доказів про причетність до війни в Україні російської влади. Є версія, що доповідь Бориса Нємцова: «Путін. Війна», де йшлося про дії Росії в Криму і на сході України могла стати приводом для його вбивства.

Сьогодні ситуація інша. Вже не йдеться про більш- менш великі акції з боку російських громадян проти ескалації військового конфлікту. Відбуваються хіба що поодинокі пікети.

Ось і зараз, на час підготовки публікації, вдалося знайти одне-єдине повідомлення про те, що в російському місті Кірові шість чоловік вийшли на пікет проти російсько-української війни.

Вони тримали прапори України та Росії і розгорнули плакати з написами російською та англійською мовами «Ні війні, Путіну ні», «Руки геть від України» тощо. І хоч російська поліція активістів не чіпала, бо проведення пікету погодили з місцевою владою, але людям «дісталося» і від своїх співгромадян. Більшість тих, хто проходив повз, акцію не підтримували. Учасників пікету ображали, зокрема й нецензурно, плювали у їх бік, а росіяни старшого віку закликали «стерти Україну з лиця землі».

У зв’язку з цим згадалося, як навесні, коли путінська влада гнала свої військові сили до українського кордону, поодинокі російські активісти теж виходили на акції протесту.

Одна пройшла в Москві під гаслом «Ні війні з Україною!». Про це тоді повідомляла російська журналістка Вікторія Івлєва, номінант премії імені Сахарова, яка також взяла участь у пікеті.

«Нас було шестеро … А потім ще шестеро. А потім нікого …», – написала вона.

Але якщо в Москві було шестеро, то у російському Пскові вийшла лише одна людина – вчителька Ірина Мілютіна.

«Ні війні, Росія і Україна не вороги», – було написано на її плакаті. У повідомленнях ЗМІ зазначалося, що були й такі, що хто вкрай негативно поставилися до її ініціативи.

Переважна більшість росіян вважає за краще не помічати того, що відбувається на сході України, і відмовчується. Хоч ляскання зброєю може призвети тільки до катастрофічних наслідків. Здається, переважну більшість росіян цілком влаштовує, що влада витрачає величезні кошти на війну, замість турботи про добробут власних громадян.

Навесні, коли танки країни-агресора масово перекидалися до територій поблизу України, відомий правозахисник Лев Пономарьов створив петицію, в якій закликав владу Росії негайно відвести війська РФ від українського кордону.

У ній зазначалося, що масове перекидання російських військ до українського кордону супроводжується хвилею агресивної антиукраїнської пропаганди, риторикою ненависті в заявах офіційних осіб в ефірах державних телеканалів. Петицію підписали чимало відомих росіян: письменниця Людмила Улицька, публіцист Віктор Шендерович, члени гурту «Машина времени» Андрій Макаревич і Олександр Кутіков, рок-музикант Олексій Рахов, режисер театру і кіно Володимир Мірзоєв, акторка Лія Ахеджакова, письменник Дмитро Биков, журналіст Микола Сванідзе, опозиційні політики, зокрема, Лев Шлосберг. Підписанти вимагали негайного відводу військ від українського кордону, припинення агресивної антиукраїнської пропаганди, відмови від будь-яких планів військового вторгнення.

Тоді, до речі, і російські ветерани афганської, чеченської війн, учасники бойових дій на Північному Кавказі та інших «гарячих точках» зверталися з петицією проти війни з Україною до російського уряду і парламенту.

Автори цієї петиції – Сергій Гуляєв та Микола Прокудін – колишні офіцери, які брали участь у різних воєнних конфліктах, а нині – публічні люди, зокрема, відомі в Росії письменники.

І тут ішлося про застреження керівництву Росії від необдуманих військових провокацій, від політики «вуличного хулігана», яка призводить до загибелі мільйонів людей. Також у петиції був заклик до всіх небайдужих у російському суспільстві виступити проти ескалації військових приготувань Росії на кордоні з Україною, вийти на Марші Миру, мітинги чи інші мирні акції протесту, щоб зупинити війну і висловити своє ставлення до того, що відбувається в Росії.

Втім, тодішня невелика хвиля громадської активності на підтримку України ніяк не вплинула на російську владу.

Люди чи неурядові організації, які виявляють найменшу активність, спрямовану проти агресивної політики Путіна, можуть тільки зазнати тиску та санкцій – від тюрми до ліквідації.

Адже коли немає опозиційної думки, набагато легше вдаватися до надягання тих самих «шор на очі», про які згадувалося вище.

Тож можна тільки подивуватися, що навіть під скаженим тоталітарним тиском, до якого вдається московська влада, ще знаходяться ті, хто виходить на ті ж акції протесту чи через незалежні медіаресурси намагаються донести правду про війну, розв’язану кремлівським режимом.

Скажімо, недавно відкрила для себе незалежний сайт об’єднання українців Росії «Кобза». Треба віддати належне українській діаспорі в Російській Федерації, яка не обмежується тільки інформаційними матеріалами про культуру чи історію.

Є на сайті і про війну. Так, розгорнуту публікацію про нинішню військову ескалацію з боку Росії подає на інформресурсі посольство України в Канаді. Є і погляд на події самої редакції, де йдеться про те, що російська збройна машина «…може атакувати Україну. Без всякого реального приводу» і що тільки гідна відсіч українських Збройних сил може поставити крапку в цій історії.

Це зрозуміло нам, українцям. Але чи розуміють це росіяни, яких кремлівська влада своєю брехнею веде до прірви і, даруйте, до цинкових трун?