Бюлетень "Права Людини", 2003, #22

У ніч на 5 серпня 2003 року у Миргороді сталася пожежа, внаслідок якої у центрі міста згоріло кафе "Варенична", що належало відомому підприємцю і громадському діячеві Степану Марченку.

Пожежа сталася близько 3-ї години ночі. Сторож, який охороняв кафе з вулиці, почув звук подібний до хлопка, а потім побачив загорання всередині приміщення, яке швидко переросло в пожежу. Загорання також побачили місцеві таксисти, які викликали пожежних, проте попри їхні зусилля, кафе майже повністю було знищене вогнем.

Офіційні висновки щодо причин пожежі будуть названі за кілька днів, але місцеві підприємці все більше схиляються до думки, що кафе "Варенична" стало жертвою навмисного підпалу. І пов’язаний він, насамперед, з гострим протистоянням, що вже кілька років триває між власником цього закладу та міською владою.

Варто нагадати, що ще у грудні 2001 року у газеті "Миргородська правда" приватний підприємець Степан Марченко оприлюднив відкритого листа до миргородського міського голови Олександра Паутова, у якому звинуватив його у бездіяльності та перешкоджанні веденню законної підприємницької діяльності. Потім було пікетування міськвиконкому і відповідна реакція з боку міської влади, яка намагалася задушити підприємця численними перевірками. Дійшло до того, що за розпорядженням міського голови О.Паутова у Миргороді навіть була створена спеціальна комісія "по перевірці фактів порушення нормативних актів приватним підприємцем Марченком С.М.". Заради справедливості потрібно сказати, що та комісія так і не виявила в діях С.Марченка якихось серйозних порушень, хоча завдала йому чимало клопотів.

Утім, Степан Михайлович також не давав спокою місцевій владі. Адже у Миргороді його знають не тільки як успішного підприємця, а і як лідера міської організацію Української Народної Партії, а віднедавна — ще й голову страйкового комітету миргородських підприємців. Останній був утворений у зв’язку з різноманітними утисками підприємців та намірами міської влади у кілька разів підвищити для них орендну плату на землю. Через це миргородські підприємці уже кілька разів пікетували Адміністрацію Президента України з вимогами навести у Миргороді порядок. Та найцікавіше те, що 6 серпня, тобто в ту ніч, коли загорілася власність голови страйкового комітету, він разом з іншими підприємцями мав виїхати до Києва на чергове (уже третє) пікетування Адміністрації Президента. Проте у зв’язку з надзвичайною подією його довелося відкласти.

Члени страйкового комітету допускають, що можливо саме цього й хотіли досягнути палії чи ті, хто замовив їм підпал. Тим більше, що напередодні С.Марченка кілька разів викликали до міськвиконкому і пропонували відмовитися від пікетування АПУ, йому та іншим членам страйкому посадові особи відкрито погрожували неприємностями. Як бачимо, довго чекати їх не довелося. Але невже ті, хто побачили у діях підприємців загрозу своєму спокою, вирішили знищувати їх вогнем і мечем? Відповідь на це та інші питання має з’ясувати слідство, якщо тільки воно в цьому буде зацікавлене. Адже незадовго до пожежі С.Марченко кілька разів звертався до Миргородського міськрайвідділу міліції з приводу побиття вікон у його кафе і навіть називав прізвища хуліганів. Але ці звернення чомусь так і залишилися без уваги.

11 липня неподалік села Переславичі Іваничівського району Волинської області, що за п’ять кілометрів від Павлівки Волинської області, спецпідрозділами міліції було безпідставно застосовано силу і розгромлено молодіжний історико-краєзнавчий табір "Прощаниця – 2003". У таборі перебувало близько 100 осіб (з них половина – діти та дівчата): переважно представники Молодого РУХу та Молодіжного Націоналістичного Конгресу.

Силові структури без жодного на те приводу застосували фізичну силу до таборовиків, серед яких було й 30 рівнян, більше десятка з них отримали фізичні ушкодження, про що вже повідомлено Генеральну прокуратуру України. Серед затриманих були також: депутат Луцької міської ради Ігор Гузь, помічник народного депутата України Сергій Годлевський (комендант табору) та декілька журналістів з Рівного і Луцька.

Проведення табору відбувалося з 8 по 11 липня відповідно до доручення Президента України від 2 грудня 2002 року № 1-1 1532 з метою незалежного вивчення в області подій, пов’язаних з україно-польським конфліктом у роки Другої світової війни та утвердження у відносинах громадян обох країн принципів взаємної поваги та толерантності, а також згідно з розпорядженням Волинської обласної державної адміністрації від 10 січня 2003 року № 4 "Про заходи з підготовки та вшанування в області пам’яті жертв польсько-українського конфлікту в роки Другої світової війни".

Учасники "Прощаниці – 2003": духовенство, студенти, історики, журналісти за три дні подолали пішки понад 50 кілометрів польових доріг і опитали жителів більше десятка сіл Локачівського та Іваничівського району Волинської області. Таким чином, вдалося зібрати унікальні свідчення свідків польсько-українського конфлікту під час Другої світової війни та вигнанців з етнічних українських земель Холмщини. Зібрані матеріали зараз опрацьовуються для публікації.

Продовжити дослідницьку роботу з вивчення історії свого краю молодим патріотам завадили працівники міліції. 11 липня о 7.15 більше сотні озброєних працівників внутрішніх військ МВС та "Беркуту" у бронежилетах оточили молодіжний табір. Протримавши молодь у жорсткому кільці півтори години, силові структури, не маючи на це підстав, застосували силу і "завантажили" учасників табору в автобуси.

Місцевих жителів, що збіглися до місця інциденту з усіх куточків села, розігнали по домівках не менш брутально. Врешті затриманих повезли в невідомому напрямку (очевидно, у Луцьке СІЗО) для з’ясування обставин, інкримінуючи їм "крадіжку двох курей та картоплі в людей з городів".

Після того, як хтось із затриманих зв’язався мобільним телефоном з народними депутатами України, членами фракції "Наша Україна" Василем Червонієм та Борисом Загревою, ті перестріли поліцейський кортеж на під’їзді до обласного центру з вимогою пояснень неконституційних дій правоохоронців.

Рух автобусів вдалося зупинити завдяки блокуванню міжнародної автостради біля села Угринів Горохівського району. Після розмови народних депутатів зі "стражами порядку" молодь пересадили з автобусів міліції у транспорт рівненської делегації, що прямував у Павлівку. При цьому правоохоронці ніяких пояснень і тим паче вибачень затриманим не надали.

Але цей інцидент був не останньою перешкодою на шляху. Для того, щоб потрапити до Павлівки, народним депутатам, учасникам табору, представникам громадськості та духовенства довелося зіпхнути з дороги два підйомні крани та один КамАЗ, які чомусь без водіїв перекривали шлях впоперек на всіх мостах. Та в душах українців, що прямували тоді до Павлівки, прокинувся дух одвічної стихії, здатної усунути на своєму шляху будь-які перешкоди, аби досягти сподіваної мети. Під здивовані гримаси "есбеушників" та співробітників інших спецслужб на шляху українських патріотів усувалися одна перепона за іншою. Вже потім вдалося дізнатися, що влада чинила тиск на перевізників, не випускаючи транспорт з гаражів, блокувала десятки автобусів на інших дорогах. Перепустки ж на офіційні заходи отримали лише п’ять мешканців Павлівки і 120 осіб зі всієї Волині.

Не дивлячись на це, значній частині українських патріотів у Павлівку прорватися вдалося, але до безпосереднього місця примирення представників української громадськості допущено не було: усі підступи до кладовища надійно взяли під свою "опіку" чотири кордони спецпідрозділів міліції, СБУ та держохорони.

Всі, хто залишився поза живим щитом із спецпідрозділів правоохоронних органів, зібралися на мітинг, який було проведено на території православної церкви біля могил українських жертв українсько-польського конфлікту. На пам’ятних знаках навіть неможливо прочитати імена похованих там. Це місце увагою високих посадових осіб було обділено. Натомість, навіть під час молитви, поруч постійно крутилося декілька вантажівок з "Беркутом".

Молодь вимагає вибачення від силових структур

15 липня одночасно в Рівному та Луцьку Молодим РУХом та Молодіжним Націоналістичним Конгресом було проведено прес-конференцію, на якій представники вищезазначених організацій висловили свій рішучий протест неконституційним і незаконним діям міліції. Було зачитано вимогу до керівництва УМВС у Рівненській та Волинській областях надати офіційні пояснення своїх дій та вибачитися перед учасниками табору.

Молодь оголосила рішучий протест намаганням перетворити Україну на поліцейську державу і звернула увагу громадськості до цієї важливої проблеми.

