Дозвіл на катування
До катувань кримської політбранки, громадянської журналістки Ірини Данилович, яку Росія зараз утримує у виправній колонії №7 міста Зеленокумськ Ставропольського краю, долучилися ув’язнені.
Про стан пані Ірини розповіли журналісти проєкту Радіо Свобода “Крим. Реалії”, які поспілкувалися з правозахисниками.
Ще раніше було відомо, що Ірину Данилович, яка втратила слух на одне вухо і з-поміж іншого потерпає від головного болю та болю у вухах, співробітники колонії катують різким світлом (у камері бранки постійно було увімкнене біле світло, що не дозволяло заснути) й гучними звуками.
На жаль, до цих катувань додалося ще одне.
Як розповіла голова правління Кримської правозахисної групи Ольга Скрипник, тепер працівники російської колонії №7 Зеленокумська дозволили одній із увʼязнених вмикати радіоприймач. І це при тому, що, навіть згідно з російськими законами, використовувати радіоприймачі в колонії заборонено (дозволеною там є лише загальна аудіосистема).
“Так от, щоб знущатися з Ірини після її скарг, вони надали цій ув’язненій росіянці радіоприймач. І вона теж тепер навмисно вмикає дуже гучно музику, яка не дає Ірині нормально жити. Гучний звук посилює її постійний біль. Попри те, що вона [Данилович] подає скарги на адміністрацію колонії, так звані ‘інспектори’ не бачать жодних порушень і кажуть, що все в порядку. Іра розцінює це як свідомий тиск на неї, як свідому форму знущань”, — ділилася Ольга Скрипник.
Як наголошувала голова правління Кримської правозахисної групи, справа Ірини Данилович є політичною. Раніше директор з питань адвокації та допомоги “Репортерів без кордонів” Антуан Бернар також зазначав, що вже понад чотири роки у місцях позбавлення волі Ірина Данилович розплачується за свою незалежну журналістську роботу. У свавільному увʼязненні РФ політбранка зазнає нелюдського й такого, що принижує людську гідність, поводження, а стан її здоров’я викликає глибоке занепокоєння, наголошував Бернар.
“Ми розуміємо, що вона ув’язнена виключно за журналістську та правозахисну діяльність. І зараз ми бачимо, що по суті адміністрація дала дозвіл росіянкам, засудженим за загальнокримінальні злочини, знущатися з інших увʼязнених і насамперед з Ірини, тому що всі знають, за що сидить Ірина. Не за злочин, а за свої принципи, за правозахисну діяльність, за те, що вона підтримувала Крим і Україну. Відповідно, ставлення російських увʼязнених до неї теж — вкрай жорстоке”, — казала Скрипник і відмічала, що це впливає на пані Ірину.
Нині пані Ірина “скаржиться своїм рідним на те, що вона вже на межі, й описує їм, якого страшного болю постійно зазнає”. За словами політбранки, відчуття таке, ніби тобі просто розрізають голову й мозок. “Вона вже не знає, як їй триматися”, — зазначала Скрипник. Раніше “Репортери без кордонів” повідомляли, що Ірина Данилович страждала на депресію та навіть не отримувала листів...
Колишній політвʼязень Владислав Єсипенко підкреслював, що такі дії співробітників російської пенітенціарної системи, спрямовані проти увʼязнених Росією громадян України, є частиною цілеспрямованої політики.
“В окупантів є таке слово — ‘уработать’. Це означає, що ув’язнений/-а страждатиме не лише від фізичного впливу, а й від психологічного та морального тиску. Це може бути гучна музика, яку регулярно вмикають у камері (що й застосовували до Ірини Данилович), або, до прикладу, відмова в медичному обстеженні та лікуванні. Так було й зі мною. Коли в тюрмі [у мене] вночі почалися ниркові кольки, жоден лікар до мене не прийшов ані в перший, ані в другий, ані в наступні дні. Єдине, що я тоді міг зробити, — підповзти до батареї та притиснутися до неї спиною, так ставало трохи легше… Знущання можуть тривати місяцями. Від українських правозахисників я дізнався, що зараз в Ірини Данилович — суїцидальні думки. Окупантам не обов’язково катувати людину фізично, аби її знищити. Іноді вони застосовують повільний терор”, — казав Владислав Єсипенко в коментарі “Крим. Реалії”.
Нескінченні знущання
Цього липня ми вчергове розповідали, що працівники колонії №7 міста Зеленокумськ продовжують катувати гучними звуками кримську політбранку. Це катування тривало щоденно, 12 годин поспіль, казала сестра політбранки Ольга Новицька. О шостій годині ранку співробітники колонії вмикали на максимальну гучність телевізор і не вимикали його до самого вечора.
“У неї безперервний свист у вусі, кожен дзвінкий звук відчувається як розряд струму і перетворюється на тортури… Її просто доводять до суїциду, тому що будь-який дзвінкий звук просто ріже їй мозок”, — казала Ольга Новицька й закликала втрутитися у цю справу.
