MENU

Подібні статті

«Цирк на дроті» триваєДовічні вироки: Україна має повернути свободу несправедливо засудженим (ПРЕС-РЕЛІЗ)Звернення Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій щодо розв’язання проблеми невинно засудженихНевирішене питання десятиріччяТюремні проблеми. Давні справи довічно ув’язнених і рудимент радянського минулогоЛюди з «різних планет». Чи може пастор бути вбивцею?Шлях в один кінецьМистецько-науково-практичний проєкт «Довічно важливо»«Довічно важливо». Загальна ситуаціяСтрата в розстрочку. Необхідна процедура виправлення судових помилокЗвернення Української Гельсінської Спілки з прав людини та Харківської правозахисної групи щодо звільнення Володимира ПанасенкаЧому Україна рухається в ЄС, а судді і прокурори залишаються в радянському минулому?!Панельна дискусія «Право на справедливий суд» у рамках Docudays UAРешение ЕСПЧ по делу Петухова против Украины (№ 2)ЄСПЛ: система довічного покарання в Україні порушує права людини

«Смерть в розстрочку іменем України»: результати дослідження ситуації із довічно ув’язненими

Андрій Діденко

Володимир Панасенко, фото: Андрій Діденко

«Немає нічого страшнішого на світі ніж довічне покарання безневинної людини»

Євген Захаров, директор Харківської правозахисної групи.

Уже одинадцять років ми намагаємося сприяти створенню процедури виправлення судових помилок минулого, помилок радянської каральної системи. Намагаємося започаткувати перегляд рішень судів ухвалених за нормами кримінального процесу 1961 року.

І весь цей час люди, чиї зізнання у злочинах, яких вони не робили, були вибиті під тортурами, відбувають пожиттєве покарання.

Сотні людей приречених на «смерть в розстрочку іменем України».

Змінюється влада, але незмінною залишається байдужість до людських доль.

Це не є «заручники Кремля» і не в’язні на території тимчасово окупованого Донецька, Луганська, Криму. Це люди, які перебувають в українських тюрмах десятки років, які написали тонни скарг і звернень на свій захист, і все марно.

Вікно камери, утримування довічно ув’язнених. Фото: Андрій Діденко

Чому так?

В Україні на законодавчому рівні не існує процедури перегляду остаточних судових рішень, а ті процедури які є фактично не працюють.

Зараз в парламенті зареєстрований законопроєкт №5747, який міг би, в разі його ухвалення, допомогти Україні зробити перший крок до справедливості у проблемі свавільно засуджених.

За офіційними даними в Україні менше 1% виправдувальних судових рішень, в той час, як в країнах Європи та США цей показник сягає 15-25%.

Двері камери довічно ув’язненого. Фото: Андрій Діденко

Про що це свідчить? Що наші правоохоронні і судові органи працюють в 60-ть разів якісніше ніж в Британії, або США?

Ні, це говорить про те, що принцип: «слідчі, прокурори і судді завжди праві» продовжує працювати по інерції з радянських часів.

Ми стикаємося з долями людей свавільно засуджених довічно, які живуть без жодного шансу на перегляд вироку і без жодної перспективи на звільнення.

Історії цих людей на сайті «Боротьба за життя».

Серед них є історії, які просто приголомшують своєю несправедливістю і безпорадністю людини, яка потрапила у таку ситуацію.

Це, наприклад,  історія пастора Ярослава Мисяка, засудженого до розстрілу за вбивство своїх рідних, який 24 роки відбуває довічний термін. Жах без кінця.

І довічний кошмар колишнього успішного бізнесмена Володимира Панасенка.

Результати досліджень

10 лютого ХПГ спільно з представниками Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій презентувала в Українському кризовому медіа центрі результати досліджень різних проблем пожиттєвого ув’язнення в Україні, які були видані у книзі «Довічне ув’язнення: європейські стандарти та українська практика».

Також ми представили результати анонімного опитування засуджених довічно в шести установах виконання покарань.

  • Участь в опитуванні погодились взяти 599 засуджених, що складає більше третини від загальної кількості засуджених довічно (1544).
  • При цьому 371 назвали свої прізвища;
  • Наймолодшому з респондентів 22 роки, найстаршому 69;
  • Найменша тривалість відбуття вироку 7 років і , найбільша – 28;
  • 191 респондент був засуджений до смертної кари;
  • Серед опитаних 491 було засуджено за КПК в редакції 1961 року і 108 – в редакції 2012 року;
  • 297 осіб визнали в суді свою вину;
  • 275 вину не визнали;
  • 167 опитаних вважають себе невинуватими;
  • 378 стверджує, що покарання надто суворе;
  • 30 опитаних (5%) зазначили, що покарання адекватне;
  • 130 респондентів стверджують, що не вчиняли злочин;
  • 367 вважають, що кваліфікація інкримінованого злочину була неправильною;
  • 74 респондента відповіли, що кваліфікація злочину була правильною;
  • 439 опитаних стверджують, що під час слідства до них застосовувалися катування;
  • а 134 опитаних зазначили, що катування до них не застосовувалося;
  • 108 респондентів відповіли, що в ході слідства у справі в них взагалі не було адвоката;
  • і лише 32 засуджених задоволені роботою своїх адвокатів.

Підводячи підсумок можна з упевненістю сказати, що переважна кількість засуджених довічно, а це більше тисячі осіб були засуджені за нормами КПК 1961 року за першою інстанцією обласним судом.

Тобто відносно них було брутально порушене право на справедливий суд, право на перегляд по суті судового рішення, в той час, коли інші засуджені районним, місцевим судом мали право звернутися в апеляційний суд і оскаржити вирок в касаційній інстанції.

Сподіваємося, що судова реформа розпочнеться саме з перегляду вироків свавільно засуджених довічно.

 Поділитися