Якщо ми не станемо на захист своїх конституційних прав разом, то подібні методи контролю завтра застосують до Вас! Це наша земля!

Учасник табору "Прощаниця-2003"
Ігор Гошовський
Рівненський Обласний народний часопис "Волинь"
http://volyn.rv.ua 

Условия содержания спецконтингента в спецучреждениях Кировограда и области не отвечают требованиям Европейского комитета против пыток и Конституции Украины. Об этом сообщил начальник милиции общественной безопасности Управления МВД Украины в области Олег Когляк. По его словам, ни одно спецучреждение не обеспечено дезинфекционными камерами, 81% изоляторов временного содержания не оборудованы душевыми комнатами, полная санитарная обработка спецконтингента проводится очень редко. В 19 учреждениях отсутствует вентиляционная система.

Приказом начальника УМВД в Кировоградской области приостановлено функционирование изоляторов временного содержания Александрийского горотдела, Онуфриевского, Бобринецкого, Компанеевского, Голованевского, Гайворонского, Устиновского и Ольшанского райотделов милиции.

На территории Кировоградской области функционируют приемник-распределитель для лиц, задержанных за бродяжничество, спецприемник для лиц, подданных админаресту, и 22 изолятора временного содержания. Лимит наполнения изоляторов составляет 492 места, 116 камер для задержанных и арестованных и 24 камеры для админарестованных.

"Ведомости – плюс" № 32 за 8.08.03.

21 липня Садгірський місцевий суд виніс вирок трьом колишнім співробітникам чернівецького відділу міліції, які торік покалічили молодого чернівчанина. Після публікації в газеті "Молодий Буковинець" та втручання інших ЗМІ справа набула розголосу, потерпілий домігся суду. Про цю моторошну історію розповіла в парламенті уповноважена з прав людини Ніна Карпачова. Йшлося про знущання міліціонерів над безвинною людиною, яка ледь не померла під час допиту, або правильніше сказати — катування.

Почалося з того, що 5 травня 2002 року у чернівецький міський відділ міліції звернулася громадянка А., яка заявила, що в неї вкрали комп’ютер. Молодшому лейтенанту Володимиру Сергію та капітану Руслану Бартюку доручили шукати вкрадене. У поле їхнього зору потрапив Олександр Кирилюк, бо той умів лагодити різну апаратуру. Оперативники навідалися на його квартиру й обманом забрали хлопця. Як пізніше розповідав Олександр, про справжню мету міліціонери сказали йому, коли той сів в міліцейську машину.

Били по всьому тілу. "Бартюк витяг кийок, наказав, щоб я "коловся". Відповів їм, що комп’ютера не крав, мав алібі. Але перевіряти його ніхто не став. Руслан вдарив мене по голові, а коли я став інстинктивно оборонятися — підіймав догори руки, — то вони скували їх наручниками. Голова розпухла, але на це ніхто не зважав".

Згодом тортури продовжили, і почали бити його дротом, пластмасовою пляшкою з водою. Били по всьому тілу. Потім капітан підказав ще один "метод".

Кирилюка кинули на коліна, голову нахилили до дивана. Зняли з хлопця штани, й Бартюк засунув кийок Олександру в задній прохід. Кирилюк несамовито закричав. Кати не зупинилися, навпаки, почали фотографувати жертву, кажучи, що, якщо не зізнається, фотографії передадуть на "зону", а там, мовляв, після цього "життя не буде". Допомагав допитувати хлопця і молодший сержант Сергій Скворцов, який запхав йому ганчірку до рота і тримав за руки.

"Давайте, я все підпишу, лише не мучте!" — благав Кирилюк. Його залишили в спокої. Уже в лікарні міліціонери купили йому пакет кефіру й шматок молочної ковбаси. Однак операції уникнути не вдалося: п’ять годин хірурги боролися за життя хлопця. У нього було виявлено дев’ять серйозних ушкоджень, серед яких струс головного мозку, закрита тупа травма живота, розрив середньої стінки прямої кишки, розлитий каловий гнійний перитоніт. Пізніше судмедексперти кваліфікують ці ушкодження як тяжкі за ознакою "небезпечні для життя в момент заподіяння". Після цієї операції були ще дві.

Першою вдарила на сполох мати потерпілого, Олена Григорівна. Коли побачила сина, жахнулася, адже верхня частина голови була, "як холодець". Від ударів кийком та іншими предметами волосся на ній вже не виросте. Характерно, що коли мати відвезла сина до Києва і побувала в Генеральній прокуратурі України, то там жінка-прокурор наказала Сашкові вийти з кабінету, бо не змогла дивитися на сліди побоїв.

А тодішнє керівництво Чернівецької міліції намагалося вийти сухим з води, вигадавши версію, що Кирилюк побився, впавши на сходах. А ще нібито сліди побоїв у нього були до затримання — у парку хтось побив. Але Олена Григорівна не зупинилася, знайшла незалежних експертів, які оглянули сина і зробили свій висновок. У справу втрутилася Генпрокуратура та омбудсмен Ніна Карпачова. Оперативників заарештували.

"Судовий процес дещо затягнувся, бо потерпілий хворів, довго лікувався, каже чернівецький транспортний прокурор Олексій Стрижаковський, який підтримував державне обвинувачення. — Суд був закритим. На засіданнях розкрито порочну практику роботи співробітників карного розшуку міськвідділу міліції, назва якій — беззаконня. Бартюк, Сергій та Скворцов заявили, що діяли з благородною метою — хотіли розкрити злочин. У цьому ніхто не сумнівається, це їхній професійний обов’язок, але ж не інквізиторськими методами!"

Суд засудив Бартюка, Сергія та Скворцова до різних термінів позбавлення волі. Колишній капітан отримав чотири роки, його спільники — по три з половиною, їх засуджено за ознаками статті 365, ч. З (перевищення службових повноважень, що спричинили тяжкі наслідки), і статті 121, ч. 2 КК України (умисні тілесні ушкодження). Засуджені після відбуття покарання не мають права протягом трьох років обіймати посади, пов’язані з виконанням функцій представника влади, їх позбавлено спеціальних звань.

Суд, виносячи вирок, взяв до уваги те, що у підсудних є на утриманні малолітні діти й вони щиро розкаялися у вчиненому — попросили вибачення у потерпілого.

Зважаючи на міру покарання, засуджені відбулися легким переляком, адже скоєне ними навряд чи співвимірне з терміном ув’язнення. Але суду видніше. Будемо сподіватися принаймні, що колеги засуджених, працюючи над розкриттям злочинів не вдаватимуться до "досвіду" Бартюка та його підручних, а керуватимуться у своїх діях виключно законом.

газета "Молодий буковинець"
http://cripo.com.ua/?sect_id=4&aid=1470

Своим решением Донецкий апелляционный суд разрешил жительнице города, прихожанке Свято-Сергиевского храма Донецка Елене Тарасенко и ее двум дочерям осуществлять любые платежные операции без указания персонального идентификационного кода.

С такой просьбой Е.Тарасенко обратилась в Донецкую налоговую инспекцию еще осенью минувшего года. Согласно ее религиозным убеждениям, "данные коды, содержащие цифры 666, являются предвестниками антихристовой печати, о чем говорится в книге Святого Писания "Апокалипсис" (13гл., 15 –18 ст.). Кроме этого, заявительница попросила сделать в паспортах отметку о праве осуществлять все платежи без указания кода.

Налоговая инспекция отказала Тарасенко в удовлетворении ее просьбы. В Сбербанке ей без кода или отметки в паспорте категорически отказывались выплатить 50 гривен компенсации за обесценившиеся вклады. Даже госпошлину для подачи иска в суд в банке у нее долго не принимали.

Еще больше возникло проблем у старшей дочери Тарасенко. Сначала без идентификационного номера у нее не хотели принимать документы при поступлении в Донецкий национальный технический университет, а когда она таки туда поступила, весь учебный год студентке не выдавали причитающуюся стипендию.

В итоге Елена Тарасенко обратилась с исковым заявлением в суд, который в феврале нынешнего года признал действия налоговой инспекции неправомерными и обязал ее сделать в паспортах запись: "...имеет право осуществлять любые платежи без идентификационного номера". Кроме того, суд постановил взыскать с ГНИ моральный ущерб в пользу истицы и ее старшей дочери в размере 500 гривен. Налоговики обжаловали это решение в областном Апелляционном суде, который оставил вынесенный ранее вердикт в силе.

Подобное дело находится сейчас на рассмотрении и в городском суде Славянска (Донецкая обл.) Один из истцов, обратившихся в Славянский местный суд, Федор Лагодич считает, что "само понятие "личный код" человека является начальной стадией кодирования сознания и стартом антихристианской глобализации". Слушание по делу назначено на 2 сентября 2003 года.

www.for-ua.com
14.08.03

Нещодавно Галицький місцевий суд Львова почав розглядати справу, яку можна назвати сімейним "касетним скандалом". Наталя Здорова звернулася з позовом до суду на свого колишнього чоловіка і його матір, котрі, як підозрює екс-дружина, незаконно прослуховували її телефонні розмови.

