MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Бюлетень "Права Людини", 2003, #28

Хроніка
Прокурор Крыма обнародовал данные по борьбе с "оборотнями в погонах". 10 жовтня - Всесвітній день проти смертної кари. Конституція і права людини
Верховный Суд Украины констатирует наличие грубых нарушений закона в деле Б.Фельдмана. Виконання Україною своїх обов’язків та зобов’язань. Впровадження норм європейського права
Хто захистить від … міліції? Менти - "вихователі" з Яремчі. Право на свободу та особисту недоторканність
Ще про моніторинг. Право на приватність
В Україні продовжується переслідування непокірної преси. "Львівську газету" проверяли и оштрафовали "планово". Міжетнічні відносини
Завтра Артемовска может не быть. Синдром підводного човна - чи хтось пояснить смерть солдат у мирний час? Кримінально-виконавча система
Розпочав роботу Центр "Швидка правова допомога затриманим" (прес-реліз). Хто винний?
Початок великого терору. Дисиденти і час
Харківська правозахисна група проводить 4-7 грудня в м. Харків "Школу лідерів". Дистанційний курс з захисту прав людини англійською мовою. Міжнародна політика і права людини
Слово пам’яті... Помер Марек Новіцький - один з найвідоміших правозахисників світу

Хроніка

Прокурор Крыма обнародовал данные по борьбе с "оборотнями в погонах".

В текущем году прокуратурой АРК и другими правоохранительными органами по выявленным фактам коррупции составлены и направлены в суды 132 протокола.

Об этом, как передает корреспондент ForUm’а, заявил прокурор автономии Александр Доброрез в интервью газете “Крымская Правда”. При этом в отношении государственных служащих 1-4 категории составлены 10 протоколов о коррупции, из них 9 рассмотрены судами. В результате к административной ответственности привлечены заместитель Симферопольского городского головы, руководитель Фонда имущества Крыма в Ленинском районе Симферополя и другие лица.

По словам Александра Доброреза, по 7 протоколам судами приняты решения об освобождении виновных от занимаемой должности. Все решения реально выполнены. Реально взыскана с виновных и “подавляющая часть” ущерба, причиненного коррупционными действиями. Прокурор АРК также привел некоторые факты деятельности по пресечению коррупции в органах государственной власти и правоохранительной системе. Среди перечисленных им взяточников фигурируют милиционеры, судья местного суда Железнодорожного района Симферополя, следователь прокуратуры Белогорского района Крыма, работники Красноперекопской налоговой милиции.

ForUm
Матеріал надіслав Роман Романов




10 жовтня - Всесвітній день проти смертної кари.

Світова Коаліція проти смертної кари оголосила 10 жовтня 2003 року всесвітнім днем проти смертної кари. Кожного наступного року 10 жовтня всі зусилля будуть спрямовані на посилення міжнародного руху за абсолютну заборону смертної кари у всіх країнах.

Світова коаліція звертається до всіх організацій, активістів правозахисного руху в цей день зробити принаймні мінімальні зусилля на місцевому рівні з метою привернення суспільної уваги до цієї проблеми. В рамках коаліції планується провести понад 100 акцій в 20 країнах на 5 континентах.

Зокрема, Секретаріат Світової коаліції пропонує:

– мирно збиратися перед дипломатичними представництвами країн, що застосовують смертну кару;

– надсилати поштівки та іншу кореспонденцію щодо помилування осіб, засуджених до смертної кари;

– організовувати зустрічі, дебати, круглі столи щодо смертної кари.

Зі своєї сторони Світова коаліція організовує 24-годинну інтернет-демонстрацію на своїй веб-сторінці для всіх країн, що застосовують смертну кару, вимагаючи призупинити виконання вироків та заборонити смертну кару за всі види злочинів. Метою цієї акції є зібрати понад мільйон підписів щодо заборони смертної кари та надіслати їх урядам країн, що застосовують смертну кару.

Світова коаліція проти смертної кари була створена у Римі в травні 2002 року та об’єднує 150 відомих активістів та неурядових міжнародних організацій, що брали участь у першому світовому конгресі проти смертної кари (Страсбург, 2001 рік).

Докладніше про всесвітній день проти смертної кари та про Світову коаліцію проти смертної кари можна взнати на сторінці цієї організації в Інтернеті: http://worldcoalition.org, а також на сторінці Європейської коаліції проти смертної кари: http://gbr.ecadp.org.

Як повідомило агентство Associated Press, представники Європейського Союзу заявили, що вони вживатимуть усіх дипломатичних заходів щоби переконати Китай, Іран, США, Японію та інші країни заборонити смертну кару. У цьому напрямку ЄС тісно співпрацює з іншими країнами, включно з Мексикою та Канадою, а також усіма членами Ради Європи. ЄС також збирається відзначити перший всесвітній день проти смертної кари. Офіційні представники Європейського Союзу також сказали, що вони розуміють, що буде не легко переконати Вашингтон та Токіо зробити кроки у цьому напрямку. “Це комплексна та делікатна сфера”, – сказав Даніель Смаджа, голова відділу з прав людини Європейської Комісії. – “Ми не повинні втрачати надію. І ми отримаємо результат, але процес буде повільним”.

Нагадаємо, що в Україні рішенням Конституційного Суду України від 29 грудня 1999 року смертна кара, як вид покарання, визнана неконституційною. Пізніше, при прийнятті нового Кримінального кодексу України, цей вид покарання було вилучено. Також в листопаді 2002 року Україна ратифікувала Протокол № 13 до Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод, який стосується скасування смертної кари за будь-яких обставин.

Секретаріат Ради українських правозахисних організацій




Конституція і права людини

Верховный Суд Украины констатирует наличие грубых нарушений закона в деле Б.Фельдмана.

(пресс-релиз Адвокатской компании “Агеев, Бережной и партнеры”)

Адвокаты требуют от Верховного Суда приостановить исполнение приговора в отношении Бориса Фельдмана.

Адвокаты Б.Фельдмана получили отправленное 02 октября 2003 г. в ответ на ранее направленные ходатайства письмо Верховного Суда Украины по уголовному делу Б.Фельдмана.

В письме, в частности, указывалось следующее: “Верховным судом были истребованы все 114 томов дела из Артемовского местного суда, поскольку в кассационных жалобах были ссылки на документы, которые содержались в томах дела, которые в Верховный Суд Украины не поступили. По сообщению председателя этого суда Лубяного С.М. направить иные тома дела суд не может в связи с тем, что они выделены в другое дело относительно Фельдмана и иных лиц, которое находится на рассмотрении в том же суде. …

Исходя из вышеуказанного дело не может быть внесено на рассмотрение в сроки предусмотренные ч. 2 ст. 294 УПК Украины”.

Иными словами, Верховный Суд Украины признает, что он грубо нарушает требования ч. 2 ст. 294 УПК Украины относительно сроков рассмотрения дел в кассационной инстанции (кассационная жалоба Б.Фельдмана была направлена в Верховный Суд еще 13 марта 2003 г.) Верховный Суд Украины расписывается в своем бессилии перед печально известным председателем Артемовского районного суда Станиславом Макаровичем Лубяным: Лубяной дело не направляет, Верховный Суд Украины сделать ничего не может и вынужден из-за Лубяного грубо нарушать нормы ч. 2 ст. 294 УПК Украины о сроках рассмотрения уголовных дел и Верховный Суд Украины согласен покорно ждать пока “у моря погоды”, т.е. пока его светлость Лубяной не снизойдет до проблем Верховного Суда и не соблаговолит направить ему дело в полном объеме (а Фельдман все это время будет находится в местах лишения свободы несмотря на явную незаконность приговора, да и уголовного дела вообще).

Кроме того, Верховный Суд Украины уже сейчас признает, что в “деле Фельдмана” большая часть материалов вообще отсутствует, т.к. они якобы выделены в другое дело. А ведь это означает что суд вынес приговор не видя полностью дела. Как впрочем не видел дела Апелляционный суд Луганской области, который рассматривал дело в апелляционном порядке, ибо из упомянутых 114 томов Лубяной счел нужным направить апелляционному суду только 29 томов, и апелляционный суд это послушно принял. Теперь хотят заставить это сделать и Верховный Суд.

В связи со сложившейся ситуацией, защитники Бориса Фельдмана адвокаты Виктор Агеев и Андрей Федур обратились к Верховному Суду Украины с ходатайством в котором требуют от Верховного Суда, в соответствии с ч. 3 ст. 388 УПК Украины немедленно приостановить исполнение приговора в отношении Бориса Фельдмана до рассмотрения дела судом в кассационном порядке.

В ходатайстве адвокатов, в частности, указывается: “Правосудие в Украине вообще и в деле Бориса Фельдмана, в частности, приобретает, мягко говоря, признаки клинического маразма и превращается в циничный вертеп. Это могло бы быть весело и смешно, если бы эти злые клоуны не играли человеческими судьбами. Можно было бы спокойно наблюдать за этой путаницей с томами дела относительно Б.Фельдмана, и выходками Лубяного, если бы в это время Б.Фельдман не был вынужден отбывать наказание в виде лишения свободы по абсурдному и незаконному приговору, который “сварганили” Лубяной и его компания”.

Напоминаем, что передача дела с грубым нарушением норм о подсудности – в Луганск к Лубяному была осуществлена лично Василием Маляренко, который в настоящее время все еще к сожалению занимает место председателя Верховного Суда Украины, и это объясняет многие странности происходящие в Верховном Суде с “делом Фельдмана” и бессилие судей Верховного Суда перед зарвавшимся и уверовавшим в свою безнаказанность Лубяным.

