MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Сьогодні світ згадує жертв Голокосту

27.01.2022   
ХПГ-інформ

Крематорій у таборі смерти Майданек (Польща) / US Holocaust Memorial Museum

Саме 27 січня 1945 року радянські війська звільнили в’язнів найбільшого нацистського табору смерти Аушвіц–Біркенау, розташованого в польському місті Освенцімі.

З приходом у 1933 році до влади нацистів расизм в Німеччині отримав державну підтримку. Концепція расової гігієни передбачала розділення людей на представників «вищої раси» та нижчих елементів. Перших слід було штучно підтримувати, у той час як репродукції других запобігати, а також не допускати «змішування рас». Ця концепція також вимагала проводити стерилізацію або знищення алкоголіків, епілептиків, психічнохворих, осіб з різноманітними спадковими хворобами.


Слово «голокост» – грецького походження й означає «жертву всепаління». Саме цим словом називають методичну, організовану німецькими нацистами на державному рівні, кампанію із винищення єврейського населення Європи.


Головним об’єктом переслідування стали євреї, які були позбавлені громадянських прав, можливости працювати на державній службі, мати приватну практику та власний бізнес, брати шлюб з німцями/німкенями та здобувати освіту в державних навчальних закладах. Власність євреїв конфіскувалася, офіційна пропаганда розпалювала серед німців почуття упереджености та ненависті до них. Пізніше євреї були піддані планомірному знищенню.

Бараки в таборі Аушвіц–Біркенау. Фото зроблене після звільнення табору / National Archives and Records Administration, College Park, MD

Під час Другої світової війни німецькі нацисти та їхні союзники вбили близько 6 мільйонів євреїв, серед яких – 1,5 млн. дітей.

У 1933 році єврейське населення Європи становило понад дев’ять мільйонів людей. Більшість із них жили у країнах, що під час війни були окуповані Німеччиною або перебували під її впливом. На 1945 рік німецькі нацисти та їхні поплічники вбили майже дві третини європейських євреїв у рамках програми «остаточного вирішення єврейського питання».

Виснажена дитина їсть на вулиці у Варшавському гетто (між 1940 і 1943 роками) / US Holocaust Memorial Museum, courtesy of Rafael Scharf

У 1941–44 роках мільйони євреїв, що жили в Німеччині, у країнах-союзниках Німеччини, а також на окупованих територіях, були запроторені в гетто й табори смерти, де їх убивали у спеціяльно обладнаних газових камерах.

«Майже півтора мільйона євреїв знищено нацистами на теренах України. Це – чверть усіх жертв Голокосту, який є злочином проти людяності, – нагадує сьогодні Офіс Омбудсмана. – Місцями найбільших масових страт євреїв в Україні є: Бабин Яр (Київ) – більше 100 000, Богданівка Одеської області – понад 40 000, Дрогобицький Яр (Харків) ‑ близько 20 000, Кам’янець-Подільський – 23 600, Дальник Одеської області – близько 18 000, урочище Сосонки біля Рівного – понад 17 000 жертв».

Есесівці нишпорять у речах розстріляних у Бабиному Ярі, 1941. Фото німецького військового фотографа Йоганнеса Геле

Після Голокосту багато хто зі вцілілих знайшли притулок у таборах для переміщених осіб, що підпорядковувалися Союзникам.

Після створення держави Ізраїль у травні 1948 року єврейські біженці почали стікатися туди. На 1953 рік щонайменше 170 тисяч біженців і переміщених осіб іммігрували до нової незалежної держави. У 1949–52 роках приблизно 68 тисяч євреїв з переміщених осіб емігрували до США. Частина єврейських біженців та переміщених осіб з Європи виїхали до Канади, Австралії, Нової Зеландії, Південної Африки, Мексики, Південної Америки.

Останній табір для переміщених осіб був закритий у 1957 році.

Під час Голокосту було зруйновано більшість європейських єврейських громад і повністю знищено єврейські громади східної частини окупованої Європи.


Міжнародний день пам’яти жертв Голокосту запроваджено рішенням Генеральної Асамблеї ООН від 1 листопада 2005 року (Резолюція № 60/7).

Генасамблея відкинула будь-яке заперечення Голокосту – повністю чи частково – як історичної події, і категорично засудила всі прояви релігійної нетерпимости, підбурювання, переслідування чи насильства стосовно окремих осіб або громад, обумовлених етнічним походженням або релігійними віруваннями, – де б це не було.

Встановлюючи пам’ятну дату, Генасамблея закликала держави-члени розробити просвітницькі програми, щоби прийдешні покоління зберегли пам’ять про трагедію, а також щоб не допустити актів геноциду в майбутньому.


Хоча євреї, яких нацисти вважали головною загрозою Німеччини, були основними жертвами, загинули також близько 200 тисяч ромів і приблизно стільки ж людей з розумовими та фізичними вадами – переважно німців, що жили в лікарнях.


«Антисемітизм та інші прояви релігійної нетерпимості – це своєрідний сейсмограф. Чим дужче вони стрясають наш світ, тим глибші тріщини в тому фундаменті, на якому тримається наша людяність. Сьогодні не помічати ці тріщини вже неможливо», – попереджає про стрімке розповсюдження антисемітизму, ксенофобії та ненависті Генеральний секретар ООН Антоніу Ґутерреш. Він зазначив, що велика кількість людей сьогодні, особливо молоді, ніколи не чули про Голокост. «Нашою відповіддю на невігластво має бути освіта, – упевнений  Ґутерреш. – Люди люди мають знати про жахи Голокості, досягти цього   –  обов’язок урядів».

 Поділитися