Доповідь щодо розслідування масового незаконного застосування сили до засуджених Олексіївської виправної колонії (№25) 8 січня 2020 року

Передісторія

Олексіївська виправна колонія (ВК) №25 вважається зразковою. Тут ідеальна чистота, добрі умови проживання, зимовий сад, зоопарк, в якому навіть є алігатор, обладнаний клуб, церква. Постійна праця, і стверджують, що порівняльно з іншими ВК висока зарплатня. Проте засуджені як вогню бояться потрапити сюди і навіть вчиняють членоушкодження, аби тільки цього не сталося.

«Зразкова» колонія вважається найстрашнішою в Україні. Тут найменший прояв незгоди з чим-небудь карався жорстокими тортурами, тут неможливо поскаржитися ні на що. Повна залежність від адміністрації, важка виснажлива робота в дві зміни, а іноді навіть всю добу без перерви приводила до повного виснаження. Але головне, що засудженим було важко витримати, – постійні знущання, які стали нормою. Ця колонія була і рекордсменом в країні по використанню статті 391 Кримінального кодексу України, за якою додавали до основного вироку ще до 3 років позбавлення волі за злісну непокору вимогам адміністрації, – 38 вироків з 2010 року по 2019, з них 6 – максимальний термін покарання. Усі вони – за відмову від прибирання камери. За свідченнями засуджених, жертв били до тих пір, поки вони не писали заяви, що вони відмовляються від прибирання.

Засуджені в колонії були настільки залякані, що протягом багатьох років не наважувалися поскаржитися на дії адміністрації, відмовлялися розмовляти з перевіряльниками навіть за умов конфіденційності.

А ось що знайшов Європейський комітет із запобігання катуванням (уривок з доповіді про візит з 1 по 10 грудня 2012 року):

«16. Також джерелом серйозної стурбованості Комітету є ситуація із засудженими у виправній колонії № 25 в Харкові. З того, що стало відомо делегації, чітко випливає висновок про те, що неналежне поводження з засудженими чоловіками з боку співробітників або засуджених, яким відводиться роль помічників пенітенціарного персоналу, було далеко не рідкістю. Крім того, безліч заяв про неналежне поводження, отриманих від засуджених, що утримувалися або вже звільнилися з колонії № 25, кажуть про звернення такої міри суворості, що воно може розглядатися як катування (наприклад, важкі побиття, часто в поєднанні з обливанням засуджених водою під тиском з брандспойта або коли ув’язнений одягнений в гамівну сорочку; занурення голови у воду аж до стану задухи; застосування наручників, за якими потім б’ють молотком, щоб змусити їх піднятися до передпліччя; сексуальне насильство, підбурювані персоналом). Згадувана неналежна експлуатація, в основному, як вказувалося, здійснювалася в кабінетах оперативних співробітників (які розташовані в адміністративній будівлі) або в приміщеннях для засуджених, зайнятих господарським обслуговуванням дисциплінарних ізоляторів і приміщень камерного типу (ДІЗО / ПКТ), або в першому прогулянковому дворику при ДІЗО / ПКТ (де, як стверджувалося, голосно включалося радіо, щоб заглушити крики тих, хто піддавався неналежному поводженню)…

18. У делегації Комітету склалося враження, що погане поводження із засудженими з боку персоналу ВК №81 і ВК №25 є невід’ємною частиною підтримання порядку виправних колоні. Також персонал виправної колонії залучає до цього групу з числа засуджених, мета яких змушувати інших засуджених бути покірними з моменту прийому до виправної колонії. В обох виправних колоніях, за свідченням засуджених, період прийому до виправної колонії вважається дуже травматичним досвідом. Засуджені мають виконувати різні роботи впритул до виснаження, незважаючи на їх стан здоров’я, і піддаються різним провокаціям з боку персоналу виправної колонії (мийка підлоги або туалетів після того, як персонал їх забруднить). Засуджені, які відмовляються або не в змозі виконувати «розпорядок дня», піддаються діям, вказаним у пунктах 16 та 17. Такі особи вважаються на думку персоналу виправної колонії небезпечними, і мають високий ризик піддаватися фізичному поганому поводженню з боку працівників виправної колонії та/або інших засуджених за підбурюванням самого персоналу протягом усього періоду перебування в цих виправних установах.

Особливе занепокоєння викликають скарги кількох засуджених, згідно з якими вони були спеціально проінструктовані співробітниками для нападу або надмірного тиску на інших засуджених. Щодо цих засуджених, як стверджувалося, існувала загроза, що в разі відмови від виконання інструкцій персоналу, вони втратять шанси на умовно-дострокове звільнення, залишаться незахищеними від нападу засуджених, які, можливо, захочуть заподіяти їм шкоду, і / або будуть побиті персоналом. В одному випадку згаданий засуджений, у якого, як стверджувалося, була попередня домовленість з персоналом про напад на іншого ув’язненого в обмін на його переведення до іншого пенітенціарної установи.»

Детальніше про знущання над засудженими в колонії №25 можна дізнатися з двох книжок, які були опубліковані видавництвом «Права людини»: «Оставьнадежду всяк сюдавходящий» и «Украинский ГУЛАГ».

Події грудня 2019 року

На початку грудня ДБР пред’явив підозру одному з заступників начальника ВК №25 у зловживанні службовим становищем, яке полягало в причетності до перепродажу продуктів харчування, що закуповувалися для колонії за бюджетні кошти, про що ми вже писали. Суд обрав для нього запобіжний захід – утримання під вартою.