Адвокаты указывают на то, что “сложно представить более яркий случай необходимости приостановления исполнения судебных решений в уголовном деле в соответствии с ч. 3 ст. 388 УПК Украины, чем имеет место в этом деле”

Приводим полный текст (на языке оригинала) письма Верховного Суда Украины:

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
01024, м. Київ-24, ГСП, вул. П. Орлика,4
2 жовтня 2003 р. №5-4817кв00

Захиснику
Андрію Федуру

Шановний Андрію Анатолійовичу!

На Ваше звернення, щодо не розгляду в касаційному порядку скарг адвоката Агєєва В.М. і засудженого Фельдмана Б.М. на вирок місцевого суду Артемівського району м. Луганська від 19.04.2002 р. та інші судові рішення по справі щодо Фельдмана Б.М. повідомляю наступне.

За вашими попередніми клопотаннями про витребування із місцевого суду Артемівського району м. Луганська усіх томів справи та надання можливості ознайомитися з ними, було прийняте рішення про задоволення клопотання.

Верховним судом були витребувані усі 114 томів справи з Артемівського місцевого суду, оскільки у касаційних скаргах були посилання на документи, які містилися у томах справи, які до Верховного суду України не надійшли.

За повідомленням голови цього суду Луб’яного С.М. направити інші томи справи суд не може у зв’язку з тим, що вони виділені в іншу справу щодо Фельдмана і інших осіб, яка перебуває на розгляді у цьому ж суді.

13 червня 2003 р. від Вас поступило клопотання про розгляд скарг на підставі тих матеріалів, які є у Верховному суді України. Проте, таке клопотання не може бути задоволене, оскільки для всебічного повного і об’єктивного розгляду справи суд касаційної інстанції має перевірити усі матеріали справи на які є посилання у касаційних скаргах.

Виходячи з наведеного справа не може бути внесена на розгляд в строки передбачені ч. 2 ст. 394 КПК України, оскільки вона надійшла до Верховного суду України не в повному обсязі.

При надходженні усіх томів, справу буде розглянуто відповідно до вимог закону.

З повагою,
Суддя Верховного Суду України /підпис/ В. Косарєв
http://ageyev.org  15 октября 2003
р.




Виконання Україною своїх обов’язків та зобов’язань.

Резолюція Парламентської Асамблеї Ради Європи № 1346 (2003)*

Неофіційний переклад (01.10.2003)

1. Парламентська Асамблея Ради Європи (далі – Асамблея) звертає увагу на свої Резолюції №№ 1179 (1999), 1194 (1999), 1239 (2001), 1244 (2001) та особливо Резолюцію № 1262 (2001) щодо виконання Україною своїх обов’язків та зобов’язань.

2. У частині, що стосується національного законодавства та проведення реформ, Асамблея рада відзначити наступне:

і. закон про судоустрій був прийнятий Верховною Радою України 7 лютого 2002 р. та вступив у силу 1 червня 2002 р.;

іі. Цивільний кодекс був остаточно прийнятий Верховною Радою України 16 січня 2003 р. та підписаний Президентом 3 березня 2003 р., і набере чинності з 1 січня 2004 р.;

ііі. новий закон про ратифікацію Європейської Хартії регіональних мов та мов національних меншин був прийнятий Верховною Радою України 15 травня 2003 р.;

iv. Цивільно-процесуальний кодекс України був прийнятий в першому читанні та має добрі перспективи остаточного ухвалення найближчим часом;

v. Україна досягла прогресу в подальшому реформуванні судової системи, зокрема це стосується створення Апеляційного суду України, Вищого адміністративного суду України та Державної судової адміністрації у рамках судів загальної юрисдикції;

vі. Україна приєдналась до ряду важливих правових документів Ради Європи, зокрема, Протоколу № 13 до Європейської Конвенції з прав людини щодо безумовної заборони смертної кари та Протоколів № 1 і 2 до Європейської Конвенції про запобігання катуванням та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню.

3. Щодо решти зобов’язань України у сфері національного законодавства та проведення реформ Асамблея закликає органи влади України й надалі продовжувати відповідну діяльність, а також посилити співпрацю з Радою Європи для забезпечення повної відповідності українського законодавства та практики стандартам і принципам Ради Європи, особливо стандартам, гарантованим Європейською Конвенцією з прав людини, а також повну відповідність рішенням Європейського Суду з прав людини. Це стосується індивідуальних та загальних заходів, що можуть вимагатись Комітетом Міністрів.

4. Асамблея також нагадує органам влади України про необхідність дотримання своїх зобов’язань, передбачених підпунктами “v”, “vіі” пункту 12 Висновку № 190 (1995) стосовно виконання Україною обов’язку перед Радою Європи щодо включення до внутрішніх правової та адміністративної систем, а особливо до внутрішніх правової та адміністративної практик, принципів Рамкової Конвенції із захисту національних меншин, Європейської Хартії місцевого самоврядування, а також Рекомендації Асамблеї № 1201 (1993).

5. Асамблея визнає, що правова реформа дійсно мала прогрес у багатьох сферах, але одночасно Асамблея є схвильованою недостатнім рівнем правозастосування та наголошує на необхідності належного виконання існуючого законодавства. Зокрема, Асамблея висловлює своє глибоке занепокоєння щодо повільного прогресу у впровадженні принципів та стандартів Ради Європи органами влади України, що підтверджується наступним:

і. відсутністю результатів у притягненні до суду винних у вбивстві журналіста Гонгадзе;

іі. нечіткими результатами розслідування справи залякування та побиття члена парламенту Єльяшкевича;

ііі. накладенням непропорційних покарань на осіб, які брали участь у політичній демонстрації 9 березня 2001 року і які дотепер утримуються у в’язниці, а тому можуть вважатись політичними в’язнями в Україні;

iv. практикою систематичних вказівок, що даються найвищим посадовцем (the highest executive) Генеральній прокуратурі стосовно окремих справ кримінального переслідування та, зокрема, тих, що стосуються журналістів;

v. численними випадками переслідування Генеральною прокуратурою та Вищою радою юстиції суддів, які намагаються приймати рішення, ґрунтуючись на законі;

vi. відсутністю доступу опозиційних політичних сил, представлених у парламенті, до електронних засобів масової інформації, особливо тих, що контролюються державою;

vii. продовженням практики надання журналістам певним чином офіційно схвалених настанов щодо висвітлення подій (так звані “темники”) як нового виду прихованої цензури;

viiі. тим фактом, що остання версія проекту Кримінально-процесуального кодексу в ряді своїх положень є несумісною зі стандартами Ради Європи, гарантованими Європейською Конвенцією з прав людини та судової практикою Європейського Суду з прав людини.

6. Відповідно, Асамблея закликає органи влади України:

і. прийняти якомога скоріше решту основних законів у сфері правових зобов’язань України, насамперед, прийняти Цивільно-процесуальний та Кримінально-процесуальний кодекси; стосовно Кримінально-процесуального кодексу настійливо рекомендується прийняти його на підставі попередньо отриманих висновків експертів Ради Європи;

іі. провести повне реформування органів прокуратури у відповідності з принципами та стандартами Ради Європи, а також виконати у тісній співпраці з відповідними органами Ради Європи Спільний План Дій щодо реформування органів прокуратури України;

ііі. забезпечити повну відповідність діяльності органів державної влади принципу Верховенства Права, посилити незалежність суддів від державних органів та відновити довіру громадян до судової системи в цілому.

7. Асамблея відзначає, що хоча парламентські вибори в березні 2002 року характеризувались певним покращенням порівняно з попередніми виборами, залишався ряд істотних недоліків, які зашкодили демократичній процедурі обрання представників народу. Асамблея закликає Україну продемонструвати демократичний поступ, забезпечивши демократичність та прозорість процесу підготовки вільних і справедливих виборів Президента в наступному році. Для цього Асамблея вирішує послати спеціальну місію в Україну для спостереження за підготовкою проведення наступних президентських виборів та декларує намір спостерігати за їх проведенням.

8. Стосовно умов утримання під вартою в країні, Асамблея поділяє стурбованість Європейського Комітету з попередження тортур та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини і виражає схвильованість з приводу відсутності прогресу в багатьох сферах, особливо стосовно: поганого поводження з особами, позбавленими волі, з боку правоохоронних органів; перенаповнення установ міліції та пенітенціарної системи; протизаконних дій працівників міліції проти всіх ув’язнених; слабкої охорони здоров’я та недостатнього фінансування. Одночасно, Асамблея вітає згоду органів влади України оприлюднити всі звіти Європейського Комітету з попередження тортур, що стосуються України та були складені на підставі візитів Комітету в 1998-2000 роках (оприлюднені в жовтні 2002 року). Асамблея закликає органи влади України:

і. завершити переведення всієї пенітенціарної системи в підпорядкування Міністерства юстиції, а також завершити переведення різних установ попереднього ув’язнення, які все ще знаходяться в підпорядкуванні Міністерства внутрішніх справ або Служби безпеки, у підпорядкування Державного департаменту з питань виконання покарань – згідно зі змінами до відповідних законів України, прийнятими Верховною Радою України 6 лютого 2003 р.;

іі. далі покращувати умови утримання під вартою в країні та виконати рекомендації і положення звітів Європейського Комітету з попередження тортур, складені за результатами візитів Комітету в 1998, 1999 та 2000 роках (оприлюднені в жовтні 2002 року);

ііі. розслідувати заяви щодо порушення прав представників лесбійської та гейської спільноти і вжити відповідних дисциплінарних заходів. Потрібно досягнути усвідомлення працівниками органів внутрішніх справ необхідності поважати права лесбіянок, геїв, бісексуалів та транссексуалів, зокрема шляхом включення відповідного освітнього матеріалу до навчальних посібників та курсів для працівників цих органів.