Нічого особливого на перший погляд, окрім однієї деталі – свекруха працює в обласному управлінні СБУ. Екс-чоловік пані Наталі Здорової приніс їй копію заяви про розірвання шлюбу, при цьому додав магнітофонну касету. На ній був запис телефонних розмов жінки. Наталя Здорова звернулася в обласну прокуратуру з вимогою порушити кримінальну справу за фактом незаконного прослуховування її приватних телефонних розмов. І висловила свою підозру, що прослуховування організувала мати чоловіка, яка працює в управлінні СБУ на посаді прибиральниці. За поясненням позивачка звернулася і в управління СБУ, де їй відповіли, що її колишня свекруха немає службового посвідчення управління СБУ.

У свою чергу слідчий прокуратури не встановив факту порушення таємниці телефонних розмов Наталі Здорової і встановлення спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації з боку працівників УСБУ у Львівській області. У порушенні кримінальної справи відмовлено за відсутністю складу злочину. Такий висновок прокуратура зробила із пояснень колишнього чоловіка і матері пані Наталі.

Жінка звернулася зі скаргою до генпрокурора України, повідомивши, що касета існує, на ній чути чужі голоси, а прокуратура навіть не перевірила запису. З Києва справу передали на доопрацювання знову ж таки до львівської прокуратури.

Як вислід, пані Здорова звернулася зі скаргою у Галицький місцевий суд Львова. На першому судовому засіданні представник прокуратури висловив переконання, що СБУ до цієї справи не причетне. Втім, позивачка наполягає на тому, щоб саме прокуратура встановила, хто її підслуховував. Допоки прокуратура знову вивчає цю безпрецедентну справу, суд зробив перерву у своїх засіданнях.

Однак зауважу, що згідно із Кримінальним кодексом, порушення таємниці листування, телефонних розмов, кореспонденції, що передаються засобами зв’язку або через комп’ютер, – караються штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами терміном до двох років, або обмеженням волі до трьох років. А ось отримання інформації карається штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі терміном до чотирьох років, або позбавленням волі на такий же час.

Який зиск у цій справі матиме Наталія Здорова (матеріальний чи моральний), вирішить суд...

 серпня 2003 р. відбулася попередня судова бесіда у справі щодо публікації голови Луганської обласної громадської організації "Поступ" в обласному тижневику "Вечерний Луганск" №14 від 3 квітня 2003 року.

Судовий позов подано Відділом спеціальної міліції при Управлінні міністерства внутрішніх справ України в Луганській області проти керівника Луганської обласної громадської організації "Поступ" Костянтина Реуцького та тижневика "Вечерний Луганск", у якому була опублікована стаття громадського лідера. В своїй статті Костянтин Реуцький, як незалежний журналіст, описав проблемну ситуацію, яка виникла між ним та Відділом спеціальної міліції.

Передісторія судового розгляду наступна. Неурядова організація "Поступ" в частині приміщень колишнього дитячого садку № 110 м. Луганська утримує реабілітаційний центр для безпритульних дітей. В іншій частині приміщень цього ж колишнього дитячого садку розміщується Відділ спеціальної міліції при Управлінні внутрішніх справ Луганської області. З січня 2003 року безпритульні діти не можуть отримати належного захисту та допомоги у реабілітаційному центрі, бо він закритий. Як стверджує у газетній статті Костянтин Реуцький, причиною закриття центру стала відсутність електроенергії та небажання керівника Відділу спеціальної міліції майора Міщенка піти назустріч громадській організації у вирішенні даної проблеми. Технічний бік справи зводиться до наступного. Електрощит, від якого можна підключити електроенергію, знаходиться на території ВСМ. Але це не заважає зробити автономне підключення реабілітаційного центру від цього ж електрощита без будь-яких негативних фінансових наслідків для міліції. Не зважаючи на це, керівництво ВСМ відмовляло реабілітаційному центру для дітей у підключенні.

За твердженням Костянтина Реуцького причиною відмови у підключенні з боку міліцейського начальства було бажання майора Міщенка того, аби Костянтин Реуцький організував зустріч міліцейського офіцера і з керівником третього орендатора частини приміщень дитячого садка, Фонду "Берегиня". Керівник Фонду, у свою чергу, не мав бажання зустрічатись із міліціонером. Крім того, у своїй статті керівник "Поступу" робить припущення, що "або дитячий центр виявився заручником нез’ясованих відносин між відділом спецміліції і благодійним фондом "Берегиня", або міліції просто не приємне сусідство із закладом, який займається безпритульними дітьми".

У свою чергу, в судовому позові майор Міщенко пояснює свою відмову у підключенні центру до електромережі необхідністю вирішення технічних питань щодо підключення у "відповідних організаціях" та "визначення можливості підключення "Поступу" до енергосистеми ВСМ або "Берегині".

Після невдалих спроб досягти порозуміння із міліцейським начальством Костянтин Реуцький описує свій погляд на дану ситуацію у статті, після опублікування якої й опиняється на судовій бесіді. Погляд Костянтина Реуцького на проблемну ситуацію та спосіб його висвітлення у газеті міліція вирішила визначити для себе такими, що призвели до суттєвих втрат в очах громадськості Відділом спецміліції "честі, гідності та репутації". Очевидно, найбільш простим способом підвищити свою репутацію, керівництво Відділу спецміліції визначило для себе судовий процес із громадською організацією, яка опікується безпритульними дітьми. В судовому позові начальник ВСМ вимагає: 1) спростування опублікованих в газетній статті відомостей, які "порочать" Відділ спецміліції; 2) зобов’язати Костянтина Реуцького принести вибачення колективу ВСМ при Управлінні міністерства внутрішніх справ України в Луганській області.

Щоправда, як з’ясувалося на судовій бесіді, представник МВС не може пояснити спростування, яких саме фактів вимагає міліція. Аргументація міліцейського чиновника у кабінеті судді звелася до фрази: "Ця стаття в цілому для системи МВС не прийнятна".

Так і не почувши, спростування яких саме відомостей вимагає міліція, суддя призначив суд на 12 вересня 2003 року.

Громадськість тримає дану справу в полі свого зору. На судовому засіданні були присутні члени СЦГІ "Тотальна акція на підтримку прав людини та демократії" і місцеві журналісти. В підготовці до судового засідання керівнику "Поступу" була надана консультаційна допомога громадською організацією "За професійну допомогу".

Додаткові матеріали у даній справі можна знайти на сайті СЦГІ "Тотальна акція на підтримку прав людини та демократії" http://totalaction.iatp.org.ua.

P.S. Цікавими є і особливості функціонування системи правосуддя. Хоч судовий позов подано як проти газети "Вечерний Луганск" та к і проти Костянтина Реуцького, проте судова повістка надійшла лише на ім’я Костянтина Реуцького. Редакція ж газети про поданий проти неї позов навіть не здогадувалась до тих пір, поки сам Костянтин не повідомив цього факту.

31 липня відбулася Установча конференція, на якій її учасники прийняли рішення заснувати Кременчуцьку незалежну медіа-профспілку (КрНМП). Створення діючої профспілкової організації в Кременчуці – результат спільного партнерства Міжнародного фонду "Відродження", Київської незалежної медіа-профспілки, правозахисного громадського об’єднання "За права кожного" (м. Кременчук) та профоб’єднання ЗМІ Кременчука "Медіа-Ліга".

Серед засновників профспілки представники декількох кременчуцьких мас-медіа, а саме: газети "Вагонобудівник", "ТелеграфЪ", "Автограф", "Вісник Кременчука", представники громадської організації „За права кожного", незалежні журналісти. Головою КрНМП обрано незалежного журналіста Миколу Фельдмана, в минулому співробітника "Видавничого дому "Приватна газета" та кореспондента тижневика "ТелеграфЪ".

У найближчих планах профспілки – проведення 7 серпня 2003 року в Кременчуці семінару-презентації національного профспілкового руху за ініціативою засновників Київської та Кременчуцької НМП та за підтримки МФ "Відродження".

Додаткову інформацію можна отримати за адресою: e-mail: [email protected], тел.: (05366) 32848.

1.Мітинг пам’яті жертв голодомору...

Влада Полтавщини, яка найбільше за інші області постраждала під час голодомору 33-го, ігноруючи Указ Президента про 70-і роковини цієї трагедії, "Звернення до українського народу учасників спеціального засідання Верховної Ради України", практично нічого не робить для вшанування пам’яті невинних жертв тоталітарного режиму, інформування широких верств, особливо молоді, про сумні уроки історії.