6 грудня в колонії побував з моніторинговим візитом помічник народного депутата та адвокат ХПГ Володимир Глущенко із моніторами-журналістами ХПГ. Як завжди у 25-й колонії, жодної скарги від засуджених не було. Цікаво, що, коли монітори близько 12-ї години завітали до палати санітарної частини, де перебували засуджені, всі вдавали, що міцно сплять. Єдиний, хто не спав, повідомив, що лікування проходить добре, всі ліки є у наявності, жодних претензій немає. Проте було помітно, що до палати перед моніторами забіг так званий «днювальний» (добровільний помічник адміністрації). При цьому завідувач медичної частини казав, що деяких ліків не вистачає.

Наприкінці грудня було пред’явлено підозру начальнику ВК №25. Його відсторонили від роботи і призначили в.о. начальника колонії першого заступника начальника. Проте одного із засуджених знову жорстоко побили, ув’язнені не могли більше терпіти знущань. Напередодні нового року новопризначений в.о. начальника приїжджав до колонії залагодити конфлікт між добровільними помічниками адміністрації та бригадирами. Немовби бригадири обурювалися вимаганням значних коштів помічниками за умовно-дострокове звільнення. Новий керівник колонії пообіцяв припинити вимагання, перевів головного добровільного помічника Шаповалова на прізвисько «Шульц» до колонії №100, двох інших помічників помістив до ДІЗО.

Події 3 січня

2 січня адвокат ХПГ Геннадій Токарев приїхав до ВК №25 для зустрічі із своїм клієнтом. Виявилося, що засуджені хочуть розповідати про незаконні дії адміністрації та свої страждання від цих дій. Тому 3 січня до колонії приїхали з моніторинговим візитом три працівника ХПГ – помічник народного депутата Володимир Глущенко та адвокати Геннадій Токарев і Таміла Беспала. Усі вони також є авторами сайтів та видань ХПГ. У цей день вони встигли прийняти тільки 21 засудженого, вислухати їх і отримати письмові заяви. Багато засуджених, які бажали надати свідчення, не встигли це зробити, і працівники ХПГ пообіцяли приїхати після різдвяних свят.

Більшість з них скаржилася на жорстоке поводження в різний спосіб: били по різних частинах тіла, прив’язували скотчем до ліжка, душили за допомогою пакета на голові, робили «розтяжку», катували електричним струмом тощо. Надаємо короткий огляд скарг засуджених.

Засудженому М. наносили удари руками і ногами по всьому тілу, викручували руки, після чого зв’язали ноги і руки скотчем, ременем прив’язали до кушетки так, щоб він ледь міг дихати, зверху повністю замотали скотчем, до роту помістили кляп, на голову одягли дві шапки і тримали сім днів у такому стані. Весь цей час його не годували, лише давали чай. В туалет він ходив під себе, від чого в нього загноїлися ноги та сідниці, а коли його розв’язали, то на цих місцях була купа черв’яків, які їли мертву плоть. Після цього М. сказали, що якщо він розповість про це, то помре в колонії від серцевої недостатності.

Засудженому Т. зв’язали руки скотчем, заткнули рота мокрою ганчіркою, били по ребрах та нирках, доки він не втратив свідомість, і так повторювалось декілька разів. Після того запхнули дерев’яну палку до анального отвору. Такі катування повторювались і в подальшому. Зокрема, Т. за вказівкою адміністрації жорстоко побили два добровільних помічника адміністрації, внаслідок чого він вчинив спробу суїциду.

Засудженого П. роздягали догола, замотували скотчем руки, оперативник сідав на спину, на голову вдягали пакет з мокрою футболкою, били по голові, палили газету на сідницях, запихали палицю в презервативі до анального отвору.

Засудженому К. зв’язали руки скотчем і вдарили в живіт. Коли він впав після удару, його почали бити руками, ногами й битою, били близько 20 хвилин. Потім оперативник сів йому на спину, а руки завів над головою таким чином, що руки дістали підлоги . В цей час засуджений відчув хрускіт та нестерпний біль. Тобто, К. спричинили травму руки, сліди якої залишились в останнього й досі. Після всього, засудженого змусили весь день підмітати алею. Знущання щодо К., за його твердженням, відбуваються мало не щодня й навіть кілька разів на день.

За словами усіх жертв катувань, проводилися вони за керівництва оперуповноваженого Г., іноді в цьому брали участь засуджені – добровільні помічники адміністрації.

Причини таких дій – вимагання коштів (катованим давали телефони, щоб вони подзвонили своїм рідним із проханням перевести кошти на певні банківські картки), примушення до вимагання коштів у інших засуджених, знайдений мобільний телефон, відмова ставати добровільним помічником адміністрації, етнічне походження та інші.

Засуджені також скаржилися на доведення до самогубства, відсутність лікування, неадекватну праці зарплатню, вимагання коштів від родичів, вимагання коштів за умовно-дострокове звільнення та інше.

Більшість скаржників називали прізвище Г. – одного співробітника оперативного відділу колонії, а також одного з керівників колонії. За їхнніми словами перший з них особисто брав участь у численних катуваннях засуджених, а другий – надав вказівки вчиняти такі дії, а час від часу особисто брав участь у катуваннях. Побачивши, що кількість бажаючих подати скарги складає десятки, якщо не більше, осіб, адміністрація колонія зупинила прийом засуджених правозахисниками, пообіцявши, що він буде продовжений після Різдвяних свят, 8 січня. Працівники адміністрації були в цей день незвично ввічливі, називали засуджених на ім’я та по батькові.

Події 4-8 січня

У вихідні оперуповноважений Г. був звільнений. Щойно призначений в.о. начальника колонії був переведений на посаду першого заступника начальника ВК №18, а перший заступник начальника ВК №18 був переведений на таку ж посаду в ОВК №25.