9. Асамблея закликає органи влади України вжити відповідних заходів для забезпечення права на інформацію через іноземні засоби масової інформації.

10. Стосовно захисту статусу правничої професії, Асамблея відзначає, що залишається невиконаним одне із зобов’язань України, а саме створення професійної асоціації адвокатів. Асамблея таким чином закликає органи влади України продовжувати діалог з відповідними службами Ради Європи з цього питання.

11. Асамблея засуджує дуже часті випадки насильства проти журналістів (найвизначнішими серед яких є вбивства Георгія Гонгадзе в 2000 році та Ігоря Александрова у 2001 році) та низький рівень розкриття цих злочинів. Асамблея також схвильована зловживаннями, особливо в регіонах, з боку податкових, регуляторних органів та органів внутрішніх справ, спрямованими на залякування опозиційних ЗМІ. Асамблея повторює свій заклик до органів влади України проводити свою політику щодо засобів масової інформації таким чином, щоб переконливо продемонструвати свою повагу до свободи слова в країні. У цьому відношенні Асамблея також закликає органи влади України забезпечити опозицію справедливим доступом до державних загальнонаціональних та регіональних каналів телебачення.

12. Асамблея схвильована спробами президентської адміністрації встановити ще щільніший контроль над державними, контрольованими олігархами та незалежними засобами масової інформації. У цьому відношенні Асамблея вітає постанову Верховної Ради України, прийняту 16 січня 2003 р., з питань політичної цензури в Україні та зміни, внесені Верховною Радою України 3 квітня 2003 р. до деяких законів щодо свободи слова, оскільки ці зміни спрямовані на посилення захисту прав журналістів, зокрема в питанні їхньої відповідальності за поширення інформації та доступу до офіційних документів. Асамблея має сильну надію, що ці положення виконуватимуться належним чином органами влади всіх рівнів (національного, регіонального та місцевого).

13. Асамблея рада відзначити той факт, що Україна була однією з перших країн-членів Ради Європи, яка погодилась оприлюднити звіт експертів Ради Європи щодо стану свободи слова та інформації в Україні відповідно до Рекомендації Асамблеї № 1589 (2003) від 28 січня 2003 р..

14. Вкрай важливим є створення справедливої та функціонуючої системи громадського мовлення в Україні. У цьому відношенні, Асамблея вітає той факт, що тексти наступних законопроектів були подані до Ради Європи для їх розгляду у світлі попередніх рекомендацій експертів Ради Європи: “Про телебачення та радіомовлення” (нова редакція), “Про внесення змін до статті 13 Закону України “Про телебачення та радіомовлення”, “Про Національну раду України з питань телебачення та радіомовлення” (нова редакція), “Про внесення деяких змін до Закону України “Про телебачення та радіомовлення” (стосовно правового регулювання у сфері супутникового та кабельного теле-, радіомовлення), “Про внесення змін до Закону України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”, “Про внесення змін до деяких законів України” (стосовно відповідальності за порушення законодавства про друковані ЗМІ), а також проект Закону “Про внесення змін до деяких законів України” (щодо захисту державної таємниці). При цьому буде важливим відмежувати цей сектор, який є життєво необхідним для вільного формування громадської думки, від будь-якого політичного впливу, особливо з огляду на президентські вибори в наступному році. Асамблея таким чином закликає органи влади України виконати у тісній співпраці з відповідними органами Ради Європи рекомендації, що були раніше зроблені експертами Ради Європи. Асамблея також очікує, що закони про інформацію та друковані засоби масової інформації, зміни до яких наразі розглядаються Верховною Радою Україною, будуть подані до Ради Європи для їх аналізу заздалегідь до часу їх прийняття.

15. Асамблея наголошує, що в процесі внесення змін до Конституції України всі положення чинної Конституції, зокрема стосовно процедури внесення змін до неї, мають бути неухильно дотримані. Асамблея закликає органи влади України повною мірою співпрацювати з органами Ради Європи в цьому відношенні та, зокрема, врахувати в процесі внесення змін до Конституції висновки Венеціанської Комісії.

16. У світлі вище викладеного Асамблея робить висновок, що хоча Україною був досягнутий помітний прогрес у царині законодавства з часу прийняття Асамблеєю Резолюції № 1262 (2001), Україна ще не виконала всі свої обов’язки та зобов’язання як країна-член Ради Європи, і ще не повністю забезпечила утвердження принципу Верховенства Права в багатьох сферах. Таким чином, Асамблея вирішує продовжити процедуру моніторингу по відношенню до України у тісній співпраці з українською делегацією.

Рекомендація Парламентської Асамблеї Ради Європи № 1622 (2003)*

1. Парламентська Асамблея звертає увагу на свою Резолюцію 1346 (2003) щодо виконання Україною своїх обов’язків та зобов’язань.

2. З урахуванням викладених у Резолюції положень, Асамблея інформує Комітет Міністрів про те, що хоча Україною був досягнутий помітний прогрес з часу прийняття Асамблеєю Резолюції 1262 (2001) Україна ще не виконала всі свої обов’язки та зобов’язання як країна-член Ради Європи. Таким чином, Асамблея вирішує продовжити процедуру моніторингу по відношенню до України у тісній співпраці з українською делегацією.

3. Асамблея рекомендує Комітету Міністрів:

і. спонукати органи влади України покращити співпрацю з Радою Європи з метою забезпечення повної відповідності українського законодавства та практики принципам та стандартам Ради Європи, особливо стандартам, гарантованим Європейською Конвенцією з прав людини, а також повну відповідність рішенням Європейського Суду з прав людини. Це стосується індивідуальних та загальних заходів, що можуть вимагатись;

іі. забезпечити у співпраці з Європейською Комісією остаточне виконання Спільної Програми щодо Посилення Демократичної Стабільності в Україні;

ііі. звернутися до відповідних органів влади України для створення для національних меншин необхідних умов для підтримки їх особливої культури, історії, мови та релігії, зокрема, за допомогою доступу до освіти рідною мовою;

іv. закликати органи влади України провести повне реформування органів прокуратури у відповідності з принципами та стандартами Ради Європи, а також виконати у тісній співпраці з відповідними органами Ради Європи Спільний План Дій щодо реформування органів прокуратури України;

v. забезпечити введення спеціальної програми тренувань з питань прав людини для українських прокурорів та суддів з метою розвитку демократичної практики їхньої діяльності;

vі. інтенсифікувати програми співпраці між Радою Європи та Україною, насамперед для виконання Плану Дій для Медіа, з огляду на необхідність надання допомоги органам влади України в їхніх зусиллях щодо забезпечення основних прав та свобод, особливо стосовно свободи слова та засобів масової інформації.

Обговорено та затверджено Асамблеєю 29 вересня 2003 року (27-е засідання).




Впровадження норм європейського права

Хто захистить від … міліції?

В органах прокуратури й судах Луганської області за фактами заподіяння тілесних ушкоджень громадянам розслідуються на сьогоднішній день 6 кримінальних справ, за якими притягуються до кримінальної відповідальності 9 співробітників міліції.

Протягом цього року були засуджені 5 співробітників міліції за трьома кримінальними справами. Але, як повідомив начальник відділу по взаємодії з правоохоронними органами апарату облдержадміністрації Леонід Горелик, проти міліціонерів не було порушено жодної кримінальної справи за скаргами громадян. Викликає підозру, що засуджують не тих, хто б’є громадян, а тих, хто попав під прес керівництва. Це при тому, що кількість скарг на неправомірні дії працівників міліції зростає: якщо за 2002 рік їх було 1215, то за 8 місяців цього року – 892. Але лише щодо 86 скарг зазначені в них факти підтвердилися відомчою перевіркою, за результатами чого до дисциплінарної відповідальності притягнуто 124 міліціонера.

Що ж до інших 806 скарг, то чи то громадяни пишуть на міліціонерів неправду, чи то відомство “покриває” зловмисників у мундирах. Сумно в обох випадках.




Менти - "вихователі" з Яремчі.

7 вересня на адресу прокурора області Юрія Юрченка надійшло депу­татське звернення депутата обласної ради від Коломийського багатомандатного виборчого округу №18 Юрія Романюка, в якому він просить призначити проведення прокурорської перевірки “за фактами цинічного і грубого побиття трьох мешканців міста Коломиї працівниками Яремчанського МВ УМВС та дотримання законності працівниками Яремчанського МВ УМВС під час затримання, супроводження, дотримання прав і свобод людини під час тимчасового затримання і перебування під вартою, а також дотримання всіх процесуальних норм ведення допиту і його протоколювання”.

Окремо депутат просить перевірити дотримання всіх процесуальних норм слідчим Івано-Франківської лінійної міліції (прізвище слідчого зі зрозумілих причин не називаємо), у якого перебуває на розгляді дана справа, щодо її об’єктивності і законності, а також щодо дотримання антикорупційного законодавства з боку слідчого.

Копії звернення направлено голові ОДА Михайлу Вишиванюку, голові обласної ради Василю Брусу та начальнику обласного управління УМВС Богдану Керницькому.

В чому ж річ? На основі депутатського звернення та заяв-пояснень потерпілих (чи то пак обвинувачених) спробуємо відтворити хронологію подій.

Отож, приміський поїзд Рахів-Коломия... 27 серпня цього року на станції Ворохта близько 9 години вечора у нього сіли три хлопці та дві дівчини. Молоді люди поверталися з відпочинку, під час якого сходили на Чорногорський хребет. У Ворохті на кожного купили по одній пляшці пива “Оболонь”.

