MENU

Пам’яті Івана Михайловича Дзюби

23.02.2022
Всеволод Речицький

Уранці 22 лютого 2022 р. у Києві, після гострої хвороби відійшов у вічність Іван Михайлович Дзюба – один із головних архітекторів української незалежності, подвижник української культури, письменник, літературний критик, публіцист, радянський дисидент, Герой України, Міністр культури України (1992-1994), академік НАНУ, лауреат премії ім. Т.Г. Шевченка.

Іван Дзюба народився 26 липня 1931 г. в с. Миколаївка, Волноваського р-ну на Донбасі. В умовах тоталітарної системи пройшов складний шлях від молодого науковця Інституту Літератури ім. Т.Г. Шевченка АН УРСР до лідера дисидентського руху початку 1970-х р, за що його було репресовано й засуджено до 5 років позбавлення волі.

Ще у 1960-ті Іван Дзюба заявив про себе як про талановитого літературного критика й публіциста. Широке міжнародне визнання здобув завдяки книзі Інтернаціоналізм чи русифікація?(1965р.), в якій піддав гострій критиці лицемірство радянської політики у сфері забезпечення прав національних меншин, вільного розвитку української мови. У перекладеній багатьма європейськими мовами книзі Іван Дзюба висунув перед керівництвом Української РСР питання проте, чи готова Україна відійти від сталінізму у питаннях культурної політики, забезпечити реальну рівноправність народів СРСР?

Як писав пізніше про Івана Дзюбу його колега по роботі в Міністерстві культури України, а пізніше – суддя Конституційного Суду Володимир Кампо, Іван Дзюба був вродженим правозахисником. Як людина, яка стояла на дисидентських позиціях до влади у роки радянського тоталітаризму, Іван Дзюба не міг не стати в обороні людських прав.

Першим відкритим протестом проти політичних репресій серед інтеліґенції був виступ Івана Михайловича 4 вересня 1965 р. на перегляді фільму Тіні забутих предків Сергія Параджанова у кінотеатрі «Україна» в Києві. У першій половині 1960-х подібних резонансних виступів Івана Михайловича було багато: промови в Бабиному Яру, на вечорах пам’яті Василя Симоненка, Лесі Українки, Тараса Шевченка, що за своїм значенням виходили далеко за літературні межі, стаючи знаковими подіями громадсько-політичного життя. Іван Дзюба брав участь у підписанні багатьох документів на захист прав репресованих українських дисидентів, відкрито демонструючи свої політичні позиції та звертаючись до дієвих конституційних і міжнародно-правових актів, що їх ратифікував Радянський Союз.

Саме з такого історичного контексту Іван Дзюба пізнавав зміст прав і свобод людини в пострадянській Україні. Наприкінці радянської доби ідеї Івана Дзюби й інших дисидентів фактично знайшли відбиття в програмі «перебудови», з якою 1985 р. виступив Михайло Ґорбачов. 1987 р. було проведено загальносоюзну амністію для жертв політичних репресій, у 1989 – ухвалено закон Про мови в Українській РСР, а в 1990 р. – Декларацію про державний суверенітет України. Іван Михайлович був у центрі цих історичних подій. Зовсім невипадково він став одним із чільних засновників Народного руху України за перебудову (1989), який і привів Український народ до незалежності в 1991 р.

Після проголошення незалежності України правозахисна діяльність Івана Дзюби не припинялася. Труднощі із захистом гідности і прав людини у пострадянській державі, де зберігається значний вплив залишків авторитарної системи, потребував постійного моніторингу з боку громадянського суспільства. Закономірно, що Іван Михайлович долучився до роботи в міжнародній правозахисної організації письменників   –  ПЕН-клубі, який виступає проти будь-яких форм дискримінації та обмеження свободи вираження поглядів в світі. Як відомо, Український ПЕН-клуб активно боровся за звільнення з російської в’язниці Олега Сєнцова тощо.Не менш ефективною була присутність Івана Дзюби у першому складі відомої української громадської організації Перше грудня.

У особистому плані Іван Михайлович Дзюба був людиною унікальної привабливості й харизми. Талановитий і блискуче, по-західному само-освічений. Скромний у стилі Антона Чехова.

Гострий розумом, але не безжальний, а толерантний. Стильний і відверто красивий – він завжди викликав симпатію без ревнощів, був апріорі вище цього. Хто з молодших людей знав його, хотів бути схожим на нього.

Був він також надзвичайно порядний, гранично чесний. За спогадами Богдана Ясінського (Бібліотека Конгресу, США), Іван Дзюба вирізнявся в 90-ті вже тим, що відмовлявся брати долари у подарунок від української діаспори у Вашингтоні. Інші брали, а він – ні.

Унікальний український інтелектуал, що суттєво випередив свій час. Мав усі якості, щоб стати українським президентом…

 Поділитися