В ніч з 7 на 8 січня 2020 року до колонії під приводом можливої дестабілізації обстановки в цій установі, ввели підрозділи спецпризначенців (так звані групи швидкого реагування – ГШР) із заявленою метою проведення загального обшуку в кількості близько 200 бійців, які були одягнені у захисні обладунки (одяг, шолом і т.і.) та озброєні гумовими кийками. О 3-й годині ночі 8 січня бійці ГШР в масках в повному бойовому спорядженні витягли засуджених, в одних трусах, одягтися не дали, завели руки за спину та наділи кайданки або зв’язали й доправили до штабу. Їх поклали обличчям в підлогу. Частина засуджених пробула на вулиці більше години (температура повітря мінус 3 по Цельсію). В штабі засуджених примусили повзти на животі по сходах на вищі поверхи – другий, третій і четвертий. Під час цих подій бійці ГШР вибірково наносили удари тим засудженим, які не могли повзти, намагалися встати або змінити позу, роздивитись навколо себе і т.і. У всіх засуджених сильно обідрані лікті, коліна та живіт. У такому стані засуджених протримали до обіду (9-12 годин). У 23 засуджених були офіційно зареєстровані тілесні ушкодження. Цих засуджених під загрозою фізичної розправи примусили написати майже дослівно ідентичні пояснення, що спецназ ввели після 6-ї ранку, що вони нібито чинили опір та перешкоджали обшуку, і тому проти них була застосована фізична сила і спецзасоби, і що вони не мають претензій. Після цього частину засуджених, яких примусили писати пояснення, перевели до інших харківських колоній. Проте в медичній частині колонії залишилося багато побитих.

Такі дії порушують статтю 8 Кримінально-виконавчого кодексу України, якою забороняється примусове переривання сну засуджених у нічний час та інші статті цього кодексу. Дії спецпризначенців мають ознаки злочину за статтями 127, 364, 365 КК України та порушують статтю 3 Конвенції.

В той же день в ОВК-25 ввели так званий «режим особливих умов», не допустили правозахисників, заборонили побачення, в тому числі з адвокатами, а також не пустила помічників народних депутатів з моніторинговими візитами, хоча все це було прямим порушенням законодавства.

Зауважимо, що адміністрація ДКВС України охарактеризувала ці події таким чином:

«За наявною оперативною інформацією група засуджених негативної спрямованості, які відбувають покарання у державній установі «Олексіївська виправна колонія (№ 25)» (далі - установа), найближчим часом планували здійснити заходи, спрямовані на вчинення групових протиправних дій з боку засуджених, дестабілізацію оперативної обстановки у вказаній установі, в тому числі за допомогою криміналітету з волі, а також окремих зв’язаних з криміналітетом організацій.

08.01.2020 з метою виявлення та вилучення заборонених для використання засудженими предметів, виробів і речей, а також виявлення ознак вчинення інших протиправних дій та злочинів, в установі було організовано та проведено загальний обшук із залученням додаткових сил і засобів з інших установ міжрегіонального управління, у т.ч. груп швидкого реагування та територіального воєнізованого формування.

В ході проведення обшуку було виявлено та вилучено ряд заборонених предметів, у т.ч. три мобільних телефони.

У зв’язку із груповими протиправними діями, чинення фізичного опору персоналу та невиконання законних його вимог, перешкоджанню проведенню обшуку, проявами буйства, до окремих засуджених було застосовано фізичну силу та спеціальні засоби - кайданки. Після застосування фізичної сили та спеціальних засобів засуджені були оглянуті медичними працівниками. Стан їх здоров’я задовільний.

Зважаючи на випадок групової непокори, керуючись вимогами статті 105 Кримінально-виконавчого кодексу України та Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 28.08.2018 № 2823/5, в установі згідно з наказом начальника Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації запроваджено режим особливих умов з 08 січня 2020 року, під час якого посилюється охорона, нагляд за засудженими, здійснюються інші додаткові режимні заходи.»

Усе, що ми знаємо про ВК №25 та останні події в ній, суперечить такому погляду. Ніякого бунту в колонії не було і не готувалося. На нашу думку, дії ДКВС продиктовані бажанням закрити рота тим, хто скаржився, і не допустити проведення розслідування за цими скаргами.

Недопущення помічника-консультанта народного депутата України до колонії

9 січня 2020 року двох помічників-консультантів народних депутатів України двічі не допустили на територію Олексіївської виправної колонії. В перший раз це було під приводом того, що адміністрація установи не може забезпечити безпеку відвідувачам, оскільки в колонії вже перебували представники Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (Уповноважений).

Після виходу з території колонії представників Уповноваженого та інших осіб помічники народних депутатів знову спробували зайти в колонію, але їх знову не пропустили. Ніхто з представників адміністрації не вийшов до них для пояснення причин недопущення.

10 січня помічника народного депутата та двох працівників ХПГ не пустили в колонію №43, куди вони приїхали для огляду і фіксування тілесних ушкоджень засуджених, переведених з колонії №25.

У кожному випадку недопущення на територію установи помічники народних депутатів викликали поліцію та подали заяви про злочин.

15 січня помічника народного депутата знову не впустили до колонії №25.

11 та 16 січня до колонії не допустили члена обласної спостережної ради, для яких передбачені ті ж самі права по візитам до колоній, що й для помічників народних депутатів.

Недопущення помічника-консультанта народного депутата України є прямим порушенням ст.24 Кримінально-виконавчого кодексу (КВК), яка дає право, в тому числі таким особам, без спеціального дозволу (акредитації) в будь-який час безперешкодно відвідувати установи виконання покарань для здійснення контролю та проведення перевірок (за бажанням – у супроводі до трьох медичних працівників для медичного огляду засуджених та до двох представників засобів масової інформації).

