MENU

Пам’яті Миколи Козирєва

22.02.2022
Євген Захаров

21 лютого на 84-році життя помер Микола Кузьмич Козирєв, наш дорогий товариш і колега, добра, світла, високоінтелектуальна людина. Він завжди виділявся повною самостійністю мислення, небажанням прислухатися до загальних уявлень про будь-що. Його погляд завжди був незайманим, власним, вистражданим. Філософ за покликанням та фахом, він водночас був тверезомислячим і міцно тримався на землі.

Микола Кузьмич прожив довге насичене подіями життя. Він народився в Білорусі 7 квітня 1938 року – в селі Заболотне Бєлиницького району Могильовської області. Його батько загинув у фінську війну у 1940 році. Закінчив середню школу у 1955 році, а потім гірничий технікум у Красному Лучі Луганської області у 1958 році. Після закінчення технікуму відбув три роки строкової служби на Сахаліні. Працював п’ять років за фахом у шахті гірничим майстром.

У 1970 році Микола Кузьмич закінчив філософський факультет Ростовського університету. Він багато читає, захоплюється творами Мераба Мамардашвілі, Едуарда Ільєнкова та інших неординарних сучасних філософів. Викладає філософію в виші, але його починають тягати до КДБ за вільнодумство. Незалежна позиція призвела до виключення з лав КПРС і позбавлення можливості займатися улюбленою справою – викладати філософію, вести захоплююче життя філософа. Він багато років працює викладачем технічних та спеціальних дисциплін в професійно-технічних училищах, зокрема сім років в Камишеваському училищі для малолітніх злочинців – і вже тоді замислюється над суто правозахисними питаннями.

У 1989 році Микола Козирєв виграє вибори в Красному Лучі і стає депутатом I З’їзду народних депутатів СРСР. Він був народним депутатом до колапсу СРСР у грудні 1991 року і працював як правозахисник: у Комітеті з боротьби з організованою злочинністю й у Комісії з питань привілеїв і пільг – був заступником голови комісії. Зокрема, займався в рамках програми захисту прав потерпілих під час ядерних іспитів і під час розстрілу робітників у Новочеркаську в 1962 р. Був членом Міжрегіональної депутатської групи. У 1992 році він стає заступником міністра соціального захисту РСФСР, але доволі швидко повертається до України. Три роки був підприємцем, але ця діяльність в корупційній державі йому важко давалася. 

У 1997 році Микола Кузьмич заснував Луганський громадський комітет захисту конституційних прав і свобод громадян і був його незмінним керівником. Він займався багатьма питаннями: дослідженням проблеми катувань у міліції, порушень прав власності селян у ході аграрної реформи, порушення прав людини в судах, прокуратурі, моніторингом шахтарського робочого руху, трудових прав найманих працівників, проблемами місцевого самоврядування, тарифів на комунальні платежі та багато інших. Вперше в Луганській області започаткував дослідження проблеми катувань, самостійно склав декілька заяв до Європейського суду з прав людини щодо катувань в міліції, виграв дві справи. 

Микола Кузьмич був одним із засновників Української Гельсінської спілки з прав людини, неодноразово був членом Правління спілки і один дворічний термін – головою Правління. Він багато писав для медіа, був власкором газети «Свобода», «Луганчане», «Телекритика». Є автором понад 200 публікацій на теми захисту прав людини в різних виданнях Луганської області, України та іноземних виданнях. 

У 2004 році був довіреною особою кандидата в Президенти Віктора Ющенка, пізніше входив до Громадської колегії при голові обласної держадміністрації. Він користувався в Луганську великим авторитетом.

Після початку збройного конфлікту Микола Кузьмич з дружиною Людмилою Олександрівною переїжджає до Києва, вони знімають квартиру, потім поселяються у Вишгороді. Микола Кузьмич багато допомагає внутрішнім переселенцям. Це він особисто виграв стратегічну справу про визнання незаконною постанови уряду про перевірки переселенців за адресами, вказаними в довідці ВПЛ.

Микола Кузьмич дуже багато зробив. До останніх днів життя він багато писав, підтримував власну надзвичайно цікаву сторінку в Фейсбуці. Ми всі із захопленням читали його тексти. Він вирізнявся особливим вмінням ясно і просто пояснювати складні речі.

Ось на пам’ять про Миколу Кузьмича його особистий підпис: 

Висловлюємо щирі співчуття Людмилі Олександрівні та його численним білоруським родичам.

І наостанок. Я радий долі, що ми зустрілись з Миколою Кузьмичем у цьому житті, спілкувались, сперечались. Я вдячний йому за його уроки і особистий приклад. І хочу згадати рядки Василя Андрійовича Жуковського:

О милых спутниках, которые наш свет

Своим сопутствием для нас животворили,

Не говори с тоской: их нет;

Но с благодарностию: были.

 Поділитися