MENU
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

«Знайомство з Миколою Козирєвим було реальним підтвердженням існування виразно української та проєвропейської Луганщини» – Олександр Степаненко

22.02.2022
Олександр Степаненко

Микола Козирєв, фото з фейсбук-сторінки Олександра Степаненка

Вчорашній день приніс сумну новину – пішов у засвіти Микола Кузьмич Козирєв, наш колега по УГСПЛ, громадський діяч, правозахисник, публіцист, філософ.

За власними плечима мав колосальний досвід: дитинство в Білорусі у роки Світової війни, службу в армії, навчання на філософському факультеті, заборону викладати після його закінчення, роботу в шахті, депутатство в останній Верховній Раді СРСР, знайомство там з Андрієм Сахаровим та Олесем Гончаром, нарешті створення правозахисної організації в Луганську…

Для мене знайомство з Миколою Козирєвим стало свого часу реальним підтвердженням існування виразно української та проєвропейської Луганщини. Живим підтвердженням того, що вона не загубилася в часі з відходом епохи Івана Світличного та Миколи Руденка. Микола Кузьмич власним живим прикладом щоразу переконливо свідчив, що в переважно російськомовному Луганську є високоосвічені та небайдужі люди, для яких важливі цінності права, демократії, європейської культури та української державності. Зрештою якщо ТОДІ люди обрали його своїм депутатом, можна стверджувати, що й цінності, які він сповідував, вони поділяли. 

Микола Кузьмич прожив, як бачимо, довге і плідне життя, та все ж пішов з нього передчасно, жодною мірою не стомленим і не виснаженим. До останніх днів зберіг свій світлий розум, душевне тепло і вражаючу громадянську небайдужість. Його слово та унікальна спроможність про складні речі говорити зрозуміло і переконливо, вільно оперувати філософськими концепціями чи то Маркса, чи ж Гегеля та Ясперса, глибоко аналізувати суспільні події були вражаючими і так нам потрібними ще… Справді, читаючи та слухаючи Миколу Козирєва, в мене часто пробігала думка, що до нього мали б дослухатися і перед ним знімати капелюха не лише посполиті, але й президенти з прем’єр-міністрами. Прикро, що за життя був дуже недооціненим ще й у нашій країні. А в останні 8 років життя, в поважному вже віку, ще й змушений був покидати рідний дім у Луганську. 

Як написала колись про нього журналістка Наталія Лігачова: «Єдина проблема таких як Козирєв – це проблема непочутості. І тут вже ми усі разом повинні допомогти нашому громадянському суспільству, що дорослішає, навчитися слухати і чути не приємні лестощі, а гірку правду. Щоб, видобуваючи з неї уроки, все менш залежати від наших правителів, щоб будувати власне майбутнє власними силами».

Спочивайте з Богом, дорогий Миколо Кузьмичу. Та нехай Ваше мудре слово залишається з нами. І Ваша світла душа буде вплетена у вузли нашого життя.

Олександр Степаненко, голова ГО «Гельсінська ініціатива-ХХІ», член Правління Української Гельсінської спілки з прав людини

 Поділитися