Дорогою заповнювали вільний час грою у карти. Проте, проїхавши чималу відстань, до них почали чіплятися розігріті алкогольними напоями пасажири з сусіднього купе, мовляв, чого спілкуються російською мовою. На п’яні провокації хлопці намагалися не реагувати. Однак один з підпилих пасажирів біля станції Микуличин схопив П. і головою вдарив його об дерев’яну спинку лавки. З носа потерпілого потекла кров. Захищаючись, П. дав нападнику відсіч кулаком. На допомогу “затівайлі” (оскільки знали його як місцевого жителя) підбігли інші пасажири. Вважаючи за доцільне не посилювати інцидент, хлопці схопили свої рюкзаки і вибігли на перон станції Микуличин. Проте призвідники бійки кинулися за ними і на пероні продовжили свою справу.

Спостерігаючи за цим безчинством, одна із жінок-пасажирок підняла ґвалт, мовляв, “перестаньте бити дітей, заб’єте на смерть”. В цей момент хлопці в черговий раз схопилися за свої рюкзаки і знову забігли до поїзда. Побиті і скривавлені, вони доїхали до станції Яремча (біля 22.40 ), де їх уже чекав наряд яремчанської патрульно-постової служби з 5-6 чоловік.

Здавалося б, неприємності скінчилися, адже ось вони – правоохоронці. Та де там. Працівники патрульно-постової служби фактично повикидали хлопців з вагона на перон і без з’ясування обставин справи завалили їх на землю, у грубій формі начепили наручники та обшукали. На прохання П. до однієї з дівчат дати йому одеколон, щоб промити рану і зупинити кровотечу працівник ППС грубо вихопив і викинув банку одеколону у смітник, а потім ще й ударив потерпілого кийком. Загалом в заявах-поясненнях хлопців мовиться, що під час їхнього перебування на пероні вокзалу всі працівники ППС систематично били їх кийками, руками та ногами.

Незважаючи на видимі ознаки серйозного побиття (кровотечі і т.п.), черговий медик не склав акт медичного обстеження. На наявність в організмі алкоголю хлопців не ідентифікували, однак в подальшому їх звинуватили у се­редній стадії алкогольного сп’яніння. Після медичної установи затриманих повезли до Яремчанського міського відділу міліції. Тут, цитуючи відтворення хронологічних подій за Юрієм Романюком, випробування продовжилися. Уда­рами ніг П. загнали у камеру. Від нього вимагали підписати якийсь документ, при цьому не надали можливості ознайомитися з його змістом. За таких обставин ставити свій підпис під документом П. відмовився, за що отримав серію стусанів.

Затриманий Б. потрапив у міськвідділ міліції, взутий у сандалі на голу ногу. Отож, за його свідченням, працівник міліції свідомо ставав йому на пальці ніг, при цьому намагаючись завдати якомога більшого болю, тиснув і крутив своїми мундирськими чоботами. Затриманий 3. теж був підданий екзекуції. Черговий, не бажаючи записувати суть подій зі слів потерпілого, нав’язував йому свою версію зі свідомим обвинувачувальним контекстом. Звинувачував затриманого, мовляв, той курив “травку”. Так званий допит супроводжувався побиттям.

Від 8 години ранку до 12 години дня триманих не пускали в туалет, всі прохання ігнорувалися, принижувалися їх честь і людська гідність.

Наступного дня в Івано-Франківську хлопці підписали пояснення, складені за версією слідчого. Жодних зауважень або незгод затриманих з текстом пояснень слідчий до уваги не брав. Навпаки, погрожував, що у разі, якщо вони не підпишуться під запропонованим текстом, їх в Івано-Франківську чекає ще гірше, аніж в Яремчі. Залякані, знесилені, не усвідомлюючи наслідків свого підписання під сфальсифікованим протоколом та поясненням, хлопці погодилися залишити свій підпис...

Сьогодні слідчим Івано-Франківської лінійної міліції проти хлопців по­рушена кримінальна справа. Більше того, мовиться в поясненнях на адресу прокурора, від одного з потерпілих в неприхованій формі вимагаються “відкупні” в сумі 2 тисячі доларів США за “закриття” справи.

Отож, на думку депутата обласної ради Юрія Романюка, з огляду на вищевикладене, є всі підстави для того, щоб проти працівників Яремчанського МВ УМВС, котрі чергували в ніч з 27 на 28 серпня, порушити кримінальну справу.

газета “Західний кур’єр”, №39 від 18 вересня 2003 р.




Право на свободу та особисту недоторканність

Ще про моніторинг.

Продовжуючи дискусію навколо моніторингу, хочу поділитися з колегами своїми враженнями від нового законопроекту “Про моніторинг телекомунікацій”.

Кабінетом Міністрів внесено до Верховної Ради внесено законопроект “Про моніторинг телекомунікацій”. Законопроект розроблено на виконання “антитерористичних” нормативних актів (Постанови Кабміну та Указу Президента України), прийнятих наприкінці 2001 року після подій 11 вересня в США.

В зв’язку з тим, що питання моніторингу тісно пов’язане з правами людини на приватність, зокрема – на збереження таємниці телефонних переговорів та листування, внесений законопроект потребує значної принципової переробки.

На мій погляд, головним напрямком переробки має бути конкретизація перелічених нижче принципових умов впровадження та експлуатації системи моніторингу.

1. НАДАННЯ ДОЗВОЛУ НА МОНІТОРИНГ

Законопроект передбачає (ст.5), що моніторинг здійснюється за рішенням суду. Але практичний доступ до системи моніторингу багатьом органам, підрозділи яких провадять оперативно-розшукову, контррозвідувальну та розвідувальну діяльність, згідно з законопроектом (ст.5) надає не суд, а спеціально уповноважений орган, яким згідно із ст.9 законопроекту є... Служба Безпеки України. З практичної точки зору це означає надання доступу “самому собі”, під обіцянку “робити все чесно”.

На мій погляд, в системі моніторингу обов’язково має бути окремий термінал в судовому органі, з якого (і тільки з нього) можливе надання доступу до системи моніторингу за чітко визначеними ознаками особи, на чітко визначений строк, та чітко визначеним посадовим особам, під повне протоколювання. Система моніторингу має бути спроектована і реалізована так, щоби унеможливити доступ до будь-яких даних про будь-яку особу, крім тих, що введені з судового терміналу та запротокольовані.

2. КОНТРОЛЬ ЗА ПРОТОКОЛОМ

Законопроект в ст.5 передбачає ведення протоколу, про який відомо лише те, що це ведення буде здійснюватись “за допомогою новітніх інформаційних технологій”, при цьому “порядок ведення, зберігання протоколу моніторингу телекомунікацій визначається Кабінетом Міністрів України”.

На мій погляд, абсолютно неприпустимим є така неконкретність та приниження ролі ключового, найважливішого питання, яким є забезпечення незалежного від спецслужб контролю за застосуванням такої потенційно небезпечної для прав людини системи, як система моніторингу.

Деталізовані та конкретні процедури контролю за моніторинговими процесами мають буди виписані безпосередньо в цьому Законі. Технічні засоби ведення протоколу мають бути зосереджені в прокуратурі, а протокольований доступ до протоколу має бути забезпечений також Уповноваженому Верховної Ради з питань прав людини.

3. ДОСТУПНІСТЬ ДАНИХ ПІСЛЯ ЗАКРИТТЯ СПРАВИ

Стаття 12 передбачає право громадян “в установленому законом порядку отримувати письмові пояснення з приводу обмеження в ході здійснення моніторингу телекомунікацій їх прав і свобод та оскаржувати ці дії”, але закон не встановлює ані конкретного порядку такого отримання, ані зобов’язання посадових осіб надавати такі письмові пояснення, ані відповідних прав для осіб без громадянства, іноземців та (особливо!) юридичних осіб та груп осіб, які теж, згідно наведеного в статті 1 визначення є “об’єктами моніторингу”.

На мій погляд, після закриття справи, закінчення строку моніторингу, визначеного судом, та у всіх інших випадках припинення моніторингу “фізична чи юридична особа (група осіб)” мають отримувати деталізований протокол моніторингу стосовно себе, для подальшого оскарження (при необхідності) дій “антитеррористичних” органів в суді, а за ненадання такого протоколу чи надання неповного чи недостовірного протоколу має бути передбачена сувора кримінальна відповідальність посадових осіб та матеріальне відшкодування заподіяної шкоди державою Україна.

4. ТЕХНІЧНІ ЗАСОБИ МОНІТОРИНГУ ТА ВЕДЕННЯ ПРОТОКОЛУ

Стосовно власне технічних засобів законопроект не передбачає ніякої конкретизації, крім “придбання чи розробки за погодженням”. Така “розробка”, “сертифікація” чи “відповідність вимогам” практично приводить до визначення або “придворного” постачальника “сертифікованих систем та послуг” з завищенними в рази цінами, або до необхідності встановлення “дружніх небезкоштовних відносин” з контролерами. Особлива стаття – програмне забезпечення системи моніторингу, з невідомим та закритим змістом, якому також слід “довіряти”, бо ж розробляли “чесні люди”. На мій погляд, апаратна технічна основа тих засобів моніторингу, які встановлюються у операторів та провайдерів, має бути уніфікованою комп’ютерною платформою, яку оператор чи провайдер мають можливість придбати у багатьох постачальників на ринку. Програмне забезпечення має бути з відкритим опублікованим ісходним кодом, з якого буде повністю зрозумілий прозорий алгоритм моніторингу. Контрольна сума компільованого коду має бути доступною ззовні, для контролю за відсутністю “закладок”.