Такі дії адміністрації колонії містять ознаки злочину, передбаченого ст.351 Кримінального кодексу (КК) – перешкоджання діяльності народного депутата України.

Перешкоджання діяльності представникам парламентського Уповноваженого з прав людини

11 січня представник Уповноваженого Олександр Гатіятуллін у своєму коментарі ЗМІ повідомив, що йому та іншим представникам не надали документів, які вони запросили для перевірки, а все керівництво установи раптово зникло замість сприяння у діяльності представників Уповноваженого. Після цього представникам Уповноваженого не дали можливості провести з собою на території установи працівників ЗМІ.

Такі дії містять ознаки злочину, передбаченого ст. 344 КК – втручання в діяльність державного діяча, в даному випадку – стосовно представників Уповноваженого.

Недопуск адвокатів для надання правової допомоги

9, 11 та 13 січня адміністрація колонії позбавила адвоката Тамілу Беспалу можливості надати правову допомогу її клієнту, який відбуває покарання в колонії №25, з числа тих, хто 3 січня поскаржився на дії адміністрації колонії, мотивуючи відмову тим, що внаслідок введення в установі режиму особливих умов побачення з засудженими скасовані, при цьому 13 січня адвокату нарешті надали копію наказу в.о. начальника колонії, в якому він посилається на наказ начальника Північно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання покарань та пробації Міністерства юстиції України Романова від 8 січня «Про введення режиму особливих умов в державній установі «Олексіївська виправна колонія №25». Копію цього наказу начальника міжрегіонального управління так і не надали ані правозахисникам, ані адвокатам ХПГ, ані навіть представникам Уповноваженого. 9, 14, 15 та 16 січня так само не впустили до колонії №25 адвоката ХПГ Геннадія Токарева, 15 та 16 січня – адвокатів Володимира Глущенка та Ганну Овдієнко.

Слід зазначити, що «побачення» з адвокатом, як це тлумачить адміністрація колонії, є лише засобом для забезпечення надання адвокатом правової допомоги, про що йдеться у частині 3 статті 110 КВК, і тому жодним чином не може розглядатись як побачення, про скасування яких (зокрема, з родичами) йдеться у наказі виконуючого обов’язки керівника установи (див. копію наказу).

Побачення з адвокатом врегульовано окремою нормою – третьою частиною статті 110 КВК України, яка не містить обмежень щодо їх кількості та тривалості, право на них залишається незмінним навіть при поміщенні засудженого у ДІЗО, переведенні до ПКТ, або при перебуванні засудженого на лікуванні у стаціонарних закладах охорони здоров’я.

Сама стаття 105 КВК, яка використовується, як правова підстава для введення режиму особливих умов, містить в якості заходів при введенні такого режиму лише посилення охорони, нагляд за засудженими, здійснення інших додаткових режимних заходів.

Зважаючи на те, що зустріч адвоката з засудженим відбувається в цій установі без заведення адвоката на територію колонії, постає очевидна необґрунтованість недопущення адвоката до його клієнта для надання правової допомоги, а само ненадання засудженому конфіденційного побачення з адвокатом є порушенням ст.110 КВК.

З приводу втручання в діяльність захисника чи представника особи адвокат Т.Беспала 13 січня викликала поліцію та подала заяву про вчинений злочин.

Такі дії є перешкоджанням законній діяльності захисника або представника особи, яке карається за статтею 397 КК України.

Відсутність записів технічних засобів нагляду і контролю (відеокамер) щодо подій 8 січня 2020 року

Відповідно до Порядку використання технічних засобів нагляду і контролю у виправних та виховних колоніях Державної кримінально-виконавчої служби України (затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від  26 червня 2018 року № 2025/5 (далі – Порядок), з липня 2018 року, всі установи виконання покарань обладнані технічними засобами нагляду і контролю (відеокамерами), відеокамери разом в установі утворюють систему відеоспостереження. Порядком передбачено аварійне живлення при відключенні основних і резервних засобів електроживлення протягом 16 годин. Вимкнені відеокамери порушують майже весь Порядок. Також Порядок зобов'язує персонал установи застосовувати портативні відеореєстратори, зокрема під час особистих обшуків засуджених, застосування до них заходів фізичного впливу та спеціальних засобів. Відтак, під час проведення загального обшуку засуджених установи та застосування до них заходів фізичного впливу та спеціальних засобів 8 січня 2020 року відповідні службові особи були зобов’язані вести відеореєстрацію зазначених подій.

За інформацією ДКВС, з 7 січня всі відеокамери в установі були вимкнені, відтак органи розслідування не отримали речових доказів, які дають можливість однозначно визначити правомірність або неправомірність дій відповідних службових осіб.  Відповідно до Порядку, технічні засоби нагляду і контролю мають постійно підтримуватись у працездатному стані, і дії, що спричинили непрацездатність технічних засобів, передбачених статтями 361 КК - Несанкціоноване втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), автоматизованих систем, комп'ютерних мереж чи мереж електрозв'язку, 362 КК - Несанкціоновані дії з інформацією, яка оброблюється в електронно-обчислювальних машинах (комп'ютерах), автоматизованих системах, комп'ютерних мережах або зберігається на носіях такої інформації, вчинені особою, яка має право доступу до неї, 363 КК - Порушення правил експлуатації електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), автоматизованих систем, комп'ютерних мереж чи мереж електрозв'язку або порядку чи правил захисту інформації, яка в них оброблюється.