Свідченням антинародності, подвійної моралі й духовної деградації тих, хто нами править, є і останній випадок.

Двадцять членів обласного товариства політв’язнів та репресованих 9 серпня планували провести у Полтаві День скорботи та пам’яті жертв голодомору 1932-1933 років: хотіли покласти вінки біля колишнього торгзину (нині магазин "Астера" на вул. Жовтневій), із запаленими свічками пройти від нього до Кобеляцької в’язниці, що була в ті час на місці нинішньої ОДТРК "Лтава" на вул.Фрунзе.

Але сповіщений про цей захід відповідно до ст.39 Конституції України Полтавський міськвиконком заборонив жалобну ходу, зажадавши, щоб ті, кому по-справжньому болить людська трагедія, якою б давньою вона не була, йшли під стіни стадіону "Ворскла", визначеного міськвиконкомом як місце для проведення масових заходів у Полтаві.

На випадок, якби два десятки полтавців таки прийшли у центр Полтави, їх чекали шість здорованів у міліцейській формі.

Чого боїться полтавська влада?

2.Мітинг, на якому лубенці зажадали від влади, щоб вона чесно відпрацьовувала свої високі зарплати й була законослухняною

Минулої неділі у Лубнах відбувся загальноміський мітинг, організований місцевими осередками опозиційних партій. Відповідно до ст.39 Конституції України ініціатори поінформували владу про час і місце масового заходу. Але Лубенський міськвиконком офіційно заборонив мітинг, тим самим порушивши право громадян на мирні зібрання.

Однак близько тисячі лубенців прийшли на площу Кірова, щоб висловити свій протест проти дій влади і правоохоронців.

Колишній мер Лубен Василь Коряк, лідери лубенських організацій партій "Собор", "Батьківщина", СПУ, депутати міськради, рядові жителі з болем говорили про те, що у Лубнах після призначення В.Харапудька начальником МРРВС різко погіршилася криміногенна обстановка. Наркоманія буквально захлиснула місто – використані шприци тепер валяються в кожному під’їзді. Є підстави вважати, що реалізація наркозілля відбувається під прикриттям працівників міліції. За порцію ширки наркомани масово зізнаються у скоєнні злочинів, а справжні злочинці розгулюють на волі. Нормою, казали лубенці, стали й тортури як спосіб отримати "явку з повинною".

Учасники мітингу ухвалили резолюцію, у якій зажадали зміни керівництва лубенської міліції, оскільки воно компрометує правоохоронні органи своїми діями і на службі, й у побуті. "Ми хочемо, – говориться у документі, – щоб міліція відпрацьовувала свої високі зарплати й сама стала прикладом законослухняності".

З обуренням говорили люди по діяльність міської ради. Адже місто занепадає. Міський голова комуніст А.Соболєв стверджує, що на утримання єдиного табору відпочинку над Сулою для дітей немає коштів. І разом з тим на кожній сесії міськради бізнес-структури… звільняються від податків. Один з прикладів – міський ринок, який приносив у міську скарбницю близько 300 тисяч гривень. Невже ці кошти зайві?! Три магазини для ветеранів продані приватним особам за смішною ціною. Нові ж власники одразу ж продали їх іншим за реальною – з п’ятьма нуликами. За 260 тисяч гривень міськвиконком придбав будівлю ПМК-5 під нове адміністративне приміщення, ще більше 500 тисяч гривень вклавши у ремонт. У кабінетах голови й заступника будуть кімнатки відпочинку з душем та теплим туалетом. У той же час учні й педагоги кількох лубенських шкіл ходять у надвірний нужник… На папері більше півмільйона гривень витрачені на асфальтування вулиць, а лубенці не пам’ятають, коли ремонтувалася навіть центральна вулиця. Міська влада масово видає дозволи на забудову сквериків, дитячих майданчиків кафе, магазинчиками, автозаправками, від чого значно погіршується екологічна обстановка. Потерпають жителі старовинного міста й від наслідків аварій комунальних комунікацій.

Незрозуміла ситуація на приватизованих підприємства: рядові робітники живуть усе гірше, а власники – усе краще.

Учасники мітингу вирішили звернутися до Рахункової палати, Генпрокуратури, щоб перевірили використання коштів міського бюджету й дали правову оцінку численним фактам.

Мені, як журналістці, було прикро чути від лубенців, що й у матеріалах про цей мітинг місцеві провладні ЗМІ, як завжди, паплюжитимуть опозицію, мовляв, "спекулює на тимчасових труднощах, дестабілізує суспільно-політичну обстановку". Люди відверто казали, що їм набридло читати й слухати брехню.

Цього, можливо, немає в Києві... А у багатьох містах і містечках України трапляється бачити, як за межами подвір’я своєї школи учні, одягнені далеко не в "спецівки", займаються прибиранням кимсь визначеної території. Дорослі звикли: сказано "треба", значить – треба. Що тут поробиш? Хіба нас, дорослих, не "знімали з роботи", а інколи й зараз не "кидають на прибирання території", яка може бути кількасот метровим відрізком якої-небудь міської транспортної артерії? Начальству видніше!

І ось у Кривому Розі другокласник СШ№84, що в Довгинцевському районі, подав у місцевий суд цивільний позов до своєї школи з причин подібного порушення його права. У цьому зв’язку газета "Голос України" опублікувала інтерв’ю з прокурором Дніпропетровської області Володимиром Шубою, в якому він зазначає, що прокуратура нічого протиправного в залученні дітей до суспільно-корисної праці не виявила, що така праця передбачена "стандартом початкової школи", а Довгинцевський суд залишив позов без розгляду на тій підставі, що "позивач не подав необхідних документів".

Щоб якось прояснити суть справи, кореспондент місцевої газети "Кривой Рог Вечерний" звернувся до адвоката другокласника Вадика Сергія Якименка. Останній вважає цю проблему дуже важливою, оскільки кожного дня можна бачити сотні школярів, які замітають вулиці, збирають сухостій у лісонасадженнях, рвуть руками траву вздовж доріг, і таке інше. Під виглядом "суспільно-корисної" праці у приміських приватних сільських господарствах учні цілими класами розносять відрами гній у лунки під насадження винограду. Адвокат відзначає, що прокуратура, посилаючись на Статут (стандарт освіти), не перевірила відповідність факту залучення дітей до такої праці учбовим планам. Нагадує С. Якименко і про п.44 Постанови Кабміну №964 від 14 червня 2000 року "Про затвердження Положення про загальноосвітні учбові заклади", згідно якого до суспільно-корисної праці дітей залучають за їхньою згодою і згодою батьків. Виявляється, що суд залишив позов без розгляду не на тій підставі, як це стверджує прокурор, що "не надали необхідні документи", а тому, що у справі замість "позивач Касьяник" було поставлено "за позовом Касьяника", а також тому, що не були "додані письмові докази". У той же час, як зазначає адвокат, є визначення Верховного суду України про те, що не наведення доказів – не підстава для відмови у судовому розгляді. Його хвилює поширена у Кривому Розі хибна практика розширеного тлумачення ст.137 ЦПК щодо вимог до позову під виглядом виявлення вигаданих у ньому дефектів.

Отже, дуже важливу справу, що стосується зміцнення правосвідомості всіх учасників учбового процесу та охорони здоров’я шкільної молоді (бо, які санітарно-гігієнічні нормативи за цих умов контролюються?!), Криворізька Феміда та Дніпропетровське "око державця" відкинули "до кошика". Проте, їм все важче стає накривати його наглухо покришкою. Попереду – розблокування тяганини з апеляційними скаргами, на якій добряче "набили руку" місцеві суди.

В газеті "Вечірні Черкаси" № 27, що вийшла з друку 25 червня 2003 року журналісти Людмила Майборода, Денис Богатирьов розповіли скандальну історію про те як чиновники Золотоніської райдержадміністрації вимагали з різних організацій гроші для дітей-інвалідов, а витрачали їх на пиятики у місцевому кафе "Зустріч".

"Чиновники Золотоніської райдержадміністрації збирали з організацій району гроші на допомогу дітям-інвалідам, а витрачали їх на бенкети та навчання працівників апарату. Про це повідомив перший заступник прокурора області Петро Ковапь. Прокуратура Черкаської області порушила кримінальну справу за фактом зловживання службовим становищем посадовими особами Золотоніського райуправління ветеринарної медицини. Протягом 2000 – 2003 років посадовими особами цієї установи, згідно з листами Золотоніської районної адміністрації, перераховувалися значні кошти для плати за концерти, подарунки та проведення доброчинних обідів для дітей-інвалідів. У ході прокурорської перевірки встановлено, що ніяких концертів не було, у їдальні райспоживтовариства дітей ніхто не харчував, ніяких подарунків вони не отримували, – розповів Петро Коваль.