Підкреслюю, доступними мають бути не ідентифікатори абонентів, службові дані чи вміст сеансів зв’язку (термінологія законопроекту), а ісходні коди програмного забезпечення та контрольна сума цього програмного забезпечення з працюючої апаратури. Це ніяким чином не заважатиме вповноваженим органам вести законний моніторинг, лише (разом з контролем за протоколом) дасть змогу забезпечити контроль інших, не менш вповноважених, органів за використанням системи моніторингу та захистити права “об’єктів моніторингу”.

5. МАСШТАБИ ВПРОВАДЖЕННЯ ТА ФІНАНСУВАННЯ ВИТРАТ

На мій погляд, впровадження системи законного моніторингу економічно виправдано лише для великих операторів, з тисячами або десятками тисяч користувачів. Вимагати встановлення дорогих систем моніторингу в домових локальних мережах, у малих локальних провайдерів, на сільських АТС та т.ін. під прапором “боротьби з тероризмом” – на мій погляд, перебільшення. Цілком достатньо збереження існуючої схеми отримання інформації від оператора (провайдера). До речі, невідома жодна спроба українського оператора чи провайдера не виконати законну належним чином оформлену вимогу вповноважених органів.

Це автоматично знімає гостроту фінансових питань – для великого оператора вартість системи моніторингу є абсолютно необтяжливою, в той час як вимога впровадження моніторингу в маленьких мережах надовго загальмує розвиток телекомунікацій в віддалених та малонаселених районах.

Це лише перші враження від законопроекту, який безумовно підлягає детальному та кропіткому аналізу, але вже з огляду на вищезгадане, вважаю доречним для УІС звернутися до комітетів та фракцій Верховної Ради з пропозицією:

– відхилити та направити на доопрацювання внесений Кабінетом Міністрів законопроект “Про моніторинг телекомунікацій”;

– створити нарешті (а) прозоро працюючий, (б) відкритий, (в) компетентний дорадчий орган Верховної Ради з питань інформатизації та телекомунікацій, обов’язково залучивши до нього представників реальних бізнесових кіл та справжньої (а не “зручної та слухняної”) громадськості.




Право на приватність

В Україні продовжується переслідування непокірної преси.

Як повідомляє УНІАН, обласний апеляційний суд м.Хмельницького 24-го вересня на своєму засіданні присудив 25 тис. грн. чернівецькій газеті “Час” на користь чиновника, який упізнав себе у фейлетоні і виграв у квітні цього року в Першотравневому суді Чернівців 50 тис. грн. Таким чином, апеляційний суд лише частково задовольнив апеляцію редакції газети. Про це в інтерв’ю агентству УНІАН повідомив головний редактор газети Петро Кобевко.

Як повідомлялось раніше, у квітні цього року Першотравневий суд м. Чернівців виніс обвинувачувальний вирок у цивільній справі, задовольнивши позов колишнього начальника Управління боротьби з організованою злочинністю і корупцією Чернівецької облдержадміністрації Олександра Семенка проти газети “Час”, присудивши виданню виплатити 50 тис. грн. та опублікувати спростування на матеріал “Як милися у бані Олександр Миколайович із Володимиром Миколайовичем”. У цій публікації у сатиричній формі, без зазначення прізвищ, описувався випадок з життя чиновника, який “у лазню ходить із кейсом, набитим 300 тис. доларів”. Колишній чиновник ОДА вимагав від газети 200 тис. грн., блокування розрахункових рахунків газети та опису її майна, однак суд цю частину позову не задовольнив. На квітневому судовому засіданні були присутні, крім місцевих журналістів, також представники Інституту масової інформації. Головний редактор “Часу” повідомив, що він розчарований рішенням апеляційного суду, оскільки “мова йде про моральні речі”. За його словами, виносячи рішення, суддя у Хмельницькому, як і його колега у Чернівцях, не застосував статтю 10 Європейської конвенції з прав та основних свобод людини, “в чому ми вбачаємо певне порушення”. За його словами, незважаючи на зменшення розміру присудженої чиновнику суми, вона залишається для видання “занадто високою”, однак висловив переконання, що “газета, як би кому не хотілось на Буковині, буде продовжувати виходити”. П.Кобевко повідомив, що “Час” оскаржуватиме нове рішення у Верховному Суді України, а якщо необхідно – “у Європейському суді з прав людини”. Водночас П.Кобевко зазначив, що з моменту прийняття рішення у Хмельницькому усі грошові рахунки “Часу” мають бути заблоковані.

УНІАН, 25 вересня 2003 року




"Львівську газету" проверяли и оштрафовали "планово".

Оснований говорить о “заказном характере” проверок налоговой инспекцией “Львівської газети” нет. Об этом заявляет Государственная налоговая администрация в Львовской области.

“С 10 июня по 23 июля 2003 года, в соответствии с Национальным планом проверок, работниками ГНИ в Личаковском районе города Львова была проведена проверка финансовой деятельности “Львівської газети”, – сообщает пресс-центр ГНА в Львовской области.

“Результатом проверки является начисление незначительных штрафных санкций”. В Государственной налоговой инспекции Львова на рассмотрении находится жалоба относительно результатов проверки, сообщает налоговая и обещает предоставить ответ в установленном “законом порядке”.

По сообщению ГНА, в жалобе “Львівської газети” “обжаловались выводы только одной проверки. Других проверок относительно фирм, которые принадлежат учредителям “Львівскої газети”, налоговыми органами не проводится”.

В комментарии “Львівської газети” отмечено, что данное сообщение “похоже на, мягко говоря, забывчивость или же, что более вероятно, – сознательную ложь”.

Авторы напоминают господину Зуевскому, руководителю пресс-центра ГНА в Львовской области, что было официально сообщено “и о проверках “Дзиґи”, и об открытии уголовного дела против должностных лиц ВАТТ “Троттола” (совладельцы “Львівської газети” – УП).

“Вашими пресс-релизами пользовались представители информагентств, газет, радио и телевидения, описывая ситуацию вокруг “Львівської газети”, – напоминает издание.

“Официально внеплановая проверка на “Дзиге” закончилась 27 июля, однако до сих пор нет официальных документов. Вместо этого во всех кафе и галереях “Дзиґи” сидят по трое налоговиков, которые осуществляют т.н. “хронометраж”. Что это означает – неизвестно.

Повестки с требованием появиться для дачи показаний получают ди-джеи, музыканты, художники, поэты и писатели, бармены и охранники... Если это не проверка – то чем занимаются тогда ваши люди?” – комментирует сообщение газета.

“На ВАТТ “Троттола” ежедневно продолжаются следственные действия, связанные с уголовным делом о неуплате налогов в особо крупных размерах”, – добавляют авторы.

Комментируя “незначительные финансовые санкции”, которые были наложены на “Львівську газету” вследствие проверки, приводится сумма в 23,5 тысячи гривень.

“Напомним уважаемым налоговикам, что сумма штрафа более 17 тыс. грн. может быть основанием для открытия уголовного дела, и в этом случае “незначительные финансовые санкции” звучат угрожающе для любого предпринимателя”, – напоминает издание и прибавляет, что “есть цепь свидетельств, что львовские налоговики имели четкое указание при проверке любого предприятия начислять штраф на сумму, которая превышает 17 тыс. грн”.

“В случае с “Львівською газетою”, штраф начислили за то, что использование телефонов и интернета, по мнению инспекторов, не входит в хозяйственные расходы на производство”, – пишут работники газеты.

В конце комментария авторы обращаются с вопросом к Зуевскому. “Почему вы как руководитель пресс-центра ГНА в Львовской области, до сих пор не высказали мнение по поводу преступного приказа главы ГНИ г. Львова Мирослава Хомяка”.

“Еще 11 сентября он отдал прямой приказ “уничтожить бизнес учредителей этой газеты в течение пяти дней”? Напомним вам, что именно после этого было открыто уголовное дело против “Троттолы”, именно после этого у налоговиков наконец дошли руки до поэтов и музыкантов “Дзиґи”, – пишет “Львівська газета”.

Источник: http://lviv.vlasti.net/




Міжетнічні відносини

Завтра Артемовска может не быть.

В городе танки, под ногами хрустят осколки выбитых взрывной волной окон, витрины многих магазинов зияют лопнувшими стеклами. Воздух проникнут едким запахом кислого пороха, режет глаза. Многие предусмотрительные горожане крест на крест заклеили окна скотчем – ну впрямь блокадный Ленинград.

По радио, TV сплошная успокоиловка: “Главное – без паники. Будьте готовы к эвакуации. Больницы близлежащих городов, Донецка и Макеевки уже готовы принять более 60-ти тысяч пострадавших артемовцев”.

Что радует – жертв практически нет: 15-ти летней школьнице чуть не снесло голову(благо нагнулась под парту за учебником) – всего лишь плечо зацепило осколком снаряда, да майор какой-то вышел на двор и пропал...

Несколько домов просто сгорели от прямого попадания. Причем разброс необычайный – от центра до окраин.

Центральная площадь до отказа забита машинами скорой помощи, автомобилями ГАИ, крутыми иномарками министров, губернатора, мэров, генералов и пр.

Вот короткие сообщения: сегодня в 12.10 в Артемовске раздались взрывы. В органы власти поступило сообщение о взрывах на складах вооружений расположенной под городом воинской части А-0621. Сообщений о жертвах нет. У значительной части зданий в городе повреждены стекла. Звуки взрывов слышны даже в Горловке. До 5-ти тысяч людей эвакуированы в Дома культуры, детские лагеря и пр. Милиции дано указание предотвращать попытки мародерства во время эвакуации. Губернатор охарактеризовал ситуацию как стабильную. Продолжается эвакуация людей из прилегающих к складу районов.