У всякому разі, службові особи, відповідальні за забезпечення працездатності технічних засобів, мають бути притягнуті до дисциплінарної відповідальності за невиконання вимог законодавства.

Така ситуація з відсутністю відеозаписів відеокамер спостерігається у кожному випадку застосування ГШР в установах ДКВС України, під час яких відбувалися масові перевищення влади з боку бійців спецпідрозділів, зокрема, у ДУ «Бердянська ВК (№77)», ДУ «Кропивницький СІЗО», що дає обґрунтовані підстави вважати, що непрацездатність систем відеоспостереження, а тим більше, відсутність записів на портативних відеореєстраторах відповідних службових осіб є результатом навмисних дій з боку персоналу ДКВС.

Неефективність розслідування

Початок

Оскільки події в ОВК-25 набули великого суспільного резонансу, наступного дня, 9 січня 2020 року Генеральна прокуратура України розпочала кримінальне провадження за фактом перевищення влади або службових повноважень співробітниками пенітенціарної адміністрації.

У заявах про вчинення катувань адвокати засуджених клопотали перед органами розслідування про застосування до потерпілих заходів забезпечення безпеки, але цього своєчасно не було зроблено. Слідчі і прокурори пояснювали це недосконалістю законодавства, хоча з 2013 року законодавством України для осіб, які перебувають в установах виконання покарань або слідчих ізоляторах, для забезпечення їх захисту було передбачено переведення до іншої установи виконання покарань чи слідчого ізолятора або в інше місце із спеціальним режимом тримання, а також окреме тримання.

У жовтні 2020 року Міністерство юстиції України своїм наказом внесло зміни до «Порядку здійснення заходів щодо забезпечення безпеки осіб, які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах», написавши про можливість переведення засуджених.

Оскільки засуджені залишились відрізаними від допомоги правозахисників та адвокатів в оточенні бійців спецпідрозділів, 10 січня 2020 року адвокати ХПГ подали заяву до ЄСПЛ в порядку Правила 39 Регламенту Суду з проханням зобов’язатиУряд України застосувати тимчасові/термінові заходи для забезпечення безпеки засуджених ОВК-25. Проте ЄСПЛ не вважав за необхідне вказати уряду застосувати термінові заходи.

Одразу після внесення відомостей про події 8 січня 2020 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі – ЄРДР) у ОВК-25 було розпочато досудове розслідування, яке було доручено слідчим Державного бюро розслідувань (далі – ДБР). В дійсності з самого початку були ознаки його неефективності, зокрема: допити співробітників колонії та залучених з інших пенітенціарних установ та органів посадових осіб мали формальний характер, і проводились таким чином, що в результаті їх проведення докази винуватості адміністрації колонії могли бути отримані лише за умови зізнання представників адміністрації у перевищенні влади, що є абсолютно нереалістичним.

У той же час адміністрація ОВК-25, посилаючись на «режим особливих умов» забороняла вхід до колонії для огляду засуджених лікаря, а також лікаря-психіатра для проведення опитування заявників у відповідності до положень Стамбульського протоколу як разом з адвокатом, так і з помічником народного депутата України, хоча це передбачено законодавством. Адвокатам потерпілих десять днів не давали можливості провести побачення із своїми клієнтами, що утримувалися в установі, з цього приводу адвокати декілька разів викликали поліцію, ці відомості були зареєстровані в ЄРДР, але жодних дій з цього приводу не було здійснено.

Тиск на потерпілих

Тиск на засуджених з боку представників пенітенціарної влади чинився з моменту введення ГШР 8 січня 2020 року. Засуджених постійно викликали до «штабу», персонал колонії та оперативники з Південно-східного міжрегіонального управління проводили безкінечні «бесіди», залякували тим, що в разі, якщо вони не відмовляться від своїх скарг, до них будуть застосовані нові катування, погрожували застосуванням сексуального насильства, деяких з засуджених знов побили.

Скаржників під вигаданими приводами поміщали у дисциплінарний ізолятор. Деяких засуджених час від часу направляли до іншої установи, де поміщали до тюремної психіатричної лікарні, залякуючи тим, що там з них за допомогою ліків можуть зробити «овочів», але, дякувати Богові, цього не робили, і засуджених просто тримали  у психлікарні без жодного лікування, після чого знов повертали до ОВК-25. Найбільш стійких в’язнів протягом всього періоду тримання в установі «обробляли» з метою отримати відмову від скарг. При цьому адміністрація погрожувала ініціюванням кримінальних проваджень за дезорганізацію роботи установи, примушувала інших засуджених писати про те, що скаржники підбурюють інших засуджених до групової непокори законним вимогам адміністрації. Засуджені, яких примусили написати відмови від своїх скарг на катування, пояснювали це тим, що вони обмовили адміністрацію установи під тиском адвокатів-правозахисників. Частина цих відмов відбувалась безпосередньо перед допитами цих засуджених в якості потерпілих, які відбувались на території ОВК-25, що було результатом їх залякування з боку адміністрації установи безпосередньо перед проведення допиту.

У одного з засуджених внаслідок постійного тиску з боку адміністрації колонії стався мікроінсульт, з приводу чого адвокат подавала до ЄСПЛ заяву в порядку Правила 39 Суду про застосування тимчасових заходів – забезпечення заходів безпеки до засудженого.