Із зібраних райадміністрацією коштів (а це понад 30 000 грн.) діти-інваліди не отримали ні копійки.

Головного лікаря золотоніської ветеринарної медицини Віктора Вовка було затримано. Але слідчих прокуратури рівень простих виконавців не задовольнив, і вони примусили дати свідчення і голову райдержадміністрації Бориса Євмину. Адже він особисто підписував листи до організацій, за якими виділялися кошти на допомогу дітям-інвалідам.

Напередодні свого 45-річчя у 2000 році голова Золотоніської райдержадміністрації Борис Євмина підписав такий лист, адресований начальнику управління ветеринарної медицини Віктору Вовкові, в якому просив виділити 4000 грн. на організацію "благодійного" обіду:

"У переддень Міжнародного Дня Інвалідів районна державна адміністрація планує провести зустріч із дітьми-інвапідами, щоб хоча б на цьому святі діти змогли на декілька годин забути про свої проблеми, повірити в себе. Незважаючи на скрутне економічне становище, ми не маємо права залишати без уваги цих знедолених дітей. І тільки з вашою допомогою кожна дитина зможе відчути радість від побаченого концерту й отриманого подарунка на благодійному обіді".

Гроші було перераховано того ж дня. І, як стверджує прокуратура, 28 жовтня в місцевій їдальні "Зустріч" відбулося святкування ювілею голови Золотоніського району Бориса Євмини. На ювілеї були присутні приблизно 60 осіб в основному чиновники райдержадміністрації та актив району. Сьогодні більшість із них у розмові з журналістами взагалі відхрещуються від своєї присутності на святкуванні 45-річчя свого голови: нікому з них не хочеться нажити дурної слави. На банкеті подавали страви, які готували за спеціальним замовленням, а також ікру чорну і червону та ананаси. Було випито 40 пляшок горілки та коньяку, а також понад 50 келихів пива.

Понад сто батьків дітей-інвалідів Золотоніщини вже заявили працівникам прокуратури, що вперше чують про те, щоб їхнім дітям дарували бодай якісь подарунки чи влаштовували доброчинні обіди. Встановлено 10 подібних епізодів неіснуючого харчування дітей. Крім банкетів, гроші також використовували на оплату навчання працівниці адміністрації в одному з черкаських ВУЗів."

9 липня 2003 року таж сама газета "Вечірні Черкаси" повідомила, що "голова Черкаської обласної адміністрації Вадим Льошенко направив пропозицію на адресу Президента України Леоніда Кучми та прем’єр-міністра Віктора Януковича щодо звільнення з посади голови Золотоніської районної державної адміністрації Євмини Бориса Григоровича, як такого, що скомпрометував себе. До пропозиції додано подання прокуратури області на п’яти аркушах, де на підставі виявлених порушень обґрунтовується недоцільність перебування Бориса Євмини на нинішній посаді".

А 12 липня в іншій черкаській газеті "Вісник Золотоніщини" на захист Бориса Євмини з’явилося "Звернення до Президента України Леоніда Кучми" учасників бойових дій, інваліда II групи, капітана II рангу у відставці, голови первинної ветеранської організації с. Піщане Леоніда Несторовича Радченка та почесного голови районної ради ветеранів, учасника бойових дій, інваліда 1 групи, майора у відставці Семена Олексійовича Кривіцького.

"Ми дуже схвильовані повідомленнями преси, телебачення та радіомовлення про те, що у Золотоніському районі нібито не проводились і не проводяться ніякі заходи з ветеранами війни, і це стало приводом до подачі подання Президенту України Л. Д. Кучмі від голови Черкаської обласної державної адміністрації про звільнення з роботи голови Золотоніської райдержадміністрації Б. Г. Євмини. Ми, ветерани війни, категорично з цим не погоджуємося і підтверджуємо те, що райдержадміністрація разом з районною радою та радою ветеранів війни і праці постійно співпрацюють і надають суттєву допомогу людям похилого віку, особливо ветеранам війни і праці. За сприяння особисто голови райдержадміністрації Б; Г. Євмини обладнано чудовий кабінет для районної ради ветеранів, де проводиться прийом головою районної ради ветеранів Л. М. Бурковою людей похилого віку. При потребі у цьому кабінеті проводять прийом громадян похилого віку також спеціалісти структурних підрозділів райдержадміністрації.

У районі проводяться заходи по відзначенню свят та визначних подій, надається матеріальна допомога ветеранам, влаштовуються урочистості до Дня Перемоги, до 23 вересня – Дня визволення Золотоніщини від фашистських загарбників, до Дня захисника Вітчизни.

День Перемоги в районі відзначається як свято вшанування живих і полеглих воїнів. У кожному сільському населеному пункті завжди проходять зустрічі керівників органів державної виконавчої влади і місцевого самоврядування з ветеранською громадськістю. За сільськими радами району закріплені відповідальні працівники райдержадміністрації та районної ради щодо проведення заходів та відзначення Дня Перемоги, Дня визволення району, Дня визволення України від фашистських загарбників, Дня захисника Вітчизни. Керівники господарств надають ветеранам Великої Вітчизняної війни допомогу продуктами харчування. На свята організовують святкові концерти та обіди. У навчальних закладах району проходять зустрічі з учасниками Великої Вітчизняної війни з метою збереження пам’яті про подвиг українського народу в роки війни."

І далі головне: "Ми, ветерани війни і праці, вдячні нашому голові райдержаміністрації Б.Г. Євміні за увагу і допомогу у вирішенні проблемних питань нашого життя. Вдячні за те, що він – людина доброї душі, у будь-яку годину приймає нас, піклується про нас як рідний батько, розуміє нас і завжди допомагає."

Це звернення викликає, м’яко кажучи, подив. Вельмишановні ветерани, які оголосили себе захисниками інтересів людей похилого віку та інвалідів витрачали бюджетні та благодійні кошти на себе. Інша справа, коли б вони із своїх коштів – всі названі особи далеко не бідні – робили це. Бюджет виділяє на підтримку громадських організацій інвалідів 16 тисяч, але вони жодної копійки з них не отримали, приміщень не мають. Всі особи, які підтримали це звернення, в свій час займали керівні посади в районі і прекрасно розуміють необхідність виділення коштів на роботу громадських організацій, яких більше десятка. Більшість інвалідів перебувають в жалюгідному стані.

І гроші, замість влаштування "чудових кабінетів", можна потратити на пандуси – без бар’єрні під’їзди, зробити другі поручні на сходах, надати інвалідам електричні коляски, обладнати звукові світлофори. І такі заходи дійсно були б на користь інвалідам. А коли послухаєш таких "борців" за права інвалідів, то вони навіть не розуміють, що треба кошти тратити на інвалідів, слабо захищених, хворих, які потребують кошти на лікування. А зараз горе-керівники таких псевдоінвалідних організацій здебільшого плачуться про свої потреби. Дочці, наприклад, треба дім побудувати, зятю машину купити і т. і. Зрозуміло, такі керівники громадських організацій підривають авторитет НДІ, відповідно потребують якогось контролю за їх діяльністю. Дуже потрібно проводити семінари з прав людини для інвалідів. Важлива співпраця з іншими правозахисними організаціями.

На жаль, при перевірці на підприємствах виявлено десятки організацій, що звертаються за допомогою, називаючи себе інвалідськими. Їх шахрайство вдається, бо, як правило, немає списку таких організацій. Важливо координувати інвалідські організації в масштабах всієї України. Можливо, саме створений ними орган буде надавати Інформацію про зареєстровані правозахисні інвалідськІ організації, які в першу чергу потребують спонсорської допомоги. Зрозуміло, що це матиме рекомендаційний характер. В багатьох адміністраціях е радник по питанням інвалідських організацій, який очолює координаційну раду. Виходячи з того, що в Україні приблизно 3 млн. інвалідів (це тільки ті, що мають посвідчення), а якщо врахувати всіх інвалідів, які часто не можуть отримати посвідчення за станом здоров’я, то їх, на мою думку, буде не менш 6 млн.

Правозахисним організаціям треба більше уваги приділяти на освіті з питань прав людини серед інвалідів, бо необізнані часто потрапляють в тенета шахраїв.

P.S.Голова Золотоніського району Борис Євмина відповів на запитання кореспондента газети "Вечірні Черкаси", що він видав наказ розпочати службове розслідування, і коментувати цю історію він зможе тільки після того, як отримає результати цього розслідування. Стосовно того, чи підписував він лист до організацій з проханням виділити 4000 гривень на "доброчинний обід", Б.Євмина відповів: "Мені доводиться підписувати тисячі документів, і разом з іншими, можливо, мені підсунули і цей лист. Тому потрібно вивчити, хто його готував, хто замовляв гроші і на яких підставах вони перераховувалися. Але запевняю вас, що "на сторону" ці гроші не пішли. І прокуратурі непорядно підтасовувати цей лист під мій день народження."