Каждый час проходят совещания штаба, где силовики отчитываются о проделанной работе. По словам губернатора Анатолия Близнюка, данных о жертвах по-прежнему нет. Работники здравоохранения близлежащих городов и Донецка не покидают рабочие места, ожидая возможного поступления раненых. Жертв по-прежнему нет.

По городу безответственными лицами распространяются слухи о том, что возможен взрыв расположенного рядом склада химического оружия (мне лично об этом сказал член горисполкома). В средства массовой информации просочились сведения, что 6-го октября эта воинская часть подверглась нападению вооруженных гражданских лиц. Эти данные мне подтвердили хлопцы из военного патруля. Они сами были свидетелями краткосрочного боя, после чего гражданские отступили.

По TV-каналам называются огромные цифры взорванного арсенала – не менее 40-ка вагонов. Говорится о том, что из 18-ти складских помещений 12 уже не существует. Но жертв определенно нет.

По словам свидетелей, с Артемовском практически отсутствует телефонная связь. В зданиях поблизости повреждены стекла и разбились витрины. Причины взрывов в оперативном штабе назвать пока не могут. На улицы города выведены танки и БТРы. По словам представителей областного управления МЧС, техника может понадобиться в случае необходимости дальнейшей эвакуации людей или разбора завалов, хотя о разрушениях и жертвах точной информации пока нет. Известно лишь то, повреждены объекты воинской части, какие именно (кроме складов) пока не известно. В данное время пожар на складе тушат пожарным танком. Осколки снарядов находят в радиусе 1,5 – 2 км. от склада По свидетельству очевидцев, некоторые снаряды разлетались с территории склада на расстояние до 4-х километров. Один снаряд попал в здание школы, другой – в детский сад, из которых к тому времени уже успели эвакуировать детей.

Оба снаряда не разорвались, в отличие от трех других, которые поразили частные жилые дома, загоревшиеся после взрывов. Расстояние до ближайших жилых домов от склада составляет примерно 2,5 километра.

В Артемовске уже неоднократно были зафиксированы случаи халатности военных. Местные жители неоднократно заявляли о нарушении своих гражданских прав, организовывая митинги и протесты. Три года тому назад неподалеку от города были найдены в траве более 150 тыс. боевых снарядов и радиоактивные обломки ракет, которые расформированная некоторое время назад военная часть при переезде попросту “забыла вывезти”.

Бедный, бедный наш Бахмут – прямо напасть какая-то военная. А ведь мы еще в 1999-м году выступили с требованием вывести войска с территории города, пикетировали министерство обороны за радиоактивное загрязнение нашей малой родины, сейчас находимся в стадии судебного разбирательства по поводу пулеметного ранения жителя Артемовска.

Вспомни, читатель, мой вопль – ХЛОПЦЫ, МЫ Ж СВОИ!!! Но сообщений о жертвах пока нет. КАК Я ЛЮБЛЮ ЭТУ СТРАНУ!





Синдром підводного човна - чи хтось пояснить смерть солдат у мирний час?

21 травня 2003 року у військовій частині А-0666 (смт. Чорноморське Комінтернівського району Одеської області) загинув молодший сержант строкової служби, тернополянин Тарас Холодинський. Матері солдата, Ользі Михайлівні Холодинській, яка примчалася до частини вже наступного дня, вказали місце трагедії – під стіною шестиповерхового будинку на території частини, де нібито напередодні знайшли спотворене падінням з висоти тіло хлопця. Єдина версія смерті, яку повідомило матері командування частини – падіння з висоти внаслідок нещасного випадку – “ мабуть, по необережності”. Сьогодні Ольга Михайлівна пригадує, що на тому місці не було ані слідів крові, ані прим’ятої трави, і вже це викликало у неї сумніви у справедливості версії військових... Але ні зустріч з судово-медичним експертом, що обґрунтовував причини смерті, ані розмова з солдатами відділення, у якому служив Тарас, що відбулася під пильним наглядом політрука частини, також нічого не прояснили. Експерт пообіцяв, що за місяць Прокуратура округу ознайомить батьків Тараса з офіційними висновками розслідування трагедії, до речі – не першої у “трьох шістках” за останні роки. Що ж до думки колег Тараса по службі у відділенні, то – зі слів Ольги Михайлівни – усі вони виглядали просто вкрай переляканими. Ніхто з них, нібито, не бачив обставин того падіння. На запитання, що на їхню думку, робив на даху Тарас, єдиною відповіддю пролунало: “Мабуть, засмагав...” Був, правда, ще один візит до Тернополя слідчого прокуратури, який також не дав відповіді на запитання батьків – за яких обставин і чому загинув їхній син?

Отже, від того злощасного травневого дня минуло вже майже півроку. Тараса Холодинського поховано у Тернополі. І в родини солдата поки що залишається лишень витяг із наказу командира в/ч А – 0666 підполковника І.П. Олійника, де констатується, що смерть молодшого сержанта Холодинського Т.М. пов’язана з виконанням службових обов’язків (?), та що його “виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення”.

Щоправда, залишилося ще кільканадцять листів Тараса: з учбового центру “Десна” (Козелецький район Чернігівської області) та з Чорноморського. Саме з їхніх рядків, і з того, що між рядками, батьки намагаються тепер віднайти ниточку здогадки, чому ж пішов з життя їхній син: оптиміст, життєлюб, спортсмен? У одне батьки не вірять – у те, що Тарас міг вдатися до самогубства – не той він був хлопець, а до того ж, щиро вірив у Бога.

Головне враження по прочитанні листів Тараса – ясна річ, “не все гаразд у тому королівстві”. Тут і нестерпний моральний клімат: щоденні приниження, пряме знущання офіцерів та “дідів” над найслабшими, безглузда “муштра”, настороженість – якщо не ворожість – по відношенню до україномовних солдатів із Західної України. Тут і бруд, і напівголодне існування, і крадіжки речей, що стали повсякденною нормою, і до краю примітивна медична допомога. І все ж у тих листах декілька разів Тарас запевняє своїх рідних: “та нічого, маю витерпіти – куди мені дітись з цієї підводної лодки?”.

Убиті горем батьки тепер звертають увагу на нібито найнесуттєвіші дрібниці: у одному з травневих листів Тарас пише, що у нього згоріла від південного сонця шкіра на обличчі – то ж для чого б йому ще засмагати на даху у день загибелі?! У останньому листі хлопчина благає терміново надіслати йому грошей, аби віддати “борг” прапорщику – за армійський одяг, виданий взамін вкраденого вночі – чи встиг він повернути оті злощасні сорок гривень?... Немає відповіді. Батьки кілька місяців тому звернулися до Прокуратури з проханням активізувати розслідування і повідомити їм про його висновки – немає відповіді...

Як бачимо, таємницю загибелі Тараса Холодинського в/ч “нуль-три шістки” ховають чи не надійніше від потонулого підводного човна. І все ж – що насправді сталося 21 травня пополудні за непроглядним казенним муром?... Чи відбулася чиясь жахлива розправа з солдатом, що спромігся на протест проти казармених “понятій”? Чи була це його відчайдушна спроба – за будь-яку ціну утекти з “човна”, де царює безпросвітний безлад та хамська зневага до елементарної людської гідності?

“Тараса не повернеш”, – говорить Ольга Михайлівна Холодинська, але ж у тій частині... та й у інших таких самих частинах – служать подібні до Тараса, не зламані духом хлопці – хтозна, чи не станеться завтра те ж саме – непоправне – з кимсь із них?!”

Кілька рядків з листів Тараса Холодинського.

З 169-го НЦ “Десна”.

12.11.2002. “Тут терпіти можна, але е одна проблема: все крадуть. Я двічі купував мило і зубну пасту і обидва рази крали.”

25.01.2003. “Отримав, мамо, я твого листа, де ти пишеш, що висилала мені листа і клала туди дві гривні. Я його не отримав. Краще мені вже їх не висилай, і взагалі, гроші мені зараз не треба... Їсти тут дають чимраз гірше. Ще й води нема два тижні.”

31.01.2003. “Найгірше – це дістають їхні крики. Їм по 25 – 30 років, а вони вже такі нервові...”

16.02.2003. “В мене тут вчора вийшов один прикол: на обіді, коли вже всі поїли, сказали: “Рота, встати!”. А я ще сидів і їв. Один сержант з Волині побачив це і змусив мене з’їсти ще цілу каструлю каші. Я її з’їв – навіть не почув!”

19.02.2003.”Ти, мамо, писала, що грошей у вас нема. Я розумію, ви правильно зробили, що не викидали гроші, щоб мене направили поближче...

Є два офіцери...постійно знущаються з найслабших і ще з того сміються. А “діди” ще буває дістають – коли вже вийде наказ про їхню демобілізацію? Тепер треба купувати по сто грам шоколадних цукерків кожному, або для курців по сто сигарет...

Чиряки повиганяли під коліном і на коліні, все спухло. Я ходив у санчастину, там мені одного видушили, але не кладуть через епідемію грипу “.

2.03.2003. “Вже майже тиждень, лежу у санчастині, від чиряків в мене залишилися великі дірки і ніяк не хочуть заживати.”

19.03.2003. “На стройовому огляді одному татарину з нашої роти командир полку дав зауваження. А опісля йому наказали одягнути протигаз, насипали в рюкзак піску і змусили так бігати навколо казарми. А потім ще два дні він сидів “на параші”.

30.03.2003.