До кінця січня в колонії перебували бійці ГШР, в присутності яких висловлювання будь-якого заперечення проти дій персоналу колонії, а тим більше скарги нещадно припинялись.За інформацією від засуджених, 4 лютого 2020 року адміністрація колонії зібрала всіх засуджених, які подавали скарги, і повідомила, що вони дають засудженим два дні на відмову від своїх заяв про злочини та правової допомоги адвокатів, пояснивши це тим, що адвокати змусили та підбурили їх обмовити пенітенціарну адміністрацію, інакше їх чекає жорстока розправа. Внаслідок тиску з боку адміністрації більша частина засуджених відмовилась від своїх скарг (а десятки тих, хто хотіли їх подати ще 3 січня 2020 року, так їх і не подали). Зокрема, на того з них, який найбільше постраждав від дій адміністрації і про катування якого йшлося у спеціальній програмі на одному з центральних телеканалів, чинився найбільший тиск, в результаті якого потерпілий відмовився від проведення комісійної судово-медичної експертизи, коли через три тижніпісля початку розслідування слідчі нарешті організували її проведення.

Загалом адвокати ХПГ отримали заяви про різноманітні злочини з боку адміністрації ОВК-25 від 37 засуджених, 17 заявників катували до подій 8 січня, 23 заявників били під час введення спецназу 8 січня, і 2 – пізніше: 18 та 29 січня. Їх побили, примушуючи написати заяву про відкликання їхніх минулих скарг на катування та інші правопорушення, а також відмовитися від правової допомоги. 3 лютого засуджений К., побитий 29 січня, був побитий втретє. 25 засуджених продовжували підтримували свої заяви про злочин, п’ятеро з них подавали заяви про примус до відмови від своїх заяв та правової допомоги. Троє після звільнення  знову повернулися до підтримки своїх заяв.

Забігаючи наперед, можна зазначити, що цей тиск продовжувався і після того, як частина засуджених була переведена з ОВК-25 до інших установ, і навіть під час звільнення від відбування покарання і після звільнення. Зокрема, одного з засуджених колонії після звільнення співробітники колонії посадили в автомобіль, супроводжували до вокзалу, купили квиток на потяг і контролювали його посадку у вагон – про це також була подана окрема заява про злочин. Інший засуджений після звільнення розповів про те, що перед звільненням його завели до кабінету начальника установи і там під запис на відео змусили сказати, що раніше у протоколі допиту він написав про те, що відмовляється давати показання, оскільки так його навчив адвокат. І про цей тиск при його звільненні він написав заяву про злочин. Ще один колишній в’язень ОВК-25 повідомив, що той самий начальник колонії погрожував йому, що після його звільнення його затримають поліцейські і проти нього буде сфальсифіковане нове кримінальне провадження, про що після переведення його до іншої установи потерпілий написав заяву до прокуратури.

Декілька з засуджених після відмови від скарг після звільнення поновили свої скарги, додавши до них ще й заяви про примушення відмовитись від давання показань.

Ще один потерпілий Олексіївської колонії, який після звільнення звідти знов був притягнутий до кримінальної відповідальності і був поміщений до Харківського СІЗО, скаржився, що там на нього тиснули представники адміністрації установи як безпосередньо, так і через інших в’язнів, яких вороже налаштовували проти нього. Його переводили з камери в камеру, влаштовували часті обшуки в камерах, поміщали його до карцеру під вигаданим приводом, і навіть не проводили призначене йому лікування, хоча цей обов’язок був встановлений судом, про що він багаторазово скаржився до відділу прокуратури з нагляду.

Перешкоджання професійній діяльності адвокатів

З приводу застосування фізичного насильства та залякування потерпілих і свідків у кримінальному провадженні адвокати – представники засуджених у кримінальному провадженні подали окремі заяви про кримінальне правопорушення по кожному такому засудженому, але жодної реакції на них з боку органів розслідування не було. В свою чергу адміністрація ОВК-25, яка була дуже невдоволена активними діями адвокатів-представників потерпілих, склала сфальсифікований протокол про адміністративне правопорушення на одного з адвокатів, яка нібито занесла в установу гроші (що заборонено правилами), детальніше про це дивиться тут. На іншого адвоката подали скаргу до кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури за те, що він намагався отримати побачення з засудженим нібито без наявності на те повноважень (договору, свідоцтва і посвідчення адвоката). В обох випадках, на відміну від випадків, коли адвокати подавали заяви/скарги на незаконні дії пенітенціарної адміністрації, адвокатам довелось писати пояснення та приймати участь у відповідних процедурах, щоб довести відсутність порушень з їх боку.

На початку досудового розслідування представники адміністрації всіляко перешкоджали проведенню слідчих дій на території ОВК-25, залякували засуджених, перед допитами заходили у приміщення, де відбувався допит,та висловлювали погрози особам, яких допитували, знімали на відео і навіть забороняли слідчому проводити допит, а післяїх видворення за двері приміщення за скаргою адвоката, підслуховували за дверима, грюкали у двері і т.і. Все це відбувалося за відсутності заперечень слідчого ДБР, який проводив допит. Після завершення допитів слідчий не виходив з установи, разом з адвокатом, а прямував до адміністрації ОВК-25, що навряд чи є ознакою його безсторонності у проведенні розслідування.

Судово-медичні експерти проводили огляд потерпілих в колонії, при цьому фотографували тілесні ушкодження засуджених за допомогою особистих мобільних телефонів. Відповідно, адміністрація установи знала, кого саме оглядають, і на що вони скаржились.

Незаконність проведення обшуку ГШР

Ключова обставина, яку було необхідно встановити для проведення ефективного розслідування – це час початку проведення так званого «загального обшуку» – до часу підйому, передбаченого розпорядком дня (06:00), на чому наполягали всі засуджені, або після нього, про що було записано у всіх документах ОВК-25 і про що давали показання всі представники пенітенціарної адміністрації.