Кореспондент наводить також думки мешканців Золотоноші: що цю історію витяг на світ божий через неприязні стосунки колишній міський голова Золотоноші Олексій Коваль, який нині працює першим заступником голови Черкаської облдержадміністрації, і що це наслідок боротьби за Золотоніський комбінат хлібопродуктів, який планується найближчим часом приватизувати.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вітчизна" обробило, за допомогою літака, небезпечним для здоров’я людини отрутохімікатом не лише лани товариства, а і чотири села Веселинівського району, Миколаївської області – Бондарівку, Новопавлівку, Виноградівку, Казимірівку.

При обробці була порушена мапа польотів.

На голови селян впав заборонений для обробітку авіахімметодом діксинт "Реглон-супер", який дозволено використовувати лише в маленьких дозах .

Таким чином отрута потрапила на городи мешканців вищезгаданих сіл Веселинівського району. Здоров’ю та власності селян завдано шкоди. Їх позбавлено екологічно чистих продуктів харчування.

Спроба місцевих жителів з’ясувати правду про причини екологічного лиха не знайшла порозуміння у місцевих чиновників. Зокрема, нині посилено тиск на фермера Володимира Анненка, який написав скаргу до крайової організації Народного Руху України з проханням підтримати його у боротьбі за покарання винних.

Правду про нинішню ситуацію у чотирьох селах Миколаївської області намагаються приховувати і нині.

Протистояння триває.

З відповідною заявою до голови обласної держадміністрації Олексія Гаркуші звернулася крайова організація Народного Руху України, до справи підключилася прокуратура.

Як повідомив "Голосу Америки" фермер села Новопавлівка, Веселинівського району Володимир Анненко: "На сьогоднішній день директор товариства "Вітчизна" Віра Савченко веде брудну кампанію проти людей, які виявили цей факт, не дали його приховати.

Головне, що пані Савченко, коли трапилася ця трагедія, не зібрала людей і не попередила про небезпеку..."

Про те, як впливає екологічна катастрофа на селян, розповів ще один фермер з села Виноградівка Олександр Серватинський: "Я певний час не звертав уваги на те що робилося навколо. Подивився лише, що все навколо біле... Лише потім зрозумів.... Зять у мене хворий. Він три дні не міг вийти на вулицю. У нього йшла кров. Жінка каже, що тіло чухається... З дерев почало падати листя. І це влітку. На моєму городі капуста не росте, а все лягає.... І ми це їмо... Я подумав про своїх онуків і не міг мовчати"

Фермера села Бондарівка Олександра Лаха звільнили з роботи за вимоги оприлюднити правду про наслідки розпорошення отрутохімікатів над селами Веселинівського району Миколаївської області.

"Владні чиновники сказали, що неправдою є відомості про отруєння. Казали, що підстав для занепокоєння немає і все вгамується.

А у мене четверо дітей – дівчат. Я побоююся за їхнє майбутнє, що буде з ними. Нам ніхто нічого не каже і, напевне, вже і не скажуть..." – сказав Олександр Лах.

Голова миколаївської облдержадміністрації Олексій Гаркуша 5 серпня на традиційному телебрифінгу для журналістів заявив, що ситуація у Веселинівському районі під його контролем.

"Про факти тиску на селян і приховування інформації мені нічого не відомо. Якщо це підтвердиться – винні будуть покарані. Ми маємо пам’ятати уроки Чорнобиля".

Лідер Миколаївської крайової організації Народного Руху України Юрій Діденко, тим часом, повідомив, що нині готується звернення до народних депутатів України з приводу нової екологічної катастрофи у Веселинівському районі Миколаївщини. Дії влади у цій ситуації його стурбували і, за словами пана Діденка, "нагадали сумні радянські часи...".

О состоянии нашей пенитенциарной системы рядовой гражданин знает лишь понаслышке. О том, как реально обстоят дела в местах лишения свободы, тоже мало кому известно. А кто знает, вспоминает это как кошмарный сон. Денег у государства не хватает на содержание заключенных. В одном центральном издании писалось, что бюджетом предусмотрено 35 копеек в день на одного человека. Ни о каком нормальном питании и речи не может идти, а про закупку медикаментов можно вообще забыть. Тем временем в местах лишения свободы процветает туберкулез, и ВИЧ инфекция. Такая ситуация может перерасти в катастрофу для всей страны и нашей области в частности, так как тюрьмы переполнены, а болезни в основном инфекционные. А, выйдя на свободу, попадают в общество, так что угроза заболеть туберкулезом вполне реальна.

Проблемы эти не разрешаются в течении многих лет. Но в последние годы активизировался третий сектор. Именно на него можно возлагать большие надежды, так как люди, работающие в нем, в основном волонтеры, стараются улучшить наш мир. Так в 2001 году была создана общественное объединение "Свобода". Цель организации помочь заключенным в социальной реабилитации, и после освобождения возвратить их к полноценной жизни честных граждан. Кроме этого объединение старается предоставить первое рабочее место бывшим заключенным, так как безработица в Кировоградской области и так велика, а кто захочет брать рабочего, за плечами которого еще и судимость? А если человек видит, что никому не нужен, то от элементарной безысходности он вновь идет на преступление.

Председатель правления ОО "Свобода" — Валентин Лукин (кстати, он также является почетным президентом федерации тяжелой атлетики в Кировоградской области) говорит, что объединение регулярно помогает администрации исправительных учреждений в Кировоградской области, передавая продукты питания и медикаменты, чем существенно облегчает работу государства.

"Хотелось бы, — продолжает Валентин Николаевич, — чтобы все понимали, что люди, преступившие закон, остаются людьми. И общество не должно от них отмахиваться. Ведь не помогая им, мы негласно толкаем их на новые преступления.

Жаль, что некоторые не понимают всей сущности проблемы. Ведь в местах лишения свободы из-за недостаточного питания процветают болезни, а человек выйдя на волю, становится распространителем их. Наверное, не случайно в последнее время увеличилось число больных туберкулезом, гепатитом и ВИЧ инфицированных. Пока мы все вместе не осознаем, что это наша общая проблема, мы ее не решим".

"Ведомости – плюс" № 33, 15.08.03

Про судово-правову реформу в Україні говориться останнім часом чимало – не тільки в зв’язку з відповідними змінами чи необхідністю відповідних змін у законодавстві, а й через значне незадоволення в українському суспільстві теперішнім рівнем діяльності судової системи. Але якраз важливо в цьому контексті почути думку, як говорять, з середини, від самих суддів та працівників судів.

Нещодавно, наприкінці липня цього року в м.Львові Регіональним громадським Фондом прав людини "Право і Демократія" за підтримки "Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні був проведений семінар на тему: "Моніторинг впровадження ст.6 Європейської конвенції", який є реалізацією проекту з такою ж назвою, спрямованого на покращення діяльності судів в ході проведення судово-правової реформи. Якраз учасники цього семінару, а вони були не тільки з Львівщини, а й з Чернігова, Севастополя, повинні будуть з’ясувати за допомогою спеціально підготовлених анкет ставлення суддів, працівників судів, адвокатів до теперішнього становища і необхідних змін судової системи України. Організатори семінару розповіли, що в ході реалізації цього проекту з Фондом "Право і демократія" співпрацюватимуть інші українські правозахисні організації, зокрема Харківська правозахисна група.

Перші результати проекту мають бути оприлюднені для широкої громадськості у середині вересня 2003 року.

Сподіваюсь, що про все це, як і про подальшу долю проекту "Моніторинг впровадження ст.6 Європейської конвенції", Ви, шановні читачі, будете мати змогу прочитати на сторінках бюлетеню "Права людини".

29 липня 2003 року в рамках проекту "Знай свої права" вiдбувся круглий стiл з однойменною назвою, за участi правозахисних громадських органiзацiй, представникiв державних служб, до яких безпосередньо звертається населення iз запитами та зверненнями, та журналiстiв Волинських ЗМI.

Цей захiд був проведений Волинським ресурсним центром та громадською органiзацiєю "Волинськi перспективи" з метою оприлюднення результатiв монiторингу Волинських ЗМI за 2002 – початок 2003 року на предмет публiкацiй про порушення прав людини. Крiм того, Волинський ресурсний центр презентував iнформацiйно-правовi листiвки, виданi за результатами монiторингу, що стосуються найактуальнiших запитань, з якими громадяни зверталися до правозахисних громадських органiзацiй Волинської областi.