“В казармі починає все зникати: то шапка, то ремінь, то тапки....На екзамені з фізкультури 100м пробіг на два бали, бо ноги підкошувалися. Якась така слабість, що страшно. Ледве 5 разів підтягнувся. Все, що я вдома займався спортом, пішло насмарку...”

З в/ч А-0666.

11.04. 2003. “Ще їздили в командіровку, ліс пиляти. Жили в якійсь хаті, всередині палили костер, в останні дні їли жарену цибулю...

Тут більша розпущеність, офіцерів ніхто не боїться, від дисципліни мало що лишилося. Не люблять тут і людей з Заходу...Але їсти тут дають краще, ніж у Десні. І дуже мені сподобалось місто Одеса. Перший раз побачив море з вікна автобуса.”

26.04.2003. “Прийшов сюди, то за ніч вкрали штани, сорочку, черевики, поміняли футболку на стару, одне що залишилося, то кепка, куртка та ремінь. Прапор дав таке дрантя, що все треба було зашивати, а черевики такі що ледве тримаються купи...І збив ще з мене гроші за це все....Мені треба віддати 40 гривень до 10 травня, я знаю, що у вас там може немає, я не хотів писати, але змусили обставини... Тримайтесь, надіюсь, все буде добре... думаю витримаю”.

4.05.2003. “Тут постійна напряжонка, деколи думаєш, що здурієш. Найкраще, що тут може бути – це поїхати на аміачний завод. Минулого разу ми розвантажили і завантажували селітру, загрузили вчотирьох чотири вагони, а у кожному по 1016 мішків. Тут вже ті, хто приїхали з “Десни”, починають втікати, один цілий день був в бігах, тепер злапали, думають, де садити... Просто не витримують напряжонки...

Ще й дали молодшого сержанта. Та вже жалію, що його получив, ще й два рази більше задовбують, чим простих солдатів...

Чекаю твій перевод”.

16.05.2003. (Останній лист Тараса до бабусі) “Я вже трохи втягнувся, тільки хлопці тут якісь злі, нервові... і всі говорять по-російськи, а я все одно по-українськи, хоч і не раз вже за це получав...”




Кримінально-виконавча система

Розпочав роботу Центр "Швидка правова допомога затриманим" (прес-реліз).

З 1 жовтня 2003 року в Чернігові розпочав свою роботу Центр “Швидка правова допомога затриманим”, який реалізується громадською організацією Центр Соціального добробуту “Доброчин” за сприяння управління МВС України в Чернігівській області та за фінансової підтримки міжнародного фонду “Відродження”.

Мета діяльності Центру – запобігання порушень прав людини та відновлення цих прав для осіб, затриманих працівниками правоохоронних органів, у перші 72 години утримання, шляхом надання цілодобової безкоштовної правової та іншої необхідної допомоги: послуг юриста, консультацій та роз’яснень з правових і процесуальних питань, медіації, психологічної допомоги затриманому та його родині.

В ході реалізації проекту передбачається проведення 2 навчальних семінарів для працівників правоохоронних органів та суддів з метою підвищення рівня їх правової освіти.

Центр працює цілодобово. До чергового можна звернутися за телефонами 4-34-56,8-050-330-14-06.

e-mail: [email protected]




Хто винний?

Початок великого терору.

2 липня 1937 року Політбюро ЦК ВКП(б) схвалило постанову П 51/94 “Про антирадянські елементи”, якою секретарям обласних, крайових, республіканських організацій та представникам НКВС пропонувалося в п’ятиденний термін створити “особливі трійки” і визначити кількість осіб, що підлягають розстрілу або висланню. Операція розпочиналася 5 серпня 1937 року за наказом НКВС СРСР № 00447 і мала тривати 4 місяці. Насправді ж вона була припинена за рішенням Політбюро ЦК ВКП(б) 15 листопада 1938 року. Це була наймасовіша за всю совєтську епоху, “єжовська чистка” суспільства від категорій населення, які, на думку керівництва СРСР, не годилися для будівництва комунізму. За 15 місяців цієї кампанії “особливі трійки” без розслідувань, судів, прокурорів, захисників і здебільшого без самих звинувачених винесли 681.692 смертні вироки, списками. Вироки виконувалися негайно. Цілком у дусі настанови творця радянської держави В.Леніна, який учив: “Будьте зразково нещадними. Розстрілювати, нікого не питаючи і не допускаючи ідіотської тяганини!”

На кожну республіку, область, район спускалися ліміти на репресування за І і ІІ категоріями (І – розстріл, ІІ – ув’язнення, співвідношення 3 до 1). “Знизу” посипалися звіти про перевиконання лімітів, розгорнулося соціалістичне змагання за їх перевиконання, прохання й вимоги збільшити їх, особливо за І категорією, висувалися “зустрічні плани”.

Дія “трійок” поширилася на всі категорії населення. Під репресії потрапили “куркулі”, “кримінальники”, “контрреволюціонери” різних відтінків, “повстанці”, “церковники”, “шпигуни”, “троцькісти”, “диверсанти”, “шкідники”, “буржуазні націоналісти”, тобто й українська інтелігенція, яка, за визначенням Сталіна, “не заслуговувала довір’я”...

Безперечно, репресії зачепили всі народи, що мали нещастя залишитися в російській імперії під новою назвою СРСР. Та все ж чи не найбільше постраждав український народ, бо він, з його глибокою релігійністю, волелюбність, потягом до самостійного господарювання увесь не годився для будівництва комунізму і його слід було замінити.

На виконання згаданої Постанови, “чистка” відбулася і в концтаборах. Так, начальник Соловецької тюрми особливого призначення (СТОН) Ейхманс одержав наказ скласти список на розстріл 1825 в’язнів. Одна група, 507 в’язнів, була розстріляна під Ленінградом 8 грудня 1937 року, 200 (насправді 198) – на Соловках 14 лютого 1938 року. Доля 1116-и (насправді 1111) з них, так званого “Соловецького етапу”, стала відомою щойно в 1997 році: 27 жовтня, 1, 2, 3 і 4 листопада 1937 року капітан Михаїл Матвеєв розстріляв їх в урочищі Сандармох – “обычном месте расстрелов” на півдні Карелії, неподалік Біломорканалу, там, де в 150 ямах уже покоїлися біля 8 тисяч жертв – будівників Біломорканалу, карелів, фінів.

До “Соловецького етапу” Ейхманс дібрав інтелігенцію практично всіх народів СРСР, які були ув’язнені на Соловках. Серед них майже 300 українців: у списку “українських буржуазних націоналістів” поет-неокласик професор Микола Зеров, творець театру “Березіль” Лесь Курбас, драматург Микола Куліш, Антон, Остап і Богдан Крушельницькі, письменники Валер’ян Підмогильний, Павло Филипович, Олекса Влизько, Валер’ян Поліщук, Григорій Епік, Мирослав Ірчан, Марко Вороний, Михайло Козоріз, Олекса Слісаренко, Михайло Яловий, історики Матвій Яворський, Сергій Грушевський (брат Михайла Грушевського), науковці Михайло Павлушков, Василь Волков, Петро Бовсунівський, Микола Трохименко, творець Гідрометеослужби СРСР голландець родом Олексій Вангенгейм, міністр фінасів УСРР Михайло Полоз... Це були люди, які ще створити б неоціненні духовні скарби, володіючи якими, ми стали б урівень з іншими цивілізованими народами. Але постріли тупого, малограмотного ката Матвеєва – виконавця волі чужої, глибоко ворожої нам російської комуністичної влади – змінили хід нашої історії.

Щороку 5 серпня в урочищі Сандармох та 7 серпня на Соловецьких островах з ініціативи Санкт-Петербурзького “Меморіалу” та місцевої влади проводяться Дні пам’яті жертв політичних репресій. Збираються нащадки розстріляних, громадськість багатьох країн, приїздять консули сусідніх держав.

Сього року українську експедицію з 50 осіб у Сандармох та на Соловки спорядив блок Віктора Ющенка “Наша Україна”. Автобус був у дорозі з 2 до 11 серпня. В експедиції дев’ятеро родичів там загиблих, священик, кобзар, архітектор, журналісти, історики, працівники Всеукраїнського “Меморіалу” ім. В.Стуса, викладачі, студенти-журналісти. Експедиція мала зустріч з українською громадою та владою Карелії, домовилася про спорудження в Сандармосі української каплички. Ми взяли участь у жалобних церемоніях, поклали грудку української землі, пов’язали рушниками хрести, засвітили свічки та помолитися за душі невинно убієнних. Відвідали Біломорканал, який теж коштував 100 тисяч людських життів, у тому числі українських селян. Відтак відбули на Соловецькі острови, де в приміщеннях Спасо-Преображенського Соловецького ставропігійного чоловічого монастиря, у Соловецькому кремлі, в тюрмах та в бараках від 1920 до 1939 року перебуло понад 100 тисяч в’язнів. Половина з них загинула. Ми також справили панахиду на Старому монастирському кладовищі, де, за переказами, поховано останнього отамана Січі Запорозької Петра Калнишевського (помер 31 жовтня 1803 року на 113 році життя, відсидівши у підземеллі 25 років – від 1776 до 1801) та поета Євгена Плужника (помер 31 січня 1936 року).

Пом’янімо в ці дні невинно убієнних під час Великого Терору. Зокрема, загиблих у Сандармосі наших співвітчизників. Пам’ятаймо, звідки віками чигає на нас небезпека.




Дисиденти і час

Харківська правозахисна група проводить 4-7 грудня в м. Харків "Школу лідерів".