Ця обставина могла бути однозначно встановлена за допомогою відеозаписів, але на час приходу спецпризначенців до ОВК-25 система відеоспостереження була вимкнута з поясненням цього збоїв в системі електроживлення. Адвокати потерпілих  звертали увагу слідчих на те, ситуація з виходом з ладу системи відеоспостереження є неможливою, оскільки живлення цієї системи передбачає подвійне резервування, і у будь-якій ситуації система відеоспостереження буде мати необхідне живлення.Адвокати запропонували вилучити записи з камер відеоспостереження, а також з портативних відеореєстраторів, які використовувались під час подій 8 січня 2020 року у ОВК-25, алез цього приводу не було проведено дій для встановлення обставин непрацездатності системи відеоспостереження. Також при застосуванні ГШР на кожну групу бійців було видано портативний відеореєстратор, проте уматеріалах розслідування відсутні відеозаписи, зроблені за допомогою цих технічних засобів.

Ще одна обставина, яка є беззаперечним доказом незаконності введення ГШР на територію ОВК-25 вранці 8 січня 2020 року (навіть у 06-00, за твердженням адміністрації), це те, що Адміністрація Державної кримінально-виконавчої служби України (у м. Києві) погодила рішення начальника міжрегіонального управлінняна застосування ГШР лише після того, як вони були введені до колонії, оскільки з 4 по 7 січня були святкові дні, і центральний апарат ДКВС не працював. Але і ця обставина не була взята до уваги органом досудового розслідування,

Дії захисту

Розуміючи, що ефективне розслідування не проводиться, а відбувається лише його імітація, наприкінці січня 2021 року один з адвокатів потерпілих звернувся з відкритим листом до Президента України, Генерального прокурора України, Уповноваженого Верховної Ради України та керівників інших органів держаної влади з проханням вжити заходів для проведення ефективного розслідування. Ці звернення не мало жодного результату, всі вони були переадресовані до органу розслідування. Також Харківська правозахисна група зверталась до Європейського комітету з питань запобігання катуваннямчи нелюдському аботакому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню(КЗК) .

На початку лютого 2020 року адвокатам вперше дали можливість ознайомитись з матеріалами кримінального провадження, в ході якого стало зрозумілим, що слідчі дії були спрямовані не на отримання доказів вини представників адміністрації та притягнення їх до кримінальної відповідальності, а на створення враження активності при проведенні розслідування.

6 лютого ХПГ звернулася доміністра юстиції України Дениса Малюськи, заступника міністра юстиції Віталія Василика, начальника адміністрації ДКВС України Василя Коробка, в.о. голови ДБР України Ірини Венедіктової, Генерального прокурора України Руслана Рябошапки з відкритим зверненням, де, зокрема, зазначила: «Ми чекаємо рішучих дій від Міністерства юстиції України проти незаконних практик в ОВК №25 й інших установах виконання покарань, забезпечення заходів безпеки для потерпілих й ефективного розслідування злочинів від ДБР та процесуального керівництва в Офісі Генерального прокурора, і забезпечення нагляду за законністю та превенцією нових злочинів від органів прокуратури».

10 лютого 2020 адвокати ЦСЗ подали до ЄСПЛ заяву від імені шести засуджених щодо порушення статті 3 Конвенції, а згодом така заява була подана від імені ще одного засудженого.

Наприкінці березня 2020 року адвокати подали ряд клопотань про проведення слідчих дій, за допомогою яких можна було отримати докази порушення закону з боку адміністрації колонії, з вимогою зробити це у присутності адвокатів. Ці клопотання були задоволені, але слідчі дії так і не були проведені.

З початку квітня 2020 року в Україні запровадили карантин, пов'язаний з епідемією COVID-19, і це створило додаткові проблеми з відвідуванням колоній, комунікацією з органами розслідування тощо.

Протягом літа-осені 2020 року адвокати потерпілих звертались з численними клопотаннями до органів розслідування про проведення слідчих дій: з численними клопотаннями про проведення психологічної експертизи потерпілих, слідчих експериментів за участю потерпілих і т.і., але жодна з них не була проведена. Також слідчі ДБР не хотіли вносити до ЄРДР відомості про катування, що містилися у декількох заявах засуджених ОВК-25, які не подавали такі заяви 3 січня 2020 року. Такі відомості були внесені слідчими лише за наказами слідчих суддів, що містилися в їх ухвалах, винесених за скаргами адвокатів на бездіяльність слідчих. Але щодо таких засуджених так і не було проведено судово-медичну експертизу.

У серпні ОВК-25 відвідала делегація КЗК в рамках візиту adhoc, члени якої розмовляли з засудженими колонії, які підтвердили факти катувань, про що вони раніше подали заяви про злочин. За результатами візитів до ОВК-25 та інших двох пенітенціарних установ КЗК склав доповідь, яку було спрямовано уряду України. Примітно, що український уряд у своїй відповіді на звіт КЗК не визнав наявність системної проблеми застосування катувань та інших форм поганого поводження в українських пенітенціарних закладах, стверджуючи, що це є неправдивою інформацією, поширеною правозахисниками.

Лише після візиту делегації КЗК слідчі ДБР провели декілька допитів потерпілих, які в інтересах розслідування необхідно було провести одразу після надходження до органу розслідування заяв про катування. Разом із тим, заявлені адвокатами для проведення слідчі експерименти за участю потерпілих, за допомогою яких можна було встановити точні місця, де відбувались катування, обладнання цих приміщень та, ймовірно, знаряддя катувань та їх сліди, не були проведені з жодним з потерпілих.