Цього червня міжнародна організація захисту прав людини та свободи слова “Репортери без кордонів” (Reporters sans frontières, RSF) спільно з американським Фондом прав людини (Нuman Rights Foundation, HRF) також закликали спецдоповідачів ООН терміново втрутитися у справу Ірини Данилович, якій гіршає в російській неволі. Справу Ірини Данилович передали шістьом спеціальним доповідачам ООН, аби надати їм останню інформацію щодо умов утримання під вартою та стану Ірини Данилович. Ще дві скарги перебували на розгляді в Європейському суді з прав людини...
Ірина Данилович є жертвою жорстокого поводження, мовилося в спільному зверненні “Репортерів без кордонів” і американського Фонду прав людини. У російській неволі громадянська журналістка стикається з нелюдськими умовами утримання та зазнає серйозних порушень своїх основоположних прав. Зокрема, їй не надають належної медичної допомоги, що порушує право на життя.
Ще минуло липня надходила інформація, що Ірина Данилович зверталася до віцепрезидентки Європейського парламенту Піни Пічерно з проханням привернути увагу європейської спільноти до масових знущань, які вчиняють щодо жінок у російській колонії №7 міста Зеленокумськ. За словами кримської політбранки, окрім акустичного насильства, у цій колонії вдаються до методів, які можна порівняти з практиками нацистського гестапо. Зокрема, пані Ірина розповідала про “безслідне катування” — цілодобовий вплив надзвичайно яскравого електричного світла, яке не вимикають ані вдень, ані вночі. Світло прожекторів настільки сильне, що “не допомагають навіть пов’язки на очі — у жінок болять очі, голова, вони не можуть спати”. Таких тортур фактично зазнають кілька сотень жінок. Політбранка розповідала й про інші форми знущань, які практикують у колонії Зеленокумська, включно з багатогодинним стоянням на плацу за будь-якої погоди (навіть під зливою чи у морози), а також скаржилася на важкі санітарно-побутові умови.
Раніше ми неодноразово розповідали про незаконно ув’язнену кримську громадянську журналістку Ірину Данилович, яку Росія протиправно утримує в колонії №7 міста Зеленокумськ (Ставропольський край РФ). Цього лютого ми також писали, що пані Ірина не отримувала лікування й зазнавала психологічного тиску: в бараці її загону працівники колонії систематично вмикали гучну російську музику, а всі її скарги й прохання бодай зменшити гучність ігнорували... І це при тому, що пані Ірина має проблеми зі слухом, а також неврологічні розлади й ураження головного мозку.
Ольга Скрипник також відмічала, що, крім проблем зі слухом, Ірина Данилович має проблеми з координацією рухів. До цього могло призвести жорстоке поводження в СІЗО Сімферополя, до якого пані Ірина потрапила ще у 2022 році.
Нагадаємо, що Данилович частково втратила слух через те, що представники РФ відмовлялися лікувати отит, який у неї розвинувся. За словами рідних, в Ірини Данилович — серйозні порушення слуху: політбранка повністю втратила слух на ліве вухо. Пані Ірина регулярно скаржиться й на сильні головні болі, а також страждає від шуму й свисту в голові та вухах. Утім, попри неодноразові звернення до працівників колонії вона не отримувала належної медичної допомоги. Необхідні ліки в колонії також відсутні.
Торік ми також писали, що Ірина Данилович потерпає від сильного болю в серці й не отримує жодної медичної допомоги, хоча регулярно звертається по неї до адміністрації колонії. Політув’язнена, яка до арешту працювала медсестрою, припускала, що причиною болю в серці могли стати катування, яких вона зазнала в перші місяці арешту.
Умови утримання в колонії також були незадовільні. Ще у листопаді 2023-го батько Ірини Данилович сповіщав, що у виправній жіночій колонії №7, розташованій у Зеленокумську, панували нестерпний холод і антисанітарія: ув’язнені були змушені ходити в зимових куртках, у їдальні не було мила, а на всю колонію працювало п’ять водопровідних кранів… (Кримськотатарський ресурсний центр також зазначав, що в колонії існує проблема з водою: її не можна пити, адже вода радше є технічною). Броніслав Данилович, батько Ірини Данилович, помер 1 серпня 2024 року. Він хворів на онкологію і так і не дочекався звільнення доньки з російської неволі… В Ірини Данилович залишилася матір, яка має серйозні проблеми зі здоров’ям і майже не пересувається.
Минулого січня Кримськотатарський ресурсний центр, що покликався на близьких друзів кримчанки, також повідомляв, що Ірині Данилович гіршає у російській неволі. Крім того, у колонії №7 Зеленокумська її погано годували та забороняли сидіти чи лежати удень, що було вкрай виснажливо для людини з постійним головним болем...
Ми неодноразово висвітлювали переслідування жінок представниками РФ, у тому числі в окупованому Росією Криму. Нагадаємо, що Харківська правозахисна група та Антидискримінаційний центр “Меморіал” – Брюссель направили спільну доповідь до Комітету ООН з ліквідації дискримінації щодо жінок (CEDAW). Докладніше про це читайте за покликанням.