Четверту школу з прав людини для активістів українських та російських правозахисних неурядових організацій за сприяння Національного Фонду підтримки демократії (США). Організатори оплачують проживання учасників Школи у двомісних номерах готелю “Харків”, триразове харчування, відшкодовують вартість проїзду в купейному вагоні за наявності квитків та ідентифікаційного номера, а також за умови присутності на всіх заняттях. Програма Школи додається. В програму можуть бути внесені зміни. Робоча мова російська.

Просимо Вас надіслати нам до 15 листопада електронною поштою, факсом чи звичайною поштою заповнену заявку на участь у Школі за адресами, що вказані вище. Запрошення для участі будуть надіслані до 25 листопада.

Оргкомітет

 

Програма Школи

4 грудня

7:00 – 10:00 Заїзд учасників школи, реєстрація, поселення в готелі “Харків”

10:00 – 12:00 Знайомство учасників. Презентація правозахисних НУО

12:00 – 14:00 Екскурсія по місту

14:30 – 15:30 Обід

15:30 – 16:30 Концепція прав людини (доповідач буде визначений пізніше)

16:30 – 17:30 Що таке правозахист? (Євген Захаров, ХПГ)

17:30 – 17:45 Перерва

17:45 – 19:00 Обговорення в секціях: 1. Правозахист і політика 2. Правозахисні НУО і влада. Чи можлива взаємодія? 3. Співпраця правозахисних організацій.

19:00 – 21:00 Вечеря, знайомство, спілкування

5 грудня

 9:00 – 10:00 Результати обговорення в секціях

10:00 – 11:30 Захист прав людини в суді (Аркадій. Бущенко, ХПГ)

11:30 – 12:00 Перерва

12:00 – 13:15 Застосування міжнародних механізмів захисту прав людини неурядовими правозахисними організаціями (доповідач буде визначений пізніше)

13:15 – 14:30 Захист прав та свобод Європейським судом з прав людини (Аркадій Бущенко, ХПГ)

14:30 – 15:30 Обід

15:30 – 16:15 Захист прав людини НУО. Громадські приймальні (Людмила Клочко, ХПГ)

16:15 – 17:30 Обговорення в секціях: 1. Інформаційний обмін. 2. Організація спільних акцій і кампаній.

3. Правозахист і масс-медіа

18:00 – 19:00 Вечеря

6 грудня

9:00 – 10:00 Результати обговорення в секціях

10:00 – 11:15 Українська Конституція в сучасному контексті (Всеволод Речицький, ХПГ, доцент НЮАУ)

11:15 – 11:45 Перерва

11:45 – 13:00 Фінансування правозахисних організацій. Основи фандрейзінгу (Євген Захаров, ХПГ)

13:00 – 14:00 Обід

14:00 – 15:00 Як готувати проект? (Євген Захаров, ХПГ)

15:00 – 18:00 Тренінг: підготовка проектів (робота в секціях, наявність заявок для обговорення якості їх підготовки вітається)

18:00 – 19:00 Вечеря

7 грудня

9:00 – 10:30 Обговорення результатів тренінгу. Консультації щодо проектів

10:30 – 10:45 Перерва

10:45 – 12:00 Внутрішній менеджмент. Підготовка звітів (Євген Захаров, ХПГ)

13:00 – 14:00 Обід

Від’їзд учасників школи




Дистанційний курс з захисту прав людини англійською мовою.

Оголошено конкурс на участь в дистанційному курсі з захисту прав людини. Курс вестиметься англійською мовою з 9 лютого по 2 травня 2004 року.

Хто може брати участь: активісти правозахисних організацій. Учасники мають мати гарні письмові навички знання англійської мови, а також мати широкий доступ до Інтернету.

Курс платний, але для учасників з України передбачено обмежена кількість стипендій, що покриває вар­тість навчання. Останні день подання аплікаційних форм – 1 грудня 2003 року.

Докладніша інформація про програму курсу, викладача та аплікаційну форму можна отримати надіславши запит на адресу [email protected] або в Інтернеті: http://hrea.org/courses/2E..

Секретаріат Ради українських правозахисних організацій




Міжнародна політика і права людини

Слово пам’яті...

Прийшла страшна новина: помер Марек Новіцький. Ми знали, що він важко хворий, але все-таки сподівалися і вірили, що, от, підлікують, піднімуть, і ми знову побачимо його, такого рідного і знайомого: виблискуючого розумом і талантом, дотепного, бешкетного, а якщо потрібно – іронічного й уїдливого. Уже не доведеться, принаймні, на цьому світі...

Він вразив мене ще при першій зустрічі в Москві в червні 90-го: блискучим розумом, гострим, тверезим поглядом і націленістю на практичний результат. Що б ти не робив, – говорив він, – одержи хоч маленький, але безумовний успіх. Потім ще було багато зустрічей, спільна робота, обговорення, суперечки... Чудова була справа – дискутувати з Мареком. От тільки часу ніколи не вистачало...

Усі люди незамінні. До Марека це відноситься в десятикратному порядку: стільки життів він прожив, стільки справ зробив, а скількох людей навчив дуже важливих речей – що таке достоїнство людини і як протистояти державному насильству. Сотні, а може, навіть, і тисячі людей у посттоталітарному світі вважають себе його учнями. Блискучий лектор, він умів просто і дохідливо пояснювати найскладніші речі.

Я думаю, він був щасливою людиною. Він любив, і його любили, він домігся дуже багато чого, він користався величезною повагою гігантського числа людей у всіх частинах світу. Ми будемо пам’ятати його, поки живі самі.

Євген Захаров, Харківська правозахисна група, “Меморіал”

***

С шоковым потрясением и чувством скорби узнали о кончине Марека Новицкого.

Мы были учениками Марека, мы обязаны ему и Хельсинкскому Фонду не только новыми знаниями в области прав человека, но и новым, оптимистическим восприятием мира в эпоху драматической трансформации тоталитарных режимов в демократические государства. Он был не только примером моральной чистоты и этических убеждений в обществе циников, но и вдохновляющим примером активных действий для ненасильственного преобразования мира насилия в мир, где есть место достоинству и правам для всех.

С его уходом мы потеряли одного из самых ярких энтузиастов гуманизации постсоветсого социального пространства.

Николай Козырев, председатель правления Общественного комитета защиты прав человека

Людмила Соколенко, секретарь Комитета

Луганск, Украина

***

Весть о смерти Марека Новицкого пришла ко мне воскресным утром. Я знал, что он болен. И все равно эта печальная новость оказалась внезапной.

Второй день трудно отделаться от ощущения, что в мире что-то изменилось. Что-то существенное и очень важное. Мир стал другой. В нем уже нет Марека. Мы остались без него. И потому нам будет труднее и сложнее.

Понимание того, что все мы смертны, совершенно никак не может уменьшить боль и горечь утраты. Теперь он будет с нами только в нашей памяти и в фильмах, которые были сделаны им.

Надеюсь, что и в наших делах тоже. Ибо многое мы не смогли бы сделать или сделали бы намного хуже, если бы не знали и не слышали Марека.

И именно поэтому он все равно по-прежнему с нами.

Александр Букалов
Донецкий Мемориал, Донецк, Украина




Помер Марек Новіцький - один з найвідоміших правозахисників світу

У Варшаві 10 жовтня в віці 56 років помер Марек Новіцький – Голова правління Гельсінкського Фонду з прав людини, один з найвідоміших правозахисників та викладачів прав людини світу.

Марек Новіцький – атомний фізик за освітою, в 1972-1981 роках працював на факультеті математики та фізики Варшавського Університету. В шістдесятих роках був одним із засновників студентського альпіністського руху в Польщі, а надалі був Головою Федерації академічних альпіністських клубів і членом Правління Союзу альпіністів.

У 1980-1981 роках діяв в регіоні Мазовше Незалежної самоуправлінської профспілки “Солідарність” – був керівником комісії Медіації, а пізніше Шефом команди технічної організації акцій протесту в цьому регіоні. Він організовував та керував вуличними демонстраціями, займався підготовкою планів страйків. Під час воєнного стану був інтернований до Белоленке, Заленжу та до Кієлцах-П’ясках.

У 80-х роках, після звільнення, заснував підпільну видавничу типографію “Нейтрино”, виконував також функції головного редактора підпільного щоквартальника “Правопорядок. Листи про право та безправ’я.”, де публікувався під псевдонімом “Ман”.

В грудні 1982 року був одним із засновників підпільного Гельсінкського комітету в Польщі. Був співавтором перших рапортів Гельсінкського комітету на тему порушення прав і свобод людини в ПНР, які надалі передавалися в ОБСЄ. Після падіння комунізму в Польщі, члени Гельсінкського комітету заснували Гельсінкський фонд з прав людини в Польщі. Марек Новіцький очолював фонд з 1990 року. На сьогодні, Фонд є одною з найбільш досвідченіших та професійно діючих неурядових організацій в Європі.

Марек Новіцький неодноразово запрошувався в якості експерта з прав людини міжнародними організаціями, такими як ОБСЄ та ООН, а також комісіями обох палат польського парламенту. Він був співавтором “Хартії прав і свобод”, що значною мірою вплинула на текст польської конституції. Він також був автором багатьох публікацій і сценаріїв фільмів на теми історії та філософії прав людини, був одним із розробників освітніх програм. Марек Новіцький був ініціатором широкої освітньої діяльності з прав людини та був створювачем Школи Прав Людини Гельсінкського Фонду.

Майже до кінця свого життя Марек Новіцький їздив з лекціями по Росії, Середній Азії та Кавказу. И, особливо там, завдяки своїй силі та харизмі, став символом мирної боротьби за права людини.

За інформацією Гельсінкського фонду з прав людини




Бюлетень "Права Людини", 2003, #28