Тематика звернень включає близько 21 позицiю – найчастiше виникають проблеми по таких питаннях, як: працевлаштування (174 публiкацiї), соцiальний захист у випадку безробiття, допомога по безробiттю (163), оплата працi (152), права та обов’язки громадян при веденнi особистого селянського господарства (147) та iн. Як зазначила керiвник проекту Руслана Стасюк, таке дослiдження було вкрай необхiдним та корисним для того, аби визначити реальну ситуацiю iз висвiтленням у ЗМI публiкацiй про порушення прав людини. Як виявив монiторинг, у 20 виданнях Волинської областi, за 2002 – початок 2003 року було опублiковано 208 статей по тематицi порушень прав людини. Отриманi данi свiдчать, що такi теми є не надто популярними для висвiтлення у ЗМI. Адже з одного боку – вони говорять про недiєвiсть i недосконалiсть законiв, з iншого – про залежнiсть преси вiд мiсцевого керiвництва чи влади. Зокрема, присутнi журналiсти зазначили, що мають мiсце "акти втручання представникiв державних служб в їх роботу. Тому що реально порушень "фіксується набагато бiльше, але не завжди журналiсти мають змогу висвiтлити цi подiї. Виступи представникiв влади окреслили головнi проблеми з якими звертається населення до органiв державної влади, серед них – питання пов’язані iз роботою житлово-комунальних служб, наданням матерiальної допомоги, поверненням вкладiв з ощадкнижок, недосконалим судовим законодавством (неправомiрнi рiшення судiв), порушеннями земельного та трудового законодавства та iн.

Пiд час круглого столу за результатами монiторингу, учасники виробили ряд пропозицiй серед яких:

поiнформувати журналiстiв про їхнi права та механiзми захисту прав,

створити громадську коалiцiю для здiйснення постiйного монiторингу з правозахисних питань,

провести монiторинг державних структур на предмет реагування на звернення громадян,

випустити iнформаційні листiвки по проблемi повернення заощаджень громадян.

Волинський ресурсний центр

31 липня 2003 року у м. Ужгороді відбувся круглий стіл, як підсумок реалізації проекту "Вибори та політичні процеси", що на Закарпатті реалізовувала Асоціація студентів-правників та молодих юристів "Вестед", за підтримки "Development Associates, Inc." за кошти USAID.

Активну роботу в рамках реалізації проекту взяли 60 представників 27 громадських організацій та органів державної влади, депутати районних рад з більшості районів Закарпаття.

В рамках проекту було підготовлено посібник для тренерів "Лобіювання: сутність, засади, практика застосування" та апробовано його на 2-х семінарах – тренінгах. Питання, що розглядались та за якими проходили навчання, включали в себе наступне:

Лобіювання. Механізми лобіювання;

Заходи;

Лобіювання інтересів місцевого самоврядування громадськими організаціями.

Якщо підвести підсумки проекту, то можна констатувати, що на сьогодні ми маємо слабку активність у діяльності громадських організацій у віддалених від центру районах Закарпаття. Загалом активність проявляється в обласному центрі, та ще у двох великих містах краю. В інших районах та містечках, активність незначна. Це пов’язано з тим, що період активізації громадської діяльності на Закарпатті, порівнюючи з іншими областями України, що відбувався останні 5 років, ми втратили.

Спілкуючись з представниками організацій та відзначаючи проблеми з якими вони зустрічаються при проведенні своєї діяльності ми відмітили:

що в деяких районах відсутні громадські організації, які тісно співпрацюють з органами місцевого самоврядування та державної влади, і публічно при цьому висвітлюють результати цієї співпраці – наприклад, Ужгородський, Воловецький, Виноградівський;

серед представників громадських організацій краю та й часто у працівників органів місцевого самоврядування відсутні знання про механізми проведення зборів громадян, організація громадських слухань, реалізація місцевих ініціатив, тощо;

через низьку обізнаність, щодо поширення норм, які регулюють роботу органів місцевої влади, унеможливлює процес поширення інноваційного досвіду просування рішень на місцевих рівнях

З метою покращення ситуації, що склалась, та активізації діяльності громадських організацій у віддалених районах Закарпаття було вирішено: створити партнерську мережу, громадських організацій, учасників проекту, з метою співпраці та вироблення подальших кроків у відстоюванні інтересів місцевих громад.

Для цього слід:

Проводити у подальшому тренінги та семінари для представників громадських організацій, лідерів місцевих громад з питань формування активних груп у місцевих громадах, планування діяльності громадських організацій; залучення ресурсів для діяльності з місцевих джерел, ведення переговорів та пошуку партнерів; та інші навчальні теми, що допомагають керівникам організацій у їх роботі;

Ініціювати та впроваджувати спільні проекти з іншими, більш досвідченими організаціями, розповсюдження друкованої літератури;

Проводити навчання для керівників організацій, учасників проекту та створення на базі партнерських організацій ресурсних центрів з розвитку місцевих ініціатив.

В найближчий час планується оформити роботу мережі партнерства та виробити правила роботи, перші кроки діяльності.

Проблема самоідентифікації завжди актуальна. Без цього не можна, для цього живуть, змагають, зрештою вмирають. Звідси, – нас часто переконують, ще частіше – ми переконуємо себе самі. Але завжди сумнів над здоровим глуздом бере верх, і остаточно людина волає залишити філософію на потім, аби не утруднювати собі життя. Нас переконують, що майбутнє нашого химерного етносу в Європі, і що найважливіше – минуле також. Щоправда, всіляко заперечують наявність традиціоналістських ідеалів, або їх модерних трансформацій. Це важливо, бо традиція здатна грати значно більшу роль, ніж найсучасніші PR-технології.

Сумська область зараз – це європейський феодалізм епохи первинного нагромадження, де громадян об’єднує схильність до соціального паразитизму. У нас полюбляють проводити аналогію України і Франції. Ось Франція епохи Бурбонів (XVII-XVIII ст.): паризький двір, фаворити, відкупщики та банкіри, феодальна "фронда", провінційна знать, дрібне дворянство та міста, які постійно апелюють до короля в пошуках захисту від утисків олігархів та чиновництва, парламент в стані хронічного бродіння під контролем короля... Трубадури, блін.

Ва-у, ледве не забув. Ще "лицарські" турніри, що легко влаштовуються на шляху між Сумами і якоюсь там Басівкою. Але то не часто. Бо терпець уривається не у всіх. Для повноти аналогії було б доцільно ввести офіційну плату за патент держслужбовця та прийняти закон про полєтту (податок з чиновника – який-небудь 1% на рік від ціни патенту). У нас зараз також сформована феодальна, васалітетна система суспільного панування, побудована не на обміні, не на плановому перерозподілі, а на експропріації ресурсів на користь владних угруповань, і це накладає глибокий відбиток на всю мережу суспільних відносин. Ця модель складається з кількох комплементарних частин, об’єднаних своєю взаємозалежністю і нерівноцінністю в виробленні і споживанні національного продукту. Найнижчою ланкою є село. Тут вмирають, або крадуть, останнє звучить так само морально-індеферентно як "погода", "служба" і т.п. Крадуть не лише нічиє, тобто колгоспне, крадуть вже нарешті одне в одного. Бувають сутички і жертви, але родини потерпілих не скаржаться, тому що закінченням цих латифундистьких банд є самі районні органи влади, разом з прокуратурою і міліцією.