Оскільки органи розслідування не провели навіть базових слідчих дій, у лютому 2021 року один з адвокатів надіслав скаргу до Департаменту Офісу Генерального прокурора, прокурори якого були призначені для здійснення нагляду за проведенням досудового розслідування у справі за фактом катувань засуджених ОВК-25, скаргу напорушення розумних строків досудового розслідування, на яке була надана відповідь, що слідчими ДБР вживаються всі необхідні заходи для розслідування.

У липні 2021 року після багаторазових клопотань адвоката колишнього засудженого ОВК-25, який зазнав найбільш жорстоких катувань, призначили його допит з використанням поліграфа. При цьому адвоката не повідомили про заплановане проведення цієї слідчої дії, а коли вона все ж-таки дізналася про це та прибула до місця її проведення, її всіляко відмовляли бути присутньою при допиті, і навіть в її присутності на потерпілого чинили тиск, мовляв, він бреше, поліграф це покаже і т.і. Також була проведена судово-медична експертиза одному з потерпілих,при цьому без огляду потерпілого, на підставі документів. Таким чином, деяким з потерпілих так і не були проведені судово-медичні експертизи або вони були проведені по документам.

Закриття кримінального провадження

Як стало відомо лише в грудні, 19 жовтня 2021 року слідчі ДБР закрили кримінальне провадження, розпочате за фактом подій в ОВК-25 8 січня 2020 року, з тих підстав, що під час досудового розслідування жодній особі не було повідомлено про підозру. Про це рішення органи розслідування не повідомили ні потерпілих, ні їх адвокатів.

25 листопада 2021 року, не маючи інформації про закриття кримінального провадження, один з адвокатів потерпілих подав скаргу Генеральному прокурору України.

6 грудня 2021 року начальник відділу Офісу Генерального прокурора (ОГП), прокурори якого здійснювали нагляд за додержанням законів при проведенні досудового розслідування, надіслав відповідь на скаргу адвоката, в якому навів інформацію про закриття кримінального провадження, при цьому посилався на те, що перевірити законність цього рішення слідчого в нього не було можливості, оскільки на адресу Офісу не надходила копія постанови про закриття провадження. Є просто вражаючим той факт, що справа, з приводу якої проводились слухання в комітеті Верховної Ради України, було звернення до міжнародних органів з прав людини, відбувся візит в Україну делегації Європейського комітету з запобігання катуванням, була закрита навіть без виконання процесуальних вимог направлення копії постанови про закриття провадження прокурору, не кажучи вже про потерпілих чи їх адвокатів. Не важко уявити, яким чином прокурори ОГП здійснювали «процесуальне керівництво досудовим розслідування» або «перевірку законності прийнятого рішення» прокурором, якщо у листі від 6 грудня 2021 року повідомляється, що ця постанова до прокурора «до теперішнього часу не надходила». До того ж спадає на думку те, що повідомлення прокурора про закриття провадження відбулося не шляхом надіслання копії постанови, а у інший спосіб, який у будь-якому випадку є непроцесуальним.

Якщо кримінальне провадження закрито на тій підставі, що сплив строк досудового розслідування у провадженні, в якому жодні особі не було повідомлено про підозру, то в такому випадку об’єктивно відсутні підстави для її скасування. Попросту кажучи, орган розслідування на чолі з прокурорами ОГП своєю бездіяльністю протягнули розслідування до того часу, коли сплив граничний строк розслідування, передбачений КПК України.

Подальші дії

Після отримання копії постанови про закриття кримінального провадження адвокати планують оскаржити її до суду. Зважаючи на те, що співробітники пенітенціарної системи, на незаконне застосування сили з боку яких скаржились засуджені Олексіївської колонії №25, залишились безкарними, а потерпілі не отримали жодної компенсації за перенесені фізичні та моральні страждання, є підстави вважати, що бездіяльність слідчих ДБР та прокурорів ОГП має ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ст.367 Кримінального кодексу України – службової недбалості. Можливо також ставити питання про зловживання службовими повноваженнями з боку слідчих та прокурорів, які, на думку адвокатів, не могли не розуміти нагальну необхідність в інтересах розслідування проведення процесуальних дій, зокрема, запропонованих адвокатами потерпілих, а отже,можна вважати таку бездіяльність навмисною. Тому адвокати після отримання копії постанови про закриття кримінального провадження планують подати заяву про таке кримінальне правопорушення з боку слідчих ДБР та прокурорів ОГП до Офісу генерального прокурора.

Після отримання інформації про закриття досудового розслідування Харківська правозахисна група повідомила КЗК про обставини розслідування та закриття кримінального провадження щодо подій в ОВК-25. У відповідь на це звернення Секретаріат КЗК повідомив, що у ході чергового періодичного візиту до України делегація КЗК вивчить це питання.

Також уявляється доречним проведення спільного засідання парламентських Комітетів з питань правоохоронної діяльності та прав людини за участю парламентського Уповноваженого з прав людини щодо цього питання, а також організувати і провести круглий стіл разом з зацікавленими медіа за участю представників Державного бюро розслідувань та Офісу Генерального прокурора, щоб вони дали відповідь, зокрема на низку запитань: зокрема, як так сталося, що десятки засуджених називали прізвище однієї й тієї ж особи Г. з числа співробітників колонії як особу, яка безпосередньо приймала участь у катуваннях, але її навіть не було притягнено до кримінальної відповідальності; чому слідчі провели низку слідчих дій, які завідомо не могли дати можливість отримати докази вчинення кримінального правопорушення, в той час, як жодна із слідчих дій, запропонованих адвокатами потерпілих, за винятком допиту одного з потерпілих з використанням поліграфу, не була проведена, та інші.