MENU

Інформаційна безпека: чим загрожує суспільству поява «фейкових» журналістів?

24.01.2022
Наталка Ковальчук

Кажуть: хто володіє інформацією, той володіє світом. Однак, щоб володіти інформацією, особливо закритою, треба мати до неї доступ. Щоб мати доступ, – потрібні відповідні повноваження і документи, що засвідчують ці повноваження.

Фото: Malochka Mikalai, Shutterstock

Журналісти входять у коло осіб, які мають доступ до багатьох джерел інформації. Відтак невеличке журналістське посвідчення, яке підтверджує їх дозвіл на здобуття інформації, набуває немалої сили. Адже дає можливість, як то кажуть, відчинити різні двері, спілкуватися з найрізноманітнішими суспільними колами, брати участь у заходах, на які пересічні громадяни, скоріш за все, не потраплять.  

Тобто будь-яка особа, що прийшла, як то кажуть, з вулиці, не може за п'ять хвилин набути офіційного статусу журналіста.

Правда, завжди знаходяться люди, які хочуть отримати доступ до, так би мовити, благ, не думаючи про те, що працівники мас-медіа мають ще й певну відповідальність.

Наприклад, знаю випадок, коли одна міська голова вимагала прийняти її до лав Національної спілки журналістів тому, що за своєї каденції на посту сама у себе брала інтерв'ю та ще й примушувала їх публікувати в газеті, підконтрольній органу самоврядування, який очолювала.

У іншому випадку, – чоловік, який вряди-годи носив до редакції замітки на кшталт того, що десь не вивезли сміття, тиснув на редактора через родича у прокуратурі, щоб йому видали відповідну посвідку.

Однак якщо раніше для того, щоб набути офіційного статусу журналіста, треба було продемонструвати певну медійну активність, то тепер, виявляється, це необов'язково. Образно кажучи, навіть не треба вміти тримати ручку в руках.

Що маю на увазі? А ось це: недавно побачила у Facebook повідомлення, що в Україні відкрито торгують журналістськими посвідченнями. І реклама про цей сказати б «бізнес» присутня, зокрема, і в цій соціальній мережі. Повідомлення «свіже». Датується січнем нинішнього року.

І хоч журналістське посвідчення мені не потрібне, бо свою першу посвідку отримала дуже давно, ще коли прийшла працювати кореспондентом до міськрайонної газети, але  заради цікавості поставила пошуковій системі запитання: «Купити журналістське посвідчення».

Відразу з’явилися посилання на кілька адрес, де можна отримати  посвідку журналіста і стати представником мес-медіа за короткий термін – від 1 години до 3-4 днів і за не таку вже й велику суму – від 1 тисячі гривень до 5 тисяч.  

Залежить від комплектації пакета. Дорожча вартість, якщо до  журналістського посвідчення додається пластикова карта з QR-кодом, та (зверніть увагу) дозвільні документи на оформлення володіння травматичною зброєю, задля чого навіть обіцяють юридичний супровід.  

На деяких з цих сайтів, ще й детально роз’яснюються права журналістів та йдеться про те, що перешкоджання «законній діяльності журналіста»  тягне кримінальну відповідальність.

Тобто продаж посвідчень кримінальної відповідальності не тягне?

В Україні взагалі-то передбачена кримінальна відповідальність за складання, видачу службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення офіційних документів. Статтею 366 (Службове підроблення) Кримінального кодексу визначено покарання від штрафу до позбавлення волі на строк до трьох років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. 

Виникає питання, чи є «законною»  діяльність особи, яка стала таким собі «липовим» журналістом, просто купивши посвідку.

Чимсь ця ситуація нагадала горезвісного Шарікова із «Собачьего сердца», який стверджував, що обрати ім’я дуже легко: «Пропечатал в газете – и шабаш!» Так і у нас нині – заплатив гроші, отримав посвідку – і «шабаш». Ти вже й ніби журналіст.

Насправді ця проблема з’явилася не сьогодні.  

Скажімо, на неї в Інституті масової інформації звертали увагу у 2017 році. І у 2020-му також, зазначаючи, що на ці негативні факти мало б бути реагування Нацполіції. 

У січні 2021 року Рада зі свободи слова при Президентові закликала Нацполіцію вжити заходів для припинення продажу посвідчень журналіста. 

Тоді ж і Комісія з журналістської етики звернулася з заявою до Нацполіції та Міністерства юстиції щодо перевірки ряду інформаційних ресурсів на предмет торгівлі журналістськими посвідченнями. 

Оскільки з'явилися звернення, то мала б бути й протидія правоохоронних органів незаконній або не зовсім законній видачі журналістських посвідчень будь-кому.

На жаль, на сайтах ані Нацполіції, ані Міністерства юстиції не вдалося знайти будь-яких даних про реагування на згадані вище заяви чи про випадки продажу журналістських посвідчень і протидію цьому.

Правда, на офіційному сайті Нацполіції знайшовся один матеріал, який стосувався теми. Йшлося про те, що в місті Кам'янець-Подільський на Хмельниччині влітку минулого року викрили друкарню, де відбувалося виготовлення підроблених документів, зокрема й дипломів різних вузів України про журналістську освіту та журналістських посвідчень. 

Приблизно в той же час журналісти Bihus.Info також зверталися з запитом до Національної поліції України стосовно того, чи притягували кого-небудь впродовж 2020 та 2021 років до відповідальності за продаж посвідчень журналістам? Однак відповіді так і не отримали. 

Тим часом Комісія з журналістської етики вважає такі прецеденти небезпечними. Причому це стосується різних напрямків. 

Найперше – дозволів на зброю, про які йшлося вище. «Травматика» опиняється у людей, які можуть бути неадекватними, або взагалі психічно хворими, чи схильними до тероризму.

Окреме питання – вибори. Особи, які фактично не є журналістами, опиняються на виборчих дільницях і можуть впливати на поведінку тих, хто працює на виборах чи голосує.

Та й у щоденному приватному житті «фейкові журналісти» також можуть вдаватися до стабілізації ситуації. Принаймні, Комісія з журналістської етики фіксує скарги на дії таких «професіоналів». Вони за власною забаганкою «тероризують» працівників органів державної влади, чи, наприклад, працівників лікарень, чи інших установ, якщо мають певну особисту зацікавленість. 

І найважливіше – ми перебуваємо у стані інформаційної та гібридної війни з  сусідньою країною-агресором. Причому нині спостерігаємо її загострення.

Та якраз зараз, схоже, відбувається також безперешкодне масове клонування «журналістів» із купленими посвідками.

Разом із журналістським посвідченням ці люди отримують можливість маніпулювати суспільством, транслювати на нього неправдиву інформацію, вдаватися до провокацій. Причому це можуть бути особи, які мають ворожі погляди або й взагалі є «п’ятою» колоною, яка допомагає ворогу.

Тож насправді вже йдеться не тільки про загрозу інформаційній безпеці країни, з якою, будемо відверті, у нас і так достатньо проблем, а й національній безпеці.  

Ось тільки поки що відкритим залишається питання: коли і наскільки оперативним буде реагування відповідних органів на цю загрозу?

 Поділитися