Структура найнижчої ланки така – голова КСП, декілька бригадирів, комірники, завгаража і обов’язково бухгалтер. З цієї латифундії хтось обов’язково має сина або іншого родича в районній розбухлій міліції, якого примістили туди за відповідний хабар, цей останній представляє силову гілку влади, тобто при потребі тероризує кріпосних діггерів – з англ. "копачів" (це вже аналогія з дореволюційної Англії XVII ст.) за невихід на роботу, за яку вже давно ніхто не платить тих символічних копійок, за неправильне голосування в місцевий ландтаг, та й просто так, для розваги (під час місцевих та парламентських виборів 2002 р. автора цих рядків у с.Юнаківка місцевий васал в міліцейській формі пробував переконати, що в цих володіннях українські закони не діють, і аби поспостерігати за виборами, журналісту треба просити дозвіл у найближчому райцентрі, а застосуванню сили вдалося запобігти лише наявністю вже там непрацюючого мобільного телефону – тоді він був як символ богообраності). Передреволюційну ситуацію створює майже некерований (внаслідок ідеологічної маніпуляції) дисбаланс між містом і селом, який викликає все більший антагонізм, особливо в молоді. Вторинна убогість, лохуватий провінціоналізм, психологічна меншовартість, побутова недоброякісність, а разом з тим прагнення долучитись до всього першоякісного, нічого не міняючи в собі. Бо місто їх захоплює "свободою", за яку не хотіли боротися їх батьки – мовляв треба вчитися, а там якось воно буде, – з часом стають носіями російськомовної вторинної субкультури, але ще довго будуть відчувати себе істотами з іншого світу. Ще важче батькам, які моляться аби вистачило грошей довчити своє чадо. Про це ще мріяли батьки їх батьків. Цікаво, що цей феодалізм в Україні ніколи і не закінчувався, починаючи з XVII ст. Просто, тепер такі цинічні поняття, як "інквізиція" та придбання індульгенцій (для прощення гріхів, – це таке, з усіма буває) виправдовуються найвищою соціальною цінністю – "громадянським спокоєм". На таку "феодальну психологію" і атмосферу загальної зашуганості розраховують учасники передвиборчих перегонів, коли говорять, що вони використовують адмінресурс. Тоді, під час виборів, вчителька місцевої школи пошепки сказала мені, що все це розуміє, але змушена фальсифікувати вибори, бо хоче, щоб її дочка стала дипломованим агрономом. А один із кандидатів до районної ради пропонував "домовитися" про суму компенсації, щоб матеріали про їх село не з’явилися в регіональній пресі. Відповідь на питання, для чого порушувати закон таким впливовим політгрупам, коріниться в самій їх природі. Справа в тому, що життєдіяльність та фінансовий стан цих "посаджених людей" залежить не від "широкої підтримки" народу та членських внесків їх партій, а від можливостей на всіх щаблях влади служити посередником між бізнес-структурами та органами влади. Саме тому такі речі як: державна стратегія, ідеологія, чітке визначення свого місця в політичній архітектурі, за великим рахунком, – інтереси тієї вчительки, – для цих людей цілком відносні та непринципові. І, насамкінець, інформація для ... електорату (для людей, значить): зміцнення впливу груп, що використовують політичний примус, загрожує остаточним розвалом політичної схеми (яка, до речі, закріплена Конституцією України) та появою політики постмодерного "олігархічного етапу". А він нам, самі ж бо розумієте, потрібен як корові стоп-сигнал.

P.S.Головна фішка сезону: коли це все скінчиться, громадяни не повинні кричати "Король помер – хай живе король!", як кричали французи в середньовіччі, хоч би як нас не переконували, що ми йдемо в Європу. Просто Європи є різні.

http://partnerstvo.ukrbiz.net/pravo_10.htm

Повстання політв’язнів Норильських таборів – одна з забутих сторінок нашої історії. Влітку 1953 року ув’язнені відкрито висловили свій протест проти нелюдських умов утримання в таборі. Ініціаторами повстання були саме українці, вишколені в лавах Української Повстанської Армії та Організації Українських Націоналістів.

У неділю 3 серпня у приміщенні Волинського обласного музично-драматичного театру імені Тараса Шевченка відбулося відзначення 50-ї річниці повстання. "Кожна програна битва веде до перемоги у майбутньому" – так словами класика відгукнувся про події тих років заступник голови облдержадміністрації з гуманітарних питань Степан Родич. Але повстання у Норильську не було поразкою, переконані його безпосередні учасники. Зокрема, Петро Осійчук наголосив, що "Норильськ – це наша велика перемога!" Перед численними гостями виступили також голова Волинського Братства вояків УПА Мелетій Семенюк, голова Львівського Братства вояків УПА Олесь Гуменюк, голова Всеукраїнського товариства політв’язнів і репресованих Євген Пронюк та інші свідки подій 50-річної давності. Сльози викликав виступ живої легенди українського повстанського руху Юрія Шухевича – сина генерала Тараса Чупринки: "Ваш Чин заслужив на повагу сьогодні".

Перед учасниками зібрання виступали творчі колективи Волинської області. Завершилася урочистість Шевченковим "Заповітом" у виконанні зведеного хору колективів "Посвіт" і "Злагода".

(Прес-реліз 5 серпня 2003 року)

Музаффар Мірзаєв (29 років) страчений у червні 2003 року, незважаючи на твердження про те, що він був душевнохворим, а також попри втручання Комітету ООН з прав людини. Перед тим стратили Азамата Утєєва, Ільхома Бабажанова і Максуда Ісмаілова. Крім того, останніми днями надійшли непідтверджені повідомлення, що нещодавно, всупереч втручанню Комітету ООН з прав людини, стратили ще двох людей.

За інформацією Міжнародної Амністії ситуація з правами людини в Узбекистані викликає серйозне занепокоєння та потребує привернення уваги міжнародної спільноти. З цією метою Міжнародна Амністія з 7 липня до 18 серпня проводить всесвітню акцію термінової допомоги політичним в’язням, яким загрожує страта.

В рамках акції ми звертаємося до всіх небайдужих людей з проханням підняти свій голос на захист конкретних в’язнів сумління. Члени та симпатики Міжнародної Амністії зі 150 країн світу надсилають листи-звернення до Президента Узбекистану, Голови Верховного Суду, Генерального Прокурора, узбецького Обмудсмена, а також листи підтримки в’язням сумління та їхнім родичам.

У зверненні Комітету до влади Узбекистану, спрямованому двома місяцями раніше, містився заклик відкласти виконання вироку щодо Музаффара Мірзаєва. Матері ув’язненого був даний офіційний дозвіл відвідати сина 25 червня, однак охоронці не пустили її далі порога в’язниці. Міжнародна Амністія припускає, що Музаффар Мірзаєв був таємно страчений ще до приходу матері.

Життя Нодирбека Каримова (22 роки) й Аброра Ісаєва (19 років, вважається, що останній є душевно хворим) усе ще знаходяться в небезпеці. Нодирбек Каримов 30 червня, коли його відвідали батьки, був живий. Однак з тих пір про нього нічого не відомо; батьки бояться, що його вже могли стратити або можуть стратити в будь-який момент.

Мати Аброра Ісаєва ходила на побачення із сином 1 липня. За її словами, душевний розлад сина досяг такої стадії, що він поводиться як дворічна дитина. Вона стверджує, що: "Він плакав, як дитина, і хотів, щоб його обійняли, хотів сидіти в мене на колінах. Я намагалася заспівати йому колискової та заспокоїти його".

4 червня Бертранд Рамчаран, діючий Верховний комісар ООН з прав людини, поширив прес-реліз, в якому звернувся до влади Узбекистану з проханням "не виконувати вирок стосовно тих ув’язнених, котрі подали апеляцію до Комітету ООН з прав людини". За його словами, під час свого візиту до Узбекистану в березні цього року, він "особливо підкреслив, наскільки важливо поважати" втручання з боку Комітету ООН з прав людини.
Обставини справи

Узбекистан надав військовій коаліції на чолі з США можливість розмістити на своїй території військові бази для здійснення польотів до Афганістану. Так звана "міжнародна боротьба з тероризмом" використовується узбецькою владою для виправдання свого наступу на релігійну і політичну опозицію. Репресіям піддаються представники релігійних общин (переважно молодь), політична опозиція, а також жінки.

Кілька тисяч політичних в’язнів все ще залишають у в’язницях Узбекистану. Несправедливі суди, катування і жорстоке поводження є звичайною практикою в подібних справах. Родичі політичних в’язнів продовжують піддаватися переслідуванню і жорстокому поводженню винятково через свої сімейні зв’язки з політичними в’язнями. Спеціальний доповідач з проблем катувань після свого відвідування Узбекистану зробив висновок про "систематичний" характер катувань у цій країні.

У своєму звіті Спеціальний доповідач відмітив, що влада Узбекистану не звертає увагу на офіційні звернення КПЛ стосовно справ окремих засуджених. Окрім того, він виразив "[серйозне занепокоєння тим, що] не приділяється належної уваги і не приймається ніяких заходів у зв’язку зі зверненнями від імені осіб, яким загрожують катування і навіть страта".

Українська Асоціація "Міжнародна Амністія"

За додатковою інформацією звертайтеся до прес-секретарки Української Асоціації Міжнародної Амністії Антоніни Тарановської, для листів: 01015, м.Київ-15, а/с 60, адреса офісу: м. Київ, вул. Кулібіна, 6, пом. 168, тел./факс: + 044 443-78-78, e-mail: [email protected]  

Вийшли з друку такі посібники:

" Як захиститися в судi вiд влади". Київ, 2003

У цьому посiбнику зроблено спробу показати на основi українського законодавства як можна захищати свої права:

– зразки скарг;

– чи може громадянин вiдшкодувати матерiальну та моральну шкоду,

завдану незаконними рiшеннями чи дiями;

– як скласти позов (зразки заяв);

– як i куди звертатися за захистом своїх прав i свобод;

– приклади найбiльш типових справ тощо.

" Населення чи громада? Або як впливати на мiсцеву владу". Київ, 2003

Посiбник дає визначення поняття територiальна громада, показує, як дiє система мiсцевого самоврядування в Україні, яка роль територіальної громади у формуваннi органiв мiсцевого самоврядування в конкретному населеному пунктi, а також можливостi законного впливу на органи та посадовi особи мiсцевого самоврядування.